Порівняння Asus Strix Raid PRO vs Creative Sound Blaster Zx

— Звичайна. У цю категорію включені всі звукові карти, не мають яскраво вираженої спеціалізації і не належать ні до одного описаному нижче увазі. Зазвичай, мають набір характеристик початкового або середнього рівня і призначені для нескладних повсякденних завдань: прослуховування музики і ігрового звуку через звичайні колонки або навушники, спілкування в Мережі через мікрофон і т. ін. Звичайні звукові карти оснащуються як цифро-аналоговим, так і аналого-цифровим перетворювачем, вони можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми.

— Аудіофільскій (Hi-Fi). Звукові карти, розраховані на любителів високоякісного звуку; також вони можуть стати в нагоді фахівцям, які займаються професійною обробкою аудіо і потребують максимально точному відтворенні отриманого сигналу. Відповідно, моделі цього типу відрізняються високою якістю збірки, прогресивними компонентами, а також наявністю додаткового оснащення, великою кількістю інтерфейсів і розширеними можливостями по настройці (причому як програмними, так і апаратними, включаючи навіть можливість заміни окремих компонентів схеми). Однак і коштують такі карти відповідно.

— Геймерська. Звукові карти, першопочатково створені як компоненти для прогресивних ігрових систем. Відповідно, головним призначенням таких моделей є високоякісна передача ігрового звуку, в т. ч. тривимірного і багатоканального. Зазвичай геймерсь...кі аудіокарти оснащуються прогресивними ЦАП і підтримують різні спеціальні стандарти (див. нижче); крім того, вони можуть мати додаткове оснащення на зразок виносних модулів керування (див. нижче). Абсолютна більшість моделей цього типу робиться внутрішніми, проте вони часто мають досить оригінальне оформлення (що стане у нагоді любителям моддінгу, використовують прозорі корпусу).

— ЦАП. Абревіатура від «цифро-аналоговий перетворювач». Зазвичай під цим терміном розуміють складовий елемент звукової карти, проте в даному випадку мова йде про окремий вид аудіокарти, відмінною рисою яких є відсутність аналого-цифрового перетворювача (АЦП). Відповідно, ЦАП здатні лише передавати звук з комп'ютера на навушники, колонки тощо, та не можуть використовуватися для оцифровки звуку з мікрофона або іншого зовнішнього джерела сигналу. Відзначимо, що в цю категорію входять різні моделі — від найпростіших адаптерів «USB-навушники», розміром з «флешку», до прогресивних рішень аудіофільского класу.

— Аудіоінтерфейс. Свого роду противагу описаним ЦАП: аудіоінтерфейси призначені насамперед для оцифровки надходить на вхід звуку (наприклад, з мікрофона або електрогітари). Відповідно, вони не тільки в обов'язковому порядку оснащуються аналого-цифровими перетворювачами — зазвичай, ці АЦП мають досить прогресивні характеристики і великі можливості по підстроюванні звуку (а в деяких моделях для цього передбачаються навіть апаратні перемикачі). Водночас аудіоінтерфейси можуть працювати і в режимі конвертації цифрового звуку в аналоговий (простіше кажучи — на вивід звуку на навушники/колонки). Вартість таких пристроїв досить висока, тому купувати їх має сенс тільки тим, хто планує багато працювати з записом звуку.

Найбільш прогресивний формат багатоканального звуку, який звукова карта здатна видавати на вихід.

— 2. Стандартний стереозвук на два канали — лівий і правий. Такий формат дозволяє забезпечити відчуття об'ємності звучання (особливо при використанні навушників), чого цілком достатньо для більшості нескладних завдань. Однак він відчутно програє багатоканального звуку по «ефекту занурення», що може виявитися критичним для вимогливих геймерів і аудіофілов.

— 5.1. Класичний і найбільш популярний на сьогодні формат багатоканального об'ємного звуку: центральний канал, два фронтальних і два тилових дають змогу добитися повноцінного «ефект оточення», а окремий канал під сабвуфер забезпечує насичене звучання низьких частот.

— 7.1. Формат 7.1 відрізняється від 5.1 наявністю двох додаткових каналів. Варіантів по локалізації цих каналів існує декілька — наприклад, пара бічних колонок, пара додаткових динаміків над фронтальними і т. ін. В будь-якому разі формат 7.1 забезпечує більш достовірну передачу об'ємного звуку, ніж 5.1, однак коштують такі карти дорожче, а спеціалізованого контенту під 7.1 існує менше.

При виборі звукової карти за кількістю каналів варто врахувати такі моменти. По-перше, багатоканальні варіанти здатні видавати звук і більш простих форматів (так, карта 7.1 може використовуватися для акустики 5.1), а висновок стереозвуку...підтримується взагалі всіма моделями. По-друге, сучасне мультимедійне ПО (зокрема, кодеки) дозволяє виводити багатоканальний звук через карту з меншою кількістю каналів — наприклад, програвати звук 5.1 через двоканальну карту зі стереодинаміками без втрати якості. По-третє, для повноцінної роботи багатоканального звуку Вам знадобиться не тільки карта, але і відповідна акустика; а тому не має сенсу спеціально шукати багатоканальну модель, якщо Ви плануєте користуватися виключно стереоколонками.

Марка аудіочипа, встановленого в звуковій карті.

Аудіочип є однією з найважливіших деталей звукової карти, свого роду «серцем» всієї схеми, і саме від його характеристик багато в чому залежить якість звучання і інші можливості тієї або іншої моделі. Знаючи марку чипа, можна з легкістю знайти різну інформацію по ньому — офіційні характеристики, результати тестів, відгуки тощо — і на підставі цього зробити висновок, наскільки ця звукова карта здатна задовольнити Ваші вимоги. Зрозуміло, для звичайних аудіокарт (див. «Вид») заглиблюватися в такі подробиці найчастіше нема сенсу, а от при виборі геймерської або аудіофільської моделі вони можуть виявитися дуже корисними.

Різні стандарти і спеціальні технології цифрового звуку, з якими офіційно сумісна звукова карта. Наприклад, стандарти Dolby і DTS в різних варіаціях використовуються переважно для багатоканальних музики у фільмах, а DirectSound і EAX забезпечують високоякісний «об'ємний звук в іграх. На практиці можливості роботи з тим чи іншим стандартом багато в чому визначаються програмною частиною системи, а не характеристики звукової карти; однак офіційна сумісність означає як мінімум повну відповідність карти вимогам стандарту і мінімальний ризик виникнення конфліктів на апаратному рівні.

Необхідність підключення до звукової карти додаткового живлення.

Більшість як внутрішніх, так і зовнішніх (див. «Тип») звукових карт отримують живлення безпосередньо через роз'єм підключення (див. «Інтерфейс підключення»). Водночас для нормальної роботи прогресивних моделей (наприклад, аудіофильських і геймерських, а також деяких ЦАП; див. «Вид») цієї потужності може бути недостатньо, що вимагає додаткового джерела живлення. У внутрішніх аудіокартах воно здійснюється від блока живлення комп'ютера, у зовнішніх — безпосередньо від мережі 230 В.

Співвідношення сигнал/шум, забезпечуване аналого-цифровим перетворювачем (АЦП) звукової карти в обробленому сигналі. Детальніше про це співвідношенні див. однойменний пункт вище. Тут же відзначимо, що в побутовому використанні воно не грає вирішальної ролі, а от якщо Ви плануєте записувати звук у гарному якості, варто вибрати карту з високим значенням цього показника.

Кількість оптичних входів S/P-DIF в конструкції звукової карти.

S/P-DIF — цифровий стандарт передачі звуку з досить високою пропускною здатністю: зокрема, дозволяє працювати з більшістю багатоканальних форматів до 7.1 включно. Він широко застосовується в сучасній аудіотехніці, зокрема, дискових програвачів та AV-ресіверах. На апаратному рівні S/P-DIF має дві версії — з коаксіальним підключення (описано нижче) і з оптичним кабелем TOSLINK. Головною перевагою другого варіанта є повна нечутливість до електричних перешкод, тому що для передачі інформації використовуються світлові імпульси. З іншого боку, оптичний кабель досить крихкий на згин і має обмеження по довжині.

Кількість в конструкції звукової карти виходів з роз'ємами стандарту 3.5 мм mini-Jack. Саме такий роз'єм використовує переважна більшість сучасних комп'ютерних навушників і колонок всіх цінових категорій (хоча в топової техніці він зустрічається відносно рідко), та й в інших аудіопристроях споживчого класу він дуже популярний. Тому практично всі звукові карти початкового і середнього рівня мають як мінімум одне гніздо формату 3.5 мм; відсутність таких виходів характерна для спеціалізованих моделей (наприклад, ЦАП, див. «Вид»). Також відзначимо, що одиничний вихід mini-jack може працювати максимум з двома каналами, однак цей інтерфейс застосовується і в системах багатоканального звуку — в цьому випадку аудіокарта оснащується декількома роз'ємами, кожен з яких відповідає за свою частину системи. Наприклад, для систем 5.1 один роз'єм виділяється на центр, один на пару фронтальних каналів, один на пару тилових і один сабвуфер.

Як і у випадку з входами 3.5 мм (див. вище), виходи цього типу можуть мати різне призначення і навіть мають функцію переналаштування.

Кількість оптичних виходів S/P-DIF, передбачене в конструкції звукової карти.

S/P-DIF — стандарт цифрової передачі звуку, в т. ч. багатоканального, досить широко поширений в домашньої акустики. На апаратному рівні цей стандарт має дві версії — коаксіальну (див. нижче) і оптичну, про яку тут йдеться. Оптоволоконний кабель TOSLINK, використовуваний при даному типі підключення, відрізняється високою стійкістю до перешкод: електромагнітні наведення не взаємодіють зі світловими імпульсами, за рахунок яких передається сигнал. З іншого боку, такий кабель коштує дорожче коаксіального електричного дроту та вимагає акуратного звернення — сильний натиск або перегин можуть пошкодити оптоволокно.