Порівняння Forte W-0.5-100 100 л

мережа (400 В)

vs Dnipro-M VK100-2R 100 л

Кількість повітря, яке здатний обробити компресор за одиницю часу; зазвичай вказується в літрах за хвилину. Продуктивність, поряд з тиском (див. нижче) є одним з найбільш важливих параметрів: саме вона насамперед визначає, наскільки компресор буде сумісний з тим чи іншим пневмоінструментом.

Вибирати модель за цим показником варто з таким розрахунком, щоб вона могла гарантовано «витягнути» всі інструменти, які можуть бути підключені одночасно. Витрата повітря зазвичай прямо вказується в характеристиках кожного інструменту, і підрахувати загальну потребу досить просто. Однак у зв'язку з особливостями конструкції компресор повинен мати певний запас за продуктивністю; конкретне значення цього запасу залежить від низки нюансів.

Основний момент полягає в тому, що одні компанії вказують для своїх агрегатів продуктивність на виході (скільки повітря подається на інструмент), а інші — на вході (скільки засмоктує повітря компресор). Оскільки ні один компресор не ідеальний, то частина повітря неминуче втрачається в процесі стиснення, тому його кількість на виході завжди буде менше, ніж на вході. Відповідно, якщо в характеристиках зазначена продуктивність на виході, рекомендується запас в 10-20%, а якщо на вході — 35-40%.

Існують також більш складні методики, що дозволяють точніше вивести необхідну продуктивність залежно від особливостей конкретних інструментів; з ними можна ознайомитися в спеціальних джерелах.

Максимальний тиск, що створюється компресором під час роботи. Цей параметр, як і вищеописана продуктивність, дуже важливий для підбору компресора під конкретний пневмоінструмент: необхідно, щоб номінальний тиск було не нижче робочого тиску інструменту. Водночас високий тиск не є проблемою — його можна знизити за рахунок відповідного регулятора на редукторі.

Більшість сучасних компресорів мають номінальний тиск до 8 бар — цього цілком достатньо для більшості пневмоінструментів. Агрегати на 6 бар належать до початкового рівня, їх основним призначенням є фарбувальні роботи, де високого тиску не потрібно. Є й варіанти на 10 бар і навіть більше — вони, зазвичай, належать до спеціалізованих моделей і коштують відповідно. А тому спеціально шукати агрегат високого тиску варто тільки в тому випадку, якщо цей параметр є критичним для запланованих робіт (наприклад, якщо потрібен компресор для шиномонтажу).

При підборі по номінальному тиску обов'язково потрібно враховувати, що в якості номінального зазвичай вказується максимально допустимий тиск в ресивері. Реально видається компресором на вихід тиск найчастіше дещо менше, це пов'язано з деякими особливостями конструкції. Для найбільш популярних варіантів номінального тиску — 8 і 10 бар — реальні показники зазвичай складають на 2 бар менше, тобто 6 і 8 бар відповідно.

Потужність двигуна, встановленого в компресорі. Вона не є основним параметром при оцінці ефективності роботи пристрою — тут вирішальну роль грають продуктивність і номінальний тиск (див. вище), а двигун підбирається таким чином, щоб його потужності вистачило для забезпечення заявлених характеристик. Однак практичне значення даного показника є: в компресорах з електромотором (а таких зараз більшість; див. «Тип двигуна») потужність двигуна визначає загальне енергоспоживання пристрою, а також вимоги до мережі, куди планується його підключати (докладніше див. «Напруга мережі»). Крім того, потужність двигуна (незалежно від його типу) необхідно знати для розрахунку оптимального значення продуктивності за деякими спеціальними формулами.

Для ДВЗ потужність традиційно прийнято виражати в кінських силах (к.с.); перевести її в вати можна таким чином: 1 к.с. = 735 Вт.

Кількість циліндрів, передбачене в конструкції компресора; за визначенням вказується тільки для поршневих моделей (див. «Тип компресора»). З цією характеристикою насамперед пов'язані показники продуктивності (див. вище). Наприклад, значення вище 400 л/хв серед одноциліндрових агрегатів є швидше за рідкісними винятками, тому, якщо Вам потрібний високопродуктивний компресор поршневого типу, варто звернути увагу на багатоциліндрові моделі. Друге застосування для декількох циліндрів — багатоступінчаста схема роботи (див. «Кількість ступенів»).

Серед джерел живлення в компресорах зустрічаються, електромережа, акумулятори, бензин і дизель. Для класичних автомобільних компресорів передбачений інший розділ, але трапляються і солідні компресори з живленням від 12 В. Більше докладно про кожен з них:

— Електромережа (230 В). Найпопулярніше джерело живлення, що застосовується в сучасних компресорах. Електромотори мають відносно невеликі габарити і вагу, а при роботі створюють значно менше шуму, ніж двигуни внутрішнього згоряння, і не виробляють вихлопних газів, за рахунок чого безпечні навіть при поганій вентиляції в приміщенні. Крім того, вони прості в експлуатації, не вимагають заправки паливом, дорогого пускового обладнання або складних процедур. З істотних недоліків варто відзначити хіба що необхідність зовнішнього джерела живлення — якщо підключити електрику неможливо, компресор з електродвигуном буде абсолютно даремний. Живлення від мережі 230 В зі змінним струмом однофазного типу обмежує моделі по потужності і такі пристрої можна віднести скоріше до побутових, ніж до професійних.

— Електромережа (400 В). Живлення від трифазної (три пари контактів «нуль»–«фаза») мережі з напругою 400 В. Таку мережу можна умовно назвати «промисловою»: вона не викори...стовується у повсякденному побуті, зате широко поширена у виробничих приміщеннях на зразок цехів, майстерень, авторемонтних боксів тощо. Головною перевагою цього типу живлення є висока потужність, що дає змогу створювати компресори з високими показниками тиску і продуктивності. У той же час випускати малопотужні агрегати лише під 3 фази сенсу немає — головна перевага втрачається, а недолік у вигляді несумісності з мережами 230 В (і, відповідно, обмеженої області застосування) залишається. Тому живлення 400 В, є прерогативою виключно компресорів високої потужності, призначених для професійного застосування. Перед купівлею такого пристрою обов'язково потрібно переконатися в наявності трифазного підключення в місці проектованого встановлення.

— Акумулятор. Живлення від власного акумулятора. Головними перевагами даного варіанта є мобільність, можливість працювати незалежно від розеток і відсутність мережевого шнура, який може заважати при роботі. З іншого боку, таке живлення не підходить для високої потужності, акумуляторний інструмент за інших рівних умов виходить помітно важче і дорожче мережевого, а час роботи обмежений зарядом батареї. Втім, здебільшого батарея робиться знімною, що дає змогу тримати напоготові кілька акумуляторів і міняти їх по мірі необхідності.

— Бензин. Двигун внутрішнього згоряння (ДВЗ), що використовує в якості палива бензин. Подібні компресори незамінні в тому випадку, якщо доводиться працювати в місцях, які не мають доступу до електрики: бензинові двигуни не залежать від зовнішніх джерел живлення, є повністю автономними і здатні працювати до тих пір, поки є паливо в баку. З іншого боку, вони коштують дорожче електричних (як самі по собі, так і в експлуатації, за рахунок дорожнечі бензину), важать більше, шумлять сильніше, бувають складні у запуску й вимагають певних навичок обслуговування. Крім того, вихлопні гази створюють серйозні незручності і обмежують застосування ДВЗ — при роботі в приміщеннях необхідна хороша вентиляція. Внаслідок усього цього компресори з бензиновими двигунами є скоріше запасним варіантом на випадок неможливості застосування електромотора, і широкого поширення вони не отримали.

— Дизель. Двигун внутрішнього згоряння, що працює на дизельному паливі. Для нього характерні всі ті ж основні риси, що і для бензинового (див. вище), однак є й деякі відмінності. Найяскравішим є те, що дизельні двигуни в цілому дорожче бензинових, однак мають більший ресурс і обходяться дешевше в експлуатації за рахунок невисокої ціни палива.

— Електромережа 12 В. Можливість компресора підключатися до мережі автомобіля в якості живлення.