Порівняння Asus Xonar AE vs Asus Strix Soar

Марка аудіочипа, встановленого в звуковій карті.

Аудіочип є однією з найважливіших деталей звукової карти, свого роду «серцем» всієї схеми, і саме від його характеристик багато в чому залежить якість звучання і інші можливості тієї або іншої моделі. Знаючи марку чипа, можна з легкістю знайти різну інформацію по ньому — офіційні характеристики, результати тестів, відгуки тощо — і на підставі цього зробити висновок, наскільки ця звукова карта здатна задовольнити Ваші вимоги. Зрозуміло, для звичайних аудіокарт (див. «Вид») заглиблюватися в такі подробиці найчастіше нема сенсу, а от при виборі геймерської або аудіофільської моделі вони можуть виявитися дуже корисними.

Необхідність підключення до звукової карти додаткового живлення.

Більшість як внутрішніх, так і зовнішніх (див. «Тип») звукових карт отримують живлення безпосередньо через роз'єм підключення (див. «Інтерфейс підключення»). Водночас для нормальної роботи прогресивних моделей (наприклад, аудіофильських і геймерських, а також деяких ЦАП; див. «Вид») цієї потужності може бути недостатньо, що вимагає додаткового джерела живлення. У внутрішніх аудіокартах воно здійснюється від блока живлення комп'ютера, у зовнішніх — безпосередньо від мережі 230 В.

Цей параметр визначає співвідношення чистого звуку, що видається на виході ЦАП, до всіх сторонніх шумів. Таким чином, він є досить яскравим показником чистоти звуку. За співвідношенням сигнал/шум ЦАП в сучасних звукових картах можна поділити наступним чином:

до 90 дБ — початковий рівень;
90-100 дБ — середній рівень, прогресивні «домашні» моделі;
понад 100 дБ — професійний рівень.

Співвідношення сигнал/шум, забезпечуване аналого-цифровим перетворювачем (АЦП) звукової карти в обробленому сигналі. Детальніше про це співвідношенні див. однойменний пункт вище. Тут же відзначимо, що в побутовому використанні воно не грає вирішальної ролі, а от якщо Ви плануєте записувати звук у гарному якості, варто вибрати карту з високим значенням цього показника.

— Підсилювач для навушників. Наявність окремого підсилювача для навушників в конструкції звукової карти. Таке оснащення дозволяє як мінімум покращити загальне звучання «вух», а також реалізувати різні додаткові налаштування для такого звучання (наприклад, окремий регулятор гучності). А деякі навушники — насамперед моделі Hi-Fi рівня з високим імпедансом — в принципі не можуть використовуватися без спеціальних підсилювачів.

— Модуль управління. Наявність зовнішнього модуля управлінняв конструкції звукової карти. Такий модуль фактично являє собою пульт управління з дротовим підключенням; він не дає такої свободи переміщення, як бездротовий пульт ДУ (див. нижче), однак обходиться дешевше і нерідко виявляється більш зручним. Так, модуль управління не обов'язково повинен знаходитися в прямій видимості щодо аудіокарти, а довжини дроту найчастіше цілком вистачає, щоб розмістити пристрій під рукою користувача. Правда, набір регулювань, винесений на зовнішній блок, зазвичай обмежений самими базовими налаштуваннями; проте навіть цього, зазвичай, цілком достатньо для комфортного використання. До того ж на блоці управління нерідко передбачаються ще й додаткові роз'єми для підключення навушників і мікрофону. Крім того, ця функція особливо зручна в іграх — вона дозволяє настроювати звук, не відволікаючись від самої гри. Втім, зовнішніми модулями можуть оснащуватися і інші різновиди звукових карт (див. «Вид»...).

— Пульт ДУ. Наявність пульта дистанційного керування в комплекті поставки звукової карти. Не варто плутати цю функцію з описаним вище зовнішнім модулем управління: в даному випадку мається на увазі класичний бездротовий ІЧ-пульт, на зразок тих, що застосовуються в телевізорах. Такий пристрій не обов'язково охоплює всі можливості аудіоадаптера, проте набір функцій пульта може бути досить великим. З іншого боку, необхідність керувати звуковою картою на відстані виникає вкрай рідко, і здебільшого для цього достатньо згаданого модуля. Так що моделі з пультом ДУ не набули особливого поширення.

— Вихід на передню панель. Можливість підключення внутрішньої звукової карти (див. «Тип») до роз'ємам на передній панелі ПК. Для цього на платі передбачається спеціальний конектор (або кілька конекторів), який з'єднується з відповідним роз'ємом (роз'ємами) за допомогою дроту. Зручність даної функції очевидно: в настільних комп'ютерах передня панель розташовується ближче всього до користувача, і саме до неї найлегше підключати периферію, передбачає часте підключення і відключення — таку, як навушники та мікрофони. Власне, роз'єми під такі пристрої найчастіше і виводяться на передню панель.

Кількість оптичних виходів S/P-DIF, передбачене в конструкції звукової карти.

S/P-DIF — стандарт цифрової передачі звуку, в т. ч. багатоканального, досить широко поширений в домашньої акустики. На апаратному рівні цей стандарт має дві версії — коаксіальну (див. нижче) і оптичну, про яку тут йдеться. Оптоволоконний кабель TOSLINK, використовуваний при даному типі підключення, відрізняється високою стійкістю до перешкод: електромагнітні наведення не взаємодіють зі світловими імпульсами, за рахунок яких передається сигнал. З іншого боку, такий кабель коштує дорожче коаксіального електричного дроту та вимагає акуратного звернення — сильний натиск або перегин можуть пошкодити оптоволокно.

Кількість виходів S/P-DIF з коаксіальними роз'ємами, передбачене в конструкції звукової карти.

S/P-DIF — стандарт передачі звуку, в т. ч. багатоканального, в цифровому форматі, досить широко поширений в домашньої акустики. На апаратному рівні цей стандарт має дві версії — оптичну (див. вище) і коаксіальну, про яку тут йдеться. Для коаксіального підключення застосовується екранований електричний дріт з роз'ємами RCA. Він обходиться дешевше оптоволоконного кабелю і не так чутливий до тиску і різких згинів — однак, незважаючи на екранування, не дає повної гарантії від електромагнітних перешкод. Відповідно, застосовувати звичайний (не-екранований) RCA-кабель з коаксіальним інтерфейсом застосовувати однозначно не варто — велика ймовірність нестабільної роботи через зовнішніх наведень.