Порівняння SX FTL-Ash vs SX FTL-H

Тип корпусу, який використовується в електрогітарі.

— Цільний. Корпуси, які не мають вирізів-резонаторів; в конструкції можуть передбачатися вирізи допоміжного призначення (наприклад, під батарею активного темброблока або звукознімача), однак вони не беруть участі у формуванні звуку і не впливають на його забарвлення. Така конструкція використовується практично у всіх класичних, «не-напівакустичних» електрогітарах (див. п. «Тип» вище), а також майже у всіх басах. При цьому, оскільки корпус майже не бере участі у формуванні звуку, його форма може бути практично будь-яким, завдяки чому серед цілісних корпусів зустрічаються як класичні, так і вельми незвичайні обриси. Варто, щоправда, враховувати, що товщина таких інструментів, як правило, невелика, і грати на них без ременя (тримаючи на коліні) найчастіше незручно, а то й взагалі неможливо.

— Порожнистий. Корпуси, що мають порожнини всередині і характерні фігурні вирізи на верхній деці; корпус може бути повністю порожнистим або мати цілісну середину і окремі вирізи. Гітари, оснащені такими корпусами, називають напівакустичними (див. «Тип» вище); зустрічаються і баси подібної конструкції, але дуже рідко. Наявність додаткових резонаторів в корпусі може зробити звук більш повним і насиченим, надати йому приємного забарвлення, яке недоступне для інструменту з цільним корпусом; крім того, на такому інструменті можна грати і без підключення. Водночас згадане забарвлення звуку далеко не завжди доречне: воно п...ідходить для окремих жанрів музики, а в інших, навпаки, зайве. Та й самі корпуси виходять набагато більш складними у виробництві і дорогими, ніж цільні, а вибір форм обмежений класичними лініями — при нестандартній формі вкрай важко (а то й неможливо) досягти потрібних акустичних характеристик. Як наслідок, даний варіант зустрічається порівняно рідко.

Загальна форма корпуса електрогітари.

Цільного корпусу електрогітари можна надати практично будь-яку форму; порожнисті корпусу такої свободи не дають, однак і серед них варіанти за формою можуть бути вельми різноманітними. Тим не менш, існують певні стандартні форми. Нерідко ці форми названі на честь певної «легендарної моделі гітари — наприклад, «Les Paul» або «Stratocaster» (за однойменною інструментів від Gibson та Fender відповідно). Описувати кожну стандартну форму немає сенсу — простіше знайти ілюстрацію в нашому каталозі або в Інтернеті.

Основною, а нерідко і єдиний момент, на який впливає форма корпуса — це зовнішній вигляд гітари. Також від цього параметра до деякої міри залежить зручність для музиканта — приміром, одні моделі дають змогу грати сидячи, спираючи інструмент на ногу, для інших такий спосіб підходить слабо або не підходить взагалі. А ось впливають обриси корпусу звучання електрогітари — питання спірне. Однозначна залежність є тільки в напівакустичних моделях, а ось для цільних корпусів немає чіткої відповіді на це питання: деякі музиканти стверджують про перевагу одних форм над іншими, але цей момент багато в чому дивиться на ситуацію заангажовано. Крім того, на якість звуку сильно впливають інші параметри (типи і кількість звукознімачів, конструкція мосту тощо).

Зараз на ринку представлені гітари з такою формою корпусу: Les Paul, Superstrat, ..."/ua/list/816/pr-23895/">Stratocaster, Jazz Bass, Precision Bass, Telecaster, PRS Santana, Flying V, SG, втім зустрічатися і зовсім нестандартні варіанти.

Тип вирізу, передбаченого в конструкції корпусу гітари.

Виріз розташовується в місці кріплення грифа до корпусу і може бути одинарним або подвійним. Одинарний виріз при стандартному стягнення гітари знаходиться знизу, під грифом. Він призначений для того, щоб музикант міг комфортно використовувати більш високі (близькі до бриджу) лади, щоб корпус при цьому не заважав лівій руці (або правою, в інструменті для лівші). У моделях з подвійним вирізом виїмка є і над грифом, вона може бути менше нижньої. Верхній виріз передбачається переважно в естетичних цілях, для додання інструменту характерного зовнішнього вигляду, проте він може стати в нагоді і на практиці — наприклад, якщо музикант використовує для затиснення ладів великий палець.

Відзначимо, що деякі варіанти форми корпусу взагалі не передбачають вирізів — це просто не потрібно. В якості прикладу можна навести гітари з корпусом типу Flying B («ластівчин хвіст»).

Матеріал, з якого виконана кришка деки - додаткова накладка на верхню деку, що грає насамперед декоративну роль і надає інструменту приємного вигляду. Не варто плутати таку кришку із захисною накладкою (про неї див. вище). А в напівакустичних інструментах з порожнім корпусом (див. «Тип») в даному пункті може вказуватися матеріал верхньої деки, окрема кришка як така при цьому може бути відсутня.

У цілому значення даного параметра аналогічно матеріалу корпусу (див. вище) - з поправкою на те, що кришка деки безпосередньо визначає ще й зовнішній вигляд електрогітари, а в напівакустичних моделях впливає на звук сильніше, ніж решта корпусу. Втім, основним критерієм при виборі за цим параметром можуть бути естетичні переваги музиканта.

Спосіб кріплення грифа до корпусу, використовуваний в електрогітарі.

— Болтовою. Самий недорогий і практичний (з точки зору технології виробництва і ремонту) спосіб кріплення: гриф прикручується до корпусу болтами. Завдяки цьому збірка гітари виходить максимально простий, а з готового інструменту гриф легко можна зняти для ремонту або навіть заміни на новий. Зазначимо, що хоча болтовою спосіб вважається «бюджетним» (зустрічається переважно в інструментах відповідного рівня), не можна сказати, що він однозначно гірше інших варіантів: гітари такої конструкції мають відносно слабкий сустейн, зате дають яскравий, різкий тон з хорошою атакою. Вони можуть застосовуватися практично в будь-якому жанрі, однак найбільш придатними вважаються все ж для важкої музики.

— Вклеєний. Гриф, встановлений у виїмку на корпусі і закріплений у ній за допомогою епоксидної смоли або іншого адгезивного складу. Така конструкція не дає змогу досягти настільки потужної атаки, як на болтових грифах, зате забезпечує відмінний сустейн і приємну забарвлення звуку. Та й загалом клейове з'єднання вважається більш прогресивним, оскільки краще розкриває акустичні властивості дерева. З іншого боку, такі інструменти складніше і дорожче як у виробництві, так і в ремонті, ніж «болтові».

— Наскрізний. Назва даного способу пов'язано з тим, що гриф проходить через корпус наскрі...зь, до «нижнього» (з боку мосту) торця. Багато інструменти такого типу з задньої сторони виглядають так, як ніби до цілісного шматка деревини, з якого виточений гриф і середня частина корпуса, приробили дві додаткові деталі для додання корпусу потрібної форми і ширини (хоча технологія виготовлення, зрозуміло, дещо складніше). Вважається, що наскрізне кріплення грифа максимально розкриває можливості дерева і дає змогу досягти найбільш якісного звучання, з рівною частотною характеристикою і відмінним састейном. Однак і коштують такі конструкції досить недешево, до того ж вони вимагають дуже обережного поводження — тим більше, що ремонт наскрізного грифа в кращому випадку складний і доріг, а часто взагалі неможливий. Зазначимо, що цей варіант застосовується переважно в басах, електрогітари з наскрізним способом кріплення випускаються помітно рідше.

Ширина грифа електрогітари у районі верхнього поріжка. Ближче до корпусу гриф може дещо розширюватись, проте це не обов'язково, та й кут розширення може бути різним. Тому основним розміром вважається саме ширина у районі верхнього поріжка.

Цей параметр має двояке значення. З одного боку, широкий гриф незручний для музикантів з маленькими руками та короткими пальцями — діставати до далеких струн у таких випадках важко. З іншого боку, велика ширина означає більшу відстань між окремими струнами, що знижує ймовірність зачепити сусідню струну при неточному натисканні і може полегшити гру (особливо якщо гітарист має великі товсті пальці). Втім, ці моменти не є абсолютними, і зручність ігри — справа вельми суб'єктивна, яка залежить від багатьох особливостей музиканта і техніки, яку він використовує. Також не варто забувати, що грифи можуть мати різний профіль (див. вище), і інструменти з різним профілем грифа будуть по-різному відчуватися в руках навіть за однакової ширини у верхнього порожка. Тому найнадійніший метод вибору — випробувати грифи різного розміру та профілю «наживо», визначитися з оптимальним варіантом та вибирати на основі цього.

Найменша ширина грифа у верхнього поріжка у сучасних електрогітарах становить близько 39 мм. Такій розмір зустрічається переважно в бас-гітарах (див. «Тип»), що мають 4 струни і гриф, що помітно розширюється до корпусу (завдяки чому зверху його можна зробити досить вузьким, тим більше що при грі на басу ноти рі...дко затискаються у самого грифа) . Електрогітари (включаючи напівакустичні) дещо ширші – від 41 мм, показник у 43 – 48 мм вважається середнім, а у найбільших інструментах гриф може мати завширшки до 55 мм (втім, такі розміри характерні переважно для інструментів, що мають більше 6 струн) .

Тип анкера, передбаченого у конструкції грифа електрогітари.

Анкер має вигляд пружного металевого стрижня, встановленого вздовж грифа та прихованого усередині. Він посилює конструкцію та запобігає деформації грифа від натягу струн. Анкер може робитися регульованим, для підстроювання особливо струн і компенсації деформацій, що неминуче виникає з часом. Види цієї деталі можуть бути такими:

- Одинарний. Анкер, що складається із єдиного стрижня. Класичний варіант, що застосовується у більшості сучасних електрогітар незалежно від цінової категорії. Як правило, міцності та жорсткості навіть одного стрижня цілком достатньо для нормальних умов застосування та використання.

- Подвійний. Анкер, що складається, відповідно до назви, з двох стрижнів. Відрізняється більшою міцністю та надійністю порівняно з одинарним, зокрема, забезпечує додатковий опір бічним деформаціям. З іншого боку, подвійна конструкція обходиться помітно дорожче.

Мензурой називають відстань від верхнього поріжка до бриджа; іншими словами — це робоча довжина відкритої (не притиснутої пальцем) струни. Чим більше ця відстань, тим сильніше повинні бути натягнуті струни для досягнення потрібної висоти звуку і тим більше зусилля потрібно докладати для їх притиснення до грифу. При цьому деякі гітаристи стверджують, що навіть невелика різниця в довжині — менше дюйма — вже забезпечує значну різницю у відчуттях при грі.

Крім того, цей параметр впливає і на забарвлення звуку. Більша довжина дає можливість отримувати більш яскравий, дзвінкий і виразний звук, а менша — більш щільний, «теплий» і згладжений. Таким чином, за інших рівних умов для гри акордами краще підходить порівняно коротка мензура, а для досягнення потрібного звуку у соло може знадобитися більш довгий інструмент.

Найбільш популярні варіанти за довжиною мензури в електрогітарах (не басах) — 24.75" («гібсонівська») і 25.5" («фендерівська»). Показники менше 22" зустрічається вкрай рідко, переважно в інструментах з мініатюрними корпусами 3/4" (див. «Розмір»), а максимальне значення становить близько 28", більш довгі інструменти практично не випускаються. А ось баси мають помітно більшу довжину (інакше струни для них довелося б робити дуже товстими або натягувати занадто слабо): в найбільш коротких моделях передбачається мензура на 30", класичним же значенням є 34".

Відзначимо, що конструкція бриджу нерідко дає можливість змінювати фактичну довжину мензури (в т. ч. для кожної струни окремо); це робиться для того, щоб інструмент точно налаштовував за ладами. Тому в характеристиках прийнято вказувати довжину мензури за замовчуванням, без додаткових підлаштувань.