Порівняння BOSS Katana-50MKII vs Fender Mustang LT25

Номінальна потужність пристрою.

Нагадаємо, номінальною в акустиці називають найбільшу середню (середньоквадратичну) потужність звуку або сигналу, яку пристрій може видати протягом необмежено довгого часу. Окремі скачки гучності можуть в рази перевищувати даний показник, проте ключовою характеристикою є саме середнє значення. А ось конкретний сенс даного параметра залежить від типу апаратури (див. вище). Наприклад, для комбопідсилювачів в даному пункті зазвичай наводиться потужність вбудованих динаміків; можливості власного підсилювача за визначенням відповідають цій цифрі, так що для подібної апаратури номінальна потужність визначає виключно загальну гучність звучання. Також потужність акустики вказується і для кабінетів, проте тут вже стає актуальним інший момент — сумісність із зовнішнім підсилювачем (перш за все «головою»). Вихідна потужність цього підсилювача повинна бути не вище номінальної потужності кабінету, щоб уникнути перевантажень; а в ідеалі ці характеристики повинні збігатися — це дасть змогу використовувати динамік на повну потужність без спотворень звуку.

Для голови, відповідно, в даному пункті наводиться номінальна потужність на виході, яка визначає можливість роботи підсилювача з конкретним кабінетом або інший АС. Однак варто відзначити, що в якості номінальної для голів вказується максимально можливе значення потужності, яке досягається далеко не завжди. Наприклад, у багатьох моделях передбачається кілька звукових виходів – під пасивну...акустику з різним імпедансом (нагадаємо, стандартні значення імпедансу складають 2, 4, 8 і 16 Ом); а чим вище імпеданс підключеного динаміка — тим нижче буде фактична потужність. В інших головах є можливість обмеження максимальної потужності – наприклад, щоб на максимальному рівні пристрій видавав не 100 Вт, а 50 Вт або навіть 25 Вт. Іноді ці особливості поєднуються в одному пристрої.

У будь-якому разі при виборі за даним показником варто враховувати особливості планованого застосування апаратури. Наприклад, навряд чи має сенс купувати навіть 40-ватний «комбік» для практики в домашніх умовах – для цих цілей буде цілком достатньо 15 Вт, а то і менше. А якщо мова йде про ламповий пристрій, то в нашому прикладі максимальна рекомендована потужність і взагалі становитиме всього 5 Вт — специфіка лампових схем така, що при тій же номінальній потужності вони виходять ефективніше транзисторних в плані чутності. Для репетицій в групі без ударної установки (наприклад, дві гітари плюс бас) бажана потужність побільше, близько 40 «транзисторних» ват, а при наявності ударних — не менше 60 Вт. Транзисторні пристрої потужністю до 150 Вт і лампові до 40 – 50 Вт підійдуть для спеціалізованих репбаз і концертів в порівняно невеликих приміщеннях, а більш високі показники зустрічаються переважно в обладнанні для масштабних заходів. Докладні рекомендації щодо оптимальної потужності для тих чи інших умов можна знайти в спеціальних джерелах..

Окремо варто згадати басові підсилювачі: вважається, що для нормального узгодження між собою потужність басового «комбіка» повинна бути в два рази вище потужності гітарного.

Діаметр низькочастотного або низько-середньочастотного динаміка, встановленого в пристрої. Традиційно вказується в дюймах.

Конкретний сенс даного параметра може бути різним, залежно від кількості смуг (див. вище). У трьохсмугових системах мова йде про НЧ-динамік, в двосмугових – про динамік, що відповідає за низькі і середні частоти; а якщо підсилювач не має поділу на смуги, в даному пункті вказується діаметр основного випромінювача.

В цілому більш потужні динаміки зазвичай робляться більшими – інакше складно було б досягти необхідних показників гучності. Однак жорсткої залежності тут немає, і одна і та ж потужність цілком може поєднуватися з різним діаметром. У таких варіантах варто виходити з того, що більший випромінювач є кращим з акустичної точки зору — збільшення розміру сприяє більш повному і насиченому звучанню середніх і особливо низьких частот. З іншого боку, збільшення розмірів неминуче позначається на габаритах і вазі всього пристрою. Ну і не варто забувати, що загальна якість звуку залежить не тільки від діаметра динаміка, але і від великої кількості інших параметрів.

Що стосується конкретних розмірів, то стандартним варіантом для акустики під електричні та акустичні гітари вважається 10" і 12"; однак зустрічаються динаміки і меншого розміру (10", 8" і навіть менше). А ось великі в...ипромінювачі на 15" застосовуються переважно в рішеннях для бас-гітар (хоча серед таких пристроїв також зустрічається різноманітність діаметрів). Зрозуміло ці цифри є відносними, при їх оцінці варто також враховувати потужність акустики. Наприклад, для гітарної моделі на 10 — 15 Вт згадані 12" – це максимально доступний розмір динаміка, а вже для пристроїв на 50-100 Вт його можна назвати середнім. Також відзначимо, що непоганою заміною одному великому випромінювачу можуть стати кілька дрібніших, що забезпечують ту ж сумарну потужність; так що, наприклад, 8" динаміки можна зустріти навіть в рішеннях на 200 Вт і більше — тільки таких динаміків зазвичай встановлюється кілька.

Кількість каналів, передбачена в комбопідсилювачі або окремій «голові» (див. «Тип»).

Даний параметр вказується тільки в тому разі, якщо пристрій має більше одного каналу. Канал в даному разі можна описати як свого роду «шлях» для аудіосигнала, що має свій специфічний набір налаштувань. Якщо таких «шляхів» кілька — то кожен з них можна налаштувати на свій розсуд і перемикатися між варіантами звучання буквально одним натисканням кнопки (в крайньому разі — перемиканням інструменту на інший вхід). Найбільш характерний приклад застосування даної функції виглядає так: один канал застосовується для чистого звуку, а другий — для «перевантаження» з використанням вбудованого дісторшена або овердрайву (див. «Ефекти»). Без поділу на канали звук доводилося б змінювати або переналаштуванням підсилювача (всякий раз виставляючи параметри заново, що просто незручно), або використанням зовнішніх «примочок» (а це не завжди є оптимальним варіантом з низки інших причин).

Що стосується числа каналів, то в багатоканальних моделях їх найчастіше яксамераз два — це дає згадані додаткові можливості і водночас не особливо впливає на вартість пристрою. Цей варіант є оптимальним для музикантів-початківців, проте зустрічається і в професійній апаратурі. Збільшення числа каналів дає змогу передбачити більш прогресивні варіанти передвстановлених налаштувань (наприклад, «чистий дзвінкий», «чистий теплий», «Crunch» і «Overdrive»), проте помітно усклад...нює і здорожує конструкцію. Тому чим більша дана кількість – тим менше моделей з такими характеристиками представлено на ринку. Максимальний показник, що зустрічається в сучасних гітарних підсилювачах – 6; подібну кількість можна зустріти в окремих професійних моделях, переважно з цифровою елементною базою (див. «Тип»).

Тип еквалайзера, передбаченого в конструкції пристрою

Еквалайзер дає змогу змінювати гучність окремої частини звукового діапазону (смуги частот), змінюючи, таким чином, забарвлення всього звучання. Це одна з найважливіших функцій, пов'язаних з налаштуванням звуку; тому вона може передбачатися безпосередньо в самих гітарних підсилювачах. А тип еквалайзера вказується за числом смуг, доступних для регулювання.

Чим більше цих смуг – тим точніше можна налаштувати звук, проте тим складніше і дорожче виходить апаратура. У світлі цього найпростіший варіант передбачає всього 2 смуги – низьких і високих частот; нерідко такий еквалайзер має вигляд двох окремих ручок регулювання рівня НЧ і ВЧ. При цьому відзначимо, що подібний функціонал можна зустріти як в бюджетних, так і в висококласних гітарних підсилювачах: у другому варі передбачається, що якщо потрібне більш тонке регулювання — можна скористатися зовнішнім обладнанням. Втім, найбільшою популярністю в наш час користуються трьохсмугові рішення (низькі, середні і верхні частоти): такий еквалайзер дає досить великі можливості з налаштування звучання і при цьому обходиться порівняно недорого (а якщо потрібне більш тонке регулювання — можна скористатися зовнішнім обладнанням). 4-смугові еквалайзери помітно менш поширені, проте теж досить популярні (в тому числі в недорогих пристроях); а в окремих моделя...х передбачається 5 і більше (до 12) смуг регулювання.

Вбудовані ефекти, передбачені в комбопідсилювачі. Досягати різних ефектів можна і з допомогою зовнішніх «примочок», однак такі примочки потрібно шукати і підключати окремо, тоді як вбудовані ефекти доступні відразу і без зайвих налаштувань.

— Overdrive. Спотворення у вигляді характерного електро «дзижчання» на низьких частотах і «завивання» на високих, трохи більш м'яке, ніж distortion. Популярно, зокрема, в хард-році.

— Distortion. Достатньо жорстке і різке спотворення, схоже за звучанням з overdrive, але більш інтенсивне і яскраве. Широко використовується в різних стилях металу, зустрічається і в році.

— Reverb. Ефект, заснований на імітації багаторазової затухаючої луни від кожного звуку. Залежно від тривалості і інтенсивності повторень може надавати різне забарвлення звучанню. Використовується як художній прийом; крім того, може створювати ефект того, що гітара звучить у певному приміщенні (концертна зала, кімната з кам'яними стінами, відкрита площадка в горах тощо). Відзначимо, що налаштування реверберації може здійснюватися як за окремими параметрами (інтенсивність, тривалість луни та ін), так і шляхом вибору встановленого набору параметрів (наприклад, «різкий звук в кімнаті» або «м'який звук в залі»).

— Tremolo. Першопочатково тремоло — це ефект тремтіння звуку, що виникає...за рахунок невеликих і швидких коливань гучності кожної ноти. Іноді під цим терміном розуміють вібрато (див. нижче) — аж до того, що самі виробники гітарних підсилювачів під ефектом тремоло мають на увазі ефект вібрато, і навпаки. Так що конкретну специфіку даного ефекту в кожному разі варто уточнювати окремо. У будь-якому разі тремоло може бути «фіксованим» або налаштовуватися по глибині (діапазону зміни гучності) і швидкості (частоті тремтіння).

— Vibrato. Ще один ефект «тремтіння» звуку, який часто плутають з тремоло (див. вище) — аж до того, що обидва терміни використовуються як тотожні. Однак це невірно; різниця полягає в тому, що вібрато здійснюється за рахунок швидких коливань ноти не по гучності, а по частоті. Аналогічного ефекту можна досягти на гітарі за рахунок «пульсуючої» підтяжки струни, проте використовувати вбудований інструмент підсилювача здебільшого значно зручніше.

— Chorus. Ефект, покликаний імітувати хорове звучання інструменту. Для цього підсилювач копіює звук гітари і відтворює декілька копій одночасно з оригінальним сигналом, дещо зрушуючи їх за часом (десь на 20 – 30 мс з постійною зміною) і частоті. Правда, повноцінного хорового звучання таким способом добитися неможливо, однак ефект є досить оригінальним сам по собі.

— Delay. Специфічний різновид реверберації (див. «Reverb»), що отримав поширення як окремий ефект. Delay імітує чітку одноразову луну від відтвореного звуку; для цього вихідний сигнал копіюється і відтворюється з певною затримкою у часі (не менше 50 мс).

Крім описаних вище, в сучасних гітарних комбопідсилювачаї можуть зустрічатися і інші ефекти, зокрема:

— Flanger. Ефект, що нагадує посвист реактивного двигуна; нерідко його порівнюють з літаком, що злітає. Створюється аналогічно описаному вище Chorus'у, відрізняється від нього меншим часом затримки і наявністю зворотного зв'язку.

— Echo. Ще один різновид реверберації, аналогічний ділею (див. «Delay»). Відрізняється тим, що в даному разі ехо відтворюється багаторазово.

— Octaver. Ефект, при якому до сигналу додається його копія, зрушена на октаву або дві.

— Wah-Wah. Ефект, що забезпечує характерне «квакаюче» звучання.

У будь-якому разі даний список не є вичерпним: у сучасних гітарних підсилювачах можна зустріти і інші, більш специфічні варіанти оброблення звуку. Уточнити конкретну специфіку таких ефектів можна за документацією виробника.

Тип виходу на навушники, передбаченого в конструкції підсилювача.

Навушники будуть корисні перш за все в ситуації, коли не можна шуміти — наприклад, при вправах на гітарі в пізній час. А варіанти їх підключення можуть бути такими:

— Mini-Jack (3.5 мм). Вихід під стандартний штекер 3.5 мм mini-Jack. Таким штекером оснащується більшість сучасних навушників, особливо початкового і середнього рівня. Однак за якістю і надійності з'єднання він помітно поступається більш великому Jack 6.35 мм (див. нижче), тому в комбоусилителях зустрічається порівняно рідко.

— Jack (6.35 мм). Роз'єм досить великого розміру, розрахований переважно на стаціонарну аудіотехніку. Як основний спосіб підключення рідко зустрічається серед навушників, переважно це професійні моделі. Водночас підключити в таке кубло навушники з роз'ємом 3.5 мм mini-Jack можна за допомогою найпростішого перехідника (у багатьох «вухах» такі перехідники навіть включаються в стандартний комплект поставки); а саме з'єднання виходить щільним, надійним і з мінімумом перешкод від точки контакту. Завдяки цьому більшість «комбіків» використовує саме цей тип роз'єму.

Тип лінійного виходу, передбаченого в конструкції комбоусилителя.

На такий вихід, згідно з назвою, подається аналоговий аудіосигнал лінійного рівня. При цьому, на відміну від виходу передпідсилювача (див. вище), рівень сигналу на лінійному виході не регулюється. Цей інтерфейс використовується переважно для підключення записуючих пристроїв, хоча може використовуватися і для виведення сигналу на зовнішній підсилювач (власне, за відсутності виходу Pre-Amp єдиним варіантом такого підключення залишається лінійний вхід). А типи роз'ємів, що застосовуються для лінійного виходу, можуть бути такими:

— Mini-Jack (3.5 мм). Класичний «мініджек» відрізняється невеликими розмірами, однак по надійності і якості підключення поступається великим роз'ємам; компактність у разі комбопідсилювачів найчастіше не грає вирішального значення. А тому зустрічаються подібні виходи вкрай рідко, переважно в найбільш компактних «комбиках».

— Jack (6.35 мм). Роз'єм, досить популярний у стаціонарній аудіотехніці, в т. ч. досить прогресивною. Теоретично може забезпечувати навіть балансне підключення (див. нижче), однак дана можливість є далеко не обов'язковою, її наявність варто уточнювати окремо. Також відзначимо, що в таке кубло за допомогою найпростішого перехідника можна підключити штекер 3.5 мм mini-Jack.

— Балансний XLR. Вихід XLR — характерний цілий трьохконтактний роз'єм — з балансним типом підключення. При тако...му підключенні сигнал передається по трьох проводах замість двох, причому особливим чином, завдяки якому гасяться наводяться на дріт перешкоди. Це дозволяє застосовувати навіть досить довгі кабелі без шкоди для чистоти сигналу, завдяки чому даний тип підключення підходить навіть для професійної аудіоапаратури. Власне, XLR теж вважається професійним інтерфейсом — як через можливості працювати з балансним сигналом, так і через досить великих габаритів і підвищеної надійності (роз'єми часто оснащуються замками для фіксації штекерів).

— Джек / XLR. Зазвичай, в даному випадку мається на увазі комбінований роз'єм, що поєднує в собі 6.35 мм Jack і XLR. Про особливості того й іншого див. вище; а комбінований роз'єм виглядає як гніздо XLR, доповнене в центрі отвором під штекер Jack.

— Jack / RCA. Наявність в пристрої відразу двох лінійних виходів, з різними типами роз'ємів. Про інтерфейсі Jack докладніше див. вище. А RCA являє собою роз'єм під коаксіальний кабель зі штекером-«тюльпаном»; це один із самих популярних інтерфейсів в стаціонарній аудіотехніці початкового і середнього рівня, однак в гітарних підсилювачах він зустрічається порівняно рідко.

— Фірмовий. Фірмовий роз'єм, не відноситься до якого-небудь загальноприйнятого стандарту. Використовується переважно для підключення обладнання тієї ж марки, що і «комбік».

Наявність в пристрої власного дисплея.

Дана особливість зустрічається виключно в гітарній апаратурі, що має підсилювач потужності – тобто всіх різновидах, крім кабінетів (див. «Тип»). Сам дисплей найчастіше має досить простий функціонал; нерідко це і взагалі найпростіший сегментний екран, на якому можуть відображатися цифри і деякі спеціальні символи. Проте, навіть такий екран забезпечує додаткову зручність і дає змогу з легкістю стежити за параметрами роботи. А в цифрових моделях (див. «Вид») можуть передбачатися і більш прогресивні дисплеї, здатні відображати різну текстову і графічну інформацію: назву обраного каналу, налаштування еквалайзера тощо.