Порівняння Sigeta Tucana 70/360 vs Sigeta Volans 70/400

Фокусна відстань об'єктива телескопа.

Фокусна відстань — це відстань від оптичного центра об'єктива до площини, на яку проєктується зображення (екрана, фотоплівки, матриці), при якому об'єктив телескопа буде видавати максимально чітке зображення. Чим довше фокусна відстань — тим більше збільшення здатний забезпечити телескоп; однак потрібно враховувати, що показники збільшення також пов'язані з фокусною відстанню використовуваного окуляра і діаметром об'єктива (детальніше про це див. нижче). А ось на що цей параметр впливає безпосередньо — так це на габарити приладу, точніше, на довжину тубуса. У разі рефракторів і більшості рефлекторів (див. «Конструкція») довжина телескопа приблизно відповідає його фокусної відстані, а ось моделі дзеркально-лінзового типу можуть бути у 3 – 4 рази коротше фокусної відстані.

Також відзначимо, що фокусна відстань враховується в деяких формулах, що характеризують якість роботи телескопа. Наприклад, вважається, що для хорошої видимості через найпростішу різновидність рефракторного телескопа — т. зв. ахромат — необхідно, щоб його фокусна відстань була не менше, ніж D^2/10 (квадрат діаметра об'єктива, поділений на 10), а краще — не менш D^2/9.

Світлосила телескопа характеризує загальну кількість світла, що «захоплюється» системою і передається в око спостерігача. З точки зору цифр світлосила — це співвідношення між діаметром об'єктива і фокусною відстанню (див. вище): наприклад, для системи з апертурою 100 мм і фокусною відстанню 1000 мм світлосила буде складати 100/1000 = 1/10. Також цей показник називають «відносним отвором».

При виборі за світлосилою необхідно насамперед враховувати, для яких цілей планується застосовувати телескоп. Великий відносний отвір дуже зручний для астрофотографії, оскільки забезпечує пропускання великої кількості світла і дає змогу працювати з меншими витримками. А ось для візуальних спостережень висока світлосила не потрібна — навіть навпаки, більш довгофокусні (і, відповідно, менш світлосильні) телескопи характеризуються меншим рівнем аберацій і дають змогу застосовувати для спостереження більш зручні окуляри. Також відзначимо, що велика світлосила потребує застосування великих об'єктивів, що відповідним чином позначається на габаритах, вазі і ціні телескопа.

В даному пункті зазначаються окуляри, що входять у штатний комплект поставки телескопа, точніше — фокусні відстані цих окулярів.

Маючи ці дані і знаючи фокусна відстань телескопа (див. вище), можна визначити ступінь збільшення, що пристрій може видавати в комплектації «з коробки». Для телескопа без лінз Барлоу (див. нижче) та інших додаткових елементів подібного призначення кратність дорівнює фокусній відстані об'єктива, поделенному на фокусна відстань окуляра. Наприклад, оптика на 1000 мм, укомплектована «вічками» на 5 та 10 мм, буде здатна видати збільшення 1000/5=200х і 1000/10=100х.

За відсутності відповідного окуляра в комплекті його, зазвичай, можна докупити окремо.

Кратність лінзи Барлоу, передбаченої в комплекті телескопа.

Подібне пристосування (зазвичай, воно робиться знімним) являє собою розсіювальну лінзу або систему лінз, що встановлюється перед окуляром. Фактично лінза Барлоу збільшує фокусну відстань телескопа, забезпечуючи більший ступінь збільшення (і менший кут огляду) при тому ж окулярі. При цьому кратність збільшення з лінзою можна підрахувати, помножившпи «рідну» кратність з даними окуляром на кратність самої лінзи: наприклад, якщо телескоп з 10 мм окуляром забезпечував ступінь збільшення 100х, то при встановленні 3х лінзи Барлоу цей показник складе 100х3=300х. Зрозуміло, того ж ефекту можна досягти і при встановленні окуляра зі зменшеною фокусною відстанню. Однак, по-перше, подібний окуляр не завжди може бути доступний для придбання; по-друге, одна лінза Барлоу може застосовуватися з усіма окулярами, придатними для телескопа, розширюючи арсенал доступних кратностей збільшення. Особливо така можливість зручна в тих ситуаціях, коли спостерігачеві потрібен великий набір варіантів за ступенем збільшення. Наприклад, набір з 4 окулярів і однієї лінзи Барлоу забезпечує 8 варіантів кратності, при цьому працювати з таким набором зручніше, ніж з 8 окремими окулярами.

Кратність обертаючої лінзи, передбаченої в комплекті постачання телескопа.

Без застосування подібної лінзи телескоп, зазвичай, видає перевернуте зображення об'єкта, який розглядається. При астрономічних спостереженнях і астрофотографії це здебільшого не критично, проте при розгляданні наземних об'єктів подібне положення «картинки» викликає серйозні незручності. Обертаюча лінза забезпечує переворот зображення, даючи змогу спостерігачеві бачити справжнє (не перевернуте, не віддзеркалене) положення предметів у полі зору. Зустрічається ця функція в основному у відносно простих телескопах з невисокою кратністю збільшення і невеликим розміром об'єктива — саме вони вважаються найбільш придатними для наземних спостережень. Відзначимо, що, крім «чистих» лінз, зустрічаються також обертаючі системи на основі призм.

Що стосується кратності, то вона досить невелика і становить, зазвичай, від 1х до 1,5 х — це зводить до мінімуму вплив на якість зображення (а підвищувати загальний ступінь збільшення зручніше іншими способами — наприклад, за допомогою описаних вище лінзи Барлоу).

Наявність діагонального дзеркала у конструкції чи в комплекті телескопа.

Даний аксесуар застосовується в поєднанні з лінзовими і дзеркально-лінзовими телескопами (див. «Конструкція»). У таких моделях окуляр розташований в торці труби і спрямований вздовж оптичної осі телескопа; в деяких ситуаціях — наприклад, при спостереженні об'єктів поблизу зеніту — подібне розташування може бути дуже незручним для спостерігача. Діагональне дзеркало дає змогу направити окуляр під кутом до оптичної осі, що забезпечує комфорт у згаданих ситуаціях. Щоправда, зображення зазвичай виходить віддзеркаленим (справа наліво), однак при спостереженнях астрономічних об'єктів це навряд чи можна назвати серйозним недоліком. Діагональні дзеркала можуть бути як знімними, так і вбудованими, також може передбачатися можливість змінювати кут повороту окуляра.

Спосіб кріплення труби до монтування, передбачений в телескопі.

У наш час використовується три основних таких способу: кільце, гвинт, пластина. Ось більш докладний опис кожного з них:

- Кріпильні кільця. Пара кілець з гвинтовими затискачами, встановлених на монтуванні. Внутрішній діаметр кілець приблизно відповідає товщині труби, а затягування гвинтів забезпечує щільну фіксацію. При цьому тубус телескопа, як правило, не має будь-яких спеціальних упорів і утримується в кільцях виключно за рахунок сили тертя. На практиці це дозволяє, послабивши гвинти, зрушити трубу вперед або назад, підібравши оптимальне положення під ту чи іншу ситуацію. Однак тут варто бути обережним: занадто велике зміщення кріплення від середини, особливо в рефракторах з великою довжиною труби, може порушити рівновагу всієї конструкції.
Як би там не було, кільця досить прості і в той же час зручні і практичні, а сумісність з ними обмежується виключно діаметром тубуса. У світлі цього саме даний тип кріплення найбільш популярний в наш час. Його недоліками можна назвати необхідність самостійно підбирати досить стабільне положення телескопа, а також стежити за надійною затягуванням гвинтів — їх ослаблення може привести до прослизання тубуса і навіть його випадання з кілець.

- Кріпильна пластина. Фактично мова йде про кріплення типу «ластівчин хвіст». На корпусі те...лескопа для цього передбачається спеціальна рейка, а на монтуванні — платформа з пазом. При установці труби на монтування рейка засувається в паз з торця і фіксується спеціальним пристосуванням на зразок засувки або гвинта.
Одним з ключових переваг кріпильних пластин є простота і швидкість монтажу і демонтажу телескопа. Так, відкрутити і закрутити єдиний гвинт фіксатора простіше, ніж возитися з гвинтовим кріпленням або затяжками на кільцях — тим більше що в багатьох моделях цей гвинт можна крутити руками, без спеціального інструменту. А вже про засувках і говорити не доводиться. Недоліком даного варіанту можна назвати вимогливість до якості матеріалів і точності виготовлення — інакше може з'явитися люфт, здатний помітно «зіпсувати життя» астроному. Крім того, подібне кріплення має дуже обмежені можливості по переміщенню телескопа вперед-назад на монтуванні, а то і зовсім не має їх; а планки і пази можуть відрізнятися за формою і розмірами, що дещо ускладнює підбір сторонніх монтувань.

— Кріпильний ґвинт. Монтування з таким кріпленням мають посадочне місце у вигляді літери Y, між «рогами» якої і встановлюється телескоп. При цьому він з обох сторін прикріплюється до рогів гвинтами, які вкручуються прямо в тубус; гвинтів передбачається мінімум по два з кожного боку, щоб труба не могла самостійно повернутися навколо точки кріплення.
В цілому цей варіант фіксації відрізняється високою надійністю і зручністю в процесі використання телескопа. Гвинти щільно, без люфтів, тримають тубус; при їх ослабленні може хіба що з'явитися той самий люфт, але і тільки; крім того, телескоп втримається на монтуванні і не впаде, якщо хоч один гвинт залишається хоча б частково закрученим. Крім того, місце фіксації зазвичай розміщується в районі центру ваги, що за замовчуванням забезпечує оптимальний баланс і позбавляє користувача від необхідності самостійно підшукувати точку кріплення. З іншого боку, установка і зняття труби в таких монтуваннях вимагає більше часу і клопоту, ніж в описаних вище системах; а розташування отворів під гвинти і кріпильна різьба в різних моделях, як правило, різні, і конструкції цього типу зазвичай не є взаємозамінними.

Загальна вага телескопа в зірці – з урахуванням монтування і штатива.

Невелика вага зручна насамперед для «похідного» застосування і частих переміщень з місця на місце. Однак зворотною стороною цього є скромні характеристики, висока вартість, а іноді — і те, і інше. Крім того, легша підставка гірше згладжує струси і вібрації, що може бути актуальним в деяких ситуаціях (наприклад, якщо місце спостереження знаходиться недалеко від залізниці, де часто проходять товарні поїзди).