Порівняння Keenetic Ultra KN-1810 vs Asus RT-AX58U

Способи з'єднання з Інтернетом (або іншою зовнішньої мережею, наприклад, у режимі моста), які підтримуються пристроєм.

Класичним і найпоширенішим варіантом такого з'єднання в наш час є LAN (Ethernet), однак цим справа не обмежується. Дротовим способом підключення може також здійснюватися через ADSL або оптоволокно SFP, а бездротовим — через мобільні мережі (за допомогою SIM-карти або зовнішнього модема 3G або 4G), а також через Wi-Fi. Ось детальніший опис кожного варіанта:

— Ethernet (RJ45). Класичне дротове підключення через мережевий кабель через роз'єм RJ-45, що також відоме як «LAN», хоча це позначення не зовсім коректне. У наш час є одним з найпоширеніших способів дротового підключення до Інтернету, також широко застосовується в локальних мережах. Пов'язано це з тим, що швидкість роботи Ethernet фактично обмежується лише можливостями мережевих контролерів; при цьому навіть найпростіші модулі підтримують до 100 Мбіт/с, а в прогресивному обладнанні це значення може сягати 10 Гбіт/с.

— ADSL. Технологія, що застосовується переважно для дротового підключення до Інтернету через існуючі лінії стаціонарного телефонного зв'язку. У цьому полягає її головна перевага — можна використову...вати готові лінії, не вовтузитися з прокладкою великого числа додаткових дротів; при цьому ADSL працює незалежно від телефонних дзвінків і не заважає їм. Водночас швидкість такого підключення помітно нижча, ніж через Ethernet — навіть у передовому обладнанні вона не перевищує 24 Мбіт/с. До того ж трафік при ADSL-зв'язку розподіляється асиметрично: повна швидкість досягається тільки під час роботи на прийом, швидкість передачі даних значно нижча, що створює проблеми для відеозв'язку й деяких інших завдань. Так що в наш час ADSL поступово витісняється сучаснішими стандартами, хоча до повного зникнення цієї технології все ще далеко.

— Wi-Fi. Підключення до джерела зовнішніх даних через Wi-Fi. Такий формат роботи за визначенням використовують адаптери Wi-Fi (див. «Тип пристрою), а також більшість MESH-обладнання. (Утім, якщо комплект поставки MESH-системи включає і вузли, і головний керуючий пристрій для них, то WAN-вхід може зазначатися для керуючого пристрою, і часто це не Wi-Fi). Також вхід даних цього типу може передбачатися в інших видах обладнання — зокрема, роутерах і точках доступу (наприклад, для роботи в режимі моста чи репітера).

— 3G модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу 3G з використанням окремого зовнішнього модема, підключеного до USB-порту. Найчастіше мова йде про мережі UMTS (розвиток мобільного зв'язку GSM), найпоширеніших у Європі й на пострадянському просторі; однак може передбачатися також можливість використовувати модеми для мереж CDMA (технологія EV-DO). Ці нюанси, а також сумісність з конкретними моделями модемів, потрібно уточнювати окремо. Однак у будь-якому разі 3G-зв'язок може стати непоганим варіантом для ситуацій, у яких дротове підключення до Інтернету утруднене або неможливе — наприклад, у приватному секторі. Крім того, деякі Wi-Fi пристрої з цією функцією оснащуються автономними джерелами живлення і можуть використовуватися навіть «на ходу». Швидкість передачі даних у 3G-зв'язку наближається до широкосмугового дротового підключення (від 2 до 70 Мбіт/с за нормального сигналу, залежно від конкретної технології); щоправда, вона менша, ніж у 4G-мережах (див. нижче), зате покриття 3G ширше, а обладнання під цей стандарт обходиться дешевше.

— 4G (LTE) модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу 4G (LTE) з використанням окремого зовнішнього модема, підключеного до USB-порту. З головних особливостей аналогічне до описаного вище 3G-підключення, з поправкою на те, що у цьому разі використовуються прогресивніші мережі — четвертого покоління. Швидкість передачі даних у таких мережах досягає близько 150 Мбіт/с; вони не настільки поширені, як 3G-зв'язок, проте незабаром можна чекати зміни ситуації. Крім того, варто зазначити, що в Європі й на пострадянському просторі мережі LTE зазвичай розгортаються на основі 3G UMTS і GSM мереж; тому за умови відсутності повноцінного 4G-покриття модеми для таких мереж можуть працювати за стандартом 3G і навіть GSM.

— SIM-карта. З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу з використанням SIM-карти оператора мобільного зв'язку, встановленої прямо на пристрій. Конкретний тип підтримуваних мереж залежить як від можливостей роутера, так і від умов конкретного мобільного оператора; проте все таке обладнання сумісне як мінімум з мережами 3G, а нерідко й 4G. Особливості цих мереж детально описані вище (там також можна прочитати й про переваги мобільного підключення до Інтернету). Цей варіант зручний тим, що він дає змогу обійтися без окремого USB-модема — достатньо придбати SIM-карту, вартість якої незначна. Крім того, використання «сімок» позитивно позначається на компактності й зручності в транспортуванні. З іншого боку, вбудований модуль мобільного зв'язку помітно впливає на загальну вартість — причому при купівлі за нього в будь-якому разі доведеться платити (тоді як модель з підтримкою зовнішніх модемів не обов'язково купувати відразу з модемом, такі пристрої зазвичай допускають і дротове підключення). Тому на цей варіант варто звертати увагу в тому випадку, якщо ви з самого початку плануєте підключатися до Інтернету через мобільні мережі.

— SFP (оптика). Підключення через оптоволоконний кабель стандарту SFP. Таке з'єднання може здійснюватися на високих швидкостях (які вимірюються гігабайтами в секунду), а оптоволокно, на відміну від кабелю Ethernet, практично нечутливе до зовнішніх перешкод. З іншого боку, підтримка цього стандарту обходиться недешево, а для побутового використання його можливості надмірні. Тому SFP зустрічається переважно у Wi-Fi пристроях професійного рівня.

Стандарти Wi-Fi, підтримувані обладнанням. У наш час, крім сучасних стандартів Wi-Fi 4 (802.11 n), Wi-Fi 5 (802.11 ac), Wi-Fi 6 (802.11 ax) (його різновид Wi-Fi 6E), Wi-Fi 7 (802.11be) і WiGig (802.11 ad), можна зустріти також підтримку більш ранніх версій — Wi-Fi 3 (802.11 g) і навіть Wi-Fi 1 (802.11 b). Ось детальніший опис кожної з цих версій:

— Wi-Fi 3 (802.11 g). Застарілий стандарт, як зниклий Wi-Fi 1 (802.11b). Широко застосовувався до появи Wi-Fi 4, в наш час використовується переважно як доповнення до більш нових версій – зокрема, для того, щоб забезпечити сумісність з застарілим і бюджетним обладнанням. Працює на частоті 2,4 ГГц, максимальна швидкість обміну даними — 54 Мбіт/с.

— Wi-Fi 4 (802.11 n). Перший з загальнопоширених стандартів, що підтримує частоту 5 ГГц; може працювати у цьому діапазоні або в класичному 2,4 ГГц. Варто підкреслити, що деякі моделі Wi-Fi обладнання під цей стандарт використовують тільки 5 ГГц, через що несумісні з більш ранніми версіями Wi-Fi. Максимальна швидкість у Wi-Fi 4 — 600 Мбіт/с; в сучасних бездротових пристроях цей стандарт вельми популярний, лише нещодавно його почав тіснити на цій позиції Wi-Fi 5.

— Wi-Fi 5 (802.11 ac). Спадкоємець Wi-Fi 4, щ...о остаточно перемістився в діапазон 5 ГГц, що позитивно позначилося на надійності підключення і швидкості передачі даних: вона становить до 1,69 Гбіт/с на одну антену і до 6,77 Гбіт/с загалом. Крім того, це перша версія, в якій була повноцінно впроваджена технологія Beamforming (докладніше див. «Функції і можливості»).

— Wi-Fi 6, Wi-Fi 6E (802.11ax). Розвиток Wi-Fi 5, що представив як збільшення швидкості до 10 Гбіт/с, так і ряд важливих удосконалень у форматі роботи. Одним з найважливіших нововведень є використання широкого діапазону частот — від 1 до 7 ГГц; це, зокрема, дає змогу автоматично вибирати найменш завантажену смугу частот, що позитивно впливає на швидкість і надійність підключення. При цьому пристрої Wi-Fi 6 здатні працювати і на класичних частотах 2,4 ГГц і 5 ГГц, а модифікація стандарту Wi-Fi 6E здатна працювати на частотах від 5.9 до 7 ГГц, прийнято вважати що пристрої з підтримкою Wi-Fi 6E працюють на частоті 6 ГГц, при цьому є повна сумісність з більш ранніми стандартами. Крім того, в цій версії був впроваджені деякі поліпшення, що стосуються одночасної роботи декількох пристроїв на одному каналі, зокрема мова йдк про технологію OFDMA. Завдяки цьому Wi-Fi 6 дає найменше з сучасних стандартів падіння швидкості при завантаженому ефірі, а модифікація Wi-Fi 6E, що працює на частоті 6 ГГц, має найменшу кількість перешкод.

— Wi-Fi 7 (802.11be). Цей стандарт Wi-Fi почали впроваджувати у 2023 році. Завдяки використанню модуляції 4096-QAM з нього можна вичавити максимальну теоретичну швидкість обміну даними до 46 Гбіт/с. Wi-Fi 7 підтримує роботу у трьох частотних діапазонах: 2.4 ГГц, 5 ГГц та 6 ГГц. Максимальну ширину смуги пропускання в стандарті наростили з 160 МГц до 320 МГц – чим ширший канал, тим більше даних він здатний передати відразу. З цікавих нововведень у Wi-Fi 7 відзначається розробка MLO (Multi-Link Operation) – з її допомогою підключені пристрої обмінюються даними, використовуючи одночасно кілька каналів та частотних діапазонів, що особливо важливо для VR та онлайн-ігор. Мінімізувати затримки зв'язку за умови великої кількості підключених клієнтських пристроїв має технологія Multiple Resource Unit. Також на збільшення пропускної здатності при великій кількості одночасних підключень націлений новий протокол 16х16 MIMO, що подвоює кількість просторових потоків у порівнянні з попереднім стандартом Wi-Fi 6.

— WiGig (802.11 ad). Стандарт Wi-Fi, що використовує робочу частоту у 60 ГГц; швидкість передачі даних може досягати 10 Гбіт/с (залежно від конкретної версії WiGig). Канал 60 ГГц значно менш завантажений, ніж популярніші 2,4 ГГц і 5 ГГц, що позитивно позначається на надійності передачі даних і знижує затримку; останнє буває особливо важливо в іграх і деяких інших спеціальних завданнях. З іншого боку, збільшення частоти значно знизило дальність підключення (докладніше див. «Частотний діапазон»), так що на практиці даний стандарт підходить лише для зв'язку в межах однієї кімнати.

Варто враховувати, що на практиці швидкість передачі даних зазвичай значно нижче теоретичного максимуму — особливо під час роботи декількох Wi-Fi пристроїв на одному каналі. Також зазначимо, що різні стандарти зворотньо сумісні між собою (з обмеженням швидкості за більш повільним) за умови збігу частот: наприклад, 802.11ac може працювати з 802.11n, але не з 802.11g.

Максимальна швидкість, що забезпечується пристроєм при бездротовому зв'язку в діапазоні 2,4 ГГц.

Цей діапазон використовується в більшості сучасних стандартів Wi-Fi (див. вище) — як єдиний або як один з доступних; виняток становлять лише Wi-Fi 5 і WiGig. А максимальна швидкість уточнюється в характеристиках тому, що можливості конкретного обладнання можуть бути помітно скромніше, ніж загальні можливості стандарту. Наприклад, пристрій з підтримкою Wi-Fi 4 може видавати лише 300 Мбіт/с, хоча теоретичний максимум у даного стандарту вдвічі вище — 600 Мбіт/с. Це пов'язано з тим, що максимально можлива швидкість зв'язку досягається за певних умов (зокрема, при використанні декількох антен), і далеко не кожна модель повністю задовольняє цим умовам. Що стосується конкретних цифр, то за можливостями в діапазоні 2,4 ГГц сучасне обладнання умовно ділять на моделі зі швидкістю до 500 Мбіт/с включно і понад 500 Мбіт/с; другий різновид за визначенням повинен підтримувати як мінімум стандарт Wi-Fi 4.

Також варто відзначити, що в цьому пункті вказується значення швидкості для ідеальної ситуації. На практиці ж вона може бути помітно менше (нерідко — в рази), особливо при великій кількості бездротової техніки, одночасно підключеної до обладнання.

Максимальна швидкість, що забезпечується пристроєм при бездротовому зв'язку в діапазоні 5 ГГц.

Цей діапазон використовується в Wi-Fi 4 і Wi-Fi 6 як один з доступних, в Wi-Fi 5 — як єдиний (див. «Стандарти Wi-Fi»). А максимальна швидкість уточнюється в характеристиках тому, що можливості конкретного обладнання можуть бути помітно скромніше, ніж загальні можливості стандарту. Наприклад, пристрій з підтримкою Wi-Fi 4 може видавати лише 300 Мбіт/с, хоча теоретичний максимум у даного стандарту вдвічі вище — 600 Мбіт/с. Це пов'язано з тим, що максимально можлива швидкість зв'язку досягається за певних умов (зокрема, при використанні декількох антен), і далеко не кожна модель повністю задовольняє цим умовам. Конкретні цифри в даному разі такі: значення до 500 Мбіт/с є досить скромним, найбільше пристроїв підтримують швидкості в діапазоні 500 – 1000 Мбіт/с, показники в 1 – 2 Гбіт/з можна віднести до категорії «вище середнього», а найбільш прогресивні моделі забезпечують і більше 2 Гбіт/с.

Також варто відзначити, що в цьому пункті вказується значення швидкості для ідеальної ситуації. На практиці ж вона може бути помітно менше (нерідко — в рази), особливо при великій кількості бездротової техніки, одночасно підключеної до обладнання.

– 160 МГц. Наявність смуги у 160 МГц підвищує пропускну здатність передачі даних і дає змогу наблизити її до максимальної теоретичної швидкості.

– 320 МГц. Смугу пропускання 320 МГц запровадили у стандарті Wi-Fi 7 (див. відповідний пункт). Вона забезпечує суттєвий приріст швидкості обміну даними – удвічі більше порівняно із шириною бездротового каналу 160 МГц.

Перепризначуваний WAN/LAN порт у конструкції пристрою, який може працювати як із зовнішньою мережею WAN, так і з локальною LAN. Таке рішення дає змогу зменшити загальну кількість портів підключення і водночас розширити функціональні можливості обладнання для гнучкої адаптації під потреби користувача.

Кількість портів USB 2.0, передбачених у конструкції пристрою.

USB в даному випадку відіграє роль універсального інтерфейсу для підключення до роутера периферійних пристроїв. Конкретні підтримувані USB-девайси і способи їх застосування можуть бути різними. В якості прикладів можна привести роботу з флешкою, що відіграє роль накопичувача для роботи в режимі FTP або файл-сервера (див. «Функції/можливості»), з'єднання з принтером в режимі принт-сервера (див. там само), підключення 3G-модему (див. «Вхід даних (WAN-port)») і т. ін.

Конкретно ж USB 2.0 дозволяє передавати дані зі швидкістю до 480 Мбіт/с. Це помітно менше, ніж у більш прогресивних стандартів (починаючи з описаного нижче USB 3.2 gen1), та й потужність живлення у подібних роз'ємів невелика. Проте навіть таких характеристик нерідко виявляється цілком достатньо, з урахуванням специфіки застосування Wi-Fi пристроїв. Крім того, до порту USB 2.0 можна підключити і периферію під більш нові версії — головне, щоб потужності живлення вистачило. Тому хоча цей стандарт вважається застарілим, він усе ще широко застосовується в сучасному бездротовому обладнанні. Зустрічаються навіть моделі, де передбачається 2 і навіть більше портів USB 2.0; це дозволяє одночасно застосовувати відразу кілька зовнішніх пристроїв — наприклад, 3G-модем і флешку.

Коефіцієнт посилення, що забезпечується кожної антеною пристрою; якщо в конструкції передбачені антени з різними характеристиками (характерний приклад — одночасно зовнішні і внутрішні антени), то інформація, зазвичай, вказується по найбільш високому значенню.

Посилення сигналу в цьому разі забезпечується за рахунок звуження діаграми спрямованості — подібно до того, як у ліхтариках з регульованою шириною променя зменшення цієї ширини збільшує дальність освітлення. Найпростіші всеспрямовані антени звужують сигнал переважно у вертикальній площині, «сплющуючи» область охоплення — так, що вона стає схожою на горизонтальний диск. Зі свого боку, спрямовані антени (переважно в спеціалізованих точках доступу, див. «Тип пристрою») створюють вузький промінь, що охоплює зовсім невеликий простір, зате дає досить солідне посилення.

Конкретно ж коефіцієнт посилення описує, наскільки потужним виходить сигнал на основному напрямку антени в порівнянні з ідеальною антеною, що рівномірно поширює сигнал на всі боки. Разом з потужністю передавача (див. нижче) це визначає сумарну потужність обладнання і, відповідно, ефективність і дальність зв'язку. Власне, для визначення сумарної потужності достатньо додати коефіцієнт посилення в dBi до потужності передавача в dBm; dBi і dBm в даному разі можна розглядати як одні і ті ж одиниці (децибели).

Загалом подібні дані рідко потрібні пересічному користувачеві, однак вони можуть знадобитися в деяких специфічних ситуац...іях, з якими доводиться мати справу фахівцям. Детальні методики розрахунків для таких ситуацій можна знайти в спеціальних джерелах; тут же підкреслимо, що не завжди має сенс гнатися за високим коефіцієнтом підсилення антени. По-перше, як говорилося вище, це досягається ціною звуження оласті охоплення, що може створювати незручності; по-друге, занадто сильний сигнал теж нерідко буває небажаним, детальніше див. «Потужність передавача».

Загальна кількість в роутері антен, що відповідають за зв'язок в діапазоні 2,4 ГГц. Детальніше про кількість антен див. «Всього антен», про діапазоні — Частотний діапазон».