Порівняння Salus RT 310i vs Salus 091FLRF

Тип обладнання, для якого призначений регулятор.

Сучасні терморегулятори і системи автоматики можуть призначатися:

– Для різних типів котлів — газовий, електричний, твердопаливний.
— Для обігрівачів і теплих підлог – одночасно для того й іншого: особливості управління в обох варіантах дуже схожі, що дає змогу з легкістю об'єднати їх в одному пристрої.
— Для насосів – а саме для циркуляційних насосів систем опалення. Це допоміжне призначення, яке, як правило, зустрічається не саме по собі, а в поєднанні з одним або декількома варіантами, описаними вище.
— Для теплових насосів. Тепловий насос, нагадаємо, забезпечує перенесення тепла з навколишнього середовища в приміщення, забезпечуючи обігрівання. (За схожим принципом працюють кондиціонери, проте їх основне завдання — охолодження).
— Для фанкойлів. Фанкойл являє собою пристрій, що охолоджує або нагріває повітря за рахунок пропускання його через систему трубок з циркулюючим по ним теплоносієм. А за необхідний нагрівання або охолодження теплоносія відповідає інший компонент системи — чилер, що встановлюється зазвичай поза приміщенням. Особливістю таких кліматичних систем є те, що більшість з них може застосовуватися не тільки для обі...грівання в холодну пору року, але і для охолодження — в спекотну.
— Для зовнішніх установок. Регулятори для різного кліматичного обладнання, що встановлюється поза приміщеннями. Це можуть бути, наприклад, антикригові системи, пристрої для прогрівання трубопроводів, чилери для систем «чилер – фанкойл» тощо. Конкретну спеціалізацію регулятора варто уточнювати за офіційною документацією.

У багатьох моделях об'єднуються відразу кілька варіантів призначення; наприклад, більшість пристроїв під електрокотли цілком сумісні і з газовими котлами.

У будь-якому разі призначення – це перший критерій, на який варто звертати увагу при виборі. Якщо регулятор першопочатково не призначений для вашого пристрою – інші його характеристики вже не мають значення.

Штатний спосіб встановлення регулятора.

— В монтажну коробку. Встановлення в стандартну монтажну коробку розеткового типу. Простіше кажучи, регулятор монтується на стінку на кшталт звичайного вимикача або розетки (найчастіше навіть монтажні розміри співпадають, хоча є й винятки). Для монтажу, швидше за все, доведеться попрацювати перфоратором, зате прилад виявиться надійно закріплений і водночас буде займати мінімум місця.

— Накладної. Накладний монтаж зазвичай передбачає підвішування на стіну; при цьому подібні прилади зазвичай мають плоску форму, із невеликою товщиною. Накладний монтаж простіше вбудовування, проте дещо менш надійний — при невдалому збігу обставин пристрій можна зачепити і серйозно пошкодити.

— Вбудований в котел. Встановлення терморегулятора безпосередньо на котлі. Даний варіант є традиційним для приладів, які використовуються в твердопаливних котлах (див. «Тип»), керуючих горінням через ланцюжок, приєднану до повітряній заслінці, однак може зустрічатися і в інших різновидах регуляторів — наприклад, розрахованих на газові котли. У першому випадку такий спосіб встановлення обумовлений конструктивними особливостями приладу (див. «Довжина ланцюжка»). У другому випадку монтаж на котел спрощує конструкцію і її встановлення, але водночас робить регулятор не дуже зручним: з одного боку, у конструкції відсутній виносний блок,...з підключенням якого пов'язані певні клопоти, з іншого — для регулювання термостата доведеться щоразу підходити до котла, що далеко не завжди зручно.

— На DIN-рейку. Монтаж на спеціальну металеву рейку, яка також може використовуватися для заземлення. Такі рейки стандартно застосовуються в електричних щитах; відповідно, пристрої з таким монтажем варто вибирати в тому випадку, якщо їх планується розміщувати на щитку, в розподільній шафі і т. ін. Найчастіше такий спосіб встановлення використовується в промисловому обладнанні, хоча може знадобитися і для житлового приміщення. Зазначимо, що існує кілька різновидів і розмірів DIN-рейок. Найпопулярніша у вітчизняній техніці — «омега-типу» шириною 35 мм і висотою 7,5 мм, однак можуть зустрічатися і інші варіанти. Тому перед покупкою регулятора з таким монтажем вкрай бажано уточнити його сумісність з посадочним місцем.

— Переносний. Пристрої, що не передбачають постійної установки на одному і тому ж місці. За визначенням використовують бездротове підключення (див. вище). Відзначимо, що найчастіше переносні термостати оснащуються підставками для установки на столі або іншій рівній поверхні і розраховані радше на «настільне» застосування, ніж на роль портативного пульта ДУ. Тим не менш, конструкція дозволяє з легкістю переміщати такий пристрій з місця на місце, що може стати в нагоді, наприклад, у великому будинку, де в різний час доводиться перебувати в різних місцях і при цьому незручно було б щоразу бігати до настінного або вбудованому регулятору. З недоліків переносних термостатів можна згадати досить високу вартість і необхідність використання батарейки (відповідно — обмежений час роботи).

— В розетку. Термостати, що включаються в звичайну побутову розетку. Зазвичай, такі пристрої мають власну розетку на корпусі і відіграють роль перехідника вимикач, через який електричний обігрівач (або інший пристрій) підключається до мережі. При такому підключенні термостат керує живленням, що надходять від розетки: відключає його при досягненні необхідної температури і включає при необхідності. Подібні прилади надзвичайно прості в установці, до того ж з легкістю переставляються з розетки на розетку. З іншого боку, саме місце розміщення термостата загалом не дуже зручно — розетки часто знаходяться у важкодоступних і не найкращих для термодатчика місцях.

Максимальне навантаження по потужності струму, яку може витримати терморегулятор, іншими словами — найбільша електрична потужність, яку він здатний пропускати через себе без збоїв і пошкоджень.

Вибір за цим параметром безпосередньо залежить від потужності, споживаної підключеним через терморегулятор котлом або нагрівачем; особливе значення обмеження по навантаженню має під час роботи з електричними котлами, енергоспоживання яких вимірюється кіловатами. При з'єднанні безпосередньо потужність нагрівача не повинна перевищувати максимальну навантаження терморегулятора, інакше останній просто вийде з ладу. Втім, при використанні додаткових захисних пристроїв (контакторів) багато моделі допускають підключення до більш потужної навантаження, ніж першопочатково допустима.

Діапазон, в якому можна виставляти температуру повітря на регуляторі. Вибір за даним показником залежить від передбачуваних умов в приміщенні і, відповідно, від особливостей самого приміщення. Так, в житловому будинку цілком достатньо нижньої межі температури на рівні 5 – 10 °С, верхнього в межах 30 – 40 °С (незалежно від того, чи йдеться про температуру повітря чи підлоги). А ось в керуючих пристроях, розрахованих на промислове використання, цей діапазон значно ширший — від мінусових температур до верхньої межі в 100 – 125 °С.

Гістерезис автоматичного регулювання температури, що забезпечується приладом.

Гістерезис в даному разі можна описати як різницю між температурами вмикання і вимикання системи, керованої термостатом. Зазвичай допустимі відхилення фактичної температури від номінальної в ту чи іншу сторону складають половину гістерезису. Наприклад, при виставленій температурі 22 °С і гістерезисі 0,5 °С регулятор увімкне нагрівання, як тільки температура в приміщенні знижується до 21,75 °С, і вимикає при її підвищенні до 22,25 °С. Відповідно, чим нижче даний показник — тим ретельніше підтримується температура і тим менше її коливання. З іншого боку, малі значення гістерезису потребують точних і дорогих термодатчиків, підвищують витрату палива/енергії і знос всієї системи, а також створюють підвищений ризик помилкових спрацьовувань (наприклад, від прохолодного протягу, що потрапив на термодатчик). Крім того, відносно невеликі коливання температури практично непомітні з точки зору комфорту людини. Тому чимало сучасних терморегуляторів мають гістерезис в 1 °С - цього, як правило, цілком вистачає для побутового застосування.

Також відзначимо, що даний параметр може бути як фіксований, так і регульований. Перший варіант простіше і дешевше, а другий дає додаткові можливості з налаштування терморегулятора під особливості ситуації.

Наявність датчика температури повітря в конструкції чи комплекті регулятора — такий датчик може бути як вбудованим в прилад, так і зовнішнім.

Температура повітря є одним з ключових параметрів, що визначають клімат у приміщенні та комфортність перебування у ньому. Відповідно, датчик температури повітря дає можливість регулятору «оцінювати» загальні умови в приміщенні і управляти роботою опалення з урахуванням того, наскільки мікроклімат відповідає бажаному. Однак варто враховувати, що подібні датчики застосовуються не завжди. Приміром, в кухнях і санвузлах вони можуть працювати некоректно (при вмиканні гарячої води, газової плити чи колонки тощо), тому в таких умовах краще використовувати датчики температури підлоги (див. нижче).

Тип таймера, передбаченого в конструкції термостата. Під таймером в даному випадку мається на увазі планувальник, що дозволяє програмувати різні режими роботи на різні часові періоди (наприклад, знижувати температуру вночі і підвищувати до моменту підйому). Такі планувальники діляться на типи залежно від охоплюваного часу.

— Добовий. Таймер, що дозволяє задати програму в межах 24 год; далі програма буде повторюватися кожен день. Ця різновид найбільш проста і, як наслідок, недорога З іншого боку у більшості користувачів режим дня у робочі та вихідні дні помітно різниться, і, швидше за все, таймер доведеться як мінімум двічі перепрограмувати щотижня — перед вихідними і в кінці вихідних.

— Тижневий. Таймер, що дозволяє задавати програму роботи по певних днях тижня. Найпростіші різновиди таких планувальників працюють за схемою «5+2»: одна програма задається на 5 робочих днів, інша — на 2 вихідних. Однак є і більш прогресивні варіанти — аж до можливості програмувати кожен день тижня окремо. У будь-якому разі тижневі таймери більш зручні і рідше вимагають перепрограмування, ніж добові, однак і коштують помітно дорожче.

Найбільша кількість окремих циклів роботи, яке таймер термостата дозволяє поставити на одну добу.

Циклом у цьому разі називається період часу, протягом якого термостат працює на одному заданому наборі параметрів. Наприклад, за наявності 2 циклів можна передбачити відключення опалення на час перебування на роботі і включення незадовго до повернення додому. Втім, у більшості термостатів передбачається помітно більшу кількість циклів — аж до 24.

Відзначимо, що в тижневих таймери (див. «Тип таймера») даний параметр може відрізнятися залежно від дня тижня: наприклад, для буднів зазвичай передбачаються більш обширні налаштування, ніж для вихідних.

Найменша тривалість, яку може мати програмований цикл термостата (див. «Програмованих циклів у добу»).

Чим менший даний показник (при тій же кількості циклів у добу) — тим ширше можливості з програмування роботи термостата, зокрема, за його специфічної налаштування, наприклад, можна передбачити короткий період попереднього «інтенсивного нагріву» після роботи на малих температурах). З іншого боку, за певною інерцією в роботі опалювальних систем робити коротше інтервал 10 хв не має сенсу — термостат просто не встигне відпрацювати задані налаштування за менший час. А в найбільш «довгих» моделях цей параметр становить близько 30 хв.