Фотоапарати: характеристики, типи, види

— Цифровий компакт. Під даним терміном мається на увазі найпростіший різновид сучасних цифрових камер — ті, що в побуті часто називають «мильницями». Як випливає з назви, подібні моделі відрізняються невеликими розмірами корпусу, завдяки чому більшість з них можна носити навіть у кишені. Інші специфічні особливості включають невелику матрицю (див. «Розмір матриці»), незнімний об'єктив і високий ступінь автоматизації — цифрові компакт-диски з можливістю повністю ручного налаштування параметрів зйомки є скоріше винятком, ніж правилом. Загалом даний тип камер розрахований в основному на любительську зйомку — якість зображення здебільшого виходить цілком достатньою для побутових цілей, однак для професійної фотографії такі пристрої зазвичай непридатні.

— «Бездзеркальні камери MILC (Mirrorless Interchangeable Camera Lens – буквально «бездзеркальні камери зі змінною оптикою») – компактні фотокамери, які є своєрідним гібридом між компактними цифровими апаратами і «дзеркалками». Вони не оснащуються системою дзеркал, видошукач (якщо він є взагалі) робиться електронним або оптичним (див. нижче), що дає змогу звести до мінімуму вагу і габарити камери. З іншого боку, в таких пристроях застосовуються матриці того ж класу, що і в дзеркальних камерах, що забезпечує високу якість зйомки з мінімумом шумів. Як випливає з назви, MILC-камери також зазвичай працюють зі змінною оптикою.

— Цифрові дзеркальні камери. Найбільш технічно прогре...сивний клас цифрових фотокамер. Свою назву отримав від системи дзеркал, встановлених у корпусі камери; завдяки цим дзеркалам світло потрапляє в видошукач безпосередньо через об'єктив (а не через допоміжне віконце, як на компактних камерах). В результаті фотограф бачить те, що буде знято, в реальному часі, з якісною передачею кольору і високою яскравістю. Важливо також те, що матриця «дзеркалки» більшість часу закрита від світла — світло потрапляє на неї тільки в момент зйомки, за рахунок чого вона практично не нагрівається і шуми на отриманому знімку зводяться до мінімуму. Об'єктиви таких камери робляться змінними, а багато налаштувань, на відміну від звичайних цифрових камер, можна виставити вручну.

— Для мобільного телефону. Камери, призначені для встановлення на смартфон в якості зовнішнього аксесуара і не розраховані на самостійне використання. Зовні такий пристрій нагадує об'єктив з кріпленням на корпус телефону; проте всередині цього «об'єктива» знаходиться повноцінна матриця, процесор оброблееея зображення і бездротовий модуль Wi-Fi або Bluetooth для підключення до смартфону. Сам смартфон при використанні грає одночасно роль екрану і управляючого пристрою, до того ж на нього можуть передаватися відразу відзняті матеріали. Технічно подібну камеру можна підключити і до іншого гаджету — наприклад, планшету: не факт, що її вийде закріпити на корпусі, але саме підключення цілком можливе.

Наявність або відсутність об'єктива в комплекті поставки дзеркальної або бездзеркальної камери (див. «Тип»).

— Body (без об'єктива). Комплект, що включає тільки «тушку» камери — оптику до неї потрібно купувати окремо. З одного боку, це пов'язано з додатковими клопотами і витратами; з іншого — об'єктив можна вибрати на свій розсуд (або використовувати вже наявне в господарстві сумісний «скло»). Тому професійні фотографи найчастіше віддають перевагу саме цей варіант комплектації.

— Kit (з об'єктивом). Комплект, що включає як саму камеру, так і об'єктив до неї. Подібна комплектація дозволяє використовувати камеру відразу «з коробки», не набуваючи додаткових аксесуарів. Водночас комплектні «китові» об'єктиви нерідко являють собою найпростішу універсальну оптику зі скромними можливостями, розрахований швидше на навчання основам фотографії, ніж на серйозні завдання. Тому цей варіант вважається придатним в основному для новачків і невимогливих фотографів. Втім, зустрічаються і винятки: топові моделі камер можуть комплектуватися досить прогресивними об'єктивами, відразу забезпечують цілком гідна якість знімків.

— Double kit (2 об'єктива). Розширений варіант «китовою» комплектації (див. вище), що включає два об'єктива з різними характеристиками. Конкретні можливості таких об'єктивів можуть бути різними: наприклад, у комплект може входити «універс...ал» і телеоб'єктив, або телеоб'єктив і портретник. У будь-якому разі така комплектація розширює можливості, доступні з коробки. Однак, як і звичайний kit, даний варіант найчастіше розрахований переважно на початківців і невимогливих фотографів.

Результат, показаний фотоапаратом в рейтингу DxOMark.

DxOMark — один з найбільш популярних і авторитетних ресурсів, присвячених експертного тестування камер. За результатами тестів камера отримує певну кількість балів; чим більше балів — тим вище підсумкова оцінка.

— ПЗЗ (CCD). Абревіатура від «прилад із зарядовим зв'язком» (Charge-Coupled Device). У таких сенсорах інформація зчитується зі світлочутливого елемента за принципом «рядок за раз» — електронний сигнал видається на процесор обробки зображення у вигляді окремих рядків (зустрічається також варіант «кадр за раз»). Загалом такі матриці мають непогані характеристики, але коштують дорожче CMOS. До того ж слабо придатні для деяких специфічних умов — наприклад, зйомки з точковими джерелами світла в кадрі — через що доводиться використовувати в камері різні додаткові технології, які також впливають на вартість.

— КМОП (CMOS). Головними перевагами CMOS-матриць є простота у виробництві, невисока вартість і енергоспоживання, більш компактні розміри ніж у CCD, а також можливість перенести ряд функцій (фокусування, експонометрію тощо) безпосередньо на сенсор, зменшивши таким чином габарити фотоапарата. Крім того, процесор камери може зчитувати з такої матриці зображення відразу (а не по рядках, як CCD); це дає змогу уникнути деформацій при зйомці об'єктів, які швидко рухаються. Головним недоліком CMOS є підвищена ймовірність появи шумів, особливо при високих значеннях ISO.

— КМОП (CMOS) BSI. BSI - абревіатура від англійського словосполучення «Backside Illumination». Так називають «перевернуті» CMOS-датчики, світло на які проникає не з боку фотодіодів, а зі зворотної частини матриці (з боку підкладки). При подібній реалізації фотодіоди отримують більше світла, оскільки...його не блокують інші елементи сенсора зображення. Як результат, матриці зі зворотним засвіченням можуть похвалитися високими показниками світлочутливості, що дає змогу створювати зображення кращої якості з меншою кількістю шумів при зйомці в умовах недостатньої освітленості кадру. Сенсорам BSI CMOS потрібно менше світла для отримання правильного експонування фото. У виробництві датчики зі зворотним засвіченням обходяться дорожче традиційних CMOS-матриць.

— LiveMOS. Різновид матриць, виконаних за технологією металооксидних напівпровідників (МОН, MOS — Metal-Oxide Semiconductor). Порівняно з CMOS-сенсорами має спрощену конструкцію, що забезпечує меншу схильність до перегрівання і, як наслідок, низький рівень шумів. Добре підходить для режиму «живого» перегляду (перегляду в режимі реального часу) зображення з матриці на екрані або у видошукачі камери, завдяки чому і отримала слово «Live» у назві. Також характеризуються високою швидкістю передачі даних.

Фізичний розмір світлочутливого елемента камери. Вимірюється по діагоналі, часто позначається в частках дюйма — наприклад, 1/2.3" або 1/1.8" (відповідно, друга матриця буде мати більший розмір, ніж перша). Зазначимо, що в таких позначеннях використовується не «звичайний» дюйм (2,54 см), а т. зв. «відиконовський», який менше на третину і становить близько 17 мм. Частково це данина традиції, що походить від телевізійних трубок-«відиконів» (попередників сучасних матриць), частково— маркетинговий хід, який створює у покупців враження, що матриці мають більший розмір, ніж насправді.

Як би там не було, при рівній роздільній здатності (див. Кількість мегапікселів) більший розмір матриці означає більший розмір кожного окремого пікселя; відповідно, на великих матрицях на кожен піксель потрапляє більше світла, а значить, у таких матриць вище світлочутливість (див. Світлочутливість) і нижчий рівень шумів, особливо під час зйомки в умовах недостатньої освітленості.

Найчастіше в сучасних камерах зустрічаються такі варіанти:

— 1/2.3" та 1/1.7". Невеликі матриці, характерні для моделей без змінної оптики — компактів і цифрових ультразумів (див. «Тип фотокамери»).

— 4/3. Свого роду «перехідний варіант» між невеликими сенсорами компактних апа...ратів і великими, але водночас дорогими «дзеркальними» APS-C. Розмір такої матриці становить 18 х 13,5 мм, що дає діагональ в 22,5 мм (приблизно 4/3 від описаного вище «відиконовського» дюйма, звідси і назва). Застосовується в дзеркальних і «бездзеркальних» камерах (див. «Тип фотокамери»), переважно початкового рівня, з байонетами Four Thirds і Micro Four Thirds відповідно.

— APS-C. Розмір матриць цього типу може варіюватися від 20,7х13,8 мм до 25,1х16,7 мм, залежно від виробника. Вони широко застосовуються в дзеркальних камерах початкового і середнього рівня, а також «бездзеркальних» моделях.

— APS-H. Трохи крупніше вищеописаної APS-C (розмір становить 28,1х18,7 мм), в іншому практично повністю аналогічна.

— Full frame (або APS). Розмір такої матриці дорівнює розміру кадру класичної фотоплівки — 36х24 мм. Нею зазвичай оснащуються дзеркальні камери професійного класу.

— Big frame. У дану категорію віднесені всі види матриць, розмір яких перевищує 36х24 мм (full frame). Камери з подібними сенсорами належать до т. зв. середньоформатного класу і є зазвичай професійними моделями преміумрівня. Великі матриці дають змогу застосовувати роздільну здатність в десятки мегапікселів, зберігаючи високу чіткість і якість перенесення кольорів, однак і коштують такі пристрої відповідно.

Загальна кількість окремих світлочутливих точок (пікселів) передбачена в матриці камери. Позначається у мегапікселях – мільйонах пікселів.

Повне кількість МП, зазвичай, більше кількості мегапікселів, у тому числі безпосередньо будується кадр (докладніше див. «Ефективне кількість МП»). Це з присутністю на матриці службових областей. В цілому ж цей параметр є довідковим, ніж практично значущим: більша повна кількість МП при тому ж розмірі та ефективному дозволі означає трохи менший розмір кожного пікселя, і, відповідно, підвищену ймовірність виникнення шумів (особливо на високих значеннях ISO).

Кількість пікселів (мегапікселів) матриці, які безпосередньо беруть участь у побудові зображення, по суті — кількість точок, з яких будується зняте зображення. Деякі виробники, крім даного параметра, вказують повну кількість МП, з урахуванням службових областей матриці. Однак основним показником вважається саме ефективна кількість МП — саме вона безпосередньо впливає на максимальну роздільну здатність зображення (див. «Максимальний розмір знімка»).

Велика кількість мегапікселів забезпечує високу роздільну здатність фото, які знімаються, проте не є гарантією якісного зображення - багато залежить від розміру матриці, її світлочутливості (див. відповідні пункти глосарію), а також апаратних і програмних інструментів обробки зображення, застосованих в камері. Варто враховувати, що для матриць невеликого розміру висока роздільна здатність іноді може бути швидше злом, ніж благом - такі сенсори дуже схильні до шумів на зображенні.

Максимальний розмір фотографії, що знімаються камерою в звичайному (не панорамному режимі. По суті, в даному пункті вказується найбільше роздільна здатність фотозйомки — в пікселях по вертикалі і горизонталі, наприклад, 3000х4000. Цей показник безпосередньо залежить від роздільної здатності матриці: кількість точок на знімку не може бути більше ефективного числа мегапікселів (див. вище). Наприклад, для тих же 3000х4000 матриця повинна мати ефективне роздільна здатність не менше 3000*4000 = 12 млн пікселів, тобто 12 МП.

Теоретично чим більше розмір фото — тим детальніше зображення, тим більше подробиць можна передати на ньому. Водночас загальна якість знімка (у тому числі видимість дрібних деталей) залежить не лише від роздільної здатності, але і від ряду інших технічних і програмних факторів; докладніше див. «Ефективне число МП».

Діапазон світлочутливості матриці цифрової камери. У цифровій фотографії світлочутливість виражається в тих же одиницях ISO, що і в плівковою; однак, на відміну від плівки, світлочутливість матриці цифрової камери можна змінювати, що дає розширені можливості налаштування параметрів зйомки. Висока максимальна світлочутливість важлива в тому випадку, якщо разом з камерою доводиться використовувати об'єктив зі слабкою світлосилою (див. Світлосила), а також під час зйомки слабоосвещенних сцен і бистродвіжущихся об'єктив; в останньому випадку висока ISO дозволяє використовувати невеликі значення витримки, що зводить розмиття зображення до мінімуму. Варто, однак, враховувати, що з підвищенням значення застосовуваного ISO зростає і рівень шумів на отриманих зображеннях.

Наявність в камері спеціального механізму для чистки матриці від пилу та інших забруднень.

Дана функція зустрічається виключно в моделях зі змінною оптикою — «зеркалках» і MILC (див. «Тип фотокамери»). При заміні об'єктива в таких камерах сенсор виявляється відкритим, і ймовірність його забруднення досить висока; а сторонні частинки на матриці в кращому випадку призводять до появи сторонніх артефактів, в гіршому — до пошкодження сенсора. Щоб уникнути цього і передбачаються системи очищення. Працюють вони, зазвичай, за принципом ультразвуку: високочастотна вібрація «скидає» сміття з поверхні сенсора.

Зазначимо, що жодна система очищення не ідеальна, зокрема, таким системам «не по зубах» конденсат, сольові відкладення та інші аналогічні забруднення. Так що матриці все одно може знадобитися ручна чистка (в ідеалі — в сервісному центрі). Тим не менш, дана функція дозволяє ефективно впоратися як мінімум з пилом, що помітно полегшує життя користувачу.

Можливість знімати фотографії у форматі RAW.

Даний формат є свого роду «цифровим негативом»: на відміну від JPEG, файл RAW містить не готове зображення, а вихідні цифрові дані з матриці. Ці дані у файлі не піддаються ніякій обробці або стиску; крім того, вони включають ряд службової інформації: модель камери, умови зйомки, параметри обробки, графічне превью і т. ін. Сенс подібного формату в тому, що дані RAW можна обробити різними способами і отримати з одного «негативу» кілька зображень, що розрізняються за своїми властивостями.

В будь-якому випадку, можливість зйомки в RAW характерна для досить прогресивних камер, розрахованих на професіоналів і захоплених ентузіастів. При цьому багато моделі здатні зберігати один знімок відразу в двох форматах — і готовий JPEG, і «сирої» RAW.

Відсутність фільтра AA в конструкції камери.

AA-фільтр відповідає за «антиаліасінг» — усунення ефекту муару. Такий ефект може виникнути під час зйомки об'єктів з великою кількістю тонких горизонтальних або близьких до горизонтальних ліній (наприклад, цегляної стіни на великій відстані, або костюма з певного виду тканини). Він призводить до появи на знімку характерного візерунка, який, зазвичай, недоречний; для усунення цього явища і передбачається АА-фільтр. Водночас вважається, що ця функція знижує загальну різкість зображення; тому в деяких камерах вона може бути відсутнім. В основному це професійні моделі: відсутність АА-фільтра дає фотографу додаткові можливості, однак висуває підвищені вимоги до навичок зйомки.

Тип байонета — кріплення для змінної оптики — передбаченого в дзеркальній або MILC-камері (див. «Тип фотокамери»). Байонети мають різні розміри, і в характеристиках змінних об'єктивів зазвичай вказується, на яке кріплення він розрахований. Найчастіше байонети різних типів не сумісні між собою, але бувають винятки (іноді напряму, іноді — із застосуванням адаптерів).

Також зазначимо, що один бренд може використовувати різні кріплення для різних класів камер — і навпаки, один байонет може застосовуватися кількома виробниками. Так, Canon випускає камери з байонетами EF-M, EF-S, EF і Canon RF. У Leica це Leica M, Leica SL, Leica TL. Nikon у своєму арсеналі має Nikon 1, Nikon F, Nikon Z. Pentax — Pentax 645, Pentax K, Pentax Q. Samsung пропонує кріплення форматів NX і NX-M. В камерах Sony зустрічаються Sony A і Sony E, у Fuji — Fujifilm G і Fujifilm X....А як приклад байонета, що використовується різними брендами, можна навести Micro 4/3, широко поширений в камерах Olympus і Panasonic.

Об'єктив, що постачається з камерою у серійній (китовій) комплектації. З ним фотоапарат готовий до роботи буквально "з коробки" - все необхідне для зйомки вже є, і купувати об'єктив окремо (як у випадку з "голою тушкою" камери body) не потрібно. У переважній більшості це оптика з універсальним набором середніх фокусних відстаней та відносно невисокою змінною світлосилою. Найчастіше комплектні об'єктиви мають досить скромні характеристики, а призначені вони в основному для користувачів-початківців, розуміння азів фотографії і простої повсякденної зйомки. Але зустрічаються й інші варіанти китових об'єктивів - топові моделі фотоапаратів можуть комплектуватися досить оптикою. Цей момент не стане на заваді уточнити окремо. Також зазначимо, що та сама камера може поставлятися з різними варіантами комплектної оптики.

Другий об'єктив, що постачається з камерою в так званій комплектації double kit. Як правило, це «дальнобійна» оптика зі змінним зумуванням та покриттям діапазону фокусних відстаней понад те, що закладено у можливостях першого комплектного об'єктиву. Також як другий об'єктив може бути запропонований портретний фікс, рідше — ширококутна оптика. Наявність у комплектації другого об'єктиву значно розширює можливості зйомки, доступні фотографу із коробки. Однак на практиці така оптика нерідко має дуже скромні характеристики в порівнянні з моделями об'єктивів, що продаються окремо.

Світлосила об'єктива, встановленого в камері або поставляється з нею в комплекті (для моделей з додатковою оптикою).

Спрощено цей параметр можна описати як здатність об'єктива пропускати світло — іншими словами, наскільки слабшає світловий потік при проходженні через оптику. Вважається, що на характеристики світлопропускання впливають два основних показники: діаметр відносного отвору об'єктива і його фокусна відстань. Світлосила ж — це відношення першого показника до другого; при цьому діаметр чинного отвору приймається за одиницю і при записі взагалі опускається, в результаті такий запис виглядає, наприклад, так: f/2.0. Відповідно чим більше число після знака дробу — тим нижче світлосила, тим менше світла пропускає об'єктив.

Об'єктиви із змінною фокусною відстанню (варіооб'єктиви), зазвичай, мають різні значення світлосили для різних фокусних відстаней. Для такої оптики в характеристиках вказується два значення цього параметра, для мінімальної і максимальної фокусної відстані, наприклад f/2.8–4.5. Існують також варіооб'єктиви, що зберігають незмінну світлосилу на всьому діапазоні фокусних відстаней, проте вони коштують помітно дорожче аналогів з змінною світлосилою.

Висока світлопроникність об'єктива важлива, якщо планується застосовувати камеру для зйомки в умовах недостатньої освітленості або для зйомки швидко рухомих об'єктив: світлосильна оптика дозволяє знімати при невисокій чутливості матриці (...що знижує ймовірність появи шумів) і на малих витримках (на яких рухомі об'єкти виходять менш розмитими). Також цей параметр визначає глибину різкості зображуваного простору: чим вище світлосила, тим менша глибина різкості. Тому для зйомки з художнім розмиттям фону («боке») рекомендується використовувати світлосильні об'єктиви.

Фокусна відстань об'єктива камери.

Фокусною відстанню називають відстань між матрицею фотокамери і оптичним центром об'єктива, сфокусованим на нескінченність, при якому на матриці виходить чітке і різке зображення. Для моделей зі змінною оптикою (бездзеркальних камер і MILC, див. «Тип фотокамери») даний параметр вказується в тому випадку, якщо камера поставляється з об'єктивом (комплектація «kit»); нагадаємо, що при бажанні на таку камеру можна встановити оптику з іншими характеристиками.

Чим більше фокусна відстань, тим менше кут огляду об'єктива, тим вище ступінь наближення і більш видимі в кадрі предмети. Тому даний параметр є одним з ключових для будь-якого об'єктива і багато в чому визначає його застосування (конкретні приклади наведено нижче).

Найчастіше в сучасних цифрових камерах застосовуються об'єктиви із змінною фокусною відстанню: такі об'єктиви здатні збільшувати і зменшувати зображення (докладніше див. «Оптичне збільшення»). Для «дзеркалок» і MILC випускається спеціалізована оптика з незмінним фокусною відстанню (фікс-об'єктиви). А ось в цифрових компактах «фікси» використовуються вкрай рідко, зазвичай такий об'єктив є ознакою висококласної моделі зі специфічними характеристиками.

Варто враховувати, що в характеристиках камери зазвичай наводиться фактична фокусна відстань об'єктива. А кути огляду і загальне призначен...ня оптики визначаються не тільки цим параметром, але ще й розміром матриці, з якою використовується оптика. Залежність виглядає так: при тих же кутах огляду об'єктив під більш велику матрицю буде мати більшу фокусну відстань, ніж об'єктив для невеликого сенсора. Відповідно, порівнювати між собою по фокусній відстані об'єктивів можна тільки камери з однаковим розміром матриці. Втім, для полегшення порівнянь в характеристиках може приводитися т. зв. ЕФВ — фокусна відстань в еквіваленті 35 мм: це фокусна відстань, яку мав би об'єктив для full frame матриці, що має ті ж кути огляду. Порівнювати за ЕФВ можна об'єктиви під будь-який розмір матриці. Існують формули, які дозволяють самостійно обчислити еквівалент 35 мм, їх можна знайти в спеціальних джерелах.

Якщо ж говорити про конкретну спеціалізацію, то ЕФВ до 18 мм відповідає надширококутним об'єктивам типу «fisheye». Ширококутною вважається «фіксована» оптика з ЕФВ до 28 мм, а також варіооб'єктиви з мінімальним ЕФВ до 35 мм. Показник до 60 мм відповідає оптиці «загального призначення», 50 – 135 мм вважаються оптимальним показником для зйомки портретів, а більш високі фокусні відстані зустрічаються в телеоб'єктивах. Детальніші дані про специфіку різних фокусних відстаней можна знайти в спеціальних джерелах.

Кратність збільшення, забезпечувана фотоапаратом за рахунок використання можливостей об'єктива (а саме за рахунок зміни його фокусної відстані). В моделях зі змінною оптикою (див. «Тип фотокамери») вказується для комплектного об'єктива, якщо такий є в наявності.

Варто враховувати, що в даному випадку кратність не вказується щодо зображення видимого неозброєним оком, а щодо зображення, що видається об'єктивом на мінімальному збільшенні. Приміром, якщо в характеристиках зазначено оптичне збільшення 3х — це означає, що на максимальному збільшенні предмети в кадрі будуть втричі більше, ніж на мінімальному.

Ступінь оптичного збільшення безпосередньо пов'язана з діапазоном фокусних відстаней (див. вище). Визначити цей ступінь можна, поділивши максимальна фокусна відстань об'єктива на мінімальне, наприклад 360мм/36мм=10х збільшення.

На сьогоднішній день оптичне збільшення дає найкращу якість «наближеного» зображення і вважається краще цифрового (див. нижче). Це пов'язано з тим, що при такому форматі роботи постійно задіється вся площа матриці, що дозволяє на повну використовувати її можливості. Тому навіть серед бюджетних моделей апарати без оптичного збільшення є великою рідкістю.

Можливість ручного фокусування оптики камери. З одного боку, таке фокусування складніше, ніж автоматичне, тому що вимагає від користувача зайвих дій, витрат часу та підвищує ризик зіпсувати кадр або згаяти момент. З іншого боку, дана функція дає змогу фотографу самостійно навести різкість на бажаному об'єкті, не покладаючись на автофокус (який, при всій надійності сучасних технологій, цілком може спрацювати не наприклад, як хотілося б).

Серед цифрових компактних камер (див. «Тип фотокамери») ручна фокусування зазвичай зустрічається в моделях середнього та вищого класу, які призначені для людей, знайомих з основами фотографії. В апаратах зі змінною оптикою (дзеркальних та «бездзеркальних», див. там же) тип фокусування по суті залежить від характеристик об'єктиву, а не самої камери. Але оскільки об'єктивів без ручного фокусування існує дуже небагато (частіше трапляються «тільки ручні» моделі, без автофокусу) — прийнято вважати, що камери зі змінними об'єктивами за визначенням підтримують цю функцію.

Спосіб стабілізації зображення, передбачений камерою. Зазначимо, що системи оптичного типу та зі зсувом матриці іноді об'єднують під терміном «true» стабілізація завдяки їхній ефективності. Докладніше про це див. нижче.

Сама по собі стабілізація (незалежно від принципу роботи) дає змогу компенсувати ефект "ворушки" при нестабільному розташуванні камери - насамперед при зйомці з рук. Це особливо актуально при зйомці зі значним збільшенням чи великих витримках. Однак у будь-якому випадку ця функція знижує ризик зіпсувати кадр, тому фотоапарати зі стабілізацією є надзвичайно поширеними. Принципи роботи можуть бути такими:

- Електронна. Стабілізація, що здійснюється за рахунок своєрідного "резерву" - ділянки по краях матриці, яка спочатку не бере участі у формуванні остаточного зображення. Однак, якщо електроніка камери виявляє коливання, вона компенсує їх, відбираючи потрібні фрагменти зображення з резерву. Електронні системи гранично прості, компактні, надійні та водночас недорогі. Проте для їхньої роботи доводиться виділяти досить значну частину матриці — а зниження корисної площі сенсора підвищує рівень шумів та погіршує якість зображення. А в деяких моделях електронна стабілізація включається лише на знижених роздільних здатнах і недоступна при повному розмірі кадру. Тому в чистому вигляді даний варіант зустрічається в основному порівняно недорогих камерах з незмінною оптикою.
...
- Оптична. Стабілізація, здійснювана під час проходження світла через об'єктив — з допомогою системи рухомих лінз і гіроскопів. В результаті зображення потрапляє на матрицю вже стабілізованим, і під нього можна використовувати всю площу сенсора. Тому оптичні системи, незважаючи на складність і досить високу вартість, вважаються кращими для високоякісної зйомки, ніж електронні. Окремо відзначимо, що у дзеркальних та MILC-камерах (див. «Тип фотокамери») наявність цієї функції залежить від встановленого об'єктиву; тому для таких моделей оптична стабілізація у нашому каталозі не вказується в принципі (навіть якщо комплектний об'єктив оснащений стабілізатором).

— Зі зсувом матриці. Стабілізація, що здійснюється за рахунок зміщення матриці «вслід» за зображенням, що зрушилося. Як і описана вище оптична, вважається досить просунутим варіантом, хоча загалом дещо менш ефективна. З іншого боку, системи зі зсувом матриці мають серйозні переваги — передусім те, що така стабілізація працюватиме незалежно від характеристик об'єктиву. Для камер з незмінною оптикою це означає, що в об'єктиві можна обійтися без оптичного стабілізатора і зробити оптику простішою, дешевшою і надійнішою. У дзеркальних і MILC-камерах зсув матриці дає змогу зручно застосовувати навіть «не-стабілізовані» об'єктиви, а при встановленні «стабілізованої» оптики обидві системи працюють спільно, і їх ефективність виходить дуже високою. Крім того, зсув матриці дещо простіше і дешевше, ніж традиційні оптичні стабілізатори.

- Оптична та електронна. Стабілізація, що поєднує обидва описані вище варіанти: спочатку вона діє за оптичним принципом, а коли можливостей об'єктиву не вистачає - підключається електронна система. Це дає змогу підвищити загальну ефективність проти чисто оптичними чи суто електронними стабілізаторами. З іншого боку, недоліки обох варіантів у таких системах також поєднуються: оптика виходить порівняно складною та дорогою, а матриця задіюється не вся. Тому подібне поєднання зустрічається рідко, переважно в окремих просунутих цифрокомпактах.

— Зі зсувом матриці та електронна. Ще один різновид комбінованих систем стабілізації. Як і «оптична+електронна», покращує загальну ефективність стабілізації, проте водночас поєднує й недоліки двох способів (вони також аналогічні: ускладнення та подорожчання камери плюс зменшення корисної площі матриці). Тому цей варіант застосовується вкрай рідко - в одиничних моделях цифрових ультразумов і компактних компактних компакт-дисків.

Мінімальна відстань від об'єктива фотоапарата до знімається об'єкта, на якому об'єктив здатний навестися на різкість при штатному режимі зйомки (не при макрозйомці, про неї див. «Макрозйомка, від»).

Мінімальна відстань від об'єктива до знімається об'єкта, при якому оптика камери здатна навестися на різкість під час роботи камери в режимі макрозйомки. Макрозйомка — особливий режим роботи, призначений для отримання великих зображень дрібних об'єктів; відстані до знімаються об'єктів при макрозйомці, зазвичай, не перевищують 10 см. менше Ніж мінімальна відстань макрозйомки — тим більш велике і детальне зображення апарат дозволяє отримати в цьому режимі (за інших рівних умов).

Наявність в камері приводу автофокусування типу «викрутка». Дана функція зустрічається тільки в моделях, що використовують змінну оптику — дзеркальних і бездзеркальних (див. «Тип фотокамери»). Її суть полягає в тому, що мотор, що відповідає за роботу автофокусу, встановлюється у самій камері, а не в змінної оптики. Таким чином, об'єктиви з «викрутками» виходять більш легкими, компактними і недорогими, ніж оптика зі вбудованим мотором (класичним або ультразвуковим). Однак вони можуть повноцінно працювати тільки з камерами, що підтримують привод «викрутка».

Кількість сюжетних програм, передбачених у конструкції камери.

Сюжетні програми - це заздалегідь встановлені настройки для деяких найбільш поширених варіантів сцен, що знімаються - наприклад, "Портрет", "Пейзаж", "Спортивні змагання", "Захід сонця" і т.п. Крім таких налаштувань, до цього списку можуть включатися спеціальні ефекти та творчі інструменти (наприклад, «заміна кольору» або «риб'яче око»), а також режими експозиції (див. нижче). Наявність сюжетних програм особливо корисна для початківців та непрофесійних фотографів, оскільки позбавляє необхідності возитися з кожним налаштуванням окремо — достатньо вибрати найбільш підходящу програму, і всі необхідні налаштування будуть виставлені автоматично. Чим більше сюжетних програм передбачає конструкція фотоапарата — тим ширші його можливості автоматичного налаштування.

Найбільша кількість кадрів, яку фотокамера здатна відзняти «за один захід» під час серійної зйомки у форматі JPEG.

Технічні особливості сучасних цифрових фотоапаратів такі, що з серійної зйомці фотографії доводиться записувати в спеціальний буфер, і потім, після закінчення серії, їх можна переписати на карту пам'яті. Цей буфер має обмежений обсяг, тому кількість кадрів в одній серії також обмежена. У той же час відзначимо, що цей показник зазвичай вказується для зйомки на максимально можливу роздільну здатність (див. «Максимальний розмір знімка»); при менших дозволах обсяг кожного знімка знижується, і кількість кадрів у серії може виявитися більше заявленого в характеристиках.

JPEG, найпопулярніший формат сучасних цифрових фотографій, займає менший обсяг і потребує менших потужностей для обробки, ніж RAW (див. «Запис у форматі RAW»). Тому в серії JPEG зазвичай фотографу доступно більше кадрів. Втім, у деяких моделях, що мають два окремі буфери (для RAW і JPEG), може бути і навпаки.

Найбільша кількість кадрів, яке фотокамера здатна відзняти «за один захід» при серійної зйомки у форматі RAW (див. «Запис у RAW-форматі).

Технічні особливості сучасних цифрових фотоапаратів такі, що при серійної зйомки фотографії доводиться записувати в спеціальний буфер, і лише потім, після закінчення серії, їх можна записати на карту пам'яті. Цей буфер має обмежений об'єм, тому кількість кадрів в одній серії також обмежена. Водночас відзначимо, що даний показник зазвичай вказується для зйомки на максимально можливому роздільній здатності (див. «Максимальний розмір знімка»); при менших роздільних здатностях об'єм кожного знімка знижується, і кількість кадрів в серії може виявитися більше заявленого в характеристиках.

Знімки у форматі RAW займають більше об'єму і вимагають більшої потужності для обробки, ніж «готові» JPEG. Тому кількість кадрів в серії даного формату зазвичай нижче, ніж у JPEG. Втім, бувають і винятки — зазвичай це камери, які мають два окремих буфера (для RAW і JPEG).

Найбільша кількість кадрів, яку фотокамера здатна відзняти «за один захід» при серійній зйомці в режимі, коли той самий кадр одночасно зберігається і у форматі JPEG, і в RAW (див. «Запис у RAW-форматі»).

Технічні особливості сучасних цифрових фотоапаратів такі, що з серійної зйомці фотографії доводиться записувати в спеціальний буфер, і потім, після закінчення серії, їх можна переписати на карту пам'яті. Цей буфер має обмежений обсяг, тому кількість кадрів в одній серії також обмежена. У той же час відзначимо, що цей показник зазвичай вказується для зйомки на максимально можливу роздільну здатність (див. «Максимальний розмір знімка»); при менших дозволах обсяг кожного знімка знижується, і кількість кадрів у серії може виявитися більше заявленого в характеристиках.

Одночасна зйомка JPEG і RAW вимагає великої кількості ресурсів, а самі матеріали займають багато місця. Тому сама по собі можливість такої зйомки доступна в основному в камерах преміум-класу, а кількість кадрів у серії JPEG RAW зазвичай менша (у кращому випадку така сама), ніж у якомусь із цих форматів окремо.

Підтримка камерою функції HDR.

HDR розшифровується як «розширений динамічний діапазон». Основне застосування даної технології — зйомка сцен зі значними перепадами освітленості, коли в кадрі є і дуже яскраві, і дуже темні ділянки. Особливості сучасної цифрової фотографії такі, що в звичайному режимі зйомки можна коректно обробити лише досить вузький діапазон яскравості; в результаті при великій різниці в освітленості на знімку виявляються або занадто затемнені, або пересвічені фрагменти. HDR дозволяє уникнути цього явища: в цьому режимі камера робить кілька знімків з різними налаштуваннями експозиції, а потім склеює їх в один з таким розрахунком, щоб знизити яскравість на освітлених місцях і підвищити на затемнених. Це дозволяє знімати, наприклад, пейзажі, на тлі яскравого вечірнього неба, інтер'єри слабо освітлених будівель з яскравими вікнами і т. ін. Крім цього, HDR може використовуватися також як художній прийом — для додання знімку незвичайної колірної гами.

Зазначимо, що цього ефекту можна досягти також за допомогою постобробки в графічному редакторі; однак скористатися камерою буває значно зручніше.

Наявність двох дисків управління в конструкції фотокамери.

Дана конструктивна особливість полегшує управління камерою і зміну налаштувань «на льоту»: на другий диск виносяться додаткові параметри роботи, і повернути його у потрібне положення простіше і швидше, ніж «копатися» в пунктах екранного меню. Подібна можливість зустрічається в основному у напівпрофесійних і професійних камерах, які передбачають часте використання ручного режиму зйомки.

Наявність у фотоапараті функції виміру балансу білого і відповідної налаштування параметрів зйомки.

Баланс білого описує, як один і той самий колір сприймається матрицею камери залежно від особливостей освітлення: приміром, під люмінесцентною лампою кольору будуть мати більш холодні відтінки, ніж під сонячним світлом і т. ін. Людське око здатне пристосовуватися до змін у висвітленні автоматично, але цифрові матриці такої здатності не мають. Тому в камерах доводиться використовувати замір балансу білого — інакше при різних характеристиках освітлення один і той самий предмет буде відображатися на знімках в різних відтінках кольору. Корекція балансу білого може здійснюватися автоматично, за передустановок, а в прогресивних камерах — повністю вручну.

Можливість вручну або автоматично, за заздалегідь заданими параметрами) змінювати в процесі зйомки параметри експозиції, тобто кількості світла, що потрапляє на матрицю. Застосовується в тому випадку, коли автоматично вибрані параметри експозиції не дають задовільного результату — наприклад, в складних умовах, коли освітленість основного предмету і фону сильно відрізняються. Можливості експокорекції камери записуються у форматі «± x EV, з кроком y EV», наприклад «± 3 EV, з кроком 1/2 EV». Перша цифра позначає максимальну величину, на яку в процесі корекції може бути змінена експозиція щодо оригінального значення; друга — крок (ступінь), з яким відбувається зміна. EV — специфічна одиниця виміру експозиції; зміна експозиції на 1 EV позначає зміна кількості світла, що потрапляє на матрицю, в 2 рази. Збільшення EV позначає збільшення кількості світла внаслідок розкриття діафрагми або збільшення витримки, зменшення — відповідно навпаки. Всі сучасні камери з функцією експокорекції здатні виробляти її «в обидві сторони».

Брекетингом називають зйомку серії кадрів, при якій у кожному наступному кадрі параметри зйомки (експозиція, баланс білого, фокус тощо) змінюються на певну величину. Це дозволяє, наприклад, вибрати найбільш вдалий знімок з декількох варіантів, або визначити ефект від зміни налаштувань в ту або іншу сторону. Автобрекетинг дозволяє проводити таку зйомку автоматично. При цьому варто враховувати, що набір параметрів, змінних в процесі, в різних моделях камер може відрізнятися. Приміром, одні апарати здатні змінювати експозицію, інші — експозицію та/або баланс білого, і т. ін.

Режими експозиції, підтримувані цифровою камерою. Експозицією називають кількість світла, що впливає на матрицю камери під час зйомки окремого кадру. Воно визначається двома основними параметрами — витримкою і діафрагмою: збільшення витримки або розкриття діафрагми веде до збільшення експозиції, і навпаки. Існує чотири основних режими управління цими параметрами:

— Автоматичний. І витримка і діафрагма вибираються камерою самостійно, на підставі автоматичної оцінки специфіки знімається сцени. Цей режим дуже зручний, оскільки позбавляє користувача від метушні з налаштуваннями і дозволяє працювати з камерою навіть людям, які не мають досвіду фотозйомки. Водночас автоматична експозиція не дозволяє використовувати багато художні прийоми і може підвести при нестандартних умовах зйомки; і навіть у відносно простих ситуаціях вибрані системою настройки не завжди виявляються оптимальними.

— Пріоритет витримки. Режим, що передбачає ручну установку витримки. Діафрагма при цьому налаштовується фотоапаратом автоматично. Така схема роботи корисна в ситуаціях, коли треба чітко визначити час розкриття затвора: наприклад, під час зйомки динамічних сцен витримка повинна бути мінімальною, а при художньої зйомки з розмитим рухом — навпаки, довгою.

— Пріоритет діафрагми. Режим, що передбачає ручну установку діафрагми; витримка визначається фотоапаратом автоматично. Від значення діафрагми залежить глибина різкості: зйомка з художнім розмиттям фону («боке») ведеться при...максимально відкритих пелюстках, а от зменшення отвору діафрагми знижує ступінь розмиття і збільшує глибину різкості. Відповідно, цей режим зручний у тих випадках, коли ключове значення відіграє правильна глибина різкості.

— Ручний режим. Можливість самостійно виставити будь-які значення витримки і діафрагми. З одного боку, це потребує від фотографа серйозних знань і навичок, оскільки великий ризик зіпсувати кадр, не розрахувавши параметри експозиції. З іншого — ручна налаштування дає повну свободу і забезпечує можливості, недоступні в інших режимах (зокрема, дозволяє навмисно «недодерживать» і «перетримувати» знімок).

Виміром експозиції називають визначення кількості світла, необхідного камері для отримання якісного зображення. Саме на основі цієї процедури камера автоматично обчислює необхідні значення витримки і діафрагми. Замір експозиції в сучасних камерах може проводитися за різними системами:

— Точкова. При такому вимірі апарат визначає освітленість однієї невеликої точки в кадрі, і на її підставі заміряє експозицію. Найчастіше замір проводиться по центру кадру, хоча іноді можна поставити й інше розташування. Точковий замір корисний у тому випадку, якщо кадр охоплює об'єкти, сильно відрізняються по яскравості: вибравши точку виміру безпосередньо на необхідному об'єкті зйомки, можна отримати його якісне зображення незалежно від наявності поруч, наприклад, яскравих джерел світла.

— Центровзвешенная. У цій системі для розрахунку експозиції використовується інформація про загальної освітленості всього зображення, однак центральній його частині (де часто і розташовується основний об'єкт зйомки) приділяється підвищена увага.

— Матрична (оціночна). Найбільш прогресивна система експозаміру: освітленість вимірюється відразу в декількох фіксованих точках кадру (причому чим більш високого рівня камера, тим більше таких точок), після чого на основі отриманих даних апарат «робить висновок» про передбачуваний сюжет кадру і підбирає оптимальну для нього експозицію — наприклад, за наявності трохи більше темного об'єкта в центрі кадру на загальному світло...му фоні камера буде налаштовуватися на портретну зйомку.

Максимальна роздільна здатність і частота кадрів відео, знятого камерою в стандарті Full HD (1080p).

Традиційним роздільною здатністю Full HD відеозйомки в даному випадку є 1920х1080; інші варіанти більш специфічні і в сучасних фотокамерах практично не зустрічаються. Щодо частоти кадрів варто насамперед зазначити, що звичайне (не уповільнене) відео знімається зі швидкістю до 60 кадр/сек, і в цьому випадку чим вище частота кадрів — тим більше плавним буде відео, тим менше будуть помітні ривки при русі в кадрі. Якщо ж частота кадрів становить 100 кадр/сек і вище — це зазвичай означає, що камера має режим сповільненої зйомки відео.

Максимальна роздільна здатність і частота кадрів відео, знятого камерою в стандарті Ultra HD (4K).

До UHD 4K відносять роздільної здатності з розміром кадру приблизно в 4 тис. пікселів по горизонталі. Конкретно в фотокамерах для відеозйомки найчастіше застосовуються роздільної здатності 3840х2160 і 4096х2160. Щодо частоти кадрів варто насамперед зазначити, що звичайне (не уповільнене) відео знімається зі швидкістю до 60 кадр/сек і в цьому випадку чим вище частота кадрів — тим більше плавним буде відео, тим менше будуть помітні ривки при русі в кадрі. Якщо ж частота кадрів становить 100 кадр/сек і вище — це зазвичай означає, що камера має режим сповільненої зйомки відео.

Максимальна роздільна здатність і частота кадрів відео, знятого камерою в стандарті вище 4K.

За станом на кінець 2020 року ситуація зі зйомкою такого відео фотокамерами наступна. Найчастіше мова йде про роботу в форматі 6K, на роздільній здатності 5952x3988 або 7680х4320, а частота кадрів не перевищує 30 к/с, а в багатьох моделях — і 24 к/с. Така швидкість зйомки за сучасними мірками досить невисока, проте більшої частоти кадрів досягти технічно складно — у даному разі для цього потрібна була б дуже потужна і невиправдано дорога апаратна начинка. І навіть при такій швидкості зйомки камери з підтримкою 6K виходять досить недешевими, тому їх на ринку небагато. З іншого боку, подібні роздільні здатності забезпечують надзвичайно високий рівень деталізації.

Кількість та/або види сюжетних програм для зйомки відео, передбачених у конструкції камери.

Сюжетними програмами називають набір передвстановлень, розрахованих різні ситуації зйомки — наприклад, при сонячному світлі, в похмурий день, у затемненому приміщенні тощо. Також цей список може включати інші специфічні режими — наприклад, творчі інструменти. У будь-якому випадку наявність сюжетних програм полегшує вибір параметрів відеозйомки, що дуже доречно для початківців.

Формати файлів, в яких камера може записувати відео. З урахуванням того, що відзнятий відеоматеріал розрахований на перегляд на зовнішньому екрані, варто переконатися, що програє пристрій (DVD-плеєр, медіацентр і т. ін.) здатне працювати з відповідними форматами. Водночас багато моделей камер самі можуть грати роль плеєра, підключаючись до телевізора аудіо/відеовиходу або HDMI (див. відповідні пункти глосарію). А якщо відеоматеріали належить переглядати на комп'ютері, на цей пункт взагалі не варто звертати особливої уваги: проблеми з несумісністю форматів в таких випадках виникають рідко, а вирішуються, зазвичай, встановленням відповідного кодека.

Можливість підсвічування знімається сцени під час роботи камери в режимі відеозапису. Ця функція може виявитися незамінною під час зйомки в умовах слабкої освітленості: вона дозволяє обійтися без додаткових джерел світла, до того ж власна підсвічування завжди спрямована в те ж місце, що і об'єктив.

Для підсвічування зазвичай використовується вбудований спалах (див. нижче), однак сама по собі наявність спалаху не означає можливості її застосування в даному режимі. Тому, якщо для Вас важлива функція підсвічування — варто вибирати з моделей, де вона прямо заявлена.

Можливість ручного фокусування фотоапарата в процесі відеозйомки.

Ця функція, зазвичай, зустрічається в камерах, які підтримують ручне фокусування у режимі фото (див. «Ручне фокусування»); однак далеко не всі подібні моделі здатні фокусуватися вручну при відеозйомці, тому дана можливість і виділена окремо. Як і у випадку фотозйомки, ручне фокусування дозволяє користувачу самостійно обирати об'єкт, по якому наводиться різкість, не сподіваючись на автоматику (яка досить часто працює не так, як хотілося б). Це може стати в нагоді не тільки для забезпечення загальної якості матеріалу, але і для використання оригінальних творчих прийомів.

Обмеження по довжині записуваного відео, передбачені в конструкції камери. У деяких моделях час запису обмежується по часу (наприклад, 30 хвилин) — таким чином, для запису більш довгого відео його доведеться розбивати на окремі ролики. В інших тривалість залежить лише від об'єму вільної пам'яті — записувати можна до тих пір, поки вистачає місця. Зустрічається і поєднання цих варіантів; в таких моделях відеозапис припиняється, як тільки досягається будь-який з двох обмежень.

— USB-C. Універсальний інтерфейс USB, використовує роз'єм типу Type C. Самі по собі порти USB (всіх типів) застосовуються в основному з метою підключення камери до комп'ютера для копіювання відзнятих матеріалів, для управління налаштуваннями, оновлення прошивки і т. ін. Конкретно ж роз'єм Type C порівнянний за розмірами з більш ранніми miniUSB і microUSB, однак має двосторонню конструкцію, що дозволяє вставити штекер будь-якою стороною. Крім того, USB-C нерідко працює за стандартом USB 3.1, який дозволяє досягти швидкості підключення до 10 Гбіт/с — корисна можливість при копіюванні великого обсягу контенту.

— HDMI. Комплексний цифровий інтерфейс, що дозволяє по одному кабелю передавати відео (у т. ч. високої роздільної здатності) і звук (аж до багатоканального). Наявність такого порту дає можливість використовувати камеру в якості плеєра: її можна безпосередньо підключити до телевізора, монітора, проєктора і т. ін. і переглядати зняті матеріали на великому екрані. При цьому можливості трансляції можуть включати не тільки програвання відео, але і демонстрацію відзнятих фото в режимі слайд-шоу. Входи HDMI присутні в більшості сучасної відеотехніки, і підключення зазвичай не становить проблем.
У наш час на ринку представлено кілька версій інтерфейсу HDMI:

• v 1.4. Найстарша з актуальних на сьогодні версій, випущена в 2009 році. Тим не менш, підтримує 3D-відео, здатна працювати з розбільною здтністю аж до 4096х2160 на ш...видкості до 24 к/с, а в роздільній здатності Full HD частота кадрів може досягати 120 к/с. Крім оригінально v.1.4, зустрічаються також поліпшені модифікації — v.1.4 a і v.1.4 b; вони аналогічні за основним можливостям, в обох випадках поліпшення торкнулися переважно роботи з 3D-контентом.
• v 2.0. Значне оновлення HDMI представлене в 2013 році. У цій версії максимальна частота кадрів в 4K зросла до 60 к/с, також з нововведень можна згадати підтримку ультраширокого формату 21:9. В оновленні v.2.0 a до можливостей інтерфейсу була додана підтримка HDR, в v.2.0 b ця функція була покращена і розширена.
• v 2.1. Незважаючи на схожість назви з v.2.0, дана версія, випущена в 2017 році, стала дуже масштабним оновленням. Зокрема, до неї додалася підтримка 8K і навіть 10 K на швидкості до 120 к/с, а також ще більше розширилися можливості для роботи з HDR. Під цю версію був випущений власний кабель HDMI Ultra High Speed, всі можливості v.2.1 доступні тільки при використанні кабелів цього стандарту, хоча базові функції можна використовувати і з більш простими шнурами.

— Вихід на навушники. Аудіовиход, що дозволяє підключити до камери навушники. Як правило, представлений класичним 3.5-міліметровим міні-джеком. Наявність такого роз'єму забезпечує можливість моніторингу звуку під час відеозапису в режимі реального часу. Це особливо важливо при зйомці інтерв'ю, відеоблогів та інших проєктів.

— Вхід мікрофона. Спеціалізований вхід для підключення до камери зовнішнього мікрофона. Зовнішні мікрофони значно перевершують вбудовані за якістю звуку. По-перше, вони не так чутливі до «власних» звуків камери — до кнопок, коліс управління, моторів фокусування і т. ін. (а якщо мікрофон використовує довгий дріт і не кріпиться на корпусі, цих звуків взагалі не чути). По-друге, самі по собі зовнішні мікрофони мають більш прогресивні характеристики. З іншого боку, їх застосування виправдане в основному при професійному відеозаписі; тому наявність мікрофонного входу зазвичай відповідає розвинутим можливостям відеозйомки

Режими роботи автофокусу, передбачені в конструкції камери.

— Один знімок. Основний режим роботи автофокусу, зустрічається у всіх сучасних камерах і використовується найчастіше. Розрахований на зйомку нерухомих об'єктів.

— Стежить. Цей режим застосовується для зйомки рухомих об'єктів, дистанція до яких постійно змінюється: камера постійно відслідковує стан об'єкта, постійно підлаштовуючи оптику так, щоб він перебував у фокусі. Зазвичай зустрічається в камерах середнього і вищого класу.

— AI фокус. Своєрідна комбінація попередніх двох режимів, застосовується у тому разі, коли нерухомий об'єкт у будь-який момент може почати рухатися. Якщо сцена статична, автофокус працює в режимі одного кадру, якщо ж об'єкт, на якому проведена фокусування, почав рухатися — апарат переключається в режим стежачого автофокусу. Режим AI дозволяє практично миттєво виставляти оптимальні налаштування автофокуса, що особливо корисно для репортажної зйомки. Першопочатково він зустрічався в дорогих моделях, однак, завдяки розвитку технологій, на сьогоднішній день може використовуватися навіть в недорогих компактах (див. «Тип фотокамери»).

— По обличчю. Режим автофокуса, що використовує систему розпізнавання осіб і наводить різкість саме за ним. Дана функція корисна передусім для зйомки людей на великій відстані від камери, коли розмір особи набагато менше розміру кадру — наприклад, при групових знімках.

— По усмішці. Подальший роз...виток описаного вище режиму автофокусування по обличчю, коли, згідно з назвою, система реагує не просто на особі, а на посмішку. Цей режим може поєднуватися з функцією автоматичної зйомки в момент посмішки.

— Тварина в кадрі. Режим, розрахований насамперед на зйомку тварин, яких буває важко (а найчастіше і неможливо) змусити сидіти в кадрі нерухомо. Зазвичай є різновидом описаного вище стежачого автофокусу, конкретні ж особливості роботи можуть відрізнятися залежно від моделі камери.

Даний список не є вичерпним, в конструкції сучасних камер можуть передбачатися й інші специфічні режими автофокусування.

Кількість точок фокусування (автофокусування), передбачена у конструкції камери.

Точка фокусування – це точка (точніше, невелика ділянка) у кадрі, з якою система автофокусування зчитує дані для наведення на різкість. Найпростіші системи працюють з однією точкою, проте їх можливості дуже обмежені, і цей варіант на сьогоднішній день практично не зустрічається. Сучасні цифрові камери мають не менше трьох датчиків фокусування, а в найбільш сучасних моделях цей показник може досягати декількох десятків.

Чим більше датчиків автофокусу є в камері - тим більше просунутими будуть її можливості роботи з автофокусом, тим більше специфічних прийомів вона дає змогу використовувати. При цьому вибір конкретних точок може здійснюватися як автоматично, одночасно з вибором сюжетної програми, наприклад і вручну (втім, другий варіант характерний швидше для професійних камер). Крім того, безліч точок фокусування позитивно позначається на якості роботи автофокуса (див. «Режими автофокуса»).

Загалом більша кількість датчиків фокусування зазвичай вважається ознакою просунутої камери; однак відмінності в якості стають дійсно помітними лише в тому випадку, якщо різниця у кількості точок значна – наприклад, якщо порівнювати моделі на 9 та 39 точок. Також багато залежить від розташування точок у кадрі - вважається, що розподілені по великій площі датчики працюють краще, ніж щільно розташовані в центрі кадру, навіть якщо їх кількість однакова.

Наявність функції сенсорної фокусування в конструкції камери.

Така фокусування обов'язково поєднується з сенсорним екраном (див. нижче). Вона дає фотографу можливість самостійно вибрати точку для фокусування в найманому кадрі: для цього досить торкнутися цієї точки на зображенні, виведеному на екран. Сенсорне фокусування максимально проста і наочна, а тому досить зручна, особливо для новачків і непрофесійних користувачів.

Наявність в конструкції камери функції підстроювання фронт/бек-фокуса.

«Фронт/бек-фокус» (або просто «бек-фокусом») називають явище, коли система автофокусу дає збої і «промахується» повз бажаного об'єкта — притому що у видошукачі або на екрані цей об'єкт було видно чітко. Це явище виникає через неузгодженість між системою візування і системою зйомки; воно здатне здорово зіпсувати знімок, особливо під час роботи з малою глибиною різкості. Фронт/бек-фокусу схильні насамперед камери зі змінною оптикою (див. «Тип фотокамери»), оскільки об'єктиви (навіть «рідні», не кажучи вже про вироби сторонніх виробників) першопочатково можуть бути погано налаштовані. Підстроювання фронт/бек дозволяє покращити параметри такої оптики засобами самої камери і обійтися без заміни об'єктива.

Наявність функції підсилення контурів в конструкції камери.

Дана функція застосовується при ручному фокусуванні і доступна тільки з електронними або оптико-електронними видошукачами, а також в режимі Live View (див. нижче). Вона полягає у виділенні кольором контурів тих предметів, які в даний момент знаходяться в фокусі. Завдяки цьому фотограф може з легкістю визначити розташування і межі області, що знаходиться в фокусі, що значно спрощує наведення різкості в ручному режимі.

Тип видошукача, передбаченого в конструкції камери.

Видошукачем називають окуляр, в якому фотограф здатний бачити знімається зображення, а в деяких випадках — ще й додаткову інформацію (місце розташування датчиків автофокусу, окремі параметри зйомки тощо). Незалежно від типу, видошукачі зручні тим, що дають змогу чітко бачити знімається зображення навіть при яскравому зовнішньому освітленні (при якому можуть «сліпнути» дисплеями). Їх недоліками є необхідність підносити камеру впритул до особи, а також незручність під час роботи з окулярами (щоправда, останнє частково компенсується діоптрійною корекцією в самому видошукачі). Типи же видошукачів можуть бути такими:

— Електронний. Подібний видошукач являє собою систему лінз з розташованим за ними невеликим екранчиком. Широко застосовується в сучасних камерах з незмінною оптикою (див. «Тип фотокамери»), може використовуватися в MILC-камерах, а відносно недавно з'явилися і повноцінні «дзеркалки» (зокрема, виконані за т. зв. «технології з напівпрозорим дзеркалом»), оснащені електронними видошукачами. Перевагою такого видошукача є те, що на нього, крім безпосередньо зображення, може виводитися велика кількість службової інформації (наприклад, про параметри зйомки); головним недоліком — необхідність постачання енергією від батареї (хоча енергоспоживання такої системи все ж значно нижче, ніж зовнішнього дисплея).

— Оптичний. В даному...випадку під оптичним видошукачем розуміється незалежна система з власним окуляром і об'єктивом, вбудована в корпус фотокамери і спрямована паралельно оптичної осі об'єктива (дзеркальні і призматичні системи виділені в окремі категорії). Подібна система може розташовуватися як безпосередньо над об'єктивом, так і в кутку корпусу. Перевагами оптичних видошукачів є простота, дешевизна і компактність, обумовлені відсутністю в конструкції складної системи дзеркал або призм. Такий видошукач може застосовуватися в будь-яких недзеркальних камерах (класичних цифрових або MILC). Головним же недоліком даного варіанта є неспівпадіння положення його об'єктива і основного об'єктива камери (т. зв. ефект паралакса); здебільшого це не створює незручностей, але під час зйомки на близьких дистанціях доводиться брати поправку (хоча існують моделі камер з видошукачами, автоматично вводять поправку).

— Оптичний і електронний. Специфічний різновид видошукачів, що поєднує елементи обох описаних вище систем. Зазвичай, в основі таких конструкцій лежить оптичний видошукач, в якому передбачена можливість проєктування різної службової інформації на видиме зображення. А в деяких моделях систему можна перемикати і в електронний режим, блокуючи доступ світла через оптику і дивлячись у видошукач лише картинку на екранчику.

— Оптичний (дзеркальний). Як випливає з назви, конструкція такого видошукача заснована на системі дзеркал. Через цю систему в окуляр видошукача подається реальне зображення, сприймається об'єктивом фотокамери (простіше кажучи, фотограф фактично дивиться прямо через об'єктив). Дзеркальні видошукачі застосовуються виключно у фотокамерах відповідного типу (див. вище). Їх перевагами є відсутність ефекту паралакса і можливість відразу ж оцінити ряд параметрів зйомки, таких як глибина різкості, ефект від встановлених світлофільтрів і т. ін. Головним недоліком дзеркальних видошукачів є необхідність піднімати дзеркало в момент зйомки. Це ускладнює і здорожує конструкцію, що робить її менш надійною, а робота механізму підйому дзеркала може викликати вібрації і ефекту «шевеленки».

— Оптичний (пентапризма). Фактично — різновид дзеркального видошукача (див. вище), в якому роль частині дзеркал відведена пентапризме — скляної конструкції особливої форми. Дія пентапризма засноване на ефекті т. зв. повного внутрішнього відбиття; вважається, що таким чином вдається досягти більш світлого і чіткого зображення, ніж при використанні класичних дзеркал. Інші переваги і недоліки ідентичні звичайними дзеркальним видоискателям (див. вище). Пентапризма широко застосовується в дзеркальних апаратах.

— Відсутня. Повна відсутність видошукача в конструкції камери; для візування в таких моделях використовується дисплей. Дана особливість характерна в основному для цифрових компактів (див. «Тип фотокамери»). По-перше, розміри корпусу таких моделей часто не дають змогу передбачити в конструкції ще й видошукач; по-друге, специфіка застосування таких камер зазвичай така, що дисплея для них цілком достатньо, а іноді він навіть краще — наприклад, при зйомках з нестандартного положення (над головою, на витягнутій перед собою руці тощо).

Даний параметр можна спрощено описати як ступінь збільшення, забезпечувану видошукачем щодо того, як зображення бачиться неозброєним оком. Особливості сучасних видошукачів такі, що більшість з них має значення кропу менше 1, тобто кілька зменшує видиму «картинку».

Загалом чим більше цей параметр, тим більшими виглядають об'єкти у видошукачі і тим простіше наводитися через нього на різкість.

Відображення у відсотках співвідношення між частиною зображення, яку фотограф бачить у видошукачі (див. вище), і зображенням, що реально фіксується камерою при зйомці. Найчастіше вказується у відсотках від ширини та висоти кадру, а не від площі.

Сучасні цифрові фотокамери досить часто мають видошукачі з охопленням кадру менше 100% — таким чином у кадр потрапляє не лише видима сцена, а й деякий простір за її краями. Це створює деякі незручності — зокрема, може виникнути потреба обрізати знімок для забезпечення заздалегідь задуманої композиції. Тому ідеальним варіантом вважається все ж таки видошукач зі 100-відсотковим охопленням. Якийсь час тому такі системи зустрічалися переважно в камерах преміум-класу, проте зараз, завдяки здешевленню та розвитку технологій, вони можуть встановлюватися навіть у відносно недорогі аматорські компакти (див. «Тип фотокамери»).

Діапазон витримок, в якому камера здатна знімати.

Витримка — це час між відкриттям і закриттям затвора (див. нижче), простіше кажучи — проміжок часу, зображений на фото. Для різних цілей, способів та умов зйомки оптимальними будуть різні значення витягів. Малі значення (в сучасних камерах вони можуть досягати тисячних часток секунди) важливі при зйомки об'єктів, що швидко рухаються і для зйомки на дальніх дистанціях — в першому випадку вони зводять до мінімуму ефект змазування зображення від руху об'єкта, у другому — ефект від тремтіння камери в руках. Однак для зйомки на малих витягах потрібні хороша світлочутливість матриці або світлосильна оптика (див. вище). Великі значення витягів (вимірювані в секундах) використовуються для зйомки в умовах слабкої освітленості — наприклад, нічних міських вулиць або зоряного неба — а також дають змогу створювати ефект руху в кадрі. Відповідно, чим більше діапазон витримок — тим ширше можливості камери з вибору оптимального для певних умов варіанта

Швидкість серійної зйомки, забезпечувана камерою на максимальній роздільній здатності кадру. При менших роздільних здатностях швидкість може бути і вище, проте ключовою характеристикою вважається саме це значення.

При серійної зйомки фотограф затискає кнопку, а камера робить кілька знімків підряд, зазвичай з інтервалом в частки секунди. Така зйомка зручна, наприклад, для фіксації об'єктів, що швидко рухаються: вона дозволяє з серії кадрів вибрати найбільш вдалий, або за допомогою всієї серії показати динаміку руху. А чим вище швидкість — тим ефективніше зйомка, тим більше кадрів камера може зафіксувати за проміжок часу. З іншого боку, швидкість потребує відповідної апаратної «начинки» і може помітно позначитися на вартості.

Затвор — це система, що регулює тривалість витримки, тобто впливу світла на матрицю (докладніше про витримку див. вище). Ось основні типи таких систем:

— Електронний. Різновид затворів, придатний тільки для цифрових фотокамер. Такі системи не мають рухомих механічних частин, витримка в них здійснюється електронним способом. У момент натискання на спуск, при «відкритті» затвора, матриця повністю обнуляється; а через певний час (що відповідає часу витримки), при «закриття» затвора, з неї зчитується накопичений заряд. Це дає змогу здійснювати повноцінну фотозйомку і працювати з різними значеннями витримок, не застосовуючи складних конструкцій. Ще одна перевага перед описаними нижче механічними затворами полягає в тому, що такі системи ідеально підходять для Live View (див. вище): матриця може постійно транслювати зображення на екран, лише іноді «перериваючись» безпосередньо на зйомку. З іншого боку, така постійна робота підвищує ймовірність нагрівання та виникнення додаткових шумів на знімку. Для компенсації цього недоліку застосовуються різні рішення, і здебільшого він майже непомітний; однак для професійної зйомки електронні затвори вважаються все ж менш придатними, ніж механічні.

— Механічний. Існує безліч видів механічних затворів, однак у сучасних цифрових фотокамерах зустрічаються переважно системи у вигляді пари шторок. При розкритті затвора рухається одна зі шторок, а поті...м її «доганяє» друга, закриваючи матрицю. Головною перевагою механічних затворів є те, що при їх використанні матриця постійно залишається закритою і відкривається тільки в момент зйомки на час, що відповідає виставленій витримці (аналогічно тому, як це відбувається в плівкових камерах). За рахунок цього вдається уникнути нагрівання сенсора і пов'язаного з цим збільшення шумів на знімку. З іншого боку, додаткові механізми помітно позначаються на вазі, габаритах, вартості і енергоспоживанні камери, під час зйомки об'єктів, які швидко рухаються, можуть виникнути спотворення, а за низьких температур — збої і навіть відмови. Крім того, камери з механічними затворами розраховані в основному на роботу через оптичний видошукач. Для електронного ж видошукача або режиму Live View (див. вище) потрібно або встановлювати допоміжну матрицю (що ще більш ускладнює і здорожує конструкцію), або повністю відкривати шторки і фактично знімати в режимі електронного затвора, що позбавляє сенсу саму ідею «механіки». Внаслідок цього даний тип затвора на сьогоднішній день використовується переважно у дзеркальних камерах (див. «Тип фотокамери») середнього і топового рівнів; в інших різновидах він теж зустрічається, але помітно рідше.

— Електронний, механічний. Системи, що поєднують обидва описаних вище варіанти; точніше навіть — механічні затвори, доповнені можливістю роботи в електронному режимі. Одним з ключових недоліків чисто механічних систем є слабка придатність для надкоротких витримок — забезпечити необхідну швидкість руху шторок непросто, до того ж механізм в такому режимі піддається значним навантаженням. Для усунення цього недоліку і були створені електронно-механічні системи. Працюють вони таким чином: на коротких витримках до певної межі використовується суто механічний спосіб роботи, а коли можливостей механіки не вистачає — комбінований режим. У цьому режимі шторки затвора відкриваються на відносно тривалий час (довше необхідної витримки), а матриця при цьому працює електронним способом (докладніше див. вище), забезпечуючи необхідну витримку. Теоретично комбінований спосіб дає змогу ефективно знімати на надмалих витримках, однак на практиці якість знімків виходить порівняно невисокою, і «гібридний» затвор нерідко є скоріше маркетинговим ходом, ніж реально корисним інструментом.

Розмір власного дисплея камери по діагоналі в дюймах. Чим більше екран, тим, зазвичай, він зручніше у використанні. Зокрема, на великий екран можна вивести більш велике і детальне зображення; крім того, розмір має велике значення для зручності управління сенсорним дисплеєм (див. Сенсорний екран). З іншого боку, розміри дисплея відповідним чином позначаються на габарити апарата. Тому екрани більш ніж на 3" в сучасних фотокамерах зустрічаються досить рідко.

Розмір власного дисплея камери в пікселях. Чим вище роздільна здатність дисплея — тим більше згладжена і детальне зображення він відтворює, тим менш помітна зернистість і окремі пікселі і тим більше дисплей загалом приємний для очей. З іншого боку, дисплей високої роздільної здатності позначається на вартості самої камери (хоча і досить незначно).

На відміну від решти сучасної електроніки, для камер даний параметр прийнято вказувати не у вигляді розміру по горизонталі і вертикалі, а у вигляді загальної кількості пікселів на екрані. На сьогоднішній день екрани в 230 тис. пікс відповідають початковому рівню, 460 тис. пікселів — середнього, понад 900 тис. пікс — прогресивному.

Чутливий до дотику екран, за допомогою якого фотограф може керувати функціями камери. Вважається, що таке управління найбільш наочно; крім того, з його допомогою можна реалізувати деякі додаткові можливості, недоступні для інших типів управління — наприклад, сенсорну фокусування (див. вище). А для моделей з ОС Android (см нижче) сенсорний дисплей є обов'язковим елементом оснащення. З іншого боку, стоять такі екрани дорожче звичайних, що може відповідним чином позначитися на ціні камери.

Наявність у фотокамери поворотного екрану. Конкретна реалізація цієї функції в різних моделях може бути різною: екран може повертатися навколо своєї осі, відкидатися в сторону (як на відеокамері), зсуватися вниз з одночасним нахилом і т. ін. Однак у будь-якому разі дана особливість може помітно полегшити зйомку зі складних положень, коли доводиться тримати камеру набагато вище або нижче рівня очей — повернувши дисплей потрібним чином, можна легко контролювати процес зйомки.

Наявність у камери дисплея на передній панелі. Такий дисплей зазвичай виконує ту ж функцію, що й основний — на нього виводиться зображення, потрапляє в даний момент в об'єктив. Найпопулярніший варіант застосування цієї функції — зйомка автопортретів (селфі): фотограф може бачити себе в момент зйомки. Втім, зустрічаються і інші способи використання фронтального екрана. Наприклад, деякі виробники постачають свої камери спеціальними програмами для зйомки дітей: перед спрацьовуванням затвора на фронтальний дисплей виводиться смішна картинка, і фотограф отримує можливість зняти усміхнену дитину.

Наявність додаткового екрану в конструкції цифрової камери.

Такий екран, зазвичай, розміщується на верхньому торці корпусу поряд з органами управління (коліщатками, перемикачами тощо) і призначається для виведення різної службової інформації — насамперед поточних параметрів зйомки. Дана функція особливо корисна для дзеркальних камер (див. «Тип фотокамери»), видошукачі яких не передбачають відображення додаткової інформації в поле зору: вона дозволяє фотографу отримувати необхідні дані, не задіюючи основний дисплей і не відволікаючись від органів управління у верхній частині камери. Це не тільки прискорює роботу, але і забезпечує економію енергії — додаткові екрани зазвичай мають прості чорно-білі матриці і споживають набагато менше енергії, ніж основні.

Об'єм власної вбудованої пам'яті фотоапарата, що не залежить від змінних носіїв. У більшості сучасних камер складає порядку декількох десятків мегабайт, що в стандартному форматі JPEG (див. Формат файлів) дозволяє відзняти кількість кадрів, також вимірюється десятками (конкретна кількість в кожному випадку відрізняється і залежить, насамперед, від вирішення зйомки); хоча зустрічаються і винятки. Фактично на сьогоднішній день власна пам'ять камери використовується рідко — фото зберігаються на карти пам'яті, обсяги яких обчислюються вже гігабайтами.

Наявність двох слотів під карти пам'яті в конструкції фотоапарата. При цьому слоти можуть розрізнятися за типом використовуваних карт: наприклад, основне гніздо під швидку і надійну карту XQD може доповнюватися гніздом під більш повільну, однак недорогу SD.

В будь-якому випадку, у цифрових камерах зустрічаються три основних формату роботи з картами:

— Резервне копіювання: інформація з основної картки дублюється на другу. Таким чином, якщо один з носіїв вийде з ладу, дані не пропадуть.
Запис при переповненні: запис на додаткову карту починається тоді, коли на основній закінчується місце. Цей режим дозволяє збільшити загальний обсяг доступної пам'яті.
— Поділ RAW/JPEG: при одночасної зйомки в двох форматах RAW-вихідні зберігаються на основній карті (зазвичай, більш швидкої), а готові JPEG — на додатковою.


Конкретний функціонал в різних моделях камер може бути різним, проте нерідко зустрічається підтримка відразу всіх описаних способів роботи. З іншого боку, додатковий слот впливає на габарити та ціну пристрою, притому що для любительської зйомки він не є критичним. Тому дана особливість зустрічається в основному в апаратах професійного рівня.

Тип карт пам'яті, підтримуваних фотокамерою. На сьогоднішній день існує безліч типів карт пам'яті, що відрізняються як розмірами, так і застосовуваної технологією; далеко не всі з них взаємно сумісні. Багато формати є загальним стандартом і застосовуються багатьма виробниками, однак існують і власні розробки окремих виробників, використовувані тільки в їх камерах.

Ось декілька найбільш популярних форматів карт пам'яті, що зустрічаються в цифрових фотокамерах:

— SD і подальші модифікації — SDHC, SDXC. Надзвичайно популярний формат, що використовується не тільки в більшості фотокамер, але і в різній техніці інших типів — ноутбуках, медіацентрах і т. ін. Більш ранні модифікації SD-карт сумісні з більш пізніми картрідерами, але не навпаки.

— microSD (microSDHC microSDXC). Зменшена версія описаних вище карт SD, що застосовується в основному в найбільш мініатюрних фотоапаратах.

— Memory Stick Pro (та його різні модифікації). Фірмовий стандарт Sony, зустрічається переважно в камерах цієї компанії. Такі карти досить швидкі і місткі, проте дороги.

— CompactFlash. Досить старий, але все ж застосовуваний до цих пір в фототехніці стандарт карт пам'яті. Такі карти досить великі, проте забезпечують високу швидкість роботи і мають об'єм до 128 ГБ. Зустрічаються вони в основному в «зеркалках» (див. «Тип фотокамери»).

— XQD. Стандарт, який є свого роду ідейним спадкоємцем CompactFlash: передбачає великий роз...мір карт, що, втім, компенсується високою ємністю і швидкістю роботи. Зустрічається переважно в дзеркальних камерах вищої цінової категорії.

- GPS-модуль. Наявність у камери вбудованого модуля супутникової навігації GPS. У цифрових камерах модуль GPS застосовується насамперед для встановлення т.зв. геометок (geo-tagging) до фотографій: у службову інформацію про кожному знімку записуються дані про конкретні географічні координати місця зйомки. Однак цим справа не обмежується, і моделі з цією функцією можуть мати безліч додаткових можливостей — починаючи від класичної навігації до спеціальних програм на кшталт бази даних з пам'яток з підказками на основі поточного розташування.

- Wi-Fi. Бездротової стандарт, спочатку розроблений для створення комп'ютерних мереж, проте з недавніх пір допускає і пряме з'єднання між пристроями. Способи застосування Wi-Fi у фотоапаратах можуть бути різними. Наприклад, найбільш популярний варіант - підключення до смартфону, планшета або іншого подібного пристрою для дистанційного керування (див. нижче) та/або передачі знятих матеріалів на зовнішній пристрій. Деякі камери мають вбудоване програмне забезпечення, що дає змогу безпосередньо підключатися до Інтернету через бездротові точки доступу та «заливати» фото та відео на популярні мережеві сервіси. А в моделях під керуванням Android (див. вище) конкретні можливості залежать тільки від встановленого програмного забезпечення і можуть включати повноцінний доступ до соціальних мереж через клієнтські програми (див. нижче) і навіть веб-серфінг через браузер.<...br>
- Bluetooth. Бездротової інтерфейс, який використовується для зв'язку між собою різних електронних пристроїв. У фотокамерах Bluetooth найчастіше застосовується для з'єднання з комп'ютером або ноутбуком та передачі відзнятого матеріалу; Крім того, він дає змогу користуватися функцією прямого друку на принтерах, оснащених Bluetooth. Радіус дії з'єднання Bluetooth – до 10 м, при цьому пристрої не обов'язково повинні знаходитись у прямій видимості один одного.

- NFC-чип. NFC (Near-Field Communication) — бездротова технологія, призначена для з'єднання різних портативних пристроїв між собою на відстані до декількох сантиметрів. У фотоапаратах відіграє допоміжну роль, призначена для полегшення з'єднання з іншими пристроями (смартфонами, планшетами тощо) за більше «дальнобійним» стандартом (Wi-Fi або Bluetooth). Замість копатися в налаштуваннях - шукати пристрої, з'єднувати їх вручну - достатньо піднести NFC-камеру до гаджета, обладнаного таким же чіпом, і підтвердити запит на з'єднання.

- Управління зі смартфона. Можливість дистанційного керування камерою за допомогою смартфона, планшета чи іншого аналогічного гаджета. З'єднання камери з керуючим пристроєм зазвичай здійснюється по Wi-Fi (див. вище), при цьому для керування застосовується спеціальна програма, а екран гаджета відіграє роль видошукача. Конкретні можливості такого керування можуть бути різними - спуск затвора по команді, вибір параметрів експозиції та інших налаштувань зйомки, фокусування по дотику тощо. Нерідко передбачається також можливість "злити" зняті матеріали на керуючий пристрій і через нього - в Інтернет. Зазначимо, що для камер, що використовуються з мобільними телефонами (див. «Тип фотокамери»), ця функція не вказується: таку камеру зазвичай кріплять прямо на апараті, і про дистанційне керування не йдеться.

Наявність вбудованого спалаху в конструкції фотоапарата. Зміст даної функції загалом очевидна: в ситуаціях, де необхідна спалах (наприклад, в умовах слабкої освітленості або при контровому світлі) вона дозволяє обходитися без зовнішніх аксесуарів. З іншого боку, потужність вбудованих спалахів зазвичай досить невисока, а багато можливості, реалізовані в зовнішньому обладнанні, для вбудованого недоступні (наприклад, лампу не можна розгорнути вгору для забезпечення розсіяного світла). Тому в більш-менш прогресивних камерах ця функція, зазвичай, поєднується з можливістю установки зовнішнього спалаху (див. нижче), а в професійних моделях вбудована лампа часто відсутня взагалі.

Провідне число вбудованого спалаху апарата. Ця характеристика описує потужність світлового імпульсу, забезпечуваного спалахом. Провідне число — це максимальна відстань (в метрах), на якому при чутливості ISO 100 і світлосилі об'єктива f/1 (діафрагмі 1) фотоспалах здатна освітити «середньостатистичний» об'єкт достатньою мірою для нормальної експозиції; простіше кажучи — на якій відстані від спалаху вийде нормально зняти сцену при зазначених ISO і світлосилі.

Існують формули, за якими, знаючи ведуче число, можна вивести практичне відстань зйомки для кожного конкретного значення чутливості і світлосили; з ними можна ознайомитися в спеціальних джерелах.

Мінімальна/максимальна відстань від об'єкту зйомки до об'єктива, на якому можна ефективно використовувати спалах (зазвичай обмежена декількома метрами). Оскільки у об'єктивів із змінною фокусною відстанню світлосила відрізняється залежно від виставленого фокусної відстані (див. Світлосила), для фотоапаратів з такою оптикою вказується два діапазону застосування спалаху — для мінімального і максимального фокусної відстані, наприклад «0.3 - 3.5 (W), 0.45 - 2 (T)». Букви W T в таких маркуванні позначають мінімальна і максимальна фокусна відстань відповідно.

Можливість підключення до камери зовнішнього спалаху. Зовнішні спалахи зазвичай могутніше і мають більше прогресивних функцій, ніж вбудовані, тому функцію підключення зовнішнього спалаху можуть мати як камери без вбудованого спалаху, так і оснащені нею (див. Вбудована спалах). Для підключення зазвичай застосовується стандартний роз'єм типу «гарячий черевик» («hot shoe»). Найчастіше підключення зовнішнього спалаху передбачається в дзеркальних і MILC-камерах (див. Тип камери); в звичайних цифрових фотоапаратах ця функція зустрічається досить рідко, преимуществанно у найбільш прогресивних моделях («псевдозеркалках»).

Найменша витримка X-синхронізації, підтримувана цифровою камерою.

Дана характеристика актуальна виключно для моделей, оснащених механічними затворами (див. «Тип затвора») і допускають підключення зовнішнього спалаху (див. вище). Нагадаємо, робота таких затворів заснована на використанні двох шторок — одна відкриває матрицю, друга, слідом за першої, закриває її. При цьому на невеликих витягах швидкості затвора може не вистачати для того, щоб відкрити матрицю повністю — в результаті експозиція здійснюється за рахунок щілини між шторками, яка «пробігає» по матриці. Під час зйомки з постійними джерелами освітлення зазвичай це не є проблемою; однак тривалість імпульсу спалаху дуже невелика, за цей час згадана щілину між шторками не встигає пройти по всій площі матриці, і знімок виходить підсвічується тільки частково. Це означає, що знімати зі спалахом можна тільки на таких витримках, на яких затвор відкривається повністю.

Найменша витримка X-синхронізації, по суті, як раз і є найменшою витримкою, при якій затвор здатний відкритися повністю. У більшості сучасних камер цей показник становить близько 1/250 – 1/200 секунди, цього цілком достатньо здебільшого. А висококласні професійні моделі можуть підтримувати X-синхронізація на витягах в 1/1000 і навіть менше.

Тип елемента, що застосовується для живлення. На сьогоднішній день існують такі варіанти живлення:

— Акумулятор. Живлення камери від власного вбудованого акумулятора оригінальної конструкції. Акумулятор зазвичай поставляється в комплекті, таким чином, джерело живлення не доводиться докуповувати окремо. Недоліком такого живлення є складність швидкої заміни розрядженого акумулятора — для цього необхідно мати під рукою запасний, заздалегідь заряджений акумулятор такого ж типу, а в деяких камерах швидка заміна акумулятора взагалі може бути не передбачена. Зарядка ж акумулятора потребує наявності джерела живлення і займає іноді досить значний час.

— Батареї AA. Живлення від батарейок, що мають у побуті назва «пальчикові». Перевагою таких апаратів є зручність заміни «сіли» батарейок: ця операція проводиться буквально за кілька секунд, придбати нові батарейки в більш-менш «цивілізованої» місцевості зазвичай не становить проблем, а в місця, віддалені від цивілізації, таких батарейок можна взяти з собою про запас — розміри і вага в них невеликі. Варто відзначити, що елементи АА можуть бути як одноразовими, так і елементами, що перезаряджаються, акумуляторного типу; останні коштують дорожче, але при частій зйомки швидко окупаються, оскільки позбавляють фотографа від необхідності щоразу купувати нові батарейки.

— Батареї AAA. Змінні елементи стандартного розміру ААА; зовні схожі на описані вище AA, однак більш мініатюрні, ч...ерез що отримали побутове назва «мізинчикові» або «мініпальчикові». Через невеликих розмірів мають меншу потужність і ємність, а тому використовуються рідко — переважно в ультракомпактних камерах, де габарити та вагу мають вирішальне значення, однак і там ААА поступово витісняються більш прогресивними оригінальними акумуляторами).

Назва моделі оригінального акумулятора (див. «Тип живлення»), використовуваного в камері. Знаючи це назва, можна без особливих труднощів знайти запасну або змінну батарею для апарата.

Місткість акумулятора камери (для апаратів, що живляться від власних акумуляторів, див. «Тип живлення»). Теоретично ємніший акумулятор дає змогу апарату пропрацювати довше і зробити більше знімків. Однак фактичний час роботи на заряді визначається не тільки характеристиками батареї, але рівнем енергоспоживання - а він сильно залежить від "начинки" і може помітно відрізнятися навіть у дуже схожих на перший погляд моделей. Тому цей параметр найчастіше має суто довідкове значення, і орієнтуватися при виборі слід не на нього, а на більше наближені до реальності показники, наприклад, заявлену кількість знімків на заряді (див. нижче).

Зазначимо, що в камерах зі знімними акумуляторами може передбачатися можливість встановлення більше ємної батареї (або акумуляторного блоку) замість комплектної.

Максимальна кількість фотографій, яке камера здатна зняти на одному елементі живлення, без його перезарядки/заміни. На практиці це число зазвичай виявляється менше (іноді досить відчутно) за рахунок того, що частина заряду «з'їдає» робота механіки об'єктива, використання дисплея, зміна налаштувань через меню і т. ін. Тим не менш, даний параметр є непоганим показників автономності апарата, і різні моделі цілком можна порівнювати за нього між собою.

USB З є найновішим типом USB-роз'єму — з невеликими розмірами і зручною двосторонньою конструкцією. А підтримка Power Delivery дає змогу такому гніздо приймати живлення високої потужності, що сприяє швидкій зарядці акумулятора фотоапарата.

Назва моделі чохла, футляра або іншого аналогічного пристосування для перенесення і зберігання, на яке розрахований фотоапарат. Ця назва стане в нагоді при підборі аксесуарів для камери.

Назва моделі зарядного пристрою, на яке розрахований фотоапарат. Ця назва стане в нагоді при підборі аксесуарів для камери. Правда, зарядні пристрої зазвичай постачаються в комплекті, однак таке пристосування, як і будь-яке інше, може вийти з ладу або загубитися.

Назва моделі підводного боксу, на який розрахований фотоапарат. Подібний пристрій дозволяє, як випливає з назви, використовувати камеру для підводної зйомки; придбати його набагато простіше, якщо Ви знаєте конкретну модель сумісного боксу.

Назва моделі пульта дистанційного керування або синхронізатора, на який розрахований фотоапарат. Призначення пульта зрозуміло з назви, а синхронізатор — це пристрій, що забезпечує одночасне спрацьовування затвора камери і зовнішнього спалаху (або системи таких спалахів). Знаючи назви моделей, набагато легше підібрати подібні аксесуари під конкретну камеру.

Матеріал, з якого виконаний корпус камери. На сьогоднішній день застосовуються такі варіанти:

— Пластик. Найпростіший і найбільш дешевий матеріал, що використовується в основному в камерах початкового рівня. Пластик легкий, володіє середніми характеристиками міцності, однак схильний до появи потертостей і подряпин і досить чутливий до ударів.

— Алюміній/пластик. Поєднання алюмінію і пластику в різних варіантах дозволяє підвищити міцність конструкції, не надто збільшуючи її вага та вартість, оскільки алюміній дуже легкий.

— Сталь. Сталь відрізняється високими характеристиками міцності, стійкість до ударів і подряпин; з іншого боку, це самий важкий матеріал з усіх застосовуваних у сучасних камерах, та й стоять сталеві корпуси чимало.

— Алюмінієвий сплав. Алюмінієвий сплав володіє хорошими характеристиками міцності, при цьому легкий і відносно дешевий.

— Магнієвий сплав. Корпусу з магнієвого сплаву міцні, довговічні і стійкі до ударів. У порівнянні з алюмінієвим, магнієвий сплав міцніше, однак має більшу вагу та вартість.

— Вуглепластик. Найбільш прогресивний матеріал для корпусів сучасних камер. За характеристиками міцності деякі вуглепластики порівнянні зі сталлю, маючи при цьому набагато меншу вагу. Головним їх недоліком є висока вартість, внаслідок чого цей матеріал залишається прерогативою прогресивних і іміджевих камер преміумкласу.

Наявність у камери корпусу, виконаного в стилі «ретро». Цей стиль імітує зовнішній вигляд камер минулих десятиліть (найчастіше — плівкових моделей другої половини XX століття). Він користується популярністю у шанувальників історичної класики, так і у любителів стильних іміджевих пристроїв — ретродизайн характерний в основному для досить дорогих камер (причому значна частина вартості таких моделей часто доводиться саме на оформлення). При цьому з основного функціоналу ретро-фотоапарати зазвичай не поступаються камер в сучасному оформленні, а іноді і перевершують їх, пропонуючи незвичайні можливості (наприклад, спеціалізацію на чорно-білої зйомки). А от можливість запису відео зустрічається в таких моделях рідше, ніж у звичайних. Втім, це не можна назвати серйозним недоліком — ретро-камери рідко купують для відеозйомки.

Рівень додаткового захисту від пилу і вологи, передбачений у корпусі камери (при наявності такого захисту).

Найскромніші апарати з такою особливістю мають загальний захист від пилу та вологи, а найбільш захищені допускають повне занурення під воду. При цьому варто враховувати, що в обох випадках ступінь захисту може бути різним. Так, одні захищені від пилу та вологи моделі здатні переносити навіть удар морської хвилі, інші розраховані максимум на дощ без сильного вітру; а підводні апарати можуть розрізнятися за максимальною глибиною занурення. Ці подробиці в кожному разі варто уточнювати окремо.

Зазначимо також, що в першу категорію («захищені») відноситься чимало камер зі змінною оптикою; для ефективної роботи в несприятливих умовах такого апарату знадобиться об'єктив, що також має захист від пилу та вологи. А ось «підводними» робляться тільки цифрові компакти (див. «Тип фотокамери»).