Порівняння Marantz ND8006 vs Marantz CD5005

Модель цифро-аналогового перетворювача (ЦАП), встановленого в CD-програвачі.

ЦАП є однією з найважливіших складових частин будь-якого сучасного CD-програвача. Саме цей модуль відповідає за перетворення цифрових даних, записаних на оптичний диск, аналоговий звуковий сигнал, що надходить на зовнішній пристрій (підсилювач, колонки тощо). Відповідно, характеристики і загальна якість ЦАП багато в чому визначають якість звучання загалом. Знаючи модель ЦАП, можна знайти детальні дані по ньому — характеристики, відгуки, результати тестів тощо — і оцінити, наскільки можливості перетворювача відповідають Вашим вимогам.

Типи носіїв, форматів даних та джерел сигналу, які підтримує CD-програвач.

- CD-Audio. Стандарт, який використовується для запису традиційних компакт-дисків Audio CD. Формат CD-Audio передбачає частоту дискретизації 44,1 кГц, розрядність 16 біт та 2 канали стерео. Бітрейт такого запису становить 1411,2 кбіт/с, що дає змогу забезпечити дуже високу якість звуку (для порівняння: у випадку MP3-файлів показник 320 кбіт/с вважається досить непоганим, а для запису без втрат у форматі FLAC цілком достатньо 950 кбіт/с с). А максимальна загальна тривалість доріжок для повнорозмірного диска трохи менше 80 хвилин. Завдяки цьому Audio CD не втрачають популярності серед аудіофілів, і цей формат підтримують всі сучасні CD-програвачі (чим, власне, і обумовлена назва цього класу техніки).

- MQA-CD. Формат аудіо, який використовує технологію MQA (Master Quality Authenticated) від компанії Meridian Audio для кодування звуку. Він дає змогу зберігати оригінальну якість аудіо під час стиснення файлів та їх відновлення – у випадку зі стандартними носіями компакт-дисків MQA-CD забезпечує звучання максимально наближене до високоякісних аудіоформатів.

- MP3/WMA. MP3 і WMA є найпопулярнішими форматами звукових файлів, що застосовуються у сучасній споживчій електроніці. Вони можуть записуватися і на оптичних дисках, і USB-носіях, і на вбудованих накопичувачах. При цьому в аудіотехніці, включаючи C...D-програвачі, найчастіше зустрічається підтримка відразу обох цих стандартів, та й за ключовими особливостями та якістю звуку вони схожі саме тому MP3 і WMA в даному випадку об'єднані в одному пункті. Зі згаданих особливостей варто відзначити насамперед те, що при кодуванні звуку дані стандарти використовують т.зв. стиск із втратами: окремі частини звукового потоку передаються зі зниженою точністю, а то й взагалі заглушуються. Завдяки цьому файли мають невеликий об'єм; а частини, що урізаються, вибираються таким чином, щоб вплив на загальну якість звучання був мінімальним, і при прослуховуванні на звичайній побутовій аудіотехніці (на зразок комп'ютерних колонок або портативного плеєра) втрати якості були практично не помітні. А ось на аудіосистемах рівня Hi-Fi і Hi-End (а CD-програвачі якраз і призначені для подібних систем) різниця в звучанні може бути добре чутна, хоча тут багато залежить і від суб'єктивних особливостей слухача.

- SACD. Формат Super Audio CD - подальший розвиток і вдосконалення "звичайного" CD-Audio, описаного вище. Завдяки застосуванню нових технологій кількість звукових каналів, доступних для однієї доріжки, зросла до 6 (що дає можливість писати на SACD не тільки стерео, а й багатоканальний звук 5.1), а частота дискретизації - до 2822,4 кГц (64 рази вище, ніж на Audio CD). Крім того, звук можна записувати з різними параметрами - наприклад, частина диска 5.1, частина в стерео 2.0. На такому диску з кількома зонами запису максимальна тривалість звучання досягає 109 хвилин, а якщо зона запису одна - 180 хвилин. Варто враховувати, що сам собою формат SACD не може читатися звичайними приводами для CD-дисків. І хоча досить велике поширення набули «гібридні» SACD-носії, сумісні зі звичайними CD-приводами, проте реалізувати всі можливості цього формату можна лише на сумісному плеєрі.

- DVD. Формат оптичних дисків, що на зміну CD. У разі програвачів CD підтримка цього формату, як правило, передбачає можливість програвання звуку, записаного за стандартом DVD-Audio. Цей стандарт забезпечує розрядність до 24 біт, частоту дискретизації до 192 кГц та можливість працювати з 6 каналами звуку (5.1, крім запису на максимальній частоті дискретизації). А моделі з DVD-приводами, що підтримують MP3/WMA, можуть читати ці файли і з DVD-дисків. Ємність стандартного одностороннього DVD - 4,7 ГБ, є двосторонні та двошарові носії; а тривалість запису DVD-Audio залежить не тільки від різновиду диска, але і від якості звуку.

- AM/FM-радіо. Можливість використання CD-програвача для прийому радіо AM та FM діапазону в аналоговому форматі (підтримка цифрового мовлення вказується окремо – див. нижче). Діапазон FM дає змогу передавати стереозвук у досить непоганій якості; правда, дальність передачі обмежується межами прямої видимості, проте цього цілком достатньо покриття навіть досить великого міста. Завдяки цьому саме цей стандарт використовує переважну більшість міських музичних станцій. AM, у свою чергу, має набагато більшу дальність, проте програє за якістю звуку та не підтримує трансляції стерео. Тому більшість таких станцій – «розмовні», а сам стандарт значно менш популярний, ніж FM – аж до того, що деякі моделі CD-програвачів можуть оснащуватися лише FM-тюнерами без підтримки AM (але не навпаки).

- DAB радіо. Можливість використання програвача CD для прийому цифрового радіомовлення DAB. Практичними перевагами цифрового радіомовлення перед аналоговим можна назвати хорошу дальність і високу якість звуку, зумовлену, зокрема, практично повною відсутністю перешкод: звук або чутно ясно і чисто, або пропадає взагалі. Крім оригінального DAB, на ринку представлено вдосконалений стандарт DAB+; "плюсові" тюнери здатні приймати і "звичайні" передачі DAB, але не навпаки. У будь-якому випадку варто враховувати, що в країнах СНД цей тип радіомовлення поки що знаходиться лише на етапі становлення і ще не набув широкого поширення. Тому перед покупкою CD-програвача з цифровим тюнером не завадить переконатися, що подібне мовлення є у Вашому регіоні (або хоча б планується запустити найближчим часом) — інакше можна переплатити за непотрібне обладнання.

- Мережеве потокове аудіо. Можливість відтворення CD-програвачем мережного потокового аудіо - простіше кажучи, програвання музики безпосередньо з Інтернету зі спеціалізованих сервісів на зразок Last.FM або Grooveshark. Назва «потокове» пов'язана з тим, що через мережеве з'єднання при відтворенні йде потік даних, що перетворюється на програвач у звук; простіше кажучи, кожен файл програється прямо з мережі, його не потрібно завантажувати на локальне сховище на кшталт флешки. Основна відмінність такого звуку від Інтернет-радіо (див. нижче) полягає в тому, що в даному випадку користувач сам керує відтворенням. По суті робота з потоковим аудіо аналогічна звичайній роботі з програвачем - з поправкою на те, що контент, що відтворюється, знаходиться не в самому програвачі, а на мережевому ресурсі. Ця функція потребує підключення до комп'ютерних мереж; Найчастіше з цією метою використовується модуль Wi-Fi (див. "Інтерфейси") або роз'єм LAN.

- Інтернет-радіо. Можливість використання CD-програвача для прийому та відтворення передач Інтернет-радіостанцій. Ця функція багато в чому схожа на вищеописаний мережевий аудіо - зокрема, для її роботи потрібне підключення до мережі, а дані передаються в потоковому форматі; проте тут трансляція йде аналогічно звичайним радіопередач і управляється не користувачем, а персоналом радіостанції. Власне, багато великих станцій транслюють свої передачі у традиційному ефірі, а й через Інтернет; є і спеціалізовані проекти, які ведуть мовлення тільки в Мережі. Загалом вибір Інтернет-програм значно ширший, ніж для звичайного радіомовлення, адже таке радіо не має обмежень щодо дальності. А в самих програвачах можуть передбачатися додаткові інструменти управління таким мовленням — наприклад, каталоги, пошук за жанрами, мовами тощо.

Формати звукових файлів, з якими здатний працювати програвач. Цей список включає популярні формати MP3, WMA, AAC, OGG, WAV, FLAC, DSD, однак не є вичерпним.

— MP3. Найвідоміший з сучасних форматів цифрового звуку; підтримується практично всіма пристроями. Забезпечує так зване стиснення з втратами, коли частина звукових частот втрачається. Однак звук при стисненні обробляється таким чином, що «зникають» переважно частоти, втрата яких непомітна для людського вуха.

— WMA. Формат аудіо, свого часу створений спеціально для операційної системи Windows. За замовчуванням використовує стиснення з втратами. WMA особливо зручний для роботи на низьких бітрейтах, при таких умовах він забезпечує кращу якість, ніж MP3, і займає менше місця. З іншого боку, у високоякісному цифровому звуці даний формат значно менш популярний.

— WAV. Ще один популярний стандарт аудіо, першопочатково розроблений для зберігання звуку на ПК. Технічно може застосовуватися для зберігання звуку в різних форматах, однак найчастіше використовується для нестисненого аудіо. За рахунок цього якість звуку може бути досить високою, а для його оброблення не потрібно особливої обчислювальної потужності. Зворотною стороною цього є великий об'є...м аудіофайлів — в рази більше, ніж у MP3.

— AAC. Формат, розроблений як потенційний спадкоємець MP3. Також забезпечує стиснення з втратами (див. вище), проте дає змогу досягти кращої якості при тому ж розмірі файлу; ця різниця особливо помітна на низьких бітрейтах. Активно просувається компанією Apple; тим не менш, помітно поступається MP3 за поширеністю.

— OGG. Формат цифрового звуку, що передбачає стиснення з втратами, одна з потенційних альтернатив MP3. Однією з ключових особливостей OGG є те, що при кодуванні звуку бітрейт постійно змінюється; при цьому на фрагментах, де звуку немає, бітрейт падає практично до нуля (на відміну від MP3, де потік даних йде постійно, у тому числі на ділянках повній тиші). Завдяки цьому вдається досягти невеликих розмірів файлу при збереженні якості звуку. Також зазначимо, що формат OGG є відкритим і не обмежується патентами.

— FLAC. Один з форматів, що використовують стиснення звуку без втрат (lossless). При такому стисненні зберігаються всі деталі оригінального звучання, тому lossless-формати особливо цінуються досвідченими меломанами і аудіофілами. Зворотною стороною цієї якості є великі об'єми файлів. Конкретно FLAC є чи не найпоширенішим з сучасних lossless-форматів. Багато в чому це пов'язано з тим, що даний стандарт не особливо вимогливий до обчислювальної потужності програвача. Завдяки цьому його підтримку можна реалізувати навіть у порівняно простих і недорогих плеєрах (на відміну від іншого популярного формату – APE, див. нижче). З іншого боку, файли FLAC виходять більш об'ємними, ніж APE.

— DSD. Специфічний формат цифрового звуку, який використовує так звану сигма-дельта модуляцію (на відміну від імпульсно-кодової, застосовуваної в більшості інших форматів). Така модуляція передбачає дуже високу частоту дискретизації - 2822,4 кГц; однак її не можна порівнювати зі звичайною частотою дискретизації: в даному разі мова йде про специфічний форматі сигналу. Властивості його такі, що підтримку DSD можна передбачити навіть у тому випадку, якщо ЦАП програвача формально має набагато меншу частоту дискретизації. В цілому даний формат вважається професійним, його підтримка зустрічається переважно в Hi-Fi моделях.

Дротові і бездротові інтерфейси для підключення зовнішніх пристроїв, передбачені в конструкції CD-програвача.

— AirPlay. Технологія передачі мультимедійних даних через бездротове з'єднання Wi-Fi (див. нижче). Розроблена компанією Apple і широко застосовується в її портативних пристроях, зокрема iPod touch, iPhone і iPad, однак доступна і для техніки інших виробників. Дає можливість транслювати на сумісні пристрої аудіофайли (в режимі потокового аудіо, детальніше див. «Відтворення»), а також зображення, текстові дані і навіть відео. Наявність AirPlay в CD-програвачі дасть можливість підключати до нього пристрої з підтримкою цієї технології для прямого відтворення, а також виводити на екран інформацію про файли — назву композиції, ім'я виконавця тощо.

— Wi-Fi. Бездротовий інтерфейс, який може застосовуватися з двома цілями: підключення до комп'ютерних мереж (зокрема Інтернету) і прямий зв'язок зі смартфонами, планшетами та іншою зовнішньою технікою. Перший варіант зручний для реалізації мережевих функцій — потокового аудіо, Інтернет-радіо (див. «Відтворення»), AirPlay (див. вище), DLNA (див. нижче). Підключення до комп'ютерних мереж може здійснюватися і через дротовий інтерфейс LAN (див. нижче), однак Wi-Fi зручніше за рахунок відсутності д...ротів і можливості роботи крізь перешкоди (включаючи стіни) на відстань у кілька десятків метрів. А з'єднання з зовнішніми пристроями може передбачатися насамперед для дистанційного управління програвачем.

— Bluetooth. Бездротова технологія, розроблена для прямого зв'язку різних пристроїв один з одним. Забезпечує відстань до 10 м (в специфічних варіантах — і більше, але цей варіант для CD-програвачів не актуальний). Конкретні можливості Bluetooth можуть бути різними, залежно від підтримуваних пристроєм протоколів. У разі програвачів ця функція зазвичай застосовується для трансляції звуку на бездротові навушники або Bluetooth-колонки; таке підключення зручне завдяки відсутності дроту, але якість звуку може бути помітно нижче, ніж при дротовому підключення. Може передбачатися і зворотний варіант — трансляція звуку зі смартфона, планшета тощо для відтворення через програвач і підключену до нього акустику; але цей варіант застосування, як і інші, зустрічається вкрай рідко.

— LAN. Стандартний інтерфейс, що використовується для дротового підключення до комп'ютерних мереж — як до «локалок» (з виходом в Інтернет або без такого), так і безпосередньо до Інтернет-провайдерів. Відповідно, наявність такого роз'єму в CD-програвачі передбачає підтримку мережевих функцій — наприклад, DLNA або Інтернет-радіо (див. «Комунікації»); конкретні мережеві можливості залежать від моделі.

— RS-232. Він же COM-порт. Спеціалізований роз'єм, який використовується для підключення плеєра до комп'ютера і управління його налаштуваннями з ПК. Таке управління може бути різноманітніше і водночас простіше і наочніше, ніж робота зі штатною панеллю або пультом ДУ.

— DLNA. Технологія, що застосовується для об'єднання різних електронних пристроїв в єдину цифрову мережу з можливістю безпосереднього обміну контентом. Пристрої, для яких заявлена підтримка цього стандарту, здатні ефективно взаємодіяти незалежно від фірми-виробника. CD-програвач з DLNA може, наприклад, відтворювати музику з жорсткого диска комп'ютера в сусідній кімнаті. Підключення до Мережі може здійснюватись як дротовим (LAN), так і бездротовим (Wi-Fi) способом; обидва варіанти описані вище.

— USB (type A). Даний роз'єм для підключення до пристрою різного периферійного обладнання за стандартом USB. У разі CD-програвачів найчастіше йдеться про «флешки» і інші зовнішні накопичувачі: при підключенні їх до USB Type A можливе пряме відтворення записаного на такий накопичувач контенту. Зазвичай, даний роз'єм встановлюється на передній панелі плеєра, а в деяких моделях роз'ємів може бути більше одного.

— USB (type B). Даний інтерфейс дає змогу підключати CD-плеєр до комп'ютера в якості периферійного пристрою. Таке підключення може забезпечувати досить різноманітні можливості: відтворення звуку з ПК через програвач і підключену до нього акустику, управління налаштуваннями плеєра через сервісну програму, оновлення прошивки тощо (конкретний набір функцій залежить від моделі).

— Кардрідер. Слот для читання карт пам'яті — найчастіше найбільш популярного сучасного формату SD, хоча теоретично можуть передбачатися й інші варіанти. Ця функція дає можливість програвати музику безпосередньо з карт пам'яті. Такі носії зручні тим, що кардрідери встановлюються практично у всіх сучасних ноутбуках, багатьох планшетах, смартфонах (щоправда, під більш мініатюрні карти) тощо. Щоправда, потрібно враховувати, що навіть серед SD-карт є кілька поколінь, несумісних між собою; тому перед використанням кардрідера варто обов'язково уточнити, на які саме карти він розрахований.

— Підключення iPod/iPhone. Наявність в CD-програвачі спеціальних функцій для роботи з портативними пристроями Apple — плеєрами iPod та смартфонами iPhone, а здебільшого — ще й планшетами iPad. Такі функції можуть включати, наприклад, перемикання треків на плеєрі і управління плейлистами з пульта управління програвачем; у будь-якому разі вони значно полегшують життя тим, хто хотів би слухати музику з «яблучної» техніки. Зазначимо, що у разі CD-програвачів для підключення такої техніки зазвичай використовується не спеціальний док, а звичайний порт USB type A загального призначення (див. вище), з яким пристрій з'єднується через спеціальний кабель. Зрідка зустрічаються моделі, укомплектовані зовнішніми док-станціями (які, втім, найчастіше також підключаються через USB).

Частота дискредитації цифро-аналогового перетворювача (ЦАП), встановленого в CD-програвачі.

ЦАП — це обов'язковий елемент будь-якої системи, призначеної для відтворення цифрового звуку. Такий перетворювач являє собою електронний модуль, який переводить інформацію про звук в аналогові імпульси, що подаються на колонки через каскади підсилення. Технічні особливості такого перетворення такі, що чим вище частота дискретизації — тим більш якісним виходить сигнал на виході ЦАП, тим менше він спотворюється при перетворенні. А в разі CD-програвачів даний показник ще й повинен бути не нижче, ніж частота дискретизації відтвореного цифрового звуку — інакше пристрій просто не зможе «переварити» цифрові дані з носія. Так, показник 92 – 96 кГц дозволяє слухати CD-Audio (частота дискретизації 44,1 кГц), але для DVD необхідно вже не менше 192 кГц. У найбільш прогресивних ЦАП частота дискретизації може становити 384 кГц. Останнє, втім, зустрічається рідко: здебільшого висока частота не є критично необхідною, а коштує подібна електроніка недешево.

Ще один показник, що визначає загальну якість роботи цифро-аналогового перетворювача аудіосигналу. Детальніше про перетворювачі див. «Частота дискретизації ЦАП»; тут же відзначимо, що розрядність стандартно виражається в бітах, і чим вона вища — тим точніше сигнал на виході ЦАП відповідає вихідного сигналу і тим менше в нього вноситься спотворень. У разі CD-програвачів мінімально необхідним і водночас цілком достатнім вважається показник у 24 біт; більш високі значення — 32 біт — зустрічаються рідко, виключно в техніці преміумрівня.

Діапазон звукових частот, які здатний відтворити CD-програвач. Загалом даний параметр визначає те, наскільки повна видається смуга частот, не обрізається занадто високий або занадто низький звук. Проте тут варто відзначити, що людське вухо здатне сприймати звук лише в межах 16 – 20 000 Гц (можливі відхилення від верхнього порогу у різні сторони, але невеликі, а з віком він знижується). Всі сучасні CD-програвачі перекривають діапазон, тому в разі подібних пристроїв показники частоти звуку є довідковими і практично не впливають на звучання. А значні цифри на зразок 2 – 40000 Гц, 5 – 60000 Гц і т. ін. — це своєрідний «побічний ефект» конструкції високоякісного пристрою; виробники використовують ці цифри в маркетингових цілях, але, знову ж таки, на якість звуку вони не впливають. Також не варто забувати, що фактично звукові частоти обмежуються ще й характеристиками акустичної системи, зовнішнього підсилювача та іншого обладнання, підключеного до CD-програвача. Наприклад, колонки з нижньою межею частотного діапазону в 150 Гц «обріжуть» все більш низькі частоти, і тут вже без різниці, який найбільш низький бас здатний видати програвач — 16 Гц, 20 Гц або 50 Гц.

Коефіцієнт гармонійних спотворень (гармонік), що видається CD-програвачем на виході.

Даний параметр, поряд з описаним вище співвідношенням сигнал/шум, характеризує загальну якість звучання плеєра. Він обчислюється діленням загальної суми гармонік на величину основного сигналу при частоті відтвореного звуку 1 кГц, і виражається у відсотках. Значні рівні гармонік призводять до погіршення звучання — від загального відчуття «грубість» і «зайвої щільності» звуку до появи явно чутних перешкод; відповідно, чим нижче коефіцієнт гармонійних спотворень — тим краще. У відносно недорогих CD-програвачах даний показник вимірюється десятими частками відсотка, в топових моделях може не перевищувати декількох тисячних відсотка.

Роз'єм RCA(іменується в просторіччі «тюльпан») використовується в безлічі сучасних аудіо - і відеоінтерфейсів. Проте в даному разі під цим терміном мається на увазі вихід, призначений для передачі аналогового сигналу з підсилювача на зовнішній підсилювач або активну акустику. Це один з основних інтерфейсів, що застосовуються для з'єднання компонентів в сучасних аудіосистемах. При такому підключенні через 1 роз'єм можна передати лише 1 канал звуку, тому за один вихід RCA вважається пара роз'ємів — для лівого і правого каналу стереозвуку.