Порівняння Denon AVR-X550BT vs Yamaha RX-V581

Цифро-аналоговий перетворювач (ЦАП) — це обов'язковий елемент будь-якої системи, призначеної для відтворення цифрового звуку. ЦАП являє собою електронний модуль, який переводить інформацію про звук в імпульси, що подаються на колонки. Технічні особливості такого перетворення такі, що чим вище частота дискретизації — тим більш якісним виходить сигнал на виході ЦАП, тим менше він спотворюється при перетворенні. Найбільш популярним варіантом в ресіверах на сьогодні є показник 192 кГц — він відповідає дуже високій якості звучання (DVD-Audio) і водночас дозволяє уникнути зайвого підвищення вартості пристроїв.

Ще один показник, що визначає загальну якість роботи цифро-аналогового перетворювача аудіосигналу. Детальніше про перетворювачі див. «Частота дискретизації аудіо ЦАП»; тут же відзначимо, що розрядність стандартно виражається в бітах, і чим вона вища — тим точніше сигнал на виході ЦАП відповідає вихідного сигналу і тим менше в нього вноситься спотворень. На сьогодні вважається, що показник в 16 біт забезпечує цілком прийнятну якість сигналу, а 24-бітний ЦАП підходять навіть для техніки преміумрівня.

Можливість імітації багатоканального (наприклад, 5.1) звучання традиційних двоканальних навушниках. Для цього зазвичай використовується декодер Dolby Headphone, обробляє звук таким чином, що чутний в навушниках звук сприймається як багатоканальний зокрема, вірогідне положення його джерел можна визначити набагато точніше. А враховуючи, що сучасні навушники Hi-Fi класу за якістю звучання не поступаються акустики (а коштують відчутно дешевше) — ця функція цілком може стати в нагоді навіть вимогливим аудіофілам.

Максимальна кількість окремих каналів звуку, яку ресивер здатний видати на зовнішню акустику. Ця інформація вказується для всіх типів пристроїв (див. вище): навіть AV-процесори, які не мають підсилювача потужності, часто оснащуються досить широким набором інструментів для оброблення аудіо (причому цей набір іноді навіть ширше, ніж в моделях з підсилювачами).

Даний параметр вказується двома числами – кількість основних каналів і, через точку, кількість басових (сабвуферних). Наприклад, маркування 2.1 означає два традиційних канали стерео і один канал низьких частот. Втім, 2.1 і 3.1 – це досить скромні показники за мірками сучасних AV-ресиверів, пристрої такого формату зустрічаються вкрай рідко – навіть в бюджетній категорії велику популярність отримали багатоканальні моделі 5.1, 5.2, 7.1 і 7.2. Пристрої на 6 основних каналів (плюс 1 або 2 сабвуфера – 6.1 або 6.2) – теж досить рідкісний варіант, так само як і ресивери зі звуком 8.4. Водночас це далеко не найпрогресивніший варіант – у продажу можна зустріти рішення на 9 (9.1, 9.2), 11 (11.0, 11.1, 11.2), 12 (12.4), 13 (13.2...), 15 (15.1, 15.2, 15.4) і навіть 16 (16.0) основних каналів.

Відзначимо також, що крім формату, зазначеного в даному пункті, AV-ресивер зазвичай здатний працювати і з більш скромними варіантами. Наприклад, пристрій 5.1 без проблем впорається з контентом 2.1 або навіть 2.0. А ось опис основних форматів звуку, які застосовуються в сучасних AV-ресиверах:

— 2.1. Класичний двоканальний стереозвук, доповнений НЧ-каналом під сабвуфер. «Об'ємність» такого звуку досить обмежена: вона дає змогу імітувати зрушення джерела звуку ліворуч або праворуч, проте не охоплює простору з боків і ззаду від слухача. Саме тому ресиверів подібного формату випускається дуже небагато — сучасні технології дають змогу без особливих труднощів передбачити в такій техніці більш прогресивне багатоканальне звучання.

— 3.1. Вдосконалений варіант описаної вище 2.1 – з додатковим фронтальним (по центру) динаміком. Такий формат дещо підвищує достовірність звучання, проте все одно не дотягує до повноцінного багатоканального звуку.

— 5.1. Один з класичних форматів об'ємного звуку, здатного забезпечити ефект «оточення». Фактично 5 основних каналів (центральний, лівий-правий фронтальні і лівий-правий тилові) вважаються мінімумом, необхідним для забезпечення повноцінного об'ємного звучання. А всього один канал під сабвуфер, з одного боку, забезпечує мінімальну достовірність низьких частот, з іншого — гарантує простоту встановлення і налаштування «саба».

— 5.2. Розширення описаного вище 5.1 з двома каналами під сабвуфери замість одного. Це підвищує якість звучання басів, що може виявитися особливо корисним для фільмів з великою кількістю спецефектів, записів живих виступів тощо.

— 6.1. Найчастіше даний формат являє собою аналог 5.1 (див. вище), доповнений центральним тиловим каналом. Це збільшує точність передачі звуку в задній частині сцени. Втім, з низки причин даний варіант поширення не отримав.

— 6.2. Розширення описаного вище формату 6.1, з 2 каналами під сабвуфери і поліпшеною якістю звучання НЧ. Також зустрічається вкрай рідко.

— 7.1. У такому форматі звуку п'ять класичних основних каналів, аналогічних системі 5.1, доповнені ще двома каналами загального призначення. У класичній версії звуку 7.1 ці два канали розташовуються з боків від слухача — таким чином, за бокову і задню частину звукової сцени відповідають не дві (як в 5.1), а чотири колонки, що позитивно позначається на достовірності. Крім цього, в AV-ресиверах можуть підтримуватися і інші, більш специфічні різновиди 7.1 – наприклад, з двома додатковими фронтальними колонками (ливоруч/праворуч від центру або над основними фронтальними каналами), з додатковими тиловим каналом і центральним верхнім каналом тощо. Ці нюанси варто уточнювати за характеристиками кожного конкретного пристрою.

— 7.2. Варіація формату 7.1 (див. вище), що передбачає два окремих сабвуфера; це збільшує точність передачі низьких частот і розширює можливості по їх підлаштуванню.

— 8.4. Специфічний варіант, що зустрічається в одиничних моделях AV-ресиверів. Є не стільки загальноприйнятим форматом звуку, скільки ілюстрацією прогресивних можливостей по конфігурації: до пристрою можна підключити до 8 основних динаміків і до 4 сабвуферів, що дає досить великі можливості з тонкого налаштування (однак і обходяться такі можливості недешево).

— 9.1. Найбільш поширений варіант подібного звуку — 9.1 Surround – передбачає 7 основних каналів, як в класичних системах 7.1 (центр, лівий/правий фронт, лівий/правий боковий, два тилових) плюс два верхніх динаміка над фронтальними колонками. За рахунок цього звукова сцена додатково розширюється по вертикалі, що сприяє подальшому підвищенню достовірності. Знову ж таки, існують і інші, більш специфічні варіанти даного формату, але вони зустрічаються рідше і їх підтримку конкретним ресивером варто уточнювати окремо.

— 9.2. Модифікація вищеописаного формату 9.1, доповнена другим сабвуфером для більш точного і якісного відтворення низькочастотного звуку.

— 11.1. Подальше, після 9.1, розширення і вдосконалення ідеї багатоканального звуку. Зазвичай в системах 11.1 п'ять «класичних» основних каналів (див. 5.1) доповнені ще шістьма за наступною схемою: два динаміка ліворуч і праворуч від центрального (на додаток до лівого і правого фронтального), два верхніх динаміка над основними фронтальними і ще два — над основними тиловими. Це значно збільшує точність передачі об'ємного звуку і додає можливість його зміщення не тільки по горизонталі, але і по вертикалі. Однак ціна і складність налаштування у таких систем відповідна, тому вони розраховані швидше на професійну сферу (наприклад, кінозали розважальних центрів), ніж на домашнє застосування.

— 11.2. Формат, аналогічний описаному вище 11.1, проте доповнений другим сабвуфером — для достовірності відтворення НЧ, а іноді і перекриття додаткового простору.

— 11.0. Дуже рідкісний і специфічний варіант – 11 основних каналів без каналу під сабвуфер. Як правило, ресивери даного формату являють собою дорогі професійні пристрої, розраховані на використання паралельно з іншою прогресивною технікою (як мінімум — окремим програвачем і підсилювачем для низьких частот).

— 12.4. Варіант, характерний для AV-ресиверів топового класу, розрахованих на роботу з усіма існуючими форматами об'ємного звуку (включаючи «справжнє» 3D-звучання) і забезпечують надзвичайно широкі можливості з налаштування (правда, за відповідну ціну).

— 13.2. Ще один формат, характерний для AV-ресиверів рівня «люкс» і аналогічний описаному вище 12.4 (за винятком відмінностей в числі каналів, які в даному разі не критичні).

— 15.1. Вельми рідкісний і недешевий варіант, розрахований на використання переважно в прогресивних акустичних системах — зокрема, залах невеликих кінотеатрів.

— 15.2. Аналог формату 15.1 (див. вище), в якому кількість басових каналів збільшено до 2. Традиційно, це робиться для поліпшення якості низьких частот, підвищення достовірності їх звучання і розширення можливостей з налаштування.

— 15.4. Подальше розширення багатоканального звуку з 15 основними каналами, що передбачає цілих 4 низькочастотних канали — що дає змогу досягти дуже потужних і достовірних басів.

— 16.0. Найпрогресивніший формат, що зустрічається в сучасних AV-ресиверах. Як і у разі з 11.0 (див. вище), відсутність каналів сабвуфера означає, що пристрій розрахований переважно на застосування в ролі компонента великої аудіосистеми, де за низькі частоти відповідає повністю окремий сегмент. Приклад застосування таких систем – повнорозмірні зали кінотеатрів.

Максимальна потужність звуку, що може видати підсилювач потужності (за наявності такого в ресивері, див. «Тип») на один канал акустичної системи. Тут варто зазначити, що в даному випадку прийнято вказувати т. зв. RMS (Rated Maximum Sinusoidal), або номінальну потужність. Номінальної вважається найбільша потужність, яку підсилювач гарантовано здатний без перерв видавати протягом години без будь-яких збоїв чи поломок. Короткочасні стрибки рівня сигналу можуть значно перевищувати це значення, однак основним показником є все ж номінальна потужність.

Потужність підсилювача багато в чому визначає гучність звучання підключеній акустичної системи. На практиці гучність також залежить від характеристик колонок — чутливості, імпедансу і т. ін.; однак за інших рівних умов одна і та сама акустика на більш потужному підсилювачі буде звучати голосніше. Крім того, цей параметр також впливає на сумісність колонок і підсилювача — вважається, що різниця в номінальних потужностях цих компонентів не повинна перевищувати 10-15% (а в ідеалі потужності взагалі повинні збігатися). А оскільки для різних приміщень потрібні колонки різної потужності, це впливає і на вибір підсилювача для тієї чи іншої обстановки; конкретні рекомендації по співвідношенню характеристик приміщення і потужності акустики можна знайти в спеціальних джерелах.

Також відзначимо, що, якщо підсилювач може працювати з навантаженням різного опору (див. «Допустимий опір акусти...ки»), то для різних варіантів і потужність на канал буде різною — чим нижчий опір, тим вище потужність. В характеристиках ж в цьому випадку зазвичай вказується максимальне значення цього параметра — тобто потужність при мінімально допустимому опорі.

Цей показник визначає кількість сторонніх шумів, якими супроводжується звук, видаваний підсилювачем ресивера. Він зручний тим, що враховує практично всі можливі значущі шуми — як створювані самим пристроєм, так і обумовлені зовнішніми причинами. Чим вище співвідношення сигнал/шум — тим менше потужність перешкод порівняно з основним сигналом, тим чистіше буде звучати підсилювач. Показник у 70-80 дБ вважається нормальним для більшості споживчої електроніки, проте в AV-ресіверах, зазвичай представляють собою пристрої преміумкласу, його можна назвати хіба що задовільним. У найбільш прогресивних моделях цей показник може значно перевищувати 100 дБ.

— AM/FM-радіо. Наявність вбудованого тюнера, що дозволяє приймати радіопередачі AM і FM-діапазону без додаткових пристроїв (може знадобитися хіба що антена, і то далеко не завжди). В FM можна реалізувати передачу якісного стереозвуку, однак хвилі поширюються тільки в межах прямої видимості (10-20 км); тому більшість станцій цього діапазону належать до «міським музичним». В AM дальність передачі вимірюється вже сотнями кілометрів, однак якість звуку відчутно нижче, тому такі станції зазвичай спеціалізуються на розмовних програмах (зокрема, новинах).

— USB-носій. Можливість підключити до ресівера USB-носій — наприклад, «флешку або зовнішній жорсткий диск — і програвати з нього вміст безпосередньо. Для цього необхідний роз'єм USB. Найчастіше у моделях з такою функцією він розташовується на передній панелі (див. нижче) — це забезпечує зручність підключення; водночас є й винятки. Також відзначимо, що сама наявність USB не обов'язково передбачає можливість відтворення з зовнішніх носіїв — цей інтерфейс може використовуватися для службових цілей, наприклад, для оновлення прошивки або відтворення з ПК (див. «Додатково (входи) — USB Type B»).

— Мережеве потокове аудіо. Можливість відтворення потокового аудіо через локальну мережу або Інтернет (у т. ч. з сервісів на зразок Grooveshark або Last.Fm). Назва «потокове» пов'язано з тим, що кожна композиція відтво...рюється безпосередньо з мережі, без запису у власне постійне сховище ресивера. Ця функція за визначенням вимагає підключення до комп'ютерних мереж; найчастіше з цією метою використовується модуль Wi-Fi (див. «Інтерфейси») або роз'єм LAN.

— Інтернет-радіо. Можливість використання ресівера для прийому і відтворення передач Інтернет-радіостанцій. Ця функція багато в чому схожа з вищеописаним мережевим аудіо — зокрема, для її роботи потрібно підключення до мережі, а дані передаються в потоковому форматі; однак у разі мережевого аудіо користувач сам вибирає, що і коли слухати, тут же трансляція йде аналогічно звичайним радіопередачам і управляється з радіостанції. Власне, багато великі станції транслюють свої передачі не тільки в традиційному ефірі, але також і через Інтернет; є і спеціалізовані проєкти, що віщають тільки в Мережі. Загалом вибір програм значно більші, ніж для звичайного радіомовлення — адже Інтернет-радіо не має обмежень по дальності. А самих ресіверах можуть передбачатися додаткові інструменти з управління таким мовленням — наприклад, каталоги, пошук за жанрами, мов і т. ін.

Формати аудіо-та відеофайлів, які ресивер здатний відтворювати самостійно. Моделі з функціями плеєра, зазвичай, підтримують більшість популярних типів мультимедійних файлів (зокрема, AVI, MPEG і AVI для відео, MP3, WAV і WMA для аудіо), проте набір файлів може мати свої особливості. Даний пункт дозволяє з'ясувати їх.

— AirPlay. Технологія передачі мультимедійних даних через бездротове з'єднання (Wi-Fi). Розроблена компанією Apple, призначена переважно для трансляції контенту з різної «яблучної» техніки (насамперед портативних гаджетів) на сумісні зовнішні пристрої. Дозволяє передавати файли (в режимі потокового аудіо, детальніше див. «Тюнер і відтворення»), а також зображення, текстові дані і навіть відео. Наявність AirPlay в ресивері дасть змогу підключати до нього техніку Apple з підтримкою цієї технології для прямого відтворення, а також виводити на зовнішній екран (наприклад, телевізор) інформацію про файли — назву композиції, ім'я виконавця і т. ін.

— AirPlay 2. Друга версія описаної вище технології AirPlay, випущена в 2018 році. Одним з основних нововведень, представлених у цьому оновленні, стала підтримка формату «мультирум» — можливість одночасно транслювати декілька окремих аудіосигналів на різні сумісні пристрої, які встановлені в різних місцях. Таким чином можна, наприклад, включити на телевізорі у вітальні чергову серію улюбленого серіалу з iPhone, а на кухні — розслаблюючу музику з iPod, і т. ін. Крім того, AirPlay 2 отримала ряд інших поліпшень — удосконалення буферизації, можливість потокової трансляції на стереоакустику, а також підтримку голосового управління через Siri.

— Chromecast. Оригінальна назва —...Google Cast. Технологія трансляції контенту на зовнішні пристрої, розроблена Google. Дозволяє передавати на AV-ресивер відео і аудіо з комп'ютера або мобільного пристрою, трансляція стандартно здійснюється через Wi-Fi, при цьому приймач і джерело сигналу повинні знаходитися в одній Wi-Fi мережі (виняток становлять медіаплеєри Chromecast). Технологія Chromecast підтримує два режими — власне трансляцію через спеціальні програми (доступні для Windows, macOS, Android і iOS) і «відззеркалювання вмісту, відкритого в браузері Google Chrome, на зовнішньому екрані.

— Wi-Fi. Бездротовий інтерфейс, який застосовується насамперед для побудови комп'ютерних мереж. Відповідно, AV-ресіверів його наявність може знадобитися насамперед для реалізації мережевих функцій — потокового аудіо, Інтернет-радіо (див. «Тюнер і відтворення»), AirPlay (див. вище), DLNA (див. нижче). Підключення до комп'ютерних мереж може здійснюватися і через дротовий інтерфейс LAN (див. нижче), однак Wi-Fi зручніший за рахунок відсутності дротів і можливості роботи крізь перешкоди (включаючи стіни) на відстань у кілька десятків метрів. Крім того, в деяких моделях дана технологія може використовуватися також для прямого зв'язку з іншими пристроями — наприклад, для використання смартфона або планшета в якості пульта ДУ, або для прямої трансляції відеосигналу по технології Miracast або в іншому аналогічному форматі.

— Bluetooth. Технологія прямого бездротового зв'язку між різними електронними пристроями; працює на дистанції близько 10 м, хоча деякі специфічні формати роботи і забезпечують більший радіус дії. Технічно може застосовуватися для різних цілей, залежно від підтримуваних конкретним пристроєм протоколів; в AV-ресіверах найчастіше зустрічаються два протоколи — A2DP для бездротової трансляції аудіосигналу і AVRCP для дистанційного управління. У першому випадку мова звичайно йде про передачу сигналу з зовнішнього пристрою (смартфона, ноутбука і т. ін.) на ресивер; теоретично можливий і протилежний варіант — трансляція звуку на Bluetooth-навушники або акустику, проте з низки причин цей формат роботи в AV-ресіверах майже не зустрічається. AVRCP, зі свого боку, дозволяє застосовувати зовнішній гаджет (наприклад, той самий смартфон) в якості пульта ДУ.

— LAN. Стандартний інтерфейс для дротового підключення різної техніки (включаючи AV-ресивери) до комп'ютерних мереж, у т. ч. для виходу в Інтернет. Через наявності дроту менш зручний в підключенні, ніж описаний вище Wi-Fi. З іншого боку, LAN-з'єднання виграє по надійності з'єднання і фактичній швидкості передачі даних — особливо якщо в мережі працює багато бездротових пристроїв, і канали Wi-Fi завантажені (що зустрічається нерідко, оскільки Wi-Fi модулі досить популярні в сучасній електроніці). Тому для роботи з великими об'ємами даних — наприклад, перегляду відео високої роздільної здатності через DLNA (див. нижче) — краще підходить саме LAN.

— RS-232. Дротовий інтерфейс, першопочатково з'явився в комп'ютерній техніці. В AV-ресіверах його можна назвати службовим: передача контенту через цей роз'єм не здійснюється, проте через нього можна підключити пристрій до комп'ютера і дистанційно змінювати налаштування, а також оновлювати прошивку.

— MHL. Дротовий високошвидкісний інтерфейс для передачі мультимедійних даних (відео та аудіо) з мобільних пристроїв на зовнішні екрани. Пропускна здатність дозволяє працювати із зображенням високого, а то й надвисокої роздільної здатності, а також багатоканальним звуком. Також при підключенні може здійснюватися зарядка гаджета. У мобільних пристроях сигнал MHL виводиться через стандартний порт microUSB; а роль входу в AV-ресіверах (та в іншій стаціонарній техніці) грає роз'єм HDMI (див. нижче) — однак не будь який, а лише першопочатково сумісний з MHL і той який має відповідне маркування. Випускаються перехідники для підключення до звичайного HDMI, однак додаткові функції (на зразок тієї ж зарядки) при такому з'єднанні можуть виявитися недоступними.

— DLNA. Технологія, застосовувана для об'єднання різних електронних пристроїв в єдину цифрову мережу з можливістю безпосереднього обміну контентом. Пристрої, для яких заявлена підтримка цього стандарту, здатні ефективно взаємодіяти незалежно від фірми-виробника. AV-ресивер з DLNA може, наприклад, програвати фільм безпосередньо з жорсткого диска комп'ютера в сусідній кімнаті, або передавати на телевізор фотографії зі смартфона. Підключення до Мережі може здійснюватись як провідним (LAN), так і безпровідних (Wi-Fi, див. вище) способом.

— Roon Tested. Акредитація Roon Tested означає сумісність AV-ресивера з популярною аудіофільською платформою для відтворення потокової музики Roon. Моделі з відповідною сертифікацією пройшли низку тестів та задовольняють стандартам якості, які необхідні для бездоганної роботи з Roon. При цьому забезпечується зручне керування та організація контенту в рамках платформи.

— Узгодження Remote control. Функція, що дозволяє з'єднати AV-ресивер з іншим пристроєм (наприклад, Blu-ray плеєром або зовнішнім підсилювачем) і керувати обома пристроями з одного пульта ДУ. При купівлі техніки з подібною функцією потрібно обов'язково уточнювати сумісність — зазвичай, працювати в подібній «зв'язці» може тільки апаратура одного виробника, і навіть у таких випадках можливі свої нюанси за погодженням.

— Голосовий асистент. Підтримка ресивером голосового асистента. Найбільшою популярністю в наш час користуються такі асистенти:

• Google Assistant
• Apple Siri
  
• Amazon Alexa

Однак можлива поява й інших рішень. У будь-якому разі варто зазначити, що мова йде не про вбудований в сам ресівер помічник, а про сумісність з зовнішніми пристроями, що мають дану функцію (наприклад, зі смартфоном або планшетом). Але навіть така сумісність дозволяє віддавати ресиверу команди голосом — це нерідко буває зручніше, ніж більш традиційні способи управління. Конкретний набір підтримуваних команд і мов може бути різним — залежно від голосового асистента і його конкретної версії.