Порівняння BRESSER Hunter 10x50 vs Nikon Aculon A211 10x50

Діаметр області, видимої в бінокль/монокуляр з відстані в 1 км — іншими словами, найбільша відстань між двома точками, при яких їх можна одночасно побачити з цієї відстані. Також його називають «лінійним полем зору». Поряд з кутовим полем зору (див. нижче) цей параметр характеризує охоплюється оптикою простір, водночас він наочно описує можливості тієї чи іншої моделі, ніж дані про кутах огляду. У моделях з регулюванням кратності (див. вище) зазвичай вказується максимальне поле зору — при найменшому збільшення і найбільш широкому куті огляду. Ця інформація часто доповнюється даними про мінімальному значенні.

Кут огляду, забезпечуваний біноклем/монокуляром і доступний погляду спостерігача. Цей параметр можна описати як кут між лініями, що з'єднують дві крайні точки видимого зображення в окулярі з оком спостерігача; іншими словами — це сектор, фактично спостерігається в бінокль (на відміну від описаного нижче реального кутового поля зору). Чим більше значення цього параметра, тим більшу частину контрольованого простору можна бачити без повороту приладу. З іншого боку, широке поле зору знижує кратність збільшення (див. вище) — або значно збільшує вартість пристрою в порівнянні з більш вузькоспрямованими.

Ділянка панорами, який можна розглянути через окуляри бінокля. Чим вище реальний кутове поле зору, тим ширше оглядовість оптики. Зверніть увагу, що кутове поле зору має зворотну залежність від кратності збільшення. Тобто, чим вище кратність, тим вже оглядовість (менше реальне кутове поле зору). Кутове поле зору реальне обчислюється наступним чином: потрібно кутове поле зору (в градусах °) розділити на кратність збільшення. Для порівняння, людське око має кутове поле зору 60 кутових секунд (“). У перерахунку на градуси вийде 150°. Хороший бінокль забезпечує реальне поле зору десь у межах 10 кутових секунд. Але не завжди є сенс гнатися за великими показниками реального кутового поля зору. Річ у тім, що при перегляді великої ділянки панорами, краю зображення отримують відчутні спотворення.

Найменша дистанція до спостережуваного предмета, при якій він буде чітко видно через бінокль/монокуляр. Всі подібні оптичні прилади першопочатково створюються для спостережень за віддаленими об'єктами, тому на невеликих відстанях здатні працювати далеко не всі з них. При виборі моделі за цим параметром варто виходити з передбачуваних умов спостереження: в ідеалі мінімальна дистанція фокусування не повинна бути більше, ніж найменша можлива відстань до спостережуваного предмета.

Виносом називають відстань між лінзою окуляра і вихідною зіницею оптичного приладу (див. «Діаметр вихідного вічка»). Оптимальна якість зображення досягається в тому випадку, коли вихідний зіницю проєктується прямо на око спостерігача; так що з практичної точки зору винос — це така відстань від ока до лінзи окуляра, на якому забезпечується найкраща видимість і відсутня затемнення країв (віньєтки). Великий винос особливо важливий у тому випадку, якщо бінокль/монокуляр планується використовувати одночасно з окулярами — адже в таких випадках немає можливості піднести окуляр впритул до ока.

Матеріал, який використовується для призм, встановлених в біноклях і монокулярах.

— BK-7. Різновид боросилікатного оптичного скла (крона), порівняно недорогий і водночас досить функціональний матеріал, що забезпечує хоча і не видатну, але цілком прийнятну якість зображення. Застосовується в моделях початкового і середнього рівня.

— BaK-4. Барієве оптичне скло, що помітно перевершує BK-7 за яскравістю і чіткістю зображення, однак і більш дороге. Відповідно і зустрічається переважно в преміумсегменті.

Діапазон регулювання міжзіничних відстаней, передбачений в біноклі з відповідною функцією.

Нагадаємо, в ідеалі межзрачковое відстань приладу має відповідати відстані між центрами зіниць самого користувача. З цим розрахунком і варто вибирати бінокль по даному параметру; а якщо пристроєм будуть користуватися кілька людей — варто переконатися, що всі вони «вписуються» в діапазон регулювання обраної моделі. Втім, далеко не кожна людина точно знає своє межзрачковое відстань, тим більше що воно змінюється з віком; та й коло користувачів може бути невизначеним — наприклад, якщо мова йде про «прокатному» Біноклі в мисливському господарстві. У таких випадках варто виходити з наступного.

У дорослих людей більш-менш стандартного статури міжзінична відстань знаходиться в проміжку від 60 до 66 мм. Цей діапазон сучасні біноклі перекривають з запасом — навіть самі скромні моделі підтримують значення від 60 до 70 мм, а в більшості випадків нижня межа діапазону лежить в районі 54 – 57 мм, а верхня — 72 – 75 мм. Цього цілком достатньо для більшості дорослих, у тому числі з нестандартним статурою — мініатюрним, або ж навпаки, великим. Так що більш великий діапазон може стати в нагоді лише в особливих випадках. Наприклад, якщо біноклем буде користуватися дитина — то бажано, щоб нижня межа регулювання була нижче, ніж стандартні 50 – 55 мм (в окремих моделях ця межа знаходиться на рівні 38 мм, а то і 34 мм).

Наявність в конструкції бінокля/монокуляра посиленого корпусу, захищає чутливу оптику від ударів і падінь. Ступінь такого захисту в різних моделях може відрізнятися, однак навіть найпростіші з них зазвичай здатні витримати випадкове падіння з рук на тверду поверхню без камінців та інших небезпечних предметів.

Наявність в конструкції бінокля/монокуляра гнізда для кріплення адаптера під штатив (сам адаптер в комплект не входить, якщо не зазначено інше). Ця функція особливо важлива для моделей високої кратності (див. вище): вони зазвичай мають велику вагу, що ускладнює стабільне утримання в руках, а при великому збільшенні навіть невеликі тремтіння можуть зробити неможливим спостереження. Крім того, встановлення на штативі зручне для постійного спостереження за певним місцем, а для такого спостереження не завжди потрібна висока кратність. Тому можливість кріплення адаптера можуть мати навіть досить невеликі прилади. Самі ж адаптери можуть бути розраховані на різні розміри штативних кріплень — це необхідно враховувати при виборі такої моделі.