Порівняння Nokia 5310 2020 Dual Sim 0 Б vs Philips Xenium E580 0 Б

Характеристики основного (а найчастіше — і єдиного дисплея, встановленого в апараті.

Крім основних властивостей, таких, як діагональ, роздільна здатність (за нею екрани умовно діляться на HD, Full HD, Quad HD і UltraHD), тип матриці (найчастіше IPS, OLED, AMOLED, Super AMOLED, Dynamic AMOLED), в цьому списку можуть вказуватися і специфічніші особливості. Серед них — форма поверхні (плоска або вигнута), наявність і версія покриття Gorilla Glass(включаючи топові v6 і Victus), підтримка HDR і частота розгортки (частота вище 60 Гц вважається високою, а саме частота 90 Гц, 120 Гц і 144 Гц). Ось детальніший опис характеристик, актуальних для сучасних дисплеїв:

— Діагональ. Традиційно діагональ екрану вказується у дюймах. Більший екран зручн...іше у використанні: на ньому міститься більше інформації, а саме зображення краще читається. Зворотною стороною збільшення діагоналі є збільшення габаритів пристрою. На сьогодні маленькими вважаються смартфони з екранами 5" та менше. 5.6 – 6" та до 6.5" — це вже середній формат, також чимало сучасних моделей має розмір 6.5". Класичним телефонам без сенсорних дисплеїв велика діагональ не потрібна – в них вона зазвичай не перевищує 3".

— Роздільна здатність. Роздільна здатність екрана вказується виходячи з його розмірів по вертикалі та горизонталі в точках (пікселях). Чим більші ці розміри (при тій же діагоналі) — тим більш деталізованою і згладженою виглядає картинка і тим менше на ній помітні окремі пікселі. З іншого ж боку, збільшення роздільної здатності підвищує вартість самого дисплея, та й вимоги до апаратної частини телефону. Також варто зазначити, що одна і та ж роздільна здатність на екранах різного розміру виглядає по-різному; так що при оцінюванні деталізації варто враховувати не тільки цей параметр, але і кількість PPI (див. нижче).

— PPI. Щільність точок (пікселів) на екрані апарата. Вказується за кількістю точок на дюйм (points per inch) — кількістю пікселів на кожен горизонтальний або вертикальний відрізок в 1". Цей показник залежить одночасно від діагоналі і роздільної здатності, однак у результаті саме кількість PPI визначає, наскільки згладженим і деталізованим виходить зображення на дисплеї. Для порівняння зазначимо, що на відстані близько 25 – 30 см від очей щільність 300 PPI і більше робить окремі пікселі практично непомітними для людини з нормальним зором, картинка сприймається як цілісна; на більших відстанях подібний ефект помітний і при меншій щільності точок.

— Тип матриці. Технологія, за якою виконана матриця екрану. Цей параметр вказується тільки для відносно прогресивних дисплеїв, що перевершують за характеристиками найпростіші РК-екрани кнопкових телефонів. Найбільшого поширення в наш час набули такі типи матриць:

• IPS. Найпопулярніша технологія для екранів сучасних смартфонів. Забезпечує досить високу якість зображення, кути огляду і швидкість відгуку, хоча і дещо поступається за цими параметрами багатьом більш прогресивним варіантами (див. нижче). З іншого боку, IPS має і важливі переваги: довговічність, рівномірний знос, а також досить невисоку вартість. Завдяки цьому такі екрани можна зустріти у всіх категоріях смартфонів — від бюджетних до топових.
• AMOLED. Технологія матриць на основі органічних світлодіодів (OLED), розроблена компанією Samsung. Однією з ключових відмінностей таких матриць від більш традиційних дисплеїв є те, що вони не потребують зовнішнього підсвічування: кожен піксель сам по собі є джерелом світла. Через це енергоспоживання такого екрану залежить від особливостей відображуваного зображення, однак в цілому воно виходить досить невисоким. Крім того, AMOLED-матриці характеризуються широкими кутами огляду, відмінними показниками яскравості і контрастності, високою якістю передачі кольору і невеликим часом відгуку. Завдяки цьому подібні екрани продовжують застосовуватися в сучасних смартфонах, незважаючи на появу прогресивніших технологій; їх можна зустріти навіть в моделях топового сегмента. Головним недоліком даної технології є відносно висока вартість і нерівномірний знос пікселів: точки, які довше і частіше працюють на високій яскравості, вигорають швидше. Втім, зазвичай цей ефект стає помітний лише через кілька років інтенсивного використання — термін, який можна порівняти з експлуатаційним ресурсом самого смартфона.
• AMOLED (LTPO). Прогресивний різновид AMOLED-панелей з можливістю динамічного підлаштування частоти оновлення залежно від завдань, що виконуються. Абревіатура LTPO (Low Temperature Polycrystalline Oxid) розшифровується як «низькотемпературний полікристалічний оксид». За цим терміном стоїть комбінація традиційної технології LTPS і тонкого шару TFT оксидної плівки з додаванням гібридно-оксидного полікристалічного кремнію для управління ланцюгами перемикання розгортки. Панелі AMOLED (LTPO) значно знижують рівень енергоспоживання гаджета. Так, під час активних дій екран пристрою використовує максимальну або високу частоту оновлення, а під час перегляду картинок або читання тексту дисплей знижує показник до мінімуму.
• Super AMOLED. Поліпшена версія описаної вище технології AMOLED Одним з ключових удосконалень стало те, що в екранах Super AMOLED немає прошарку повітря між сенсорним шаром і розташованим під ним дисплеєм. Це дало змогу ще більше підвищити яскравість і якість картинки, збільшити швидкість і надійність спрацьовування сенсора і одночасно знизити енергоспоживання. Недоліки у таких матриць ті ж, що і в оригінальних AMOLED. В цілому вони отримали досить широке розповсюдження; більшість смартфонів з подібними екранами належать до середньої та топової категорії, проте зустрічаються і бюджетні моделі.
• OLED. Різні типи матриць, засновані на використанні органічних світлодіодів; по суті — аналоги AMOLED і Super AMOLED, що випускаються не Samsung, а іншими компаніями. Конкретні особливості таких екранів можуть бути різними, однак в більшості своїй вони, з одного боку, дорожче популярних IPS, з іншого — забезпечують вищу якість зображення (включаючи яскравість, контрастність, кути огляду і достовірність передачі кольору), а також споживають менше енергії і мають невелику товщину. Головні недоліки OLED-екранів – висока ціна (яка, втім, постійно знижується в міру розвитку та вдосконалення технології), а також схильність органічних пікселів до вигоряння при тривалій трансляції статичних зображень або картинки зі статичними елементами (панель повідомлень, екранні кнопки тощо).
• OLED (полімерний). Екрани на органічних світлодіодах (OLED), в яких для основи використовується не скло, а прозорий полімерний матеріал. Підкреслимо, що мова йде саме про основу матриці; зверху вона прикривається таким же склом, як і в інших типах екранів. В будь-якому разі, подібна конструкція дає ряд переваг у порівнянні з традиційними «скляними» матрицями: вона забезпечує додаткову стійкість до ударів і відмінно підходить для створення вигнутих дисплеїв. З іншого боку, за оптичними властивостями пластик все ж таки не дотягує до скла; так що екрани даного типу за якістю зображення нерідко поступаються своїм «одноліткам», виконаним за традиційною OLED-технологією, а при подібній якості картинки – коштують помітно дорожче.
• OLED (LTPO). OLED-матриці з адаптивною частотою оновлення, що змінюється в широкому діапазоні виходячи з задач, що виконуються. В іграх екрани з LTPO-технологією автоматично піднімають частоту розгортки до максимальних значень, при перегляді статичних зображень знижують її аж до мінімуму (від 1 Гц). У основі технології лежить традиційна LTPS-підкладка з тонкою оксидною плівкою TFT поверх основи тонкоплівкових транзисторів. Можливість контролю потоків електронів забезпечує динамічне управління частотою оновлення. Конкурентною перевагою OLED (LTPO) можна назвати знижене споживання енергії.

Крім цього, екрани в сучасних смартфонах можуть виконуватися за такими технологіями:

• PLS. Варіація технології IPS, створена компанією Samsung. За деякими показниками, зокрема, яскравістю, контрастністю і кутами огляду — перевершує оригінал, при цьому обходиться дешевше у виробництві і дає змогу створювати гнучкі дисплеї. Втім, з низки причин особливою популярністю не користується.
• Super AMOLED Plus. Подальший розвиток описаної вище технології Super AMOLED. Дає змогу створювати ще яскравіші, контрастніші і водночас більш тонкі та енергоефективні екрани. Втім, найчастіше такі екрани в наш час позначаються просто як «Super AMOLED», без приставки «Plus».
• Dynamic AMOLED. Ще одне вдосконалення AMOLED, представлене в 2019 році. Основними особливостями таких матриць є збільшена яскравість без значного зростання енергоспоживання, а також 100 % охоплення колірного простору DCI-P3 і сумісність з HDR10+; останні два моменти, зокрема, дають змогу максимально якісно відтворювати на таких екранах сучасне високобюджетне кіно. Головний недолік Dynamic AMOLED традиційний — висока ціна; так що зустрічаються такі матриці переважно в топових моделях.
• Super Clear TFT. Спільна розробка Samsung і Sony, яка з'явилася як вимушена альтернатива Super AMOLED-матрицям (попит на них певний час значно перевищував можливості з виробництва). Правда, якість зображення у Super Clear TFT трохи нижче — зате і у виробництві такі матриці помітно простіші і дешевші, а за характеристиками вони все ж перевершують більшість IPS-екранів. Втім, у наш час дана технологія зустрічається рідко, поступаючись позиціями AMOLED в різних версіях.
• Super LCD. Ще одна альтернатива різним видам технології AMOLED; застосовується переважно в смартфонах HTC. Аналогічно Super AMOLED, в таких екранах немає зайвого повітряного прошарку, що позитивно позначається як на якості зображення, так і на чіткості спрацьовувань сенсора. Помітною перевагою Super LCD є хороша енергоефективність, особливо при відображенні яскравого білого кольору; а ось за загальною насиченістю кольорів (включаючи чорний) дана технологія помітно поступається AMOLED.
• LTPS. Прогресивний різновид TFT-матриць, створений на основі так званого низькотемпературного полікристалічного кремнію. Дає змогу без особливих труднощів створювати екрани з дуже високою щільністю пікселів (понад 500 PPI — див. вище), досягаючи високих роздільних здатностей навіть при невеликій діагоналі. Крім того, частину управляючої електроніки можна вбудувати прямо в матрицю, зменшивши загальну товщину дисплея. Головним недоліком LTPS є порівняно висока вартість, однак у наш час такі екрани можна зустріти навіть в бюджетних смартфонах.
• S-PureLED. Технологія, яка створена компанією Sharp і застосовується переважно в її смартфонах. Власне, технологія самих матриць в даному разі носить назву S-CG Silicon TFT, а S-PureLED — це назва спеціального шару, що застосовується для підвищення прозорості. S-CG Silicon TFT позиціонується творцями як модифікація описаної вище технології LTPS, що дає змогу ще більше збільшити роздільну здатність дисплея і водночас вбудувати в нього більше управляючої електроніки (аж до цілого «процесора на склі») без збільшення товщини. Зрозуміло, і коштують такі екрани недешево.
• E-Ink. Матриці на основі так званих «електронних чорнил» — технології, поширеної насамперед в електронних книгах. Головна особливість такого екрана полягає в тому, що при його роботі енергія витрачається тільки на зміну зображення; нерухома картинка живлення не потребує і може залишатися на дисплеї навіть при повній відсутності енергії. Крім того, за замовчуванням E-Ink матриці не світяться найбільш, а відображають зовнішній світ — так що власне підсвічування для них не обов'язкове (хоча воно може передбачатися для роботи в сутінках і темряві). Все це забезпечує солідну економію енергії; а для деяких користувачів такі екрани чисто суб'єктивно більш комфортні і менш втомлюючі, ніж традиційні матриці. З іншого боку, технологія E-Ink має і серйозні недоліки — це насамперед великий час відгуку, а також складність і дорожнеча кольорових дисплеїв в поєднанні з низькою якістю передачі кольору на них. У світлі цього в смартфонах такі матриці є дуже рідкісним і екзотичним варіантом.

— Частота розгортки. Максимальна частота оновлення дисплея, іншими словами — найбільша частота кадрів, яку він здатний ефективно відтворити. Чим вище цей показник — тим більш плавним і згладженим виходить зображення, тим менше помітні «ефект слайдшоу» і розмиття предметів при русі на екрані. Водночас варто враховувати, що частота оновлення 60 Гц, підтримувана практично будь-яким сучасним смартфоном, цілком достатня для більшості задач; навіть відеоролики високої чіткості у наш час майже не використовують більшу частоту кадрів. Тому частота розгортки в нашому каталозі спеціально уточнюється переважно для екранів, здатних видати понад 60 Гц (в деяких моделях — до 240 Гц). Така висока частота може стати в нагоді в іграх і деяких інших задачах, також вона поліпшує загальне враження від інтерфейсу ОС і додатків — рухомі елементи в таких інтерфейсах переміщуються максимально плавно і без змазування.

— HDR. Технологія, що дає змогу розширити динамічний діапазон екрану. У даному рази мається на увазі діапазон яскравості — простіше кажучи, наявність HDR дає змогу екрану відображати більш яскравий білий і більш темний чорний колір, ніж на дисплеях без підтримки цієї технології. На практиці це дає помітне підвищення якості картинки: поліпшується насиченість і достовірність передачі різних кольорів, а деталі на дуже світлих або темних ділянках кадру не «тонуть» в білому або чорному кольорі. Однак всі ці переваги стають помітні лише за умови, що відтворюваний контент першопочатково записаний в HDR. В наш час застосовується декілька різновидів цієї технології, ось їх особливості:

• HDR10. Історично перший зі споживчих HDR-форматів, надзвичайно популярний і в наші дні: зокрема, підтримується практично всіма стрімінговими сервісами з HDR-контентом і стандартно застосовується для такого контенту на дисках Blu-ray. Забезпечує глибину кольору в 10 біт (більше мільярда відтінків). При цьому на апаратах з цією технологією можна відтворювати контент формату HDR10+ (див. нижче) — хіба що його якість буде обмежуватися можливостями оригінального HDR10.
• HDR10+. Удосконалена версія HDR10. При тій же глибині кольору (10 біт) використовує так звані динамічні метадані, що дають змогу передавати інформацію про глибину кольору не тільки для груп з декількох кадрів, але і для окремо взятих кадрів. Завдяки цьому досягається додаткове покращення передачі кольору.
• Dolby Vision. Прогресивний стандарт, що використовується, зокрема, у професійному кінематографі. Дає змогу досягти глибини кольору в 12 біт (майже 69 млрд відтінків), використовує згадані вище динамічні метадані, до того ж дає змогу передавати в одному відеопотоці відразу два варіанти зображення – HDR і звичайне (SDR). При цьому Dolby Vision заснований на тій же технології, що і HDR10, тому в сучасній електроніці даний формат нерідко поєднується з HDR10 або HDR10+.

– Підтримка DC Dimming. Дослівно з англійської Direct Current Dimming перекладається як затемнення постійним струмом. Ця технологія покликана мінімізувати мерехтіння в OLED та AMOLED-екранах, що, зі свого боку, знижує навантаження на зоровий апарат користувача та береже зір. Ефект відсутності мерехтіння досягається за допомогою прямого управління яскравістю світлодіодів системи підсвічування шляхом зміни величини напруги, що подається на них. За рахунок цього забезпечується зменшення інтенсивності світіння екрану.

— Вигнутий екран. Екран, що має загнуті краї, на які заходить відображуване зображення. Іншими словами, вигнутим у даному випадку є не лише скло, але й частина активної матриці. Дисплеї, у яких вигин мають обидва краї, іноді позначають терміном «2.5 D-скло»; також зустрічаються апарати, де екран вигнутий тільки з одного боку. У будь-якому разі ця особливість надає смартфону цікавого зовнішнього вигляду і покращує видимість зображення з деяких ракурсів, однак помітно позначається на вартості і може створювати незручності при утриманні (особливо без чохла). Так що перед купівлею моделі з таким оснащенням в ідеалі варто потримати апарат в руці і переконатися, що він достатньо зручний.

— Скло Gorilla Glass Спеціальне високоміцне скло, яке використовується в якості покриття дисплея. Характеризується витривалістю та стійкістю до подряпин, у багато разів перевершує звичайне скло за цими показниками. Широко застосовується в смартфонах, де великі розміри екранів висувають підвищені вимоги до надійності покриття. В сучасних телефонах можуть зустрічатися різні версії цього скла, ось особливості різних варіантів:

• Gorilla Glass v3. Найстаріша з актуальних на сьогодні версій — випущена в 2013 році; зараз зустрічається переважно серед недорогих або застарілих пристроїв. Тим не менш, у цього покриття є й безперечні переваги: це перше покоління Gorilla Glass, де творці зробили помітний акцент на стійкості до подряпин від ключів, монет та інших предметів, з якими телефон може «зіткнутися» в кишені або сумці. За цим показником версія v3 залишалася неперевершеною аж до випуску Gorilla Glass Victus в 2020 році.
• Gorilla Glass v4. Версія, що вийшла в 2014 році. Ключовою особливістю стало те, що при розробленні цього покриття основну увагу було приділено стійкості до ударів (тоді як попередні покоління робили упор переважно на опір подряпинам). У результаті скло вийшло вдвічі міцніше, ніж у версії 3, притому що його товщина становить всього 0,4 мм. Але ось стійкість до подряпин, порівняно з попередником, дещо знизилася.
• Gorilla Glass v5. Удосконалення «горили» випущене в 2016 році і спрямоване на подальше підвищення стійкості до ударів. Згідно з даними розробників, скло версії v5 вийшло в 1,8 рази міцніше попередника, воно залишалося цілим у 80 % падінь з висоти до 1,6 м «обличчям вниз» на шорстку поверхню (а гарантована ударостійкість становить 1,2 м). Також дещо покращилася стійкість до подряпин, однак до показників v3 цей матеріал все одно не дотягує.
• Gorilla Glass v6. Версія, представлена в 2018 році. Для цього покриття заявлено підвищення міцності в 2 рази в порівнянні з попередниками, а також здатність переносити багатократні падіння на тверду поверхню (при випробуваннях скло v6 успішно перенесло 15 падінь з висоти 1 м). Максимальна висота падіння (однократного) з гарантованим збереженням цілісності заявлена на рівні 1,6 м. Стійкість до подряпин поліпшень практично не отримала.
• Gorilla Glass 7. Початкова назва для Gorilla Glass Victus — див. нижче.
• Gorilla Glass Victus. «Спадкоємець» Gorilla Glass 6, випущений влітку 2020 року. У цьому покритті творці приділили увагу не тільки підвищенню загальної міцності, але і поліпшенню стійкості до подряпин. За останнім показником Victus перевершує навіть версію v3, не кажучи вже про більш чутливі матеріали (а порівняно з v6 заявлено підвищення стійкості до подряпин в два рази). Що стосується міцності, то вона дає змогу гарантовано переносити однократні падіння з висоти до 2 м, а також до 20 послідовних падінь з висоти до 1 м.

Характеристики основного об'єктиву тилової камери, встановлених у телефоні. У моделях з кількома об'єктивами (див. «Кількість об'єктивів») основним вважається «вічко», що відповідає за базові можливості зйомки і не має вираженої спеціалізації (ширококутний, телеоб'єктив тощо). Тут можуть вказуватися чотири основні параметри: роздільна здатність, світлосила (досить часто зустрічається оптика з високою світлосилою), фокусна відстань, додаткові дані матриці.

Дозвіл(у мегапікселях, МП)
Дозвіл матриці, яка використовується для основного об'єктиву. Бюджетні варіанти оснащуються модулем на 8 МП і нижче, багато моделей мають камеру 12 МП / 13 МП, також останнім часом популярна тенденція до нарощування мегапікселів. Часто в смартфонах можна зустріти основний фотомодуль на 48 МП, 50 МП, 64 МП та навіть 108 МП.

Від роздільної здатності сенсора безпосередньо залежить найбільша роздільна здатність одержуваного зображення; а висока роздільна здатність «картинки», у свою чергу, дає змогу краще відображати дрібні деталі. З іншого ж боку, саме собою збільшення числа мегапікселів може призвести до погіршення загальної якості зобра...ження — через менший розмір кожного конкретного пікселя зростає рівень шумів. У результаті безпосередньо роздільна здатність камери на якість зйомки впливає слабко - більше залежить від фізичного розміру матриці, особливостей оптики та різних конструктивних хитрощів, що застосовуються виробником.

Світлосила
Світлосила визначає здатність об'єктиву пропускати світло. Записується вона дрібним числом, наприклад f/1.9. При цьому чим більше кількість в знаменнику - тим нижче світлосила, тим менше світла проходить через оптику інших рівних. Тобто, наприклад, об'єктив f/2.6 буде «темнішим», ніж f/1.9.

Висока світлосила дає камері низку переваг. По-перше, вона покращує якість зйомки за низького освітлення. По-друге, з'являється можливість знімати на малих витримках, зводячи до мінімуму ефект «ворушки» і розмиття предметів, що рухаються в кадрі. По-третє, на світлосильній оптиці простіше добитися гарного розмиття фону (боке) — наприклад, при портретній зйомці.

Фокусна відстань(у міліметрах)
Фокусною відстанню називають таку відстань між матрицею та центром об'єктиву (сфокусованого на нескінченність), при якому на матриці виходить максимально чітке зображення. Втім, для смартфонів у характеристиках вказується не фактична, а наприклад звана еквівалентна фокусна відстань (ЕФР) – умовний показник, перерахований за особливими формулами; про нього і йтиметься. За цим показником можна оцінювати і порівнювати між собою камери з різним розміром матриць (фактична фокусна відстань для цього використовувати не можна, наприклад як при різному розмірі сенсора одна і та ж реальна фокусна відстань буде відповідати різним кутам огляду).

Як би там не було, від ЕФР безпосередньо залежить кут огляду та ступінь збільшення: більша фокусна відстань дає менший кут огляду і більший розмір окремих предметів, що потрапили в кадр, а зменшення цієї відстані, у свою чергу, дає змогу охоплювати більший простір. У більшості сучасних смартфонів фокусна відстань основної камери лежить у діапазоні від 13 до 35 мм; якщо порівнювати з оптикою традиційних фотоапаратів, то об'єктиви з ЕФР до 25 мм можна віднести до ширококутних, більше 25 мм до універсальних моделей «з ухилом у ширококутну зйомку». Подібні значення вибираються з урахуванням того, що смартфони нерідко використовуються для зйомки в стиснених умовах, коли при малій відстані в кадр потрібно вмістити досить простір. Збільшення картинки, за потреби, найчастіше здійснюється цифровим способом - за рахунок запасу мегапікселів на матриці; Проте трапляються й моделі з оптичним збільшенням (див. нижче) — їм наводиться не одне значення, а весь робочий діапазон ЕФР (нагадаємо, оптичний зум здійснюється зміною фокусної відстані).

Кут огляду(у градусах) Кут огляду характеризує розмір простору, що охоплюється об'єктивом, а також розмір окремих предметів, що «видимі» камерою. Чим більший цей кут — тим більша частина сцени потрапляє у кадр, проте тим дрібнішими виходять окремі предмети на зображенні. Кут огляду безпосередньо пов'язаний з фокусною відстанню (див. вище): збільшення цієї відстані звужує поле зору об'єктиву, і навпаки.

Зазначимо, що цей параметр загалом вважається важливим скоріше для професійного застосування камери, ніж для аматорської фотозйомки. Тому дані з кута огляду наводять переважно для смартфонів, оснащених просунутими камерами — у тому числі, щоб підкреслити таким чином високий клас камер. Що стосується конкретних значень, то для основного об'єктиву вони зазвичай лежать в діапазоні від 70 ° до 82 ° - це відповідає загальній специфіці такої оптики (універсальна зйомка з упором на загальні сцени і широке охоплення на невеликих відстанях).

Додаткові дані матриці
Додаткова інформація щодо матриці, встановленої переважно об'єктиві. У цьому пункті може вказуватися як розмір по діагоналі (у дюймах), наприклад і модель сенсора, а іноді обидва параметри відразу. У будь-якому разі подібні дані наводяться в тому випадку, якщо апарат оснащений висококласною матрицею, яка помітно вирізняється на загальному тлі. З моделлю все досить просто: знаючи назву сенсора, можна знайти докладні дані щодо нього. Розмір варто розглянути докладніше.

Діагональ матриці зазвичай вказується в дрібних частинах дюйма — відповідно, наприклад, сенсор на 1/2.3" буде більшим, ніж 1/2.6". Більші матриці вважаються більше просунутими, тому що при тому ж дозволі вони дають змогу досягти кращої якості зображення. Логіка тут проста - за рахунок великої площі сенсора кожен окремий піксель також має більші розміри і на нього потрапляє більше світла, що покращує чутливість та знижує шуми. Зрозуміло, фактична якість картинки залежатиме також від інших параметрів, але загалом більший розмір сенсора, зазвичай, означає більше просунуту камеру. У просунутих фотофлагманах можна зустріти матриці з фізичним розміром 1”, що можна порівняти з датчиками зображення, що застосовуються у топових компактних фотоапаратах із незмінною оптикою.

Тип SIM-карти, яка використовується в мобільному телефоні. Під терміном SIM в даному разі маються на увазі всі види карт для ідентифікації в мобільних мережах, зокрема для мереж 3G, CDMA тощо (хоча формально такі карти можуть мати інші назви). А тип такої карти описує насамперед її форм-фактор. Ось найбільш поширені варіанти:

— micro-SIM. Найбільший тип «сімок» з широко застосовуваних у сучасних апаратах: передбачає розмір 15х12 мм Був представлений ще в 2010 році, в наш час витісняється більш компактними і досконалими nano-SIM і eSIM. Відзначимо, що в крайньому разі картку під слот microSIM можна виготовити, просто обрізавши більш велику mini-SIM до потрібних габаритів. Однак така операція пов'язана з певним ризиком і потребує акуратності, так що краще все-таки звернутися до мобільного оператора для заміни SIM-карти на підходящу.

— nano-SIM. Найбільш мініатюрний форм-фактор класичних (змінних) SIM-карт — 12х9 мм. В таких картах рамки обрізані практично «під самий чип», так що далі зменшувати традиційні «сімки», по суті, нікуди. З'явився цей стандарт ще у 2012 році, проте до цих пір він є надзвичайно поширеним. Як і microSIM, карту під слот цього формату можна виготовити шляхом обрізання більш великої «сімки», але робити це рекомендується лише в крайніх випадках.

— e-SIM. SIM-карта цього типу являє собою електронний модуль, що вбудований прямо в апарат і не передбачає зам...іни. Для авторизації в мережі мобільного оператора потрібно внести в eSIM відповідні налаштування; при цьому подібні модулі здатні зберігати відразу кілька наборів налаштувань, що дає змогу з легкістю перемикатися між різними операторами — не потрібно морочитися з фізичною заміною SIM-карти, досить змінити профіль в налаштуваннях. Ще одна перевага подібних модулів — компактність. Однак перед покупкою телефону з eSIM не завадить дізнатися, чи підтримується ця технологія вашим мобільним оператором — навіть у наш час далеко не кожна мережа сумісна з такими модулями.

— nano+eSIM. Варіант, що зустрічається в смартфонах на дві SIM-карти. Вбудований модуль eSIM в такому апараті доповнюється слотом, в який можна встановити змінну карту формату nanoSIM. Особливості кожного з цих типів карт докладно описані вище; тут же відзначимо, що на eSIM зручно тримати основний номер (номери телефонів, а змінні карти використовувати для тимчасових номерів. Подібний формат використання може виявитися зручний, зокрема, при частих поїздках за кордон — в традиційний слот nanoSIM можна встановлювати карти місцевих операторів.

Дротові роз'єми, передбачені в конструкції телефону.

В даному пункті зазвичай уточнюється тип універсального роз'єма (найчастіше USB-C, а також наявність гнізда mini-jack (3.5 мм) (є апарати і без такого гнізда). Також тут може вказуватися інтерфейс порту USB-C аж до високошвидкісної третьої версії ( USB-C v 3 ), розташування роз'єму 3.5 мм (виходу на навушники) і наявність додаткових портів, більш специфічного призначення.

Універсальні роз'єми застосовуються насамперед для зарядки батареї, для підключення до телефону різних аксесуарів і для з'єднання самого апарата з комп'ютером через кабель; порт 3.5 мм, зі свого боку, призначений переважно для навушників і інших аудіоаксесуарів, хоча можливі і інші формати використання. Ось більше детальний опис різних видів роз'ємів:

— USB-C. Відносно новий тип універсального інтерфейсу, свого роду спадкоємець microUSB, який все ширше застосовується в мобільних апаратах. USB-C відрізняється від попередника насамперед дещо збільшеними розмірами і зручною двосторонньою конструкцією: завдяки їй немає різниці, якою стороною вставляти штекер. Крім того, цей інтерфейс дає змогу реалізувати більше прогресивні функції, ніж microUSB — зокрема, окремі технології швидкої зарядки першопочатково створювалися саме під USB-C. Також відзначимо, що в характеристиках може уточню...ватися стандарт USB, підтримуваний роз'ємом цього типу. На сьогодні зустрічаються такі варіанти:

• USB-C 3.2 gen1. Стандарт, раніше відомий як USB 3.0 і USB 3.1 gen1. Забезпечує швидкість передачі даних до 4,8 Гбіт/с.
• USB-C 3.2 gen2. Сучасна назва стандарту, що раніше називався USB 3.1, потім USB 3.1 gen2. Швидкість підключення цього інтерфейсу може досягати 10 Гбіт/с.
• USB-C 3.2 gen2x2. Стандарт (раніше відомий як USB 3.2), що забезпечує вдвічі більшу швидкість, ніж «звичайний» USB 3.2 gen2 — тобто до 20 Гбіт/с. На відміну від попередніх версій, був створений спеціально під роз'єм USB-C.

— microUSB. Універсальний розєм, що у свій час надзвичайно широко застосовувався в портативних пристроях (за винятком хіба що техніки Apple). Є менш зручним і технічно досконалим, ніж USB-C, тому поступово втрачає популярність; тим не менш, у продажу все ще можна зустріти чимало апаратів з microUSB.

— Lightning. Фірмовий роз'єм компанії Apple, серед смартфонів застосовується виключно в iPhone. Має двосторонню конструкцію, що дає змогу підключати штекер будь-якою стороною. В сучасних «айфонах» використовується і як універсальний, і для підключення навушників (в 2016 році Apple в цих пристроях відмовилася від аудіовиходу 3.5 мм).

— Фірмовий роз'єм. Той чи інший універсальний роз'єм, що не відноситься до описаних вище типів. В наш час таке оснащення зустрічається вкрай рідко — стандартні інтерфейси є більше зручними і універсальними, оскільки дають змогу використовувати не тільки «рідні» аксесуари, але і рішення від сторонніх виробників.

— USB-A. Повнорозмірний порт USB — на зразок тих, що застосовуються в ПК і ноутбуках для підключення різної периферії. У телефонах має схоже призначення, використовується переважно для флешок та інших зовнішніх аксесуарів (конкретний набір підтримуваних пристроїв варто уточнювати окремо). Як правило, доповнюється більше традиційним універсальним роз'ємом на зразок microUSB або USB-C; в цілому, з низки причин, зустрічається дуже рідко.

— Магнітний конектор. Конектор, в якому для утримання кабелю використовується не стандартна система «штекер-гніздо», а постійний магніт. Подібні пристосування використовуються переважно в апаратах з захистом від води (див. «Захист від води»), причому найчастіше — для зарядки акумулятора і в доповнення до стандартних універсальних роз'ємів (зазвичай microUSB або USB-C). Головна зручність магнітного конектора полягає в тому, що для захисту від води йому не потрібні заглушки. Завдяки цьому, по-перше, спрощується підключення і відключення зарядника, по-друге, зводиться до мінімуму знос заглушок на стандартних портах — їх не потрібно щоразу відкривати і закривати для зарядки. Правда, для магнітного конектора підходить тільки спеціальний «рідний» кабель; однак на випадок втрати або поломки цього кабелю може передбачатися можливість зарядки звичайним способом, через традиційний універсальний роз'єм.

— Контакти для модулів. Контакти для підключення спеціальних додаткових модулів, що розширюють функціонал апарата. Таке оснащення також зустрічається в окремих захищених телефонах. Самі модулі зазвичай являють собою свого роду «чохли», що надягають на апарат з задньої сторони; в такому «чохлі» може знаходитися, наприклад, додатковий акумулятор, геймпад або навіть тепловізор.

— Mini-jack (3.5 мм). Роз'єм, застосовуваний переважно для підключення дротяних навушників і інших звукових пристроїв (наприклад, портативних колонок). Таке підключення надзвичайно популярне серед аудіоаксесуарів (причому не тільки «мобільного» призначення); так що знайти навушники, гарнітуру або колонки під цей роз'єм зазвичай не становить проблем. Крім того, гніздо 3.5 мм може застосовуватися і для більше специфічних завдань — наприклад, підключення зчитувача карт або обміну даними з фітнес-датчиками і іншим специфічним обладнанням. Втім, такі можливості використовуються рідко і потребують встановлення спеціальних додатків, а ось підключення навушників — це первісна функція такого роз'єму, доступна за замовчуванням. Так що роз'єм mini-jack нерідко називають «виходом на навушники».

— Розташування виходу на навушники. Описаний вище вихід 3.5 мм в сучасних телефонах може розташовуватися на верхньому, нижньому або боковому торці апарата. Втім, останній варіант в цілому менш зручний, ніж перші два, а тому зустрічається рідко. А вибір за даним показником залежить насамперед від того, як саме ви збираєтеся носити телефон і з якого боку до нього найзручніше буде підключати навушники; для різних ситуацій оптимальні варіанти також будуть різними.

Ємність акумулятора, яким укомплектований мобільний телефон.

В теорії висока ємність акумулятора дозволяє апарату працювати довше на заряді. Однак варто враховувати, що фактичний час автономної роботи буде залежати ще й від енергоспоживання гаджета — а воно визначається апаратними характеристиками, операційною системою, спеціальними рішеннями, передбаченими в конструкції, і т. ін. Так що на практиці телефони з великими по ємкості батареями загалом є «довгограючими», однак реальна автономність може помітно відрізнятися навіть в двох моделей зі схожими характеристиками. Тому для точної оцінки краще орієнтуватися не на ємність акумулятора, а на прямо заявлений виробником час роботи в різних режимах (див. нижче).

Матеріали, з яких виготовлені рамка (бокова окантовка) і задня кришка апарата.

У нашому каталозі ці дані зазначаються двома словами — матеріал рамки і матеріал кришки. Наприклад, апарат зі скляною задньою панеллю і металевою окантовкою буде позначений як «метал/скло» (спочатку рамка, потім кришка). Два слова вказуються навіть у тому випадку, якщо для обох елементів використовується один матеріал — наприклад, «метал/метал» для суцільнометалевого корпуса.

Основні матеріали рамок в наш час включають пластик, метал, скло, гуму і кераміку. Задні кришки також робляться переважно пластиковими, металевими, керамічними або гумовими, а серед скляних зустрічається особливий різновид — деталі з скла Gorilla Glass. Зрідка використовуються і більш специфічні матеріали — наприклад, шкіра. Ось більше докладний опис кожного з цих варіантів:

— Пластик. Досить простий, недорогий і в той же час універсальний і практичний матеріал. Власне, на ринку в наш час представлено безліч сортів пластику, які помітно розрізняються за ціною і практичним властивостям; так що загал...ьна властивість цього матеріалу залежить насамперед від цінової категорії апарата. Зазначимо, що пластиковій кришці найпростіше надати незвичайного дизайну, хоча таке оформлення зустрічається і в інших матеріалах. Взагалі ж усі види пластику в сучасних телефонах можна умовно розділити на глянцеві, матові, рифлені і софт-тач. Глянець найбільш яскраво виглядає, однак на ньому дуже помітні забруднення (насамперед відбитки пальців), до того ж такі корпуси схильні ковзати в руках. Матові поверхні не такі яскраві, зате вони менш чутливі до забруднень. Софт-тач являє собою особливий різновид матового пластику, завдяки специфічній фактурі поверхні цей матеріал сприймається як м'який на дотик, схожий на гуму. Також він відмінно утримується в руках і майже не ковзає. Найбільш надійним в цьому плані вважається рифлений пластик — з характерними насічками на поверхні; однак не всім подобається зовнішній вигляд таких поверхонь і відчуття від них при утриманні.
Що стосується комбінацій з іншими матеріалами, то пластикові рамки можуть передбачатися в металевих і скляних корпусах — для надійності утримання; а пластикові кришки можуть доповнюватися рамками з металу або гуми для підвищення надійності.

— Метал. У разі мобільників під металом найчастіше мається на увазі алюмінієвий сплав. Цей матеріал поєднує в собі високу міцність, невелику вага і гарну теплопровідність (останнє особливо важливо для відводу тепла від «начинки» потужних смартфонів). Металеві корпуси порівняно рідко виконуються в яскравих відтінках, але можливе й таке оформлення; крім того, навіть без додаткового забарвлення цей матеріал непогано виглядає. Коштує він дорожче пластику, однак у наш час з металу можуть робитися навіть бюджетні моделі телефонів. При цьому металева рамка може поєднуватися практично з будь-яким матеріалом кришки, однак особливо такі рамки популярні в моделях із задньою панеллю зі скла — метал додає корпусу додаткової міцності. Зі свого боку, кришки з металу зустрічаються переважно серед суцільнометалевих корпусів, рідше — в поєднанні з рамкою з пластику (вона дає змогу зменшити вартість і покращити проникність корпуса для сигналів зв'язку).

— Скло. У корпусах телефонів зазвичай використовується спеціальне загартоване скло підвищеної міцності (особливий різновид таких стекол — Gorilla Glass — зазначається окремо, про нього див. нижче). Теоретично скло більше чутливе до ударів, ніж більшість інших матеріалів, однак на практиці розбити таку поверхню все одно досить складно. При цьому виглядають подібні корпуси досить стильно і незвично. До їх однозначних недоліків можна віднести досить високу вартість, а також характерні риси глянцевих поверхонь — схильність вислизати з рук і «збирати» забруднення, насамперед відбитки пальців. Що стосується конкретних деталей корпуса, то найчастіше скло використовується для задніх кришок; вони нерідко доповнюються рамками з більш міцного матеріалу (зазвичай металевими). А ось рамки зі скла зазвичай є частиною скляних корпусів — інші варіанти конструкції з ряду причин не мають сенсу.

— Скло Gorilla Glass. Особливий різновид надміцного скла, з якого можуть виконуватися задні кришки. Про скло в цілому див. вище; а особливості Gorilla Glass докладно описані в п. «Основний дисплей». Зазначимо тільки, що, як і в дисплеях, в задніх панелях корпуса можуть застосовуватися різні версії такого скла, що розрізняються за стійкістю до ударів і подряпин.

— Гума. Як правило, в даному випадку мова йде про корпус або рамку з твердого матеріалу (пластику або металу) з додатковим покриттям з гуми. Використання такого покриття є безпомилковою ознакою телефону з високим ступенем захисту — водонепроникного, а нерідко ще й ударостійкого. Гума є оптимальним матеріалом для подібних апаратів: вона відмінно протистоїть як волозі, так і ударам, добре ізолює «начинку» від холоду і спеки, при цьому така поверхня приємна на дотик і не ковзає в руці. Головний недолік цього матеріалу — громіздкість: гумове покриття повинне бути досить товстим, так що воно помітно позначається на габаритах апарата. У світлі цього звертати увагу на цей параметр має сенс у тих випадках, коли захищеність для вас важливіше компактності. При цьому зазначимо, що гумовий корпус може поєднуватися з рамкою з металу, а гумова рамка — встановлюватися на пластиковий апарат; ці варіанти теж виходять досить надійними.

— Кераміка. Керамікою називають матеріали, що виготовляються шляхом спікання вихідних компонентів при високих температурах. У мобільних телефонах використовуються особливі високоміцні види таких матеріалів. До переваг кераміки можна віднести стильний зовнішній вигляд і непогану надійність в більшості ситуацій. З іншого боку, такі склади все ж досить чутливі до ударів (особливо до точкових), вони схильні ковзати в руках, та й коштують недешево. Тому в сучасних мобільниках кераміка застосовується рідко — переважно як іміджевий матеріал в досить прогресивних моделях. Більшість таких моделей поєднують керамічну кришку з металевою рамкою; помітно рідше зустрічаються суцільнокерамічні корпуси.

— Шкіра. Досить рідкісний і специфічний матеріал, що використовується переважно як дизайнерське рішення. Шкіряне покриття в таких випадках передбачається для задньої кришки, рамка ж робиться металевою або пластиковою. Цей матеріал додає апарата солідного зовнішнього вигляду, підкреслюючи статус власника; крім того, він приємний на дотик і не дає пристрою вислизати з рук. Проте шкіра обходиться недешево і не відрізняється надійністю: вона легко дряпається і рветься навіть при легких контактах з гострими предметами, а також схильна до стирання. Тому подібні корпуси не користуються популярністю навіть серед висококласних телефонів.