Порівняння HP Pavilion Gaming 15-ec0000 [15-EC0005UR 8KE02EA] vs Asus TUF Gaming FX505DU [FX505DU-AL079]

Частота зміни кадрів, підтримувана екраном ноутбука. Фактично мова в даному разі йде про максимальну частоту; реальна швидкість зміни кадрів може бути і нижче цього значення, залежно від відображуваного контенту — але не вище.

В теорії чим вище частота кадрів — тим плавніше буде виглядати рух на екрані, тим менше будуть змазуватися рухомі об'єкти. На практиці ситуація така, що навіть у порівняно скромних сучасних ноутбуках встановлюються матриці на 60 Гц — цього цілком достатньо для людського ока, оскільки подальше підвищення швидкості (90 Гц і вище) не дає помітного поліпшення видимої «картинки». Тим не менш, у висококласних геймерських і мультимедійних моделях, розрахованих на вимогливих користувачів, зустрічаються і більш високі значення — 120 Гц, 144 Гц, 165 Гц і навіть вище, а саме 240 Гц і 300 Гц.

Максимальна яскравість, яку здатен забезпечити екран ноутбука.

Чим яскравіше навколишнє освітлення — тим яскравіше повинен бути і екран ноутбука, інакше зображення на ньому може виявитися складним для читання. І навпаки: при поганому зовнішньому освітленні висока яскравість зайва — вона сильно навантажує очі (втім, на цей випадок сучасні ноутбуки передбачають регулюванням яскравості). У світлі цього чим вище цей показник — тим більше універсальним є екран, тим ширше діапазон умов, в якому його можна ефективно застосовувати. Зворотною стороною цих переваг є збільшення ціни і енергоспоживання.

Що стосується конкретних значень, то чимало сучасних ноутбуків мають яскравість 250 – 300 кд/м2 і навіть нижче. Цього цілком достатньо для роботи під штучним освітленням середньої інтенсивності, але от при яскравому природному світлі з видимістю вже можуть виникнути проблеми. Для використання в сонячну погоду (особливо поза приміщеннями) бажано мати запас по яскравості хоча б в межах 300 – 350 кд/м2. А в найбільш прогресивних моделях цей параметр може становити 350 – 400 кд/м2, 401 – 500 кд/м2< /a> і навіть більше 500 кд/м2.

Колірне охоплення матриці ноутбука за колірною моделлю NTSC.

Колірне охоплення описує діапазон кольорів, що може відображатися на екрані. Він вказується у відсотках, однак не щодо всього різноманіття видимих кольорів, а щодо умовного колірного простору (колірної моделі). Це пов'язано з тим, що жоден сучасний екран не здатний відобразити всі видимі людиною кольори. Тим не менш, чим більше колірне охоплення — тим ширше можливості екрана, тим якісніше виходить його кольоропередача.

Конкретно ж NTSC являє собою одну з перших колірних моделей, створених ще в 1953 році для кольорового телебачення. Вона не застосовується при виробництві сучасних РК-матриць, однак використовується для їх опису та порівняння. NTSC охоплює більший діапазон кольорів, ніж стандартно застосовувана в комп'ютерній техніці sRGB; тому навіть невелике число відсотків у цьому разі відповідає досить широкому охопленню. Наприклад, значення в 72% і більше за NTSC вже вважається хорошим показником для використання в дизайні і графіці. Водночас одні і ті ж цифри за NTSC в різних екранах можуть відповідати різним показникам по sRGB; так що якщо точна передача кольоропередача є для вас вирішальною — ці подробиці варто уточнити перед покупкою.

Також відзначимо, що серед окремих моніторів простіше знайти екран з великим колірним охопленням; при цьому він ще й обійдеться дешевше, ніж ноутбук зі схожими характеристиками дисплея. Так що вибирати саме...лептоп з висококласним екраном має сенс в основному тоді, коли мобільність має для вас не менш важливе значення, ніж якісна кольоропередача.

Результат, показаний процесором ноутбука в тесті Passmark CPU Mark.

Passmark CPU Mark — комплексний тест, більш детальний і достовірний, ніж популярний 3DMark06 (див. вище). Він перевіряє не тільки ігрові можливості CPU, але і його продуктивність в інших режимах, на підставі чого і виводить загальний бал; за цим балом можна досить достовірно оцінити процесор загалом (чим більше балів - тим вища продуктивність).

Результат, показаний відеокартою ноутбука в тесті 3DMark06.

Даний тест визначає насамперед те, наскільки добре відеокарта справляється з інтенсивними навантаженнями, зокрема, з деталізованою 3D-графікою. Результат тесту вказується в балах; чим більше балів – тим вища продуктивність відеоадаптера. Високі результати за 3DMark06 особливо важливі для ігрових ноутбуків і прогресивних робочих станцій. Однак і достовірними їх назвати складно, оскільки виміри робляться на відеокартах з різним TDP і видається загальний усереднений бал. Таким чином, ваш ноутбук може мати як більший результат від зазначеного, так і менший — все залежить від TDP встановленої відеокарти.

Тип накопичувача, штатно встановленого в ноутбуці.

Класичні жорсткі диски (HDD) в сучасних ноутбуках досить рідко зустрічаються в чистому вигляді. Натомість все більше поширення отримують твердотільні SSD-модулі, у тому числі в комбінаціях HDD+SSD і SSHD+SSD. Також відзначимо, що серед подібних модулів вельми поширені SSD під роз'єм M.2, які до того ж можуть підтримувати NVMe та/або відноситися до прогресивної серії Intel Optane. Ось основні особливості цих варіантів в різних поєднаннях (а також інших варіантів накопичувачів, які можна зустріти в сучасних ноутбуках):

— HDD. Традиційний жорсткий магнітний диск, що не доповнюється ніякими іншими типами накопичувачів. HDD відрізняються невисокою вартістю в перерахунку на гігабайт місткості, що дає змогу створювати дуже ємні і водночас досить недорогі носії. З іншого боку, такі сховища вважаються менш досконалими, ніж SSD: зокрема, вони працюють досить повільно, до того ж погано переносять удари і струси (останнє особливо актуально у світлі того, що ноутбуки першопочатково є портативними пристроями). Тому даний варіант в наш час зустрічається досить рідко, в основному серед бюджетних конфігурацій.

— SSD. Твердотільна пам'ять на основі технології flash. В цілому накопичувачі цього...типу коштують помітно дорожче HDD аналогічного об'єму, однак мають перед ними ряд переваг — перш за все це висока швидкість роботи, а також здатність без проблем переносити досить сильні удари і вібрації. Проте підкреслимо, що в даному випадку мова йде про SSD-накопичувачі оригінального формату, які не використовують інтерфейс M.2, не належать до серії Optane і не є модулями eMMC або UFS (про всі ці особливості див. нижче). Це найбільш простий і доступний різновид флеш-пам'яті — зокрема, вона зазвичай використовує підключення по інтерфейсу SATA, який не дає змогу реалізувати весь потенціал такої пам'яті. З іншого боку, навіть «звичайні» SSD-модулі все одно працюють помітно швидше HDD, а коштують вони помітно дешевше більш прогресивних рішень.

— SSD M.2. SSD-модуль, що використовує роз'єм підключення M.2. Про SSD в цілому див. вище; а роз'єм M.2 був спеціально створений для прогресивних і водночас мініатюрних внутрішніх комплектуючих, включаючи твердотільні накопичувачі. Однією з особливостей такого підключення є те, що воно найчастіше здійснюється за стандартом PCI-E — це забезпечує високу швидкість передачі даних (до 8 ГБ/с, потенційно можливо і більше) і дає змогу використовувати всі можливості SSD-накопичувачів. У той же час зустрічаються M.2-модулі, що працюють по більш старому інтерфейсу SATA — його швидкість не перевищує 600 МБ/с, зате і обходиться таке оснащення дешевше модулів з M.2 PCI-E. Докладніше див. «Інтерфейс накопичувача М.2» — саме цей пункт дає змогу оцінити конкретні можливості SSD M.2.

— SSD M.2 Optane. Накопичувач SSD M.2 (див. вище), що належить до серії Intel Optane. Головною особливістю таких модулів є використання технології 3D Xpoint – вона значно відрізняється від NAND, на якій побудовано більшість звичайних SSD-модулів. Зокрема, 3D Xpoint дає змогу звертатися до даних на рівні окремих комірок і обійтися без деяких додаткових операцій, що прискорює швидкість роботи і знижує затримки. Крім того, така пам'ять значно довговічніші. Її головний недолік — трохи більша вартість. Також варто відзначити, що перевага Optane над більш традиційним SSD-модулями найбільш помітна при так званій невеликій глибині черги — тобто при невеликому навантаженні на накопичувач, коли на нього одночасно надходить невелика кількість запитів. Втім, більшість повсякденних завдань (робота з документами, вебсерфінг, порівняно невимогливі ігри) реалізуються саме в такому режимі, так що цей момент цілком можна віднести до переваг — тим більше що при зростанні навантаження перевага Optane хоч і зменшується, але не зникає.

— SSD M.2 NVMe. NVMe є стандартом передачі даних, розроблений спеціально для твердотільної SSD-пам'яті. Він використовує шину PCI-E і дає змогу максимально розкрити потенціал такої пам'яті, значно збільшуючи швидкість обміну даними. Це може бути як єдиний накопичувач на борту, так і доповнення HDD або SSHD. Спочатку вважалося, що NVMe має сенс використовувати переважно на високопродуктивних системах, зокрема ігрових. Однак розвиток та здешевлення технології призвело до того, що подібні накопичувачі зустрічаються і в більш простих ноутбуках.

— HDD+SSD. Наявність у ноутбуці двох окремих накопичувачів — HDD і звичайного SSD (не M.2, не Optane). Переваги та недоліки цих видів накопичувачів докладно описані вище, а їх поєднання в одній системі дає змогу об'єднати переваги і частково компенсувати недоліки. SSD в подібних випадках зазвичай має помітно менший об'єм, ніж HDD, і використовується для зберігання даних, для яких критична висока швидкість доступу: операційної системи, робочих програм тощо. Зі свого боку, на жорсткому диску зручно тримати інформацію, яка займає значний об'єм і водночас не потребує особливої швидкості доступу; класичний приклад — мультимедійні файли і документи. Крім цього, твердотільний модуль можна застосовувати як швидкісний кеш для жорсткого диска — аналогічно описаному нижче SSHD. Однак для цього зазвичай потрібні спеціальні програмні налаштування, тоді як режим «два окремих накопичувача», як правило, доступний за замовчуванням.
Також варто відзначити, що в сучасних ноутбуках все частіше застосовуються зв'язки HDD не зі звичайними SSD, а з більше прогресивними модулями М.2 (включаючи M.2 Optane). Тим не менш, цей варіант також продовжує використовуватися в основному серед порівняно недорогих конфігурацій.

— SSHD. Комбінований накопичувач, що поєднує в собі жорсткий диск (HDD) і твердотільний модуль (SSD). Від описаної вище зв'язки HDD+SSD відрізняється двома моментами. По-перше, обидва носія знаходяться в одному корпусі і сприймаються системою як єдине ціле. По-друге, безпосередньо для зберігання даних застосовується в основному жорсткий диск, а SSD-пам'ять зазвичай виконує допоміжну функцію — вона працює як швидкісний кеш для HDD. На практиці це виглядає наприклад: дані з жорсткого диска, до яких найчастіше звертається користувач, копіюються на SSD і при черговому зверненні підвантажуються з твердотільного носія, а не з HDD. Це дає змогу помітно прискорити роботу у порівнянні зі звичайними жорсткими дисками. Правда, за швидкодією подібні «гібриди» все ж поступаються навіть звичайним SSD, не кажучи вже про M.2 і Optane рішення — зате і обходяться вони помітно дешевше.

— HDD+SSD M.2. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним SSD-модулем, що використовує підключення через роз'єм M.2. Детальніше про таке поєднанні див. «HDD+SSD»: практично все викладене там актуально і для даного випадку, з поправкою на те, що SSD M.2 здатні забезпечити більше високу швидкість роботи (про це також див. вище – в п. «SSD M.2»).

— HDD+Optane M.2. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним SSD-модулем, який використовує підключення через роз'єм M.2 і належить до серії Intel Optane. Таке поєднання в цілому аналогічно зв'язці «HDD+SSD» (див. вище), з поправкою на прогресивні можливості накопичувачів Optane (також див. вище — «SSD M.2 Optane»).

— SSHD+SSD M.2. Поєднання накопичувача SSHD з твердотільним SSD-модулем, що підключається через роз'єм M.2. В цілому аналогічне комбінації «HDD+SSD M.2» (див. вище), з поправкою на те, що замість звичайного жорсткого диска використовується більш прогресивний і швидкісний гібридний накопичувач (про нього також див. вище). Це додатково збільшує вартість, однак підвищує швидкодію.

— eMMC. Різновид твердотільних накопичувачів, що першопочатково застосовується у ролі вбудованої постійної пам'яті для смартфонів і планшетів, проте з недавніх пір встановлюється і в ноутбуки. Від SSD (див. вище) відрізняється, з одного боку, меншою вартістю і хорошою енергоефективністю, з іншого — більше низькою швидкістю і надійністю. У світлі цього eMMC у наш час зустрічається в основному серед трансформерів і ноутбуків-планшетів (див. «Тип») — для них низьке енергоспоживання важливіше максимальної швидкодії. Також відзначимо, що подібні накопичувачі зазвичай робляться вбудованими і не припускають заміни.

— HDD+eMMC. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним eMMC-модулем. Особливості кожного різновиду накопичувачів докладно описані вище, а їх поєднання в основному використовується в пристроях типу «ноутбук-планшет» (див. «Тип»). При цьому накопичувач eMMC встановлюється у верхній частині пристрою і призначається для зберігання операційної системи і найбільш важливих даних, до яких потрібен постійний доступ; а HDD, розміщений в нижній половині, використовується як додаткове сховище для великих об'ємів інформації (наприклад, колекції фільмів).

— SSD M.2+eMMC. Поєднання в одному ноутбуці двох твердотільних модулів — SSD M.2 і eMMC. Про особливості того чи іншого типу пам'яті докладніше див. вище, а їх поєднання — це досить екзотичний варіант. Використовується воно в основному для того, щоб збільшити загальну кількість твердотільної пам'яті без значного підвищення вартості (нагадаємо, eMMC обходиться дешевше SSD M.2 аналогічного об'єму). Крім того, якщо модуль eMMC зазвичай робиться вбудованим, то SSD M.2 за визначенням знімний, і при необхідності його можна замінити на інший накопичувач.

— UFS. Ще один різновид твердотільної пам'яті, першопочатково призначений для смартфонів і планшетів — поряд з описаним вище eMMC. Від останнього відрізняється як високою ефективністю, так і збільшеною вартістю. У світлі цього серед ноутбуків подібні накопичувачі зустрічаються вкрай рідко: там, де не вистачає можливостей eMMC, виробники зазвичай використовують повноцінні SSD.

Пристосування для роботи зі змінними картами пам'яті. Як правило, має вигляд характерної щілини прямо на корпусі ноутбука, в яку і вставляється носій. Існують різні стандарти карт пам'яті, список сумісних стандартів вказується в примітці до даного пункту. Тут варто відзначити, що для сучасних ноутбуків практично обов'язковою є підтримка формату SD і його модифікацій — SD HC, нерідко також SD XC; інші варіанти теж можуть передбачатися, проте вони не отримали такого поширення. У будь-якому разі дана функція зручна тим, що карти пам'яті широко використовуються в інших видах електроніки: наприклад, SD є загальноприйнятим стандартом в цифрових камерах, а microSD (сумісні з SD-слотами через найпростіші перехідники) – в смартфонах. Відповідно, наявність картрідера помітно полегшує обмін даними між ноутбуком і зовнішніми пристроями.

Кількість портів USB 3.2 gen1, передбачених у ноутбуці. Першопочатково цей інтерфейс називався USB 3.0, пізніше USB 3.1 gen1.

В будь-якому разі, USB є найпопулярнішим сучасним інтерфейсом для підключення до комп'ютера різної периферії — від клавіатур, мишей і флешок до вельми оригінальних пристроїв. Також він може використовуватися для зарядки смартфонів та інших гаджетів. А USB 3.2 gen1 є спадкоємцем популярного USB 2.0. У цій версії швидкість передачі даних була збільшена в 10 разів — до 4,8 Гбіт/с, також була підвищена потужність живлення зовнішніх пристроїв. При цьому до порту USB 3.2 gen1 можна підключати пристрої з іншими версіями USB — головне, щоб вони мали повнорозмірні штекери USB-A, а потужності живлення вистачало для нормальної роботи.

Що стосується кількості роз'ємів USB, то чим їх більше — тим більше периферії можна підключити до ноутбука без використання розгалужувачів.

Кількість портів USB С 3.2 gen1, передбачена в ноутбуці (раніше для таких роз'ємів використовувалося маркування USB С 3.1 gen1 З і USB С 3.0).

USB С являє собою універсальний роз'єм, створений відносно недавно і розрахований на застосування як в стаціонарних, так і в портативних комп'ютерах і інших пристроях. Він трохи крупніше microUSB, має зручну двосторонню конструкцію (неважливо, якою стороною підключати штекер), а також дає змогу реалізовувати підвищену потужність живлення і ряд спеціальних функцій. Крім того, цей же роз'єм штатно використовується в інтерфейсі Thunderbolt версій v3 і v4, а технічно може застосовуватися і в інших інтерфейсах; так що в деяких ноутбуках USB С має комбіноване призначення — докладніше див. «Alternate Mode». А в окремих моделях (в основному найбільш компактних) через USB С може здійснюватися ще й зарядка власної батареї пристрою.

Конкретно версія USB С 3.2 gen1 дає змогу забезпечувати швидкість підключення до 5 Гбіт/с. Що стосується кількості таких портів, то вона найчастіше невелика — зазвичай 1 – 2. Це пов'язано з тим, що периферії під USB С випускається помітно менше, ніж під повнорозмірні USB. Втім, в окремих конфігураціях кількість роз'ємів цього типу може досягати 4.