Порівняння Scarlett SC-EK27G64 2200 Вт 1.7 л сірий vs Scarlett SC-1020 2200 Вт 2.2 л чорний

Дизайн, в якому оформлений електрочайник. Крім класичного оформлення, в наш час зустрічаються і більш оригінальні стилі, а саме:

— Ретро. Пристрої, стилізовані під старовину — переважно під кухонне приладдя 30-х — 50-х років XX століття. Ступінь стилізації при цьому може бути різною: приміром, деякі прилади майже не відрізняються від звичайних кухонних чайників, які ставлять на плиту. Також відзначимо, що в стилі ретро виконуються практично всі самовари (див. «Тип»). А ось термопоти і заварювальні чайники в такому оформленні майже не випускаються. У будь-якому разі ретро-чайник буде незамінний для кухні в тому ж стилі, проте може вписатися і в сучасний інтер'єр.

— Хай-тек. Пристрої, що мають технологічне, іноді навіть футурістічне оформлення — з використанням нефарбованого металу, прозорого скла, а також мінімальною кількістю (а то і повною відсутністю) декоративних деталей. При цьому сам дизайн може бути досить незвичайним: наприклад, зустрічаються моделі, що звужуються догори і віддалено нагадують лабораторні колби. Як і в стилі ретро, в цьому стилі майже не випускаються інші пристрої, крім класичних чайників.

При виборі пристрою в специфічному оформленні варто враховувати, що дизайн неминуче впливає на вартість — іноді досить помітно, притому що функціональних переваг він зазвичай не дає.

Номінальний об'єм чайника, простіше кажучи – найбільша кількість води, яку допускається в нього заливати. Саме до цього об'єму зазвичай промаркований індикатор рівня води (якщо він є — див. нижче). А для заварювальних наборів (див. «Тип») в даному пункті наводиться об'єм основного чайника; ємність заварника вказується окремо (див. нижче).

Чим більше об'єм – тим більше води можна нагріти в пристрої за один раз. З іншого боку, велика ємність електрочайника відповідним чином позначається на габаритах і вазі, а для нагрівання потрібна або висока потужність, або багато часу. Так що вибирати за даним параметром варто залежно від реальних потреб. Приміром, міні-чайники для дорожнього використання (або на одну людину) мають об'єм до 1 л. Для домашнього застосування в сім'ї з 2 – 3 осіб цілком вистачить моделі на 1,5 – 2 л. Пристрої на 2 – 3 л вже непогано підійдуть для невеликого офісу або аналогічної ситуації. А найбільш місткі моделі вміщають 10 л і більше — в основному це термопоти, призначені для «роздачі» гарячої води в їдальнях, кафе та інших місцях масового використання.

Матеріал, що використовується в якості зовнішнього покриття нагрівача. Це покриття безпосередньо контактує з водою, що нагрівається, тому його властивості є досить важливим нюансом в характеристиках чайника.

— Нержавіюча сталь. Найпопулярніший варіант покриття: «нержавійка» обходиться порівняно недорого і водночас непогано протистоїть накипу. Тим не менш, по стійкості до накипу вона все-таки уступає більш прогресивним матеріалів.

— Алюміній. Ще один поширений матеріал, трохи більш дорогий і стійкий до накипу, ніж нержавіюча сталь, проте загалом не має значних відмінностей.

— Керамічне. Керамічне покриття примітно відмінною стійкістю до накипу і корозії. Зрозуміло, абсолютної гарантії від накипу воно не дає, однак наліт утворюється набагато повільніше, ніж на сталевої або алюмінієвої поверхні. Крім того, багато такі нагрівачі можна чистити навіть досить агресивними засобами від накипу, не придатними для металевого покриття. З іншого боку, кераміка обходиться досить недешево, а тому використовується в основному в чайниках преміумкласу.

— Срібло. Ще один висококласний матеріал, добре протистоїть накипу і корозії. Крім того, срібло володіє деякими бактерицидними властивостями — що може виявитися не зайвим, якщо чайник регулярно використовується як ємність для постигла кип'яченої води. Водночас і варто срібне покриття досить дорого.

Загальна форма корпуса електрочайника.

— Конічна. Найбільш популярний варіант: широкий у підстави корпус, дещо звужується догори. Така форма сприяє стійкості: центр тяжкості виходить максимально зміщеним донизу. Правда, мити зсередини такий чайник може бути не дуже зручно за порівняно невеликих розмірів отвори у верхній частині.

— Циліндрична. Циліндрична форма передбачає більш-менш однакову ширину корпусу і біля основи, і зверху. При тій же висоті і діаметрі підстави такі чайники вміщують дещо більше води, ніж конічні; крім того, такий пристрій простіше мити завдяки широкому отвору під кришку.

— Похила. Корпус трохи нахилений вперед; ширина такого корпусу зазвичай більш-менш однакова по всій висоті. Подібні чайники мають незвичайний, що виділяється зовнішній вигляд; крім того, з них дещо легше наливати воду — для цього потрібно нахилити пристрій на менший кут, ніж при циліндричному і тим більше при конічному корпусі. Проте принципових переваг перед тією ж циліндричною формою даний варіант не дає, а коштує він дорожче, тому і зустрічається нечасто.

Основний матеріал чайника.

Відзначимо, що в даному пункті враховується перш за все зовнішній матеріал; внутрішнє покриття може і відрізнятися від нього. Що стосується конкретних варіантів, то найбільшою популярністю в наш час користуються вироби з металу (зазвичай сталі), пластика і стекла. Більш рідкісними є вироби з скло з металом і кераміка (включаючи фарфор). Ось більш докладний опис різних матеріалів:

— Сталь. Найбільш популярний в наш час матеріал. Сталь характеризується, з одного боку, високою міцністю і надійністю, з іншого — стильним зовнішнім виглядом. Крім того, в чайниках зазвичай використовуються нержавіючі різновиди, які не схильні до корозії і не реагують з вмістом. Коштують такі вироби трохи дорожче пластикових, проте серед них можна знайти пристрої будь-якої цінової категорії – від бюджетних до топових. До однозначних же недоліків металу можна віднести перш за все високу теплопровідність, яка дещо підвищує витрату енергії і створює ризик обпектися, необережно доторкнувшись до корпусу. Крім того, сталь непрозора, і для контролю кількості води такі ємності потрібно оснащувати прозорими вставками. Також даний матеріал вважається таким, що погано відходить для заварювальних чайників: навіть найякісніша «нержавійка» може надати напою, що готується, стороннього прис...маку.

— Пластик. Пластик характеризується невисокою вартістю, при цьому йому можна без особливих проблем надати практично будь-якого відтінку або ж зробити прозорим. Також даний матеріал має досить слабку теплопровідність, завдяки чому при дотику до корпусу такого чайника менше ризик обпектися. З іншого боку, пластикові ємності схильні до появи подряпин, а прозорий пластик з часом може потьмяніти і втратити «товарний вигляд». А деякі сорти пластику (особливо недорогі, що застосовуються в бюджетних моделях) можуть при нагріванні виділяти специфічний запах і навіть надавати воді неприємного присмаку. У світлі останнього в деяких чайниках з даного матеріалу стінки робляться подвійними, і внутрішня поверхня виконується з металу. Це підвищує надійність і дає додаткову гарантію від появи «пластикового» присмаку. А в моделях середньої і вищої цінової категорії можуть застосовуватися особливі висококласні сорти пластика, позбавлені описаних недоліків; само собою, і коштують такі матеріали відповідно.

— Скло. Скляні ємності непогано виглядають, до того ж вони зазвичай робляться прозорими. Так що проконтролювати наявність і приблизний об'єм води в такому чайнику можна навіть без спеціальних індикаторів; а в разі заварювальних чайників скло дає змогу стежити ще й за кольором вмісту, контролюючи процес заварювання і насиченість отриманого напою. Крім того, даний матеріал абсолютно не впливає на запах і смак напою — ще одна властивість, особливо корисна для заварювальних чайників, проте не зайва і для звичайних. Скляні вироби вважаються крихкими, проте на практиці розбити таку ємність, як правило, досить складно. А ось до однозначних їх недоліків можна віднести перш за все те, що накип і інші забруднення всередині ємності добре видно і зовні; так що для збереження «товарного вигляду» потрібен особливо ретельний догляд. Теплопровідність у скла – середня, вона нижче, ніж у сталі, але помітно вище, ніж у багатьох видів пластику. Так що дотиків до нагрітого чайника варто уникати, щоб не обпектися.
Відзначимо, що верхня і нижня частина скляних чайників, так само як і ручка, зазвичай виконуються з інших матеріалів. Найчастіше це пластик або пластик з металевими елементами; а ось якщо ці частини повністю (або майже повністю) металеві — в якості матеріалу вказується «скло з металом».

– Скло з металом. Різновид скляних чайників, в яких верх і низ корпусу повністю виконані з металу (хіба що в кришці може передбачатися пластикова вставка — для зручності використання — однак з водою вона не контактує). Подібні вироби в цілому є більш прогресивними, ніж «звичайні» скляні моделі, де використовується пластик. Метал надає чайнику солідного зовнішнього вигляду і забезпечує додаткову надійність; а оскільки вміст не взаємодіє з пластиком — то ймовірність появи сторонніх присмаків і запахів зводиться практично до нуля. Зворотна сторона цих переваг – порівняно висока вартість, хоча серед подібних виробів зустрічаються і досить недорогі рішення.

— Кераміка. Одна з головних переваг кераміки — стильний зовнішній вигляд. Наприклад, це ідеальний матеріал для чайників в стилі «ретро»; і навіть вироби, що формально належать до класичного дизайну, зовні дуже схожі на традиційні чайники без нагрівачів. Крім того, керамічні корпуси зазвичай доповнюються оригінальними малюнками і візерунками. З практичної точки зору даний матеріал гарний тим, що не впливає на смак вмісту, а також непогано утримує тепло — тим більше що керамічні стінки зазвичай робляться досить товстими. Водночас подібні чайники важкі і досить чутливі до ударів, їх корпуси непрозорі, а індикатори рівня води, з низки причин, в конструкції не застосовуються — так що для перевірки заповненості доводиться відкривати кришку. У світлі всього цього звертати увагу на кераміку має сенс в основному в тих ситуаціях, коли характерний зовнішній вигляд для вас однозначно важливіше згаданих недоліків.

— Фарфор. По суті – різновид описаної вище кераміки. Фарфор вважається дорогим і престижним матеріалом, проте він досить крихкий і потребує дотримання особливих правил догляду, через що в електрочайниках застосовується вкрай рідко.