Порівняння S.M.S.L Q5 PRO vs Teac A-H01

Діапазон частот звуку, з яким здатний працювати підсилювач. Чим ширше цей діапазон, тим повніше загальна картина звучання, тим менше ймовірність того, що надто високі або низькі частоти будуть «обрізані» підсилювачем на виході. Однак потрібно враховувати, що діапазон чутних людиною звуком становить в середньому від 16 Гц до 20 кГц; зустрічаються деякі відхилення від цієї норми, але вони невеликі. Водночас сучасна Hi-Fi і Hi-End техніка може мати набагато більш широкий діапазон — найчастіше він є свого роду «побічним ефектом» висококласних схем. Деякі виробники можуть використовувати цю властивість в рекламних цілях, однак практичної цінності саме по собі воно не несе.

Відзначимо, що навіть в межах чутного діапазону не завжди має сенс гнатися за максимальним охопленням. Варто, наприклад, враховувати, що фактично чутний звук не може бути краще, ніж здатні видати колонки; тому для акустичної системи з нижнім порогом, скажімо, в 70 Гц нема чого шукати підсилювач з цим показником у 16 Гц. Також не варто забувати, що сам по собі широкий частотний діапазон абсолютно не гарантує високої якості звуку — воно пов'язано з величезною кількістю інших факторів.

Номінальна потужність звуку, що видається підсилювачем на один канал під час роботи з навантаженням, що має динамічний опір (імпеданс) у 8 Ом. У нашому каталозі цей параметр вказується для режиму, коли під навантаженням працюють усі канали підсилювача (див. «Кількість каналів»); за наявності незадіяних каналів номінальна потужність може бути трохи вище, однак цей режим не можна назвати штатним.

Номінальну потужність можна спрощено описати як найбільшу потужність вихідного сигналу, при якій підсилювач здатний стабільно працювати тривалий час (не менше години) без негативних наслідків. Це усереднені цифри, оскільки на практиці аудіосигнал по визначенню нестабільний, і окремі стрибки його рівня можуть значно перевищувати номінальну потужність. Проте саме вона є головною підставою для оцінки загальної гучності звучання.

Також цей показник визначає, які колонки можна підключати до підсилювача: їх номінальна потужність не повинна бути нижче, ніж у підсилювача.

За законами електродинаміки при різному динамічному опорі навантаження вихідна потужність підсилювача також буде різною. В сучасних колонках стандартними є значення 8, 6, 4 і 2 Ом, для них і вказуються рівні потужності.

Номінальна потужність звуку, що видається підсилювачем на один канал при підключенні до нього навантаження з динамічним опором (імпедансом) в 4 Ом. Детальніше про номінальної потужності та її зв'язку з імпедансом див. «Потужність на канал (8Ω)».

Саме по собі співвідношення сигнал/шум — це відношення рівня чистого звуку, видаваного підсилювачем, до рівня сторонніх шумів, що виникають при його роботі. Цей параметр є основним показником загальної якості звучання — причому досить наочним, оскільки при його обчисленні враховуються практично всі шуми, що впливають на звук в нормальних умовах роботи. Рівень у 70 – 80 дБ в сучасних підсилювачах можна вважати допустимим, 80 – 90 дБ — непоганим, а для прогресивних пристроїв аудіофільского класу обов'язковим вважається співвідношення сигнал/шум не менше 100 дБ.

Якщо в характеристиках не уточнюється, для якого виходу вказано співвідношення сигнал/шум — зазвичай мається на увазі його значення для лінійного входу (див. «RCA (пар)»). Цього буває цілком достатньо, щоб оцінити якість пристрою за цим параметром. Проте деякі виробники вказують його і для інших входів — Main, Phono; докладніше про це див. нижче.

Співвідношення сигнал/шум під час роботи підсилювача через вхід Main. Докладніше про значення співвідношення сигнал/шум див. відповідний пункт вище, про вході Main — п. «Вхід на підсилювач (Main)».

Кількість в конструкції підсилювача лінійних входів, що використовують інтерфейс RCA. На відміну від входу Main (див. вище), який може працювати з такими ж роз'ємами, при підключенні до лінійного RCA сигнал проходить через всі стадії обробки, передбачені в підсилювачі — наприклад, регулювання балансу або частот (див. «Регулювання») і т. ін.

Детальніше про роз'ємі див. «Вхід на підсилювач (Main)». Тут же відзначимо, що при використанні RCA в ролі лінійного інтерфейсу за один вхід вважається пара таких роз'ємів. Це обумовлено тим, що по одному коаксіальному кабелю може передаватися тільки один канал, так що для роботи зі стереозвуком необхідна саме пара.

Від кількості входів під сигнал (будь-якого типу) залежить, скільки джерел сигналу можна одночасно підключити до підсилювача. Відповідно, і вибирати модель з числа входів варто з урахуванням передбачуваної кількості таких джерел: адже легше приєднати їх всі і вибирати через пульт або панель управління підсилювача, ніж щоразу морочитися з перепідключенням.

Тип роз'єму, що застосовується для підключення навушників до підсилювача.

— 3.5 мм (mini-Jack). Найпопулярніший аудіороз'єм в сучасній портативній електроніці, зустрічається також і серед стаціонарної техніки. Правда, він вважається не настільки підходящим для високоякісного звуку, як 6.35 мм Jack, оскільки дає підвищену ймовірність виникнення перешкод у точці з'єднання. З іншого боку, переважна більшість сучасних навушників, всіх цінових категорій, робляться саме під цей роз'єм. А отже, наявність гнізда під mini-Jack здебільшого дасть змогу підключити навушники безпосередньо, без застосування перехідників — то є оптимальним способом.

— 6.35 мм (Jack). Цей роз'єм характерний переважно для стаціонарної аудіотехніки, в т. ч. професійного класу. Він забезпечує кращу якість з'єднання, ніж mini-Jack (зокрема, менший опір через більшої площі контакту), а також більш міцний і надійний. Водночас варто відзначити, що «рідним» штекером під такий роз'єм оснащуються лише деякі висококласні моделі навушників; а для підключення популярного 3.5 мм mini-Jack знадобиться перехідник, який може вплинути на якість звучання.

— Дисплей. Наявність дисплея на передній панелі підсилювача. Такі дисплеї можуть мати різну конструкцію і розмір, проте всі вони використовуються для виведення службової інформації: режиму роботи, вибраного джерела сигналу, спеціальних повідомлень, повідомлень про перевантаження, помилки і т. ін. Це забезпечує додаткову зручність в управлінні.

— Індикатори. У цьому разі мається на увазі наявність на передній панелі індикаторів, які вказують на використовуваний у даний момент джерело сигналу. Зазвичай вони виглядають як ряд лампочок з відповідними підписами — «Phono», «CD», «Tuner», «AUX» і т. ін. Такі вказівники не так універсальні, як дисплей, проте все одно дуже зручні.

— Стрілочні індикатори. Наявність на передній панелі індикаторів у вигляді шкал зі стрілками. Зазвичай, такі індикатори призначені для відображення пікового рівня вихідного сигналу. Вони дають змогу з легкістю відстежувати перевантаження, і багато користувачів вважають цей варіант більш зручним і наочним, ніж дисплеї. Крім того, стрілочні шкали надають підсилювача стильний зовнішній вигляд, а також, на відміну від тих же дисплеїв, не мають складної електроніки, здатної внести спотворення звуку. Втім, до цієї категорії відносять і інші види індикаторів зі шкалами; деякі з них можуть використовувати не стрілку, а інші показники (наприклад, світлові).

— Регулятори за прихованої панеллю. Наявність на передній п...анелі кришки, приховує органи управління підсилювачем. Багато моделей оснащуються додатковими регуляторами на передній панелі; вони можуть застосовуватися для налаштування звуку як — гучності, НЧ/ВЧ, балансу та ін. — так і інших параметрів роботи (наприклад, вибору джерела сигналу або перемикання між основною і додатковою АС). Іноді для таких регуляторів (а також входів на передній панелі) передбачають кришку — зазвичай це робиться з естетичних міркувань, оскільки велика кількість невеликих елементів надавало б пристрою неакуратний зовнішній вигляд. Також кришка може виконувати і захисні функції — наприклад, вона знижує потрапляє в роз'єми кількість пилу.

— Вхідний аудіороз'єм. Наявність на передній панелі входу для підключення — зазвичай лінійного, в аналоговому форматі. З одного боку, такий вхід значно спрощує роботу з джерелами сигналу, які потрібно приєднувати лише зрідка і ненадовго — наприклад, MP3-плеєрами: передня панель завжди на виду, тоді як дістатися до роз'ємам на задній іноді буває дуже непросто. З іншого — зазвичай роль переднього аудиороз'єму грає AUX IN з гніздом під 3.5 мм mini-Jack. Цей роз'єм не використовується серед основних входів, проте досить популярний в портативній електроніці, зокрема згаданих вже плеєрах. У деяких моделях на передню панель може встановлюватися пара гнізд RCA (див. «RCA (пар)»), однак цей варіант зустрічається рідше.

— Вихід на навушники. Наявність виходу на навушники на передній панелі підсилювача. Навушники належать до портативних пристроїв, і перепідключати їх в середньому припадає відчутно частіше, ніж більшість інших компонентів аудіосистеми; вихід, розташований на передній панелі, що значно спрощує процес.

— Пряме підключення (By-pass/Direct). Можливість вмикання підсилювача в режимі By-pass/Direct. Його назва зумовлена тим, що сигнал пускається напряму на каскади підсилення, в обхід всіх додаткових регуляторів (тембру, балансу тощо). Підсилювачі потужності (див. «Тип») за визначенням використовують саме таку схему роботи. В інтегральних же моделях пряме підключення не тільки зводить до мінімуму спотворення в оброблюваному сигналі, але і забезпечує максимально близьке до оригіналу звучання, що дає змогу вимогливим слухачам оцінити майстерність звукоінженерів

— Автоматичне вимкнення живлення. Ця функція забезпечує автоматичне відключення підсилювача, якщо протягом певного часу на його вхід не надходить сигнал. Таким чином вдається уникнути простоїв — наприклад, якщо власник пішов по справах, забувши вимкнути аудіосистему. А враховуючи, що зазвичай сучасні підсилювачі навіть «на холостому ходу» потребують великої кількості енергії — економія може вийти досить значною. Варто уточнити, що мова в даному разі зазвичай йде не про повне відключення, а про перехід в режим очікування; але енергоспоживання (див. нижче) у цьому режимі зазвичай настільки незначне, що на практиці різниці практично не помітно.

— Фонокоректор ММ. Наявність в підсилювачі фонокоректора для роботи з програвачами вінілових дисків, оснащеними звукознімачами типу ММ (з рухомим магнітом). Сам по собі фонокоректор є обов'яз...ковим атрибутом моделей зі входом Phono (див. «Входи»); його необхідність пов'язана з тим, що сигнал зі звукознімачів для вінілу має специфічні характеристики і потребує додаткового оброблення. При цьому в сучасних програвачах для платівок можуть використовуватися звукознімачі двох типів — вже згаданий ММ плюс МС (з рухомою котушкою), кожен зі своїми особливостями сигналу. Тому для нормальної роботи вінілового програвача Вам у будь-якому разі буде потрібен фонокоректор відповідного типу. Таке оснащення доступне і у вигляді окремих пристроїв, однак купити підсилювач з вбудованим фонокоректором зазвичай простіше і дешевше.

— Фонокоректор МС. Наявність в підсилювачі фонокоректора для роботи з програвачами вінілових дисків, оснащеними звукознімачами типу МС (з рухомою котушкою). Докладніше про це див. підпункт «Фонокоректор ММ» вище.

— Лімітер. Наявність в підсилювачі лімітера — пристосування, що обмежує динамічний діапазон оброблюваного сигналу. Також це пристосування називають «компресором аудіосигналу» (у зв'язку з тим, що воно «стискає» динамічний діапазон). Простіше кажучи, лімітер, по суті, зменшує різницю між найбільш тихим і найбільш гучним звуком, який видається підсилювачем. Ця функція може стати в нагоді в будь-якій ситуації, коли доводиться мати справу з нерівномірною гучністю звуку. Наприклад, лімітер може зробити більш комфортним прослуховування симфонії, що має великі перепади гучності — щоб слухачеві були доступні найменші нюанси звуку і водночас гучні фрагменти, що називається, не били по вухах. А для професійної концертної діяльності наявність компресора є практично обов'язковою, зокрема, щоб компенсувати зміни гучності, що виникають при зміні відстані від мікрофону до акустичного інструменту або рота вокаліста. Звичайно, лімітер може бути виконаний у вигляді окремого пристрою; однак його наявність у самому підсилювачі іноді виявляється зручнішою. Водночас дана функція складна і дорога, а тому зустрічається переважно у професійному обладнанні та споживчих моделях топового класу.

— Підключення додаткової АС. Можливість підключення до підсилювача додаткового комплекту колонок (одного або декількох). Відзначимо, що мова йде не про окремі динаміки, а саме про комплекти, розраховані на роботу з повноформатним звуком. Іншими словами, якщо такий підсилювач на основних виходах видає звук у форматі стерео (див. «Кількість каналів»), то і додатковий комплект акустики зможе працювати в цьому форматі. Моделі з цією функцією розраховані насамперед на ситуації, коли потрібно вивести звук в кілька приміщень, а сигнал може надходити або на всі комплекти відразу, або тільки на один за вибором користувача. Також додатковий набір роз'ємів може застосовуватися для Bi-Wiring (див. нижче).

— Bi-Wiring. Підсилювачі з цією функцією використовують два окремих канали підсилення — для низьких і для високих частот — і здатні виводити кожну смугу частот через окремий комплект роз'ємів. За рахунок цього можна подавати сигнали НЧ і ВЧ по окремих дротах, причому відразу на відповідні спеціалізовані динаміки акустичної системи — замість того, щоб виводити на неї загальний сигнал і розділяти його на частоти за допомогою вбудованого кросовера АС. На практиці це означає, що підключення у форматі Bi-Wiring знижує ймовірність виникнення перешкод і покращує якість звучання. Однак потрібно враховувати, що для цього буде потрібен не тільки підсилювач, але і колонки з підтримкою цієї функції. Відзначимо, що зазвичай Bi-Wiring поєднується з описаною вище можливістю підключення додаткової АС.

— Управління зовнішніми пристроями. Можливість використання підсилювача в якості управляючого пристрою для інших компонентів аудіосистеми — наприклад, передпідсилювача, програвача тощо. Управління зазвичай здійснюється з універсального пульта ДУ, що постачається в комплекті з підсилювачем, а управляючий сигнал передається через спеціальні роз'єми — це значно зручніше, ніж регулювати кожен компонент окремо. З іншого боку, побудова таких систем можлива тільки з пристроїв одного виробника — різні фірми використовують різні стандарти управління, здебільшого не сумісні між собою.

— Bluetooth. Технологія бездротового зв'язку з дальністю дії близько 10 м (більш «далекобійні» версії в підсилювачах не використовуються), першопочатково створена для прямого з'єднання між різними пристроями. Функціонал такого з'єднання може бути різним, проте в даному разі найчастіше передбачається можливість трансляції на підсилювач звуку з зовнішнього пристрою — наприклад, смартфона або ноутбука. Втім, можуть передбачатися й інші функції — наприклад, дистанційне управління з мобільного гаджета через спеціальний додаток.

— Аварійне оповіщення. Можливість роботи підсилювача в системі аварійного оповіщення, точніше — наявність спеціальних функцій та інструментів для роботи в таких системах. Подібні інструменти можуть включати, наприклад, підключення до пожежних датчиків і автоматичне вмикання попереджень або повідомлень про евакуацію на зони, в яких спрацювали датчики; вибір типу повідомлень залежно від датчика, що спрацював; підключення мікрофона оповіщення на «пріоритетний вхід» і приглушення всіх інших каналів при надходженні звуку з мікрофона тощо. Конкретний набір можливостей варто уточнювати окремо. За ці функції можуть відповідати і спеціалізовані блоки системи безпеки, але іноді зручніше використовувати підсилювач з вбудованою підтримкою аварійного оповіщення.