Велосипеди: характеристики, типи, види

Рік, до якого виробник відносить велосипед (точніше, модельний ряд, куди входить і дана модель).

Значення цього параметра полягає в тому, що модельний ряд оновлюється щороку, і два велосипеди з однаковою назвою, але різних років можуть відчутно відрізнятися за характеристиками і оснащенню. При цьому нові моделі (2024 року, 2023 року) зазвичай коштують дорожче, а старіші (2022 року, 2021 року тощо) продаються за зниженими цінами.

Варто враховувати, що пізніший рік випуску сам по собі не обов'язково означає прогресивніші характеристики — виробники можуть міняти їх і в бік спрощення. Так що модель минулих років може анітрохи не поступатися новим велосипедам.

Нині існує безліч різновидів велосипедів. Наприклад, для асфальту передбачені міські байки (включаючи фікси та круїзери, сюди ж можна віднести туристичні та дорожні моделі (універсальна версія, що поєднує в собі комфорт міських та прохідність гірських)). Також для твердих покриттів підійдуть шосейники (з окремими підвидами циклокрос, гравійні та велосипеди для тріатлону). Для пересіченої місцевості краще звернути увагу на гірські MTB велосипеди (зустрічаються різні види: крос-кантрі, даунхілл/фрірайд/ендуро, трейлові, стріт/дьорт). А окрему нішу займають електровелосипеди, BMX та фетбайки.

– Електровелосипеди. Велосипеди оснащені електромоторами та акумуляторами. Спосіб застосування такого оснащення може бути різним: в одних моделях воно лише допомагає велосипедисту, знижуючи зусилля на педалях, в інших дає змогу їхати взагалі без педалювання, як на електромопеді (докладніше див. «Режими р...оботи»). За призначенням більшість подібних машин найближче до міських велосипедів, проте трапляються винятки — зокрема деякі моделі поєднують можливості електровелосипеда і фетбайка. Електричний привод забезпечує додаткову зручність та зменшує витрати сил при їзді; причому навіть акумулятор, що розрядився, такому байку не страшний — можна продовжувати рух звичайним способом, на педалях. З іншого боку, електричні велосипеди набагато важчі за класичні, та й коштують вони помітно дорожче.

– Гірський (MTB). Абревіатура від MounTain Bike. У цьому разі сюди включено два типи велосипедів. Перший — класичні «гірники», розраховані в основному на їзду пересіченою місцевістю без специфічних навантажень, характерних для спеціалізованих різновидів (див. нижче). Такі велосипеди будуються на міцній товстій рамі, оснащуються широкими колесами, шинами з глибоким протектором. Багато гірських моделей цілком підходять і для їзди рівною дорогою; Зрозуміло, тут вони програють шосейним моделям (див. нижче), проте якщо часто доводиться їздити і по шосе, і поза асфальтом, краще вибрати саме MTB. Другий різновид – це моделі, які наближаються за характеристиками до спеціалізованих (див. нижче), проте з тих чи інших причин не вписуються в певний клас – наприклад, через велику вагу (крос-кантрі), слабку пристосованість до високих стрибків (дьортрт ) тощо.

– Крос-кантрі. Різновид гірських велосипедів, призначений для перегонів по пересіченій місцевості. Окремі ділянки трас крос-кантрі дещо простіше, ніж аналогічні елементи у змаганнях на кшталт даунхіла або тріалу (див. нижче), проте самі по собі траси дуже різноманітні. А тому велосипед цього типу повинен поєднувати швидкість, маневреність, «чіпкість» до ґрунту, зручність на підйомах та спусках. На практиці це досягається застосуванням полегшених матеріалів для рам (алюміній, титан, карбон, див. «Матеріал рами»), покришок з глибоким протектором, підвіски типу hard tail або full suspension з функціями локауту (див. «Підвіска», «Локаут заднього підвісу») тощо.

– Даунхіл/фрірайд/ендуро. Спеціалізований різновид гірських велосипедів, створений для швидкісного спуску з гірських схилів. Види такого спуску розрізняються за типом поверхні: у даунхілі використовуються заздалегідь підготовлені траси, тоді як екстремальніший фрірайд проводиться по повному бездоріжжю, а ендуро – на найскладніших ділянках. Однак для всіх різновидів велосипедів характерні риси є загальними: це широкі колеса і велика вага. Останнє зумовлено посиленою конструкцією: при спусках вага не відіграє вирішальної ролі, а ось навантаження на машину дуже великі, що потребує підвищеної міцності та максимальної надійності всіх вузлів. Перемикач передач, як правило, один – тільки на касеті (задній), відповідно, швидкостей небагато. А ось підвіска на обидва колеса (див. «Амортизація») є практично обов'язковою.

– Трейловий. Трейл – специфічний спосіб катання, що поєднує в собі подолання перешкод по пересіченій місцевості, підкорення середніх вершин і спуск з них, дорогу по камінню та вільне катання рівною дорогою. Трейлові велосипеди мають міцні та важкі рами, посилені колеса та покришки. Більшість із них є двопідвісами з великим діапазоном ходу амортизаторів (близько 130 – 150 мм).

– Стріт/дьорт. Різновид гірських велосипедів, що створений для трюкової їзди і місцями наближається до BMX. Вони можуть бути розраховані на різні стилі: стріт – акробатика з використанням міських елементів на кшталт бордюрів та сходів; дьорт — стрибки із земляних трамплінів із виконанням трюків у повітрі. Однак для всіх подібних велосипедів характерні загальні ознаки: невелика рама, одна швидкість, а також мінімум амортизації або повна її відсутність.

– Міський. Цей клас велосипедів створений для їзди містом. При цьому мається на увазі звичайне переміщення дорогами з рівним покриттям, без усілякого «екстриму». Сіті-байки часто оснащуються додатковими пристосуваннями, покликаними підвищити комфортність їзди та розширити можливості велосипеда – наприклад, сідлами на пружинах, багажниками/кошиками, повнорозмірними крилами, щитками для ланцюга тощо (див. «Комплектація). Для далеких поїздок та складних умов міські велосипеди підходять слабо, а тому їх можна рекомендувати прихильникам спокійного стилю їзди міськими артеріями та для прогулянкового катання парковими доріжками.

– Фікс. Одношвидкісні велосипеди-фікси першопочатково створювалися як спортивні снаряди для катання по велотреках. Але в окремих субкультурах райдерів їх використовують для міського ритму поїздок. Відмінна риса характеру фіксів – педалі у велосипеда крутяться завжди, поки обертається заднє колесо.

– Круїзер. Моделі з характерною витягнутою геометрією рами, вертикальною посадкою, м'яким комфортабельним сідлом та широким кермом, винесеним уперед. Під час розробки круїзерів надихалися дизайном ретро-мотоциклів. Позиціонуються вони як вдалі прогулянкові рішення.

– Дорожній. Велосипеди даного типу є чимось середнім між гірськими (MTB) і міськими. З одного боку, фітнес-байки передбачають «спортивну», похилу посадку і велику кількість передач, з іншого — у конструкції відсутня амортизація, можуть передбачатися додаткові «фішки» на кшталт багажника чи кошиків на кермі, а колеса мають великий розмір (зазвичай 28") Це дає змогу розганятися до досить високих швидкостей, при цьому велосипеди відмінно пристосовуються до нерівностей дороги і підвищених навантажень.Дорожники можуть застосовуватися для пересування містом, якщо в таких поїздках важлива швидкість і класичний міський байк виявляється для цього занадто повільним, для відновлення і підтримки фізичної форми тощо.

– Туристичний. Велосипеди, призначені для далеких поїздок різними типами доріг – як по твердому покриттю, так і по грунтовках або пересіченій місцевості. Зовні найбільше схожі з шосейними, гравійними велосипедами та циклокросами, проте фактично поєднують у собі властивості гірських, шосейних та міських моделей. Наприклад, більшість туристичних байків мають більш масивну та міцну раму, ніж «шосейники», що дає змогу більше-менш успішно пересуватися поза асфальтованими дорогами. Кермо може бути як прямим, так і шосейним (див. «Форма керма»). Крім того, багато моделей оснащуються передніми багажниками (див. «Комплектація») або хоча б кріпленнями під них; також у конструкції нерідко передбачаються крила, підніжка та інше додаткове обладнання, що забезпечує додатковий комфорт у далеких велопоходах.

– Шосейний. Спеціалізований клас велосипедів, призначений для переміщень рівними дорогами на великі відстані. Шосейні моделі передбачають «лежаче» положення їздця (з великим нахилом вперед) для кращої аеродинаміки, оснащуються вузькими колесами та кермами характерної вигнутої конструкції (див. «Модель керма»), а також не мають жодних амортизаторів (див. «Амортизація»). Завдяки цьому забезпечується висока швидкість руху при мінімальному опорі — на гарному дорожньому покритті «шосейники» краще за будь-які інші моделі підходять для далеких поїздок (досить сказати, що в масштабних велогонках на кшталт «Тур де Франс» використовується саме цей тип велосипедів). Водночас всі переваги виявляються лише на рівних сухих дорогах.

– Гравійний. Велосипеди, що поєднують у собі риси шосейних та гірських машин; фактично – апарати, створені для того, щоб з комфортом їздити як дорогами, так і бездоріжжям. Ключовим моментом у даному разі є саме комфорт: «гравійник» програє «шосейнику» у швидкості, а MTB – у прохідності, проте він більше універсальний та зручний на різних типах поверхонь. Зазначимо, що конкретні критерії гравійних велосипедів у різних виробників можуть бути різними. Однак загальні риси можна виділити у всіх подібних моделей: це поєднання шосейного керма з порівняно високою посадкою, досить товстими м'якими покришками і дисковими гальмами. Зазначимо також, що на перший погляд «гравійники» схожі з описаними нижче циклокросами, проте це враження оманливе: циклокрос є насамперед спортивним апаратом.

– Циклокрос. У найзагальніших рисах цей різновид можна описати як модифікований варіант шосейних велосипедів (див. вище) з підвищеною прохідністю, придатний для переміщення бездоріжжям – траві, піску, гравію тощо. Будучи зовні дуже схожими на традиційні «шосейники», циклокроси водночас відрізняються від них більше широкими та товстими колесами та меншим нахилом сідока при посадці. Крім того, циклокрос як спортивна дисципліна передбачає, що частину дистанції гонщикам доводиться долати пішки, з велосипедом на плечі. У світлі цього спеціалізовані велосипеди для таких гонок робляться ще й для зручності перенесення на плечі (широка рама, приховані всередині рами тросики-тяги). А від гравійних моделей (див. вище) циклокроси відрізняються насамперед тим, що вони розраховані не так на комфорт, як на швидкість і прохідність.

– Для тріатлону. Спеціалізований різновид шосейних байків з менш «лежачою» позою райдера та більш вираженою аеродинамічною посадкою, що дає змогу з мінімальними зусиллями підтримувати високу швидкість пересування. Величезний бонус до аеродинаміки також дають ободи коліс із високим профілем. Вага таких велосипедів невелика (приблизно 8 – 10 кг), також вони оснащуються гідраторами, щоб гонщик міг пити не змінюючи посадки. Велосипед для тріатлону – ефективна зброя для досягнення спортивних цілей. Для повсякденних поїздок такі байки не прийнято використати взагалі.

– BMX. Велосипеди, призначені для їзди в стилі BMX (Bicycle Moto Cross – велосипедний мотокрос). Існує кілька різновидів BMX, проте для них характерні високі навантаження на конструкцію і виконання акробатичних трюків, практично недоступних іншим типам велосипедів. Відповідно, BMX-моделі мають низьку і дуже міцну раму, широкі колеса невеликого діаметру (для забезпечення гарного зчеплення і потужного обертального моменту) і, найчастіше, одну передачу (для простоти в управлінні і надійності). Також вони можуть оснащуватися додатковими пристосуваннями, наприклад, продовженою в обидва боки віссю переднього колеса, яку спортсмен використовує як підніжку при виконанні трюків. Зазначимо, що для звичайної їзди дорогами BMX підходять слабо, їх призначення – акробатика.

– Фетбайк. Потужні гірські велосипеди, створені спеціально для того, щоб долати труднопрохідні перешкоди на зразок пухкого снігу, піску чи непролазного бруду. Насамперед виділяються екстремально широкими покришками (див. «Ширина покришок») та зниженим тиском у шинах, що покращує зчеплення з поверхнею. Під час їзди по пухкій поверхні колеса байка не провалюються, а нижчий тиск дає змогу не в'язнути в ґрунті.

Режими роботи двигуна, що підтримуються електровелосипедом (див. «Застосування»).

— Гібрид - допомога в педалюванні. Режим роботи, в якому електродвигун «допомагає» велосипедисту, знижуючи зусилля на педалях. Іншими словами, користувачу все одно доводиться крутити педалі, однак для цього потрібно значно менше зусиль, ніж при їзді без електродвигуна. Реалізувати даний режим можна навіть при відносно невисокій потужності двигуна, завдяки чому він зустрічається практично у всіх електровелосипедах, в т. ч. в найбільш простих.

— Електротяга + гібрид. Велосипеди, які, крім допомоги у педалюванні (див. вище), здатні працювати в режимі повноцінної електротяги — коли велик рухається тільки за рахунок роботи електромотора. Така їзда максимально комфортна, вона не потребує від користувача ніяких фізичних зусиль — по суті, в подібному режимі велосипед перетворюється в електромопед. Однак варто враховувати, що для ефективної електротяги потрібні досить потужні двигуни, що позначається на вартості і висуває відповідні вимоги до ємності акумуляторів. Також відзначимо, що в деяких бюджетних моделях режим електротяги є «чисто символічним», він нормально працює лише на рівній дорозі після попереднього розгону з педалюванням.

Вікова група, до якої належить велосипед. Даний параметр в нашому каталозі вказується тільки для підліткових моделей; якщо вікова група не уточнюється — значить, машина належить до «дорослим» (дитячі велосипеди винесені в окремий розділ каталогу).

Підліткові машини призначені для дітей у віці 10 – 14 років, яким дитячі велосипеди вже малі, проте дорослі — все ще завеликі. Такі велосипеди схожі за конструкцією з дорослими і відрізняються від них в основному дещо зменшеними розмірами — зокрема, діаметр коліс (див. нижче) у них звичайно не перевищує 24" (зустрічаються і винятки, але дуже рідко).

Тип визначає «статеву приналежність» велосипеда, його спеціалізацію під стать їздця. У нашому каталозі цей параметр вказується лише для спеціалізованих жіночих моделей (та підліткових моделей для дівчаток). Від «звичайних» (універсальних) велосипедів такі машини відрізняються деякими нюансами конструкції, передбаченими для зручності жіночої частини населення. Наприклад, у багатьох подібних моделях рама робиться заниженою, що дає змогу з комфортом кататися навіть у спідниці чи сукні. Також жіночі велосипеди можуть мати особливе оформлення – у яскравих кольорах, з візерунками тощо; зокрема, моделі для BMX та тріалу (див. «Застосування») в даному разі відрізняються не стільки конструкцією, скільки саме оформленням.

Зауважимо, що спеціально шукати «жіночий» велосипед має сенс у тому разі, якщо для велосипедистки принципово важливий підвищений комфорт та/або відповідний дизайн. В інших випадках можна вибирати з універсальних моделей.

Максимальне навантаження, допустима для велосипеда — іншими словами, найбільшу вагу, який він може нормально перенести в штатному режимі експлуатації. Зрозуміло, при підрахунку навантаження враховується вага як самого велосипедиста, так і додаткового вантажу, який він везе з собою.

Допустиме навантаження однозначно не можна перевищувати: навіть якщо велосипед не зламається відразу, нерозраховані навантаження можуть послабити конструкцію, і аварія може статися в будь-який момент. Також відзначимо, що бажано мати певний запас по вазі — хоча б в 15 – 20 кг: це може знадобитися на випадок перевезення важких вантажів і дасть додаткову гарантію у нештатних ситуаціях (наприклад, при попаданні колесом в яму). Враховуючи, що середня вага дорослої людини становить близько 70 – 80 кг, велосипеди з допустимим навантаженням до 100 кг можна віднести до «легковесам», від 100 до 120 кг — до середньої категорії понад 120 кг — до «тяжеловозам».

Під розміром рами мають на увазі відстань від точки кріплення сідла до точки кріплення каретки (осі з шестернями та педалями). Основними параметрами, що визначають вибір велосипеда за розміром рами, є зростання користувача, призначення велосипеда та передбачуваний стиль їзди. Варто також враховувати жіночу раму, яка відрізняється заниженою, що дає змогу з комфортом кататися навіть у спідниці чи сукні.

Зростання користувача є найбільш значущим фактором. Загалом що вищий користувач — то більше має бути рама. Універсальна формула, що дає змогу розрахувати конкретний розмір, має такий вигляд: довжину ноги від паху до п'яти в сантиметрах потрібно помножити на 0,6, а потім розділити на 2,5 — вийде приблизний розмір рами в дюймах. Але в характеристиках брендів рама може також вказуватися у звичному для вимірювання розміру вигляді XXS, XS, S, M, L, XL та XXL.

Однак слід враховувати, що це значення дуже умовне і приблизно, його можна використовувати тільки для простих велосипедів, не призначених для екстремальної їзди (наприклад, міських, див. «Призначення»). Якщо Ви вибираєте більше спеціалізовану модель (гірський, шосейний, BMX) — краще звернутися до таблиць для відпові...дного типу, т.к. розміри під одне зростання можуть відчутно відрізнятися залежно від призначення. Крім того, у різних виробників геометрія рами та методи виміру також бувають різними, а тому для максимально точного підбору рекомендується використовувати власні таблиці самих виробників.

Зазначимо, що оптимальний розмір рами не є абсолютним - у більшості випадків для одного і того ж зростання цілком підійдуть "сусідні" розміри. І тут варто звернути увагу на імовірний стиль їзди. Вважається, що для екстремального варіанта краще підходять невеликі, добре керовані рами, а для тривалого спокійного руху – більші та стійкіші.

Рекомендований виробником зріст користувача обчислюється за кількома параметрами. Одним з них є діаметр колеса, а другим і більш важливим — розмір рами. Якщо з розміром колеса все просто — воно кругле і завжди однакове, то розмір рами ускладнює вибір. Різні типи велосипедів мають свою форму рами, відповідно навіть однаковий розмір може бути придатним для різного зросту. І це не кажучи вже про особливості виробника, які люблять робити все під себе, а не на загальний манер. Тому розмір рами кожного велосипеда індивідуальний для кожного зросту і вибирати велосипед все ж краще особисто «осідлавши» його. Якщо такої можливості немає, тоді наш пункт підкаже, на який зріст, на думку виробника, розрахована дана комплектація (рама + колесо) велосипеда.

— Сталь. Сталь відрізняється високою міцністю і жорсткістю, по стійкості до деформацій вона помітно перевершує інші сплави і поступається хіба що карбону. При цьому такі рами добре гасять вібрації, коштують недорого, а в разі поломки, легко ремонтуються. З іншого боку, сталь має велику вагу, вона в три рази важчий алюмінію, і в два рази — титану; тому подібні рами зустрічаються в основному серед недорогих гірських і міських велосипедів, для яких велика вага не є критичним. Також варто враховувати, що цей матеріал схильний до корозії разі пошкодження захисного покриття.

— Хромомолібденова сталь (Cro-Mo). Прогресивний різновид описаної вище сталі. Самі по собі хромомолібденовиє сплави характеризуються високою міцністю та надійністю, а рами, виготовлені з них, можуть мати різну товщину стінок (залежно від навантаження, на яку наражається той чи інший ділянку) — це дозволяє знизити вагу. Завдяки цьому Cro-Mo сплави зустрічаються навіть серед досить прогресивних шосейних велосипедів, також вони популярні в туристичних моделях. Водночас і коштують такі рами помітно більше звичайних сталевих.

— Алюміній. Власне, у велосипедах застосовується не чистий алюміній, а різноманітні сплави на його основі. Вони трохи відрізняються за характеристиками, однак мають ряд загальних особливостей, головною з яких є невисокий вага у поєднанні з непоганими характеристиками...міцності. Завдяки цьому алюмінієві сплави широко застосовуються в шосейних велосипедах, а також у гірських моделях туристичного класу (див. «Призначення»). Головним недоліком цих матеріалів є твердість: вони гірше гасять вібрації, ніж сталь, через що слабо підходять для моделей без амортизації (див. нижче), а при сильному ударі така рама швидше зламається, а не зігнеться.

— Карбон. Композитний матеріал з вуглецевого волокна, скріпленого смолою. Застосовується у висококласних велосипедах, оскільки коштує досить недешево, проте відрізняється дуже високою міцністю в поєднанні з невеликою вагою. Причому властивості карбону дають змогу посилювати міцність не просто в окремих дільницях, а у певних напрямках, що сприяє ще більшій надійності. Зазначимо, що карбонові рами можуть бути як цільними (монолітними), так і складовими — в останньому випадку окремі елементи з'єднуються металевими деталями, що знижує вартість, однак робить конструкцію чутливою до корозії. Також варто враховувати, що якість карбону загалом залежить від цінової категорії велосипеда, і порівняно недорогі рами можуть бути чутливими до сильними точкових ударів. Ремонту даний матеріал майже не піддається.

— Титан. Досить прогресивний матеріал, що поєднує високу міцність, пружність (що забезпечує м'яке гасіння вібрацій), стійкість до корозії і вельми невелику вагу. Однак і вартість таких рам досить висока, а тому вони застосовуються в основному в гірських та шосейних велосипедах преміумкласу.

— Магнієвий сплав. Цей матеріал примітний насамперед досить низькою вагою (в рази легше алюмінію), при цьому має непогані характеристики жорсткості та пружності, добре гасить вібрації, а ціна його відносно невисока. Водночас для магнієвих сплавів характерний ряд істотних недоліків. Зокрема, вони погано переносять удари, особливо точкові, а також надзвичайно чутливі до корозії навіть при дрібних пошкодженнях захисного покриття, через що такі рами досить вимогливі до догляду і зберігання.

Наявність або відсутність у велосипеда системи амортизації, а також тип цієї системи.

— Без амортизації (rigid). У таких моделях колеса закріплені безпосередньо на жорстких елементах рами, будь-які пристосування для амортизації відсутні. За рахунок цього конструкція велосипеда проста, вага невеликий, велосипедист максимально відчуває всі особливості рельєфу дороги, а також досягається максимальний ККД педалювання, що важливо, наприклад, для шосейних моделей (див. «Призначення»). Водночас жорсткість конструкції є «палицею з двома кінцями». З одного боку, «почуття дороги» важливо для BMX і деяких різновидів гірських моделей (див. «Призначення»); з іншого — відсутність амортизації значно збільшує навантаження на конструкцію, так і на самого їздця, призводить до підвищеного зношування, втоми і деякого ризику травм на нерівних дорогах.

— Амортизація передньої вилки (hard tail). Найбільш популярний тип амортизації у дорослих велосипедах (див. «Вікова група»), особливо міського та гірського типу (див. «Призначення»). Згідно з назвою, до таких велосипедах амортизуюче пристосування встановлено тільки на передній вилці, заднє колесо жорстко закріплено. Наявність амортизатора кілька збільшує вагу конструкції і ускладнює її обслуговування, однак переваги такої схеми відчутно перекривають недоліки: hard-tail'и поєднують хорошу керованість, «почуття дороги» і...комфорт при їзді, в т. ч. і на пересіченій місцевості.

— Задня вилка. Велосипеди, в яких амортизовано тільки заднє колесо переднє ж жорстко закріплено. Задній амортизатор покликаний забезпечити додатковий комфорт при попаданні на різні нерівності, а відсутність переднього амортизатора знижує загальну вартість машини. Даний варіант зустрічається переважно в моделях міського призначення, включаючи електровелосипеди (див. «Застосування»); в інших різновидах використання задній амортизації не є практичним.

— Двопідвісний (full suspension). Велосипеди, оснащені амортизаторами на обох колесах — виделкою спеціальною підвіскою спереду і ззаду. Такі моделі максимально комфортні для їзди по пересіченій місцевості, оскільки найкраще гасять вібрації, що відчуваються велосипедистом, і забезпечують найкраще зчеплення з нерівною трасою. Водночас наявність заднього амортизатора «з'їдає» частину енергії, що надходить від педалей, і для їзди доводиться витрачати більше сил. Щоб уникнути цього в багатьох двухподвесних велосипедах можуть передбачатися локаути передньої і задньої підвіски (див. нижче), однак full suspension в будь-якому разі ускладнює конструкцію, збільшує її вагу та ціну. А тому даний тип амортизації зустрічається відносно рідко, переважно в окремих різновидах гірських велосипедів (зокрема, для крос-кантрі та фрірайду; див. «Призначення»).

Тип амортизації передньої вилки (за наявності такої, см «Амортизація»). Всі системи амортизації в велосипедах працюють на два напрямки: гасіння коливань (демпфірування) і поглинання енергії ударів (амортизація). Відповідно, у них є дві основних складових: демпфер і амортизатор. Залежно від особливостей конструкції цих елементів виділяють такі типи амортизації:

— Пружинно-еластомірна. В цьому випадку відіграє роль амортизатора пружна пружина, а роль демпфера — стрижень з пружного, добре стискального матеріалу, т. зв. еластомеру. Даний тип з'явився як розвиток звичайних пружинних систем амортизації, він більш довговічний, однак погано придатний для низьких температур — пружність еластомеру в таких умовах знижується, що негативно позначається на характеристиках системи.

— Пружинно-масляна. Системи, що використовують як пружину амортизатора, а як демпфер — масляний картридж. Така конструкція більш стійка до низьких температур, ніж пружинно-еластомірна, і загалом має досить непогані характеристики, завдяки чому досить широко застосовується в різних типах велосипедів. Головним недоліком є більш висока (в середньому) вартість.

— Повітряно-масляна. Комбіновані системи, що складаються з циліндра з повітрям, що працює на амортизацію, і масляного картриджа, який відіграє роль демпфера. З'явилися як розвиток «чисто» повітряних систем, що мали...серйозний недолік: навіть при якісному обслуговуванні ущільнювачі досить швидко зношувалися, що могло вивести амортизатор з ладу. Повітряно-масляні системи більш довговічні і прості в обслуговуванні, при цьому досить ефективні і важать небагато. Останнє особливо цінно для крос-кантрі (див. «Призначення»), де потрібно поєднувати амортизацію з невисоким вагою машини.

Хід передньої вилки велосипедах з амортизованою підвіскою (див. «Амортизація»). Грубо кажучи, ходом вилки є максимальна відстань, на яку може скоротитися її розмір при стисненні під час роботи на амортизацію. Чим більше хід вилки — тим більш якісну амортизацію та «м'яку» їзду вона забезпечує, однак великий хід потрібна далеко не для всіх велосипедів. Навіть у рамках одного типу (див. «Призначення»), залежно від специфіки застосування і стилю їзди, оптимальні значення ходу вилки будуть різними — наприклад, гірських велосипедів для фрірайду необхідна хороша амортизація, а для крос-кантрі, навпаки, великий хід вилки буде зайвим.

Загалом, якщо Ви не плануєте екстремальної їзди по пересіченій місцевості або виконання велотрюков, цей параметр не має критичного значення. Однак при виборі велосипеда для серйозних занять тим чи іншим видом велоспорту варто уточнити рекомендовані значення ходу вилки (за спеціальній літературі або у професіоналів) і переконатися в тому, що бажана модель відповідає їм.

Можливість відключити амортизуючу систему передньої вилки (при її наявності, див. «Амортизація»). Хоча амортизація і гасить струсу, забезпечуючи комфорт при їзді, вона має також досить серйозний недолік — знижується ефективність передачі енергії з педалей на колесо. Відключивши амортизацію, можна значно підвищити ККД в умовах, де пом'якшення вібрацій менш важливо, ніж хороша ефективність педалювання — наприклад, при їзді по рівній дорозі, або при русі в гору.

— Алюміній. У цьому разі алюміній є найбільш простим і простим варіантом. В його переваги можна записати невелику вагу; з іншого боку, за відсутності амортизації кермо з такою вилкою сильно схильне до вібрацій, а за довговічністю алюміній дещо поступається сталі.

— Сталь. Ще один порівняно простий варіант, який водночас вважається більш прогресивним, ніж описаний вище алюміній, і зустрічається навіть у досить дорогих велосипедах професійного рівня. Це пов'язано з тим, що сталь помітно міцніше і довговічніше, оскільки не так схильна до «втоми металу». Правда, і важать такі вилки дещо більше алюмінієвих.

— Хромомолібденова сталь. Різновид сталі, що відрізняється більш прогресивними характеристиками, ніж більш традиційні сорти. Серед основних переваг таких сплавів — висока міцність і надійність; при цьому, завдяки таким властивостям, окремі елементи вилок можна зробити більш тонкими, а самі вилки — більш легкими, ніж звичайні сталеві. Головний недолік Cro-Mo сталі — досить висока вартість.

— Карбон. Легкі та високоміцні вилки з вуглецевого волокна ефективно гасять дрібні нерівності дорожнього полотна під колесами байка і трохи пружинять на невеликих ямах, забезпечуючи тим самим амортизацію на вибоїстих дорогах. Вилка з карбону полегшує конструкцію передньої частини велосипеда. Найчастіше вона зустрічається на борту «шосерів» та «гравійників», рідше встановлюється у позашляхових фетбайках. Вразливе місце – карбонові вилки...ламаються під впливом сильних точкових ударів.

Тип амортизації заднього підвісу велосипедах типу full suspension (см «Амортизація»). На сьогоднішній день зустрічаються такі варіанти:

• Пружинно-еластомірна.
• Пружинно-масляна.
• Повітряно-масляна.
• Повітряна.

Перші три варіанти докладно описані вище в п. «Тип амортизації (вилка)». У повітряних системах, як випливає з назви, робочим елементом є повітря, працюючий і демпфером, і амортизатором. Це дуже зручно завдяки можливості змінювати жорсткість підвісу, регулюючи тиск в системі — чим вище тиск, тим жорсткіше амортизація. Однак такі амортизатори схильні до швидкого виходу з ладу за рахунок зносу ущільнювачів і вимагають більш ретельного догляду, ніж аналогічні багато в чому повітряно-масляні.

Хід заднього підвісу в моделях з підвіскою типу full suspension (див. «Амортизація»). Ця характеристика загалом має ті ж особливості, що і хід передньої підвіски — докладніше див. відповідний пункт вище.

Можливість відключення системи амортизації заднього колеса на велосипедах з підвіскою full suspension (см «Амортизація»). Докладніше про значення цієї функції див. «Локаут вилки»; тут же відзначимо, що найчастіше ці дві функції поєднуються.

Можливість скласти велосипед. Ця функція значно спрощує зберігання і транспортування — можна з легкістю перевозити велосипед в багажнику авто, поїзді і т. ін. Водночас складана конструкція неминуче програє в міцності цілісної нескладною, а тому такі велосипеди зустрічаються досить рідко і розраховані на нескладні умови на зразок міської їзди.

Наявність в конструкції велосипеда окремого амортизатора під сідлом. Підсідельна амортизація значно знижує вібрацію і удари, що відчуваються наїзником, що особливо важливо при їзді по нерівній місцевості.

Модель подседельного штиря, використовуваного у велосипеді.

Зазвичай, ця інформація вказується в тому випадку, якщо в якості подседельного штиря використовується високоякісна деталь. Знаючи назву, можна знайти її детальні характеристики та описи; це навряд чи буде потрібно для нескладної повсякденної їзди, однак може виявитися зайвим при професійному застосуванні.

Номінальний діаметр коліс велосипеда. Зазвичай, в даному пункті фактично вказується розмір велопокришок, що поставляються в комплекті, якщо точніше — зовнішній діаметр покришок.

Діаметр коліс традиційно позначається в дюймах. Для велосипедів різних призначень і вікових груп (див. пункти вище) є певні стандарти за розмірами. Так, дорослі моделі гірського призначення оснащуються переважно 26" колесами, «шосейники» і міські — 3трохи більшого діаметра (в основному 28"), а BMX в більшості своїй — значно меншого; дитячі та підліткові велосипеди мають менші колеса, ніж аналогічні дорослі.

За інших рівних умов більш великі покришки краще тримають швидкість і відпрацьовують дрібні нерівності на дорозі; а порівняно невеликі колеса виходять більш «чіпкими», вони забезпечують більш високий крутний момент і краще зчеплення з поверхнею. Цим і зумовлена описана вище різниця в розмірах коліс між велосипедами різного призначення. Подібні нюанси будуть корисні в тому випадку, якщо Ви обираєте машину з декількох моделей зі схожими характеристиками, але різними діаметрами коліс. Тут варто врахувати особливості запланованого застосування. Наприклад, для міської та «дорожньої» їзди — по твердому покриттю без особливих нерівностей і перепадів висот — краще вибрати колеса побільше, а для ґрунтових доріг з підйомами та спусками — поменше.

Зазначимо також, що...покришки є замінними, причому багато велосипедів допускають установку шин «нерідного» розміру — наприклад, 29" на модель з 28-дюймовими колесами. Також варто враховувати, що колеса (шини) одного розміру можуть розрізнятися по внутрішньому (посадковому) діаметра. Ці нюанси докладно описані в спеціальних джерелах.

Номінальна ширина покришок, штатно поставляються в комплекті з велосипедом.

За інших рівних умов ширша шина забезпечує велику площу плями контакту, що покращує зчеплення, підвищує прохідність і полегшує їзду по складних поверхонь на зразок піску, бруду і т. ін. З іншого боку, за рахунок цього збільшується опір, в результаті широка гума вимагає більше зусиль для розгону і гірше тримає швидкість. Так що даний параметр виробниками зазвичай вибирається з урахуванням застосування (див. вище) і інших особливостей велосипеда. Так, гірські та трюкові (BMX) моделі мають широкі колеса (фетбайки — ще ширше), міські — вужчий, а самими «витонченими» є покришки на висококласних швидкісних шосейниках.

Варто сказати, що при необхідності «рідні» покришки можна замінити на ширші або вужчі. Зрозуміло, занадто велика або занадто маленька ширина неприпустима, але певна свобода вибору тут все одно є. Детальніше про це можна дізнатися в спеціальних джерелах.

У цьому випадку мається на увазі французьке маркування розміру велопокришок. Записується вона у форматі "700x35С". Перша цифра визначає зовнішній діаметр шини в міліметрах, друга - ширину покришки, а літерою латинського алфавіту від "A" до "D" вказується внутрішній (посадковий) діаметр. "А" - є найменшим розміром, "D" - найбільшим. Маркування зустрічається на шинах для шосейних, гібридних та міських велосипедів, а от покришки для «гірників» нею не позначаються.

Модель покришок, що поставляються з велосипедом у штатній комплектації. Різні покришки мають різне призначення і особливості характеристик; знаючи модель покришки, Ви можете уточнити ці моменти і перевірити, наскільки вони відповідають Вашим побажанням. Особливо це важливо при виборі машини для серйозних занять велоспортом.

Матеріал, з якого виготовлені обіддя коліс, що поставляються в штатній комплектації велосипеда.

— Сталь. Найбільш простий і досить поширений матеріал для ободів. Завдяки легкості у виробництві має невисоку вартість, крім того, простий в ремонті — хоча сталь відносно легко гнеться при сильних ударах, її можна також легко вирівняти. Водночас для неї характерні велика вага і чутливість до корозії, та й ефективність роботи обідних гальм по сталі (див. «Передні гальма», «Задні гальма») відносно невисока. Внаслідок цього сталеві ободи встановлюються переважно на недорогі моделі велосипедів.

— Алюміній. Як і у випадку з рамою, мова йде не про чистий алюміній, а про сплавах на його основі. Для всіх таких матеріалів характерно поєднання невеликої ваги і високої міцності, а також велика ефективність під час роботи з гальмами alloy v-brake, ніж у сталі. Недоліком можна назвати твердість: якщо сталь при ударі гнеться, то алюмінієвий сплав швидше трісне, і обід вже не підлягатиме ремонту. Втім, такий удар повинен бути досить сильним, і загалом характеристик міцності алюмінію цілком вистачає для використання у велосипедах різного типу, в т. ч. і для екстремальних видів їзди (див. «Призначення).

— Карбон. Він же вуглепластик — матеріал на основі вуглецевого волокна, укладеного у пластикову масу. Головною перевагою вуглепластиків є надзвичайно мала вага у поєднанні з високими характеристиками міцності. Водночас ударні навантаження цей матеріал тримає дуже...погано, він може тріснути від середнього струсу, яке і алюміній і сталь перенесли б без наслідків; ремонту ж карбон практично не піддається. Крім того, він дуже дорогий у виробництві. Та й сам по собі цей матеріал має високу ціну. Внаслідок цього карбон використовується досить рідко, в основному в швидкісних шосейних велосипедах (див. «Призначення») топового класу.

Різновиди ободів визначаються кількістю горизонтальних перемичок в конструкції.

— Одинарний. Найпростіший різновид ободів, у поперечному перерізі схожа на латинську букву U. Застосовується в основному в велосипедах початкового рівня.

— Подвійний. Такий обід відрізняється від одинарного наявністю додаткової горизонтальній перемички. Образно кажучи, він нагадує ту ж букву U, але з подвійним дном. Особливості такої конструкції такі, що вона здатна забезпечити підвищену міцність навіть при меншій масі, ніж у одинарною. З іншого боку, подвійні ободи складніше у виробництві і, відповідно, дорожче. Вони застосовуються переважно у велосипедах, де потрібна висока стійкість до навантажень — зокрема, гірських різновидах (див. «Призначення») для фрірайду та крос-кантрі.

— Потрійний. Подальший розвиток ідеї подвійного обода — конструкція з двома додатковими горизонтальними перемичками. Це забезпечує ще більшу міцність, однак і вага зростає досить відчутно. Крім того, першопочатково друга перемичка була передбачена для посилення бічній поверхні, щоб уникнути пошкоджень під час роботи обідних гальм (див. «Передні гальма», «Задні гальма»); однак на сьогоднішній день більшість потужних гальм — дискові, і ця проблема втрачає свою актуальність. Тому потрійні обіддя зустрічаються досить рідко.

Легкосплавні диски монолітної конструкції, що відливаються у спеціальних формах з алюмінію, рідше – з титану. Велосипеди на литих дисках характеризуються посиленою опірністю до зустрічних повітряних потоків, міцністю та довговічністю, естетичною привабливістю. У той же час "лиття" гірше протистоїть бічним поривам вітру, відрізняється поганою ремонтопридатністю і дуже недешево обходиться. У масовому сегменті литі диски зустрічаються переважно на борту міських та дорожніх електровелосипедів, у вужчих нішах монолітними колесами оснащуються спеціалізовані гоночні моделі байків.

Модель спиць, використовуваних в комплектних колесах велосипеда.

Ця інформація навряд чи буде потрібно при нескладному повсякденному застосуванні. Тому модель спиць вказується в основному в найбільш прогресивних велосипедах, розрахованих на професійне використання, де значущими можуть виявитися найдрібніші деталі оснащення.

Тип гальма, встановлений на передньому колесі велосипеда. Перше слово в назві гальма позначає місце застосування гальмівного зусилля, друге – особливість конструкції всієї гальмівної системи.

– Обідне (V-brake). Обідними називають гальма, що працюють за рахунок притискання гальмівних колодок до обода колеса. Гальмівне зусилля вони передають з ручки на колодки за допомогою тросової тяги. Загальними перевагами всіх обідних гальм можна назвати простоту конструкції, легку вагу, невисоку вартість, гарну взаємозамінність деталей, а також мінімальне навантаження на втулку і спиці. З іншого боку, такі гальма зношують колодки і обід, потребують періодичного підлаштування, втрачають ефективність при забрудненні, зледенінні або викривленні обода.

Конструктивно різниця між підтипами обідних гальм полягає у способах їх кріплення до рами велосипеда. При цьому кожен різновид знайшов свою сферу застосування. Наприклад, V‒brake поширений у підліткових, прогулянкових та бюджетних гірських велосипедах, кліщовий підтип знайшов застосування у шосейних та міських байках, а U-brake практикується у велосипедах BMX.

– Дискове механічне. У дискових системах гальмування здійснюється за рахунок притискання колодок не до обода колеса, а до спеціального гальмівного диска, жорстко закріпленого на його осі. Гальмівне зусилля, як і в механічних обідних (див. вище), передається на колодки за допомогою спеціального тросика. Головними перев...агами дискових систем є відчутно більша потужність, ніж у обідних, а також краща модуляція (про модуляцію див. «Обідне гідравлічне» вище). Крім того, вони менш чутливі до погодних умов (бо диск знаходиться досить високо і засмічується менше, ніж обід), спокійно переносять «вісімки» на ободах, а елементи системи зношуються повільніше і не такі вимогливі до підлаштування. З недоліків можна назвати більшу вагу, високу вартість, схильність до перегрівання, збільшення навантаження на спиці та втулку колеса, а також сладність у ремонті – останній момент погіршується тим, що різні моделі навіть одного виробника часто не сумісні за запчастинами. Однак, незважаючи на все це, дискові гальма досить широко застосовуються у велосипедах для екстремальної їзди, особливо моделях середнього та вищого класу.

– Дискове гідравлічне. Варіант дискових гальм (див. вище), у яких для передачі зусилля з ручки на колодки використовується не тросик, а гідравлічна система — герметична конструкція, заповнена рідиною і що включає систему поршнів. Однією з основних переваг гідравліки є відмінна модуляція, вона дає змогу дуже точно керувати силою гальмування. З іншого боку, такий привод складніший і дорожчий за механічний, а при пошкодженні контуру і витоку гідравлічної рідини гальма втрачають корисність. Тому гідравлічні системи застосовуються порівняно рідко, переважно у професійних велосипедах.

– Барабанне. Гальма, що використовують спеціальний барабан, усередині якого встановлені гальмівні колодки; у велосипедах роль барабана може грати безпосередньо втулка колеса або спеціальна частина втулки. У будь-якому разі колодки притискаються до барабана з внутрішнього боку, і вся конструкція гальма виходить закритою. У цьому полягає одна з основних переваг цього варіанту: механізм захищений від забруднень, зовнішні фактори на кшталт бруду або снігу практично не впливають на ефективність гальм. Крім того, до переваг барабанних механізмів можна віднести те, що вони практично не потребують обслуговування, не зношують обід і не втрачають ефективності при його викривленні. З іншого боку, такі гальма виходять досить громіздкими, а за ефективністю вони поступаються обідним і тим паче дисковим аналогам. Тому цей варіант зустрічається в основному у велосипедах міського призначення.

– Ролерне. Різновид барабанних гальм (див. вище), у яких притискання гальмівних колодок до барабана забезпечується за рахунок особливого ролерного механізму. При цьому гальмівний барабан часто виконується окремо від втулки. Подібні рішення були розроблені як спроба поєднати в одному механізмі переваги дискових і барабанних гальм, і частково це вдалося: ролерні системи помітно потужніші від класичних барабанних, вони добре захищені від пилу і бруду, практично не потребують обслуговування і ефективно працюють навіть при викривленому ободі. З іншого боку, вага, габарити і ціна таких гальм вийшли дуже значними, вони погіршують накат і досить сильно гріються при постійному використанні; та й захист від забруднень є не настільки якісним, як у барабанних системах.

Модель гальма, використовуваного на передньому колесі велосипеда.

Знаючи конкретну марку компонентів гальмівної системи, можна знайти техдокументацію по ній або, наприклад, вивчити відгуки по гальмах в інтернеті. Докладніше про типи гальм на переднє колесо див. «Передні гальма».

Передній ротор.

Передній ротор для дискового гальма являє собою перфоровану металеву пластину, прикріплену до втулки колеса. Зниження швидкості велобайка відбувається в результаті стиснення гальмівного диска колодками, які приводяться в рух натягом троса (в системах механічного типу) або за допомогою гідравлічного контуру (в гідравлічних дискових гальмах). Діаметр переднього ротора може варіюватися від 140 до 220 мм.чим ця цифра більше, тим ефективніше працює гальмо.

Тип заднього гальма, встановлений у велосипеді. Ось основні типи гальм, що зустрічаються в наш час:

- Ободній. Ободні називають гальма, що працюють за рахунок притискання гальмівних колодок до обода колеса. Гальмівне зусилля вони передають з ручки на колодки за за допомогою тросової тяги. Загальними достоїнствами всіх гальм можна назвати простоту конструкції, легку вагу, невисоку вартість, хорошу взаємозамінність деталей, а також мінімальне навантаження на втулку і спиці. З іншого боку, такі гальма зношують колодки і обід, вимагають періодичної підстроювання, втрачають ефективність при забрудненні, зледеніння або викривлення обода.

Конструктивно різницю між підтипами ободних гальм полягають у способах їх кріплення до рами велосипеда. При цьому кожен різновид знайшов свою сферу застосування. Наприклад, V‒brake поширений у підліткових, прогулянкових та бюджетних гірських велосипедах, кліщовий підтип знайшов застосування у шосейних та міських байках, а U-brake практикується у велосипедах BMX.

- Дисковий механічний. Різновид механічних гальм (див. вище), у яких колодки при гальмуванні притискаються до спеціального гальмівного диска (ротора), жорстко закріпленого на втулці колеса. Такі гальма набагато ефективніші, ніж одні, вони не такі чутливі до забруднень і зберігають повноцінну працездатність навіть при викривлення обода. З недоліків дискових систем можна відзначити біль...шу вагу та вартість, підвищене навантаження на втулку та спиці, а також складність у ремонті.

- Дисковий гідравлічний. Дискові гальма (див. вище), у яких зусилля на колодки передається не тросом, як у механічних системах, а за за допомогою гідравлічного контуру. Є найбільш просунутим варіантом з погляду робочих характеристик: використання диска забезпечує високу ефективність гальмування, а гідравліка дає відмінну модуляцію і дає змогу дозувати зусилля на ручці. У той же час такі системи обходяться недешево, а до загальних недоліків дискових гальм у них додається чутливість до пошкоджень: порушення герметичності контуру веде до витоку рідини та виходу гальм з ладу.

- Барабанний. Гальма, у яких колодки притискаються зсередини до спеціального барабана; у разі роль цього барабана зазвичай грає безпосередньо втулка колеса. Одна з переваг таких систем полягає в тому, що практично весь механізм прихований всередині барабана і захищений від пилу і бруду, завдяки чому для нього практично не потрібне обслуговування. Крім того, барабанні гальма не зношують обід і можуть працювати навіть при викривленому колесі. З іншого боку, такі системи досить громіздкі, а їхня ефективність нижча, ніж у ободних і дискових гальм. Крім того, барабанне гальма на задньому колесі можна використовувати або з одношвидкісною касетою, або з планетарною втулкою (див. нижче) - з класичними перемикачами швидкостей у вигляді багатозіркових касет такі гальма не сумісні.

- Роллерний. Різновид описаних вище барабанних гальм, у яких притискання колодок до барабана забезпечується за рахунок т.з. ролерного механізму. Барабан у своїй, зазвичай, виконується окремо від втулки. За рахунок цього вдалося досягти більше високої ефективності (порівняної з дисковими гальмами) при збереженні основних переваг барабанної схеми - невибагливості в обслуговуванні, гарного захисту від забруднень і незалежності від викривлень обода. Однак коштують ролерні гальма недешево, до того ж вони мають низку власних недоліків — зокрема, погіршують накат і дають ймовірність провороту колеса при затиснутому гальмі. Та й із класичними перемикачами швидкостей такі системи сумісні слабо.

- Педальний. Фактично - різновид описаного вище барабанного гальма, керована не ручкою, а педалями: гальмування здійснюється за рахунок натискання на педалі у зворотний бік. Такій спосіб керування помітно спрощує конструкцію, позбавляючи зайвих ручок і тяг. У той же час у деяких моментах він є не дуже зручним та практичним. Наприклад, ефективність гальм прямо залежить від положення педалей - для максимальної ефективності вони повинні стояти горизонтально в момент початку гальмування, а при вертикальному положенні можуть виникнути труднощі. Крім того, при спаданні ланцюга велосипедист по суті позбавляється гальма. У цьому педальні механізми застосовуються порівняно рідко — переважно у міських велосипедах, не розрахованих особливо швидкісну їзду.

Модель гальма, застосовуваного на задньому колесі велосипеда.

Знаючи конкретну марку компонентів гальмівної системи, можна знайти техдокументацію по ній або, наприклад, вивчити відгуки по гальмах в інтернеті. Докладніше про типи гальм на заднє колесо див. «Задні гальма».

Задній ротор.

Елемент дискової гальмівної системи, закріплений на втулці заднього колеса велосипеда. Саме до нього притискаються колодки після натискання гальмівної ручки. Використання ротора забезпечує високу ефективність гальмування. І вона тим вище, чим більше діаметр заднього ротора. Дискові ротори випускаються в розмірах 140, 160, 180, 185, 203 і 220 мм.

Модель втулки, використовуваної в передньому колесі велосипеда.

Втулка — це центральна деталь в колесі, через яку проходить вісь обертання. Від її характеристик залежать особливості поведінки велосипеда, зокрема, «накатистость» (здатність рухатись за інерцією, без педалювання). Знаючи модель передньої втулки, можна уточнити її характеристики щодо документації виробника, знайти відгуки інших користувачів і т. ін., щоб визначитися, наскільки Вам підходить ця модель.

Модель втулки, використовуваної в задньому колесі велосипеда. Детальніше див. «Модель передньої втулки».

Кількість швидкостей (передач), передбачених у конструкції велосипеда. Кожна передача має своє т. зв. передаточне число — його в даному випадку можна описати як кількість оборотів, яке робить ведена шестерня (задня, на колесі) за один оборот провідної (пов'язаної з педалями).

Різні значення передавальних чисел будуть оптимальними для різних умов: так, наприклад, високі передачі забезпечують хорошу швидкість, проте слабо підходять для подолання перешкод, оскільки зусилля на педалях значно зростає і падає частота їх обертання. Науково ж доведено, що велосипедист розвиває максимальну потужність при частоті обертання педалей порядку 80-100 об/хв. Таким чином, наявність у велосипеді декількох швидкостей дозволяє оптимально підстроювати його під різні режими руху і особливості трас, щоб забезпечувати оптимальне зусилля на педалях і частоту їх обертання. Наприклад, по рівному асфальту краще всього їхати на високій передачі, а при подоланні підйому або виїзді на грунтовку можна знизити її, щоб ефективно подолати опір.

Кількість передач в класичних системах безпосередньо пов'язане з кількістю зірок системи (на каретці з педалями) та касети (на задньому колесі); його можна отримати, перемноживши два числа — наприклад, 3 зірки системи і 6 на касеті дають 18 передач. Однак є й т. зв. планетарні втулки — там зірок по одній, а перемикання передач здійснюється механізмом, вбудованим в задню втулку.

Зазначимо, що оптимальна кількість передач залежи...ть від призначення велосипеда (див. вище), і далеко не завжди потрібно мати їх кілька. Так, у гірських моделях, залежно від спеціалізації, може бути від 8 до 30 передач, в шосейних — в межах 20-30, а деякі недорогі міські велосипеди і більшість BMX взагалі не мають системи перемикання передач.

Наявність планетарні втулки в конструкції велосипеда, якщо точніше — заднього колеса велосипеда.

Така втулка встановлюється прямо на осі колеса; назва «планетарна» описує тип механізму, розташованого всередині. Призначення такої втулки те ж, що і в касети (див. нижче) з кількома зірочками: вона забезпечує перемикання швидкостей. При цьому сама касета найчастіше має одну зірочку і в перемиканні передач не бере участь (хоча є і виключення, де «планетарка» доповнюється касетою з кількома зірочками).

Планетарна втулка порівняно з класичною многозвездочной касетою має як переваги, так і недоліки. Одним з ключових переваг є закритість механізму: він не схильний до впливу вологи та забруднень, практично не потребує обслуговування і при дотриманні правил користування може прослужити досить довго. Якщо перемикання швидкостей здійснюється тільки за рахунок «планетарки», велосипеда не потрібні додаткові ролики для ланцюга і вона менше зношується. Також ланцюг в таких моделях постійно знаходиться в одному положенні, що дозволяє встановлювати на неї повну захист (а вона захищає не тільки ланцюг, але і одяг велосипедиста). Крім того, з переваг планетарних втулок можна відзначити простоту регулювання, стійкість до падінь на бік, легкість в регулюванні, простоту в перемиканні (достатньо одного перемикача) і відсутність близьких і протилежних» передач.

З іншого боку, такі системи значно дорожче і важче, ніж аналогічні за якіс...тю класичні перемикачі; вони складніше у ремонті, ускладнюють заміну колеса і регулювання передавальних чисел, якщо початкове значення останніх чомусь не влаштовує велосипедиста. Так і передавальне відношення (різниця в швидкості між найнижчою та найвищою передачею) у «планетарок» помітно нижче; винятком є хіба що дорогі професійні втулки, і то не всі. Це ускладнює як підйоми на круті схили (передача може виявитися недостатньо низькій), так і швидку їзду, де необхідні високі передачі, в т. ч. при спусках. Відповідно, планетарні втулки слабо підходять для горбистій або пересіченій місцевості. Втім, передавальне відношення можна збільшити, доповнивши велосипед класичним перемикачем швидкості (з многозвездочной касетою) — однак при такому доповненні пропадають багато оригінальні гідності «планетарки», як-от нечутливість до забруднень і постійне положення ланцюга.

Кількість зірок (шестірні) різного розміру в системі велосипеда. Під системою в даному випадку мається на увазі каретка з педалями, що забезпечує передачу руху на ланцюг і з неї на заднє колесо. Чим більше зірок встановлено у системі — тим більше вибір швидкостей (докладніше див. «Швидкостей»), проте з низки причин це кількість практично ніколи не перевищує 3. Одна зірка зазвичай ставиться на одношвидкісні моделі; виняток становлять велосипеди з планетарною задньою втулкою, в яких механізм перемикання передач знаходиться в задньому колесі і не пов'язаний із системою.

Кількість зірок (шестернею) різного розміру у касеті велосипеда. Касета — це частина задньої втулки, безпосередньо взаємодіє з ланцюгом, простіше кажучи — шестерня або набір шестерень з кріпленням на втулку. У класичних системах перемикання швидкостей від кількості зірок касети безпосередньо залежить кількість передач (докладніше див. «Швидкостей»); одна зірка використовується або у велосипедах з однією швидкістю, або в планетарних втулках (докладніше про них див. «Зірок системи»).

Модель касети — системи шестерень заднього колеса — встановленої на велосипеді. Касети різних моделей розрізняються за характеристиками і можуть відноситися до різних класів — від початкового до професійного. Знаючи модель касети, можна детальніше ознайомитися з її особливостями (з офіційної документації, оглядам, користувальницьким відгуками і т. ін.). Особливо це важливо при виборі велосипеда для професійних занять велоспортом.

Модель шатуна, встановленого на борту велосипеда.

Шатунами називається система важелів, яка пов'язує педалі і зірки передній каретки. З її допомогою передається енергія тиску ніг велосипедиста на педалі. Шатуни виготовляються із загартованої сталі, алюмінію, титану або вуглецевого волокна, можуть бути суцільнолиті або порожнисті всередині. Знаючи конкретну марку шатуна, можна знайти техдокументацію по ньому або, наприклад, вивчити відгуки за цієї деталі в інтернеті.

Модель каретки, встановленої на велосипед в штатній комплектації. Каретка — це деталь, що з'єднує систему (передні зірки з педалями) та раму; грубо кажучи — вісь з підшипниками.

Докладніше про значення моделі тієї або іншої деталі див. «Модель касети».

Модель перемикача передач (дерайлера), встановленого на каретку з педалями в штатній комплектації велосипеда. Про те, навіщо потрібно знати модель тієї чи інший комплектуючої велосипеда, детальніше див. п. «Модель касети».

Модель перемикача передач (дерайлера), встановленого на касету заднього колеса в штатній комплектації велосипеда. Про те, навіщо потрібно знати модель тієї чи інший комплектуючої велосипеда, детальніше див. п. «Модель касети».

Тип манеток — пристроїв, керуючих перемиканням передач — встановлених на велосипеді. На сьогоднішній день застосовуються такі різновиди манеток:

— Тригерні. Конструкція даного типу заснована на використанні 1 або 2 важелів, а також (іноді) кнопок, розташованих у безпосередній близькості від рук велосипедиста. Тригерні манетки можуть мати різну конструкцію з різним ступенем зручності (зазвичай, це безпосередньо пов'язано з ціновою категорією пристрою), розташовуватися над або під кермом, однак для всіх таких моделей характерний ряд загальних ознак. Головними їх перевагами є традиційна конструкція і комфорт при утриманні керма — манетки розташовані поза ручок (грипсов) і не впливають на зручність. Крім того, вони досить прості за конструкцією і в установці. З іншого боку, для даного типу властивий і ряд недоліків. Так, наявність виступальних частин підвищує ризик поломки обладнання або травми велосипедиста при аварії. У багатьох моделях, особливо бюджетного рівня, в деяких випадках для перемикання передачі доводиться знімати руку з керма, що може призвести до втрати керованості. Крім того, перемикання передач більш ніж на 2-3 «клацання» за одне натискання в тригерних манетках пов'язане з деякими труднощами і вимагає навику. Однак здебільшого ці недоліки не відіграють вирішальної ролі, і даний тип манеток на сьогоднішній день є найбільш популярним.

— Grip shift. За конструкцією grip shift дещо нагадують мотоциклетні регулятори газу: частина ручки...зроблена рухомий, і перемикання передач здійснюється за рахунок її повертання в ту або іншу сторону. Оскільки кільця grip shift фактично об'єднані з ручками (грипсами), для управління передачами не потрібно знімати руку з керма — достатньо трохи змістити її в сторону, і можна перемикати швидкість (а в деяких випадках можна навіть постійно тримати руки на кільцях). Такі системи позбавлені виступальних частин, що підвищує надійність і безпеку. Ще одна перевага перед тригерними — легкість при «перекидання» передач на будь-яку кількість швидкостей. Головним недоліком даного типу є підвищений ризик випадкового перемикання передачі на складній ділянці траси, коли доводиться міцно триматися за гріпси (особливо при великих долонях і коротких грипсах) — можна випадково провернути манетку, що загрожує різким перемиканням, зривом ланцюга із зірочок і втратою керованості. Крім того, попадання на кільце води або бруду може призвести до прослизання руки під час роботи з передачами, а самі кільця збільшують габарити керма і для деяких можуть викликати незручності у хваті.

— Dual control. Оригінальна система, що об'єднує управління гальмами і передачами в одному важелі — гальмівний ручці. При цьому гальмування здійснюється рухом на себе, а перемикання передач — зсувом вгору або вниз. В якості переваг такої системи виділяють сталість хвата керма — для управління і гальмами та передачами достатньо 2 пальців. Водночас манетки dual control досить складні за конструкцією і, як наслідок, мають високу ціну і погано сумісні з «нерідними» гальмами і перемикачами. Так і ергономіка таких систем дуже неоднозначна, зручність використання багато в чому залежить від індивідуальних смаків велосипедиста. Тому даний тип манеток поширений досить слабо.

- Електронні. Конкурентними перевагами електронних манеток можна назвати відсутність троса та важелів передачі фізичної сили на перемикач. По суті це звичайні кнопки, які подають сигнали на блок управління перемиканням передач. Працюють такі манетки разом із електронними перемикачами, які встановлюються на борту просунутих моделей велосипедів. Розміщуватись вони можуть у будь-яких зручних місцях із забезпеченням швидкого та комфортного доступу до перемикачів.

Модель манеток (див. "Тип манетки"), встановлених на велосипеді у штатній комплектації. Про те, навіщо потрібно знати модель тієї чи іншої комплектуючої велосипеда, див. «Модель касети».

Модель ланцюга, що поставляється в штатній комплектації велосипеда. Докладніше про значення параметру «Модель» для будь-якої деталі див. «Модель касети»

Наявність у велосипеда ремінної передачі. Ремінь служить передачі крутного моменту від кареточного вузла до заднього колеса замість традиційного ланцюгового приводу. Ремінна передача застосовується в одношвидкісних моделях та велосипедах із планетарною втулкою на задньому колесі. Для класичних трансмісій відкритого типу ремінь не підходить. Конкурентні переваги ременного приводу перед класичним ланцюгом - безшумність їзди і плавність ходу, довговічний ресурс, відсутність необхідності обслуговування і змащення ременя, зниження ваги елементів трансмісії.

— Прямий. До цієї категорії належать всі рулі, які не мають вигинів у вертикальній площині — простіше кажучи, виглядають прямими, якщо дивитися на них попереду. Деякі такі моделі можуть мати вигин, видимий зверху. На таких рулях зручно розміщувати додаткове оснащення, і загалом вони непогано підходить для велосипедів різних типів. Завдяки цьому дана різновидність дуже поширена.

— Зігнутий. Різновид рулів, в яких труба між рукоятками (грипсами) має вигини у вертикальній площині — іншими словами, гріпси знаходяться вище точки кріплення керма до виносу (див. «Регулювання винесення керма»). Такі рулі розраховані на високу посадку і слабо сумісні з додатковим «обвісом». Тому вони зустрічаються переважно в міських велосипедах (див. «Призначення»), де не потрібно «гнути спину» і використовувати спеціальне оснащення, а також у дитячих і підліткових моделях (див. «Вікова група»).

— Шосейний. Як випливає з назви, цей кермо призначений насамперед для шосейних велосипедів (див. «Призначення»), де головну роль грає швидкість. Найпоширеніший різновид таких рулів — т. зв. «баранячі роги», конструкції з характерними заломленими вниз ручками. Це дозволяє змінювати хват і посадку при їзді. Так, якщо важливий хороший огляд, а швидкість не має вирішального значення, можна їхати з високою посадкою, тримаючись за поперечну горизонтальну частину керма; а на високій швидкості можна нахилитися вперед, взявшись за «роги» — це покращує аеродинаміку, тобто знижує опір повітря, і...робить їзду більш легкою. Існують і інші різновиди шосейних рулів — наприклад, т. зв. обробні. Вони мають пару трубок, винесених вперед, і спеціальні підставки на самому кермі — на ці підставки можна поставити лікті, а руки винести вперед. Однак, незалежно від типу, для всіх шосейних рулів характерна низька посадка. Крім того, вони зазвичай не сумісні з обладнанням під стандартні рулі (манетками, гальмівними ручками тощо) і вимагають спеціалізованих комплектуючих.

— Метелик. Назва даного типу обумовлено характерною формою, що нагадує крила метелика; також такі рулі відомі як «трекінгові». Вони вважаються найбільш універсальними, оскільки без додаткових регулювань забезпечують близько 3 – 4 варіантів положення рук, з різним ступенем нахилу корпусу вершника. Правда, і коштують «метелики» недешево.

Можливість регулювати висоту і кут нахилу винесення керма на велосипеді. Винос — це деталь керма, яка поєднує горизонтальну трубку з рульовим штирем, розташованим вертикально.

Залежно від особливостей виносу змінюється посадка велосипедиста та специфіка управління — наприклад, опустивши винос, можна досягти більш низької посадки і меншого опору повітря (що важливо на високій швидкості), однак маневреність велосипеда трохи погіршиться. Відповідно, регулювання виносу дозволяє оптимально підстроювати цей параметр під ті чи інші умови. Водночас регульовані виноси складніше, дорожче і вважаються менш міцними, ніж нерегульовані.

Характеристики винесення керма (див. «Регулювання винесення керма»), встановленого на велосипеді. Тут може вказуватися як модель виносу, так і його окремі характеристики, найчастіше довжина і діаметр. Саме винесення може бути як окремою деталлю, так і невід'ємною частиною самого керма (т. зв. інтегрований винос); останній варіант зручний тим, що кермо неможливо перекосити (хіба що зламавши), відповідно, не виникає необхідності центрування.

Що стосується параметрів. Від довжини залежить посадка їздця — чим довший винос, тим більше доведеться нахилятися вперед (за інших рівних умов); з діаметром прямо пов'язана міцність і стійкість до навантажень; про те, навіщо може знадобитися назва моделі, детальніше див. «Модель касети». Варто відзначити, що ці параметри мають значення насамперед для захоплених ентузіастів, які звертають увагу на найдрібніші деталі в характеристиках машини; більшості користувачів, навіть прогресивних, подібні дрібниці навряд чи знадобляться.

Модель керма, поставляється в штатній комплектації велосипеда. Про те, навіщо потрібно знати модель тієї чи інший комплектуючої велосипеда, детальніше див. п. «Модель касети».

Модель і/або деякі характеристики рульової колонки велосипеда. Ця інформація вказується переважно для висококласних машин, оснащених сучасними керманичами колонками. Додаткові дані про колонці навряд чи знадобляться для спокійної повсякденної їзди, однак можуть виявитися корисними професіоналів, для яких важлива кожна деталь в оснащенні велосипеда.

Максимальний запас ходу електровелосипеда (див. "Застосування") - найбільша відстань, яку можна проїхати на ньому при використанні електродвигуна на одному заряді акумулятора.

Як правило, в характеристиках вказується запас ходу при найбільш економному способі використання акумулятора: в режимі допомоги педалюванню (див. «Режими роботи») та порівняно невисокій швидкості. Відповідно, на практиці цей параметр може виявитися нижчим від заявленого, особливо якщо їхати в режимі повноцінної електротяги. Тим не менш, за запасом ходу можна оцінювати і порівнювати між собою різні моделі.

Зазначимо, що спеціально шукати модель із запасом ходу більше ніж 50 км має сенс у тому випадку, якщо плануються тривалі поїздки без підзарядки в дорозі. Для епізодичних «покатушок» можна звернути увагу на машини з меншою автономністю – вони простіші та дешевші.

Ємність акумулятора, яким оснащений електровелосипед (див. «Застосування»), виражена в ампер-годинах.

Від ємності акумулятора безпосередньо залежить час роботи на заряд і, відповідно, запас ходу. Тим не менш, на практиці навряд чи має сенс оцінювати ці параметри за кількістю ампер-годин. По-перше, фактична автономність буде залежати не тільки від характеристик акумулятора, але і від потужності двигуна (яка визначає енергоспоживання машини). По-друге, реальна кількість запасеної в батареї енергії залежить не тільки від ємності в ампер-годинах, але і від номінального напруги; більш достовірної одиницею в цьому сенсі є ват-години, детальніше див. п. «Ємність акумулятора» нижче. Так що при виборі краще орієнтуватися не стільки на кількість ампер-годин, скільки на прямо заявлений виробником запас ходу.

Ємність акумулятора, яким оснащений електровелосипед (див. «Застосування»), виражена у ват-годинах.

Основною одиницею сучасної ємності є ампер-година, однак таке позначення є не зовсім достовірною: фактична ємність батареї визначається не тільки ампер-годинами, але і робочою напругою. На практиці це означає, що два акумулятора з одним і тим же числом Агод і різною напругою будуть мати різну фактичну ємність. Для того, щоб врахувати цей нюанс, було введено позначення у ват-годинах: воно максимально достовірно, за ємністю в Втгод можна порівнювати акумулятори з будь-яким номінальною напругою. При цьому Втгод можна перевести в Агод і навпаки за спеціальною формулою, якщо відомо напруга батареї.

Детальніше про ємності загалом див. «Ємність акумулятора» вище.

Потужність двигуна, встановленого на електровелосипеді (див. «Застосування»). У моделях з повним приводом (див. нижче), оснащених двома двигунами, зазвичай наводиться загальна потужність.

Загалом двигун вибирається виробником з таким розрахунком, щоб забезпечити певну максимальну швидкість і режим роботи. Так що при виборі варто звертати насамперед на ці характеристики, а потужність двигуна можна розглядати більше як довідковий параметр. Якщо ж говорити про відмінності в потужності, то більш потужний мотор, з одного боку, дозволяє розвивати більш високу швидкість, швидше розганятися і долати більш круті підйоми. Крім того, висока потужність за визначенням потрібна для повноцінної електротяги (див. «Режим роботи»). З іншого боку, збільшення потужності помітно позначається на ціні, вазі, а головне — енергоспоживанні мотора; останнє, зі свого боку, вимагає застосування ємних батарей. Сучасні електровелосипеди можна умовно розділити за даним показником на дві категорії — до 250 Вт включно і понад 250 Вт.

Максимальна швидкість, яку здатний розвинути електровелосипед (див. «Застосування»).

Конкретний зміст цього параметра залежить від підтримуваних режимів роботи (див. нижче). Якщо машина має повноцінний режим електротяги — в якості максимальної наводиться швидкість на максимальних обертах електродвигуна. Якщо ж підтримується лише допомогу в педалюванні, то в даному пункті вказується швидкість, яку гарантовано можна тримати на ньому протягом необмежено тривалого часу, не прикладаючи зайвих зусиль; на окремих ділянках можна їхати і швидше, проте довго такий режим підтримувати не вийде.

Більшість сучасних електровелосипедів мають максимальну швидкість до 25 км/год, однак зустрічаються і більш швидкісні моделі.

Час, необхідний для зарядки акумулятора електровелосипеда (див. «Застосування») від нуля до 100 %. Даний параметр дозволяє оцінити, наскільки тривалі перерви вам доведеться робити для поповнення запасу енергії. Втім, навіть в самих повільних моделях цей час не перевищує 8 год — це дозволяє, наприклад, їздити вдень і ставити акумулятор заряджатися з вечора на ранок.

Тип приводу, передбачений в конструкції електровелосипеда (див. «Застосування»), простіше кажучи — місце, де встановлений електродвигун і куди надходить тяга від нього.

— Каретка. Привод безпосередньо на каретку з педалями. Велосипеди з такою конструкцією підтримують тільки режим допомоги в педалюванні (див. «Режим роботи»). До їх переваг можна віднести простоту конструкції, відсутність зайвих дротів, що йдуть до коліс, і оптимальний розподіл ваги (електродвигун не обтяжує втулку колеса).

— Задній. Привод на заднє колесо. Практично всі велосипеди з таким приводом підтримують режим повноцінної електротяги. Даний варіант є більш раціональним з точки зору розподілу ваги, ніж передній привод; також до його переваг можна віднести те, що тягове колесо не змінюється незалежно від того, в якому режимі працює велосипед — і педалі, і електродвигун тягнуть саме заднє колесо. З недоліків заднього приводу можна назвати хіба що порівняно невисоку стійкість і підвищену схильність до заносів; однак це характерно для будь-якого класичного (не електричного) велосипеда, так що дана особливість не являє собою нічого нового.

— Передній. Привод на переднє колесо. Як і задній, зазвичай означає підтримку повноцінної електротяги (див. «Режими роботи»). Ключова перевага цього варіанта полягає в підвищенні стійкості: переднє колесо тягне за собою весь велосипед, з...водячи до мінімуму ймовірність замети в поворотах. З іншого боку, електродвигун на передній втулці збільшує загальну вагу колеса і підвищує зусилля при поворотах керма; а дріт від акумулятора доводиться робити досить довгим. У світлі цього даний варіант зустрічається помітно рідше, ніж задній привод.

— Повний. Привод відразу на обидва колеса — і переднє і заднє. Два електродвигуна, зазвичай, мають досить високу сумарну потужність, що позитивно позначається як на швидкість, так і на прохідності машини. З іншого боку, подібна конструкція обходиться недешево, а реальна необхідність в ній є порівняно рідко. Тому повнопривідних електровелосипедів випускається порівняно небагато; багато хто з них являють собою фетбайки (див. «Застосування») або апарати аналогічної конструкції, розраховані саме на підвищену прохідність.

Розташування акумулятора в електровелосипед (див. «Застосування»).

— В рамі (прихований). Розміщення акумулятора всередині рами велосипеда. Перевагою такої установки є те, що рама забезпечує додатковий захист для батареї. Головний недолік полягає в тому, що раму доводиться робити досить великою, що відповідним чином позначається на вазі машини. Крім того, доступ до акумулятора при такій установці утруднений, зняти його, при необхідності, досить непросто.

— На рамі. Установка акумулятора безпосередньо на рамі — зазвичай над нижньою трубою. Саме даний спосіб встановлення є в наш час найбільш популярним і вважається найзручнішим: батарея розташовується в просторі, яке залишається незадіяним при використанні велосипеда, і не заважає встановлювати на машину різне додаткове оснащення (фари, багажники тощо). Крім того, при такому розміщенні додатковий вага розподіляється оптимальним чином; а сам акумулятор, на відміну від установки в рамі (див. вище), залишається легко доступним і при необхідності без проблем знімається.

— На багажнику. Установка акумулятора на багажнику — в контейнері під платформою багажника або в спеціальному чохлі, підвішеному до платформи. Цей варіант досить функціональний сам по собі, до того ж він автоматично означає, що велосипед оснащений багажником. З іншого боку, багажник потрібна далеко не всякої машині; а наявність...масивної батареї в районі заднього колеса дещо ускладнює перевезення вантажів (особливо важких).

— Під сідлом. Установка акумулятора під сідлом — зазвичай на підсідельної труби рами з боку заднього колеса. Така установка висуває деякі специфічні вимоги до конструкції рами, тому вона зустрічається в основному у достатньо нестандартних різновидах велосипедів — зокрема, фетбайках (див. «Застосування») з заниженою рамою, а також компактних міських моделях з невеликим діаметром коліс і особливою конфігурацією рами.

Додаткове обладнання, що постачається в комплекті з велосипедом.

— Крила. Захисні пристосування у вигляді щитків, які встановлюються над колесами і захищають велосипедиста і оточуючих від води і бруду, що летять з коліс під час руху. Зазвичай, робляться знімними — на випадок, якщо потрібно максимально зменшити вагу машини.

— Сідло з пружинами. Сідло, оснащене пружинами, які роблять його більш м'яким і забезпечують амортизацію. Зазначимо, що м'які пружні сідла розраховані в основному на спокійну неквапливу їзду — для швидкісних автомобілів (у т. ч. прогресивних шосейників) більш придатними вважаються вузькі жорсткі сідла.

— Щиток на ланцюг. Захисний щиток, що прикриває ланцюг велосипеда. Зазначимо, що розміри і конструкція такого щитка можуть бути різними: в одних моделях він прикриває весь верхній ділянку ланцюга від передньої до задньої зірочки, в інших — захищає тільки саму передню зірочку з зовнішньої сторони. У будь-якому разі основне завдання подібного пристосування — захистити ланцюг від попадання сторонніх предметів, насамперед країв одягу велосипедиста. Щиток може робитися знімним — на випадок, якщо потрібно зменшити вагу.

— Підніжка. Пристосування у вигляді невеликого відкидного штиря, яке забезпечує додаткову опору. За наявності підніжки велосипед не треба спирати на стовп, стіну, парк...ан тощо — можна поставити вертикально на будь порівняно рівній поверхні. Відзначимо, що багато велосипеди без підніжки допускають можливість купити і встановити її окремо.

— Пегі. Спеціальні пристосування, що встановлюються на осі «трюкових» велосипедів — BMX або гірських відповідної спеціалізації (див. «Застосування»). Пеги виглядають як продовження осей, направлені в обидві сторони. Стандартний розмір одного такого «продовження» — 11 см в довжину і 4 см в діаметрі. Вони застосовуються для різних акробатичних номерів, починаючи від їзди з опорою на пеги і закінчуючи ковзанням по гранях, перилах і т. ін.

— Багажник. Класичний велосипедний багажник — платформа для перевезення різних вантажів, встановлена над заднім колесом. Зустрічається переважно у велосипедах міської призначення (див. «Застосування»), а також деяких порівняно простих гірських та шосейних моделях. Окремо зазначимо, що перевозити пасажирів на багажнику як мінімум вкрай не рекомендується, а в багатьох країнах прямо заборонено правилами дорожнього руху.

— Передній Багажник. Багажник (див. вище), розташований над переднім колесом. Перевагою такого розміщення є те, що вантаж, багаж постійно знаходиться перед очима велосипедиста. З іншого боку, передній багажник зазвичай прикріплений до керма і повертається разом з ним; таким чином, додатковий вантаж здатний помітно ускладнити управління. Тому дана особливість зустрічається порівняно рідко, зазвичай як доповнення до традиційного (заднього) багажнику; виняток становлять туристичні моделі (див. «Застосування»).

— Корзина на кермі. Кошик для перевезення різних вантажів, встановлена перед кермом, над переднім колесом; свого роду аналог описаного вище переднього багажника. При цьому, з одного боку, кошик більш масивна, з іншого — краще підходить для перевезення великих предметів або великої кількості невеликих предметів. Крім того, вантаж на багажнику потрібно додатково закріплювати, тоді як для кошика це потрібна далеко не завжди.

— Сигнал/дзвінок. Дзвінок або інший звуковий сигнал — наприклад, клаксон — установлений звичайно на кермі, під рукою велосипедиста. Таке оснащення дуже зручно для попередження інших учасників дорожнього руху про наближення велосипеді. А в деяких країнах наявність звукового сигналу є обов'язковим згідно ПДР.

— Світлове обладнання. У цьому разі може матися на увазі наявність передньої фари, заднього ліхтаря, а в деяких випадках — того й іншого відразу; конкретну комплектацію варто уточнювати окремо. В будь-якому разі, подібне обладнання незамінне для їзди в темний час доби: воно робить велосипедиста помітним для інших учасників руху, а фара ще й освітлює дорогу. У багатьох країнах правила дорожнього руху прямо забороняють їзду в темний час доби без світлових приладів.

— Утримувач пляшки. Спеціальне кріплення для пляшки з водою, зазвичай, встановлене на рамі. Возити з собою запас води на такому кріпленні зручніше, ніж тримати пляшку в рюкзаку, сумці, на багажнику і т. ін. Деякі моделі велосипедів з даною функцією відразу комплектуються ще й пляшкою, для інших її потрібно купувати окремо.

— Насос. Наявність насоса в комплекті поставки позбавляє від необхідності купувати його окремо; до того ж «рідний» насос першопочатково підходить під наявні кріплення, тоді як зі стороннім можуть виникнути проблеми. Відзначимо, що найчастіше в комплекті постачаються порівняно прості і компактні ручні насоси; вони не розраховані на великі обсяги робіт, однак цілком можуть впоратися з повсякденними завданнями на зразок підкачки спущеного колеса.

Наявність бортового комп'ютера в конструкції велосипеда.

Дана функція зустрічається в основному в електровелосипеди і майже не використовується в моделях, які не мають електродвигуна. Власне комп'ютер являє собою керуючий блок з дисплеєм і набір встановлених на машину датчиків, що збирають різні дані і передають їх на керуючий блок. Завдяки цьому велосипедист може отримувати різну додаткову інформацію — починаючи від швидкості руху і пройденої дистанції і закінчуючи підрахунком калорій і оцінкою ефективності тренування. А деякі комп'ютери здатні навіть синхронізуватися зі смартфоном і передавати дані у спеціальний додаток, отримувати інформацію з GPS-модуля смартфона для навігації і т. ін. Конкретний функціонал бортового комп'ютера варто уточнювати окремо, однак ця функція в будь-якому разі значно розширює функціонал керуючої електроніки і забезпечує додаткову зручність.

Модель сідла, що поставляється в штатній комплектації велосипеда. Про те, навіщо потрібно знати модель тієї чи інший комплектуючої велосипеда, детальніше див. п. «Модель касети».

Модель педалей, що поставляються в штатній комплектації велосипеда. Докладніше про те, навіщо може знадобитися назва моделі тієї або іншої деталі, див. «Модель касети».