Тип пристрою
— AV-ресивер. У цю категорію включені власне AV-ресивери в класичному розумінні. Вони можуть відрізнятися за окремим можливостям, однак для всіх подібних пристроїв характерна наявність двох ключових функцій: можливість самостійного відтворення контенту, без зовнішнього програвача (за рахунок тюнера, порти USB, підтримки онлайн-сервісів і т. ін.) та власний вбудований підсилювач потужності. Таким чином, подібні моделі поєднують функціонал мультимедійного програвача, процесора і підсилювача (останні два див. нижче) і можуть з рівним успіхом працювати і в режимі комутації сигналу (з посиленням), і в режимі плеєра. Це робить їх найбільш універсальними; до того ж для роботи не потрібні окремі зовнішні підсилювачі потужності.
—
AV-підсилювач. Однією з особливостей AV-підсилювачів і їх головною відмінністю від вищеописаних ресиверів є відсутність можливості відтворювати контент «власними силами» — підсилювачі тільки обробляють сигнал, що поступає із зовнішнього джерела (наприклад, DVD-плеєра). Відповідно, з трьох ключових можливостей тут залишається дві — передача сигналу і посилення. У багатьох таких моделях функціонал з налаштування звуку відчутно ширше, ніж у пристроях будь-якого іншого типу.
—
AV-процесор. Пристрої цього різновиду мають тюнер (або інші можливості прямого відтворення), однак не оснащуються власними повноцінними підсилювачами потужності для динаміків. Таким чином, використо
...вувати процесори в системах домашніх кінотеатрів можна тільки з зовнішніми підсилювачами. З іншого боку, вони характеризуються великими можливостями по обробці сигналу (причому як відео, так і аудіо), застосування спеціальних ефектів і т. ін.; за цим показником цей тип може навіть перевершувати класичні ресивери.Частота дискретизації аудіо ЦАП
Цифро-аналоговий перетворювач (ЦАП) — це обов'язковий елемент будь-якої системи, призначеної для відтворення цифрового звуку. ЦАП являє собою електронний модуль, який переводить інформацію про звук в імпульси, що подаються на колонки. Технічні особливості такого перетворення такі, що чим вище частота дискретизації — тим більш якісним виходить сигнал на виході ЦАП, тим менше він спотворюється при перетворенні. Найбільш популярним варіантом в ресіверах на сьогодні є показник 192 кГц — він відповідає дуже високій якості звучання (DVD-Audio) і водночас дозволяє уникнути зайвого підвищення вартості пристроїв.
Автокалібрування звуку
У цьому разі мається на увазі функція автоматичної настройки кожного окремого звукового каналу за рівнем і затримці — з таким розрахунком, щоб всі разом вони забезпечували об'ємне звучання, максимально відповідне задумом творців фільму або музичної композиції. Необхідність такого налаштування пов'язана з тим, що практично жодне приміщення (не житловий, ні навіть спеціалізоване) не є акустично ідеальним: на поширення звуку впливає матеріал стін, покриття підлоги, меблі (дивани, шафи тощо) та інші фактори. Тому одне тільки технічно правильне розташування динаміків не гарантує повноцінного об'ємного звуку.
Зазвичай, для автоматичної настройки використовується мікрофон, розміщений у запланованому місці розташування слухача. У процесі калібрування пристрій через акустику видає тестові звукові сигнали і «слухає» через мікрофон особливості звуку, при необхідності самостійно змінюючи параметри аудіо.
Подібна функція здатна значно спростити підготовку до роботи — адже основну частину установки пристрій самостійно проведе. Однак потрібно враховувати, що навіть у самих прогресивних моделях ресіверів алгоритми автоматичного калібрування не ідеальні. Як наслідок, велика ймовірність того, що автоматично виставлені параметри не будуть відповідати смакам найвимогливіших аудіофілов. Крім того, достовірність калібрування сильно залежить ще й від характеристик використовуваного мікрофона — а варіанти з високою якістю звукопередачі можуть обійтися досить дорого.
Авторегулювання рівня
Дана функція забезпечує автоматичне налаштування рівня гучності звуку при його різких змінах. Така потреба буває пов'язана, наприклад, з тим, що один фільм може вміщати і діалоги, і інтенсивні спецефекти; в результаті на невисокою гучності розмови буває може бути погано чути, а на високій звук може періодично «бити по вухах» і турбувати оточуючих. Крім того, при перегляді ТБ багато хто напевно стикалися з рекламними роликами, виконуваними відчутно голосніше основної програми. Автоматичне регулювання рівня збільшує гучність при невисокій потужності аудіосигналу і знижує її при високій, допомагаючи таким чином уникнути неприємних відчуттів від занадто гучного звуку і водночас зберегти нормальну чутливість.
Підтримка eARC
Підтримка аудиоресивером функції
eARC — розширеної версії зворотного аудіосигналу (ARC), використовуваного при з'єднанні HDMI (див. нижче).
Сам по собі зворотний аудіоканал дозволяє міняти місцями» HDMI-вихід AV-ресивера і HDMI-вхід телевізора або іншого зовнішнього пристрою — таким чином, це пристрій перетворюється в джерело аудіосигналу, а ресивер починає працювати як приймач. Подібний функціонал розрахований переважно на ті випадки, коли телевізор приймає сигнал не з ресивера, а з іншого джерела (вбудованого тюнера, медіаплеєра, флешки тощо), однак звуковий супровід при цьому потрібно вивести на зовнішню акустику саме через ресивер. Без ARC для цього довелося б використовувати додаткове з'єднання (наприклад, через оптичний інтерфейс), тоді як зворотний аудіоканал дозволяє обійтися без зайвих дротів: один і той самий HDMI-кабель використовується для передачі відео/аудіо з ресівера на телевізор, і для передачі аудіо з телевізора на ресивер. Також переваги ARC перед традиційними аудиоинтерфейсами полягають у більш високої пропускної здатності, а також можливості використовувати функцію CEC (управління сполученими пристроями з одного пульта).
Конкретно ж eARC був представлений одночасно зі стандартом HDMI 2.1 і отримав ряд удосконалень у порівнянні зі звичайним ARC. Ось головні з них:
— Збільшена майже в 40 разів пропускна здатність, що дозволяє передавати об'ємний звук формату 5.1 і 7.1 без стиснення, а також п
...рацювати з HD-аудіо та «обьектно-орієнтованими» багатоканальними кодеками Dolby Atmos і DTS:X (див. «Декодери»).
— Технологія Lip Sync Correct, усуває рассинхронизацию між відео і звуком.
— Власний протокол для автоматичного визначення звукових форматів, підтримуваних обома підключеними пристроями, і вибору оптимального варіанта.
Зрозуміло, для використання eARC його повинен підтримувати як ресивер, так і телевізор, до якого він підключений.Кількість каналів
Максимальна кількість окремих каналів звуку, яку ресивер здатний видати на зовнішню акустику. Ця інформація вказується для всіх типів пристроїв (див. вище): навіть AV-процесори, які не мають підсилювача потужності, часто оснащуються досить широким набором інструментів для оброблення аудіо (причому цей набір іноді навіть ширше, ніж в моделях з підсилювачами).
Даний параметр вказується двома числами – кількість основних каналів і, через точку, кількість басових (сабвуферних). Наприклад, маркування
2.1 означає два традиційних канали стерео і один канал низьких частот. Втім, 2.1 і 3.1 – це досить скромні показники за мірками сучасних AV-ресиверів, пристрої такого формату зустрічаються вкрай рідко – навіть в бюджетній категорії велику популярність отримали багатоканальні моделі
5.1,
5.2,
7.1 і 7.2. Пристрої на 6 основних каналів (плюс 1 або 2 сабвуфера – 6.1 або 6.2) – теж досить рідкісний варіант, так само як і ресивери зі звуком
8.4. Водночас це далеко не найпрогресивніший варіант – у продажу можна зустріти рішення на 9 (
9.1,
9.2), 11 (
11.0,
11.1,
11.2), 12 (12.4), 13 (
13.2...), 15 (15.1, 15.2, 15.4) і навіть 16 (16.0) основних каналів.
Відзначимо також, що крім формату, зазначеного в даному пункті, AV-ресивер зазвичай здатний працювати і з більш скромними варіантами. Наприклад, пристрій 5.1 без проблем впорається з контентом 2.1 або навіть 2.0. А ось опис основних форматів звуку, які застосовуються в сучасних AV-ресиверах:
— 2.1. Класичний двоканальний стереозвук, доповнений НЧ-каналом під сабвуфер. «Об'ємність» такого звуку досить обмежена: вона дає змогу імітувати зрушення джерела звуку ліворуч або праворуч, проте не охоплює простору з боків і ззаду від слухача. Саме тому ресиверів подібного формату випускається дуже небагато — сучасні технології дають змогу без особливих труднощів передбачити в такій техніці більш прогресивне багатоканальне звучання.
— 3.1. Вдосконалений варіант описаної вище 2.1 – з додатковим фронтальним (по центру) динаміком. Такий формат дещо підвищує достовірність звучання, проте все одно не дотягує до повноцінного багатоканального звуку.
— 5.1. Один з класичних форматів об'ємного звуку, здатного забезпечити ефект «оточення». Фактично 5 основних каналів (центральний, лівий-правий фронтальні і лівий-правий тилові) вважаються мінімумом, необхідним для забезпечення повноцінного об'ємного звучання. А всього один канал під сабвуфер, з одного боку, забезпечує мінімальну достовірність низьких частот, з іншого — гарантує простоту встановлення і налаштування «саба».
— 5.2. Розширення описаного вище 5.1 з двома каналами під сабвуфери замість одного. Це підвищує якість звучання басів, що може виявитися особливо корисним для фільмів з великою кількістю спецефектів, записів живих виступів тощо.
— 6.1. Найчастіше даний формат являє собою аналог 5.1 (див. вище), доповнений центральним тиловим каналом. Це збільшує точність передачі звуку в задній частині сцени. Втім, з низки причин даний варіант поширення не отримав.
— 6.2. Розширення описаного вище формату 6.1, з 2 каналами під сабвуфери і поліпшеною якістю звучання НЧ. Також зустрічається вкрай рідко.
— 7.1. У такому форматі звуку п'ять класичних основних каналів, аналогічних системі 5.1, доповнені ще двома каналами загального призначення. У класичній версії звуку 7.1 ці два канали розташовуються з боків від слухача — таким чином, за бокову і задню частину звукової сцени відповідають не дві (як в 5.1), а чотири колонки, що позитивно позначається на достовірності. Крім цього, в AV-ресиверах можуть підтримуватися і інші, більш специфічні різновиди 7.1 – наприклад, з двома додатковими фронтальними колонками (ливоруч/праворуч від центру або над основними фронтальними каналами), з додатковими тиловим каналом і центральним верхнім каналом тощо. Ці нюанси варто уточнювати за характеристиками кожного конкретного пристрою.
— 7.2. Варіація формату 7.1 (див. вище), що передбачає два окремих сабвуфера; це збільшує точність передачі низьких частот і розширює можливості по їх підлаштуванню.
— 8.4. Специфічний варіант, що зустрічається в одиничних моделях AV-ресиверів. Є не стільки загальноприйнятим форматом звуку, скільки ілюстрацією прогресивних можливостей по конфігурації: до пристрою можна підключити до 8 основних динаміків і до 4 сабвуферів, що дає досить великі можливості з тонкого налаштування (однак і обходяться такі можливості недешево).
— 9.1. Найбільш поширений варіант подібного звуку — 9.1 Surround – передбачає 7 основних каналів, як в класичних системах 7.1 (центр, лівий/правий фронт, лівий/правий боковий, два тилових) плюс два верхніх динаміка над фронтальними колонками. За рахунок цього звукова сцена додатково розширюється по вертикалі, що сприяє подальшому підвищенню достовірності. Знову ж таки, існують і інші, більш специфічні варіанти даного формату, але вони зустрічаються рідше і їх підтримку конкретним ресивером варто уточнювати окремо.
— 9.2. Модифікація вищеописаного формату 9.1, доповнена другим сабвуфером для більш точного і якісного відтворення низькочастотного звуку.
— 11.1. Подальше, після 9.1, розширення і вдосконалення ідеї багатоканального звуку. Зазвичай в системах 11.1 п'ять «класичних» основних каналів (див. 5.1) доповнені ще шістьма за наступною схемою: два динаміка ліворуч і праворуч від центрального (на додаток до лівого і правого фронтального), два верхніх динаміка над основними фронтальними і ще два — над основними тиловими. Це значно збільшує точність передачі об'ємного звуку і додає можливість його зміщення не тільки по горизонталі, але і по вертикалі. Однак ціна і складність налаштування у таких систем відповідна, тому вони розраховані швидше на професійну сферу (наприклад, кінозали розважальних центрів), ніж на домашнє застосування.
— 11.2. Формат, аналогічний описаному вище 11.1, проте доповнений другим сабвуфером — для достовірності відтворення НЧ, а іноді і перекриття додаткового простору.
— 11.0. Дуже рідкісний і специфічний варіант – 11 основних каналів без каналу під сабвуфер. Як правило, ресивери даного формату являють собою дорогі професійні пристрої, розраховані на використання паралельно з іншою прогресивною технікою (як мінімум — окремим програвачем і підсилювачем для низьких частот).
— 12.4. Варіант, характерний для AV-ресиверів топового класу, розрахованих на роботу з усіма існуючими форматами об'ємного звуку (включаючи «справжнє» 3D-звучання) і забезпечують надзвичайно широкі можливості з налаштування (правда, за відповідну ціну).
— 13.2. Ще один формат, характерний для AV-ресиверів рівня «люкс» і аналогічний описаному вище 12.4 (за винятком відмінностей в числі каналів, які в даному разі не критичні).
— 15.1. Вельми рідкісний і недешевий варіант, розрахований на використання переважно в прогресивних акустичних системах — зокрема, залах невеликих кінотеатрів.
— 15.2. Аналог формату 15.1 (див. вище), в якому кількість басових каналів збільшено до 2. Традиційно, це робиться для поліпшення якості низьких частот, підвищення достовірності їх звучання і розширення можливостей з налаштування.
— 15.4. Подальше розширення багатоканального звуку з 15 основними каналами, що передбачає цілих 4 низькочастотних канали — що дає змогу досягти дуже потужних і достовірних басів.
— 16.0. Найпрогресивніший формат, що зустрічається в сучасних AV-ресиверах. Як і у разі з 11.0 (див. вище), відсутність каналів сабвуфера означає, що пристрій розрахований переважно на застосування в ролі компонента великої аудіосистеми, де за низькі частоти відповідає повністю окремий сегмент. Приклад застосування таких систем – повнорозмірні зали кінотеатрів.Потужність на канал
Максимальна потужність звуку, що може видати підсилювач потужності (за наявності такого в ресивері, див. «Тип») на один канал акустичної системи. Тут варто зазначити, що в даному випадку прийнято вказувати т. зв. RMS (Rated Maximum Sinusoidal), або номінальну потужність. Номінальної вважається найбільша потужність, яку підсилювач гарантовано здатний без перерв видавати протягом години без будь-яких збоїв чи поломок. Короткочасні стрибки рівня сигналу можуть значно перевищувати це значення, однак основним показником є все ж номінальна потужність.
Потужність підсилювача багато в чому визначає гучність звучання підключеній акустичної системи. На практиці гучність також залежить від характеристик колонок — чутливості, імпедансу і т. ін.; однак за інших рівних умов одна і та сама акустика на більш потужному підсилювачі буде звучати голосніше. Крім того, цей параметр також впливає на сумісність колонок і підсилювача — вважається, що різниця в номінальних потужностях цих компонентів не повинна перевищувати 10-15% (а в ідеалі потужності взагалі повинні збігатися). А оскільки для різних приміщень потрібні колонки різної потужності, це впливає і на вибір підсилювача для тієї чи іншої обстановки; конкретні рекомендації по співвідношенню характеристик приміщення і потужності акустики можна знайти в спеціальних джерелах.
Також відзначимо, що, якщо підсилювач може працювати з навантаженням різного опору (див. «Допустимий опір акусти
...ки»), то для різних варіантів і потужність на канал буде різною — чим нижчий опір, тим вище потужність. В характеристиках ж в цьому випадку зазвичай вказується максимальне значення цього параметра — тобто потужність при мінімально допустимому опорі. Відношення сигнал/шум
Цей показник визначає кількість сторонніх шумів, якими супроводжується звук, видаваний підсилювачем ресивера. Він зручний тим, що враховує практично всі можливі значущі шуми — як створювані самим пристроєм, так і обумовлені зовнішніми причинами. Чим вище співвідношення сигнал/шум — тим менше потужність перешкод порівняно з основним сигналом, тим чистіше буде звучати підсилювач. Показник у 70-80 дБ вважається нормальним для більшості споживчої електроніки, проте в AV-ресіверах, зазвичай представляють собою пристрої преміумкласу, його можна назвати хіба що задовільним. У найбільш прогресивних моделях цей показник може значно перевищувати 100 дБ.
Допустимий опір акустики
Найменший опір динаміків акустичної системи, з яким підсилювач здатний нормально працювати. Номінальний опір акустики, позначається також терміном «імпеданс», є одним із ключових параметрів при підборі компонентів аудіосистеми: для нормальної роботи необхідно, щоб імпеданс акустики відповідав характеристиками підсилювача. Якщо опір колонок буде більше — гучність звуку значно знизиться, якщо менше — в ньому з'являться спотворення, а в гіршому випадку можливі навіть перевантаження і поломки. Тому в характеристиках ресиверів зазвичай вказується саме мінімальний опір — адже підключення навантаження занадто низького імпедансу загрожує більш серйозними наслідками, ніж занадто високого.