Порівняння Lenovo IdeaPad S540 14 [S540-14IWL 81ND00EERA] vs Lenovo IdeaPad S340 14 [S340-14IWL 81N700VFRA]

Загальний тип пристрою.

Крім традиційних ноутбуків, в наш час можна зустріти такі різновиди, як нетбуки, ультрабуки, ноутбуки-планшети 2 в 1 і трансформери. Ось їх основні особливості:

— Ноутбук. Лептопи більше-менш традиційного формату, які не належать ні до однієї з описаних нижче специфічних категорій. Класичний, найбільш популярний розмір екрану в таких моделях — 15,6". Ноутбуки 13,3" і 14" вважаються компактними, ноутбуки з екраном 17,3" — великоформатними, а в прогресивних ігрових моделях зустрічаються і більш великі дисплеї. При цьому за характеристиками і можливостями пристрої з цієї категорії теж дуже різноманітні: вони варіюються від «друкарських машинок», розрахованих на навчання і домашні завдання, до висококласних геймерських рішень і робочих станцій та мультимедійних комплексів.

— Ультрабук. Висококласні лептопи, що поєднують в собі компактність, невелику вагу і прогресивні характеристики. Діагональ в ультрабуках становить від 11" до 14", товщина корпуса не перевищує 21 мм, при цьому внутрішнє оснащення зазвичай включає потужні процесори, велику кількість оперативної пам'яті, швидкі накопичувачі на зразок SSD і інші подібні рішення. Крім того, багато пристроїв з даної категорії вик...онуються в характерному стильному дизайні і розраховані ще й на роль іміджевих аксесуарів.

— Трансформер 360°. Ще один різновид ноутбуків, здатний перетворюватися на планшет. Однак, на відміну від описаних вище ноутбуків-планшетів, в даному разі використовується не знімна клавіатура, а спеціальне поворотне з'єднання верхнього і нижнього блоку. Конструкція цього з'єднання така, що верхню частину пристрою можна розгорнути на 360° і покласти на клавіатуру екраном догори. Таким чином, трансформер можна перетворити з ноутбука в планшет, не знімаючи нижню половину; в цьому полягає принципова відмінність подібних моделей від описаних вище «2-в-1». Подібний формат роботи в цілому зручніше — не треба шукати місце для знятої клавіатури, немає ризику забути або втратити її; крім того, конструкція кріплення дає змогу використовувати пристрій у форматі «фоторамки» — похилого планшета на підставці без клавіатури. У світлі цього трансформери на сьогодні набули більшого поширення, ніж розбірні ноутбуки-планшети. До їх недоліків можна віднести неможливість знизити вагу, знявши клавіатуру. Діагональ таких пристроїв може становити від 12" до 17".

— 2 в 1 (ноутбук-планшет). Ноутбуки, здатні перетворюватися на планшети. У таких моделях вся «начинка» (або, як мінімум, її ключові компоненти) розміщується у верхній половині, екран робиться сенсорним, а нижня половина з клавіатурою може повністю відділятися. Від традиційних планшетів, які також можуть комплектуватися клавіатурами, подібні пристрої відрізняються трьома основними моментами. Перший — це більше потужна апаратна частина: зокрема, більшість моделей «2-в-1» несуть повноцінні ноутбучні процесори (до Core i7 включно), тоді як планшети переважно використовують CPU, аналогічні чипам смартфонів. Другий момент — більше великий розмір екрану, зазвичай 13 – 15". Третій нюанс полягає в тому, що клавіатура ноутбука-планшета може включати не тільки набір клавіш і запасну батарею, але і деякі системні компоненти: дискретну відеокарту, додатковий накопичувач тощо.

В цілому моделі 2-в-1 більше універсальні, ніж традиційні ноутбуки; проте у наш час вони зустрічаються помітно рідше, ніж інший аналогічний різновид лептопів — трансформери (див. нижче). Пов'язано це з тим, що знімна клавіатура не завжди зручна: при використанні пристрою в форматі планшета її зазвичай доводиться знімати; знайти поблизу місце під зняту клавіатуру не завжди можливо; до того ж її можна забути або втратити по неуважності. Тим не менш, у подібної конструкції є і переваги: наприклад, якщо в дорозі достатньо планшета, немає птреби тримати при собі ще й додатковий тягар у вигляді нижньої половини пристрою.

— Глянцеве. Глянцева поверхня покращує загальну якість зображення: за інших рівних умов картинка на такому екрані виглядає більше яскравою і барвистою, ніж на матовому. З іншого боку, на подібній поверхні сильно помітні забруднення, а при яскравому зовнішньому освітленні на ній виникає безліч відблисків, здатних сильно перешкодити перегляду. Тому замість класичного глянцю в ноутбуках все частіше застосовується антивідблисковий різновид такого покриття (див. нижче). Тим не менш, цей варіант все ще не втрачає популярності: він обходиться трохи дешевше «антивідблиску», а при м'якому, відносно неяскравому освітленні — навіть може забезпечити більше приємне оку зображення.

— Матове. Матове покриття обходиться недорого і не утворює відблисків навіть від досить яскравого освітлення. З іншого боку, картинка на такому екрані виходить помітно тьмяніше, ніж на аналогічному глянцевому дисплеї. Втім, цей момент можна компенсувати різними конструктивними рішеннями (насамперед хорошим запасом яскравості); так що цей варіант можна зустріти у всіх категоріях сучасних ноутбуків — від бюджетних моделей для роботи з документами до топових ігрових конфігурацій.

— Глянцеве (антивідблискове). Різновид описаного вище глянцевого покриття, розроблений з таким розрахунком, щоб знизити кількість відблисків від зовнішніх джерел освітлення. Такі екрани дійсно відблискують помі...тно менше традиційних глянцевих (а то і зовсім не дають відблисків); при цьому за якістю зображення вони як мінімум перевершують матові. Так що саме цей тип покриття в наш час користується найбільшою популярністю.

Максимальна яскравість, яку здатен забезпечити екран ноутбука.

Чим яскравіше навколишнє освітлення — тим яскравіше повинен бути і екран ноутбука, інакше зображення на ньому може виявитися складним для читання. І навпаки: при поганому зовнішньому освітленні висока яскравість зайва — вона сильно навантажує очі (втім, на цей випадок сучасні ноутбуки передбачають регулюванням яскравості). У світлі цього чим вище цей показник — тим більше універсальним є екран, тим ширше діапазон умов, в якому його можна ефективно застосовувати. Зворотною стороною цих переваг є збільшення ціни і енергоспоживання.

Що стосується конкретних значень, то чимало сучасних ноутбуків мають яскравість 250 – 300 ніт і навіть нижче. Цього цілком достатньо для роботи під штучним освітленням середньої інтенсивності, але от при яскравому природному світлі з видимістю вже можуть виникнути проблеми. Для використання в сонячну погоду (особливо поза приміщеннями) бажано мати запас по яскравості хоча б в межах 300 – 350 ніт. А в найбільш прогресивних моделях цей параметр може становити 350 – 400 ніт, 401 – 500 ніт< /a> і навіть більше 500 ніт.

Результат, показаний процесором ноутбука в тесті Passmark CPU Mark.

Passmark CPU Mark — комплексний тест, більш детальний і достовірний, ніж популярний 3DMark06 (див. вище). Він перевіряє не тільки ігрові можливості CPU, але і його продуктивність в інших режимах, на підставі чого і виводить загальний бал; за цим балом можна досить достовірно оцінити процесор загалом (чим більше балів - тим вища продуктивність).

Об'єм оперативної пам'яті (ОЗП чи RAM), фактично встановленої в ноутбуці.

Обсяг ОЗП одна із найважливіших показників, характеризуючих загальну продуктивність системи. Чим більше оперативної пам'яті встановлено в ноутбуці - тим краще він справлятиметься з «важкими» ресурсомісткими програмами, і тим більше завдань можуть виконуватися на ньому одночасно без «гальм» і збоїв.

На сьогоднішній день за необхідний мінімум вважається 4 ГБ ОЗП. Об'єму в 8 ГБ зазвичай вистачає для комфортного побутового використання та нескладних ігор, 16 ГБ та 32 ГБ – для обертання ресурсомістких додатків та впевненого запуску сучасних ігор. А в розвинених геймерських і професійних лептопах зустрічаються і великі обсяги ЗОЗУ - 64 ГБ і навіть більше.

Зазначимо, що багато моделей ноутбуків дають змогу збільшити наявну кількість RAM; докладніше див. «Об'єм, що максимально встановлюється».

Тип накопичувача, штатно встановленого в ноутбуці.

Класичні жорсткі диски (HDD) в сучасних ноутбуках досить рідко зустрічаються в чистому вигляді. Натомість все більше поширення отримують твердотільні SSD-модулі, у тому числі в комбінаціях HDD+SSD і SSHD+SSD. Також відзначимо, що серед подібних модулів вельми поширені SSD під роз'єм M.2, які до того ж можуть підтримувати NVMe та/або відноситися до прогресивної серії Intel Optane. Ось основні особливості цих варіантів в різних поєднаннях (а також інших варіантів накопичувачів, які можна зустріти в сучасних ноутбуках):

— HDD. Традиційний жорсткий магнітний диск, що не доповнюється ніякими іншими типами накопичувачів. HDD відрізняються невисокою вартістю в перерахунку на гігабайт місткості, що дає змогу створювати дуже ємні і водночас досить недорогі носії. З іншого боку, такі сховища вважаються менш досконалими, ніж SSD: зокрема, вони працюють досить повільно, до того ж погано переносять удари і струси (останнє особливо актуально у світлі того, що ноутбуки першопочатково є портативними пристроями). Тому даний варіант в наш час зустрічається досить рідко, переважно серед бюджетних конфігурацій.

— SSD. Твердотільна пам'ять на основі технології flash. В цілому накопичувачі цього ти...пу коштують помітно дорожче HDD аналогічного об'єму, однак мають перед ними ряд переваг — перш за все це висока швидкість роботи, а також здатність без проблем переносити досить сильні удари і вібрації. Проте підкреслимо, що в даному випадку мова йде про SSD-накопичувачі оригінального формату, які не використовують інтерфейс M.2, не належать до серії Optane і не є модулями eMMC або UFS (про всі ці особливості див. нижче). Це найбільш простий і доступний різновид флеш-пам'яті — зокрема, вона зазвичай використовує підключення по інтерфейсу SATA, який не дає змогу реалізувати весь потенціал такої пам'яті. З іншого боку, навіть «звичайні» SSD-модулі все одно працюють помітно швидше HDD, а коштують вони помітно дешевше більш прогресивних рішень.

— SSD M.2. SSD-модуль, що використовує роз'єм підключення M.2. Про SSD в цілому див. вище; а роз'єм M.2 був спеціально створений для прогресивних і водночас мініатюрних внутрішніх комплектуючих, включаючи твердотільні накопичувачі. Однією з особливостей такого підключення є те, що воно найчастіше здійснюється за стандартом PCI-E — це забезпечує високу швидкість передачі даних (до 8 ГБ/с, потенційно можливо і більше) і дає змогу використовувати всі можливості SSD-накопичувачів. У той же час зустрічаються M.2-модулі, що працюють по більш старому інтерфейсу SATA — його швидкість не перевищує 600 МБ/с, зате і обходиться таке оснащення дешевше модулів з M.2 PCI-E. Докладніше див. «Інтерфейс накопичувача М.2» — саме цей пункт дає змогу оцінити конкретні можливості SSD M.2.

— SSD M.2 Optane. Накопичувач SSD M.2 (див. вище), що належить до серії Intel Optane. Головною особливістю таких модулів є використання технології 3D Xpoint – вона значно відрізняється від NAND, на якій побудовано більшість звичайних SSD-модулів. Зокрема, 3D Xpoint дає змогу звертатися до даних на рівні окремих комірок і обійтися без деяких додаткових операцій, що прискорює швидкість роботи і знижує затримки. Крім того, така пам'ять значно довговічніші. Її головний недолік — трохи більша вартість. Також варто відзначити, що перевага Optane над більш традиційним SSD-модулями найбільш помітна при так званій невеликій глибині черги — тобто при невеликому навантаженні на накопичувач, коли на нього одночасно надходить невелика кількість запитів. Втім, більшість повсякденних завдань (робота з документами, вебсерфінг, порівняно невимогливі ігри) реалізуються саме в такому режимі, так що цей момент цілком можна віднести до переваг — тим більше що при зростанні навантаження перевага Optane хоч і зменшується, але не зникає.

— SSD M.2 NVMe. NVMe є стандартом передачі даних, розроблений спеціально для твердотільної SSD-пам'яті. Він використовує шину PCI-E і дає змогу максимально розкрити потенціал такої пам'яті, значно збільшуючи швидкість обміну даними. Це може бути як єдиний накопичувач на борту, так і доповнення HDD або SSHD. Спочатку вважалося, що NVMe має сенс використовувати переважно на високопродуктивних системах, зокрема ігрових. Однак розвиток та здешевлення технології призвело до того, що подібні накопичувачі зустрічаються і в більш простих ноутбуках.

— HDD+SSD. Наявність у ноутбуці двох окремих накопичувачів — HDD і звичайного SSD (не M.2, не Optane). Переваги та недоліки цих видів накопичувачів докладно описані вище, а їх поєднання в одній системі дає змогу об'єднати переваги і частково компенсувати недоліки. SSD в подібних випадках зазвичай має помітно менший об'єм, ніж HDD, і використовується для зберігання даних, для яких критична висока швидкість доступу: операційної системи, робочих програм тощо. Зі свого боку, на жорсткому диску зручно тримати інформацію, яка займає значний об'єм і водночас не потребує особливої швидкості доступу; класичний приклад — мультимедійні файли і документи. Крім цього, твердотільний модуль можна застосовувати як швидкісний кеш для жорсткого диска — аналогічно описаному нижче SSHD. Однак для цього зазвичай потрібні спеціальні програмні налаштування, тоді як режим «два окремих накопичувача», як правило, доступний за замовчуванням.
Також варто відзначити, що в сучасних ноутбуках все частіше застосовуються зв'язки HDD не зі звичайними SSD, а з більше прогресивними модулями М.2 (включаючи M.2 Optane). Тим не менш, цей варіант також продовжує використовуватися переважно серед порівняно недорогих конфігурацій.

— SSHD. Комбінований накопичувач, що поєднує в собі жорсткий диск (HDD) і твердотільний модуль (SSD). Від описаної вище зв'язки HDD+SSD відрізняється двома моментами. По-перше, обидва носія знаходяться в одному корпусі і сприймаються системою як єдине ціле. По-друге, безпосередньо для зберігання даних застосовується переважно жорсткий диск, а SSD-пам'ять зазвичай виконує допоміжну функцію — вона працює як швидкісний кеш для HDD. На практиці це виглядає наприклад: дані з жорсткого диска, до яких найчастіше звертається користувач, копіюються на SSD і при черговому зверненні підвантажуються з твердотільного носія, а не з HDD. Це дає змогу помітно прискорити роботу у порівнянні зі звичайними жорсткими дисками. Правда, за швидкодією подібні «гібриди» все ж поступаються навіть звичайним SSD, не кажучи вже про M.2 і Optane рішення — зате і обходяться вони помітно дешевше.

— HDD+SSD M.2. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним SSD-модулем, що використовує підключення через роз'єм M.2. Детальніше про таке поєднанні див. «HDD+SSD»: практично все викладене там актуально і для даного випадку, з поправкою на те, що SSD M.2 здатні забезпечити більше високу швидкість роботи (про це також див. вище – в п. «SSD M.2»).

— HDD+Optane M.2. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним SSD-модулем, який використовує підключення через роз'єм M.2 і належить до серії Intel Optane. Таке поєднання в цілому аналогічно зв'язці «HDD+SSD» (див. вище), з поправкою на прогресивні можливості накопичувачів Optane (також див. вище — «SSD M.2 Optane»).

— SSHD+SSD M.2. Поєднання накопичувача SSHD з твердотільним SSD-модулем, що підключається через роз'єм M.2. В цілому аналогічне комбінації «HDD+SSD M.2» (див. вище), з поправкою на те, що замість звичайного жорсткого диска використовується більш прогресивний і швидкісний гібридний накопичувач (про нього також див. вище). Це додатково збільшує вартість, однак підвищує швидкодію.

— eMMC. Різновид твердотільних накопичувачів, що першопочатково застосовується у ролі вбудованої постійної пам'яті для смартфонів і планшетів, проте з недавніх пір встановлюється і в ноутбуки. Від SSD (див. вище) відрізняється, з одного боку, меншою вартістю і хорошою енергоефективністю, з іншого — більше низькою швидкістю і надійністю. У світлі цього eMMC у наш час зустрічається переважно серед трансформерів і ноутбуків-планшетів (див. «Тип») — для них низьке енергоспоживання важливіше максимальної швидкодії. Також відзначимо, що подібні накопичувачі зазвичай робляться вбудованими і не припускають заміни.

— HDD+eMMC. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним eMMC-модулем. Особливості кожного різновиду накопичувачів докладно описані вище, а їх поєднання переважно використовується в пристроях типу «ноутбук-планшет» (див. «Тип»). При цьому накопичувач eMMC встановлюється у верхній частині пристрою і призначається для зберігання операційної системи і найбільш важливих даних, до яких потрібен постійний доступ; а HDD, розміщений в нижній половині, використовується як додаткове сховище для великих об'ємів інформації (наприклад, колекції фільмів).

— SSD M.2+eMMC. Поєднання в одному ноутбуці двох твердотільних модулів — SSD M.2 і eMMC. Про особливості того чи іншого типу пам'яті докладніше див. вище, а їх поєднання — це досить екзотичний варіант. Використовується воно переважно для того, щоб збільшити загальну кількість твердотільної пам'яті без значного підвищення вартості (нагадаємо, eMMC обходиться дешевше SSD M.2 аналогічного об'єму). Крім того, якщо модуль eMMC зазвичай робиться вбудованим, то SSD M.2 за визначенням знімний, і при необхідності його можна замінити на інший накопичувач.

— UFS. Ще один різновид твердотільної пам'яті, першопочатково призначений для смартфонів і планшетів — поряд з описаним вище eMMC. Від останнього відрізняється як високою ефективністю, так і збільшеною вартістю. У світлі цього серед ноутбуків подібні накопичувачі зустрічаються вкрай рідко: там, де не вистачає можливостей eMMC, виробники зазвичай використовують повноцінні SSD.

Ємність накопичувача, встановленого в ноутбуці. Якщо окремих накопичувачів передбачено декілька (наприклад, HDD+SSD, див. «Тип накопичувача») — в даному пункті вказується об'єм найбільш місткого носія (у нашому прикладі — HDD).

Більше ємний накопичувач дає змогу зберігати більше даних, однак і обходиться дорожче. При цьому варто пам'ятати, що ціна залежить ще й від типу носія: так, SSD коштують помітно дорожче жорстких дисків того ж об'єму. Так що напряму найкраще порівнювати між собою накопичувачі одного типу. Що стосується конкретних об'ємів, то найскромніші показники характерні для конфігурацій з чисто твердотільною пам'яттю — SSD того або іншого типу або eMMC (див. «Тип накопичувача»): серед них можна зустріти рішення на 240 – 360 ГБ і навіть на 128 ГБ або менше. Ємність жорстких дисків фактично починається з 480 – 512 ГБ; ємність близько 1 ТБ можна назвати середньою, а найбільш місткі сучасні ноутбуки оснащуються сховищами на 2 ТБ і навіть більше.

Об'єм другого (додаткового) накопичувача, встановленого в ноутбуці.

Два накопичувача, що одночасно використовуються в лептопі, найчастіше належать до різних типів — наприклад, HDD і SSD того чи іншого різновиду (докладніше див. «Тип накопичувача»); однак зустрічаються також конфігурації на два однотипних носія (наприклад, жорстких диска). У будь-якому випадку, якщо окремі сховища мають різний об'єм — то додатковим зазвичай вважається сховище меншої місткості. Це пов'язано з тим, що такий накопичувач часто виконує допоміжну функцію і призначений не стільки для зберігання даних як такого, скільки для прискорення роботи системи. Характерним прикладом і є зв'язка HDD+SSD, де саме SSD вважається другим носієм. А ось при наявності двох жорстких дисків вони зазвичай мають однаковий об'єм, і в таких випадках поділ на перший і другий накопичувач — чисто умовний.

У світлі всього цього об'єми 2-го накопичувача в цілому помітно нижче, ніж у основного. У багатьох пристроях цей параметр не перевищує 128 ГБ; середнім показником можна назвати 250 ГБ (точніше, 240 – 256 ГБ); а ємність близько 500 ГБ і більше вважається досить солідною в даному випадку.

Інтерфейс підключення, що використовується встановленим в ноутбуці SSD-модулем з роз'ємом M.2 (див. «Тип накопичувача»).

Однією з особливостей роз'єма M.2 і накопичувачів під нього є те, що вони можуть використовувати два різних інтерфейси підключення: PCI-E (в тому чи іншому різновиді) або SATA. Підкреслимо, що в даному пункті зазначаються дані SSD-модуля; в самому роз'ємі можуть передбачатися й інші варіанти інтерфейсу, у тому числі більш прогресивні — див. «Інтерфейс роз'єма M.2» (наприклад, накопичувач з підключенням PCI-E 3.0 може бути розміщений в роз'ємі, що підтримує також більш швидкий PCI-E 4.0). Однак у будь-якому разі роз'єм підключення зазвичай дає можливість реалізувати всі можливості встановленого накопичувача; так що даний пункт дає змогу цілком достовірно оцінити можливості штатного модуля M.2.

Що стосується конкретних інтерфейсів, то в наш час можна зустріти переважно такі варіанти:

— SATA 3. Інтерфейс SATA першопочатково був створений для традиційних жорстких дисків. Третя версія цього інтерфейсу є останньою; вона забезпечує швидкість передачі даних 600 МБ/с. Це значно менше, ніж у PCI-E, і в цілому дуже небагато за мірками SSD-накопичувачів. Тому M.2-підключення з використанням SATA характерне переважно для недорогих модулів початкового рівня. Тим не менше, навіть такі носії в цілому працюють швидше більшості HDD.

— PCI-E. Універсальний інт...ерфейс для підключення внутрішньої периферії. Забезпечує в цілому вищі швидкості, ніж SATA, завдяки чому краще підходить для SSD-модулів: теоретично PCI-E дає змогу реалізувати весь потенціал твердотільних накопичувачів, навіть найшвидших. На практиці ж підтримувана швидкість передачі даних може бути різною — залежно від версії інтерфейсу і числа ліній (каналів передачі даних). Ось варіанти, найактуальніші для сучасних ноутбуків:

• PCI-E 3.0 2x. Підключення з використанням 2 ліній PCI-E версії 3.0. Ця версія забезпечує швидкість близько 1 ГБ/с на лінію; відповідно, дві лінії дають максимум трохи менше ніж в 2 ГБ/с.
• PCI-E 3.0 4x. Підключення з використанням 4 ліній PCI-E версії 3.0. Забезпечує максимальну швидкість близько 4 ГБ/с.
• PCI-E 4.0 4x. Підключення з використанням 4 ліній PCI-E версії 4.0. У цій версії пропускна здатність, в порівнянні з PCI-E 3.0, була збільшена вдвічі — таким чином, 4 лінії дають максимальну швидкість близько 8 МБ/с.

Зазначимо, що у разі роз'ємів M.2 різні варіації PCI-E зазвичай цілком сумісні між собою — хіба що швидкість підключення при роботі з «нерідним» роз'ємом буде обмежуватися можливостями найповільнішого компонента. Наприклад, при підключенні SSD-модуля PCI-E 3.0 4x в слот PCI-E 3.0 2x ця швидкість буде відповідати можливостям роз'єма, а при підключенні до PCI-E 4.0 4x — можливостям накопичувача.