Порівняння Electrolux LKM 660200 X нержавіюча сталь vs Hansa FCMW68090 білий

Номінальний об'єм духовки, передбаченої в конструкції плити. Зазвичай, в якості номінального вказують робочий об'єм духовки, іншими словами — максимальний об'єм продуктів, який можна помістити в неї без шкоди для ефективності роботи. Відповідно, більш велика духовка нагоді для великих об'ємів готування; з іншого боку, така ємність помітно позначиться на ціні і габарити плити.

Відзначимо, що якщо Ви купуєте звичайну побутову плиту на 4 конфорки і не плануєте готувати в духовці багато, на даний параметр можна не звертати особливої уваги: об'єм духовки зазвичай підбирається з таким розрахунком, щоб її вистачило на більшість нескладних завдань на зразок готування пирога або запікання курки. А от для більш серйозного застосування може знадобитися духовка побільше. Детальні рекомендації по об'ємах можна знайти в спеціальних джерелах.

За наявності додаткової камери (див. нижче) у даному пункті зазвичай вказується тільки основний об'єм духовки.

Нижній поріг температури, з якого духова шафа починає нагрівання. Зазвичай, знаходиться в межах від +30 до +50 Ц. Так, наприклад, мінімальна температура нагріву на рівні +30 ˚С дозволяє здійснювати розморожування продуктів. Моделі з мінімумом 40 і 50 Із дають змогу підігрівати готові страви, нагрівати столовий посуд (перед подачею на стіл), проводити сушіння сухарів та ін.

Найбільша температура, до якої може прогрітися духовка плити в нормальному робочому режимі. Мінімальне значення, яке зустрічається в сучасних моделях — 230 °С; проте навіть такої невисокої температури вважається цілком достатньо для більшості нескладних страв. Середнім показником можна назвати 240 – 250 °С, такий нагрів забезпечує більшість сучасних духовок. А найбільш «гарячі» моделі здатні прогріватися до 300 °С і більше — такі можливості будуть корисні для деяких специфічних рецептів, що вимагають високих температур.

— Термостат — пристрій для регулювання і підтримання необхідної температури в духовці. Наявність термостата позбавляє користувача від необхідності постійно контролювати режим готування — замість цього достатньо виставити термостат на потрібну температуру, і плита буде автоматично підтримувати її.

— Таймер. Пристосування для зворотного відліку часу: користувач задає певний час, після закінчення якого подається звуковий сигнал. Конкретний функціонал таймера може бути різним — від найпростішої поворотної ручки з точністю регулювання +/-3 хвилини, до електронного блока з дисплеєм, здатного відлічувати час з точністю до секунди і навіть вимкнути плиту після закінчення відліку (див. «Автовідключення»). Однак у будь-якому разі ця функція помітно полегшує життя користувачу — зручніше виставити таймер і дочекатися сигналу, ніж стежити за часом по годиннику.

— Конвекція. Функція конвекції забезпечує додаткову циркуляцію гарячого повітря і рівномірно розподіляє тепло по всьому об'єму духовки. Особливо корисна при приготуванні випічки.

— Рожен. Застосовується для приготування деяких страв, зокрема, шашлику: продукти нанизують на рожен і обертаються на ньому, за рахунок чого забезпечується рівномірне прогрівання і запікання. Найчастіше рожен поєднується з грилем (див. нижче), хоча це і не обов'язково. Також це при...стосування може оснащуватися приводом від електродвигуна для автоматичного обертання.

— Гриль (електричний або газовий). В даному разі гриль – це відкритий нагрівач, встановлений в камері духовки і призначений для готування продуктів за рахунок теплового випромінювання; він може використовуватися як самостійно, так і в поєднанні з іншими режимами духовки. Гриль дає змогу ефективно обсмажувати різні продукти: наприклад, з його допомогою можна приготувати м'ясо з характерною скоринкою, підрум'янити грінки, присмажити овочі тощо. При цьому в більшості ситуацій готувати на грилі можна взагалі без додаткової олії/жиру – такий спосіб вважається більш здоровим, ніж традиційне смаження.
Що стосується видів грилів, то найбільшою популярністю в наш час користуються електрогрилі – вони прості за конструкцією, дають рівномірне нагрівання, дають змогу точно регулювати режим і використовувати безліч додаткових функцій (аж до автоматичних програм готування). Так що подібні грилі можна зустріти навіть в газових духовках. А ось газові пристрої використовуються помітно рідше: вони вважаються більш економічними, проте більш складні за конструкцією і менш зручні в регулюванні, ніж електричні.

— Приготування на парі. Можливість використання духовки для приготування продуктів на пару. Приготування здійснюється в основній камері духовки, а пара надходить зі спеціального резервуара, в який заздалегідь наливається вода. Такий спосіб вважається більш «здоровим», ніж традиційне варіння або смаження; крім того, саме він часто виявляється оптимальним для людей з обмеженнями в дієті.

— Блокування дверцят. Система безпеки деяких сучасних моделей плит передбачає блокування дверей духовки, що знімається або натисканням кількох клавіш на панелі управління, або з допомогою малопомітного замку. Ця функція стане в нагоді в сім'ях, де є маленькі діти.

— Підсвічування духовки. Лампа для освітлення внутрішнього об'єму духовки. Увімкнувши таку лампу, можна оцінити ситуацію в духовці, не відкриваючи її зайвий раз і не випускаючи тепло. Та й при відкритій кришці підсвічування може стати в нагоді, наприклад, при витягуванні з дека окремих продуктів (пиріжків, шматочків печива тощо) або при чищенні духовки. Зазначимо, що для роботи підсвічування потрібне підключення до мережі, навіть якщо мова йде про чисто газову плиту.

Спосіб очищення внутрішньої поверхні, що передбачений у конструкції духовки. Окрім традиційного та більш прогресивного очищення парою зустрічаються каталітичне та піролітичне очищення (з верхнього сегмента, як за якістю, так і за ціною). Докладніше про них:

— Традиційний. Цей варіант фактично передбачає відсутність будь-яких пристосувань, які полегшують очищення: мити духовку доводиться вручну, з використанням звичайних мийних і очисних засобів. Така процедура може бути досить клопіткою і трудомісткою, зате «традиційні» духовки коштують помітно дешевше за аналогічні моделі зі складнішими типами очищення.

— Піролітичний. Очищення за допомогою високої температури. Забруднення на внутрішніх поверхнях духовки випалюються до стану попелу, який потім можна легко видалити без застосування мийних засобів. При цьому піролітичне очищення однаково ефективно справляється з усіма забрудненнями — і новими, і застарілими. Недоліки такої системи — тривалість очищення (іноді до декількох годин), висока вартість, а також значне споживання ресурсів (електрики чи газу, залежно від типу духовки). Крім того, під час роботи системи очищення нерідко виникають неприємні запахи, зумовлені згоранням забруднень у духовці.

— Каталітичний. Духовки з таким типом очищення мають особливе покриття внутрішньої поверхні, яке розщеплює жир, що потрапляє на стінки духов...ки. Розщеплення прискорюється за високої температури; таким чином, духовка певним чином самоочищується при кожному використанні. Щоправда, ефективність каталітичного очищення нижча, ніж піролітичного, воно не здатне впоратися з усім об'ємом жиру, який потрапляє на стінки. Тому таку духовку потрібно або час від часу мити традиційним способом, або часто (раз на 2 – 3 вмикання) протирати зсередини. З іншого боку, «каталітичні» духовки дешевші за піролітичні, а саме очищення не потребує ні додаткових витрат електрики/газу, ні витрат часу (за винятком миття/протирання).

— Очищення парою. Очищення духовки за допомогою нагрітої пари. Для цього в деко чи іншу ємність заливається певний об'єм води, ємність ставиться в духовку й вмикається режим очищення. Завдяки нагріванню вода випаровується, і нагріта пара розм'якшує забруднення на стінках і частково розщеплює жир. Після закінчення програми досить протерти духовку вологою ганчіркою. Такий режим потребує менше часу й ресурсів, ніж піролітичний, і нерідко виявляється ефективнішим за каталітичний — пара здатна розм'якшити навіть застарілі засохлі забруднення. При цьому коштують такі духовки відносно недорого. Водночас не можна сказати, що цей режим гарантовано справляється з будь-якими забрудненнями — не виключено, що після закінчення парового очищення духовку все одно доведеться домивати традиційним способом.

Матеріал, з якого виготовлена робоча поверхня плити — верхня її частина, на якій встановлені конфорки.

— Емаль. Емалеве покриття має невисоку вартість і порівняно легко чиститься. До того ж емаль може мати різні забарвлення, що дає можливість створювати плитам оригінальний зовнішній вигляд (хоча найпопулярніший все ж класичний білий колір). З іншого боку, у міру використання на такій поверхні можуть з'являтися тріщини, відколи й подряпини. Як наслідок, подібне покриття характерне переважно для порівняно недорогих плит.

— Нержавіюча сталь. Сталеві робочі поверхні відрізняються високою міцністю і привабливим зовнішнім виглядом. Щоправда, для підтримки такої плити в чистоті потрібно докласти чимало зусиль: на сталевій поверхні (особливо полірованій) помітні навіть невеликі забруднення, а відчистити їх складніше, ніж з емалі (зокрема, використання абразивних засобів може призвести до появи подряпин). Крім того, коштують такі поверхні дещо дорожче за емальовані, а варіантів оформлення для них, фактично, два — матовий і глянцевий.

— Склокераміка. Матеріал, що зустрічається переважно в електроплитах; у газових моделях використовується рідко, здебільшого з естетичних міркувань. Головними перевагами склокераміки є стійкість до нагрівання і висока проникність для тепла й електромагнітного випромінювання. Особливо в цьому досягли успіху Schott Ceram та EuroKera — виробники цієї склокераміки, яку виробники побутової техніки встановлюють у свої моделі. Це дає змогу розміщувати електронагрівачі (незалежно від типу) прямо під такою поверхнею. У результаті верхня частина плити виходить рівною, без частин, які виступають, що полегшує очищення і забезпечує акуратний зовнішній вигляд. А чистити склокераміку можна, зокрема, досить «жорсткими» засобами. Головні недоліки цього матеріалу — висока вартість і чутливість до ударів.

— Загартоване скло. Матеріал, зовні схожий до описаної вище склокераміки: скляні поверхні мають привабливий зовнішній вигляд, зазвичай з глянцем. Ще одна спільна риса — легкість очищення: більшість забруднень із загартованого скла легко видаляються. Однак цей матеріал не такий міцний, як склокераміка: він набагато чутливіший до ударів і значно гірше переносить нагрівання, через що погано підходить для установлення над нагрівачами. Як наслідок, склокераміка застосовується переважно в газових плитах, де конфорки розташовані над робочою поверхнею і вона нагрівається порівняно слабо. Інша категорія плит з такою поверхнею — електричні моделі з індукційними конфорками, де основному нагріванню піддається посуд (детальніше див. нижче).

— Пластик. Робоча поверхня зі спеціального термостійкого пластику. Досить специфічний варіант, що зустрічається зазвичай серед портативних одноконфоркових електроплит з індукційними нагрівачами (див. нижче). Причин для цього декілька. Одна з них полягає в тому, що, незважаючи на «термостійкість», навіть досить прогресивні сорти пластику погано переносять нагрівання на газовій або класичній електроконфорці; а от з індукційним нагрівачем цей матеріал працює без проблем, тим більше що він добре проникний для електромагнітного випромінювання. Пластик коштує дешевше, ніж загартоване скло чи склокераміка, до того ж важить менше — останнє буває досить важливо для плити, яку планують часто переміщувати з місця на місце. Водночас всі ці переваги не можна назвати критичними, внаслідок чого цей варіант навіть у своїй ніші не особливо поширений.

Номінальна потужність конфорок. Під нею розуміють споживану потужність нагрівача. Цей параметр дозволяє оцінити, скільки електрики буде витрачати конфорка під час роботи на максимальній інтенсивності нагрівання. При цьому потужність тепловіддачі у різних конфорок навіть номінально може бути різною, а фактична ефективність нагрівання буде сильно залежати ще й від особливостей посуду. Як наслідок, навряд чи має сенс оцінювати робочі можливості плити по потужності конфорок. На практиці цілком можна виходити з того, що конфорки буде достатньо для посудини такого ж діаметра.

Від діаметра конфорок безпосередньо залежить потужність нагрівання, а разом з тим — продуктивність пристрою і швидкість приготування їжі. Чим більше конфорка, тим більшу тепловіддачу вона має. Також діаметр конфорки дає змогу визначити, які розміри посуду придатні для використання на варильній поверхні. Адже для індукційних моделей це значення є критично важливим для якісного нагрівання. Конфорки можуть мати наступний діаметр:

• маленькі — близько 145 мм, потужність в межах 1200 Вт;
• середні — близько 180 мм, потужність в межах 1700 Вт;
• великі — близько 220 мм і більше, потужність в межах 2000 Вт.

У деяких варильних плитах використовуються контурні конфорки, які дають змогу регулювати діаметр зони нагріву. Якщо зазначено, що діаметр конфорки становить 180, 200, 220 мм, то це означає, що зону нагріву на конкретно взятій конфорці можна звужувати та/або розширювати, залежно від розмірів використовуваного посуду.

Тип автопідпал, передбаченого в плиті.

Системи автопідпал застосовуються тільки для газових конфорок і духовок. Вони працюють на основі електричної іскри, від якого загоряється газ, і помітно спрощують розпалювання плити, даючи змогу обійтися без сірників, запальничок та інших джерел вогню. Автопідпал може передбачатися для плити (варильної поверхні), для духовки, або і там, і там. У всіх цих випадках мається на увазі, що спалах спрацьовує автоматично при повороті ручки. Зустрічається і інший варіант електропідпалу — окремою кнопкою для виникнення іскри передбачена допоміжна кнопка. Такі системи дещо простіше і дешевше, при цьому вони зазвичай охоплюють всі наявні в плиті газові нагрівачі (тому для кнопкового електропідпалу місце розташування не вказується).

У будь-якому разі для роботи даної функції плиті потрібне підключення до мережі.