Порівняння Panasonic DMC-G90 kit 12-60 vs Panasonic DC-G9 kit 12-60

Наявність в камері спеціального механізму для чистки матриці від пилу та інших забруднень.

Дана функція зустрічається виключно в моделях зі змінною оптикою — «зеркалках» і MILC (див. «Тип фотокамери»). При заміні об'єктива в таких камерах сенсор виявляється відкритим, і ймовірність його забруднення досить висока; а сторонні частинки на матриці в кращому випадку призводять до появи сторонніх артефактів, в гіршому — до пошкодження сенсора. Щоб уникнути цього і передбачаються системи очищення. Працюють вони, зазвичай, за принципом ультразвуку: високочастотна вібрація «скидає» сміття з поверхні сенсора.

Зазначимо, що жодна система очищення не ідеальна, зокрема, таким системам «не по зубах» конденсат, сольові відкладення та інші аналогічні забруднення. Так що матриці все одно може знадобитися ручна чистка (в ідеалі — в сервісному центрі). Тим не менш, дана функція дозволяє ефективно впоратися як мінімум з пилом, що помітно полегшує життя користувачу.

Найбільша кількість кадрів, яке фотокамера здатна відзняти «за один захід» при серійної зйомки у форматі RAW (див. «Запис у RAW-форматі).

Технічні особливості сучасних цифрових фотоапаратів такі, що при серійної зйомки фотографії доводиться записувати в спеціальний буфер, і лише потім, після закінчення серії, їх можна записати на карту пам'яті. Цей буфер має обмежений об'єм, тому кількість кадрів в одній серії також обмежена. Водночас відзначимо, що даний показник зазвичай вказується для зйомки на максимально можливому роздільній здатності (див. «Максимальний розмір знімка»); при менших роздільних здатностях об'єм кожного знімка знижується, і кількість кадрів в серії може виявитися більше заявленого в характеристиках.

Знімки у форматі RAW займають більше об'єму і вимагають більшої потужності для обробки, ніж «готові» JPEG. Тому кількість кадрів в серії даного формату зазвичай нижче, ніж у JPEG. Втім, бувають і винятки — зазвичай це камери, які мають два окремих буфера (для RAW і JPEG).

Максимальна роздільна здатність і частота кадрів відео, знятого камерою в стандарті Full HD (1080p).

Традиційним роздільною здатністю Full HD відеозйомки в даному випадку є 1920х1080; інші варіанти більш специфічні і в сучасних фотокамерах практично не зустрічаються. Щодо частоти кадрів варто насамперед зазначити, що звичайне (не уповільнене) відео знімається зі швидкістю до 60 кадр/сек, і в цьому випадку чим вище частота кадрів — тим більше плавним буде відео, тим менше будуть помітні ривки при русі в кадрі. Якщо ж частота кадрів становить 100 кадр/сек і вище — це зазвичай означає, що камера має режим сповільненої зйомки відео.

Максимальна роздільна здатність і частота кадрів відео, знятого камерою в стандарті Ultra HD (4K).

До UHD 4K відносять роздільної здатності з розміром кадру приблизно в 4 тис. пікселів по горизонталі. Конкретно в фотокамерах для відеозйомки найчастіше застосовуються роздільної здатності 3840х2160 і 4096х2160. Щодо частоти кадрів варто насамперед зазначити, що звичайне (не уповільнене) відео знімається зі швидкістю до 60 кадр/сек і в цьому випадку чим вище частота кадрів — тим більше плавним буде відео, тим менше будуть помітні ривки при русі в кадрі. Якщо ж частота кадрів становить 100 кадр/сек і вище — це зазвичай означає, що камера має режим сповільненої зйомки відео.

Формати файлів, в яких камера може записувати відео. З урахуванням того, що відзнятий відеоматеріал розрахований на перегляд на зовнішньому екрані, варто переконатися, що програє пристрій (DVD-плеєр, медіацентр і т. ін.) здатне працювати з відповідними форматами. Водночас багато моделей камер самі можуть грати роль плеєра, підключаючись до телевізора аудіо/відеовиходу або HDMI (див. відповідні пункти глосарію). А якщо відеоматеріали належить переглядати на комп'ютері, на цей пункт взагалі не варто звертати особливої уваги: проблеми з несумісністю форматів в таких випадках виникають рідко, а вирішуються, зазвичай, встановленням відповідного кодека.

Обмеження по довжині записуваного відео, передбачені в конструкції камери. У деяких моделях час запису обмежується по часу (наприклад, 30 хвилин) — таким чином, для запису більш довгого відео його доведеться розбивати на окремі ролики. В інших тривалість залежить лише від об'єму вільної пам'яті — записувати можна до тих пір, поки вистачає місця. Зустрічається і поєднання цих варіантів; в таких моделях відеозапис припиняється, як тільки досягається будь-який з двох обмежень.

— USB-C. Універсальний інтерфейс USB, використовує роз'єм типу Type C. Самі по собі порти USB (всіх типів) застосовуються переважно з метою підключення камери до комп'ютера для копіювання відзнятих матеріалів, для управління налаштуваннями, оновлення прошивки і т. ін. Конкретно ж роз'єм Type C порівнянний за розмірами з більш ранніми miniUSB і microUSB, однак має двосторонню конструкцію, що дозволяє вставити штекер будь-якою стороною. Крім того, USB-C нерідко працює за стандартом USB 3.1, який дозволяє досягти швидкості підключення до 10 Гбіт/с — корисна можливість при копіюванні великого обсягу контенту.

— HDMI. Комплексний цифровий інтерфейс, що дозволяє по одному кабелю передавати відео (у т. ч. високої роздільної здатності) і звук (аж до багатоканального). Наявність такого порту дає можливість використовувати камеру в якості плеєра: її можна безпосередньо підключити до телевізора, монітора, проєктора і т. ін. і переглядати зняті матеріали на великому екрані. При цьому можливості трансляції можуть включати не тільки програвання відео, але і демонстрацію відзнятих фото в режимі слайд-шоу. Входи HDMI присутні в більшості сучасної відеотехніки, і підключення зазвичай не становить проблем.
У наш час на ринку представлено кілька версій інтерфейсу HDMI:

• v 1.4. Найстарша з актуальних на сьогодні версій, випущена в 2009 році. Тим не менш, підтримує 3D-відео, здатна працювати з розбільною здтністю аж до 4096х2160 на шви...дкості до 24 к/с, а в роздільній здатності Full HD частота кадрів може досягати 120 к/с. Крім оригінально v.1.4, зустрічаються також поліпшені модифікації — v.1.4 a і v.1.4 b; вони аналогічні за основним можливостям, в обох випадках поліпшення торкнулися переважно роботи з 3D-контентом.
• v 2.0. Значне оновлення HDMI представлене в 2013 році. У цій версії максимальна частота кадрів в 4K зросла до 60 к/с, також з нововведень можна згадати підтримку ультраширокого формату 21:9. В оновленні v.2.0 a до можливостей інтерфейсу була додана підтримка HDR, в v.2.0 b ця функція була покращена і розширена.
• v 2.1. Незважаючи на схожість назви з v.2.0, дана версія, випущена в 2017 році, стала дуже масштабним оновленням. Зокрема, до неї додалася підтримка 8K і навіть 10 K на швидкості до 120 к/с, а також ще більше розширилися можливості для роботи з HDR. Під цю версію був випущений власний кабель HDMI Ultra High Speed, всі можливості v.2.1 доступні тільки при використанні кабелів цього стандарту, хоча базові функції можна використовувати і з більш простими шнурами.

— Вихід на навушники. Аудіовиход, що дозволяє підключити до камери навушники. Як правило, представлений класичним 3.5-міліметровим міні-джеком. Наявність такого роз'єму забезпечує можливість моніторингу звуку під час відеозапису в режимі реального часу. Це особливо важливо при зйомці інтерв'ю, відеоблогів та інших проєктів.

— Вхід мікрофона. Спеціалізований вхід для підключення до камери зовнішнього мікрофона. Зовнішні мікрофони значно перевершують вбудовані за якістю звуку. По-перше, вони не так чутливі до «власних» звуків камери — до кнопок, коліс управління, моторів фокусування і т. ін. (а якщо мікрофон використовує довгий дріт і не кріпиться на корпусі, цих звуків взагалі не чути). По-друге, самі по собі зовнішні мікрофони мають більш прогресивні характеристики. З іншого боку, їх застосування виправдане переважно при професійному відеозаписі; тому наявність мікрофонного входу зазвичай відповідає розвинутим можливостям відеозйомки

Кількість точок фокусування (автофокусування), передбачена у конструкції камери.

Точка фокусування – це точка (точніше, невелика ділянка) у кадрі, з якою система автофокусування зчитує дані для наведення на різкість. Найпростіші системи працюють з однією точкою, проте їх можливості дуже обмежені, і цей варіант на сьогоднішній день практично не зустрічається. Сучасні цифрові камери мають не менше трьох датчиків фокусування, а в найбільш сучасних моделях цей показник може досягати декількох десятків.

Чим більше датчиків автофокусу є в камері - тим більше просунутими будуть її можливості роботи з автофокусом, тим більше специфічних прийомів вона дає змогу використовувати. При цьому вибір конкретних точок може здійснюватися як автоматично, одночасно з вибором сюжетної програми, наприклад і вручну (втім, другий варіант характерний швидше для професійних камер). Крім того, безліч точок фокусування позитивно позначається на якості роботи автофокуса (див. «Режими автофокуса»).

Загалом більша кількість датчиків фокусування зазвичай вважається ознакою просунутої камери; однак відмінності в якості стають дійсно помітними лише в тому випадку, якщо різниця у кількості точок значна – наприклад, якщо порівнювати моделі на 9 та 39 точок. Також багато залежить від розташування точок у кадрі - вважається, що розподілені по великій площі датчики працюють краще, ніж щільно розташовані в центрі кадру, навіть якщо їх кількість однакова.

Даний параметр можна спрощено описати як ступінь збільшення, забезпечувану видошукачем щодо того, як зображення бачиться неозброєним оком. Особливості сучасних видошукачів такі, що більшість з них має значення кропу менше 1, тобто кілька зменшує видиму «картинку».

Загалом чим більше цей параметр, тим більшими виглядають об'єкти у видошукачі і тим простіше наводитися через нього на різкість.