Підтримує аудіоформати
Формати звукових файлів, з якими здатний працювати програвач. Цей список включає популярні формати
MP3,
WMA,
AAC, OGG,
WAV,
FLAC,
DSD, однак не є вичерпним.
— MP3. Найвідоміший з сучасних форматів цифрового звуку; підтримується практично всіма пристроями. Забезпечує так зване стиснення з втратами, коли частина звукових частот втрачається. Однак звук при стисненні обробляється таким чином, що «зникають» переважно частоти, втрата яких непомітна для людського вуха.
— WMA. Формат аудіо, свого часу створений спеціально для операційної системи Windows. За замовчуванням використовує стиснення з втратами. WMA особливо зручний для роботи на низьких бітрейтах, при таких умовах він забезпечує кращу якість, ніж MP3, і займає менше місця. З іншого боку, у високоякісному цифровому звуці даний формат значно менш популярний.
— WAV. Ще один популярний стандарт аудіо, першопочатково розроблений для зберігання звуку на ПК. Технічно може застосовуватися для зберігання звуку в різних форматах, однак найчастіше використовується для нестисненого аудіо. За рахунок цього якість звуку може бути досить високою, а для його оброблення не потрібно особливої обчислювальної потужності. Зворотною стороною цього є великий об'є
...м аудіофайлів — в рази більше, ніж у MP3.
— AAC. Формат, розроблений як потенційний спадкоємець MP3. Також забезпечує стиснення з втратами (див. вище), проте дає змогу досягти кращої якості при тому ж розмірі файлу; ця різниця особливо помітна на низьких бітрейтах. Активно просувається компанією Apple; тим не менш, помітно поступається MP3 за поширеністю.
— OGG. Формат цифрового звуку, що передбачає стиснення з втратами, одна з потенційних альтернатив MP3. Однією з ключових особливостей OGG є те, що при кодуванні звуку бітрейт постійно змінюється; при цьому на фрагментах, де звуку немає, бітрейт падає практично до нуля (на відміну від MP3, де потік даних йде постійно, у тому числі на ділянках повній тиші). Завдяки цьому вдається досягти невеликих розмірів файлу при збереженні якості звуку. Також зазначимо, що формат OGG є відкритим і не обмежується патентами.
— FLAC. Один з форматів, що використовують стиснення звуку без втрат (lossless). При такому стисненні зберігаються всі деталі оригінального звучання, тому lossless-формати особливо цінуються досвідченими меломанами і аудіофілами. Зворотною стороною цієї якості є великі об'єми файлів. Конкретно FLAC є чи не найпоширенішим з сучасних lossless-форматів. Багато в чому це пов'язано з тим, що даний стандарт не особливо вимогливий до обчислювальної потужності програвача. Завдяки цьому його підтримку можна реалізувати навіть у порівняно простих і недорогих плеєрах (на відміну від іншого популярного формату – APE, див. нижче). З іншого боку, файли FLAC виходять більш об'ємними, ніж APE.
— DSD. Специфічний формат цифрового звуку, який використовує так звану сигма-дельта модуляцію (на відміну від імпульсно-кодової, застосовуваної в більшості інших форматів). Така модуляція передбачає дуже високу частоту дискретизації - 2822,4 кГц; однак її не можна порівнювати зі звичайною частотою дискретизації: в даному разі мова йде про специфічний форматі сигналу. Властивості його такі, що підтримку DSD можна передбачити навіть у тому випадку, якщо ЦАП програвача формально має набагато меншу частоту дискретизації. В цілому даний формат вважається професійним, його підтримка зустрічається переважно в Hi-Fi моделях.Діапазон частот
Діапазон звукових частот, які здатний відтворити CD-програвач. Загалом даний параметр визначає те, наскільки повна видається смуга частот, не обрізається занадто високий або занадто низький звук. Проте тут варто відзначити, що людське вухо здатне сприймати звук лише в межах 16 – 20 000 Гц (можливі відхилення від верхнього порогу у різні сторони, але невеликі, а з віком він знижується). Всі сучасні CD-програвачі перекривають діапазон, тому в разі подібних пристроїв показники частоти звуку є довідковими і практично не впливають на звучання. А значні цифри на зразок 2 – 40000 Гц, 5 – 60000 Гц і т. ін. — це своєрідний «побічний ефект» конструкції високоякісного пристрою; виробники використовують ці цифри в маркетингових цілях, але, знову ж таки, на якість звуку вони не впливають. Також не варто забувати, що фактично звукові частоти обмежуються ще й характеристиками акустичної системи, зовнішнього підсилювача та іншого обладнання, підключеного до CD-програвача. Наприклад, колонки з нижньою межею частотного діапазону в 150 Гц «обріжуть» все більш низькі частоти, і тут вже без різниці, який найбільш низький бас здатний видати програвач — 16 Гц, 20 Гц або 50 Гц.
Відношення сигнал/шум
Співвідношення між рівнем корисного сигналу і рівнем сторонніх шумів на виході програвача.
Цей показник описує загальна кількість сторонніх шумів (будь-якого походження), що впливають на якість звуку: чим вище співвідношення сигнал/шум, тим менше таких шумів і тим чистіше звучання, що для систем Hi-Fiи Hi-End особливо важливо. Мінімальним показником для CD-програвачів вважається 85 – 90 дБ, показники до 100 дБ можна вважати непоганими, до 110 дБ — хорошими,
більше 110 дБ — відмінними.
Коефіцієнт гармонійних спотворень
Коефіцієнт гармонійних спотворень (гармонік), що видається CD-програвачем на виході.
Даний параметр, поряд з описаним вище співвідношенням сигнал/шум, характеризує загальну якість звучання плеєра. Він обчислюється діленням загальної суми гармонік на величину основного сигналу при частоті відтвореного звуку 1 кГц, і виражається у відсотках. Значні рівні гармонік призводять до погіршення звучання — від загального відчуття «грубість» і «зайвої щільності» звуку до появи явно чутних перешкод; відповідно, чим нижче коефіцієнт гармонійних спотворень — тим краще. У відносно недорогих CD-програвачах даний показник вимірюється десятими частками відсотка, в топових моделях може не перевищувати декількох тисячних відсотка.
RCA
Роз'єм RCA(іменується в просторіччі «тюльпан») використовується в безлічі сучасних аудіо - і відеоінтерфейсів. Проте в даному разі під цим терміном мається на увазі вихід, призначений для передачі аналогового сигналу з підсилювача на зовнішній підсилювач або активну акустику. Це один з основних інтерфейсів, що застосовуються для з'єднання компонентів в сучасних аудіосистемах. При такому підключенні через
1 роз'єм можна передати лише 1 канал звуку, тому за один вихід RCA вважається пара роз'ємів — для лівого і правого каналу стереозвуку.
Входи
Входи, які передбачені в конструкції CD-програвача.
Зазначимо, що конкретне використання входів, які використовуються для передачі звуку залежить від моделі. Так, в одних випадках передбачається можливість обробки звуку вбудованими засобами CD-програвача (регулювання балансу, частот тощо); в інших — переклад сигналу з аналогового формату в цифровий або навпаки (наприклад, трансляція на акустику звуку з оптичного виходу Blu-гау програвача), в третіх — запис вхідного сигналу в реальному часі, і т. ін. А ось у службових призначення роз'ємів цілком однозначне.
Конкретні різновиди входів можуть бути такими:
—
Mini-Jack (3.5 мм). Стандартний роз'єм, який широко застосовується в сучасній аудіотехніці та іншій електроніці, переважно портативній. Технічно вхід mini-Jack може використовуватися для різних типів сигналу, однак на практиці в CD-програвачах він найчастіше відіграє роль лінійного інтерфейсу і використовується переважно для підключення згаданої портативної техніки — наприклад, аудіоплеєрів.
—
Критичний. Службовий вхід, який застосовується для автоматичного включення CD-програвача. Якщо підключити цей вхід до тригерного виходу іншого компонента аудіосистеми (наприклад, аудіоресивера), цей компонент при включенні буде подавати керуючий сигнал на програвач і «будити» його. Іншими словами, керуючий пристрій і програвач будуть включатися одночасно, по натисн
...енню однієї кнопки — це зручніше, ніж включати обладнання окремо.
— Коаксіальний S/P-DIF. Інтерфейс для передачі звуку в цифровому форматі. Дозволяє працювати з багатоканальним звуком до формату 7.1 включно. Технічно є електричним різновидом S/P-DIF; від описаного нижче оптичного відрізняється, з одного боку, більшою чутливістю до електромагнітних перешкод, з іншого — менш делікатним сполучним кабелем. Відзначимо, що даний інтерфейс використовує роз'єми RCA і коаксіальний кабель. Однак, на відміну від «звичайних» аналогові RCA (див. вище), в даному випадку всі звукові канали передаються по одному кабелю, а сам дріт повинен бути екранованим — при підключенні через звичайний дріт велика ймовірність виникнення викривлень внаслідок перешкод.
— Оптичний. Модифікація стандарту S/P-DIF (див. вище), що передбачає передачу сигналу через оптоволоконний кабель TOSLINK. Будучи ідентичним коаксіальному інтерфейсу за можливостями передачі звуку, оптичне з'єднання водночас абсолютно несприйнятливе до електромагнітних перешкод, що дає змогу досягти надзвичайно високої точності сигналу. Недоліком даного з'єднання можна назвати крихкість кабелю — він не допускає різких перегинів і сильного тиску, це може призвести до пошкодження оптоволокна.
— Балансний цифровий (AES/EBU). Вихід для передачі цифрового аудіосигналу у балансному форматі. Такий формат забезпечує перешкодостійкість навіть при великій довжині кабелю, що особливо важливо в професійному застосуванні; власне, наявність входу AES/EBU говорить про досить високий клас пристрою. Технічно цей інтерфейс може використовувати різні роз'єми, проте в CD-програвачах зазвичай застосовуються гнізда і штекери XLR. Від «звичайного» (аналогового) XLR таке підключення відрізняється, власне, цифровим форматом.
— RCA. Аналогічно виходам RCA (див. вище), в даному випадку мова йде про інтерфейс для передачі аналогового сигналу у форматі «по одному дроту на канал», а за один вхід вважається пара роз'ємів — під лівий і правий канал стереозвуку.
— Вхід управління (ІК). Роз'єм для підключення зовнішнього інфрачервоного приймача дистанційного керування. При правильному розміщенні такий приймач дасть змогу використовувати пульт ДК навіть у тих місцях, звідки сигнал з пульта не може дістати до основного (вбудованого) датчика — наприклад, в іншій кімнаті. Відзначимо, що в якості зовнішніх приймачів можуть застосовуватися не тільки окремі датчики, але й інші компоненти системи, сумісні з пультом ДУ — наприклад, ресивери або тюнери.
— BNC. Різновид коаксіального роз'єму, який застосовується для різних цілей. Втім, конкретно в даному випадку вхід BNC найчастіше передбачається для роботи із зовнішнім тактовим генератором, що відповідає за синхронізацію імпульсів цифрового аудіосигналу. Необхідність у застосуванні такого обладнання обумовлена тим, що при передачі сигналу між компонентами аудіосистеми з різних причин можуть виникати відхилення імпульсів по часу. Це явище називають «джитер». Відхилення, здавалося б, дуже невеликі (вимірюються пікосекундами), однак навіть така дрібниця може помітно погіршити якість звуку і підвищити рівень шумів. Щоб уникнути цього в аудіосистемах преміумкласу може використовуватися зовнішній тактовий генератор: передаючи службові імпульси на інші компоненти, він задає «загальний ритм», під який рухаються пакети даних, і запобігає розсинхронізацію. Для підключення такого генератора зазвичай передбачається вхід BNC. Втім, в деяких моделях цей роз'єм може застосовуватися і як цифровий аудіовхід, аналогічний описаному вище S/P-DIF.
— XLR. Формально XLR — це назва роз'єму, що має круглу форму, кілька штирків і фіксатор для утримання штекера в гнізді. Проте в цьому разі мова йде про цілком конкретному інтерфейсі: аудіовході з штекером, який має три штирьки, що використовується для балансного підключення аналогового сигналу. Особливість такого підключення полягає в тому, що роль фільтра перешкод грає сам кабель, що дозволяє з високою достовірністю передавати аудіосигнал навіть по досить довгому дроту. При цьому для звичайної побутової аудіотехніки така достовірність потрібна рідко, тому XLR прийнято вважати професійним роз'ємом. Відзначимо, що, як і у RCA, в даному випадку через один роз'єм передається один канал звуку, і стандартно вхід XLR складається з двох гнізд (для стереосигналу).Потужність на канал
Найбільша номінальна потужність сигналу, яку CD-програвач з вбудованим підсилювачем (див. вище) може видати на кожен канал без перевантаження. Номінальною називають середню (середньоквадратичну) потужність звуку, що видається протягом певного проміжку часу; окремі стрибки потужності можуть бути значно вищими, проте основним вважається все ж даний показник.
По потужності найчастіше оцінюють загальну гучність звучання плеєра: чим потужніший підсилювач — тим голосніше можуть грати підключені до нього колонки. Однак цим застосування даного параметра не обмежується. Бажано, щоб номінальна потужність акустичної системи, яка підключається до програвача була не нижче, ніж у підсилювача — інакше під час роботи на великій гучності це може призвести до пошкодження колонок. З іншого боку, варто мати на увазі, що в міру наближення до граничної потужності зростає кількість спотворень, що вносяться до звучання: наприклад, підсилювач на 200 Вт на половинній потужності буде звучати чистіше, ніж 100-ватний на повній. Тому для забезпечення максимально чистого звуку має сенс використовувати потужні підсилювачі, які працюють на невисокій (за своїми мірками) гучності.
Зазначимо, що при різному опорі навантаження потужність на канал також буде різною; тому при вказівці даного параметра часто уточнюється, для якої акустики (на 2, 4, 6 або 8 Ом) актуальне вказане значення.
Споживана потужність
Потужність, споживана CD-програвачем. Зазвичай, якщо у примітках не вказано іншого, в даному випадку мається на увазі потужність під час роботи у штатному режимі. Варто мати на увазі, що фактичне енергоспоживання в конкретний момент часу може відрізнятися від даного показника — наприклад, під час роботи моделі з власним підсилювачем потужності (див. «Вбудований підсилювач») на малій гучності або навпаки, при відтворенні композиції з різкими стрибками гучності. Тим не менш, при організації живлення аудіосистеми необхідно орієнтуватися саме на цей показник.
Зазначимо, що споживання енергії не може бути нижче, ніж потужність вбудованого підсилювача (за його наявності, див. вище). Проте деякі виробники можуть йти на хитрощі — наприклад, вказувати енергоспоживання тільки в режимі підсилювача. Внаслідок цього вказана в характеристиках споживана потужність виявляється значно нижче фактичного значення при включеному підсилювачі (а іноді — навіть нижче, ніж номінальна потужність одного тільки підсилювача). У таких випадках фактичне енергоспоживання можна оцінити, склавши заявлену споживану потужність з потужністю підсилювача і взявши запас у 20 – 30% на втрати енергії за рахунок неідеального ККД електронних схем. Наприклад, для моделі на 50 Вт з підсилювачем 2х60 Вт це значення складе порядку 200 ... 220 Вт (50+2х60=170, плюс поправка на втрати).