Матеріал, з якого виготовлена чаша стаціонарного блендера (див. «Тип пристрою») або насадки-блендера (див. «Насадки»). Найбільшого поширення набули такі матеріали:
—
Пластик. Пластик характеризується невисокою вартістю, легкістю в обробці, невеликою вагою і цілком достатніми для кухонного використання показниками міцності — випадково розколоти пластикову чашу можна тільки при досить невдалому збігу обставин (хоча роняти її все ж не рекомендується). Однак гласним перевагою таких чаш є те, що вони зазвичай робляться прозорими — таким чином, Ви зможете бачити, що відбувається в блендері, і з легкістю контролювати стан продукту. З істотних недоліків цього матеріалу варто відзначити чутливість до подряпин, які призводять до помутніння чаші і погіршення зовнішнього вигляду пристрою загалом. При цьому подряпини з'являються не тільки від грубої чищення (наприклад, із застосуванням абразивних засобів), але і в процесі повсякденного використання — від твердих частинок продуктів, взаємодіючих зі стінками чаші.
—
Скло. Скляні чаші, як і пластикові, робляться прозорими і дуже зручні для спостереження за вмістом блендера. При цьому вони набагато більш стійкі до подряпин, не втрачають прозорості в процесі експлуатації і без проблем переносять навіть досить жорстку очищення; помутніння ж зазвичай обумовлені поверхневими забрудненнями, які без проблем видаляються. З іншого боку, скло коштує дорожче пласт
...ику, важить більше, а головне — більш чутливо до ударів: така чаша може розколотися від падіння, яке пластик переніс би без проблем.
— Метал. Металеві чаші примітні високою міцністю (зазвичай, вони без серйозних наслідків переносять падіння), а також стильним зовнішнім виглядом. Водночас по зручності використання вони програють пластиковим — адже металеві непрозорі стінки, і простежити за процесом роботи блендера можна, тільки зазирнувши зверху. Так і стоїть цей матеріал дорожче пластику. Як наслідок, він застосовується відносно рідко, в основному в досить дорогих пристроях.
