Порівняння Philips 3000 Series DST 3030 vs Philips 5000 Series DST 5030

Покриття підошви праски. Ця поверхня безпосередньо контактує з тканиною, а тому тип покриття є однією з найважливіших характеристик.

— Алюмінієве. Найбільш простий і недорогий варіант. Перевагами алюмінію є невелика вага й дуже висока швидкість нагріву. З іншого боку, цей матеріал досить швидко покривається подряпинами, які погіршують якість прасування і можуть навіть пошкодити тканину. Крім того, за умови перегріву алюміній охоче прилипає до тканини й важко очищається. Унаслідок усього цього «чистий» алюміній вважається прерогативою найбільш доступних і/або компактних прасок. Водночас деякі виробники застосовують в алюмінієвих підошвах спеціальні технології, які покликані хоча б частково компенсувати описані недоліки.

— Нержавіюча сталь. Недорогий і водночас дуже практичний матеріал, найпоширеніший варіант металевої підошви в сучасних прасках. Згідно з назвою, «нержавійка» відмінно протистоїть корозії, до того ж вона міцна, не схильна до подряпин і задирок, добре ковзає і легко очищається. З суттєвих недоліків цього матеріалу можна відзначити хіба що досить велику вагу.

— Керамічне. Головна перевага кераміки полягає в тому, що вона ковзає набагато краще, ніж сталь або алюміній. Крім того, цей матеріал легкий в очищенні й практично не дряпається. З іншого боку, керамічні підошви досить крихкі й від сильного...удару можуть розбитися або надколотися.

— Металокерамічне. Матеріал, загалом аналогічний до описаної вище кераміки; може бути дещо міцніший через додавання металів, однак на практиці все залежить від конкретного складу.

— Турмалінове. Ще один різновид керамічного матеріалу, що має в складі турмалін — природний напівкоштовний камінь. Особливістю турмалінових підошов є природний антистатичний ефект, що особливо корисно для прасування легких тканин: такі тканини не будуть прилипати до підошви праски через статичний заряд.

— Титан/кераміка. Металокераміка (див. вище), до складу якої входить титан. Цей метал відрізняється високою міцністю і зносостійкістю, що позитивно позначається на загальній надійності підошви.

— Тефлонове. Тефлон (політетрафторетилен, ПТФЕ) дає змогу прасці легко ковзати по оброблюваній тканині, до того ж володіє антипригарними властивостями: таке покриття відмінно чиститься, не прилипає до одягу й майже не забруднюється навіть за умови таких серйозних неприємностей, як перегрів з пропалюванням матеріалу. Головний недолік тефлону — дуже висока чутливість до подряпин, що вимагає обережності під час прасування речей з металевими ґудзиками, застібками, декоративними елементами і т. ін.

— Антипригарне. У цю категорію включені всі види антипригарних покриттів, що не належать до тефлонових (див. вище). Конкретний склад і властивості такого покриття можуть бути різними. Наприклад, у деяких моделях це той самий ПТФЕ, просто не названий тефлоном (слово «Тефлон» є зареєстрованою торговою маркою і не може використовуватися без роздільної здатності). Крім цього, зустрічаються й інші матеріали. Загальною особливістю всіх таких покриттів є те, що на них майже не налипають забруднення, що помітно спрощує очищення підошви.

— Титанове. Один з найпрогресивніших варіантів. Титан надзвичайно міцний і практично не піддається сколам і подряпинам навіть за умови падіння та інших серйозних «аварій». З іншого боку, він не дуже швидко нагрівається, а коштує досить недешево. Тому подібне покриття зустрічається рідко, здебільшого в прасках преміумкласу.

— Емальоване. Зазвичай підошви такого типу використовують основу з нержавіючої сталі, на яку нанесена спеціальна емаль. Склад емалі підбирається таким чином, щоб вона легко ковзала й у той самий час була міцною. Власне, надійність є головною перевагою такого покриття: зазвичай воно має практично абсолютну стійкість до подряпин, багато емальованих підошв можна чистити навіть металевими щітками. Щоправда, і коштують такі праски відповідно.

Потужність подачі пари, яка забезпечується праскою, по суті — кількість пари, що подається пристроєм за хвилину. У більшості сучасних прасок інтенсивність відпарювання може регулюватися, тому в даному пункті зазвичай вказують максимальне значення потужності.

Чим більше пари подає праска — тим інтенсивніше вплив на тканину, тим більш щільні і тверді матеріали можна ефективно розгладити, не вдаючись до парового удару (див. нижче). З іншого боку, висока продуктивність помітно позначається на ціні, габаритах і вазі праски. Відповідно, вибирати за цим показником варто з урахуванням планованого способу застосування – тим більше, що повна потужність пари потрібна далеко не завжди, а в особливих випадках можна використовувати той самий паровий удар.

У дорожніх і найпростіших побутових прасках продуктивність тановить близько 15 – 30 г/хв. Показник більше 30 г/хв відповідає посиленому відпарюванню, а найпрогресивніші пристрої, переважно професійного призначення, здатні виробляти 60 г/хв і більше (так званий «турборежим»).

Об'єм ємності для води, встановленої в прасці.

Вода з цієї ємності використовується для утворення пари під час відпарювання тканин. У сучасних моделях прасок резервуари виготовляють з прозорих матеріалів і забезпечують кришечкою у отвори, через яке заливають воду. Що стосується місткості, великий об'єм, з одного боку, дозволяє довше працювати без дозаправки, з іншого — значно обтяжує весь пристрій. Тому в класичних моделях, де резервуар знаходиться на самому прасці, ємність зазвичай невелика — порядку 80 мл для дорожніх і 300 мл для побутових моделей. Але зустрічаються і праски з великим резервуаром для води, в яких об'єм може досягати 500 мл. А ось у прогресивних парогенераторів і прасувальних систем (див. «Тип») резервуар виконується окремо, і в таких випадках його об'єм може складати 1 л, а для моделей з великим резервуаром характерні цифри більше 1.5 л.

Час, який потрібний прасці для переходу в робочий стан. У випадку з класичними побутовими пристроями – це час нагрівання підошви до необхідної температури, яка залежить від вибраного режиму. Для моделей з парогенератором цей час потрібний для підігрівання води в бойлері.

Довжина кабелю для підключення до мережі, передбаченого в прасці.

Виробники підбирають довжину кабелю з урахуванням загальної спеціалізації праски та особливостей її застосування — таким чином, щоб дроту вистачало для більшості ситуацій і водночас він не був занадто довгим і громіздким. Тому здебільшого на цей параметр можна не звертати особливої уваги; винятками є лише деякі специфічні ситуації. Наприклад, якщо ви вибираєте дорожню праску і ключовим критерієм є компактність — варто вибрати коротший дріт. А довгий кабель, зі свого боку, стане в нагоді при великому віддаленні від розеток і відсутності подовжувачів.

Для наочності зазначимо, що для побутових прасок середньою довжиною кабелю вважається 1,5 м.

Загальна вага праски. Зазвичай, цей параметр вказується «насухо», без води; а для парогенераторів і прасувальних систем (див. «Тип») наводиться вага тільки самого праски, без додаткового оснащення.

Першопочатково вважалося, що чим важче праска — тим ефективніше він виконує своє завдання. Однак у сучасних моделях використовуються різні технічні хитрощі, що дозволяють добитися хорошої якості прасування при невеликій вазі. При цьому більш легкий праска виходить більш маневреним» і простим у використанні, з ним можна довго працювати, не втомлюючись. Тому спеціально шукати масивну модель має сенс лише в тих випадках, коли ви плануєте часто працювати зі складними прасування, «неслухняними» тканинами — наприклад, натуральним льоном: більшу вагу дасть додаткову ефективність при обробці.