Порівняння Asus Xonar AE vs Asus Xonar DSX

Марка аудіочипа, встановленого в звуковій карті.

Аудіочип є однією з найважливіших деталей звукової карти, свого роду «серцем» всієї схеми, і саме від його характеристик багато в чому залежить якість звучання і інші можливості тієї або іншої моделі. Знаючи марку чипа, можна з легкістю знайти різну інформацію по ньому — офіційні характеристики, результати тестів, відгуки тощо — і на підставі цього зробити висновок, наскільки ця звукова карта здатна задовольнити Ваші вимоги. Зрозуміло, для звичайних аудіокарт (див. «Вид») заглиблюватися в такі подробиці найчастіше нема сенсу, а от при виборі геймерської або аудіофільської моделі вони можуть виявитися дуже корисними.

Різні стандарти і спеціальні технології цифрового звуку, з якими офіційно сумісна звукова карта. Наприклад, стандарти Dolby і DTS в різних варіаціях використовуються переважно для багатоканальних музики у фільмах, а DirectSound і EAX забезпечують високоякісний «об'ємний звук в іграх. На практиці можливості роботи з тим чи іншим стандартом багато в чому визначаються програмною частиною системи, а не характеристики звукової карти; однак офіційна сумісність означає як мінімум повну відповідність карти вимогам стандарту і мінімальний ризик виникнення конфліктів на апаратному рівні.

Цей параметр визначає співвідношення чистого звуку, що видається на виході ЦАП, до всіх сторонніх шумів. Таким чином, він є досить яскравим показником чистоти звуку. За співвідношенням сигнал/шум ЦАП в сучасних звукових картах можна поділити наступним чином:

до 90 дБ — початковий рівень;
90-100 дБ — середній рівень, прогресивні «домашні» моделі;
понад 100 дБ — професійний рівень.

Співвідношення сигнал/шум, забезпечуване аналого-цифровим перетворювачем (АЦП) звукової карти в обробленому сигналі. Детальніше про це співвідношенні див. однойменний пункт вище. Тут же відзначимо, що в побутовому використанні воно не грає вирішальної ролі, а от якщо Ви плануєте записувати звук у гарному якості, варто вибрати карту з високим значенням цього показника.

— Підсилювач для навушників. Наявність окремого підсилювача для навушників в конструкції звукової карти. Таке оснащення дозволяє як мінімум покращити загальне звучання «вух», а також реалізувати різні додаткові налаштування для такого звучання (наприклад, окремий регулятор гучності). А деякі навушники — насамперед моделі Hi-Fi рівня з високим імпедансом — в принципі не можуть використовуватися без спеціальних підсилювачів.

— Модуль управління. Наявність зовнішнього модуля управлінняв конструкції звукової карти. Такий модуль фактично являє собою пульт управління з дротовим підключенням; він не дає такої свободи переміщення, як бездротовий пульт ДУ (див. нижче), однак обходиться дешевше і нерідко виявляється більш зручним. Так, модуль управління не обов'язково повинен знаходитися в прямій видимості щодо аудіокарти, а довжини дроту найчастіше цілком вистачає, щоб розмістити пристрій під рукою користувача. Правда, набір регулювань, винесений на зовнішній блок, зазвичай обмежений самими базовими налаштуваннями; проте навіть цього, зазвичай, цілком достатньо для комфортного використання. До того ж на блоці управління нерідко передбачаються ще й додаткові роз'єми для підключення навушників і мікрофону. Крім того, ця функція особливо зручна в іграх — вона дозволяє настроювати звук, не відволікаючись від самої гри. Втім, зовнішніми модулями можуть оснащуватися і інші різновиди звукових карт (див. «Вид»...).

— Пульт ДУ. Наявність пульта дистанційного керування в комплекті поставки звукової карти. Не варто плутати цю функцію з описаним вище зовнішнім модулем управління: в даному випадку мається на увазі класичний бездротовий ІЧ-пульт, на зразок тих, що застосовуються в телевізорах. Такий пристрій не обов'язково охоплює всі можливості аудіоадаптера, проте набір функцій пульта може бути досить великим. З іншого боку, необхідність керувати звуковою картою на відстані виникає вкрай рідко, і здебільшого для цього достатньо згаданого модуля. Так що моделі з пультом ДУ не набули особливого поширення.

— Вихід на передню панель. Можливість підключення внутрішньої звукової карти (див. «Тип») до роз'ємам на передній панелі ПК. Для цього на платі передбачається спеціальний конектор (або кілька конекторів), який з'єднується з відповідним роз'ємом (роз'ємами) за допомогою дроту. Зручність даної функції очевидно: в настільних комп'ютерах передня панель розташовується ближче всього до користувача, і саме до неї найлегше підключати периферію, передбачає часте підключення і відключення — таку, як навушники та мікрофони. Власне, роз'єми під такі пристрої найчастіше і виводяться на передню панель.

Кількість в конструкції звукової карти виходів з роз'ємами стандарту 3.5 мм mini-Jack. Саме такий роз'єм використовує переважна більшість сучасних комп'ютерних навушників і колонок всіх цінових категорій (хоча в топової техніці він зустрічається відносно рідко), та й в інших аудіопристроях споживчого класу він дуже популярний. Тому практично всі звукові карти початкового і середнього рівня мають як мінімум одне гніздо формату 3.5 мм; відсутність таких виходів характерна для спеціалізованих моделей (наприклад, ЦАП, див. «Вид»). Також відзначимо, що одиничний вихід mini-jack може працювати максимум з двома каналами, однак цей інтерфейс застосовується і в системах багатоканального звуку — в цьому випадку аудіокарта оснащується декількома роз'ємами, кожен з яких відповідає за свою частину системи. Наприклад, для систем 5.1 один роз'єм виділяється на центр, один на пару фронтальних каналів, один на пару тилових і один сабвуфер.

Як і у випадку з входами 3.5 мм (див. вище), виходи цього типу можуть мати різне призначення і навіть мають функцію переналаштування.