Порівняння Sony NW-ZX300 vs FiiO M9

Об'єм вбудованої пам'яті, встановленої в плеєрі.

Від цього параметра залежить, скільки музики та іншого вмісту можна зберігати в пристрої, не вдаючись до допомоги карт пам'яті (тим більше, що деякі моделі взагалі не підтримують таких карт). Для порівняння: розмір одного MP3-файлу зазвичай не перевищує 20 МБ, та сама композиція в lossless-форматі має в 3 – 4 рази більший об'єм, фільм в стандартній якості займає в середньому від 700 МБ до 2,5 ГБ, в HD 720p — до 5 – 6 ГБ. Таким чином, з точки зору зберігання даних чим більше об'єм вбудованої пам'яті — тим краще. З іншого боку, від ємності накопичувача безпосередньо залежить ціна плеєра. У світлі цього деякі моделі випускаються в декількох модифікаціях, що розрізняються за кількістю пам'яті і ціною.

При виборі варто враховувати, що частина пам'яті неминуче буде зайнята програмної прошивкою і передвстановленими додатками; іноді ця частина виходить досить значною — наприклад, в моделях з ОС на борту (див. вище) може бути включена кілька гігабайт. Також відзначимо, що карти пам'яті в перерахунку на гігабайт об'єму обходяться дешевше вбудованих накопичувачів, а з практичної сторони здебільшого не поступаються їм. Так що спеціально шукати плеєр з великим об'ємом вбудованої пам'яті має сенс перш за все в тому випадку, якщо дана модель з картами пам'яті не працює.

Зараз на ринку представлені плеєри з таким об'ємом пам'яті: до 8 ГБ, 16 ГБ, ...href="/ua/list/25/pr-723/">32 ГБ, 64 ГБ і більше. Втім зустрічаються і моделі без вбудованої пам'яті, розраховані на використання тільки з картами пам'яті

Тип карт пам'яті, що підтримується плеєром.

Карти пам'яті виконують дві основні функції. Насамперед вони збільшують загальний об'єм пам'яті плеєра; при цьому така пам'ять у перерахунку на гігабайт коштує помітно дешевше вбудованих накопичувачів. По-друге, карта пам'яті дозволяє обмінюватися даними з іншим пристроєм, що має кардридер; наприклад, з її допомогою можна копіювати музику на плеєр з ноутбука.

Сучасні плеєри зазвичай використовують карти SD або microSD тієї або іншої версії. Карти SD мають розміри 32х24 мм і використовуються в порівняно великих пристрої, мініатюрні microSD (15х11 мм), відповідно — в компактних моделях. Версії можуть бути такими:

— SD. Дана маркування означає, що пристрій здатний працювати як мінімум з оригінальними картами SD (не належать до більш пізнім версіями SDHC або SDXC). Такі картки можуть мати обсяг до 4 ГБ, їх можливостей цілком достатньо для більшості завдань, пов'язаних з відтворенням контенту.

— SD/SDHC. Моделі, сумісні як з оригінальними SD (див. вище), так і з більш новим формату SDHC. Цей формат дозволяє створювати знімні носії об'ємом до 32 ГБ.

— SD/SDHC/SDXC. Підтримка всіх основних форматів SD, застосовуваних на сьогоднішній день. Про SD і SDHC див. вище, а SDXC забезпечує об'єм карти до 2 ТБ і збільшену швидкість роботи.

— microSD. Плеєри, гарантовано здатні працювати з оригінальними картами microSD. Технічно такі карти аналогічні описаним вище...SD і відрізняються від них лише розмірами. При цьому варто відзначити, що пристрій з таким маркуванням може фактично бути сумісна і з більш прогресивними носіями (зразок microSDHC або навіть microSDXC), виробник просто з тієї чи іншої причини не став вдаватися в такі подробиці. Уточнити цей момент можна, оцінивши максимальний підтримуваний об'єм карти (див. нижче)

— microSD/SDHC Плеєри, що підтримують як оригінальні microSD, так і пізніший стандарт microSDHC (див. «SD/SDHC»).

— microSD/SDHC/SDXC. Плеєри з таким маркуванням сумісні з усіма сучасними версіями карт microSD — як самими новими microSDXC (див. «SD/SDHC/SDXC»), так і попередніми стандартами (про них див. вище).

Випускаються плеєри, мають відразу два слота під карти пам'яті — зазвичай microSD. Переважно це Hi-Fi пристрою (див. «Тип»), а дана особливість у них передбачається для додаткового збільшення доступних об'ємів пам'яті: Hi-Fi контент має значний об'єм і вимагає відповідних накопичувачів.

Максимальний об'єм карти пам'яті, яку можна використовувати в плеєрі. Цей параметр безпосередньо пов'язаний з типом карти (див. вище): для кожного типу є свої обмеження за об'ємом. Водночас можливості по роботі з ємними носіями обмежуються не тільки типом карти, але і апаратною частиною плеєра. Тому чимало моделей мають більш низький обмеження за обсягом, ніж передбачається картою пам'яті — наприклад, 128 ГБ моделі з підтримкою формату SDXC (теоретичний максимум по якому складає 2 ТБ).

Зазначимо, що зустрічається і зворотна ситуація — наприклад, коли в пристрої з максимальним об'ємом до 16 ГБ заявлена підтримка тільки карт microSD (теоретичний максимум 4 ГБ). Це зазвичай означає, що плеєр може працювати і з більш новими форматами (у нашому прикладі — як мінімум microSDHC), проте з якоїсь причини в офіційних характеристиках цей момент не згадано (наприклад, виробник міг помилитися в документації).

Модель цифро-аналогового перетворювача, встановленого в пристрої.

ЦАП є одним з ключових компонентів будь-якого плеєра: він перетворює цифрові дані, записані в звуковому файлі, в аналоговий звук, який через підсилювач подається на навушники. Від якості ЦАП безпосередньо залежить, наскільки точно звук на виході буде відповідати первинним сигналом, а також те, чи зможе плеєр працювати з сучасними форматами цифрового сигналу: багато з них вимагають високої обчислювальної потужності, яка є далеко не у всякому ЦАП.

Відзначимо, що модель ЦАП зазначається лише в тому разі, якщо це висококласний перетворювач з якістю звуку вище середнього. На сучасному ринку представлені, зокрема, ЦАП таких виробників: AKM, Cirrus Logic, ESS Sabre, Texas Instruments, Wolfson. А плеєри з таким оснащенням зазвичай належать до Hi-Fi пристроїв (див. «Тип»).

Також варто сказати, що кількість ЦАП може бути різним. Найпростіший варіант — один модуль на обидва канали звуку, однак зустрічаються плеєри, оснащені відразу двома перетворювачами — по одному на канал. Таке «поділ праці» позначається на вартості, зате знижує навантаження на кожен окремий ЦАП, що позитивно позначається на якості і достовірності звучання.

Частота дискретизації цифро-аналогового перетворювача, встановленого в плеєрі (див. «ЦАП»).

Частота дискретизації та розрядність є двома ключовими характеристиками цифрового аудіосигналу; чим вони вищі — тим якісніше звук, за інших рівних умов. Не вдаючись у технічні подробиці, сенс даного параметра можна описати так: для нормального відтворення звуку необхідно, щоб частота дискретизації у ЦАП плеєра була не нижче, ніж у відтворному файлі. В іншому випадку програвання виявиться неможливим, навіть якщо формат звуку підтримується плеєром. (Певний виняток становить сигнал DSD, докладніше про нього див. «Підтримує аудіоформати»).

Зазначимо, що в більшості популярних аудіоформатів застосовується частота дискретизації 44,1 кГц, і її гарантовано підтримують всі сучасні портативні плеєри. Так що цей параметр актуальне переважно для Hi-Fi моделей (див. «Тип»), що працюють з сучасними форматами цифрового звуку.

Діапазон звукових частот, які здатний відтворювати плеєр. Чим ширше цей діапазон, тим повніше картина звуку, тим менша ймовірність, що пристрій «відріже» частина звукового спектру. Водночас при виборі за цим параметром варто враховувати кілька моментів.

По-перше, середньостатистична людське вухо здатне чути звуки приблизно від 16 Гц до 20 кГц; відхилення від цих цифр невеликі, а з віком діапазон ще більше звужується. На практиці це означає, що для нормальної чутності достатньо всього лише охопити цей проміжок. А більш широкі межі, зазначені в характеристиках плеєра, будуть скоріше маркетинговим ходом, ніж реально значущим моментом. По-друге, не варто забувати, що якість звуку визначається не тільки діапазоном, але і рядом інших характеристик плеєра — співвідношення сигнал/шум, амплітудно-частотною характеристикою і т. ін.; тому широкий діапазон сам по собі не гарантує приємного звуку. І по-третє, особливості чутного звуку багато в чому залежать також від застосовуваних навушників і їх частотного діапазону: всі переваги плеєра з широким частотним діапазоном можуть зійти нанівець, якщо частоти «обрізаються» навушниками.

Співвідношення між рівнем корисного сигналу (чистого звуку) і сторонніми шумами, що видається плеєром на виході. Цей параметр безпосередньо характеризує якість вбудованого підсилювача: він враховує переважно власні шуми електронних схем, і вище співвідношення сигнал/шум — тим менше цих шумів і тим чистіший звук.

Зазначимо, що у разі плеєрів дана характеристика часто є не особливо критичною: шум підсилювача може губитися на тлі навколишніх звуків, особливо в міській обстановці, і для таких ситуацій буває достатньо навіть найскромніших показників, на рівні 70 – 80 дБ. Водночас для Hi-Fi моделей (див. «Тип») цей момент є одним з найбільш важливих; у найбільш прогресивних пристроях співвідношення сигнал/шум може перевищувати 120 дБ.

Чим вище потужність, тим більш гучний звук можна отримати на навушниках, за інших рівних умов. Крім того, більш висока потужність дозволяє підключати до пристрою «вуха» з більш високим опором (хоча жорсткої залежності тут немає, і моделі з однаковою вихідною потужністю можуть мати різні обмеження по опору навушників). Однак у випадку звичайних (не Hi-Fi) плеєрів даний параметр є скоріше довідковим, ніж практично значущим: зазвичай, потужності підсилювача в таких моделях цілком достатньо, щоб «розгойдати» більшість навушників споживчого рівня. А ось для Hi-Fi пристроїв (див. «Тип») моделей вихідна потужність має ключове значення: вона визначає сумісність з високоомними «вухами» студійного класу. Докладну довідку щодо цього питання можна знайти в спеціальних джерелах.

Номінальний опір (імпеданс) навушників, з якими може нормально працювати плеєр.

Більшість навушників споживчого класу має опір 16 або 32 Ом, його підтримують майже всі сучасні плеєри. Тому звертати увагу на цей параметр варто лише в тому випадку, якщо ви плануєте використовувати пристрій з високоякісними «вухами» студійного або аудіофільского класу. Характерною особливістю таких навушників є високий опір, який обчислюється вже сотнями ом, і для них підійде не будь-плеєр.

Також уточнити допустимий опір навушників не завадить, якщо ви купуєте пристрій Hi-Fi класу (див. «Тип»). Деякі з таких моделей мають досить високу мінімальний опір і не сумісні зі стандартними 16-омними (а іноді і 32-омними) «вухами».