Скейтборди: характеристики, типи, види

— Скейтборд. Традиційні скейтборди, найбільш відомий і поширений різновид дощок для катання. Зазвичай, деки в таких моделях загнуті догори з двох сторін (спереду і ззаду) і мають симетричну форму, близьку до овальної. Така конструкція зручна насамперед, для виконання стрибків та інших трюків, тому класичні скейтборди у просторіччі нерідко іменують саме трюковими. При цьому такі дошки здатні непогано розганятися, однак за швидкісними характеристиками вони помітно поступаються лонгбордам (див. нижче), та й загалом призначені скоріше для обладнаних парків і не підходять для їзди на далекі відстані — тим більше, що класичний скейт погано відпрацьовує дрібні нерівності дороги, і навіть недовга поїздка по шорсткій поверхні може виявитися некомфортною.

— Лонгборд. «Швидкісний» різновид дощок для катання, відрізняється підвищеною стійкістю і хорошою здатністю до розгону, однак не призначений для виконання трюків. Зовні «лонги» відрізняються від класичних скейтбордів збільшеною довжиною (як самої дошки, та й колісної бази), а також більш великими і м'якими колесами. Це забезпечує стабільність і плавність ходу на високих швидкостях. Також відзначимо, що лонгборди більш різноманітні за розмірами та формами дошки, а також по ширині коліс. Вони можуть мати різну спеціалізацію: даунхіл (спуск по схилах, припускає велику вагу борда, характерну форму із звуженнями в районі коліс і за...нижену підвіску), фрірайд (аналог даунхілу, допускає бічній дрифт дошки), фрістайл (лонгборди із загнутими хвостами і носами, що допускають окремі елементи трюкової їзди) і т. ін. Круїзер також вважається різновидом лонгборду, проте з низки причин такі моделі виділяють в окремий тип (див. нижче).

— Круїзер. Круїзерами прийнято називати лонгборди, розраховані в основному на комфорт при їзді по місту, що не передбачають особливого екстриму при використанні. Такі моделі оснащуються трохи більш широкими і м'якими колесами, ніж класичні «лонги», крім того, вони можуть мати загнутий край (кіктейл) в задній частині деки. Круїзери також досить різноманітні за формою, вони робляться в різних розмірах і з різною шириною підвіски і формою деки (крім симетричних, досить популярними є також дошки-«рибки»). Круїзери з пластиковою декою зазвичай називають міні-круїзерами (див. нижче).

— Міні-круїзер. Ще одна популярна назва — «пенніборд». Специфічний різновид описаних вище круїзерів, відрізняється матеріалом деки — вона виконується із особливого пластику, що поєднує легкість, міцність і пружність. Порівняно з фанерою такий пластик більш легкий і довговічний, він краще переносить контакт з вологою та щоденне перебування під відкритим небом, в т. ч. і в мокру погоду; це особливо важливо при регулярних поїздках по місту. Міні-круїзери випускаються в двох стандартних розмірах за довжиною — 22" і 27"; молодша версія більш маневренна і без проблем поміщається навіть в рюкзак, старша — більш широка, стійка і легка в освоєнні.

— Роллерсерф. Він же «ріпстік». Дошка, що складається з двох поворотних платформ (під кожну ногу), скріплених торсіонним стрижнем; це дозволяє кожній платформі нахилятися вправо і вліво (відносно стрижня) незалежно від іншої платформи. Інша ключова відмінність роллерсерфа від більш традиційних скейтбордів є кількість і конструкція коліс. Їх усього два, по одному на кожну платформу, при цьому кожне колесо має поворотне кріплення (кастер) і здатне повертатися на 360°. Внаслідок цього техніка їзди на роллерсерфі значно відрізняється від класичної «скейтової», а загалом такі дошки можуть здатися дуже складними в освоєнні — адже їздцю потрібно постійно рухатися особливим чином для підтримки рівноваги. Однак така їзда не набагато складніша, ніж катання на звичайному двоколісному велосипеді, а специфічна конструкція дозволяє роллерсерферу виконувати незвичайні трюки, недоступні для традиційного чотириколісного скейта. Крім того, маневреність і швидкість у даному різновиді теж досить пристойна, хоча деякі можливості «класики» (як-от стрибки), все одно недоступні.

— Роздільний роллерсерф. Оригінальний снаряд, який представляє собою щось середнє між описаним вище роллерсерфом і роликовими ковзанами. Як і звичайний роллерсерф, складається з двох платформ, на кожній з яких закріплені поворотні (на 360°) колеса. Однак у даному різновиді ці платформи нічим не поєднані, кожна з них рухається окремо. Крім того, роздільний роллерсерф має 4 колеса — по 2 на платформу — інакше утримати рівновагу було б практично неможливо. Така конструкція ще більше розширює можливості щодо виконання специфічних трюків, а також може полегшити проходження вузьких місць. Однак роздільний роллерсерф ще більш вимогливий до навичок їздця, ніж звичайний; тому особливого поширення цей різновид не отримав.

— Серфборд. Серфборди являють собою щось середнє між круїзерами і роллерсерфами (про те й інше див. вище). На відміну від останніх, даний різновид дощок має суцільну деку, найчастіше у формі «рибки»; однак коліс в класичному серфборді не чотири, а всього три — одне спереду і два ззаду. А деякі моделі взагалі мають всього два колеса, як роллерсерф. У будь-якому разі їзда на такій дошці складніша, ніж на круїзері, вона вимагає особливої техніки, що нагадує серфінг — звідси і назва.

— Електроскейт. Скейтборд на електричному ходу, обладнаний електродвигуном і акумулятором для його живлення. Така дошка здатна їхати самостійно, без зусиль з боку їздця; для управління зазвичай передбачається пульт ДУ. Головним недоліком електроскейтів, крім високої вартості, є значна вага — від 8 кг. Через це даний різновид придатний тільки для їзди по відносно рівній твердій поверхні (асфальт, втоптаний ґрунт) — для пересіченої місцевості, а тим більше трюкової їзди, електроскейт не підходить.

— Скейтоцикл. Вельми оригінальні пристосування, за принципами конструкції і руху схожі з описаними вище роллерсерфами, але мають також істотні відмінності. Назву отримали від Skatecycle, першого пристрою подібного роду. Головною зовнішньою особливістю скейтоциклів є колеса — це кільця, що не мають центральних осей (т. зв. «безцентрові колеса»). Таких коліс два, вони з'єднані жорстким стрижнем, а усередині кожного з них розташовується площадка для ноги. Кріплення кожної площадки дозволяє нахиляти її вперед-назад, а самі колеса можуть повертатися відносно центрального стрижня. Власне, за рахунок руху «змійкою» скейтоцикл і їде, при цьому їздцю не потрібно відштовхуватися від землі. Подібні моделі поєднують компактність, зручність в їзді і досить великі можливості щодо виконання трюків.

— Балансборд. Специфічний різновид дощок, застосовується виключно для тренувань і виконання трюків на одному місці і не призначений для їзди. Балансборд складається із власне дошки і циліндричного валика, на який кладеться ця дошка; для того, щоб валик рухався лише в потрібних напрямках (уздовж дошки), в конструкції передбачаються спеціальні напрямні. Згідно з назвою, балансборд відмінно підходить для вправ на підтримання рівноваги; він може використовуватися і як окремий снаряд для трюків, і як тренувальне пристосування в міжсезоння. Крім того, є дані, що подібні дошки сприяють тренуванню м'язів-стабілізаторів, чого важко добитися при звичайному фітнесі; так що балансборди знайшли застосування навіть в спортивній медицині та реабілітаційних програмах.

Розміри деки — власне, дошки для скейтборду — в довжину і ширину (по найбільшим габаритам).

І малі, і великі дошки мають свої переваги і недоліки. Так, коротка і вузька дека сприяє маневреності, однак висуває додаткові вимоги до навички їздця — впоратися з невеликим «вертким» скейтом буває непросто, особливо на високій швидкості. Довга і широка дошка, навпаки, більш стійка, але от робити різкі маневри на такому скейті важко. Крім того, оптимальна довжина для кожного типу скейта (див. вище) залежить ще й від вікової категорії катається: приміром, класичний скейтборд у «дорослій» версії мають дошки не коротше 600 мм, а все, що менше, відноситься до дитячих моделей. Ширина, зі свого боку, може визначатися і розміром ноги: людині з великим розміром (від 44) може бути просто некомфортно на вузькій деці.

Детальні рекомендації по оптимальним габаритами для кожного типу скейта і планованих особливостей їзди можна знайти в спеціальних джерелах.

Матеріал, з якого виконана дека скейтборда.

- Клен. Кленова деревина відома своєю міцністю та відносною легкістю, що робить її популярним вибором при виготовленні дошок для скейтбордів. Деки виготовляються із різних порід клена: американського, канадського, китайського, російського. Докладніше про них розказано у відповідних пунктах.

- Американський клен. Міцна та надійна основа для деки скейтборду з деревини кленів, що ростуть у північноамериканському регіоні. Дошки з цього матеріалу зазвичай мають щільну та тверду структуру, що робить їх придатними для виконання складних трюків.

— Канадський клен. Завдяки міцності і щільності в поєднанні з пружністю канадський клен вважається найбільш підходящим матеріалом для дек скейтборду, однак і коштують такі дошки недешево.

— Китайський клен. Різновид клена, дещо поступається канадській породі за експлуатаційними характеристиками і довговічності, однак і коштує помітно дешевше.

— Російський клен. Ще один відносно недорогий аналог канадського клена. За особливостями аналогічний китайському, проте з низки причин використовується значно рідше.

— Китайська береза. Бюджетний варіант, який застосовується нечасто, в основному в дитячих дошках. Коштує недорого, однак і особливих переваг не ма...є.

— Бамбук. За своїми властивостями бамбук підходить насамперед для лонгбордів, а тому застосовується переважно в цьому різновиді дощок (див. «Тип»). Втім, бамбукових моделей випускається відносно небагато.

— Пластик. Пластик прийнято вважати бюджетним варіантом, однак цей стереотип не зовсім виправданий. Річ у тім, що існує безліч різновидів цього матеріалу: наприклад, у міні-круїзерах (див. «Тип») використовується висококласний пластик, здатний, за заявами деяких виробників, пережити навіть попадання під колесо машини. Так що правильніше буде сказати, що якість пластикового виробу безпосередньо залежить від його цінової категорії. Із загальних же особливостей всіх видів пластику варто відзначити абсолютну нечутливість до вологи і здатність приймати найскладніші форми і забарвлення; останнє полегшує створення скейтів в оригінальному дизайні і незвичайних конструкцій.

— Композит. Деки, що поєднують кілька різнорідних матеріалів — наприклад, дерево з прошарком скловолокна або пластик з шаром вуглепластику (карбону). Таке поєднання дозволяє об'єднати переваги окремих матеріалів і компенсувати (хоча б частково) їх недоліки. Конкретний склад і властивості композитів можуть бути різними; тут, як і у випадку з пластиком, має сенс орієнтуватися на цінову категорію скейта. Втім, в основному в сучасних скейтах використовуються висококласні композити, і така дошка найчастіше є ознакою прогресивної моделі.

— Алюміній. Алюміній (точніше, алюмінієвий сплав) відрізняється високою міцністю і довговічністю при відносно невеликій вазі, до того ж без проблем переносить вологу. З іншого боку, цей матеріал коштує недешево, а пружинить досить слабо і для стрибків придатний погано. Тому він використовується в основному в досить специфічних типах скейтбордів, таких як роздільні ролерсерфи і скейтоцикли (див. «Тип»).

Кількість окремих шарів матеріалу, з яких складена дека.

«Листкова» конструкція застосовується в основному в дерев'яних деках (див. «Матеріал деки»); пластик чи алюміній більш виправдано робити цільними. Використання декількох шарів дає змогу досягти необхідного для скейтів поєднання пружності з міцністю на вигин в будь-якому напрямку. Для цього кожен шар дерева укладається волокнами в свою сторону.

В теорії чим більше шарів — тим більше напрямків, в яких «покладені» волокна дерева, і тим нижче ймовірність, що навантаження піде по «слабкому», погано посиленому напрямку. Крім того, саме багатошарові деки найчастіше мають додаткові вставки, ще більше підсилюють конструкцію (наприклад, з карбону). З іншого боку, відмінності між різними моделями набагато більше залежать від особливостей матеріалу, ніж від кількості шарів. Тому при виборі має сенс звертати увагу не стільки на цей параметр, скільки на більш наближені до життя» характеристики — насамперед матеріал деки і цінову категорію вироби.

Зараз на ринку представлені деки, виготовлені з такої кількості шарів: 6 шарів, 7 шарів, 8 шарів, 9 шарів, 10 шарів.

Матеріал, з якого виконана підвіска скейта — пристосування, що відповідають за кріплення коліс до деки.

— Алюміній. Найбільш поширений матеріал для підвіски сучасних скейтів. Алюмінієві сплави, при відносно невисокій вартості, відрізняються відмінною міцністю і стійкістю до корозії, вони підходять як для відносно простих скейтів, та й для прогресивних професійних моделей, та й важать відносно небагато.

— Сталь. Порівняно з популярним алюмінієм сталь, з одного боку, коштує трохи дешевше, з іншого боку — важить більше. При цьому особливих практичних переваг цей матеріал не має, а тому і зустрічається помітно рідше.

— Пластик. Пластик в більшості своїй характеризується невисокою вартістю і простотою в обробці. Однак для «серйозних» скейтборду, в яких підвіска піддається значним навантаженням, цей матеріал підходить погано: популярні сорти пластику недостатньо надійні, а прогресивні високоміцні різновиди коштують дорого, замість них більш виправдано використовувати пластик або сталь. Тому пластикова підвіска є ознакою дитячих моделей, розрахованих на невелику вагу і нескладне катання без особливого екстриму».

— Композит. Композитом називають різнорідний склад, в якому об'єднані кілька незмішуваних матеріалів. Цей термін часто асоціюється з прогресивними висококласними моделями, однак у випадку підвісок все навпаки — композити є відносно недорогими рішеннями і використовуються в бюджетних моделях, які до того ж, в більшості своїй, призна...чені для дітей і не розраховані на значні навантаження.

Основний матеріал, що використовується в конструкції коліс скейтборду, точніше — матеріал «шини», зовнішній частині колеса, яке безпосередньо контактує з дорогою (центральна частина колеса зазвичай робиться з іншого, більш твердого матеріалу).

— Поліуретан. Найпоширеніший матеріал — аж до того, що більшість виробників взагалі не використовує інших матеріалів в колесах своїх скейтів. Поліуретан може бути як жорстким, так і досить м'яким, він забезпечує хороше зчеплення з дорогою, при цьому досить надійний і довговічний.

— ПВХ. Полівінілхлорид — різновид пластику, першопочатково прозора і безбарвна; втім, може випускатися з додаванням барвників. За експлуатаційними властивостями значно поступається поліуретану, а тому використовується рідко, причому виключно в бюджетних моделях скейтів.

Жорсткість штатних коліс скейтборда.

Цей параметр позначають числом і буквою А; чим вище число, тим жорсткіше матеріал. Більш висока жорсткість дозволяє колесу краще підтримувати швидкість, збільшує термін його служби, полегшує ковзання (наприклад, при дрифті) і дозволяє ефективніше виконувати трюки з стрибками. З іншого боку, м'які колеса краще відпрацьовують дрібні нерівності дороги, вони мають краще зчеплення і маневреність, а також менше шумлять. Відповідно, вибір жорсткості коліс залежить насамперед від того, за якими поверхнями і в яких місцях планується кататися.

Загалом колеса до 80А можна віднести до дуже м'яким, до 87А — до м'яким; такі рішення краще всього підходять для їзди по не дуже рівному, изношенному асфальту, тротуарної плитки з великою кількістю стиків і т. ін. Показники 88А – 95А відповідають середньої жорсткості, такі колеса розраховані в основному на якісні «міські» поверхні зразок нового тротуару. Жорсткі колеса мають маркування від 96А до 99А, вони розраховані насамперед на скейт-парки та інші спеціалізовані поверхні; а показники в 100А і більше відповідають рішенням професійного рівня.

Варто відзначити, що колеса зазвичай робляться знімними, і при необхідності їх можна замінити на інші, більш жорсткі або більш м'які. Однак потрібно враховувати і те, що вся конструкція скейта зазвичай розрахована на певну жорсткість коліс, і значні відхилення від цього параметра небажані. Та й про...тип (див. вище) не варто забувати: приміром, навряд чи варто шукати особливо м'які колеса для традиційного трюкового скейта.

Діаметр коліс, штатно встановлених на скейті.

Швидкість, що розвивається скейтом, прямо пропорційна діаметра коліс, а прискорення — обернено пропорційно. Іншими словами, за інших рівних більші колеса будуть розганятися повільніше, але до більш високих швидкостей. Відповідно, при виборі за цим параметром варто насамперед враховувати, що важливіше: хороша швидкість (для цього краще вибрати більш великі колеса) або здатність «рвати з місця» (для цього підійдуть невеликі). Крім цього, великий діаметр полегшує подолання дрібних нерівностей на дорозі.

Також варто пам'ятати, що для кожного типу скейтів (див. вище) є свої вимоги за розміром коліс, обумовлені специфікою застосування: наприклад, у швидкісних лонгбордів діаметр коліс більше, ніж у класичних скейтів трюкового призначення. Відповідно, і порівнювати між собою за цим показником можна тільки моделі одного типу. Детальні рекомендації по оптимальному значенням діаметра для різних типів скейтів можна знайти в спеціальних джерелах.

Колеса зазвичай робляться знімними, а це значить, що при бажанні можна встановити на скейт колеса іншого діаметра. Однак вони не повинні сильно відрізнятися за розміром від штатних. Особливо обережним слід бути з великими колесами: може вийти так, що дека буде діставати до них при нахилі, а це загрожує падіннями і травмами.

Товщина коліс, штатно встановлених на скейті.

Під завтовшки в даному випадку мається на увазі ширина колеса, грубо кажучи — ширина сліду, що залишається при русі. Загальні принципи в цьому випадку такі: вузькі колеса зручні при трюках, зокрема в грайндах (ковзаннях по трубах, перилах і т. ін. безпосередньо на підвісці), однак вимагають рівних поверхонь; широкі, зі свого боку, краще поводяться на нерівній дорозі, вони більш стійкі і ефективніше відпрацьовують дрібні огріхи поверхні. Відповідно, вузькі колеса характерні в основному для моделей трюкового призначення, розрахованих на скейт-парки та інші спеціалізовані локації з висококласним покриттям; широкі, зі свого боку, краще підійдуть для лонгбордів і «міських» круїзерів, яким нерідко доводиться їздити далеко не ідеальним дорогам.

Колеса в сучасних скейтах робляться знімними, їх при бажанні можна замінити на більш широкі або вузькі. Однак відхилятися від «рідного» значення ширини все ж не рекомендується — їзда може стати незручною, а то й небезпечною.

Підшипник відповідає за кріплення колеса на осі, саме завдяки йому колесо обертається — а значить, від характеристик цієї деталі безпосередньо залежать особливості обертання колеса. Не вдаючись у технічні подробиці, можна сказати, що клас визначає передусім точність виготовлення деталей підшипника. А ось більш висока точність, з одного боку, зменшує тертя, роблячи підшипник (і колесо) більш «швидкісним», з іншого — знижує термін служби деталі й помітно позначається на її вартості. Відповідно, висококласні підшипники має сенс шукати насамперед для професійного застосування; а для нескладної їзди без особливого «екстриму» цілком підійдуть і порівняно прості рішення.

Більшість сучасних скейтів використовують підшипники класу ABEC 3, ABEC 5 і ABEC 7 — цих показників цілком достатньо для більшості варіантів використання. Мінімальним класом є ABEC 1, він зустрічається в основному в бюджетних і дитячих дошках. А ось суперпрецизійні ABEC 9 і ABEC 11 застосовуються переважно в професійних лонгбордах, для яких висока швидкість має вирішальне значення.

Зазначимо, що більшість скейтів дають змогу замінити штатні колеса на інші, з більш висококласними підшипниками.

Жорсткість амортизаторів, використовуваних в підвісці скейтборда.

Значення цього параметра загалом аналогічно жорсткості коліс (див. вище). Так, жорсткі амортизатори краще тримають швидкість і зручні при стрибках, а м'які краще підходять для нерівних поверхонь і маневрів з енергійними поворотами. Загалом оптимальна жорсткість пов'язана з типом скейта (див. вище), стилем їзди, навичками райдера і особливостями поверхні, по якій планується кататися; більш детальні рекомендації для кожного конкретного випадку можна знайти в спеціальних джерелах.

Потужність двигуна, встановленого в електроскейті (див. «Тип»). Більш потужний мотор, з одного боку, дозволяє розвивати більшу швидкість і краще справляється з високим навантаженням (підйомами, великою вагою їздця). З іншого боку, висока потужність позначається на вазі і вартості скейта — як через характеристики самого двигуна, так і через те, що йому потрібні більш ємні батареї.

У найбільш скромних моделях потужність двигуна складає всього 150 – 200 Вт; такі мотори призначені скоріше для допомоги в розгоні, ніж для повноцінного самостійного переміщення. У найбільш потужних сучасних електроскейтах даний параметр може досягати 4 кВт, що дозволяє розвивати швидкість до 40 км/год.

Максимальна швидкість, яку може розвинути електроскейт (див. «Тип»). Даний параметр є досить приблизними, оскільки фактичний максимум швидкості буде залежати від ваги їздця і загальних умов руху. Тим не менш, за цим параметром можна цілком достовірно оцінити ту чи іншу модель і порівняти її з іншими електроскейтами.

Запас ходу електроскейта (див. «Тип») — відстань, яку дошка може проїхати на одному заряді акумулятора. Зазвичай, в даному пункті вказується запас ходу за умови, що скейт рухається повністю самостійно, без допомоги їздця. Таким чином, додатково відштовхуючись від землі, можна збільшити фактичну дальність їзди. Тим не менш, основним параметром є саме запас ходу, прямо заявлений в характеристиках, саме з нього варто оцінювати і порівнювати різні моделі.

Ємність акумулятора, встановленого в електроскейті (див. «Тип»).

Ємність батареї є одним з параметрів, що визначають автономність: чим вона вища — тим далі скейт може проїхати на одному заряді, за інших рівних умов. Однак варто підкреслити, що фактична автономність буде залежати не тільки від властивостей акумулятора, але і від потужності двигуна. Тому порівнювати з даного параметру можна тільки моделі з однаковою потужністю, а для оцінки автономності краще орієнтуватися на прямо вказаний виробником запас ходу. Конкретно ж дані про ємності можуть знадобитися в основному для спеціальних завдань — наприклад, пошуку змінної батареї.

Час, необхідний акумулятору електроскейта (див. «Тип») для повної зарядки — з нуля до 100 %.

Даний параметр дозволяє оцінити, скільки часу буде потрібно на поповнення запасу енергії. Зазначимо, що на нього можна не звертати особливої уваги, якщо заряду вистачає на день, а заряджатися пристрій ставиться на ніч: навіть у найбільш ємних час зарядки батарей не перевищує 6 год. А от якщо без дозарядок протягом дня не обійтися — доведеться врахувати, скільки часу на це потрібно.

Наявність підсвічування в колесах і/або деку скейта. Така підсвічування, зазвичай, заснована на світлодіодах, а харчуватися вона може від генераторів, що приводяться в дію обертанням коліс — це дозволяє обходитися без батарейок (втім, тип живлення варто уточнювати окремо).

Додаткове освітлення не тільки надає дошці цікавий зовнішній вигляд, але і сприяє безпеки в темний час доби — скейтер стає більш помітним для водіїв та інших учасників дорожнього руху. Однак додаткові деталі, вбудовані в колеса або деку, неминуче погіршують робочі характеристики. Тому дана функція зустрічається переважно в міні-круїзер і роллерсерфах (див. «Тип»), призначених для дітей і підлітків і не розрахованих на особливо екстремальне застосування; професійні дошки підсвічуванням в принципі не оснащуються.

Найбільшу вагу користувача, на який розрахована дошка, точніше — максимальна вага, який вона здатна винести при штатному способі використання.

Перевищувати рекомендації по вазі ні в якому разі не можна. Є досить висока ймовірність, що скейт при цьому не зламається відразу; проте поломка може відбутися в будь-який момент, причому навіть після перевантаження, вже під допустимим вагою. Це загрожує падінням і травмою, не кажучи вже про те, що гарантією такі випадки не покриваються. А для повноцінного використання скейта вкрай бажано мати невеликий запас по вазі — хоча б в 10 – 15 кг. Це дасть додаткову гарантію на випадок позаштатних навантажень (наприклад, наїзди на перешкоду) і в деяких специфічних ситуаціях — наприклад, якщо потрібно везти з собою важкий рюкзак.

Моделі з ваговим обмеженням до 70 кг можна умовно віднести до дитячих, хоча такий скейт може підійти і підлітку. Середнім показником вважається максимальна вага, лежить в діапазоні від 70 до 100 кг — такі дошки придатні для юнаків і дівчат. А обмеження більш ніж в 100 кг характерно для досить прогресивних моделей, першопочатково розрахованих на можливість застосування дорослими.

Загальна вага скейтборда в штатній комплектації.

Вага дошки, порівняно з вагою самого райдера, дуже невелика. Тому на даний параметр варто звертати увагу насамперед у тих випадках, якщо скейт планується регулярно носити з собою — в руках, у рюкзаку і т. ін. Теоретично для виконання стрибків бажано використовувати дошки легше, однак на практиці різниця між однотипними моделями переважно не настільки значна, щоб помітно вплинути на ефективність стрибків (вони швидше будуть залежати від особливостей деки і підвіски).

Окремо варто згадати значну вагу електроскейтів (див. «Тип»), зумовлену наявністю батарей та електромоторів.