Порівняння Jackson JS Series Spectra Bass JS2 vs Cort Action Plus

Тип темброблока, що використовується в конструкції електрогітари.

Темброблок — це «посередник» між звукознімачем і виходом гітари: набір електронних схем, що забезпечує передачу сигналу, а нерідко — його обробку (регулювання гучності, корекцію частот, попереднє посилення тощо). В сучасних електрогітарах зустрічаються такі типи темброблоков:

— Пасивний. Пасивними називають темброблоки, не вимагають під час роботи додаткових джерел живлення. Зазвичай, такі модулі мають найпростішу конструкцію і функціонал, регулювання обмежуються зміною гучності, а також корекцією частот пасивним способом (шляхом «зрізання» потрібних частот). Водночас пасивні темброблоки прості, компактні, недорогі і не залежать від батарейок; а необхідні регулювання можна провести і на зовнішньому обладнанні (у будь-якому разі електрогітарі буде потрібно підключення до нього). Як наслідок — більшість сучасних інструментів оснащується саме даної різновидом темброблоков.

— Активний. Ключовою відмінністю пасивного темброблока є те, що для роботи йому потрібен власний джерело живлення. Найчастіше цю роль грає батарейка типу «Крона», встановлена в спеціальному гнізді в корпус електрогітари. Необхідність у живленні зумовлена великою кількістю додаткових функцій: активні темброблоки здатні підсилювати сигнал, що поступає із звукознімачів, пригнічувати перешкоди і навіть погоджувати опір виходу інструмента з входом підсилювача. Так і активний спосіб...регулювання тембру є більш прогресивним, ніж пасивний, він дозволяє точніше налаштувати співвідношення частот. З іншого боку, активні модулі помітно дорожче, а без батарейки темброблок перетворюється в набір непотрібних деталей. Втім, споживають такі пристрої порівняно небагато енергії, і одного елемента живлення вистачає на досить довгий термін.

— Активний/пасивний. Темброблоки, що поєднують можливості двох описаних вище варіантів. За наявності живлення такий модуль працює в активному режимі, а якщо живлення немає — перетворюється на пасивний. Таким чином, музикант може користуватися всіма перевагами активного темброблока і водночас не переживати, що через розрядженої батареї інструмент стане повністю даремним (хоча, зрозуміло, в пасивному режимі функціонал темброблока виходить не настільки великим). Водночас комбіновані модулі досить складні і дороги, а реальна потреба в подібній універсальності виникає досить рідко. Тому й особливого поширення цей варіант не отримав.

Кількість регуляторів тембру, передбачена в конструкції електрогітари.

Один регулятор тембру відповідає за звук електрогітари в цілому; а от якщо таких ручок декілька, вони можуть мати різні формати роботи. Наприклад, кожна ручка може відповідати або за власний звукознімач, або за окрему смугу частот. У другому випадку набір ручок відіграє роль еквалайзера, що дозволяє налаштовувати звук за рахунок зміни гучності низьких та високих (іноді окремо середніх) частот.

У будь-якому випадку наявність кількох регуляторів тембру розширює можливості зміни кольору звуку засобами самої гітари, без застосування додаткового обладнання.

Загальна форма корпуса електрогітари.

Цільного корпусу електрогітари можна надати практично будь-яку форму; порожнисті корпусу такої свободи не дають, однак і серед них варіанти за формою можуть бути вельми різноманітними. Тим не менш, існують певні стандартні форми. Нерідко ці форми названі на честь певної «легендарної моделі гітари — наприклад, «Les Paul» або «Stratocaster» (за однойменною інструментів від Gibson та Fender відповідно). Описувати кожну стандартну форму немає сенсу — простіше знайти ілюстрацію в нашому каталозі або в Інтернеті.

Основною, а нерідко і єдиний момент, на який впливає форма корпуса — це зовнішній вигляд гітари. Також від цього параметра до деякої міри залежить зручність для музиканта — приміром, одні моделі дають змогу грати сидячи, спираючи інструмент на ногу, для інших такий спосіб підходить слабо або не підходить взагалі. А ось впливають обриси корпусу звучання електрогітари — питання спірне. Однозначна залежність є тільки в напівакустичних моделях, а ось для цільних корпусів немає чіткої відповіді на це питання: деякі музиканти стверджують про перевагу одних форм над іншими, але цей момент багато в чому дивиться на ситуацію заангажовано. Крім того, на якість звуку сильно впливають інші параметри (типи і кількість звукознімачів, конструкція мосту тощо).

Зараз на ринку представлені гітари з такою формою корпусу: Les Paul, Superstrat, ..."/ua/list/816/pr-23895/">Stratocaster, Jazz Bass, Precision Bass, Telecaster, PRS Santana, Flying V, SG, втім зустрічатися і зовсім нестандартні варіанти.

Матеріал, з якого виконаний корпус електрогітари. Для моделей з вирізами (напівакустичних, див. «Тип») в даному випадку може враховуватися тільки матеріал нижньої деки і бічних поверхонь, а дані по верхній деці наводитися окремо (докладніше див. «Матеріал кришки деки»).

Зараз на ринку представлені корпусу з таких дерев: червоне, клен, вільха, ясен, вільха.

Немає сенсу докладно зупинятися на кожному з матеріалів, що зустрічаються в сучасних електрогітарах. Їх різноманітність дуже велика, однак, на відміну від акустичних гітар, корпус в даному випадку грає не таку значну роль при формуванні звуку, і його матеріал порівняно слабко впливає на акустичні властивості інструменту (хоча яка конкретна ступінь такого впливу — питання спірне). При бажанні можна знайти детальні дані щодо того чи іншого матеріалу в спеціальних джерелах, однак на практиці має сенс дивитися передусім на зовнішній вигляд інструменту і його цінову категорію.

Профіль грифа, встановленого в електрогітарі.

Профіль грифа називають його форму в розрізі, точніше — форму задньої частини грифа. На звучання гітари даний параметр практично не впливає, проте безпосередньо позначається на зручності гри. В ідеалі гриф повинен «наповнювати» руку, однак і не бути надто великим, інакше не вийде обхопити його в потрібній мірі.

Профілі позначають буквами С, D, V і U — залежно від того, яку букву нагадує гриф в розрізі. Профіль D — найбільш плоский, C — трохи більш опуклий, з майже рівномірним кривизною по всій довжині, U — більш об'ємний, з більшою шириною профілю в районі накладки, а профіль V в класичному вигляді має вигляд кута з заокругленою вершиною. Існують також модифікації цих варіантів — наприклад, «thin», що передбачає зменшену товщину профілю, або «modern», зі злегка поліпшену (в теорії) ергономікою.

Найбільш популярні види профілю — C, U і їх «сучасні» (modern) модифікації. Профіль C — майже напівкруглий, профіль U — більш об'ємний, у накладки грифа його краю майже паралельні і лише ближче до задньої частини грифа різко закруглюються. Термінами modern C і modern U позначаються різні поліпшені версії даних профілів, їх форма може бути різною.

На практиці ж вибір профілю грифа залежить виключно від особистих уподобань гітариста, особливостей його рук...і бажаної техніки гри. Таким чином, не існує «ідеальної» форми профілю — в кожному випадку оптимальний вибір буде різним. Ідеальний варіант — випробувати кілька типів профілю «наживо», визначитися, який з них виявиться більш зручним, і вибирати інструмент з грифом такого ж або подібного за формою профілю.

Ширина грифа електрогітари у районі верхнього поріжка. Ближче до корпусу гриф може дещо розширюватись, проте це не обов'язково, та й кут розширення може бути різним. Тому основним розміром вважається саме ширина у районі верхнього поріжка.

Цей параметр має двояке значення. З одного боку, широкий гриф незручний для музикантів з маленькими руками та короткими пальцями — діставати до далеких струн у таких випадках важко. З іншого боку, велика ширина означає більшу відстань між окремими струнами, що знижує ймовірність зачепити сусідню струну при неточному натисканні і може полегшити гру (особливо якщо гітарист має великі товсті пальці). Втім, ці моменти не є абсолютними, і зручність ігри — справа вельми суб'єктивна, яка залежить від багатьох особливостей музиканта і техніки, яку він використовує. Також не варто забувати, що грифи можуть мати різний профіль (див. вище), і інструменти з різним профілем грифа будуть по-різному відчуватися в руках навіть за однакової ширини у верхнього порожка. Тому найнадійніший метод вибору — випробувати грифи різного розміру та профілю «наживо», визначитися з оптимальним варіантом та вибирати на основі цього.

Найменша ширина грифа у верхнього поріжка у сучасних електрогітарах становить близько 39 мм. Такій розмір зустрічається переважно в бас-гітарах (див. «Тип»), що мають 4 струни і гриф, що помітно розширюється до корпусу (завдяки чому зверху його можна зробити досить вузьким, тим більше що при грі на басу ноти рі...дко затискаються у самого грифа) . Електрогітари (включаючи напівакустичні) дещо ширші – від 41 мм, показник у 43 – 48 мм вважається середнім, а у найбільших інструментах гриф може мати завширшки до 55 мм (втім, такі розміри характерні переважно для інструментів, що мають більше 6 струн) .

Радіус кривизни накладки, встановлений на грифі електрогітари.

Накладка знаходиться безпосередньо під струнами, саме до неї музикант притискає струни при грі. Якщо подивитися на гриф у поперечному розрізі, його верхня частина з накладкою матиме форму дуги; радіус цієї дуги і мається на увазі у разі. Чим менший радіус — тим випуклішою буде ця дуга, і навпаки, великий радіус відповідатиме практично плоскій поверхні.

В цілому вважається, що менший радіус накладки краще підходить для ігри акордами, а більше рівна, плоска поверхня спрощує виконання технічних пасажів з великою кількістю спеціальних прийомів на кшталт підтяжок (бендів). Середнім і, можна сказати, класичним значенням діаметра є 12", це найпопулярніший варіант серед сучасних електрогітар. Найменший показник - трохи більше 7", він зустрічається в деяких гітарах з корпусами типу Stratocaster (як в оригінальних інструментах від Fender, наприклад і в копіях ). А найбільш плоскі накладки мають діаметр 20" і більше.

Зазначимо, що нерідко зустрічаються інструменти зі змінним радіусом накладки — меншим у головки грифа (де частіше грають акордами) та більшим у корпусу (де грають соло по нотах). У разі вказується радіус у верхнього порожка.

Матеріал, з якого виконана накладка грифа електрогітари.

Накладка грифа встановлюється під струнами, там, куди струни притискаються при грі. Необхідність застосування накладок пов'язано з тим, що породи деревини, з яких робиться сам гриф, нерідко бувають недостатньо твердими, і від постійного контакту зі струнами на їх поверхні могли б виникати вм'ятини. Відповідно, накладки виконуються з більш твердого матеріалу, що зберігає форму поверхні навіть після багаторазового притиснення струн. В якості такого матеріалу можуть використовуватися як особливі породи деревини (чорне дерево, палісандр), так і високоякісні фенольні полімери.

Загалом якість накладки зазвичай цілком відповідає ціновій категорії інструменту, зупинятися на детальних характеристиках кожного матеріалу навряд чи має сенс (вони не настільки критичні для нормального використання електрогітари). Зазначимо тільки, що матеріал накладки безпосередньо впливає ще й на зовнішній вигляд інструменту.