Порівняння SKIF 423A vs SKIF 566B

Твердість матеріалу, використовуваного для леза ножа. Цей параметр є однією з ключових характеристик леза. З одного боку, висока твердість означає, що ріжуча кромка не буде деформуватися, м'ятися і тупитися раніше часу, а саме лезо — гнутися під поперечними навантаженнями; з іншого — твердий матеріал погано піддається заточуванні і найчастіше досить крихкий.

Для ножових лез застосовується вимірювання твердості за методом Роквелла і позначення за відповідною шкалою (HRC). Більшість сталевих ножів хорошої якості мають твердість близько 52 – 58 HRC — вважається, що цей діапазон відповідає оптимальному співвідношенню характеристик. Для інших матеріалів цифри можуть бути відчутно менше без помітного збитку для надійності; докладніше див. «Матеріал леза». А твердість вище 60 HRC зустрічається вкрай рідко — переважно в сталях преміумкласу і вище. У таких сталях крихкість, характерна для твердих матеріалів, усувається за рахунок застосування різних висококласних добавок, а складність заточенню компенсується тривалістю служби леза.

Варто пам'ятати, що твердість — не єдина характеристика, визначальна якість леза: багато що залежить від складу сплаву, технології виготовлення і т. ін. Однак це досить наочний показник, що характеризує особливості того чи іншого матеріалу; особливо це актуально для сталі.

Загальна довжина леза ножа. Ця характеристика є однією з найбільш важливих, з нею пов'язано кілька практичних моментів.

По-перше, довжина леза безпосередньо визначається призначенням виробу, і навіть у межах одного типу (див. вище) можуть зустрічатися різні варіанти. Наприклад, мисливські ножі для ошкурювання (скінери) зазвичай досить короткі, до 10 см — на відміну від варіантів загального призначення. Тому вибирати модель за цим параметром варто з урахуванням того, для яких робіт Ви плануєте використовувати ніж.

По-друге, розміри леза визначають загальні габарити самого ножа. Це особливо важливо для похідних моделей (див. «Тип»): хоча ніж зазвичай носять складеним, в характеристиках його розмір прийнято вказувати для розкладеного положення. А по довжині леза можна досить наочно оцінити довжину ножа і в складеному вигляді: зазвичай вона в 1,5 – 1,7 разів більше, ніж у власне леза, і в будь-якому разі ножа не може бути коротше власного леза.

По-третє, довжина леза може бути (і в багатьох країнах СНД є) одним з критеріїв для визначення приналежності ножа до холодної зброї. Зазвичай в регулюючих документах вказується якесь мінімальне значення довжини більш короткі леза до категорії холодної зброї не потрапляють незалежно від їх конструкції, а для більш довгих набирають чинності специфічні критерії оцінки (твердість матеріалу, форма вістря, товщина леза тощо).

Водночас слід мати на увазі, що довжина леза може вимірюв...атися по-різному: від вістря до початку рукоятки, від вістря до шпенька, що використовується при відкриванні, і т. ін. При практичному застосуванні цей момент не грає вирішальної ролі, однак він може створити проблеми юридичного характеру: наприклад, методи державної експертизи можуть не враховувати шпенек. Так що, якщо у вас є сумніви з цього приводу — краще всього придбати ножа, який має офіційний сертифікат про те, що дана модель не є холодною зброєю.

Товщина леза ножа в самому товстому місці (зазвичай на обуху). За цим параметром можна певною мірою оцінити міцність леза на поперечні навантаження: велика товщина дає відповідний запас міцності. Водночас не варто забувати, що «витривалість» ножа загалом залежить від багатьох інших особливостей його конструкції, та й порівнювати по товщині можна лише леза із схожих за властивостями матеріалів. А ось на що цей показник впливає безпосередньо — так це на вагу виробу.

Також з товщиною леза можуть бути пов'язані юридичні моменти, що визначають приналежність того чи іншого ножа до холодної зброї і відповідні правила купівлі, носіння та зберігання. У відповідних правилах може бути прописано, наприклад, що леза з товщиною більше певного значення не можуть бути віднесені до холодної зброї незалежно від інших особливостей.

Матеріал, з якого виготовлена рукоятка ножа. Для моделей, що мають ручки з накладками, в даному випадку зазвичай вказується саме матеріал накладок.

Список найпопулярніших сучасних матеріалів включає пластик, мікарту, гуму, скловолокно, вуглепластик, дерево, метал, зокрема, алюміній, сталь, титан, латунь . Зустрічаються й інші, більш специфічні варіанти, наприклад кістку або ріг тварини. Ось основні особливості різних матеріалів:

— Пластик. Пластик часто асоціюється з дешевими виробами, однак у випадку ножів все далеко не так однозначно. Річ у тім, що на ринку представлено безліч сортів і різновидів цього матеріалу, в т. ч. досить високої якості, і реальні властивості пластикової рукояті залежать насамперед від цінової категорії ножа. Водночас деякі риси є спільними для всіх варіантів. З одного боку, пластик загалом досить недорогий, при цьому простий в обробці, може з легкістю приймати складні форми і практично будь-який відтінок. Крім того, він відносно легкий, стійкий до вологи і досить міцний. З недоліків: більш...ість видів пластику поступаються металів в надійності і можуть тріснути від сильного удару, та й дряпається цей матеріал відчутно легше.

— Скловолокно. Найчастіше під цим терміном мається на увазі не чисте скловолокно (воно не підходить для виготовлення рукоятей), а склопластик — композитний матеріал, що поєднує скляне волокно і сполучний полімер. Цей матеріал має невелику вагу, стійкий до вологи і перепадів температур і досить міцний — найбільш прогресивні його різновиди не поступаються сталі. Як і звичайний пластик, він добре підходить для створення складних форм. Ще однією перевагою склопластику є низька теплопровідність — простіше кажучи, така рукоять не сильно «холодить» руку на морозі. Правда, і ціна всіх цих переваг досить висока.

— Дерево. Цей матеріал застосовувався для ножових рукояток з давніх пір, проте не втрачає популярності і в наші дні. Багато цінують дерево за приємний і стильний зовнішній вигляд, проте цим його плюси не вичерпуються: дерев'яні рукоятки важать відносно небагато, приємні на дотик, в т. ч. і в холодну погоду, а також не вислизають з рук. З іншого боку дерево, що не має спеціальної обробки, схильне накопичувати вологу, що веде до втрати «товарного вигляду» і навіть пошкоджень; крім того, цей матеріал досить чутливий до тріщин і подряпин. Варто сказати, в ножових рукоятях можуть застосовуватися різні породи дерева, в т. ч. і позбавлені наведених вище вад — але вони зазвичай важать багато і коштують досить дорого. Та й відносно прості варіанти можуть обійтися «в копієчку».

— Гума. Класична гума непогано підходить для кухонних ножів, однак мало придатна для похідних та інших аналогічних моделей через м'якість, а тому зустрічається рідко. Частіше використовуються специфічні різновиди гуми; їх властивості, зазвичай, багато в чому аналогічні описаному вище пластику.

— Сталь. Один з найпопулярніших матеріалів для мультитула, де рукоятки піддаються значним навантаженням; однак зустрічається і в ножах. Ключовими перевагами сталі є висока міцність і надійність. Вона має досить велику вагу, але масивність нерідко виявляється перевагою — зокрема, вона створює додаткове враження міцності і надійності. Серед однозначних недоліків сталі можна відзначити схильність «холодити» пальці і вислизати з вологих рук; однак перший момент помітний лише в холодну погоду без рукавичок, а другий нерідко компенсується рельєфною насічкою, яка забезпечує додаткову надійність в утриманні. Також варто врахувати, що різні марки сталі можуть мати різну стійкість до корозії, для деяких різновидів може знадобитися додатковий догляд.

— Алюміній. Ще один матеріал, досить популярний серед мультитулів, однак застосовується і в ножах. Багато в чому схожий зі сталлю, однак, з одного боку, важить менше і більш стійкий до корозії, з іншого — коштує дорожче.

— Мікарта. Матеріал з сімейства текстолітів; «листковий» композит, що поєднує волокнистий матеріал (зразок паперу, тканини або скловолокна) з полімерним наповнювачем. Конкретний склад мікарти може бути різним, проте обов'язковою особливістю виробництва є спікання під високим тиском. Завдяки цьому матеріал виходить дуже щільним, міцним і надійним, він придатний навіть для ножів топового класу, а невисока вартість дозволяє застосовувати мікарту і в бюджетних моделях. З практичної сторони мікарта досить приємна на дотик, абсолютно нечутлива до вологи і перепадів температур, не холодить руку і не проводить електрику. Крім того, ручки з мікарти ще й непогано виглядають: приміром, багато з них мають характерні візерунки, що імітують текстуру дерева.

— Титан. Сплави на основі титану можна віднести до матеріалів преміумкласу. Крім солідного зовнішнього вигляду, вони відрізняються невеликою вагою в поєднанні з високими показниками міцності. Крім того, титанові рукояті добре підходять і для використання за низьких температур, завдяки невисокій теплопровідності. Головним недоліком, традиційно для подібних матеріалів є висока вартість.

— Вуглепластик. Композитний матеріал, що поєднує нитки вуглецевого волокна (карбону) та пластикову основу. Головною перевагою даного матеріалу є висока міцність, порівняно з показниками сталі — притому що важить значно менше, до того ж абсолютно не схильний до корозії. З іншого боку, вуглепластик погано переносить точкові удари — від цього можуть з'явитися тріщини; та й вартість таких рукоятей досить висока.

— Ріг тварини. Натуральний ріг (наприклад, оленя або бика) належить до традиційних матеріалів, здавна застосовуються для рукоятей ножів. Головними перевагами цього матеріалу є естетичний зовнішній вигляд з характерним візерунком, а також рельєфна фактура, що полегшує утримання ножа в руці. Крім того, зручності триманню сприяє низька теплопровідність, завдяки якій рукоять не холодить руку. З іншого боку, ріг менш міцний, ніж та сама сталь або скловолокно. Тому в наш час цей матеріал використовується переважно з естетичних міркувань — для додання ножу характерного стилю.

— Кістка. Ще один «традиційний» матеріал, багато в чому аналогічний описаному вище рогу — зокрема, кістка приємна на дотик і стильно виглядає в ножах «мисливського» оформлення, але по міцності вона дещо поступається більш сучасним матеріалам. Основна відмінність від рогу полягає в тому, що кістяні ручки мають більше варіантів по текстурі і забарвленням, а їх поверхні зазвичай гладкі; останнє може бути як недоліком, та й перевагою, залежно від уподобань користувача.

— Шкіра. Шкіряні накладки на рукоять не тільки надають ножу стильний зовнішній вигляд, але і дають цілком практичні переваги: така поверхня надійна при утриманні як голими руками, та й у рукавичках, вона не холодить рук і приємна на дотик. З іншого боку, подібне оформлення обходиться досить дорого і не має явно виражених переваг перед більш простими матеріалами. Тому шкіра застосовується переважно як елемент зовнішнього оформлення, а не з практичних міркувань.

— Бронза. Сплав на основі міді з оловом, має своєрідний колір (червоний або золотий). За основними властивостями аналогічний сталі (див. вище), з практичної сторони відрізняється лише оригінальним зовнішнім виглядом і більш високою вартістю. Тому використовується бронза рідко, переважно для додання ножу оригінального зовнішнього вигляду.

— Латунь. Сплав на основі міді та цинку, характерного золотистого кольору. За характеристиками і застосуванням аналогічний описаній вище бронзі, використовується більше з естетичних, а не практичних міркувань.

— Метал. Даний варіант вказується для моделей, у яких виробник з тих чи інших причин не став уточнювати конкретний склад металу, що ввикористовується для рукояті (сталь, алюміній, бронза тощо), а також для рукоятей, що складаються з незвичайних сплавів, що не належать ні до одного з описаних вище варіантів. Конкретні властивості «металу» можуть бути різними, найпростіше їх оцінювати по ціновій категорії ножа.

Загальна вага ножа. Оцінювати цей показник коштує залежно від типу (див. вище) і призначення: наприклад, для компактної похідної моделі невелика вага зазвичай є перевагою, серед мисливських і рибальських все залежить від спеціалізації, а мачете за визначенням повинні бути важкими — інакше рубати таким лезом буде просто незручно.

– Без вістря. Моделі, у яких переважно клинку відсутнє явно виражене вістря. Така конструкція не дає змогу клинку робити проколи, що в деяких ситуаціях може бути перевагою. Наприклад, такі моделі відмінно підходять на роль «першого ножа для юного туриста»: відсутність вістря знижує ймовірність травм, що важливо для дітей, які не мають чіткої навички з безпечного поводження з ножем. У «дорослих» ситуаціях відсутність вістря може стати в нагоді, наприклад, при знятті шкури зі здобутого звіра (щоб не проколоти нутрощі) або розрізанні сітки, що щільно прилягає до борту гумового човна. Крім того, наявність вістря може бути одним з критеріїв приналежності до холодної зброї; у багатьох країнах ніж без вістря автоматично не є такою зброєю, незалежно від інших особливостей конструкції.

— Блокування леза. Наявність в складаному ножі спеціального замка, який запобігає випадковому складанню леза. Таке складання і незручно, і вельми травмонебезпечно, оскільки на шляху руху леза зазвичай виявляються пальці власника; блокування запобігає подібним неприємностям. Відзначимо, що блокування може не встановлюватися в компактні швейцарські ножі, лезо яких не представляє небезпеки через невеликий розмір, а серед метеликів ця функція не зустрічається в принципі – сама конструкція рукояті не дає змогу ножу скластися під час утримання в руці.

— Відкриття однією рукою. Можливість відкриття складаного ножа...(див. «Конструкція») за допомогою однієї руки. Серед ножів з такою особливістю можна виділити два різновиди – з ручним і автоматичним відкриттям. В «ручних» моделях для відкриття однією рукою на клинку передбачається виступ (шпеньок) або виріз, який грає роль упору для великого пальця; в «автоматах» лезо розкладається (а в багатьох ножах-фронталках — і складається) під дією пружини, керованою кнопкою або слайдером. В будь-якому разі, дана функція забезпечує додаткову зручність; однак варто враховувати, що в деяких країнах відкриття однією рукою вважається однією з ознак холодної зброї.
Окремо відзначимо, що ножі-метелики в нашому каталозі також вважаються «одноручними», причому за визначенням: будь-який такий ніж можна «розкрутити» з закритого положення у відкрите за допомогою порівняно нескладного прийому.

— Гак Емерсона. Пристосування, призначене для відкриття складного ножа прямо при витягуванні з кишені. Ніж з таким пристосуванням, на відміну від більш традиційних моделей, носиться на кліпсі вістрям вгору, а не вниз; а сам гак розташовується на обуху біля основи клинка і сконструйований таким чином, що при витяганні ножа можна зачепитися гаком за край кишені і розкрити лезо повністю або майже повністю. Дана функція може виявитися вельми корисною в критичних ситуаціях, де, що називається, все вирішують частки секунди. З іншого боку, варто мати на увазі, що для її ефективного використання потрібен певний навик; а з тканинами гак Емерсона «не дружить», він може пошкодити матеріал кишені, так що найкраще застосовувати такий спосіб розкриття з джинсами або іншим одягом з щільної міцної матерії.

— Підпальцева виїмка. Наявність в конструкції ножа спеціального поглиблення, розташованого на рукоятці, там, де при прямому хваті поміщається вказівний палець. Ця функція забезпечує додаткову зручність при утриманні ножа, однак робить його менш універсальним – при використанні інших варіантів хвата, крім прямого, виїмка може створити труднощі (тому, наприклад, в мисливських моделях вона зустрічається досить рідко). Відзначимо, що наявність підпальцевої виїмки і її глибина може служити одним з критеріїв при визначенні приналежності до холодної зброї.

– Кріплення для ремінця. Наявність в конструкції рукоятки ножа спеціального кріплення для темляка – особливого ремінця. Темляк забезпечує додаткову зручність при витяганні ножа з чохла, може використовуватися для додаткової фіксації рукоятки в руці, для встановлення противаги, що полегшує рубаючі удари (для мачете і аналогічних моделей, див. «Тип») тозо. Традиційне кріплення для ремінця являє собою просто отвір в рукояті. Однак в деяких типах ножів (зокрема, швейцарських) цю роль може грати кільце, яке також застосовується для кріплення самого ножа на карабін, зв'язку ключів тощо.

— Чохол. Класичний чохол-аксесуар, що забезпечує зручність, а іноді і додаткову безпеку при зберіганні і транспортуванні інструменту. При цьому відмінність такого аксесуара від піхов (які виконують аналогічну функцію) полягає в тому, що в чохол, як правило, ніж поміщається цілком, тоді як піхви прикривають тільки клинок, залишаючи рукоятку зовні. Відповідно, саме чохлами зазвичай комплектуються складані ножі і мультитули, та й серед нескладаних моделей подібні приналежності досить популярні. А ось основні варіанти за матеріалами:

• Тканинний чохол. Найбільш популярний в наш час різновид. В якості «тканини» зазвичай використовується міцний і надійний матеріал, стійкий до стирання, перепадів температур, ультрафіолету тощо; характерний приклад — щільне нейлонове («кордура») або поліуретанове волокно. У будь-якому разі тканинні чохли дешевше шкіряних і не такі вимогливі до догляду, при цьому вони надійні, практичні, та й виглядають непогано, завдяки чому і набули широкого поширення.
• Шкіряний чохол. Шкіряні чохли характеризються насамперед характерним зовнішнім виглядом. Нерідко такий виріб – це не просто утилітарне доповнення до ножа, а повноцінний іміджевий аксесуар, що додатково підкреслює стиль і характер власника. Та й за ступенем захисту шкіряні чохли дещо перевершують тканинні. З іншого боку, натуральна шкіра обходиться досить дорого, потребує дотримання спеціальних правил догляду і в деяких ситуаціях може втрачати зовнішній вигляд і робочі властивості (наприклад, при намоканні і швидкому висушуванні матеріал може потріскатися). А різні шкірозамінники (які теж можуть матися на увазі в даному разі) можуть мати різні характеристики — як правило, вони напряму залежать від ціни.
• Чохол для перенесення. Даний варіант в нашому каталозі вказується в двох варіантах: або якщо виробник прямо не уточнив конкретний матеріал, або якщо ніж може постачатися з різними видами чохлів (на вибір користувача або залежно від партії/регіону постачання — цей момент варто уточнювати окремо). Втім, в будь-якому разі матеріал нерідко можна уточнити по фотографіях – адже чохли найчастіше виконуються зі шкіри або з тканини, а розрізнити ці варіанти нескладно.

— Піхви. Даний аксесуар, як і чохол, використовується для зручного і безпечного зберігання і перенесення ножа. Відмінність же полягає в тому, що піхви приховують лише клинок, залишаючи рукоятку відкритою. Відповідно, подібними виробами має сенс доповнювати тільки нескладані ножі. Відзначимо також, що піхви зазвичай розраховані на можливість швидкого вилучення ножа (ще одна відмінність від тих же чохлів). А ось найбільш популярні матеріали, що застосовуються для таких приналежностей:

• Пластикові піхви. Пластик-недорогий і водночас досить практичний матеріал. У наш час на ринку представлена велика різноманітність сортів пластика, що розрізняються за характеристиками; це дає змогу підібрати варіант практично під будь-яке призначення і цінову категорію ножа. Завдяки цьому пластикові піхви вельми популярні. Відзначимо тільки, що вироби з кайдекса (який теж формально є пластиком) в нашому каталозі винесені окремо.
• Піхви з кайдекса. Першопочатково «Кайдекс» («Kydex») — це торгова марка компанії Sekisui SPI, проте в наш час під цією назвою об'єднують також аналогічні матеріали інших виробників. Кайдекс фактично є особливим прогресивним різновидом пластика, який характеризується високою міцністю, стійкістю до подряпин (таку поверхню складно подряпати навіть спеціально) і загальною надійністю. Для ілюстрації можна відзначити, що з такого матеріалу в наш час виготовляються навіть авіаційні обтічники і морські глибоководні роботи. У світлі цього піхви з кайдекса і винесені в окрему категорію. Само собою, обходяться такі вироби дорожче пластикових – однак різниця в ціні не така серйозна, як можна було б уявити. Так що подібні піхви можна зустріти навіть в порівняно простих моделях ножів.
• Шкіряні піхви. Для шкіряних піхов характерні ті ж особливості, що і для чохлів з цього матеріалу. Такі вироби відмінно виглядають; нерідко вони, на додаток до практичних функцій, грають ще й роль іміджевих аксесуарів. Особливо добре даний матеріал поєднується з мисливськими і туристичними ножами в традиційному оформленні; власне, такі моделі найчастіше і доповнюються шкіряними піхвами. А з практичного боку шкіра характеризується відмінною міцністю. Водночас цей матеріал потребує дотримання деяких спеціальних правил використання та догляду. Наприклад, шкіряне виріб, який намок, повинен сохнути повільно, при невисокій температурі — інакше він може втратити блиск і деформуватися. А для повної гарантії поверхню таких піхов бажано періодично обробляти спеціальними засобами. Також відзначимо, що натуральна шкіра коштує досить дорого, а різні шкірозамінники (які теж можуть застосовуватися в даному разі) можуть мати різні характеристики — як правило, вони напряму залежать від ціни.
• Тканинні піхви. Піхви з щільної і міцної тканини – як правило, на основі синтетичного волокна (наприклад, нейлонової «кордури»). Для захисту від контакту тканини з лезом у таких виробах нерідко передбачається додаткова вставка з пластику або іншого щільного матеріалу. Проте загалом цей варіант, з низки причин, використовується досить рідко — переважно у порівняно недорогих ножах.