Порівняння Yamaha RX-V385 vs Sony STR-DH590

Цифро-аналоговий перетворювач (ЦАП) — це обов'язковий елемент будь-якої системи, призначеної для відтворення цифрового звуку. ЦАП являє собою електронний модуль, який переводить інформацію про звук в імпульси, що подаються на колонки. Технічні особливості такого перетворення такі, що чим вище частота дискретизації — тим більш якісним виходить сигнал на виході ЦАП, тим менше він спотворюється при перетворенні. Найбільш популярним варіантом в ресіверах на сьогодні є показник 192 кГц — він відповідає дуже високій якості звучання (DVD-Audio) і водночас дозволяє уникнути зайвого підвищення вартості пристроїв.

Ще один показник, що визначає загальну якість роботи цифро-аналогового перетворювача аудіосигналу. Детальніше про перетворювачі див. «Частота дискретизації аудіо ЦАП»; тут же відзначимо, що розрядність стандартно виражається в бітах, і чим вона вища — тим точніше сигнал на виході ЦАП відповідає вихідного сигналу і тим менше в нього вноситься спотворень. На сьогодні вважається, що показник в 16 біт забезпечує цілком прийнятну якість сигналу, а 24-бітний ЦАП підходять навіть для техніки преміумрівня.

Максимальна кількість окремих каналів звуку, яку ресивер здатний видати на зовнішню акустику. Ця інформація вказується для всіх типів пристроїв (див. вище): навіть AV-процесори, які не мають підсилювача потужності, часто оснащуються досить широким набором інструментів для оброблення аудіо (причому цей набір іноді навіть ширше, ніж в моделях з підсилювачами).

Даний параметр вказується двома числами – кількість основних каналів і, через точку, кількість басових (сабвуферних). Наприклад, маркування 2.1 означає два традиційних канали стерео і один канал низьких частот. Втім, 2.1 і 3.1 – це досить скромні показники за мірками сучасних AV-ресиверів, пристрої такого формату зустрічаються вкрай рідко – навіть в бюджетній категорії велику популярність отримали багатоканальні моделі 5.1, 5.2, 7.1 і 7.2. Пристрої на 6 основних каналів (плюс 1 або 2 сабвуфера – 6.1 або 6.2) – теж досить рідкісний варіант, так само як і ресивери зі звуком 8.4. Водночас це далеко не найпрогресивніший варіант – у продажу можна зустріти рішення на 9 (9.1, 9.2), 11 (11.0, 11.1, 11.2), 12 (12.4), 13 (13.2...), 15 (15.1, 15.2, 15.4) і навіть 16 (16.0) основних каналів.

Відзначимо також, що крім формату, зазначеного в даному пункті, AV-ресивер зазвичай здатний працювати і з більш скромними варіантами. Наприклад, пристрій 5.1 без проблем впорається з контентом 2.1 або навіть 2.0. А ось опис основних форматів звуку, які застосовуються в сучасних AV-ресиверах:

— 2.1. Класичний двоканальний стереозвук, доповнений НЧ-каналом під сабвуфер. «Об'ємність» такого звуку досить обмежена: вона дає змогу імітувати зрушення джерела звуку ліворуч або праворуч, проте не охоплює простору з боків і ззаду від слухача. Саме тому ресиверів подібного формату випускається дуже небагато — сучасні технології дають змогу без особливих труднощів передбачити в такій техніці більш прогресивне багатоканальне звучання.

— 3.1. Вдосконалений варіант описаної вище 2.1 – з додатковим фронтальним (по центру) динаміком. Такий формат дещо підвищує достовірність звучання, проте все одно не дотягує до повноцінного багатоканального звуку.

— 5.1. Один з класичних форматів об'ємного звуку, здатного забезпечити ефект «оточення». Фактично 5 основних каналів (центральний, лівий-правий фронтальні і лівий-правий тилові) вважаються мінімумом, необхідним для забезпечення повноцінного об'ємного звучання. А всього один канал під сабвуфер, з одного боку, забезпечує мінімальну достовірність низьких частот, з іншого — гарантує простоту встановлення і налаштування «саба».

— 5.2. Розширення описаного вище 5.1 з двома каналами під сабвуфери замість одного. Це підвищує якість звучання басів, що може виявитися особливо корисним для фільмів з великою кількістю спецефектів, записів живих виступів тощо.

— 6.1. Найчастіше даний формат являє собою аналог 5.1 (див. вище), доповнений центральним тиловим каналом. Це збільшує точність передачі звуку в задній частині сцени. Втім, з низки причин даний варіант поширення не отримав.

— 6.2. Розширення описаного вище формату 6.1, з 2 каналами під сабвуфери і поліпшеною якістю звучання НЧ. Також зустрічається вкрай рідко.

— 7.1. У такому форматі звуку п'ять класичних основних каналів, аналогічних системі 5.1, доповнені ще двома каналами загального призначення. У класичній версії звуку 7.1 ці два канали розташовуються з боків від слухача — таким чином, за бокову і задню частину звукової сцени відповідають не дві (як в 5.1), а чотири колонки, що позитивно позначається на достовірності. Крім цього, в AV-ресиверах можуть підтримуватися і інші, більш специфічні різновиди 7.1 – наприклад, з двома додатковими фронтальними колонками (ливоруч/праворуч від центру або над основними фронтальними каналами), з додатковими тиловим каналом і центральним верхнім каналом тощо. Ці нюанси варто уточнювати за характеристиками кожного конкретного пристрою.

— 7.2. Варіація формату 7.1 (див. вище), що передбачає два окремих сабвуфера; це збільшує точність передачі низьких частот і розширює можливості по їх підлаштуванню.

— 8.4. Специфічний варіант, що зустрічається в одиничних моделях AV-ресиверів. Є не стільки загальноприйнятим форматом звуку, скільки ілюстрацією прогресивних можливостей по конфігурації: до пристрою можна підключити до 8 основних динаміків і до 4 сабвуферів, що дає досить великі можливості з тонкого налаштування (однак і обходяться такі можливості недешево).

— 9.1. Найбільш поширений варіант подібного звуку — 9.1 Surround – передбачає 7 основних каналів, як в класичних системах 7.1 (центр, лівий/правий фронт, лівий/правий боковий, два тилових) плюс два верхніх динаміка над фронтальними колонками. За рахунок цього звукова сцена додатково розширюється по вертикалі, що сприяє подальшому підвищенню достовірності. Знову ж таки, існують і інші, більш специфічні варіанти даного формату, але вони зустрічаються рідше і їх підтримку конкретним ресивером варто уточнювати окремо.

— 9.2. Модифікація вищеописаного формату 9.1, доповнена другим сабвуфером для більш точного і якісного відтворення низькочастотного звуку.

— 11.1. Подальше, після 9.1, розширення і вдосконалення ідеї багатоканального звуку. Зазвичай в системах 11.1 п'ять «класичних» основних каналів (див. 5.1) доповнені ще шістьма за наступною схемою: два динаміка ліворуч і праворуч від центрального (на додаток до лівого і правого фронтального), два верхніх динаміка над основними фронтальними і ще два — над основними тиловими. Це значно збільшує точність передачі об'ємного звуку і додає можливість його зміщення не тільки по горизонталі, але і по вертикалі. Однак ціна і складність налаштування у таких систем відповідна, тому вони розраховані швидше на професійну сферу (наприклад, кінозали розважальних центрів), ніж на домашнє застосування.

— 11.2. Формат, аналогічний описаному вище 11.1, проте доповнений другим сабвуфером — для достовірності відтворення НЧ, а іноді і перекриття додаткового простору.

— 11.0. Дуже рідкісний і специфічний варіант – 11 основних каналів без каналу під сабвуфер. Як правило, ресивери даного формату являють собою дорогі професійні пристрої, розраховані на використання паралельно з іншою прогресивною технікою (як мінімум — окремим програвачем і підсилювачем для низьких частот).

— 12.4. Варіант, характерний для AV-ресиверів топового класу, розрахованих на роботу з усіма існуючими форматами об'ємного звуку (включаючи «справжнє» 3D-звучання) і забезпечують надзвичайно широкі можливості з налаштування (правда, за відповідну ціну).

— 13.2. Ще один формат, характерний для AV-ресиверів рівня «люкс» і аналогічний описаному вище 12.4 (за винятком відмінностей в числі каналів, які в даному разі не критичні).

— 15.1. Вельми рідкісний і недешевий варіант, розрахований на використання переважно в прогресивних акустичних системах — зокрема, залах невеликих кінотеатрів.

— 15.2. Аналог формату 15.1 (див. вище), в якому кількість басових каналів збільшено до 2. Традиційно, це робиться для поліпшення якості низьких частот, підвищення достовірності їх звучання і розширення можливостей з налаштування.

— 15.4. Подальше розширення багатоканального звуку з 15 основними каналами, що передбачає цілих 4 низькочастотних канали — що дає змогу досягти дуже потужних і достовірних басів.

— 16.0. Найпрогресивніший формат, що зустрічається в сучасних AV-ресиверах. Як і у разі з 11.0 (див. вище), відсутність каналів сабвуфера означає, що пристрій розрахований переважно на застосування в ролі компонента великої аудіосистеми, де за низькі частоти відповідає повністю окремий сегмент. Приклад застосування таких систем – повнорозмірні зали кінотеатрів.

Максимальна потужність звуку, що може видати підсилювач потужності (за наявності такого в ресивері, див. «Тип») на один канал акустичної системи. Тут варто зазначити, що в даному випадку прийнято вказувати т. зв. RMS (Rated Maximum Sinusoidal), або номінальну потужність. Номінальної вважається найбільша потужність, яку підсилювач гарантовано здатний без перерв видавати протягом години без будь-яких збоїв чи поломок. Короткочасні стрибки рівня сигналу можуть значно перевищувати це значення, однак основним показником є все ж номінальна потужність.

Потужність підсилювача багато в чому визначає гучність звучання підключеній акустичної системи. На практиці гучність також залежить від характеристик колонок — чутливості, імпедансу і т. ін.; однак за інших рівних умов одна і та сама акустика на більш потужному підсилювачі буде звучати голосніше. Крім того, цей параметр також впливає на сумісність колонок і підсилювача — вважається, що різниця в номінальних потужностях цих компонентів не повинна перевищувати 10-15% (а в ідеалі потужності взагалі повинні збігатися). А оскільки для різних приміщень потрібні колонки різної потужності, це впливає і на вибір підсилювача для тієї чи іншої обстановки; конкретні рекомендації по співвідношенню характеристик приміщення і потужності акустики можна знайти в спеціальних джерелах.

Також відзначимо, що, якщо підсилювач може працювати з навантаженням різного опору (див. «Допустимий опір акусти...ки»), то для різних варіантів і потужність на канал буде різною — чим нижчий опір, тим вище потужність. В характеристиках ж в цьому випадку зазвичай вказується максимальне значення цього параметра — тобто потужність при мінімально допустимому опорі.

Цей показник визначає кількість сторонніх шумів, якими супроводжується звук, видаваний підсилювачем ресивера. Він зручний тим, що враховує практично всі можливі значущі шуми — як створювані самим пристроєм, так і обумовлені зовнішніми причинами. Чим вище співвідношення сигнал/шум — тим менше потужність перешкод порівняно з основним сигналом, тим чистіше буде звучати підсилювач. Показник у 70-80 дБ вважається нормальним для більшості споживчої електроніки, проте в AV-ресіверах, зазвичай представляють собою пристрої преміумкласу, його можна назвати хіба що задовільним. У найбільш прогресивних моделях цей показник може значно перевищувати 100 дБ.

Діапазон частот звуку, який ресивер здатний видати на вихід (цей параметр може вказуватися і для моделей без власного підсилювача, детальніше див. «Кількість каналів»). Від цього параметра залежить повнота переданого звуку; зрозуміло, якість звучання загалом сильно залежить від низки інших чинників (наприклад, амплітудно-частотної характеристики), однак чим ширше частотний діапазон — тим менше ризик, що підсилювач повністю «відріже» деяку частину звуку. З іншого боку, тут слід враховувати, що нормальний діапазон чутності людського вуха становить приблизно 16 – 20000 Гц, і відхилення від цих кордонів досить невеликі. І хоча зазвичай сучасні ресивери забезпечують набагато більш широкий діапазон частот, однак це є скоріше маркетинговим ходом, ніж реально значущим показником (або свого роду «побічним дефектом» конструкції високоякісного підсилювача).

Також варто врахувати, що для відтворення всієї повноти частот підсилювача Вам будуть потрібні і динаміки з відповідними характеристиками.

— AM/FM-радіо. Наявність вбудованого тюнера, що дозволяє приймати радіопередачі AM і FM-діапазону без додаткових пристроїв (може знадобитися хіба що антена, і то далеко не завжди). В FM можна реалізувати передачу якісного стереозвуку, однак хвилі поширюються тільки в межах прямої видимості (10-20 км); тому більшість станцій цього діапазону належать до «міським музичним». В AM дальність передачі вимірюється вже сотнями кілометрів, однак якість звуку відчутно нижче, тому такі станції зазвичай спеціалізуються на розмовних програмах (зокрема, новинах).

— USB-носій. Можливість підключити до ресівера USB-носій — наприклад, «флешку або зовнішній жорсткий диск — і програвати з нього вміст безпосередньо. Для цього необхідний роз'єм USB. Найчастіше у моделях з такою функцією він розташовується на передній панелі (див. нижче) — це забезпечує зручність підключення; водночас є й винятки. Також відзначимо, що сама наявність USB не обов'язково передбачає можливість відтворення з зовнішніх носіїв — цей інтерфейс може використовуватися для службових цілей, наприклад, для оновлення прошивки або відтворення з ПК (див. «Додатково (входи) — USB Type B»).

— Мережеве потокове аудіо. Можливість відтворення потокового аудіо через локальну мережу або Інтернет (у т. ч. з сервісів на зразок Grooveshark або Last.Fm). Назва «потокове» пов'язано з тим, що кожна композиція відтво...рюється безпосередньо з мережі, без запису у власне постійне сховище ресивера. Ця функція за визначенням вимагає підключення до комп'ютерних мереж; найчастіше з цією метою використовується модуль Wi-Fi (див. «Інтерфейси») або роз'єм LAN.

— Інтернет-радіо. Можливість використання ресівера для прийому і відтворення передач Інтернет-радіостанцій. Ця функція багато в чому схожа з вищеописаним мережевим аудіо — зокрема, для її роботи потрібно підключення до мережі, а дані передаються в потоковому форматі; однак у разі мережевого аудіо користувач сам вибирає, що і коли слухати, тут же трансляція йде аналогічно звичайним радіопередачам і управляється з радіостанції. Власне, багато великі станції транслюють свої передачі не тільки в традиційному ефірі, але також і через Інтернет; є і спеціалізовані проєкти, що віщають тільки в Мережі. Загалом вибір програм значно більші, ніж для звичайного радіомовлення — адже Інтернет-радіо не має обмежень по дальності. А самих ресіверах можуть передбачатися додаткові інструменти з управління таким мовленням — наприклад, каталоги, пошук за жанрами, мов і т. ін.

Декодер загалом можна описати як стандарт, у якому записаний цифровий звук (нерідко багатоканальний). Для нормального відтворення звуку необхідно, щоб відповідний декодер підтримувався пристроєм. Першими ластівками багатоканального декодування були Dolby Digital та DTS, поступово покращуючись та приносячи нові фішки. Заключною стадією на 2020 рік стали декодери Dolby Atmos та DTS X. А проміжними були Dolby TrueHD, Dolby Pro Logic II, DTS-HD, DTS ES, DTS Neural: X, DTS Neo (6, X).

- Dolby Atmos. Декодер, який використовує не жорсткий розподіл звуку каналами, а обробку аудіооб'єктів, завдяки чому може застосовуватися практично з будь-яким числом каналів на відтворювальній системі — звук буде розділений між каналами з таким розрахунком, щоб кожен аудіооб'єкт був чутний максимально близько до місця, що покладається для нього. При використанні Dolby Atmos дуже бажаним вважається наявність стельових колонок (або динаміків, спрямованих у стелю). Втім, у крайньому випадку можна обійтися без них.

— DTS X. Аналог описаного вище Dolby Atmos, коли звук розподіляється не окремими каналами, а через аудіооб'єкти....У цифровому сигналі міститься інформація про те, де (за задумом режисера) повинен знаходитися об'єкт, що чує користувач і як він повинен переміщатися, а процесор відтворюючого пристрою обробляє цю інформацію і визначає, яким саме чином потрібно розподілити звук по наявних каналах, щоб домогтися необхідної локалізації. Завдяки цьому DTS X не прив'язаний до конкретної кількості звукових каналів - їх може бути скільки завгодно, система автоматично розділить звук по них, вимагаючи потрібного звучання. Також відзначимо, що цей декодер дає змогу окремо регулювати гучність діалогів.

- IMAX Enhanced. Знак відповідності IMAX Enhanced присвоюється обладнанню, яке відповідає вимогам сертифікації аудіопристроїв від компанії IMAX Corporation. У поєднанні зі звуковою технологією DTS забезпечується фірмове звучання "як у IMAX-кінотеатрах" у себе вдома. Найбільш точне відтворення такого аудіо можливе у системах з великою кількістю каналів (від 5.1 і більше). Зазначимо, що для ефекту повного занурення сертифікація IMAX Enhanced має поширюватись і на відеообладнання для відтворення контенту (телевізор, проектор тощо).

Кількість аналогових стереовходів RCA, передбачених у конструкції AV-ресивера. Чим більше є таких входів — тим більше передавальних пристроїв можна одночасно підключити до ресівера. Завдяки цьому при виборі між ними не доведеться перепідключати кабелі — досить виставити джерело сигналу у налаштуваннях ресивера.

Сам по собі роз'єм RCA (в просторіччі — «тюльпан») може застосовуватися в різних інтерфейсах. Однак конкретно в даному випадку мова йде про лінійному аудиовходе, відповідальному за аналоговий звук. RCA— найбільш популярний роз'єм, що застосовується в сучасній аудіотехніці для таких входів; він дозволяє підключити ресивер до зовнішнього джерела аудіосигналу, наприклад, до CD-програвача.

Зазначимо, що роз'єми цього типу прийнято вважати по парах; іншими словами, один вхід складається з двох роз'ємів RCA. Це пов'язано з тим, що по одному дроту в даному випадку може передаватися тільки один канал аналогового звуку; відповідно, для передачі стерео потрібно два гнізда RCA.