Форм-фактор
Форм-фактор корпуса комп'ютера характеризує насамперед внутрішній об'єм. Основні форм-фактори ПК:
—
Midi Tower. Представник сімейства tower (корпусу з вертикальною установкою) середніх розмірів — близько 45 см у висоту при ширині 15-20 см, з кількістю зовнішніх відсіків від 2 до 4. Найбільш популярний для домашніх ПК середнього класу.
—
Mini Tower. Найбільш компактний «вертикальний» тип корпусу, при ширині 15-20 см має висоту близько 35 см і (зазвичай) не більше 2 відсіків із зовнішнім доступом. Використовується переважно для офісних ПК, які не потребують високої продуктивності.
—
Full Tower. Корпус зі встановленням у вертикальному положенні, один з найбільших форм-факторів для ПК на сьогоднішній день: ширина становить 15-20 см, висота — 50-60 см, кількість відсіків із зовнішнім доступом може досягати 10. Найчастіше в цьому форм-факторі виконуються прогресивні ПК високої продуктивності.
—
Desktop. Корпуси, розраховані на встановлення безпосередньо на робочому столі. Часто мають можливість горизонтального встановлення — з таким розрахунком, щоб зверху на корпус можна було поставити монітор — хоча зустрічаються і моделі, що встановлюються строго вертикально. У будь-якому разі «десктопні» моделі мають відносно невеликі розміри.
—
Cube Case. К
...орпуси, які мають кубічну або близьку до неї форму. Можуть мати різні розміри і призначатися під різні типи материнських плат, цей момент у кожному разі варто уточнювати окремо. В будь-якому разі, подібні корпуси мають досить оригінальний зовнішній вигляд, що відрізняється від традиційних «тауерів» і «десктопів».Модель
Конкретна модель процесора, встановленого в ПК, вірніше — його індекс в межах своєї серії (див. «Процесор»). Повна назва моделі складається з найменування серії і цього індексу — наприклад, Intel Core i3 3220; знаючи це назва, можна знайти докладну інформацію про процесор (характеристики, відгуки тощо) і визначити, наскільки він підходить для Ваших цілей.
Тактова частота
Тактова частота процесора, встановленого у ПК.
Теоретично вища тактова частота позитивно впливає на продуктивність, оскільки дає змогу процесору здійснювати більше операцій за одиницю часу. Однак цей показник досить слабко пов'язаний із реальною продуктивністю. Справа в тому, що фактичні можливості CPU сильно залежать від низки інших факторів – загальної архітектури, об'єму кешу, кількості ядер, підтримки спеціальних інструкцій тощо. За підсумком порівнювати за цим показником можна лише чипи з однієї або з подібних серій (див. «Процесор»), а в ідеалі –ще й одного покоління. І це досить приблизно.
Частота TurboBoost / TurboCore
Тактова частота процесора під час роботи в режимі TurboBoost або TurboCore.
Технологія Turbo Boost використовується в процесорах Intel Turbo Core — AMD. Суть даної технології і там, і там однакова: якщо частина ядер працює під високим навантаженням, а частина простоює, то частина завдань передається з більш завантажених ядер на менш завантажені, що покращує продуктивність. При цьому звичайно збільшується тактова частота процесора; це значення та зазначається у цьому пункті. Детальніше про тактовій частоті загалом див. вище.
Модель відеокарти
Основними виробниками відеокарт у наш час є
AMD,
NVIDIA та Intel, причому кожен має свою специфіку. NVIDIA випускає переважно дискретні рішення; серед найпоширеніших – серії
GeForce MX1xx,
GeForce MX3xx,
GeForce GTX 10xx (зокрема
GTX 1050,
GTX 1050 Ti та
GTX 1060),
GeForce RTX 20xx , GeForce RTX 20xx,
GeForce RTX 20xx 060 Ti,
GeForce GeForce RTX 3070 Ti,
GeForce RTX 3080 Ti , GeForce RTX
4060 Ti,
GeForce RTX 4060 Ti , GeForce RTX 4060 Ti ,,
GeForce RTX 4080,
GeForce RTX 4080 SUPER,
GeForce RTX 4090 та окрема серія
Quadro. AMD пропонує як дискретну, так і вбудовану графіку – зокрема в рамках популярних серій
Radeon RX 500,
Radeon RX 5000,
Radeon RX 6000,
Radeon RX 7000 та
AMD Radeon Pro. А Intel займається виключно модулями, інтегрованими в процесори свого виробництва – це може бути HD Graphics, UHD Graphics і Iris.
Зазначимо, що багато конфігурацій з дискретною графікою мають також інтегрований графічний модуль; у таких випадках вказується назва дискретної відеокарти, як більш прогресивної.
Тест 3DMark
Результат, показаний відеокартою ПК в тесті (бенчмарку) 3DMark.
3DMark являє собою спеціалізований тест, призначений насамперед для перевірки ефективності і стабільності роботи відеокарти у вимогливих іграх. Перевірка здійснюється шляхом запуску 3D-відеороликів, створених на різних ігрових движках із застосуванням різних технологій. Підсумковий результат оцінюється як по частоті кадрів, так і в умовних балах; в цьому пункті наводиться кількість балів. Чим вона вища — тим більш потужною й продуктивною є відеокарта.
Відзначимо, що тестування з 3DMark може здійснюватися для будь-якого типу графіки (див. «Тип відеокарти»). При цьому (за станом на 2020 рік) в інтегрованих рішеннях підсумковий результат рідко перевищує 1000 балів; найскромніший показник для дискретних адаптерів становить близько 1700 балів; а в окремих висококласних відеокартах він може перевищувати 10 000 балів.
Тест Passmark G3D Mark
Результат, показаний відеокартою ПК в тесті (бенчмарку) Passmark G3D Mark.
Passmark G3D Mark являє собою комплексний тест для перевірки продуктивності відеокарти в різних режимах. Традиційно для таких тестів, результати відображаються в балах, більша кількість балів означає (пропорційно) більш високу обчислювальну потужність. Втім, варто мати на увазі, що відеокарта тестується в різних режимах, і підсумкова кількість балів виводиться на основі декількох результатів в спеціалізованих тестах. Тому адаптери зі схожим загальним результатом можуть дещо відрізнятися по фактичній продуктивності в окремих специфічних форматах роботи. Так що якщо ПК купується для професійної роботи з графікою, і висока ефективність у деяких спеціалізованих завданнях є критичною — ці нюанси не завадить уточнити окремо.
Зазначимо, що за допомогою Passmark G3D Mark в наш час тестують всі види графічних адаптерів (див. «Тип відеокарти»). При цьому для інтегрованих рішень результат більше ніж в 1200 балів вважається дуже хорошим, а в дискретних моделях цей показник може варіюватися від 2200 – 2300 балів до 20 000 балів і більше.
Звук
Формат звуку, підтримуваний звуковою картою ПК. Вказується залежно від типу пристрою. Для класичних ПК (див. «Тип») формат звуку відповідає найбільшій кількості каналів, що комп'ютер може видати через аналогові виходи — від цього безпосередньо залежить можливість використання того чи іншого комплекту акустики. А для пристроїв з вбудованими динаміками, насамперед моноблоків (див. «Тип»), в даному пункті зазвичай уточнюється формат вбудованої акустики.
Також відзначимо, що цифрові інтерфейси на кшталт S-P/DIF (див. «Роз'єми») можуть забезпечувати більшу кількість каналів, однак такий сигнал неможливо безпосередньо вивести на колонки — потрібен аудиоресивер або інший додатковий перетворювач. Так що основним параметром вважається саме число «аналогових каналів або динаміків. Варіанти тут можуть бути такими:
— 2.0. Традиційне стерео — найскромніший формат, здатний забезпечити ефект об'ємності звуку. Зрозуміло, такий звук не зрівняється з «ефекту присутності» з прогресивними стандартами зразок
5.1 і
7.1, однак у багатьох випадках навіть його буває більш ніж достатньо. Зазначимо, що формат 2.0 найчастіше передбачається в моноблоках — він означає наявність пари вбудованих динаміків, передбачити в таких ПК більш широку акустику буває важко.
— 2.1. Двоканальний стереозвук (див. вище), доповнений сабвуфером, поліпшує звучання басів. З низки причин особливого поширення не отримав, зустрі
...чається, знову ж таки, переважно в моноблоках — в таких пристроях встановлюються два звичайних динаміка та «саб».
— 2.2. Розширена версія формату 2.1, яка передбачає два сабвуфера. Теоретично здатна забезпечити більш потужні та достовірні баси, однак обходиться дорожче, а на практиці ці переваги рідко помітні. Тому використовується ще рідше, ніж 2.1 — знову ж таки, переважно в моноблоках.
— 4.0. Теоретично 4.0 — формат об'ємного звуку з двома фронтальними і двома тиловими каналами. Водночас в ПК цей формат зустрічається виключно серед моноблоків і зазвичай означає наявність двох додаткових динаміків, крім стандартної стереоакустики. Ефекту «звуку з усіх боків» на такій системі не досягти, однак звучання все одно виходить більш якісним і достовірним, ніж у систем 2.0. Втім, ціна також виходить більш високої, при тому, що різниця в звучанні не для всіх принципова. Тому цей формат не отримав поширення.
— 4.2. Розширена версія описаного вище 4.0, де до поліпшеної стереосистеми на 4 динаміка додана пара сабвуферів. За рахунок цього покращується якість басів, однак ще більш збільшуються габарити і вартість акустики, а тому такі системи зустрічаються ще рідше.
— 5.1. Класичний формат повноцінного об'ємного звуку («з усіх сторін»): два фронтальних каналу, один центральний, два тилових і сабвуфер. Під такий звук випущено чимало контенту, та й в іграх нерідко передбачається сумісність саме з системами 5.1. Водночас підтримка даного формату в чистому вигляді порівняно рідко зустрічається серед сучасних ПК. Значно частіше використовуються аудіокарти 7.1: маючи більш прогресивні можливості, вони майже не відрізняються за ціною і цілком здатні працювати також і з 5.1.
— 7.1. Подальше, після 5.1, удосконалення ідеї об'ємного звуку. Такі системи мають 5 традиційних звукових каналів (2 на фронт, 1 фронт-центр і 2 тилових), а 2 додаткових канали можуть розміщуватися різними способами — в якості бічних, як «надбудов» над фронтальними або тиловими і т. ін. В будь-якому разі формат 7.1 дає змогу досягти більш достовірного звучання, ніж 5.1, а його підтримка в сучасних звукових картах коштує дуже недорого.
— 10.2. Специфічний формат звуку, який застосовується в деяких висококласних моноблоках мультимедійної спрямованості. 10 основних динаміків в таких пристроях об'єднані в саундбар під екраном і забезпечують настільки достовірне об'ємне звучання, наскільки це взагалі можливо в системах без тилових каналів. Крім того, така акустика нерідко робиться багатосмугової — тобто включає спеціалізовані динаміки, оптимізовані під конкретну смугу частот і відтворюють тільки її. Це ще більше покращує якість звуку. А два сабвуфера, зі свого боку, дають змогу досягти відповідних характеристик баса. Водночас даний варіант зустрічається вкрай рідко — через високої вартості, та й тому, що потрібної якості звуку простіше буває досягти на окремо підібраною акустиці.