Порівняння Kraissmann FS 1000 vs GAV Xtreme 200

Тип вказують по джерелу енергії, від якого працює фарбопульт. В наш час можна зустріти пневматичні, електричні (мережеві та акумуляторні), а також механічні і бензинові моделі. Ось їхні основні особливості:

— Пневматичний. Фарбопульти, що використовують живлення стисненим повітрям від зовнішнього компресора. Іншими словами, в комплект поставки такого інструменту входить тільки розпилювач (пістолет, аерограф тощо); для його роботи потрібен окремий компресор. На перший погляд, це створює певні незручності; однак у подібної комплектації є й помітні переваги. По-перше, не потрібно переплачувати за компресор, якщо він вже є «у господарстві» (окремим прикладом такої ситуації можна назвати будівельний майданчик, де використовується потужний стаціонарний компресор на кілька пневмоінструментів). По-друге, насадку та компресор можна підібрати на свій розсуд, не покладаючись на комплектацію, обрану виробником. У світлі цього більшість сучасних фарбопультів робляться саме пневматичними. До однозначних недоліків подібних пристроїв можна віднести непридатність для роботи з безповітряними системами розпилення, однак такі системи використовуються помітно рідше повітряних, так що цей нюанс не є ключовим.

— Електричний. В даному випадку маються на увазі фарбопульти з живленням від розеток...(акумуляторні моделі винесені в окрему категорію, див. нижче). Пристрої цього типу складаються з власне розпилювача, а також компресора (вбудованого або виносного). Однією з переваг даного варіанта є якраз наявність компресора, завдяки чому для роботи такого фарбопульта, по суті, потрібна тільки розетка. Крім того, в таких агрегатах можна застосовувати як повітряні, так і безповітряні системи розпилення. До недоліків електричних моделей можна віднести більш високу вартість, ніж у пневматичних, а також неможливість підібрати робочу насадку і компресор окремо — зазвичай, фарбопульти цього типу продаються готовими комплектами.

— Акумуляторний. Фарбопульти, оснащені електричними компресорами з живленням від власних акумуляторів. Ключова перевага таких інструментів — автономність, здатність працювати навіть за відсутності розеток поблизу. З іншого боку, з акумулятором складно досягти високої потужності і продуктивності; час безперервної роботи таких розпилювачів обмежується зарядом батареї (а для поповнення заряду все одно буде потрібне джерело електрики); а сама конструкція виходить складніше і дорожче, ніж у аналогів з живленням від розетки. Тому акумуляторні фарбопульти в наш час особливого поширення не отримали.

— Механічний. Агрегати, в яких подача фарби здійснюється за рахунок мускульної сили користувача — простіше кажучи, для цього потрібно вручну качати важіль насоса. Така схема роботи максимально проста і надійна, проте вона слабо підходить для традиційних розпилювачів. Тому «механіка» в наш час зустрічається вкрай рідко, переважно серед валиків (див. «Вид»). – Бензиновий. Моделі з таким типом живлення поєднують в собі високу потужність і незалежність від електромереж, однак вони досить громіздкі, більш складні в експлуатації і ремонті, обходяться дорожче (як по власній вартості, так і по ціні палива) і в цілому розраховані на промислове використання поза приміщеннями. Тому поширені слабо і використовуються там, де з тих чи інших причин електричні аналоги не можуть застосовуватися.

Потужність, споживана під час роботи електричним інструментом (див. «Тип»).

Більшість сучасних фарбопультів, навіть продуктивних, має досить невисоку потужність: так, моделі більш ніж на 1 кВт зустрічаються вкрай рідко, а здебільшого енергоспоживання і зовсім не перевищує 500 Вт. Так що при підключенні подібної техніки до розеток зазвичай не виникає проблем; лише поодинокі агрегати високої продуктивності, що вимагають 3,5 кВт і більше, доводиться підключати за особливими правилами (безпосередньо до щитка). В інших випадках дані про споживаної потужності найчастіше не потрібні при звичайному застосуванні і можуть знадобитися лише для специфічних завдань — наприклад, для розрахунку навантаження на автономний генератор.

Номінальний тиск повітря у фарбопульті.

Загальний зміст цього параметра залежить від типу інструменту (див. вище). Так, у пневматичних моделях дані про номінальному тиску необхідні для підключення до зовнішнього компресора. Саме такий тиск цей компресор повинен створювати на вході в розпилювач; занадто низькі значення призведуть до зниження ефективності, занадто високі чреваті поломками і навіть аваріями з травмуванням оточуючих.

Зі свого боку, для електричних моделей номінальний тиск — це тиск повітря, що створюється власним компресором агрегата; на такий же тиск першопочатково розрахований комплектний розпилювач. Так що в даному випадку цей параметр є скоріше довідковим, ніж практично значущим; він може стати в нагоді хіба що для підключення змінних розпилювачів до компресора (або навпаки, для використання наявного розпилювача зі стороннім компресором).

Що стосується конкретних значень тиску, то вони визначаються перш за все системою розпилення (див. нижче). Різноманітність тут досить високо: найскромніші агрегати видають не більше 2 бар, досить популярні компресори на 2 – 5 бар, порівняно рідко зустрічаються моделі на 5 – 10 бар, а в деяких потужних продуктивних рішеннях передбачається тиск в 100 бар і більше.

Номінальний витрата повітря під час роботи фарбопульта в штатному режимі.

Даний параметр має ключове значення для пневматичного інструменту (див. «Тип»): компресор, до якого підключається такий розпилювач, повинен забезпечувати відповідну швидкість подачі повітря, інакше нормальна робота буде неможлива. Зі свого боку, в електричних моделях цей показник є скоріше довідковим — комплектний компресор за визначенням відповідає характеристикам розпилювача, і звертати увагу на витрату має сенс хіба що в тому випадку, якщо робочу насадку електричного фарбопульта планується використовувати з «нерідною» компресором.

Витрата фарби або іншого матеріалу (наприклад, розчину для штукатурки) під час роботи фарбопульта в штатному режимі.

Чим вище витрати, тим більше матеріалу інструмент здатний нанести за одиницю часу, тим краще він підходить для обробки великих площ і для нанесення покриттів великої товщини. З іншого боку, далеко не всі види робіт вимагають високої продуктивності, і іноді оптимальним є порівняно невелика витрата. Детальні рекомендації з цього приводу для різних ситуацій можна знайти в спеціальних джерелах.

Максимальна в'язкість фарби або іншого робочого матеріалу , при якій фарбопульт здатний нормально працювати. Вказується в одиницях DIN; певне число DIN в даному випадку — це число секунд, за яке стандартний об'єм фарби (зазвичай 100 мл) виллється з воронки зі строго визначеним діаметром виливного отвору (зазвичай близько 4 мм). Така воронка (віскозиметр) може поставлятися в комплекті з фарборозпилювачем, але при необхідності її можна придбати окремо.

Таким чином, чим більше DIN — тим більш в'язким є склад. А чим більше число зазначено в характеристиках фарбопульта — тим ширше його можливості, тим більш густі рідини можна заливати в нього, не боячись засмічень і поломок. Водночас варто враховувати, що на практиці не так часто виникає необхідність роботи з густими рідинами — навпаки, надмірна в'язкість погіршує якість покриття, призводить до появи патьоків і збільшує час висихання. Приміром, більшість емалей і масляних фарб використовуються на в'язкості близько 20 DIN, латексних фарб — до 45 DIN, і т. ін. Загальні рекомендації з цього приводу можна знайти в спеціальних джерелах, а конкретні — на упаковці конкретної марки фарби або іншого складу.

Тип системи розпилення, що використовується в пристрої. Різні системи розпилення розрізняються за форматом роботи і, як наслідок, окремим практичним нюанси використання:

— HP (High Pressure)/CONV (конвенциональная). Одна з найбільш відомих і популярних систем розпилення. Тиск повітря на вході і виході таких фарбопультів приблизно однакові. Перевагами систем HP є простота конструкції, велика ширина захоплення, висока швидкість нанесення фарби і порівняно невисокий витрата повітря. Водночас відсоток перенесення фарби у таких розпилювачів дуже низький — більше половини матеріалу, який наноситься через високої швидкості відскакує від поверхні і осідає на навколишніх предметах. Ще один недолік полягає в тому, що потік від HP-розпилювача інтенсивно захоплює дрібну пил і інше «летючий сміття»; через це нерідко вимагається додаткова шліфування та полірування пофарбованої поверхні.

— RP (Reduced Pressure). Модифікація конвенційних (HP) розпилювачів, що відрізняється дещо пониженим тиском на виході. Це дало змогу трохи поліпшити коефіцієнт переносу і знизити рівень засміченості при збереженні таких переваг, як висока продуктивність, рівномірність і низький витрата повітря. Тим не менш, за цими показниками подібні пристрої все одно поступаються моделям з низьким тиском.

— HVLP (High Volume Low Pressure). Система розпилення, передбачає знижений тиск...на виході (близько 0,7 бар) і великі об'єми подачі повітря. Одним з ключових переваг подібних пристроїв є високий коефіцієнт перенесення фарби — не менше 65 %. Крім того, невисока швидкість подачі фарби знижує рівень засміченості: завихрень, які «тягнуть» за собою сміття, виникає порівняно небагато. Головним недоліком HVLP-систем можна назвати високе споживання повітря, з таким розпилювачем впорається далеко не всякий компресор. Крім того, їм потрібні додаткові фільтри для захисту від масла і вологи, що потрапляють у повітря при високих навантаженнях на компресор; а працювати таким пристроєм можна лише на невеликій відстані (до 15 см), причому для того, щоб уникнути патьоків, потрібен певний навик.

— HVLP-II (New High Volume Low Pressure). Друге покоління HVLP (див. відповідний пункт), що має ряд удосконалень у порівнянні з оригіналом, однак загалом аналогічне.

— LVLP (Low Volume Low Pressure)/Trans-Tech. Системи розпилення, розроблені як удосконалення HVLP. При тих же переваги (високий коефіцієнт переносу, мінімум сміття) витрачають набагато менше повітря і мають більш м'які вимоги до компресорів і шлангах. Крім того, системи LVLP менш чутливі до перепадів тиску, а дальність ефективного розпилювання в них досягає 25 – 30 см З помітних недоліків цього варіанта можна згадати хіба що досить високу вартість.

— HVMP (High Volume Middle Pressure). Системи розпилення з високою витратою повітря та середнім тиском на виході. Порівняно з HVLP за рахунок більшого тиску дають дещо меншу ефективність переносу фарби, проте більшу рівномірність і дальність.

— LVMP (Low Volume Middle Pressure). Системи розпилення з низькою витратою повітря та середнім тиском; свого роду модифікація LVLP, що відрізняється більш високим тиском. За рахунок цього дещо знижується вартість, підвищується продуктивність, рівномірність нанесення і ширина захоплення; однак витрату фарби виходить вище, а готова поверхня — грубіше, ніж в оригінальній LVLP.

— HTE (High Transfer Efficiency). Дана маркування використовується в системах розпилення, для яких виробниками заявлений високий коефіцієнт переносу. За характеристиками найчастіше аналогічні LVLP (див. відповідний пункт) — зокрема, мають досить велику ефективну дальність. Втім, конкретні особливості в кожному випадку варто уточнювати окремо.

— EA (Excellent Atomization). Головною особливістю подібних систем, згідно з назвою, є дуже високий ступінь розпилення матеріалу. Інші робочі характеристики в таких системах можуть бути різними, ці моменти варто уточнювати окремо.

— ЦЕ (High Efficiency Airless). Фірмова технологія безповітряного розпилення (див. «Розпилення»), застосовувана в техніці бренду Wagner. За заявою творців, більш ніж на 50 % знижує перевитрата фарби в порівнянні з більш традиційними системами, а також забезпечує більш рівномірний розподіл матеріалу. Підходить для покриттів на водній і масляній основі.

— MP (Middle Pressure). Перехідний варіант між описаними вище HP і RP: передбачає кілька знижений, порівняно з HP, робочий тиск, проте не таке низьке, як в RP. З низки причин поширення не отримала.

— HD (Heavy Duty). Маркетингове позначення, що застосовується в окремих розпилювачах — зазвичай, з високою продуктивністю, розрахованих на великі обсяги робіт. Конкретні характеристики таких систем варто уточнювати окремо.

Загальний обсяг резервуару для фарби, що поставляється з фарбопультом. Великий резервуар, з одного боку, дає змогу «зарядити» багато матеріалу та працювати довгий час. З іншого боку, він збільшує розміри та вагу пристрою; та й велика кількість фарби теж важитиме відповідно (хоча для моделей з окремим розташуванням бачка — див. вище — це не критично). Тому чим тонші і делікатніші роботи, на які розрахований фарбопульт — тим, як правило, менше об'єм резервуара : наприклад, в аерографах він рідко перевищує 50 мл, а в штукатурних моделях, у свою чергу, може вимірюватися літрами. Тому більшість моделей має об'єм не більше літра, а саме 500 мл, 600 мл, 700 мл, 800 мл, 1000 мл.

Наявність виносного компресора в конструкції фарбопульта.

Ця особливість означає, що, по-перше, агрегат оснащений власним компресором (тобто належить до електричних, див. «Тип»), а по-друге, цей компресор (або насос для безповітряного розпилення) виконано окремо від розпилювача і з'єднаний з ним спеціальним шлангом. Завдяки такій конструкції сам розпилювач виходить максимально легким і компактним, що особливо важливо при великих об'ємах робіт або при тонких роботах, що вимагають максимальної точності й акуратності. У світлі останнього всі електричні аерографи (див. «Вид») оснащуються саме виносними компресорами, хоча дана особливість зустрічається і в інших різновидах фарбопультів — зокрема, така конструкція є обов'язковою для фарбувальних станцій (див. там само).