Порівняння Rotel RB-1552 MkII vs Parasound P 7

— Передпідсилювач. Попередні підсилювачі призначені для первинного оброблення слабкого сигналу і виведення його на рівень, достатній для передачі по лінійному інтерфейсу на підсилювач потужності (див. нижче). Такі моделі здатні напряму працювати зі звукознімачами, мікрофонами та іншими подібними пристроями, можуть мати додаткові функції з корекції звуку, грати роль комутаторів для підключених джерел сигналу тощо, однак непридатні для виведення звуку на пасивні колонки або навушники.

— Підсилювач потужності. Такі моделі призначені для того, щоб прийняти сигнал, оброблений передпідсилювачем, і вивести його на потужність, достатню для роботи підключеної акустичної системи. Вони вже можуть працювати з колонками пасивного типу, але без передпідсилювача для вхідного сигналу їм не обійтися. Втім, тут варто відзначити, що більшість сучасних програвачів оснащується вбудованими передпідсилювачами і можуть застосовуватися з підсилювачами потужності напряму.

— Інтегральний підсилювач. Підсилювачі, що поєднують в одному корпусі можливості обох вищеописаних типів. Головна перевага таких моделей очевидна: замість двох спеціалізованих пристроїв можна купити один універсальний. Це забезпечить економію грошей, часу і місця для встановлення, крім того, знизить ймовірність перешкод — адже в конструкції відсутні зовнішні сполучні кабелі між попередніми і основним під...силювачем, а компоненти, зазвичай, оптимально підібрані один під одного. З іншого боку, інтегральна модель дає менше можливостей щодо вибору варіанта під власні уподобання: купувати пристрій доводиться «як є», без можливості окремо вибрати передпідсилювач і підсилювач потужності.

— Підсилювач-процесор. Професійні моделі, зазвичай, концертного призначення, що монтуються в стійку і часто використовують роз'єми Euroblock в якості входів Main (див. нижче). За загальним застосування процесори аналогічні підсилювачам потужності, однак, крім зазначених особливостей, для них також характерна велика кількість налаштувань, що полегшує роботу звукорежисерів.

— Підсилювач для сабвуфера. Спеціалізовані підсилювачі потужності, призначені для низькочастотних динаміків — сабвуферів. В конструкції таких моделей зазвичай передбачаються кросовери з верхньою межею діапазону, що пропускається, на рівні 150 – 200 Гц; це дає можливість подавати на сабвуфер тільки «рідні» частоти і позитивно позначається на якості звучання. Крім того, багато підсилювачів даного типу мають специфічні налаштування на зразок регулювання фази.

Більшість сучасних підсилювачів мають тороїдальні трансформатори — із сердечником у формі тороїда, простіше кажучи, «бубліка». Цей тип вважається оптимальним для підсилювачів будь-якого рівня аж до Hi-End: він створює мінімум зайвого електромагнітного випромінювання і, відповідно, перешкод. Якийсь час тому широко використовувалися також трансформатори з Ш-подібним сердечником, проте вони вважаються застарілими і зустрічаються на сьогоднішній день все рідше.

Максимальна кількість каналів, з якою здатен працювати підсилювач. Вибір цього параметру залежить насамперед від передбачуваного формату використання пристрою.

Більшість сучасних підсилювачів має два канали для роботи із звичайним стереозвуком — цього цілком достатньо для прослуховування музики або радіопрограм. Існують і моделі, розраховані на багатоканальний об'ємний звук, проте вони зустрічаються відчутно рідше. Пов'язано це з тим, що такий звук найчастіше використовується як супровід для високоякісного відео — а тому для обробки зазвичай використовується ресивер домашнього кінотеатру, а не окремий аудіопідсилювач.

Серед моделей топового класу можуть зустрічатися одноканальні підсилювачі — вони дають максимум можливостей з тонкої настройки звуку, однак набувати таких пристроїв доводиться кілька, по одному на канал. Ще одна специфічний різновид — підсилювачі, призначені для додавання певної кількості каналів до вже наявних; найпопулярніший з таких варіантів — на 3 каналу, здатний перетворити існуючу стереосистему в багатоканальну.

Діапазон частот звуку, з яким здатний працювати підсилювач. Чим ширше цей діапазон, тим повніше загальна картина звучання, тим менше ймовірність того, що надто високі або низькі частоти будуть «обрізані» підсилювачем на виході. Однак потрібно враховувати, що діапазон чутних людиною звуком становить в середньому від 16 Гц до 20 кГц; зустрічаються деякі відхилення від цієї норми, але вони невеликі. Водночас сучасна Hi-Fi і Hi-End техніка може мати набагато більш широкий діапазон — найчастіше він є свого роду «побічним ефектом» висококласних схем. Деякі виробники можуть використовувати цю властивість в рекламних цілях, однак практичної цінності саме по собі воно не несе.

Відзначимо, що навіть в межах чутного діапазону не завжди має сенс гнатися за максимальним охопленням. Варто, наприклад, враховувати, що фактично чутний звук не може бути краще, ніж здатні видати колонки; тому для акустичної системи з нижнім порогом, скажімо, в 70 Гц нема чого шукати підсилювач з цим показником у 16 Гц. Також не варто забувати, що сам по собі широкий частотний діапазон абсолютно не гарантує високої якості звуку — воно пов'язано з величезною кількістю інших факторів.

Номінальна потужність звуку, що видається підсилювачем на один канал під час роботи з навантаженням, що має динамічний опір (імпеданс) у 8 Ом. У нашому каталозі цей параметр вказується для режиму, коли під навантаженням працюють усі канали підсилювача (див. «Кількість каналів»); за наявності незадіяних каналів номінальна потужність може бути трохи вище, однак цей режим не можна назвати штатним.

Номінальну потужність можна спрощено описати як найбільшу потужність вихідного сигналу, при якій підсилювач здатний стабільно працювати тривалий час (не менше години) без негативних наслідків. Це усереднені цифри, оскільки на практиці аудіосигнал по визначенню нестабільний, і окремі стрибки його рівня можуть значно перевищувати номінальну потужність. Проте саме вона є головною підставою для оцінки загальної гучності звучання.

Також цей показник визначає, які колонки можна підключати до підсилювача: їх номінальна потужність не повинна бути нижче, ніж у підсилювача.

За законами електродинаміки при різному динамічному опорі навантаження вихідна потужність підсилювача також буде різною. В сучасних колонках стандартними є значення 8, 6, 4 і 2 Ом, для них і вказуються рівні потужності.

Саме по собі співвідношення сигнал/шум — це відношення рівня чистого звуку, видаваного підсилювачем, до рівня сторонніх шумів, що виникають при його роботі. Цей параметр є основним показником загальної якості звучання — причому досить наочним, оскільки при його обчисленні враховуються практично всі шуми, що впливають на звук в нормальних умовах роботи. Рівень у 70 – 80 дБ в сучасних підсилювачах можна вважати допустимим, 80 – 90 дБ — непоганим, а для прогресивних пристроїв аудіофільского класу обов'язковим вважається співвідношення сигнал/шум не менше 100 дБ.

Якщо в характеристиках не уточнюється, для якого виходу вказано співвідношення сигнал/шум — зазвичай мається на увазі його значення для лінійного входу (див. «RCA (пар)»). Цього буває цілком достатньо, щоб оцінити якість пристрою за цим параметром. Проте деякі виробники вказують його і для інших входів — Main, Phono; докладніше про це див. нижче.

Співвідношення сигнал/шум під час роботи підсилювача через вхід Main. Докладніше про значення співвідношення сигнал/шум див. відповідний пункт вище, про вході Main — п. «Вхід на підсилювач (Main)».

Коефіцієнт демпфування описує якість взаємодії підсилювача з підключеною до нього акустичною системою.

Через особливостей конструкції будь-динамік схильний до виникнення т. зв. паразитних коливань — коливань, які продовжуються після припинення основного імпульсу з підсилювача (подібно до того, як струна продовжує вібрувати після щипка). Це явище негативно позначається на якості звуку, і виробники застосовують різні засоби для того, щоб звести його до абсолютного мінімуму; пригнічення паразитних коливань і називається демпфіруванням.

Найбільш ефективний вид демпфування електричне, шляхом зниження вихідного опору підсилювача. Чим нижче цей опір — тим краще підсилювач утримує динаміки від непотрібних коливань. Для оцінки цього ефекту і ввели поняття «коефіцієнт демпфування» (damping factor) — співвідношення опору навантаження (імпедансу) до вихідного опору підсилювача. Мінімальне значення такого коефіцієнта для техніки Hi-Fi класу — 20; показники на рівні 100 – 120 можна назвати гарними, а серед Hi-End сегмента зустрічаються цифри порядку декількох тисяч.

Водночас варто відзначити, що при збільшенні до тризначних чисел початковий сенс цього параметра, по суті, втрачається, і з'являються інші моменти. Найбільш важливий з них з практичної точки зору полягає в тому, що моделі з високим коефіцієнтом демпфування дуже вимогливі до якості з'єднання з динаміками — високий опір кабелів і роз'ємів здатне звести нанівець демпфуючі властивості самог...о підсилювача. Є й інші нюанси, пов'язані з цим показником (зокрема, рекомендації з вибору підсилювача і динаміків один під одного); вони докладно описані в спеціалізованих джерелах.

Цей показник описує кількість нелінійних спотворень, що вносяться підсилювачем в оброблюваний сигнал. Такі спотворення не обов'язково сприймаються як сторонні шуми, проте вони у будь-якому разі погіршують якість звуку — наприклад, можуть зробити його більш глухим. Уникнути їх практично нереально, проте можна знизити до рівнів, нечутних для людського вуха.

Як наслідок, коефіцієнт гармонійних спотворень (гармонік) є одним з основних параметрів, що описують загальну якість звуку в підсилювачах класу Hi-Fi і Hi-End. Чим він нижчий, тим чистіше звук. Хорошим показником для сучасних підсилювачів рахуються соті частки відсотка, відмінним — тисячні і нижче. Винятком є лампові і гібридні моделі, для них допускаються досить високі коефіцієнти гармонік; докладніше див. «Елементна база».