Порівняння Huawei AR1220C vs TP-LINK TL-R600VPN

— Настільний. До настільних належать маршрутизатори, які не використовують спеціальних кріплень для установки у стійку і придатні до розміщення на будь-якій підходящій поверхні — столі, полиці тощо. Хоча серед настільних пристроїв зустрічаються і досить прогресивні моделі, однак більшість з них має відносно простий функціонал і розрахована на використання в невеликих мережах, де не потрібна велика кількість обладнання.

— Монтується в стійку. Маршрутизатори, що штатно встановлюються в телекомунікаційну стійку — зазвичай стандарту 19" (хоча технічно багато з них можна використовувати і як настільні, щоправда, з меншою зручністю). Стійки використовуються у великих мережах, для яких потрібна велика кількість обладнання; відповідно, маршрутизатори даного типу загалом більш потужні і прогресивні, ніж настільні, і розраховані насамперед на професійне застосування.

— На щоглу. Установка на щоглу або іншу вертикальну конструкцію — вежу, стовп тощо. Досить рідкісний форм-фактор; використовується переважно у захищених від вологи моделях, розрахованих на можливість роботи поза приміщеннями. Пристрої з підтримкою мобільних мереж, що належать до даної категорії, можуть мати спрямовану антену для покращення зв'язку.

— На DIN-рейку. Маршрутизатори, що встановлюються на стандартну рейку DIN. Подібні рейки викорис...товуються як монтажні пристрої, зокрема, на електрощитках і шафах під спеціальне обладнання, проте за бажання вони можуть бути закріплені на будь-якій вертикальній поверхні, включаючи звичайну стіну. Конкретно ж пристрої з подібним монтажем, як і монтуються в стійку, належать переважно до професійного рівня; проте моделі з установкою на рейку мають значно менші розміри, як наслідок — скромніший функціонал і меншу кількість портів.

Спосіб з'єднання маршрутизатора з Інтернетом або іншою зовнішньою мережею.

Практично всі сучасні маршрутизатори мають з цією метою мережні роз'єми Ethernet, проте, крім них, можуть передбачатися й інші варіанти підключення — як дротові ( DSL, оптика SFP/SFP+), і бездротові (мобільний доступ через 3G/4G модем чи SIM-карту). Ось особливості кожного варіанта:

- Ethernet. Стандартний роз'єм під мережевий кабель LAN ("вита пара") - найпопулярніший сучасний формат проводового підключення в комп'ютерних мережах. Широко використовується як у «локалках», наприклад і для надання доступу до Інтернету. Цей стандарт дещо поступається SFP/SFP+ (див. нижче) за швидкістю і схибленістю, зате обходиться значно дешевше. Швидкість роботи в сучасних версіях Ethernet може досягати 10 Гбіт/с (див. «Швидкість підключення WAN-портів»), теоретично можливе і подальше збільшення пропускної спроможності.

- SFP/SFP+ (оптика). Роз'єм для передачі мережевого трафіку оптоволоконним кабелем. Головна перевага такого кабелю - повна нечутливість до електромагнітних перешкод. А швидкості передачі можуть досягати 2,7 Гбіт/с в оригінальному SFP і 16 Гбіт/с в SFP+. У той же час підтримка цього стандарту коштує недешево, а згадані переваги на практиці потрібні не наприклад часто. Тому SFP/SFP+ зустрі...чається переважно в маршрутизаторах середнього та топового рівня.

- DSL. Підключення, що забезпечує вихід в Інтернет через дротову телефонну мережу за рахунок технологій ADSL, VDSL тощо. При цьому Інтернет та телефонний зв'язок працюють незалежно і не заважають один одному. Однак таке підключення поступається проводовому Ethernet за швидкістю та функціоналом. Тому в наш час DSL поступово «сходить зі сцени», та обладнання під цю технологію на ринку небагато.

- 3G/4G-модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу за допомогою окремого модему 3G або 4G зв'язку, що підключається до USB-порту. Така можливість може стати в нагоді там, де немає повноцінного проводового підключення (наприклад, у сільській місцевості), а також як запасний варіант у разі відмови основного каналу зв'язку. А тип мережі, що підтримується, залежить переважно від використовуваного модему (сумісність роутера з різними моделями не завадить уточнити окремо, проте найчастіше з цим проблем немає). Що стосується конкретних видів мереж, то більшість 3G-модемів працюють у мережах UMTS (ті ж, що масово використовуються мобільними телефонами); швидкість передачі даних у таких мережах може досягати 75 Мбіт/с (втім, зазвичай вона значно нижча). Рідше зустрічаються 3G-модеми для мереж EV-DO на основі CDMA — цей стандарт має менші швидкості (до 14,7 Мбіт/с) і не таке широке покриття, як UMTS, однак і обладнання, і зв'язок можуть виявитися дешевше. А під позначенням "4G" мається на увазі лише один тип мереж - LTE; він забезпечує швидкість до 173 Мбіт/с, проте поширений негаразд широко, як 3G.

- SIM-картка. Ще один варіант підключення до Інтернету через мобільні мережі – власний слот під SIM-карту, передбачений у конструкції маршрутизатора. Цей варіант зручний тим, що для мобільного Інтернету не потрібно купувати додатковий пристрій (модем) – достатньо придбати SIM-картку оператора. З іншого боку, через вбудовані модулі мобільного зв'язку такі роутери самі по собі обходяться дорожче за аналоги під USB-модеми. До того ж можливості підключення в них обмежуються характеристиками модуля: наприклад, роутер для мереж 3G не зможе повноцінно використовувати мережі 4G (тоді як USB-модем зазвичай можна поміняти на більше просунутий). Як наслідок, цей варіант у сучасному устаткуванні зустрічається порівняно рідко.

Кількість стандартних мережних роз'ємів RJ-45 формату Gigabit Ethernet, передбачена у конструкції пристрою.

Відповідно до назви, такі роз'єми забезпечують швидкість передачі даних до 1 Гбіт/с. Спочатку Gigabit Ethernet вважався професійним стандартом, та й зараз реальні потреби таких швидкостях виникають переважно при виконанні спеціальних завдань. Тим не менш, гігабітними мережевими адаптерами в наш час оснащуються навіть відносно недорогі комп'ютери, не кажучи вже про більш сучасну техніку.

Що стосується кількості роз'ємів, воно відповідає числу мережевих пристроїв, яке можна підключити до «свіча» безпосередньо, без використання додаткового обладнання. У той самий час слід зазначити, що у деяких «свічах» окремі роз'єми цього поєднуються з оптичними SFP чи SFP+. Такі роз'єми мають маркування combo і враховуються як при підрахунку RJ-45, так і при підрахунку SFP/SFP+.

Кількість оптичних мережевих портів стандарту SFP, передбачена у конструкції пристрою. Підкреслимо, що йдеться про «звичайні» SFP; дані SFP+, як правило, вказуються окремо.

Саме у свічах під маркуванням «SFP» зазвичай мається на увазі роз'єм під оптоволокно зі швидкістю підключення до 1 Гбіт/с. Формально це не наприклад багато, порівняно зі швидкостями RJ-45; однак цей формат підключення має низку переваг. Одним із головних є велика ефективна дальність: згаданий гігабітний стандарт працює з кабелем довжиною до 550 м, причому за мірками оптоволокна це ще дуже небагато. Щоправда, сам кабель чутливий до перегинів і потребує досить делікатного звернення; з іншого боку, він абсолютно несприйнятливий до електромагнітних перешкод. З іншого боку, в цілому формат SFP помітно менш популярний у мережному обладнанні, ніж RJ-45; тому і портів такого типу навіть у просунутих пристроях передбачається небагато ( 1 порт або 2 порти, рідше більше). Також варто враховувати, що можуть зустрічатися наприклад звані combo-роз'єми, що поєднують у собі SFP та RJ-45; наявність таких портів уточнюється у примітках, вони враховуються як із підрахунку RJ-45, і за підрахунку SFP.

Кількість портів, позначених виробником WAN. Призначені вони для підключення пристрою до Інтернету або інших зовнішніх мереж (для вирішення деяких специфічних завдань).

Під виділеними LAN в даному випадку маються на увазі безпосередньо позначені мережеві роз'єми, призначені для проводового підключення пристроїв локальної мережі - ПК, серверів, додаткових точок доступу і т. п. Кількість портів відповідає числу пристроїв, яке можна безпосередньо підключити до обладнання дротовим способом.

Кількість USB-портів, передбачених у конструкції маршрутизатора. USB є універсальним інтерфейсом, що використовуються у комп'ютерній техніці для підключення периферійних пристроїв різного призначення. Одне з його застосувань — підключення 3G-модему (якщо це передбачено, див. «Вхід даних (WAN-port)»), однак цим справа не обмежується: фактично варіанти використання USB-портів безпосередньо залежать лише від можливостей, прописаних в прошивці маршрутизатора. Так, в деяких моделях можна підключити до цього роз'єму flash-накопичувач або зовнішній жорсткий диск — для оновлення прошивки або навіть організації FTP-сервера прямо на маршрутизаторі. А для іншої периферії — принтерів, камер і т. ін. — з'єднання по USB може застосовуватися для роботи в якості мережевих пристроїв (щоправда, такі функції штатних прошивках зустрічаються рідко).

Наявність в маршрутизаторі консольного порту. Цей роз'єм застосовується для управління налаштуваннями пристрою з окремого комп'ютера, який і відіграє роль пульта управління — консолі. Перевагою такого формату роботи є те, що доступ до функцій маршрутизатора не залежить від стану мережі; крім того, на консолі можна використовувати спеціальні утиліти, що забезпечують більш широкі можливості, ніж звичайний веб-інтерфейс або мережеві протоколи (див. «Управління»). Як консольного порту нерідко застосовується роз'єм типу RS-232, проте в сучасних роутерах цю роль може виконувати окремий вхід Ethernet (не застосовується ні для яких інших цілей).

Способи і протоколи управління, підтримувані маршрутизатором.

— SSH. Абревіатура від Secure Shell, тобто «Безпечна оболонка». Протокол SSH забезпечує досить високий ступінь безпеки, тому що шифрує всі передавані дані, в т. ч. паролі. Придатний для управління практично всіма основними мережевими протоколами, але для роботи потрібна спеціальна утиліта на керуючому комп'ютері.

— Telnet. Мережевий керуючий протокол, що забезпечує настройку за допомогою текстової командного рядка. Не використовує шифрування і не захищає передавані дані, а також не містить графічного інтерфейсу, через що у багатьох сферах витіснений більш безпечними (SSH) або зручними (web-інтерфейс) варіантами. Тим не менш, все ще застосовується в сучасному мережевому обладнанні, зокрема, як засіб управління FTP-серверами.

— Web-інтерфейс. Дана функція дозволяє відкривати інтерфейс керування маршрутизатором в звичайному Інтернет-браузері. Таким чином, для доступу до налаштувань не потрібно спеціального ПО — достатньо звичайного комп'ютера або навіть смартфона/планшета (сучасні мобільні браузери за можливостями наближаються до настільним).

— SNMP. Абревіатура від Simple Network Management Protocol, тобто «простий протокол мережевого управління». Є стандартною частиною загального протоколу TCP/IP, на якому побудований як Інтернет,...так і багато локальні мережі. Використовує два типи програмних засобів — «менеджери» на керуючих комп'ютерах і «агенти» на керованих (в даному випадку — на маршрутизаторі). Ступінь безпеки відносно невисока, проте SNMP цілком може застосовуватися для нескладних завдань з управління.

Відзначимо, що даний список не є вичерпним — деякі маршрутизатори мають і інші, більш специфічні можливості управління (такі, як менеджер подій EEM в пристроях Cisco).