Порівняння ETE K1 Gold vs ETE C2 GOLD+

У більшості настільних ПК цей асортимент визначається роз'ємами як на «материнці», так і на дискретній відеокарті, серед яких можуть бути представлені VGA, DVI, HDMI вихід (зустрічаються моделі, де HDMI 2 шт), HDMI вхід, DisplayPort, miniDisplayPort. Більш докладно про них.

— VGA. Він же D-Sub. Аналоговий відеовихід з максимальною роздільною здатністю до 1280х1024 і без підтримки звуку. У сучасних пристроях встановлюється вкрай рідко, зате може знадобитися для підключення окремих моделей проєкторів і телевізорів, а також застарілої відеотехніки.

— DVI. Сучасні ПК можуть оснащуватися як чисто цифровим DVI-D, так і гібридним DVI-I; останній допускає також аналогове підключення, зокрема роботу з VGA-пристроями через перехідник, і в аналоговому форматі має роздільну здатність 1280х1024. У цифровому DVI цей параметр може досягати 1920х1200 в одноканальному режимі (single link) і 2560х1600 в двоканальному (dual link). Наявність двоканального режиму необхідно уточнювати окремо.

— HDMI вихід. Цифровий вихід, першопочатково призначений для HD-контенту — відео високої роздільної здатності і багатоканального звуку. Інтерфейс HDMI практично обов'язковий для сучасної мультимедійної техніки з підтримкою HD..., також він надзвичайно популярний і в комп'ютерних моніторах — так що наявність у ПК такого виходу дає досить широкі можливості з підключення зовнішніх екранів і навіть висококласних аудіопристроїв. У деяких пристроях може бути навіть 2 виходи HDMI.

– HDMI вхід. Наявність в ПК хоча б одного входу HDMI. Детальніше про сам інтерфейсі див. вище; тут же відзначимо, що саме входи даного формату зустрічаються переважно в моноблоках (див. «Тип»). Це як мінімум дає змогу використовувати власний дисплей моноблока як екран для іншого пристрою (наприклад, в ролі зовнішнього монітора для ноутбука). Втім, можливі й інші, більш специфічні варіанти застосування входу HDMI - наприклад, запис вхідного відеосигналу, або його передача (комутація) на один з відеовиходів ПК.
І входи, і виходи HDMI в сучасних ПК можуть відповідати різним версіям:

• v 1.4. Найбільш ранній стандарт з тих, що широко застосовуються в наш час. Підтримує роздільні здатності до 4096х2160 і частоту кадрів 120 к/с (щоправда, тільки на роздільній здатності 1920х1080 або нижче), може застосовуватися і для передачі 3D-відеосигналу. Крім оригінальної версії 1.4, можна зустріти поліпшені v 1.4a і v 1.4b — в обох варіантах поліпшення торкнулися переважно роботи з 3D.
• v 2.0. Стандарт, також відомий як HDMI UHD — саме в ньому вперше з'явилася повноцінна підтримка UltraHD 4K, з частотою кадрів до 60 к/с, а також сумісність з форматом кадру 21:9. Крім цього, кількість каналів і потоків аудіо, що передаються одночасно, збільшилася до 32 і 4 відповідно. Також варто відзначити, що першопочатково версія 2.0 не передбачала підтримку HDR, проте вона з'явилася в оновленні v 2.0a; якщо ця функція важлива для вас — не завадить уточнити, яка саме версія 2.0 передбачена в ПК, оригінальна чи оновлена.
• v 2.0b. Друге оновлення описаної вище v 2.0. Основним оновленням стало розширення можливостей по роботі HDR, зокрема, підтримка двох нових форматів.
• v 2.1. Вона ж — HDMI Ultra High Speed: пропускна здатність була збільшена до такої міри, що з'явилася можливість передачі 10K відео на 120 к/с (не кажучи вже про більш скромні роздільні здатності) а також роботи з розширеними колірними схемами розрядністю 16 біт. Останнє може знадобитися для деяких професійних завдань. Однак варто враховувати, що всі можливості HDMI v 2.1 доступні тільки при використанні кабелів, розрахованих на цей стандарт.

— DisplayPort. Цифровий мультимедійний інтерфейс, який багато в чому схожий з HDMI, проте застосовується переважно в комп'ютерній техніці, зокрема, широко використовується в комп'ютерах і моніторах Apple. Однією з цікавих особливостей даного стандарту є можливість роботи у форматі daisy chain — підключення декількох екранів до одного порту послідовно, з передачею власного сигналу на кожен з них (хоча дана функція технічно доступна далеко не з усіма екранами під даний інтерфейс). DisplayPort також представлений на ринку в декількох версіях, актуальні в наш час такі:

• v 1.2. Найбільш рання з широко застосовуваних версій (2010 рік). Однак вже в цій версії з'явилася сумісність 3D і режим daisy chain. Максимальна повноцінно підтримувана роздільна здатність при підключенні одного монітора складає 5K (30 к/с), з певними обмеженнями можлива передача до 8K; частота кадрів у 60 Гц підтримується аж до роздільної здатності 3840х2160, а 120 Гц — до 2560х1600. А при використанні daisy chain можна підключити одночасно до 2 екранів 2560x1600 на 60 кадрах в секунду або до 4 екранів 1920х1200. Крім оригінальної версії 1.2, існує покращена v 1.2a, основним нововведенням якої стала підтримка AMD FreeSync — технології для синхронізації частоти кадрів монітора з сигналом від відеокарти AMD.
• v 1.3. Оновлення, представлене в 2014 році. Підвищена пропускна здатність дозволила передбачити вже повноцінну, без обмежень, підтримку 8K на 30 к/с, а також передавати 4K зображення з частотою 120 к/с, достатньої для роботи з 3D. Роздільні здатності в режимі daisy chain також зросли — до 4K (3840x2160) на 60 к/с для двох екранів і 2560х1600 на тій же частоті кадрів — для чотирьох. Із специфічних нововведень варто згадати режим Dual Mode, що дає змогу підключати до такого роз'єму HDMI і DVI-пристрої через найпростіші пасивні перехідники.
• v 1.4. Найновіша версія з широко застосовуваних у сучасних ПК. Формально максимальна швидкість підключення в порівнянні з попередньою версією не збільшилася, але завдяки оптимізації сигналу з'явилася можливість роботи з 4K і 5K роздільними здатностями на 240 к/с 8K — на 120 к/с. Щоправда, для цього підключений екран повинен підтримувати технологію кодування DSC — в іншому варіанті доступні роздільні здатності не будуть відрізнятися від показників версії 1.3. Крім цього, в v 1.4 додалася підтримка ряду спеціальних функцій, в тому числі HDR10, а максимальна кількість каналів звуку, що одночасно передаються, збільшилася до 32.

— miniDisplayPort. Зменшена версія описаного вище роз'єму DisplayPort, також може відповідати різним версіям (див. вище). Зазначимо, що такий же апаратний роз'єм використовується в інтерфейсі Thunderbolt версій 1 і 2, а графічна частина цього інтерфейсу заснована саме на DisplayPort. Тому до miniDisplayPort можна напряму підключати навіть деякі Thunderbolt-монітори (хоча таку можливість бажано все ж уточнити окремо).

— COM-порт (RS-232). Послідовний порт, що першопочатково застосовувався для підключення dial-up модемів і деякої периферії, зокрема, мишей. Однак на сьогоднішній день цей інтерфейс використовується як службовий в різних пристроях — телевізорах, проєкторах, мережевому обладнанні (маршрутизаторах і комутаторах) тощо. Підключення до ПК через RS-232 дає змогу управляти параметрами роботи зовнішнього пристрою з комп'ютера.

Кількість повнорозмірних роз'ємів USB версії 2.0, передбачених на передній панелі ПК.

USB є найпопулярнішим сучасним інтерфейсом для підключення периферії. А кількість роз'ємів — це, відповідно, кількість пристроїв, що можна одночасно підключити до передньої панелі без застосування пристроїв. Конкретно ж версія 2.0 деякий час тому була найбільш популярною, однак зараз вона вважається застарілою, на зміну їй поступово приходять більш прогресивні стандарти на зразок USB 3.0 (3.1 gen1). Тим не менш, можливостей USB 2.0 (швидкість передачі даних до 480 Мбіт/с) все ще цілком вистачає для багатьох периферійних пристроїв — починаючи від клавіатур і мишей і закінчуючи принтерами. Так що до повного зникнення цього стандарту ще далеко, і в деяких ПК на передній панелі може передбачатися відразу кілька таких портів.

Окремо варто відзначити, що аналогічні роз'єми найчастіше маються і на задній стороні корпусу. Однак передня панель знаходиться ближче до користувача, і гнізда на ній оптимально підходять для периферії, яку потрібно часто підключати і відключати — такий, як флешки.

Кількість повнорозмірних роз'ємів USB 3.2 gen1 (раніше маркування була USB 3.1 gen1 і USB 3.0), передбачених на передній панелі ПК.

USB є найпопулярнішим сучасним інтерфейсом для підключення периферії. А кількість роз'ємів — це, відповідно, кількість пристроїв, що можна одночасно підключити до передньої панелі без застосування пристроїв. Що стосується версії 3.2 gen1, то вона має швидкість до 4.8 Гбіт/с). Роз'єми USB 3.2 gen1 сумісні і з периферією стандарту USB 2.0. У світлі цього на передній панелі таких роз'ємів нерідко передбачається відразу 2 або більше.

Окремо варто відзначити, що аналогічні порти найчастіше маються і на задній стороні корпусу. Однак передня панель знаходиться ближче до користувача, роз'єми на ній оптимально підходять для периферії, яку потрібно часто підключати і відключати — такий, як флешки.

Наявність картрідера — пристрої для читання карт пам'яті — на передній панелі ПК.

Карти пам'яті використовуються як стандартний носій інформації в сучасних фотокамерах, а також часто використовуються в різних гаджетах (смартфонах, планшетах, плеєрах, екшн-камери/відеореєстраторах тощо) як додаткове або навіть основне сховище. Наявність картрідера помітно полегшує обмін інформацією між ПК або такими пристроями — наприклад, копіювання фото і відео з камери або оновлення музичної колекції на смартфоні. Зазначимо, що картрідери в сучасних ПК практично гарантовано підтримують карти SD/MMC, а ось сумісність з іншими форматами (у тому числі з прогресивними версіями SD, на зразок SDXC) варто уточнювати окремо. Втім, чимало комп'ютерів першопочатково здатні працювати відразу з 5 – 6 видами карт, іноді — досить специфічними.

Формат звуку, підтримуваний звуковою картою ПК. Вказується залежно від типу пристрою. Для класичних ПК (див. «Тип») формат звуку відповідає найбільшій кількості каналів, що комп'ютер може видати через аналогові виходи — від цього безпосередньо залежить можливість використання того чи іншого комплекту акустики. А для пристроїв з вбудованими динаміками, насамперед моноблоків (див. «Тип»), в даному пункті зазвичай уточнюється формат вбудованої акустики.

Також відзначимо, що цифрові інтерфейси на кшталт S-P/DIF (див. «Роз'єми») можуть забезпечувати більшу кількість каналів, однак такий сигнал неможливо безпосередньо вивести на колонки — потрібен аудиоресивер або інший додатковий перетворювач. Так що основним параметром вважається саме число «аналогових каналів або динаміків. Варіанти тут можуть бути такими:

— 2.0. Традиційне стерео — найскромніший формат, здатний забезпечити ефект об'ємності звуку. Зрозуміло, такий звук не зрівняється з «ефекту присутності» з прогресивними стандартами зразок 5.1 і 7.1, однак у багатьох випадках навіть його буває більш ніж достатньо. Зазначимо, що формат 2.0 найчастіше передбачається в моноблоках — він означає наявність пари вбудованих динаміків, передбачити в таких ПК більш широку акустику буває важко.

— 2.1. Двоканальний стереозвук (див. вище), доповнений сабвуфером, поліпшує звучання басів. З низки причин особливого поширення не отримав, зустрі...чається, знову ж таки, переважно в моноблоках — в таких пристроях встановлюються два звичайних динаміка та «саб».

— 2.2. Розширена версія формату 2.1, яка передбачає два сабвуфера. Теоретично здатна забезпечити більш потужні та достовірні баси, однак обходиться дорожче, а на практиці ці переваги рідко помітні. Тому використовується ще рідше, ніж 2.1 — знову ж таки, переважно в моноблоках.

— 4.0. Теоретично 4.0 — формат об'ємного звуку з двома фронтальними і двома тиловими каналами. Водночас в ПК цей формат зустрічається виключно серед моноблоків і зазвичай означає наявність двох додаткових динаміків, крім стандартної стереоакустики. Ефекту «звуку з усіх боків» на такій системі не досягти, однак звучання все одно виходить більш якісним і достовірним, ніж у систем 2.0. Втім, ціна також виходить більш високої, при тому, що різниця в звучанні не для всіх принципова. Тому цей формат не отримав поширення.

— 4.2. Розширена версія описаного вище 4.0, де до поліпшеної стереосистеми на 4 динаміка додана пара сабвуферів. За рахунок цього покращується якість басів, однак ще більш збільшуються габарити і вартість акустики, а тому такі системи зустрічаються ще рідше.

— 5.1. Класичний формат повноцінного об'ємного звуку («з усіх сторін»): два фронтальних каналу, один центральний, два тилових і сабвуфер. Під такий звук випущено чимало контенту, та й в іграх нерідко передбачається сумісність саме з системами 5.1. Водночас підтримка даного формату в чистому вигляді порівняно рідко зустрічається серед сучасних ПК. Значно частіше використовуються аудіокарти 7.1: маючи більш прогресивні можливості, вони майже не відрізняються за ціною і цілком здатні працювати також і з 5.1.

— 7.1. Подальше, після 5.1, удосконалення ідеї об'ємного звуку. Такі системи мають 5 традиційних звукових каналів (2 на фронт, 1 фронт-центр і 2 тилових), а 2 додаткових канали можуть розміщуватися різними способами — в якості бічних, як «надбудов» над фронтальними або тиловими і т. ін. В будь-якому разі формат 7.1 дає змогу досягти більш достовірного звучання, ніж 5.1, а його підтримка в сучасних звукових картах коштує дуже недорого.

— 10.2. Специфічний формат звуку, який застосовується в деяких висококласних моноблоках мультимедійної спрямованості. 10 основних динаміків в таких пристроях об'єднані в саундбар під екраном і забезпечують настільки достовірне об'ємне звучання, наскільки це взагалі можливо в системах без тилових каналів. Крім того, така акустика нерідко робиться багатосмугової — тобто включає спеціалізовані динаміки, оптимізовані під конкретну смугу частот і відтворюють тільки її. Це ще більше покращує якість звуку. А два сабвуфера, зі свого боку, дають змогу досягти відповідних характеристик баса. Водночас даний варіант зустрічається вкрай рідко — через високої вартості, та й тому, що потрібної якості звуку простіше буває досягти на окремо підібраною акустиці.

Тип підсвічування, передбачений в конструкції ПК. Указується частини комп'ютера, яка, власне, підсвічується; найчастіше це корпус, однак можливі й інші місця установки — наприклад, вентилятори охолодження.

В будь-якому випадку, дана особливість не впливає на функціонал ПК, однак надає йому оригінальний і стильний зовнішній вигляд. Це особливо цінують геймери, тому більшість конфігурацій з підсвічуванням якраз належать до ігрових (див. «Тип»). У найбільш прогресивних системах освітлення може передбачатися можливість зміни кольору і/або синхронізація з іншими компонентами системи і периферійними пристроями.

Потужність блока живлення, встановленого в ПК.

Теоретично, якщо ви купуєте готовий до використання комп'ютер, потужності встановленого в ньому блока гарантовано вистачить для нормальної роботи системи. Проте навіть у таких випадках не завадить звернути увагу на цей параметр: за інших рівних умов більш потужний БЖ дає додатковий запас на випадок високих навантажень і позаштатних ситуацій. А якщо система купується недоукомплектованою (наприклад, без ОЗП або накопичувача), або ж планується її апгрейд (особливо зі встановленням «ненажерливих» компонентів на зразок дискретної відеокарти) — варто обов'язково уточнити, чи вистачить можливостей БЖ на це. Потужність блока живлення однозначно не повинна бути нижчою енергоспоживання системи, а в ідеалі вона повинна перевищувати його хоча б на 100 – 150 Вт — знову ж таки, на випадок непередбачуваних ситуацій.

Також цей параметр необхідно враховувати в деяких ситуаціях при організації живлення — наприклад, при підрахунку загального навантаження при підключенні комп'ютера до ДБЖ.