Порівняння Asus RT-AC59U vs Asus RT-AC65P

Загальний тип пристрою. У наш час, крім звичних багатьом роутерів (як звичайних, так і ігрових), у продажу можна зустріти ADSL роутери, точки доступу (в тому числі спрямовані), MESH-системи, Wi-Fi адаптери, Wi-Fi підсилювачі і навіть термінали супутникового інтернету. Ось докладний опис цих видів обладнання:

— Роутер. Пристрої, відомі багатьом як найпопулярніший засіб бездротового доступу в Інтернет. Втім, цим застосування подібної електроніки не обмежується — вона може використовуватися також для створення локальних мереж і з деякими іншими, більш специфічними цілями.З технічної сторони роутер — це точка доступу до бездротової мережі, що підтримує режим NAT; докладніше про це режимі див. «Функції і можливості», тут же відзначимо, що саме завдяки NAT можливий доступ в Інтернет відразу з декількох комп'ютерів/гаджетів, які працюють через один обліковий запис провайдера.

— Ігровий роутер. Різновид описаних вище роутерів, оптимізований для застосування в онлайн-іграх. Особливостями таких пристроїв є підтримка новітніх стандартів зв'язку, висока швидкість з'єднання з мінімумом лагів, а також наявність спеціальних інструментів і функ...цій (пріоритет ігрового трафіку, прискорювачі з'єднання, інтеграція з ігровими сервісами або навіть певними онлайн-іграми тощо). Конкретний функціонал ігрового роутера може бути різним, проте якщо ви прагнете до максимальної швидкості і комфорту в мережевих іграх — має сенс вибирати пристрій саме з даної категорії.

— ADSL модем/роутер. Бездротові роутери (див. вище), які забезпечують вихід в Інтернет за рахунок технології ADSL. Ключова перевага цієї технології полягає в тому, що вона дає можливість використовувати існуючі телефонні мережі і не морочитися з прокладкою дротів; при цьому Інтернет і телефонний зв'язок працюють незалежно і не заважають один одному. З іншого боку, таке підключення поступається дротовому Ethernet за швидкістю і функціоналу (докладніше див. «Вхід даних (WAN-port)»); тому в наш час ADSL поступово сходить зі сцени», і устаткування під цю технологію на ринку небагато.

— Точка доступу. Пристрої, призначені переважно для використання в ролі своєрідних «перехідників» між дроовими мережами і бездротовими пристроями, а також для зв'язку між собою окремих сегментів мережі по бездротовому каналу. Принципова відмінність таких пристроїв від роутерів (див. вище) полягає у відсутності функції NAT (див. «Функції і можливості») — таким чином, кожен підключений до точки доступу бездротовий пристрій передає в мережу власну IP-адресу. Характерний приклад мережі на основі такого обладнання — загальний маршрутизатор для підключення до Інтернету плюс кілька точок доступу, розташованих у ключових місцях і підключених до маршрутизатора дротовим способом.

— Спрямована точка доступу. Різновид описаних вище точок доступу, у яких зона покриття має чітку спрямованість. Простіше кажучи, сигнал від такого пристрою розходиться не рівномірно в усі сторони, а в певному напрямку, у вигляді променя або сектора. Таке обладнання має дві основні сфери застосування. Перша — це ситуації, коли точку доступу потрібно встановити не в центрі, а на межі перекритої зони — наприклад, в кутку приміщення. В цьому разі спрямована конструкція дає змогу зосередити майже всю потужність передавача в робочій зоні, не витрачаючи її на «непотрібні» напрямки. Другий варіант застосування — бездротовий зв'язок на великих відстанях, наприклад, між мережами у різних будівлях в режимі моста (див. «Функції і можливості»); у деяких спрямованих точках доступу дальність зв'язку досягає 10 км. Зрозуміло, для такого зв'язку пристрій з іншого боку бездротового каналу теж повинен мати відповідну дальність, тому простіше всього в таких ситуаціях використовувати дві точки доступу з однаковими характеристиками.

— MESH-система. Обладнання для побудови бездротових мереж у форматі MESH. Ідея цього формату полягає у використанні великої кількості компактних і відносно малопотужних бездротових приймачів, здатних злагоджено взаємодіяти між собою. Таким способом можна перекрити значну територію (аж до невеликого міста), забезпечивши надійне підключення в будь-якій точці зони покриття. Відбувається це наступним чином: ноутбук, смартфон або інший Wi-Fi гаджет взаємодіє з найближчим вузлом MESH-мережі, далі дані передаються до основного роутера або точки доступу бездротовим способом, ланцюжком між вузлами. При цьому використовується так звана динамічна маршрутизація: мережа сама визначає оптимальний шлях передачі даних і автоматично змінює цей шлях при переміщенні користувача між окремими вузлами.
Власне, динамічна маршрутизація і є ключовою відмінністю MESH-пристроїв від більш традиційних Wi-Fi підсилювачів. При цьому робота здійснює в «безшовному» форматі: при перемиканні з одного вузла на інший зв'язок не втрачається і мережеві функції, що потребують стабільного підключення (завантаження, перегляд відео, онлайн-ігри, сесії авторизації) не перериваються. Іншими словами, користувач взагалі не помічає перемикань між окремими вузлами. Крім того, такий формат роботи дає можливість зберегти стабільну швидкість підключення (тоді як використання традиційних підсилювачів, особливо у вигляді ланцюжків, помітно знижує швидкість). Таким чином, MESH-мережа може стати відмінним рішенням для ситуацій, де потрібен набір з декількох підсилювачів Wi-Fi — починаючи від приватного будинку на 2-3 поверхи і закінчуючи офісними та промисловими комплексами, а то і міськими районами. При цьому обладнання для таких мереж може продаватися комплектами з декількох одиниць (до 8); докладніше див. «В комплекті».

— Wi-Fi адаптер. Адаптери для підключення до Wi-Fi мереж, призначені для настільних ПК та іншої техніки, яка першопочатково не має вбудованих Wi-Fi модулів. Таке обладнання може бути як зовнішнім, так і внутрішнім — докладніше див. «Інтерфейси (для адаптерів)». Тут же відзначимо, що купівля Wi-Fi адаптера може стати непоганою альтернативою дротовому підключенню — особливо якщо роутер розташований далеко і тягнути дріт було б незручно.

— Підсилювач Wi-Fi. Пристрої, призначені для посилення Wi-Fi сигналу від існуючого роутера або точки доступу. Дають змогу розширити зону покриття, позбутися «мертвих зон», а також покращити якість зв'язку і зробити сигнал більш стабільним. Від MESH-обладнання (див. вище), що має схоже призначення, даний тип пристроїв відрізняється відсутністю динамічної маршрутизації (Wi-Fi підсилювачі розраховані на роботу напряму з роутером, в крайньому разі по фіксованоіу ланцюжку), а також неможливістю безшовної роботи (підсилювач видимий як окрема мережа — докладніше див. «Функції і можливості — Режим репітера»). Крім того, підключення через такий пристрій може помітно знизити швидкість. З іншого боку, Wi-Fi підсилювачі обходяться значно дешевше, ніж вузли MESH-систем. Так що саме даний тип обладнання може виявитися оптимальним варіантом для нескладного побутового застосування, коли потрібно лише злегка розширити наявне покриття і немає потреби будувати велику мережу з безліччю рівноцінних точок підключення.

– Супутниковий інтернет (Starlink). Термінали для доступу до Всесвітньої мережі через супутниковий зв'язок. Інфраструктура подібних систем зазвичай складається з низькоорбітальних супутників у космосі, мережі базових станцій на землі, безпосередньо клієнтських терміналів для прийому сигналів та роздачі інтернету. Монополістом у цій сфері є компанія Ілона Маска SpaceX з її терміналами Starlink.

З впровадженням супутникових систем у масовий ужиток з'явилася можливість забезпечення високошвидкісного доступу до інтернету в тих місцях, де раніше це було неможливо через відсутність або слабкий розвиток традиційних способів передачі даних. Водночас такий інтернет стане в нагоді при регулярних перебоях з енергопостачанням і далеко від електричної цивілізації. Головне – це заживити клієнтський термінал. З мінусів технології відзначається дорожнеча обладнання та висока абонплата за користування послугами супутникового інтернету (проти традиційного кабельного підключення або використання мобільного доступу до глобальної мережі).

Способи з'єднання з Інтернетом (або іншою зовнішньої мережею, наприклад, у режимі моста), які підтримуються пристроєм.

Класичним і найпоширенішим варіантом такого з'єднання в наш час є LAN (Ethernet), однак цим справа не обмежується. Дротовим способом підключення може також здійснюватися через ADSL або оптоволокно SFP, а бездротовим — через мобільні мережі (за допомогою SIM-карти або зовнішнього модема 3G або 4G), а також через Wi-Fi. Ось детальніший опис кожного варіанта:

— Ethernet (RJ45). Класичне дротове підключення через мережевий кабель через роз'єм RJ-45, що також відоме як «LAN», хоча це позначення не зовсім коректне. У наш час є одним з найпоширеніших способів дротового підключення до Інтернету, також широко застосовується в локальних мережах. Пов'язано це з тим, що швидкість роботи Ethernet фактично обмежується лише можливостями мережевих контролерів; при цьому навіть найпростіші модулі підтримують до 100 Мбіт/с, а в прогресивному обладнанні це значення може сягати 10 Гбіт/с.

— ADSL. Технологія, що застосовується переважно для дротового підключення до Інтернету через існуючі лінії стаціонарного телефонного зв'язку. У цьому полягає її головна перевага — можна використову...вати готові лінії, не вовтузитися з прокладкою великого числа додаткових дротів; при цьому ADSL працює незалежно від телефонних дзвінків і не заважає їм. Водночас швидкість такого підключення помітно нижча, ніж через Ethernet — навіть у передовому обладнанні вона не перевищує 24 Мбіт/с. До того ж трафік при ADSL-зв'язку розподіляється асиметрично: повна швидкість досягається тільки під час роботи на прийом, швидкість передачі даних значно нижча, що створює проблеми для відеозв'язку й деяких інших завдань. Так що в наш час ADSL поступово витісняється сучаснішими стандартами, хоча до повного зникнення цієї технології все ще далеко.

— Wi-Fi. Підключення до джерела зовнішніх даних через Wi-Fi. Такий формат роботи за визначенням використовують адаптери Wi-Fi (див. «Тип пристрою), а також більшість MESH-обладнання. (Утім, якщо комплект поставки MESH-системи включає і вузли, і головний керуючий пристрій для них, то WAN-вхід може зазначатися для керуючого пристрою, і часто це не Wi-Fi). Також вхід даних цього типу може передбачатися в інших видах обладнання — зокрема, роутерах і точках доступу (наприклад, для роботи в режимі моста чи репітера).

— 3G модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу 3G з використанням окремого зовнішнього модема, підключеного до USB-порту. Найчастіше мова йде про мережі UMTS (розвиток мобільного зв'язку GSM), найпоширеніших у Європі й на пострадянському просторі; однак може передбачатися також можливість використовувати модеми для мереж CDMA (технологія EV-DO). Ці нюанси, а також сумісність з конкретними моделями модемів, потрібно уточнювати окремо. Однак у будь-якому разі 3G-зв'язок може стати непоганим варіантом для ситуацій, у яких дротове підключення до Інтернету утруднене або неможливе — наприклад, у приватному секторі. Крім того, деякі Wi-Fi пристрої з цією функцією оснащуються автономними джерелами живлення і можуть використовуватися навіть «на ходу». Швидкість передачі даних у 3G-зв'язку наближається до широкосмугового дротового підключення (від 2 до 70 Мбіт/с за нормального сигналу, залежно від конкретної технології); щоправда, вона менша, ніж у 4G-мережах (див. нижче), зате покриття 3G ширше, а обладнання під цей стандарт обходиться дешевше.

— 4G (LTE) модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу 4G (LTE) з використанням окремого зовнішнього модема, підключеного до USB-порту. З головних особливостей аналогічне до описаного вище 3G-підключення, з поправкою на те, що у цьому разі використовуються прогресивніші мережі — четвертого покоління. Швидкість передачі даних у таких мережах досягає близько 150 Мбіт/с; вони не настільки поширені, як 3G-зв'язок, проте незабаром можна чекати зміни ситуації. Крім того, варто зазначити, що в Європі й на пострадянському просторі мережі LTE зазвичай розгортаються на основі 3G UMTS і GSM мереж; тому за умови відсутності повноцінного 4G-покриття модеми для таких мереж можуть працювати за стандартом 3G і навіть GSM.

— SIM-карта. З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу з використанням SIM-карти оператора мобільного зв'язку, встановленої прямо на пристрій. Конкретний тип підтримуваних мереж залежить як від можливостей роутера, так і від умов конкретного мобільного оператора; проте все таке обладнання сумісне як мінімум з мережами 3G, а нерідко й 4G. Особливості цих мереж детально описані вище (там також можна прочитати й про переваги мобільного підключення до Інтернету). Цей варіант зручний тим, що він дає змогу обійтися без окремого USB-модема — достатньо придбати SIM-карту, вартість якої незначна. Крім того, використання «сімок» позитивно позначається на компактності й зручності в транспортуванні. З іншого боку, вбудований модуль мобільного зв'язку помітно впливає на загальну вартість — причому при купівлі за нього в будь-якому разі доведеться платити (тоді як модель з підтримкою зовнішніх модемів не обов'язково купувати відразу з модемом, такі пристрої зазвичай допускають і дротове підключення). Тому на цей варіант варто звертати увагу в тому випадку, якщо ви з самого початку плануєте підключатися до Інтернету через мобільні мережі.

— SFP (оптика). Підключення через оптоволоконний кабель стандарту SFP. Таке з'єднання може здійснюватися на високих швидкостях (які вимірюються гігабайтами в секунду), а оптоволокно, на відміну від кабелю Ethernet, практично нечутливе до зовнішніх перешкод. З іншого боку, підтримка цього стандарту обходиться недешево, а для побутового використання його можливості надмірні. Тому SFP зустрічається переважно у Wi-Fi пристроях професійного рівня.

Максимальна швидкість, що забезпечується пристроєм при бездротовому зв'язку в діапазоні 2,4 ГГц.

Цей діапазон використовується в більшості сучасних стандартів Wi-Fi (див. вище) — як єдиний або як один з доступних; виняток становлять лише Wi-Fi 5 і WiGig. А максимальна швидкість уточнюється в характеристиках тому, що можливості конкретного обладнання можуть бути помітно скромніше, ніж загальні можливості стандарту. Наприклад, пристрій з підтримкою Wi-Fi 4 може видавати лише 300 Мбіт/с, хоча теоретичний максимум у даного стандарту вдвічі вище — 600 Мбіт/с. Це пов'язано з тим, що максимально можлива швидкість зв'язку досягається за певних умов (зокрема, при використанні декількох антен), і далеко не кожна модель повністю задовольняє цим умовам. Що стосується конкретних цифр, то за можливостями в діапазоні 2,4 ГГц сучасне обладнання умовно ділять на моделі зі швидкістю до 500 Мбіт/с включно і понад 500 Мбіт/с; другий різновид за визначенням повинен підтримувати як мінімум стандарт Wi-Fi 4.

Також варто відзначити, що в цьому пункті вказується значення швидкості для ідеальної ситуації. На практиці ж вона може бути помітно менше (нерідко — в рази), особливо при великій кількості бездротової техніки, одночасно підключеної до обладнання.

Максимальна швидкість, що забезпечується пристроєм при бездротовому зв'язку в діапазоні 5 ГГц.

Цей діапазон використовується в Wi-Fi 4 і Wi-Fi 6 як один з доступних, в Wi-Fi 5 — як єдиний (див. «Стандарти Wi-Fi»). А максимальна швидкість уточнюється в характеристиках тому, що можливості конкретного обладнання можуть бути помітно скромніше, ніж загальні можливості стандарту. Наприклад, пристрій з підтримкою Wi-Fi 4 може видавати лише 300 Мбіт/с, хоча теоретичний максимум у даного стандарту вдвічі вище — 600 Мбіт/с. Це пов'язано з тим, що максимально можлива швидкість зв'язку досягається за певних умов (зокрема, при використанні декількох антен), і далеко не кожна модель повністю задовольняє цим умовам. Конкретні цифри в даному разі такі: значення до 500 Мбіт/с є досить скромним, найбільше пристроїв підтримують швидкості в діапазоні 500 – 1000 Мбіт/с, показники в 1 – 2 Гбіт/з можна віднести до категорії «вище середнього», а найбільш прогресивні моделі забезпечують і більше 2 Гбіт/с.

Також варто відзначити, що в цьому пункті вказується значення швидкості для ідеальної ситуації. На практиці ж вона може бути помітно менше (нерідко — в рази), особливо при великій кількості бездротової техніки, одночасно підключеної до обладнання.

Кількість портів USB 2.0, передбачених у конструкції пристрою.

USB в даному випадку відіграє роль універсального інтерфейсу для підключення до роутера периферійних пристроїв. Конкретні підтримувані USB-девайси і способи їх застосування можуть бути різними. В якості прикладів можна привести роботу з флешкою, що відіграє роль накопичувача для роботи в режимі FTP або файл-сервера (див. «Функції/можливості»), з'єднання з принтером в режимі принт-сервера (див. там само), підключення 3G-модему (див. «Вхід даних (WAN-port)») і т. ін.

Конкретно ж USB 2.0 дозволяє передавати дані зі швидкістю до 480 Мбіт/с. Це помітно менше, ніж у більш прогресивних стандартів (починаючи з описаного нижче USB 3.2 gen1), та й потужність живлення у подібних роз'ємів невелика. Проте навіть таких характеристик нерідко виявляється цілком достатньо, з урахуванням специфіки застосування Wi-Fi пристроїв. Крім того, до порту USB 2.0 можна підключити і периферію під більш нові версії — головне, щоб потужності живлення вистачило. Тому хоча цей стандарт вважається застарілим, він усе ще широко застосовується в сучасному бездротовому обладнанні. Зустрічаються навіть моделі, де передбачається 2 і навіть більше портів USB 2.0; це дозволяє одночасно застосовувати відразу кілька зовнішніх пристроїв — наприклад, 3G-модем і флешку.

Кількість портів USB 3.2 gen1, передбачених у конструкції пристрою.

USB в цьому випадку відіграє роль універсального інтерфейсу для підключення до роутера периферійних пристроїв. Конкретні підтримувані USB-девайси та способи їх застосування можуть бути різними. Як приклади можна навести роботу з флешкою, що відіграє роль накопичувача для роботи в режимі FTP або файл-сервера (див. «Функції/можливості»), з'єднання з принтером у режимі принт-сервера (див. там же), підключення 3G-модему (див. "Вхід даних (WAN-port)") і т.п.

Саме версія USB 3.2 gen1 (раніше відома як USB 3.0 і USB 3.1 gen1) є безпосередньою спадкоємицею USB 2.0, що представила, зокрема, збільшену в 10 разів (до 4,8 Гбіт/с) максимальну швидкість передачі даних і підвищену потужність живлення. Щоправда, незважаючи на загальну популярність, цей стандарт поки що порівняно рідко зустрічається у Wi-Fi пристроях – для багатьох завдань вистачає і USB 2.0. Проте ситуація поступово змінюється; серед просунутого обладнання, такого як ігрові роутери, можна зустріти рішення з 2 або більше портами USB 3.2 gen1.

— Зовнішня. Антени, розташовані поза корпусу, зазвичай, більший, ніж внутрішні, до того ж вони зазвичай оснащуються поворотними кріпленнями, що дозволяють встановити стрижень в оптимальне положення незалежно від положення самого пристрою. Все це позитивно позначається на потужності сигналу. Крім того, існують знімних зовнішні антени — при бажанні їх можна замінити на більш потужні. Головним недоліком даного варіанта можна назвати громіздкість.

— Внутрішня. Антени, розташовані всередині корпусу, вважаються менш прогресивними, ніж зовнішні. Здебільшого вони мають менший розмір, а ефективність роботи залежить від положення пристрою (хоча деякі виробники застосовують технології, компенсують цей ефект). Водночас обладнання з внутрішніми антенами має акуратний зовнішній вигляд без зайвих виступальних частин.

— Зовнішня/внутрішня. Наявність в пристрої відразу обох описаних вище різновидів антен (при цьому і тих, і інших може бути більш одного). Наявність декількох антен поліпшує якість зв'язку, проте якщо їх все зробити зовнішніми, пристрій може вийти занадто громіздким. Тому в деяких моделях роутерів використовується компромісний варіант: частина антен ховається в корпус, що позитивно позначається на компактності і зовнішньому вигляді.

Номінальна потужність Wi-Fi передавача, який використовується в пристрої. За підтримки кількох діапазонів (див. «Діапазони роботи) потужність для різних частот може бути різною, для таких варіантів тут зазначається максимальне значення.

Від цього параметра напряму залежить сумарна передаюча потужність, яка забезпечується пристроєм. Цю потужність можна обчислити, склавши потужність передавача і коефіцієнт підсилення антени (див. вище): наприклад, передавач на 20 dBm, доповнений антеною на 5 dBi, дає в результаті потужність 25 dBm (в основній області охоплення антени). Для нескладного побутового використання (наприклад, купівлі роутера в невелику квартиру) такі подробиці не потрібні, але от в професійній сфері нерідко виникає необхідність використовувати бездротові пристрої строго визначеної потужності. Детальні рекомендації з цього приводу для різних ситуацій можна знайти в спеціальних джерелах, тут же відзначимо, що сумарне значення в 26 dBm і більше дає змогу віднести пристрій у категорію обладнання з потужним передавачем. Водночас подібні можливості на практиці потрібні далеко не завжди: зайва потужність може створювати безліч перешкод як для оточуючих пристроїв, так і для самого передавача (особливо в міських та інших аналогічних умовах), а також погіршувати якість з'єднання з малопотужною електронікою. А для ефективного зв'язку на великій відстані відповідну потужність повинно мати як саме обладнання, так і зовнішні пристро...ї (що досяжно далеко не завжди).Так що при виборі варто не гнатися за максимальним числом децибел, а враховувати рекомендації для конкретної ситуації; до того ж Wi-Fi підсилювач або MESH-система нерідко виявляються непоганою альтернативою потужного передавача.

Потужність передавача, встановленого в обладнанні, під час роботи в діапазоні 2,4 ГГц (див. «Частотний діапазон»).

Цей параметр впливає на загальну потужність і, відповідно, ефективність зв'язку. Докладніше про це див. п. «Потужність передавача» вище, тут окремо підкреслимо, що висока потужність потрібна далеко не завжди, а в деяких випадках вона є відверто шкідливою.