Порівняння Teac TN-3B vs Audio-Technica AT-LPW40WN

Модель звукознімача (картриджа), що поставляється в комплекті з плеєром. Звукознімач є однією з найбільш важливих деталей будь-якого вінілового програвача, саме від його якості багато в чому залежить якість вихідного звуку. Знаючи назву моделі, можна знайти детальні дані по ній та визначити, наскільки Вас влаштовує конкретно цей картридж.

Форма голки в звукознімачі (картриджі), яким укомплектований програвач.

— Конічна. Ще може мати назвати сферична. Найпростіший різновид голок для вінілових програвачів. Такі голки коштують недорого, проте і якість звуку при їх використанні відносно невисока — за рахунок того, що форма голки досить слабко збігається з формою канавки на платівці.

— Еліптична. Еліптичні голки мають більш вузьку форму порівняно з конічними (сферичними), що покращує контакт і дозволяє, зокрема, точніше відтворювати високі частоти, а також знижує знос пластинки. Завдяки непоганому співвідношенням вартості і якості даний варіант дуже популярний.

— Лінійна. Найбільш прогресивний різновид: гостро заточені голки складної форми, максимально точно повторюють контури борозенок на платівці і мають найбільшу серед усіх типів площа контакту. Зворотною стороною цього є складність у виробництві і, відповідно, висока вартість.

Форма комплектного тонарма (при вигляді зверху). В сучасних програвачах можуть зустрічатися як прямі, так і S-подібні або J-подібні тонарми. Не можна однозначно сказати, який з них краще: перевагою першого варіанта вважається невелика вага, другого і третього — велика довжина і низька резонансна частота, що знижує ймовірність виникнення перешкод. А тому на практиці вибір залежить від конкретної ситуації і особистих вподобань.

Основний матеріал, який використовуваний в конструкції комплектного тонарма.

- Алюміній. Це досить легкий і міцний матеріал, що має середні характеристики з точки зору якості звуку: він не наприклад добре гасить сторонні вібрації, як карбон, однак для «вертушки» початкового і середнього рівня цього цілком достатньо, в дорогих моделях можна використовувати інші способи усунення перешкод, а коштує алюміній помітно дешевше.

- Карбон. Висококласний матеріал, що відрізняється меншою вагою та більше просунутими антирезонансними властивостями, ніж описаний вище метал. Головний недолік карбону – досить висока вартість.

- Пластик. Пластик відрізняється невисокою вартістю, проте це, мабуть, єдина його ключова перевага: робочі характеристики цього матеріалу виходять досить скромними. А тому й застосовується він вкрай рідко — переважно в програвачах стилю «ретро», де пластиковий тонар є необхідною деталлю з погляду дизайну.

Ефективна довжина комплектного тонарма – відстань від точки кріплення (осі обертання) до голки.

Даний показник важливий в першу чергу для поворотних тонармів: чим більша довжина — тим нижча кутова похибка, тим менша розбіжність між напрямком руху доріжки та поздовжною віссю звукознімача (докладніше див. «Тип») і тим нижчий рівень відповідних спотворень. Крім того, велика довжина знижує резонансну частоту та зменшує ймовірність появи спотворень. З іншого боку, довший тонарм виходить важчим, що потребує певних технічних хитрощів і може негативно вплинути на чистоту звуку. Тому велика довжина далеко не завжди є гарантією високої якості – варто звертати увагу ще й на вагу (див. нижче).

— Порт USB B. Роз'єм, призначений для підключення плеєра до комп'ютера в якості периферійного пристрою. Таке підключення застосовується в основному для переписування вінілових платівок в цифровий формат звуку, наприклад MP3. При цьому комп'ютерна обробка дозволяє «почистити» запис від кліків і інших сторонніх перешкод; необхідне для цього може навіть поставлятися в комплекті.

— Bluetooth. Наявність вбудованого модуля Bluetooth в конструкції плеєра. Дана технологія призначена для прямого безпровідного зв'язку з іншими пристроями на відстані до 10 м. Можливість такого зв'язку можуть бути різними, залежно від підтримуваних протоколів Bluetooth. Найбільш популярне застосування цієї функції в програвачах — трансляція звуку на бездротові навушники або колонки. Таке підключення може дещо поступатися проводовому за якістю звуку, зате не потребує метушні з кабелями і підбору сумісних роз'ємів; а різниця в якості найчастіше непринципова, особливо з урахуванням особливостей звуку з вінілу. Технічно можливі й інші варіанти використання Bluetooth — наприклад, дистанційне керування зі смартфона або планшета — однак вони зустрічаються вкрай рідко.

— Аудіовхід. Наявність аудіовходу в конструкції плеєра; зазвичай в даному разі мається лінійний аналоговий аудіовхід. У різних моделях він може використовувати різні типи роз'ємів — наприклад, 3.5 мм mini-Jack або «...тюльпани» RCA. Однак, незалежно від типу роз'єму, призначення такого входу скрізь однаково — він призначений для підключення зовнішнього джерела звуку і обробки цього звуку вбудованими інструментами програвача. Наприклад, до аудіовходу можна підключити портативний плеєр і вивести звук через вбудований підсилювач «вертушки».

— Цифровий аудіовихід. Наявність цифрового аудіовиходу в конструкції плеєра. Зазвичай, цей вихід виконується у вигляді роз'єму S/P-DIF — оптичного або електронного; перший варіант менше схильний перешкод, другий — не потребує особливої делікатності при поводженні з кабелем. Даний роз'єм може знадобитися для підключення до плеєра зовнішніх аудіопристроїв з цифровими входами. У деяких випадках цифрове підключення краще аналогового — наприклад, якщо лінійних входів у зовнішньому пристрої немає або вони всі зайняті. Водночас цифровий інтерфейс вимагає наявності в «вертушці» аналого-цифрового перетворювача, а це — додаткові електронні схеми і потенційне джерело перешкод. Тому в апаратурі аудіофільского класу подібні виходи не використовуються.

— Вихід на навушники. Наявність окремого виходу на навушники в конструкції плеєра. Зазвичай такий вихід використовує роз'єм 3.5 мм mini-Jack або 6.35 мм Jack. Перший різновид зустрічається в більшості сучасних навушників, друга більш надійна і характерна для професійних моделей; при цьому обидва інтерфейси сумісні через простий перехідник. У будь-якому разі підключення навушників може стати в нагоді в двох ситуаціях: коли бажано дотримуватися тиші і не турбувати музикою оточуючих, або навпаки, коли навколо гамірно і звук з колонок був би погано чути. Теоретично другий варіант застосування популярний серед ді-джеїв — в загальному звуці важливо чути, що саме грає в даний момент «вертушка». Однак на практиці ді-джеї воліють підключати «вуха» не до самого програвача, а до зовнішньої апаратури. Тому власний вихід на навушники характерний в основному для моделей споживчого класу.

Частота дискретизації аналого-цифрового перетворювача, встановленого в програвачі. Для прослуховування вінілу за звичайною схемою (картридж – фонокоректор – підсилювач потужності – акустика) перетворення аналогового сигналу, що поступає із звукознімачів, в цифровий формат не потрібно. Ця функція (і, відповідно, характеристики АЦП) актуальні лише при запису на комп'ютер або змінний носій, а також при застосуванні цифрового аудіовиходу (див. «Можливості»).

Аналоговий звук при оцифруванні розкладається на окремі «шматки» (семпли), і дані по кожному семплом записуються в цифровому вигляді. Частота дискретизації описує, скільки семплів припадає на кожну секунду конвертованого звуку; чим вона вище (за інших рівних) — тим ближче до оригіналу буде цифровий аудіосигнал. Найскромніші перетворювачі в сучасних «вертушках» здатні працювати на частоті дискретизації 44 (точніше, 44,1) кГц — якість такого запису відповідає Audio CD і вже може бути неможливо відрізнити від висококласного вінілу. А в найбільш прогресивних цей показник досягає 48 кГц (рівень DVD і DAT).

Розрядність аналого-цифрового перетворювача, встановленого в програвачі. Для прослуховування вінілу за звичайною схемою (картридж – фонокоректор – підсилювач потужності – акустика) перетворення аналогового сигналу, що поступає із звукознімачів, в цифровий формат не потрібно. Ця функція (і, відповідно, характеристики АЦП) актуальні лише при запису на комп'ютер або змінний носій, а також при застосуванні цифрового аудіовиходу (див. «Можливості»).

При оцифровування аналогового сигналу він розкладається на семпли (докладніше див. «Частота дискретизації АЦП»), і для кожного семпла вказується своє значення рівня сигналу. Чим вище розрядність АЦП — тим точніше це значення буде відповідати початковому рівню сигналу і тим ближче до оригіналу буде цифровий звук. Для оцифровки аудіо в якості Audio CD (яке вже вважається цілком «аудиофильским») досить розрядність 16 біт, проте в сучасних програвачах цей показник може бути і вище — до 24 біт.

Співвідношення між корисним сигналом і сторонніми шумами на виході програвача. У просторіччі називається «електричний шум» (хоча це не зовсім вірно).

Чим вище цей показник — тим тихіше шуми (повністю усунути їх неможливо), тим чистішим буде сигнал. У разі вінілових програвачів вважається, що відношення сигнал/шум має становити не менше 50 дБ; а в найбільш високоякісних пристроях воно може перевищувати 90 дБ.

Зазначимо, що в даному пункті додатково може зазначатися значення механічного шуму. Незважаючи на схожість у назві, це зовсім інший показник — він описує гучність сторонніх звуків, видаваних мотором, приводом та іншими рухомими частинами «вертушки». Відповідно, для механічного шуму чим менше децибел — тим краще. Оцінити його приблизний рівень можна за спеціальним порівняльними таблицями.