Порівняння Gorenje K 634 WA білий vs Gorenje EC 6341 WA білий

Тип варильної поверхні, передбаченої в плиті.

Варильна поверхня — це основна робоча частина плити, верхня її сторона, де розташовуються конфорки. Такий Тип поверхні залежить від типу конфорок:

— Газова. Газові конфорки зручні насамперед миттєвою реакцією на поворот ручки регулятора потужності. Крім того, для них підходить посуд з будь-яких матеріалів та будь-якою формою дна — за умови, що вона нормально переносить нагрівання і стабільно стоїть на решітці. Крім того, в експлуатації такі плити дешевше електричних. Їх головним недоліком є необхідність підключення газу, причому тут є кілька нюансів. По-перше, газові магістралі є далеко не скрізь (наприклад, їх не проводять в будинку вище 10 поверхів); а використовувати змінні балони — досить клопітка справа. По-друге, потребує підключення тшательности, його повинен проводити фахівець-газівник. Також відзначимо, що газові конфорки більш вимогливі до дотримання правил безпеки, ніж електричні.

— Електрична. Електричні плити відрізняються безпекою й простотою в експлуатації: в них відсутній відкрите полум'я, яке потрібно запалювати і яке може згаснути, привівши до витоку газу. У таких пристроях простіше реалізувати різні додаткові функції, ніж у газових плитах. Крім того, електрика є в будь-якому будинку, на відміну від газу; а процедура підключення досить проста (хоча в деяких випадках вона також може вимагати участі спеціаліста). З...іншого боку, електроплити досить «ненажерливі» в плані енергоспоживання; тому вони вимагають якісної проводки, а їх експлуатація обходиться дорожче, ніж у випадку газових плит (хоча останнє частково компенсується застосуванням спеціальних тарифів на електроенергію для власників електроплиток). Ще один недолік — значна теплова інерція, однак у деяких прогресивних типах конфорок (Hi-Light, індукційних — див. нижче) цей момент зведений до мінімуму. Також відзначимо, що всі електроплити вимогливі до форми посуду: вона повинна мати рівне дно для щільного контакту з конфоркою, а індукційні нагрівачі мають обмеження ще й за матеріалами.

— Комбінована. Варильна поверхня, що поєднує в собі газові та електричні конфорки. Найбільш популярний формат таких моделей — «3+1», 3 газових конфорки і 1 електрична; тобто, по суті, мова йде про газових плитах, доповнених електричним нагрівачем. Саме помітне перевага таких варильних поверхонь — можливість роботи навіть у тому випадку, якщо одне з джерел енергії недоступний (наприклад, при перебоях в надходженні газу). Крім того, поєднання різних нагрівачів дозволяє користувачеві вибрати оптимальний тип нагріву для того чи іншого випадку. Водночас подібна універсальність рідко є критичною, а при підключенні комбіновані плити поєднують всі складнощі газових і електричних: їм потрібно і наявність газопостачання, і участь майстри, і якісна проводка. Як наслідок, подібних моделей випускається порівняно небагато, і вони розраховані переважно на тих, хто хоче мати «запасний варіант» на випадок проблем з газопостачанням.

Матеріал, з якого виготовлена робоча поверхня плити — верхня її частина, на якій встановлені конфорки.

— Емаль. Емалеве покриття має невисоку вартість і порівняно легко чиститься. До того ж емаль може мати різні забарвлення, що дає можливість створювати плитам оригінальний зовнішній вигляд (хоча найпопулярніший все ж класичний білий колір). З іншого боку, у міру використання на такій поверхні можуть з'являтися тріщини, відколи й подряпини. Як наслідок, подібне покриття характерне переважно для порівняно недорогих плит.

— Нержавіюча сталь. Сталеві робочі поверхні відрізняються високою міцністю і привабливим зовнішнім виглядом. Щоправда, для підтримки такої плити в чистоті потрібно докласти чимало зусиль: на сталевій поверхні (особливо полірованій) помітні навіть невеликі забруднення, а відчистити їх складніше, ніж з емалі (зокрема, використання абразивних засобів може призвести до появи подряпин). Крім того, коштують такі поверхні дещо дорожче за емальовані, а варіантів оформлення для них, фактично, два — матовий і глянцевий.

— Склокераміка. Матеріал, що зустрічається переважно в електроплитах; у газових моделях використовується рідко, здебільшого з естетичних міркувань. Головними перевагами склокераміки є стійкість до нагрівання і висока проникність для тепла й електромагнітного випромінювання. Особливо в цьому досягли успіху Schott Ceram та EuroKera — виробники цієї склокераміки, яку виробники побутової техніки встановлюють у свої моделі. Це дає змогу розміщувати електронагрівачі (незалежно від типу) прямо під такою поверхнею. У результаті верхня частина плити виходить рівною, без частин, які виступають, що полегшує очищення і забезпечує акуратний зовнішній вигляд. А чистити склокераміку можна, зокрема, досить «жорсткими» засобами. Головні недоліки цього матеріалу — висока вартість і чутливість до ударів.

— Загартоване скло. Матеріал, зовні схожий до описаної вище склокераміки: скляні поверхні мають привабливий зовнішній вигляд, зазвичай з глянцем. Ще одна спільна риса — легкість очищення: більшість забруднень із загартованого скла легко видаляються. Однак цей матеріал не такий міцний, як склокераміка: він набагато чутливіший до ударів і значно гірше переносить нагрівання, через що погано підходить для установлення над нагрівачами. Як наслідок, склокераміка застосовується переважно в газових плитах, де конфорки розташовані над робочою поверхнею і вона нагрівається порівняно слабо. Інша категорія плит з такою поверхнею — електричні моделі з індукційними конфорками, де основному нагріванню піддається посуд (детальніше див. нижче).

— Пластик. Робоча поверхня зі спеціального термостійкого пластику. Досить специфічний варіант, що зустрічається зазвичай серед портативних одноконфоркових електроплит з індукційними нагрівачами (див. нижче). Причин для цього декілька. Одна з них полягає в тому, що, незважаючи на «термостійкість», навіть досить прогресивні сорти пластику погано переносять нагрівання на газовій або класичній електроконфорці; а от з індукційним нагрівачем цей матеріал працює без проблем, тим більше що він добре проникний для електромагнітного випромінювання. Пластик коштує дешевше, ніж загартоване скло чи склокераміка, до того ж важить менше — останнє буває досить важливо для плити, яку планують часто переміщувати з місця на місце. Водночас всі ці переваги не можна назвати критичними, внаслідок чого цей варіант навіть у своїй ніші не особливо поширений.

Кількість звичайних газових конфорок в конструкції плити (без урахування турбоконфорок, див. нижче). Про газове нагрівання див. «Тип варильної поверхні». Класичним варіантом для звичайної побутової плити з духовкою (незалежно від типу варильної поверхні) є 4 конфорки — це забезпечує непогану «багатозадачність» і водночас дає змогу зберегти габарити пристрою в розумних межах.

Кількість газових конфорок, у яких полум'я розташовується не в один, як у стандартних конфорок, а два (або три) ряду — іншими словами, у вигляді двох (трьох) кілець, одне всередині іншого. Такі конфорки мають більшу потужність, ніж звичайні однорядні, а також рівномірно нагрівають дно посуду, що може бути особливо корисно при смаженні. З іншого боку, необхідність в такому режимі нагріву виникає досить рідко, а газу при цьому споживається помітно більше, ніж під час роботи класичної конфорки. Як наслідок, навіть у прогресивних плитах число турбоконфорок вкрай рідко перевищує 1.

Кількість Hi-Light конфорок в конструкції плити.

Hi-Light — вдосконалений, порівняно з описаними вище чавунними, різновид електричних конфорок (див. «Тип варильної поверхні»). У таких нагрівачах класичний ТЕН замінений на тонку металеву стрічку, а робоча поверхня зазвичай виконана зі склокераміки (див. «Матеріал робочої поверхні»). Завдяки цьому швидкість нагрівання і охолодження у таких конфорок значно вище, ніж у чавунних (хоч і не дотягує до миттєвої реакції газових плит).

Наявність у плити однієї або декількох контурних конфорок — нагрівачів з можливістю збільшення діаметра.

Контурними можуть робитися тільки електроконфорки типу Hi-Light або індукційні. Такий нагрівач виглядає як кілька кіл різного діаметра з загальним центром; кожне коло відповідає одному з варіантів робочого діаметра, який можна вибрати для конфорки. Кількість цих варіантів зазвичай становить 2 або 3, а якщо контурних конфорок більше однієї — вони можуть розрізнятися за кількістю доступних діаметрів.

В будь-якому випадку, дана особливість дозволяє оптимально підбирати робочий розмір конфорки під діаметр посуду. Окремо зазначимо, що не варто плутати цю функцію з овальною зоною (див. нижче): овальна зона надає конфорці витягнуту форму, а контурні нагрівачі залишаються круглими незалежно від обраного розміру.

Індикатор залишкового тепла застосовується в електричних плитах. Він дозволяє визначити наявність неостиглих конфорок при виключеному живленні, таким чином знижується ризик обпектися про конфорку, не встигла охолонути. Крім цього, наявність такого індикатора допомагає економити електроенергію.

Матеріал, з якого виконані решітки на конфорках плити. Даний параметр актуальний тільки для газових конфорок — електричні решітками не оснащуються.

— Сталеві. Найпоширеніший різновид решіток — сталь, покрита спеціальною термостійкою емаллю. Досить практичні, надійні, мають відносно невелику вагу, акуратний зовнішній вигляд, при цьому недорогі, завдяки чому часто зустрічаються в моделях початкового і середнього рівня. Головним недоліком сталевих грат можна назвати складність очищення від налиплих забруднень — в тому сенсі, що занадто інтенсивна очищення може пошкодити емаль. Крім того, вони менш міцні, ніж чавунні, і під важкими ємностями можуть деформуватися — в результаті посуд не буде стояти на плиті стійко, і решітка, швидше за все, доведеться замінити.

— Чавунні. Чавунні решітки значно важче сталевих, до того ж нерідко виглядають більш масивними і грубими. З іншого боку, вони більш надійні, довговічні і стійкі, добре переносять навіть велику вагу і набагато довше тримають робочу форму. Крім того, чавун в деякому сенсі легше чистити: хоча з нього гірше сходять забруднення, ніж з емалі, проте в крайніх випадках цілком можна скористатися абразивними засобами, не боячись пошкодити поверхню.

Тип газ-контролю, передбаченого у плиті з газової варильної поверхнею і/або духовкою.

Газ-контроль — система безпеки для газових плит, що відключає подачу газу при згасанні полум'я. Така система може застосовуватися тільки у варильній поверхні, тільки в духовці, або і там, і там. Останній варіант з точки зору безпеки вважається ідеальним для «чисто газових плит, у яких працює від газу і варильна поверхня і духовка. Втім, газ-контроль більш важливий для духовки — в ній важче проконтролювати наявність полум'я. А ось для варильної поверхні дана функція не настільки критична, особливо якщо плита під час готування постійно перебуває під наглядом.