Порівняння Panasonic HC-X1500 vs Panasonic HC-VXF1

— Любительська. Як випливає з назви, такі камери розраховані на відносно нескладні завдання у межах звичайного повсякденного використання — зйомку сімейної хроніки, урочистих подій, невеликих документальних роликів, відеопрезентацій тощо Зазначимо, що аматорські пристрої можуть мати досить широкий діапазон налаштувань і забезпечувати високу якість зображення. Тим не менш, навіть найбільш прогресивні варіанти не можуть замінити професійне обладнання; та й загальним принципом їх конструкції є спрощення та полегшення роботи. Однією з характерних рис камер цього типу є компактні розміри (хоча і більш великі, ніж в описаних нижче кишенькових), які дають змогу з легкістю утримувати пристрій у руці на вазі. Крім того, серед них дуже рідко трапляються моделі з видошукачем (див. «Функції і можливості»), а зі змінним об'єктивом (див. нижче) не зустрічаються взагалі.

— Професійна. Камери, призначені для професійної зйомки, зовні виділяються великими розмірами — вони відчутно більше, ніж аматорські, і часто розраховані на перенесення на плечі, а не утримання в руках (хоч є й компактні моделі, порівнянні з аматорськими). Це пов'язано насамперед з великою кількістю можливостей: моделі цього типу мають безліч додаткових налаштувань, кожній з яких можна керувати вручну, а також розширений набір інтерфейсів, більш ємкі акумулятори, кріплення для зовнішніх мікрофонів і т. ін....Також варто відзначити наявність в цьому класі пристроїв зі змінними об'єктивами (див. нижче). Професійні камери незамінні для тележурналістики і зйомки кіно, а от для особистого використання вони підходять слабо. І справа тут не тільки у великих розмірах та високій вартості: звернення з таким пристроєм потребує певних навичок, а велика кількість налаштувань може створити безліч проблем для недосвідчених користувачів.

— 3D відеокамера. До цієї категорії віднесено усі моделі, що мають функцію зйомки 3D (див. нижче). Конкретний зовнішній вигляд і функціонал таких камер може змінюватися: одні ближче до описаних вище аматорським моделям, інші — до професійних. Те ж стосується реалізації 3D-зйомки: деякі моделі першопочатково оснащуються стереооб'єктивом, в інших цю функцію виконує адаптер, що встановлюється на традиційну «двовимірну» оптику.

— Кишенькова. Цей тип можна описати як специфічну різновид аматорських камер, створену в розрахунку на максимальну компактність (включаючи можливість перенесення в кишені). Деякі кишенькові моделі зовні схожі на «стиснуті» до межі версії повнорозмірних камер, інші нагадують мобільні телефони з характерним розміщенням об'єктива — на задній кришці. У будь-якому разі такі камери надзвичайно зручні в перенесенні і дають змогу постійно мати під рукою записуючий пристрій, можливості якого відчутно перевершують ті ж телефони. З іншого боку, заради портативності зазвичай доводиться жертвувати багатьма характеристиками — можливостями оптики, розміром матриці і т. ін. — за рахунок чого можливості кишенькових камер відчутно скромніше, ніж навіть у аматорських, не кажучи вже про професійних.

Загальна кількість окремих світлочутливих точок (пікселів), передбачених у конструкції матриці (1 мегапіксель відповідає мільйону pixels). Цей параметр враховує як ті точки, на які потрапляє світло, так і службові, які безпосередньо не беруть участь в побудові зображення. Тому в сучасних відеокамерах він є довідковим, ніж практично значущим; фактична ж якість зображення залежить насамперед від кількості ефективних мегапікселів (див. нижче).

Фокусна відстань штатного об'єктива відеокамери в перерахунку на повнокадрову матрицю формату 35 мм. Також цей параметр називають «еквівалентна фокусна відстань» — ЕФВ.

Саме по собі фокусна відстань — це відстань від оптичного центра об'єктива (при фокусуванні на нескінченність) до матриці, при якій на матриці виходить максимально різке зображення. Воно є однією з ключових характеристик будь-якого об'єктива, оскільки визначає кути огляду, ступінь наближення і, відповідно, специфіку застосування оптики. Водночас порівнювати різні варіанти по фактичному фокусній відстані не можна: закони фізики такі, що при різних розмірах матриць одне і те ж фокусна відстань буде давати різні кути огляду. Тому в якості універсальної характеристики та критерії для порівняння було прийнято ЕФВ. Його можна описати як фокусна відстань, яку мав би об'єктив під матрицю 35 мм з такими ж кутами огляду.

Чим більше фокусна відстань, тим вже буде кут огляду і тим вище ступінь наближення видимої сцени. Оптика з ЕФВ до 18 мм належить до класу надширококутної («риб'яче око») і застосовується насамперед для створення художніх ефектів. Відстані до 40 мм відповідають «широкоугольникам», 50 мм дає таку ж ступінь наближення, як у неозброєного ока, діапазон 70-100 мм вважається оптимальним для портретної зйомки, а великі значення дають змогу застосовувати оптику вже в якості телеоб'єктива. Знаючи ці положення, можна приблизно оцінити можливості об'єктива і його...придатність для визначених завдань; є й більш детальні рекомендації, вони описані в спеціальних джерелах.

Також відзначимо, що зазвичай сучасні відеокамери оснащуються об'єктивами із змінною фокусною відстанню (трансфокатором), що дозволяє змінювати ступінь наближення і кут огляду; докладніше див. «Оптичне збільшення».

Ступінь (кратність) збільшення, забезпечувана відеокамерою за рахунок програмних методів, без зміни фокусної відстані оптики (див. «Оптичне збільшення»). Ключовий принцип такого збільшення полягає в тому, що частина зображення з матриці «розтягується» на весь кадр. Це дещо погіршує «картинку» — адже в її формуванні беруть участь не всі ефективні пікселі; і чим вище кратність збільшення — тим гірше стає якість. З іншого боку, даний спосіб не залежить від характеристик об'єктива і працює навіть з найпростішими лінзами, які не мають трансфокаторів, а досягти високих кратностей при цьому значно простіше, ніж при оптичному способі.

В сучасних відеокамерах зустрічається два варіанти застосування цифрового збільшення. Так, серед кишенькових пристроїв (див. «За напрямом») воно може бути єдиною доступною опцією — далеко не всі вони оснащуються трансфокаторами. А в повнорозмірних моделях цифрове збільшення зазвичай доповнює оптичне і включається після того, як об'єктив досягає межі своїх можливостей.

Зазначимо, що під час зйомки 3D (див. вище) ця функція може бути недоступна, а в професійних моделях часто не використовується взагалі.

Найбільша частота зміни кадрів, що забезпечується камерою під час зйомки відео. Мінімальною частотою для нормального перегляду вважаються класичні 24 к/с, застосовувані в кінематографі. Водночас більшість сучасних відеокамер здатні забезпечувати до 50 – 60 к/с, а для ефекту сповільненої руху можуть застосовуватися ще більш високі частоти.

На практиці даний показник важливий насамперед під час зйомки динамічних сцен. Чим вище частота кадрів — тим більш рівним буде виглядати в кадрі швидкий рух, тим менше в ньому буде ривків і тим приємніше буде загальне враження від зображення. Зворотною стороною цього є збільшення об'єму записуваних файлів (за інших рівних умов). Тому частота кадрів може робитися регульованою — щоб оператор міг вибирати оптимальний варіант для конкретної ситуації.

Швидкість передачі даних, що забезпечується камерою при запису відео. Також цей параметр називають бітрейтом (т. е. кількістю біт за одиницю часу). Для будь-якого формату файлів, що застосовується при записі, загальне правило таке: чим вище швидкість — тим краще якість зображення (особливо для форматів, використовують стиснення з втратами). З іншого боку, висока швидкість висуває відповідні вимоги до можливостей використовуваних карт пам'яті — докладніше див. «Підтримка карт пам'яті»; та й об'єм файлу вона збільшує відповідно. Тому зазвичай сучасні відеокамери здатні працювати з різними битрейтами; це дозволяє вибрати оптимальний варіант у залежності від того, що для Вас в даний момент важливіше — максимальна якість або можливість роботи з повільною картою.

Водночас відзначимо, що з точки зору якості даний параметр має значення переважно для професійної відеозйомки. Якщо ж камера потрібна Вам для аматорських цілей — нема чого гнатися за максимальним бітрейтом: адже подібні моделі (і карти пам'яті для них) коштують відповідно.

Найменша освітленість знімається сцени, при якій камера здатна забезпечити зображення нормальної якості. Відзначимо, що в пристроях з функцією нічної зйомки (див. нижче) цей параметр може вказуватися по-різному. В одних моделях мається на увазі мінімальне освітлення, при якому камера може знімати без підсвічування і водночас зберігати передачу кольору (як при звичайній денний зйомки); в інших — «абсолютний» мінімум світла, нижче якого неможливо використовувати навіть нічний режим. Цей момент варто уточнювати за офіційними документами виробника.

У будь-якому разі чим нижче цей показник, тим менше світла потрібно камері для роботи і тим краще вона справляється зі зйомкою в сутінках або навіть вночі. Завдяки застосуванню спеціальних технологій деякі моделі здатні працювати навіть у повній темряві, при освітленості 0 лк; це пов'язано з тим, що сучасні матриці здатні сприймати ІЧ-випромінювання, невидиме для ока. Проте найчастіше для зйомки все ж потрібна деяка кількість світла — як мінімум десяті частки люкса. Для порівняння: освітленість 0,1 лк приблизно відповідає місячної ночі при фазі Місяця «наполовину», а 1 лк можна порівняти з яскравим повним місяцем в південних широтах.

Діапазон витримок, в якому камера здатна працювати в процесі зйомки.

Першопочатково витримка — це час, протягом якого світло впливає на світлочутливий матеріал (плівку) під час зйомки окремого кадру. Для цифрових ж матриць — це проміжок часу, протягом якого з матриці зчитується зображення для побудови окремого кадру. Під час зйомки відео цей проміжок не може бути більше 1/n, де n — частота кадрів (див. вище), але може бути менше — наприклад, зйомка з частотою кадрів 30 к/с і витримкою кожного кадру 1/60 с. Для режиму фотозйомки подібні обмеження відсутні.

Довгі витримки хороші тим, що дають змогу сенсору приймати більше світла — відповідно, «картинка» виходить яскравіше, що особливо важливо при слабкому освітленні. Водночас вони підвищують ймовірність отримання змащеного зображення — за рахунок швидкого руху об'єктів у кадрі, коливання рук оператора та інших випадкових зсувів камери, які неспроможна компенсувати навіть система стабілізації. Цей ефект може стати в нагоді для художнього прийому motion blur (змазування при русі), особливо при відеозйомці, а ось в режимі фото найчастіше є небажаним. Короткі ж витримки дають змогу отримувати чіткі кадри, але з меншою кількістю світла, а у випадку відео — ще з ефектом різких, уривчастих рухів.

Відповідно, оптимальними для кожної ситуації будуть різні варіанти витримки, і чим ширше діапазон — тим більше у камери можливостей по налаштуванню під конкретні умови.

Предустановки і режими налаштування балансу білого, передбачені в камері.

Баланс білого — це характеристика, що описує особливості освітлення сцени, що знімається, та викривлення, які це освітлення вносить у сприймані камерою кольору. Її застосування пов'язано з тим, що сучасні цифрові матриці нездатні самостійно підлаштовуватися під різні джерела світла, як це робить людське око. На практиці це означає, що один і той самий предмет, відзнятий під освітленням з різною колірною температурою (наприклад, під «теплою» лампою розжарювання і «холодної» люмінесцентною лампою), без підстроювання буде виглядати по-різному. Щоб уникнути цього і застосовується налаштування балансу білого.

Основні варіанти такої установки, що застосовуються в сучасних камерах, такі:

— Авто. Згідно з назвою, в такому режимі електроніка камери самостійно оцінює специфіку освітленості сцени, що знімається, і вносить відповідні поправки в передачу кольору. Таке регулювання найбільш зручна для оператора, оскільки не потребує від нього ніяких додаткових дій — все робить автоматика. Водночас жодна подібна система налаштування не ідеальна, і не завжди забезпечує 100% відповідність балансу білого поточній обстановці. Тому навіть у найпростіших моделях зразок кишенькових (див. «За напрямом») даний варіант рідко є єдиним, не кажучи вже про професійній техніці.

— Предустановки. Можливість вибору балансу білого з декількох варіантів, що відповідають стандартним умова...м зйомки — наприклад, «сонячний день», «хмарно», «люмінесцентна лампа», «лампа розжарювання» і т. ін. Така система досить проста навіть для недосвідчених користувачів і в той самий час досить надійна і універсальна, хоча конкретні її можливості безпосередньо залежать від кількості передустановок.

— Ручний. Ручне налаштування балансу білого передбачає, що оператор сам «підказує» камері, який об'єкт вважати чисто білим — на підставі цього електроніка і вираховує характеристики освітлення (на відміну від автоматичного режиму, коли еталонний об'єкт теж визначається без участі користувача). Простіше всього використовувати для цього звичайний аркуш паперу, але процедура працює і з нейтрально-сірими предметами. Ручний режим дозволяє дуже точно виставити баланс білого для конкретної знімається сцени, проте він потребує певного часу і відповідних навичок — а тому застосовується переважно в професійних відеокамерах.

— Регулювання температури. Дана функція дозволяє задати конкретне значення колірної температури джерела світла (в кельвінах) — саме цій температурі і буде відповідати баланс білого при зйомки. Такий формат налаштування швидше і зручніше, ніж ручний, але не отримав широкого розповсюдження. Пов'язано це з тим, що він добре підходить лише для студійних умов, де точно відомі характеристики кожного джерела світла — в інших випадках ручна настроювання зазвичай надійніше.