Порівняння Marantz SA-10 vs Marantz SA-14S1

Формати звукових файлів, з якими здатний працювати програвач. Цей список включає популярні формати MP3, WMA, AAC, OGG, WAV, FLAC, DSD, однак не є вичерпним.

— MP3. Найвідоміший з сучасних форматів цифрового звуку; підтримується практично всіма пристроями. Забезпечує так зване стиснення з втратами, коли частина звукових частот втрачається. Однак звук при стисненні обробляється таким чином, що «зникають» в основному частоти, втрата яких непомітна для людського вуха.

— WMA. Формат аудіо, свого часу створений спеціально для операційної системи Windows. За замовчуванням використовує стиснення з втратами. WMA особливо зручний для роботи на низьких бітрейтах, при таких умовах він забезпечує кращу якість, ніж MP3, і займає менше місця. З іншого боку, у високоякісному цифровому звуці даний формат значно менш популярний.

— WAV. Ще один популярний стандарт аудіо, першопочатково розроблений для зберігання звуку на ПК. Технічно може застосовуватися для зберігання звуку в різних форматах, однак найчастіше використовується для нестисненого аудіо. За рахунок цього якість звуку може бути досить високою, а для його оброблення не потрібно особливої обчислювальної потужності. Зворотною стороною цього є великий об...'єм аудіофайлів — в рази більше, ніж у MP3.

— AAC. Формат, розроблений як потенційний спадкоємець MP3. Також забезпечує стиснення з втратами (див. вище), проте дає змогу досягти кращої якості при тому ж розмірі файлу; ця різниця особливо помітна на низьких бітрейтах. Активно просувається компанією Apple; тим не менш, помітно поступається MP3 за поширеністю.

— OGG. Формат цифрового звуку, що передбачає стиснення з втратами, одна з потенційних альтернатив MP3. Однією з ключових особливостей OGG є те, що при кодуванні звуку бітрейт постійно змінюється; при цьому на фрагментах, де звуку немає, бітрейт падає практично до нуля (на відміну від MP3, де потік даних йде постійно, у тому числі на ділянках повній тиші). Завдяки цьому вдається досягти невеликих розмірів файлу при збереженні якості звуку. Також зазначимо, що формат OGG є відкритим і не обмежується патентами.

— FLAC. Один з форматів, що використовують стиснення звуку без втрат (lossless). При такому стисненні зберігаються всі деталі оригінального звучання, тому lossless-формати особливо цінуються досвідченими меломанами і аудіофілами. Зворотною стороною цієї якості є великі об'єми файлів. Конкретно FLAC є чи не найпоширенішим з сучасних lossless-форматів. Багато в чому це пов'язано з тим, що даний стандарт не особливо вимогливий до обчислювальної потужності програвача. Завдяки цьому його підтримку можна реалізувати навіть у порівняно простих і недорогих плеєрах (на відміну від іншого популярного формату – APE, див. нижче). З іншого боку, файли FLAC виходять більш об'ємними, ніж APE.

— DSD. Специфічний формат цифрового звуку, який використовує так звану сигма-дельта модуляцію (на відміну від імпульсно-кодової, застосовуваної в більшості інших форматів). Така модуляція передбачає дуже високу частоту дискретизації - 2822,4 кГц; однак її не можна порівнювати зі звичайною частотою дискретизації: в даному разі мова йде про специфічний форматі сигналу. Властивості його такі, що підтримку DSD можна передбачити навіть у тому випадку, якщо ЦАП програвача формально має набагато меншу частоту дискретизації. В цілому даний формат вважається професійним, його підтримка зустрічається в основному в Hi-Fi моделях.

Частота дискредитації цифро-аналогового перетворювача (ЦАП), встановленого в CD-програвачі.

ЦАП — це обов'язковий елемент будь-якої системи, призначеної для відтворення цифрового звуку. Такий перетворювач являє собою електронний модуль, який переводить інформацію про звук в аналогові імпульси, що подаються на колонки через каскади підсилення. Технічні особливості такого перетворення такі, що чим вище частота дискретизації — тим більш якісним виходить сигнал на виході ЦАП, тим менше він спотворюється при перетворенні. А в разі CD-програвачів даний показник ще й повинен бути не нижче, ніж частота дискретизації відтвореного цифрового звуку — інакше пристрій просто не зможе «переварити» цифрові дані з носія. Так, показник 92 – 96 кГц дозволяє слухати CD-Audio (частота дискретизації 44,1 кГц), але для DVD необхідно вже не менше 192 кГц. У найбільш прогресивних ЦАП частота дискретизації може становити 384 кГц. Останнє, втім, зустрічається рідко: здебільшого висока частота не є критично необхідною, а коштує подібна електроніка недешево.

Ще один показник, що визначає загальну якість роботи цифро-аналогового перетворювача аудіосигналу. Детальніше про перетворювачі див. «Частота дискретизації ЦАП»; тут же відзначимо, що розрядність стандартно виражається в бітах, і чим вона вища — тим точніше сигнал на виході ЦАП відповідає вихідного сигналу і тим менше в нього вноситься спотворень. У разі CD-програвачів мінімально необхідним і водночас цілком достатнім вважається показник у 24 біт; більш високі значення — 32 біт — зустрічаються рідко, виключно в техніці преміумрівня.

Співвідношення між рівнем корисного сигналу і рівнем сторонніх шумів на виході програвача.

Цей показник описує загальна кількість сторонніх шумів (будь-якого походження), що впливають на якість звуку: чим вище співвідношення сигнал/шум, тим менше таких шумів і тим чистіше звучання, що для систем Hi-Fiи Hi-End особливо важливо. Мінімальним показником для CD-програвачів вважається 85 – 90 дБ, показники до 100 дБ можна вважати непоганими, до 110 дБ — хорошими, більше 110 дБ — відмінними.

Динамічний діапазон CD-програвача.

Технічно динамічний діапазон — це логарифм співвідношення між максимальним сигналом на вході, при якому рівень спотворень досить невисокий (припустимо), і чутливість підсилювача. Спрощено цей параметр можна описати як різницю між мінімальним і максимальним рівнями звуку, який пристрій здатна якісно відтворювати. Чим більше значення динамічного діапазону — тим краще пристрій справляється зі звуком, що мають значні перепади гучності — наприклад, оркестровими партіями.

Зазначимо, що при програванні різних стандартів звуку (див. «Відтворення») динамічний діапазон програвача також буде різним — так, для SACD його значення зазвичай набагато вище, ніж для Audio CD. В характеристиках CD-програвачів зазвичай вказується найбільш високе значення, що створює максимально вигідне враження про характеристики пристрою. Втім, виробники часто уточнюють, для якого різновиду цифрового звуку наводяться дані по динамічному діапазону.

Коефіцієнт гармонійних спотворень (гармонік), що видається CD-програвачем на виході.

Даний параметр, поряд з описаним вище співвідношенням сигнал/шум, характеризує загальну якість звучання плеєра. Він обчислюється діленням загальної суми гармонік на величину основного сигналу при частоті відтвореного звуку 1 кГц, і виражається у відсотках. Значні рівні гармонік призводять до погіршення звучання — від загального відчуття «грубість» і «зайвої щільності» звуку до появи явно чутних перешкод; відповідно, чим нижче коефіцієнт гармонійних спотворень — тим краще. У відносно недорогих CD-програвачах даний показник вимірюється десятими частками відсотка, в топових моделях може не перевищувати декількох тисячних відсотка.

Як і описаний вище RCA, сам по собі роз'єм XLR використовується в різних інтерфейсах, до того ж має кілька різновидів, що розрізняються за кількістю штирьків. Однак тут мова йде конкретно про триконтактний роз'єм, що використовується для передачі аналогового сигналу на зовнішній підсилювач. За застосуванням та деяким особливостям такий інтерфейс аналогічний згаданому RCA — зокрема, для передачі стереозвуку потрібні два роз'єми, тому за один вихід вважається пара гнізд. Однак XLR є більш прогресивним і підходить навіть для висококласної професійної аудіотехніки, зокрема за рахунок того, що він забезпечує балансне підключення, при якому кабель відіграє роль фільтра від перешкод і не погіршує звук навіть при досить великій довжині. Тому наявність таких роз'ємів характерна для CD-програвачів преміумкласу. Відзначимо, що навіть в таких моделях більше однієї пари роз'ємів XLR зазвичай не встановлюється — вважається, що одного виходу цілком достатньо.

Потужність, споживана CD-програвачем. Зазвичай, якщо у примітках не вказано іншого, в даному випадку мається на увазі потужність під час роботи у штатному режимі. Варто мати на увазі, що фактичне енергоспоживання в конкретний момент часу може відрізнятися від даного показника — наприклад, під час роботи моделі з власним підсилювачем потужності (див. «Вбудований підсилювач») на малій гучності або навпаки, при відтворенні композиції з різкими стрибками гучності. Тим не менш, при організації живлення аудіосистеми необхідно орієнтуватися саме на цей показник.

Зазначимо, що споживання енергії не може бути нижче, ніж потужність вбудованого підсилювача (за його наявності, див. вище). Проте деякі виробники можуть йти на хитрощі — наприклад, вказувати енергоспоживання тільки в режимі підсилювача. Внаслідок цього вказана в характеристиках споживана потужність виявляється значно нижче фактичного значення при включеному підсилювачі (а іноді — навіть нижче, ніж номінальна потужність одного тільки підсилювача). У таких випадках фактичне енергоспоживання можна оцінити, склавши заявлену споживану потужність з потужністю підсилювача і взявши запас у 20 – 30% на втрати енергії за рахунок неідеального ККД електронних схем. Наприклад, для моделі на 50 Вт з підсилювачем 2х60 Вт це значення складе порядку 200 ... 220 Вт (50+2х60=170, плюс поправка на втрати).