Порівняння SanDisk Clip Sport Go 32Gb vs SanDisk Sansa Clip Jam 8Gb

Об'єм вбудованої пам'яті, встановленої в плеєрі.

Від цього параметра залежить, скільки музики та іншого вмісту можна зберігати в пристрої, не вдаючись до допомоги карт пам'яті (тим більше, що деякі моделі взагалі не підтримують таких карт). Для порівняння: розмір одного MP3-файлу зазвичай не перевищує 20 МБ, та сама композиція в lossless-форматі має в 3 – 4 рази більший об'єм, фільм в стандартній якості займає в середньому від 700 МБ до 2,5 ГБ, в HD 720p — до 5 – 6 ГБ. Таким чином, з точки зору зберігання даних чим більше об'єм вбудованої пам'яті — тим краще. З іншого боку, від ємності накопичувача безпосередньо залежить ціна плеєра. У світлі цього деякі моделі випускаються в декількох модифікаціях, що розрізняються за кількістю пам'яті і ціною.

При виборі варто враховувати, що частина пам'яті неминуче буде зайнята програмної прошивкою і передвстановленими додатками; іноді ця частина виходить досить значною — наприклад, в моделях з ОС на борту (див. вище) може бути включена кілька гігабайт. Також відзначимо, що карти пам'яті в перерахунку на гігабайт об'єму обходяться дешевше вбудованих накопичувачів, а з практичної сторони здебільшого не поступаються їм. Так що спеціально шукати плеєр з великим об'ємом вбудованої пам'яті має сенс перш за все в тому випадку, якщо дана модель з картами пам'яті не працює.

Зараз на ринку представлені плеєри з таким об'ємом пам'яті: до 8 ГБ, 16 ГБ, ...href="/ua/list/25/pr-723/">32 ГБ, 64 ГБ і більше. Втім зустрічаються і моделі без вбудованої пам'яті, розраховані на використання тільки з картами пам'яті

Тип карт пам'яті, що підтримується плеєром.

Карти пам'яті виконують дві основні функції. Насамперед вони збільшують загальний об'єм пам'яті плеєра; при цьому така пам'ять у перерахунку на гігабайт коштує помітно дешевше вбудованих накопичувачів. По-друге, карта пам'яті дозволяє обмінюватися даними з іншим пристроєм, що має кардридер; наприклад, з її допомогою можна копіювати музику на плеєр з ноутбука.

Сучасні плеєри зазвичай використовують карти SD або microSD тієї або іншої версії. Карти SD мають розміри 32х24 мм і використовуються в порівняно великих пристрої, мініатюрні microSD (15х11 мм), відповідно — в компактних моделях. Версії можуть бути такими:

— SD. Дана маркування означає, що пристрій здатний працювати як мінімум з оригінальними картами SD (не належать до більш пізнім версіями SDHC або SDXC). Такі картки можуть мати обсяг до 4 ГБ, їх можливостей цілком достатньо для більшості завдань, пов'язаних з відтворенням контенту.

— SD/SDHC. Моделі, сумісні як з оригінальними SD (див. вище), так і з більш новим формату SDHC. Цей формат дозволяє створювати знімні носії об'ємом до 32 ГБ.

— SD/SDHC/SDXC. Підтримка всіх основних форматів SD, застосовуваних на сьогоднішній день. Про SD і SDHC див. вище, а SDXC забезпечує об'єм карти до 2 ТБ і збільшену швидкість роботи.

— microSD. Плеєри, гарантовано здатні працювати з оригінальними картами microSD. Технічно такі карти аналогічні описаним вище...SD і відрізняються від них лише розмірами. При цьому варто відзначити, що пристрій з таким маркуванням може фактично бути сумісна і з більш прогресивними носіями (зразок microSDHC або навіть microSDXC), виробник просто з тієї чи іншої причини не став вдаватися в такі подробиці. Уточнити цей момент можна, оцінивши максимальний підтримуваний об'єм карти (див. нижче)

— microSD/SDHC Плеєри, що підтримують як оригінальні microSD, так і пізніший стандарт microSDHC (див. «SD/SDHC»).

— microSD/SDHC/SDXC. Плеєри з таким маркуванням сумісні з усіма сучасними версіями карт microSD — як самими новими microSDXC (див. «SD/SDHC/SDXC»), так і попередніми стандартами (про них див. вище).

Випускаються плеєри, мають відразу два слота під карти пам'яті — зазвичай microSD. Переважно це Hi-Fi пристрою (див. «Тип»), а дана особливість у них передбачається для додаткового збільшення доступних об'ємів пам'яті: Hi-Fi контент має значний об'єм і вимагає відповідних накопичувачів.

Формати звукових файлів, з якими здатний працювати плеєр.

— MP3. Найбільш відомий з сучасних форматів цифрового звуку; підтримується практично всіма компактними плеєрами, назва MP3 навіть стало для них прозивним. Забезпечує т. зв. стиснення з втратами, коли частина звукових частот втрачається. Однак звук при стисненні обробляється таким чином, що «зникають» переважно частоти, втрата яких непомітна для людського вуха. У підсумку якість звуку може бути досить високим, і однозначно відрізнити якісний MP3 від lossless формату можна тільки на Hi-Fi апаратури.

— WAV. Ще один популярний стандарт аудіо, першопочатково розроблений для зберігання звуку на ПК. Технічно може застосовуватися для зберігання звуку в різних форматах, однак найчастіше використовується для нестисненого аудіо. За рахунок цього якість звуку може бути досить високим, а для його обробки не потрібно особливої обчислювальної потужності. Зворотною стороною цього є великий об'єм аудіофайлів — в рази більше, ніж у MP3.

— WMA. Формат аудіо, свого часу створений спеціально для операційної системи Windows. За замовчуванням використовує стиснення з втратами (хоча є і lossless-різновид WMA-кодека). WMA особливо зручний для роботи на низьких бітрейтах, при таких умовах він забезпечує кращу якість, ніж MP3, і займає менше місця. З іншого боку, у високоякісному цифровому звуці даний формат значно менш популярний.

— AAC. Форм...ат, розроблений як потенційний спадкоємець MP3. Також забезпечує стиснення з втратами (див. вище), проте дозволяє добитися кращої якості при тому ж розмірі файлу; ця різниця особливо помітна на низьких бітрейтах. Активно просувається компанією Apple в плеєрах iPod; тим не менш, помітно поступається MP3 за поширеністю, хоча підтримується чималою кількістю плеєрів.

— OGG. Формат цифрового звуку, що передбачає стиснення з втратами, одна з потенційних альтернатив MP3. Однією з ключових особливостей OGG є те, що при кодуванні звуку бітрейт постійно змінюється; при цьому на фрагментах, де звуку немає, бітрейт падає практично до нуля (на відміну від MP3, де потік даних йде постійно, у тому числі на ділянках повній тиші). Завдяки цьому вдається досягти невеликих розмірів файлу при збереженні якості звуку. Також зазначимо, що формат OGG є відкритим і не обмежується патентами.

— FLAC. Один з форматів, що використовують стиснення звуку без втрат (lossless). При такому стисненні зберігаються всі деталі оригінального звучання, тому lossless-формати особливо цінуються досвідченими меломанами і аудіофілами. Зворотною стороною цієї якості є великі обсяги файлів. Конкретно FLAC є чи не найбільш поширених сучасних lossless-форматів. Багато в чому це пов'язано з тим, що даний стандарт не особливо вимогливий до обчислювальної потужності програвача. Завдяки цьому його підтримку можна реалізувати навіть у порівняно простих і недорогих плеєрах (на відміну від іншого популярного формату APE, див. нижче). З іншого боку, файли FLAC виходять більш об'ємними, ніж APE.

— APE. Один з популярних форматів стиснення звуку без втрат (lossless). Порівняно з іншим поширеним стандартом — FLAC (див. вище) — APE дає змогу досягти менших розмірів файлу при тій же якості. З іншого боку, для програвання таких файлів необхідна електроніка з досить високою обчислювальною потужністю, тому в компактних плеєрах сумісність з APE зустрічається порівняно рідко.

— DSD. Специфічний формат цифрового звуку, що використовує т. зв. сигма-дельта модуляцію (на відміну від імпульсно-кодової, яка застосовується в більшості інших форматів). Така модуляція передбачає дуже високу частоту дискретизації — 2822,4 кГц; однак її не можна порівнювати зі звичайною частотою дискретизації (див. вище): у цьому разі мова йде про специфічному форматі сигналу. Властивості його такі, що підтримку DSD можна передбачити навіть у тому випадку, якщо ЦАП плеєра формально має набагато меншу частоту дискретизації. Загалом даний формат вважається професійним, його підтримка зустрічається переважно в Hi-Fi моделях (див. «Тип»).

— DXD. Професійний аудіо, першопочатково створений для редагування файлів DSD (див. вище) — з технічних причин оригінальний DSD погано підходить для редагування. DXD використовує розрядність 24 біт (8 біт вище, ніж у форматі Audio CD) і частоту дискретизації 352,8 кГц (в 8 разів вище, ніж Audio CD). Як і оригінальний DSD, зустрічається переважно в Hi-Fi-плеєрах.

— AIFF. Аудіоформат, розроблений компанією Apple для комп'ютерів Mac і ноутбуків Macbook; свого роду «яблучний» аналог описаного вище WAV, також здебільшого використовується для нестисненого аудіо.

— Audible. Власний формат файлів, що використовується однойменною онлайн-магазином аудіокниг. Однією з особливостей даного формату є те, що відтворення файлу доступно лише за умови введення логіна і пароля для онлайн-магазину Audible; таким чином, підтримка цього стандарту зазвичай означає наявність клієнтської програми для доступу до магазину.

Даний список не є вичерпним, в сучасних плеєрах (особливо топової категорії) можуть підтримуватися і інші типи аудіофайлів.

— Підтримка CUE. Здатність плеєра розпізнавати і використовувати файли формату .cue. Першопочатково такі файли застосовувалися як списки треків на Audio CD, в них записувалася послідовність треків, їх тривалість і назва; у наш час файлом .cue часто супроводжуються альбоми та збірки, записані за принципом «всі треки поспіль в одному аудіофайлі». Якщо плеєр підтримує CUE, то такий аудіофайл на ньому можна слухати як набір окремих треків, перемикаючись між ними за бажанням — плеєр буде брати з файлу .cue дані про точку початку кожного треку і автоматично промотувати відтворення. Іншими словами, формат прослуховування буде таким же, як і при відтворенні музики у форматі «один файл на трек».

— Формати без втрат (lossless). Підтримка плеєром форматів аудіо, які використовують стиснення без втрат (lossless). На відміну від стиснення з втратами (у тому ж MP3), при такому стисненні звук не урізається, всі його деталі максимально зберігаються. У наш час існує декілька lossless-форматів, найбільш популярними є FLAC і APE (див. «Підтримує аудіоформати»); конкретний набір стандартів, з якими сумісний плеєр, варто уточнити окремо. Однак у будь-якому разі ця функція буде корисна тим, хто цінує максимально повне і достовірне звучання. При цьому варто врахувати два нюанси. По-перше, файли lossless мають досить великий об'єм — о...дин альбом може займати кілька сотень мегабайт. По-друге, для того, щоб повною мірою оцінити такий звук, потрібні високоякісні навушники, а в ідеалі — і плеєр рівня Hi-Fi (див. «Тип»).

— Формати без стиснення (uncompressed). Підтримка плеєром форматів аудіо, які не передбачають стиснення даних. Більшість таких стандартів належить до професійних, вони забезпечують дуже високу якість і достовірність звуку, однак і місця займають чимало. В якості прикладу форматів без стиснення можна назвати DSD і DXD (див. «Підтримує аудіо»).

— Робота в режимі ЦАП. Можливість роботи плеєра в режимі цифро-аналогового перетворювача (ЦАП) — коли пристрій приймає цифровий аудіосигнал із зовнішнього джерела (зазвичай USB-порту комп'ютера і видає на вихід аналоговий звук. Дана функція зустрічається переважно в Hi-Fi моделях (див. «Тип»). Вона буде корисна насамперед при виведення звуку з ПК, ноутбуків або портативних гаджетів: власні звукові карти в таких моделях нерідко бувають досить «слабкими», і при використанні зовнішнього ЦАП можна досягти набагато кращої якості звуку.

— Еквалайзер.Дана функція дозволяє регулювати гучність звучання окремих смуг частот, змінюючи таким чином загальне забарвлення звуку. Еквалайзери в сучасних плеєрах можуть мати різну кількість смуг — від 2 (низькі та високі частоти) у найпростіших моделях до 8 – 10 в прогресивних. У будь-якому разі така налаштування може стати в нагоді як для налаштування звучання під власні уподобання, так і для компенсації недоліків підключених навушників або колонок — якщо вони «провалюють» певні смуги частот. Крім того, у багатьох плеєрах є набір передналаштувань еквалайзера (пресетів), зазвичай розрахованих на різні стилі музики — «Класика», «Рок», «Поп» і т. ін.

— FM-приймач. Вбудований тюнер для прийому радіопередач на FM-діапазоні. Саме цей діапазон використовує переважна більшість сучасних музичних радіостанцій, оскільки він дозволяє транслювати звук у форматі стерео. Втім, деякі моделі плеєрів підтримують і інші стандарти — наприклад, AM, в якому широко представлені станції «розмовного» жанру. Для прослуховування радіо зазвичай потрібне підключення навушників — їх дріт відіграє роль антени.

— Запис з FM-приймача. Можливість запису радіопрограм, що приймаються власним тюнером плеєра (див. вище). Ця функція стане в нагоді, якщо ви хочете «зберегти для історії» якусь подію з трансляції — цікаве ток-шоу, живий виступ улюбленої групи в студії радіостанції, дзвінок в прямий ефір тощо.

— Диктофон. Можливість роботи плеєра в режимі диктофона — на запис звуку. Зазвичай, при цьому використовується вбудований мікрофон. Загальний функціонал такого запису помітно скромніше, ніж у спеціалізованих диктофонах, однак для нескладних завдань він цілком може стати в нагоді.

— Вбудований динамік. Власний вбудований динамік дозволяє слухати музику без навушників або колонок. У деяких ситуаціях — наприклад, при спільному перегляді фільму з екрану плеєра — дана функція може виявитися дуже корисною. Правда, варто враховувати, що можливості вбудованого динаміка зазвичай досить скромні, в результаті гучність і якість звуку виходять невисокими.

— Цифрова камера. Власна цифрова камера, що дозволяє використовувати плеєр для зйомки фото і відео. Якість зйомки здебільшого невисока, проте зустрічаються і винятки — деякі моделі плеєрів за цим показником не поступаються смартфонам середнього класу. Крім того, камери в даному випадку призначені не стільки для високохудожньої зйомки, скільки для «фіксації моменту». Також варто відзначити, що розташування камери може бути різним. Найчастіше вона встановлюється на тильній стороні, але зустрічаються і плеєри з фронтальними камерами, що дозволяють знімати селфі і користуватися відеозв'язком. А найбільш прогресивні плеєри (зазвичай моделі з ОС, див. вище) можуть мати пару камер — основну і фронтальну.

Характеристики дисплея, встановленого у програвачі.

- Кольоровість(кольоровий/монохромний). Кольори дисплея вибираються виробником з урахуванням функціоналу плеєра. Наприклад, для пристрою, що підтримує відео та графічні матеріали (див. «Інші формати»), кольоровий дисплей є обов'язковим, а якщо плеєр працює тільки з аудіо — для нього цілком достатньо монохромного (одноколірного) екрана, тим більше, що такі екрани дешевші. споживають менше енергії.

- Діагональ. Розмір дисплея по діагоналі безпосередньо пов'язаний із типом пристрою (див. вище). Наприклад, класичним аудіоплеєрам великі екрани не потрібні, у більшості з них даний показник не перевищує 1,5"; а ось для медіаплеєра 1,5" - це, фактично, абсолютний мінімум, зазвичай діагональ становить від 3" і більше. Також великими Екранами оснащуються Hi-Fi плеєри, в них подібна особливість передбачається ще й для зручності роботи зі спеціальними інструментами.В цілому ж великий екран, з одного боку, зручний у використанні, з іншого впливає на габарити і ціну пристрою.

— Роздільна здатність дисплея. Розмір дисплея в пікселях по вертикалі та горизонталі. При тій же діагоналі більше висока роздільна здатність забезпечує більше чітке та деталізоване зображення, проте збільшує вартість плеєра. Крім того, далеко не кожному плеєру потрібна висока деталізація: якщо екран використовується тільки для службової інформації на кшталт назви пісні, можна...обійтися невеликими дозволами. Тому звертати увагу на цей параметр варто лише тоді, коли йдеться про медіаплеєр (див. «Тип»), на якому планується часто дивитися відео. В інших випадках можна виходити з того, що роздільної здатності екрану гарантовано вистачить для завдань, для яких призначено пристрій.

- Тип матриці. Тип матриці, яка використовується в екрані.

• OLED. Матриця на органічних світлодіодах, у якій кожен піксель фактично є окремим світлодіодом. У портативних плеєрах більшість таких екранів монохромні, для кольорових дисплеїв зручніше застосовувати інші технології.
• TFT. Загальна назва для рідкокристалічних дисплеїв. В даному випадку позначення TFT використовується переважно для відносно простих екранів, що не використовують просунуті технології на зразок описаної нижче IPS і мають досить скромні характеристики. Тим не менш, такі екрани можуть бути кольоровими і мати високу роздільну здатність.
• AMOLED. Розвиток описаної вище технології OLED, розрахований створення висококласних кольорових дисплеїв. AMOLED екрани відрізняються високою яскравістю, насиченими кольорами та гарними кутами огляду. З їхніх недоліків можна відзначити трохи менший термін служби, ніж у тих же IPS, а також схильність вицвітати на ділянках, де часто відображаються яскраві фрагменти зображення.
• IPS. Одна з найпопулярніших технологій кольорових екранів, що застосовуються у сучасній портативній техніці. Забезпечує хорошу якість передачі кольорів і великі кути огляду; за якістю картинки дещо поступається AMOLED, проте обходиться дешевше та служить довше.

- Сенсорний екран. Сенсорний екран - на зразок тих, що застосовуються в сучасних смартфонах. Управління за допомогою елементів на екрані часто буває більше зручним та універсальним, ніж використання кнопок та інших апаратних органів керування. Для нормального використання такій дисплей має бути досить великим. Також відзначимо, що сенсорний екран є обов'язковим для моделей із повноцінною ОС (див. вище).