Порівняння підсилювачів для навушників

— Портативний. Підсилювачі, розраховані на можливість постійного носіння з собою. Мають невеликі розміри, відповідні для перенесення в сумці або кишені, і отримують енергію або від вбудованого акумулятора, або від USB-порту (див. «Тип живлення»). Подібні пристрої можуть застосовуватися і в ролі стаціонарних, однак постійне використання в такому форматі навряд чи виправдано: функціонал і потужність портативних підсилювачів загалом досить скромні, а при схожих характеристиках вони коштують помітно дорожче стаціонарних аналогів.

— Стаціонарний. Підсилювачі, розраховані на постійне перебування на одному місці. Використовують живлення від розеток і не мають таких обмежень по габаритам, як у портативних моделей, що дозволяє зробити подібні пристрої більш прогресивними. Так, в них можна передбачити більш високу потужність, ніж в портативних, можливість роботи з професійними високоомними навушниками, велика кількість різних регулювань, висококласні схеми обробки сигналу, багатоканальну компонування і т. п. Зрозуміло, конкретний функціонал такого підсилювача може бути різним; однак якщо навушники не планується використовувати «на ходу», а якість звуку має для вас вирішальне значення — варто звернути увагу саме на дану різновид.

Частота дискретизації цифро-аналогового перетворювача (ЦАП), встановленого в підсилювачі. Нагадаємо, такий перетворювач відповідає за конвертацію цифрового звуку в аналоговий звук, який потім обробляється основним підсилювачем і поступає на навушники (або інше аналогове аудіо пристрій).

Звук в цифровому вигляді найчастіше записується наступним чином: оригінальна синусоїда аналогового сигналу поділяється на окремі ділянки (семпли) — «сходинки» певної довжини і висоти, і кожна з цих сходинок кодується своїм набором чисел. Частота дискретизації визначає, скільки таких сходинок припадає на певну ділянку оригінального аудіосигналу. Відповідно, чим вище ця частота — чим точніше цифровий запис відповідає початковому сигналу; з іншого боку, збільшення числа семплів на одиницю часу збільшує обсяги файлів і підвищує вимоги до апаратної потужності цифрових схем.

Конкретно ж для ЦАП власна частота дискретизації такого модуля — це, по суті, максимальна частота дискретизації вхідного цифрового сигналу, з якою перетворювач здатен ефективно впоратися. При більш високих показниках на вході якість звуку в кращому випадку буде обмежено можливостями ЦАП, в гіршому — підсилювач взагалі не зможе коректно працювати. В будь-якому випадку, більш високі цифри в даному пункті (за інших рівних) означають більш прогресивний і якісний перетворювач; з іншого боку, цей момент помітно позначається на вартості, а оцінити всі можливості висококласного ЦАП можна тільки на аудиоматериалах від...повідної якості.

Що стосується конкретних цифр, то найменшим значенням, яке можна зустріти в підсилювачах для навушників, є 44 кГц. За законами фізики саме така частота дискретизації є мінімально необхідною для повноцінної передачі всіх чутних людиною частот звуку (16 — 22 000 Гц), і саме вона використовується в форматі Audio CD. Чимало моделей забезпечують значення в 96 кГц і 192 кГц (це вже достатньо для роботи з різними типами DVD-Audio), а у найбільш прогресивних пристроях цей показник може досягати 384 кГц і навіть 768 кГц.

Розрядність цифро-аналогового перетворювача (ЦАП), встановленого в підсилювачі. Нагадаємо, такий перетворювач відповідає за конвертацію цифрового звуку в аналоговий звук, який потім обробляється основним підсилювачем і поступає на навушники (або інше аналогове аудіо пристрій).

Звук в цифровому вигляді найчастіше записується наступним чином: оригінальна синусоїда аналогового сигналу поділяється на окремі ділянки (семпли) — «сходинки» певної довжини і висоти, і кожна з цих сходинок кодується своїм набором чисел. При цьому висота (рівень) кожної сходинки не може бути довільною величиною — конкретне значення вибирається з певного списку. Розрядність ж визначає, скільки варіантів вміщує цей список: наприклад, показник в 16 біт означає список з 2 в ступені 16, то є 2^16=65536 варіантів рівня. Відповідно, чим вища розрядність, тим ближче рівень кожного семпла буде до рівня відповідного ділянки синусоїди, тим менше відхилення від оригінального сигналу в тих випадках, якщо вихідний рівень потрапляє між фіксованими значеннями. Таким чином, висока розрядність позитивно позначається на якості і достовірності звуку; з іншого боку, вона помітно впливає на обсяги аудіоматеріалів та вимоги до обчислювальної потужності апаратури для їхньої обробки.

Конкретно ж для ЦАП власна розрядність такого модуля — це, по суті, максимальна розрядність вхідного цифрового сигналу, з якою перетворювач здатен ефективно впоратися. При більш високих показниках на вході якість звуку в кращому...випадку буде обмежено можливостями ЦАП, в гіршому — пристрій взагалі не зможе коректно працювати. В будь-якому випадку, більш високі цифри в даному пункті (за інших рівних) означають більш прогресивний і якісний перетворювач; з іншого боку, цей момент помітно позначається на вартості, а оцінити всі можливості висококласного ЦАП можна тільки на аудиоматериалах відповідної якості.

Що стосується конкретних значень, то стандартні варіанти у сучасних підсилювачі для навушників — це 16 біт, 24 біт і 32 біт. Перше значення застосовується, зокрема, для формату Audio CD, друге зустрічається в lossless-формати APE і ALAC, а 32 біта може знадобитися для роботи з FLAC і окремими висококласними стандартами.

Частотний діапазон, підтримуваний підсилювачем на виході; простіше кажучи — діапазон, який дана модель здатна видати на навушники або інше аналогове пристрій handsfree.

Теоретично чим ширший частотний діапазон — тим багатше звучання підсилювача, тим нижче ймовірність, що нижній або верхній край чутних частот виявиться «обрізаним». Однак при оцінці даного параметра варто враховувати кілька нюансів. По-перше, середньостатистична людина здатна чути частоти від 16 до 22 000 Гц, а з віком ці кордони поступово звужуються. Тим не менш, підсилювачі для навушників досить часто зустрічаються і більш обширні робочі діапазони, причому вони бувають досить вражаючими — так, для окремих моделей заявляється набір частот від 1 Гц до 60 000 Гц, а то й до 100 000 Гц. Подібні характеристики є свого роду «побічним ефектом від застосування висококласних схем обробки звуку; з практичної точки зору ці цифри не мають особливого сенсу, однак вони є показником високого класу підсилювача і часто використовуються в рекламних цілях.

Другий нюанс полягає в тому, що будь-які навушники також неминуче мають свої обмеження по частотам — причому ці обмеження можуть бути більш значними, ніж в підсилювачі. Тому при виборі не завадить врахувати і характеристики навушників: наприклад, не варто спеціально шукати підсилювач з верхньою межею частот в повні 22 кГц, якщо в навушниках, які планується з них використовувати, ця межа становить всього 20 кГц.

В завершення відзначимо також, що са...м по собі широкий частотний діапазон не гарантує високої якості звуку — воно в більшій мірі залежить від інших факторів (АЧХ, рівень спотворень і т. п.).

Співвідношення між загальним рівнем корисного сигналу, що видається підсилювачем, і рівнем фонового шуму, що виникає внаслідок роботи електронних компонентів.

Повністю уникнути фонового шуму неможливо, проте його цілком можна знизити до максимально незначного рівня. Чим вище співвідношення сигнал/шум — тим чистіше звук, видаваний пристроєм, тим менше в ньому помітні власні перешкоди від підсилювача. У найскромніших з цієї точки зору підсилювачах даний показник становить від 70 до 95 дБ — не видатне, однак цілком допустиме значення навіть для Hi-Fi техніки. Нерідко можна зустріти і більш високі цифри — 95 – 100 дБ, 100 – 110 дБ і навіть більше 110 дБ. Дана характеристика має особливе значення під час роботи підсилювача в ролі компонента багатоскладниковий аудіосистеми (наприклад, «вініловий програвач – фонокоректор – передпідсилювач – підсилювач для навушників». Річ у тім, що в таких системах підсумкові шуми всіх компонентів на виході підсумовуються, і для чистоти звуку вкрай бажано, щоб ці шуми були мінімальними

Окремо варто підкреслити, що високе співвідношення сигнал/шум саме по собі не гарантує високої якості звуку загалом.

Коефіцієнт гармонійних спотворень, що виникають під час роботи підсилювача.

Таким викривленням неминуче піддаються будь-які електронні схеми, а від їх рівня залежить якість і достовірність звуку на виході. Відповідно, в ідеалі коефіцієнт гармонік повинен бути як можна нижче. Так, за загальним правилом рівень 0,09 % і нижче (соті частки відсотка) вважається непоганим, а рівень менше 0,01 % (тисячні частки відсотка) — відмінним. Винятком є лампові пристрою: в них допускаються і більш високі значення (на десяті частки відсотка), однак цей момент у багатьох випадках є не недоліком, а особливістю (докладніше див. «Ламповий»).

Також варто відзначити, що малий коефіцієнт гармонік особливо важливий при використанні підсилювача у складі багатокомпонентних аудіосистем — наприклад, при прослуховуванні музики з вінілового програвача з зовнішнім фонокорректором. Річ у тім, що в таких системах на підсумкових звук впливає сума спотворень від усіх компонентів — а вона, знову ж, має бути як можна нижче.

Наявність в підсилювачі спеціальних можливостей підключення iPhone, iPad та інших гаджетів фірми Apple.

Зазвичай, для такого підключення використовується стандартний порт USB (microUSB, USB-C) — такий же, як і для інших портативних (або навіть стаціонарних пристроїв. Однак моделі, що мають дану особливість, додатково оптимізовані для використання саме з «яблучною» продукцією, а також можуть мати спеціальні функції по роботі з такими гаджетами — наприклад, управління відтворенням через пульт на підключених до підсилювача навушниках. Так що якщо ви купуєте підсилювач для використання з гаджетом від Apple — має сенс звернути увагу на моделі, де прямо заявлена сумісність з такими гаджетами.

Спосіб регулювання рівня, передбачений в підсилювачі, простіше кажучи — спосіб управління гучністю.

Найчастіше за таку регулювання відповідає спеціальне коліщатко (поворотний регулятор), однак зустрічаються також моделі з кнопками. Ось особливості кожного варіанта:

— Коліщатком. Найбільш поширений у наш час тип регулятора гучності; його популярність пов'язана передусім із двома моментами. Перший — це зручність у використанні: управління коліщатком зрозуміло на інтуїтивному рівні, до того ж такий регулятор можна без особливих труднощів знайти і повернути напомацки, наосліп (це особливо важливо для портативних моделей — див. «Тип»). Другий момент — універсальність: коліщатко можна пов'язати як з простим аналоговим контуром управління, так і з цифровою схемою. Мало того, аналогова регулювання (вважається оптимальною для висококласної техніки) в сучасних підсилювачах для навушників здійснюється тільки поворотними регуляторами. До недоліків даного варіанта можна віднести хіба що деяку громіздкість порівняно з кнопками, однак навіть у кишенькових моделях цей момент часто не є критичним.

— Кнопками. Управління гучністю за допомогою кнопок; це можуть бути як дві окремі клавіші, так і «качелька» на зразок тих, що застосовуються у багатьох портативних гаджетах. У будь-якому разі такі регулятори більш компактні, ніж коліщатка. З іншого боку, таке управління здійснюється тільки електро...нним способом: кнопки подають сигнал на керуючі схеми, які змінюють гучність відповідним чином. Такий формат вважається менш підходящим для високоякісної аудіотехніки, ніж аналогове управління: додаткові цифрові схеми не тільки ускладнюють конструкцію, але ще й є потенційним джерелом додаткових перешкод. Тому кнопкове управління в наш час можна зустріти рідко — в окремих моделях портативних підсилювачів (див. «Тип»), де дане рішення передбачається переважно для зменшення габаритів.

Типи входів, передбачені в конструкції підсилювача.

Сучасні підсилювачі для навушників можуть оснащуватися аудіовходами як аналогового (mini-Jack 3.5 мм, Jack 6.35 мм, RCA, XLR), так і цифрових форматів (S/P-DIF c коаксіальним або оптичним підключенням), а також портами USB OTG і USB type B. Ось детальніший опис кожного з цих входів:

— Mini-Jack (3.5 мм). Один з найбільш популярних сучасних аудиороз'ємів. В даному випадку застосовується переважно для підключення до підсилювача аналогового сигналу; це може бути сигнал лінійного рівня або звук з виходу на навушники від зовнішнього пристрою (ці нюанси варто уточнювати окремо), при цьому сам роз'єм найчастіше має класичний трьохконтактний формат і відповідає відразу за обидва канали стерео. Завдяки невеликим розмірам mini-jack дуже зручний для застосування в портативних моделях (див. «Тип»). З іншого боку, він менш помехостоек, ніж аналогічний за конструкцією Jack 6.35 мм, і має менш великі можливості — зокрема, майже не застосовується для балансного підключення. Тому в стаціонарних моделях цей інтерфейс зустрічається помітно рідше.
Окремо відзначимо, що в апаратний порт типу 3.5 мм можуть бути вбудовані також інш...і види входів — наприклад, коаксіальний і/або оптичний (детальніше див. нижче). Тим не менш, наявність mini-jack вказується тільки в тому випадку, якщо цей роз'єм здатний працювати в традиційному аналоговому форматі.

— Jack (6.35 мм). Аудіороз'єм, багато в чому аналогічний описаному вище mini-jack — зокрема, також застосовується переважно для підключення аналогового сигналу. Ключова відмінність полягає в більших розмірах. Через це входи типу Jack застосовуються помітно рідше, причому переважно в стаціонарній техніці (див. «Тип»); але, з іншого боку, великий діаметр розширює можливості роз'єму. По-перше, з'єднання виходить більш надійним, ніж у гніздах 3.5 мм, з меншою ймовірністю виникнення перешкод і випадкового відключення. По-друге, такі входи можуть застосовуватися навіть для балансного підключення (хоча така можливість є далеко не обов'язковою, до того ж для балансного сполуки найчастіше використовують роз'єми XLR; про них і про подібному форматі підключення див. нижче). Тому для високоякісної стаціонарної техніки такі входи вважаються кращими, ніж mini-jack.

— RCA. Технічно RCA — це тип роз'єму, який може використовуватися з різними цілями. Проте в даному випадку мається на увазі цілком конкретний варіант застосування — у форматі лінійного входу (для аналогового аудіосигналу). У такому форматі один фізичний роз'єм відповідає за один канал звуку, тому вхід цього типу зазвичай складається з пари гнізд — під лівий і правий канал. Загалом лінійний RCA практично не застосовується в портативних пристроях, зате дуже популярний у стаціонарній аудіотехніці. Він трохи уступає більш прогресивним стандартам (зразок XLR, див. нижче) по функціоналу і помехостойкости, однак цього інтерфейсу нерідко виявляється цілком достатньо як для повсякденного, так і для нескладного професійного застосування.

— XLR. Першопочатково XLR — це роз'єм характерною круглої форми, з набором контактів у вигляді штирків (і гнізд під них) і додатковим фіксатором на зовнішньому кільці. Він може мати різне число контактів і застосовуватися в різних форматах. Однак у підсилювачах для навушників, говорячи про входи XLR, зазвичай мають на увазі інтерфейс для балансного підключення аналогового (лінійного) аудіосигналу. Такий інтерфейс зазвичай складається як мінімум з пари контактних роз'ємів — по одному на кожен канал стерео (більш рідкісний варіант — один загальний шестиконтактний роз'єм, фактично версія «два в одному»). Що стосується балансового підключення, то це особливий формат, що використовує три дроти на канал (замість стандартних двох) і спеціальний спосіб обробки сигналу на вході. За рахунок цього способу перешкоди, що виникають через сторонніх наведень в кабелі підключення, взаємно гасяться при вступі на підсилювач; по суті, сам кабель відіграє роль фільтра перешкод. Це дозволяє працювати навіть з досить довгими дротами без шкоди для чистоти звуку. З іншого боку, роз'єми XLR мають досить великі розміри, а підтримка балансного формату позначається на вартості пристрою. Тому загалом даний інтерфейс вважається професійним, він встановлюється в підсилювачі відповідного рівня, переважно стаціонарні (за рідкісними винятками).

— Коаксіальний S/P-DIF. Різновид інтерфейсу S/P-DIF, яка використовує електричний кабель (на противагу описаним нижче оптичному). Загалом формат S/P-DIF дозволяє передавати через один роз'єм відразу кілька каналів звуку, в тому числі працювати з багатоканальними форматами (хоча в підсилювачах для навушників найчастіше використовується стерео). А електрична різновид цього інтерфейсу трохи дешевше оптичної і не потребує особливої акуратності при поводженні з кабелем. Її недоліком є деяка схильність до електромагнітних перешкод, однак для компенсації цього моменту кабель зазвичай робиться екранованим.
Відзначимо, що в якості апаратного роз'єми коаксіальний вхід S/P-DIF найчастіше використовує гніздо RCA. Проте не варто плутати цей інтерфейс з описаним вище аналоговим RCA: це принципово різні стандарти, не сумісні між собою. Крім того, в деяких моделях (зокрема, портативних) вхід цього типу може бути фізично поєднаний з роз'ємом 3.5 мм; в цьому разі одне гніздо може працювати в різних форматах (залежно від обраних налаштувань), а для використання коаксіального інтерфейсу потрібно кабель зі спеціальним роз'ємом (або відповідний перехідник).

— Оптичний S/P-DIF. Різновид інтерфейсу S/P-DIF, яка використовує оптоволоконний кабель TOSLINK для передачі цифрового звуку в стерео або багатоканальному форматі (втім, останнє для підсилювачів під навушники не характерно). Головною перевагою такого підключення перед описаним вище коаксіальним є повна нечутливість до електромагнітних перешкод. З іншого боку, оптичний кабель досить делікатне, він погано переносить сильні натиски і перегини.
Варто сказати, що в деяких підсилювачах — особливо портативних — оптичний вхід може вбудовуватися прямо в роз'єм 3.5 мм, і для роботи з подібним входом потрібен кабель, що має штекер відповідної конструкції. Сам роз'єм може працювати в різних форматах — залежно від виставлених налаштувань і підключеного кабелю.

USB OTG). Першопочатково USB OTG — це стандарт, що дозволяє підключати різноманітну USB-периферію (таку, як флешки) до портативних гаджетів на зразок смартфонів або планшетів. Однак у підсилювачах для навушників ця функція має свою специфіку, її в кожному випадку варто уточнювати окремо. Так, більшість моделей з USB OTG належать до портативним, і у них цей вхід застосовується в класичному форматі — для прийому цифрового аудіосигналу з microUSB, USB-C або іншого аналогічного роз'єми в портативному гаджеті (якщо гаджет першопочатково передбачає таку можливість). А ось в стаціонарних підсилювачах (див. «Тип») назвою «USB OTG» можуть позначати інтерфейс для підключення до ПК, якщо цей інтерфейс не використовує USB Type B, а інший тип роз'єму. Ці нюанси варто уточнювати окремо.

— USB (Type B). Інтерфейс для підключення підсилювача до USB-порту комп'ютера і передачі звуку в цифровому вигляді; іншими словами — роз'єм для використання підсилювача в ролі зовнішньої звукової карти. Формально USB Type B — це строго певний тип USB-роз'єму, має характерну квадратну форму; саме такий роз'єм зазвичай встановлюється в стаціонарні моделі. А ось в портативних пристроях цю роль можуть виконувати порти іншого типу — наприклад, microUSB; однак вони в таких випадках теж позначаються як USB Type B

В будь-якому випадку, сенс підключення підсилювача у форматі зовнішньої звукової карти полягає насамперед у тому, що вбудовані аудіокарти сучасних комп'ютерів зазвичай мають досить скромні характеристики, і на зовнішньому обладнанні можна досягти набагато більш якісного звуку.