Порівняння Sony NW-A55 vs Sony NWZ-B183F 4Gb

Об'єм вбудованої пам'яті, встановленої в плеєрі.

Від цього параметра залежить, скільки музики та іншого вмісту можна зберігати в пристрої, не вдаючись до допомоги карт пам'яті (тим більше, що деякі моделі взагалі не підтримують таких карт). Для порівняння: розмір одного MP3-файлу зазвичай не перевищує 20 МБ, та сама композиція в lossless-форматі має в 3 – 4 рази більший об'єм, фільм в стандартній якості займає в середньому від 700 МБ до 2,5 ГБ, в HD 720p — до 5 – 6 ГБ. Таким чином, з точки зору зберігання даних чим більше об'єм вбудованої пам'яті — тим краще. З іншого боку, від ємності накопичувача безпосередньо залежить ціна плеєра. У світлі цього деякі моделі випускаються в декількох модифікаціях, що розрізняються за кількістю пам'яті і ціною.

При виборі варто враховувати, що частина пам'яті неминуче буде зайнята програмної прошивкою і передвстановленими додатками; іноді ця частина виходить досить значною — наприклад, в моделях з ОС на борту (див. вище) може бути включена кілька гігабайт. Також відзначимо, що карти пам'яті в перерахунку на гігабайт об'єму обходяться дешевше вбудованих накопичувачів, а з практичної сторони здебільшого не поступаються їм. Так що спеціально шукати плеєр з великим об'ємом вбудованої пам'яті має сенс перш за все в тому випадку, якщо дана модель з картами пам'яті не працює.

Зараз на ринку представлені плеєри з таким об'ємом пам'яті: до 8 ГБ, 16 ГБ, ...href="/ua/list/25/pr-723/">32 ГБ, 64 ГБ і більше. Втім зустрічаються і моделі без вбудованої пам'яті, розраховані на використання тільки з картами пам'яті

Тип карт пам'яті, що підтримується плеєром.

Карти пам'яті виконують дві основні функції. Насамперед вони збільшують загальний об'єм пам'яті плеєра; при цьому така пам'ять у перерахунку на гігабайт коштує помітно дешевше вбудованих накопичувачів. По-друге, карта пам'яті дозволяє обмінюватися даними з іншим пристроєм, що має кардридер; наприклад, з її допомогою можна копіювати музику на плеєр з ноутбука.

Сучасні плеєри зазвичай використовують карти SD або microSD тієї або іншої версії. Карти SD мають розміри 32х24 мм і використовуються в порівняно великих пристрої, мініатюрні microSD (15х11 мм), відповідно — в компактних моделях. Версії можуть бути такими:

— SD. Дана маркування означає, що пристрій здатний працювати як мінімум з оригінальними картами SD (не належать до більш пізнім версіями SDHC або SDXC). Такі картки можуть мати обсяг до 4 ГБ, їх можливостей цілком достатньо для більшості завдань, пов'язаних з відтворенням контенту.

— SD/SDHC. Моделі, сумісні як з оригінальними SD (див. вище), так і з більш новим формату SDHC. Цей формат дозволяє створювати знімні носії об'ємом до 32 ГБ.

— SD/SDHC/SDXC. Підтримка всіх основних форматів SD, застосовуваних на сьогоднішній день. Про SD і SDHC див. вище, а SDXC забезпечує об'єм карти до 2 ТБ і збільшену швидкість роботи.

— microSD. Плеєри, гарантовано здатні працювати з оригінальними картами microSD. Технічно такі карти аналогічні описаним вище...SD і відрізняються від них лише розмірами. При цьому варто відзначити, що пристрій з таким маркуванням може фактично бути сумісна і з більш прогресивними носіями (зразок microSDHC або навіть microSDXC), виробник просто з тієї чи іншої причини не став вдаватися в такі подробиці. Уточнити цей момент можна, оцінивши максимальний підтримуваний об'єм карти (див. нижче)

— microSD/SDHC Плеєри, що підтримують як оригінальні microSD, так і пізніший стандарт microSDHC (див. «SD/SDHC»).

— microSD/SDHC/SDXC. Плеєри з таким маркуванням сумісні з усіма сучасними версіями карт microSD — як самими новими microSDXC (див. «SD/SDHC/SDXC»), так і попередніми стандартами (про них див. вище).

Випускаються плеєри, мають відразу два слота під карти пам'яті — зазвичай microSD. В основному це Hi-Fi пристрою (див. «Тип»), а дана особливість у них передбачається для додаткового збільшення доступних об'ємів пам'яті: Hi-Fi контент має значний об'єм і вимагає відповідних накопичувачів.

Максимальний об'єм карти пам'яті, яку можна використовувати в плеєрі. Цей параметр безпосередньо пов'язаний з типом карти (див. вище): для кожного типу є свої обмеження за об'ємом. Водночас можливості по роботі з ємними носіями обмежуються не тільки типом карти, але і апаратною частиною плеєра. Тому чимало моделей мають більш низький обмеження за обсягом, ніж передбачається картою пам'яті — наприклад, 128 ГБ моделі з підтримкою формату SDXC (теоретичний максимум по якому складає 2 ТБ).

Зазначимо, що зустрічається і зворотна ситуація — наприклад, коли в пристрої з максимальним об'ємом до 16 ГБ заявлена підтримка тільки карт microSD (теоретичний максимум 4 ГБ). Це зазвичай означає, що плеєр може працювати і з більш новими форматами (у нашому прикладі — як мінімум microSDHC), проте з якоїсь причини в офіційних характеристиках цей момент не згадано (наприклад, виробник міг помилитися в документації).

Діапазон звукових частот, які здатний відтворювати плеєр. Чим ширше цей діапазон, тим повніше картина звуку, тим менша ймовірність, що пристрій «відріже» частина звукового спектру. Водночас при виборі за цим параметром варто враховувати кілька моментів.

По-перше, середньостатистична людське вухо здатне чути звуки приблизно від 16 Гц до 20 кГц; відхилення від цих цифр невеликі, а з віком діапазон ще більше звужується. На практиці це означає, що для нормальної чутності достатньо всього лише охопити цей проміжок. А більш широкі межі, зазначені в характеристиках плеєра, будуть скоріше маркетинговим ходом, ніж реально значущим моментом. По-друге, не варто забувати, що якість звуку визначається не тільки діапазоном, але і рядом інших характеристик плеєра — співвідношення сигнал/шум, амплітудно-частотною характеристикою і т. ін.; тому широкий діапазон сам по собі не гарантує приємного звуку. І по-третє, особливості чутного звуку багато в чому залежать також від застосовуваних навушників і їх частотного діапазону: всі переваги плеєра з широким частотним діапазоном можуть зійти нанівець, якщо частоти «обрізаються» навушниками.

Чим вище потужність, тим більш гучний звук можна отримати на навушниках, за інших рівних умов. Крім того, більш висока потужність дозволяє підключати до пристрою «вуха» з більш високим опором (хоча жорсткої залежності тут немає, і моделі з однаковою вихідною потужністю можуть мати різні обмеження по опору навушників). Однак у випадку звичайних (не Hi-Fi) плеєрів даний параметр є скоріше довідковим, ніж практично значущим: зазвичай, потужності підсилювача в таких моделях цілком достатньо, щоб «розгойдати» більшість навушників споживчого рівня. А ось для Hi-Fi пристроїв (див. «Тип») моделей вихідна потужність має ключове значення: вона визначає сумісність з високоомними «вухами» студійного класу. Докладну довідку щодо цього питання можна знайти в спеціальних джерелах.

Формати звукових файлів, з якими здатний працювати плеєр.

— MP3. Найбільш відомий з сучасних форматів цифрового звуку; підтримується практично всіма компактними плеєрами, назва MP3 навіть стало для них прозивним. Забезпечує т. зв. стиснення з втратами, коли частина звукових частот втрачається. Однак звук при стисненні обробляється таким чином, що «зникають» в основному частоти, втрата яких непомітна для людського вуха. У підсумку якість звуку може бути досить високим, і однозначно відрізнити якісний MP3 від lossless формату можна тільки на Hi-Fi апаратури.

— WAV. Ще один популярний стандарт аудіо, першопочатково розроблений для зберігання звуку на ПК. Технічно може застосовуватися для зберігання звуку в різних форматах, однак найчастіше використовується для нестисненого аудіо. За рахунок цього якість звуку може бути досить високим, а для його обробки не потрібно особливої обчислювальної потужності. Зворотною стороною цього є великий об'єм аудіофайлів — в рази більше, ніж у MP3.

— WMA. Формат аудіо, свого часу створений спеціально для операційної системи Windows. За замовчуванням використовує стиснення з втратами (хоча є і lossless-різновид WMA-кодека). WMA особливо зручний для роботи на низьких бітрейтах, при таких умовах він забезпечує кращу якість, ніж MP3, і займає менше місця. З іншого боку, у високоякісному цифровому звуці даний формат значно менш популярний.

— AAC. Фо...рмат, розроблений як потенційний спадкоємець MP3. Також забезпечує стиснення з втратами (див. вище), проте дозволяє добитися кращої якості при тому ж розмірі файлу; ця різниця особливо помітна на низьких бітрейтах. Активно просувається компанією Apple в плеєрах iPod; тим не менш, помітно поступається MP3 за поширеністю, хоча підтримується чималою кількістю плеєрів.

— OGG. Формат цифрового звуку, що передбачає стиснення з втратами, одна з потенційних альтернатив MP3. Однією з ключових особливостей OGG є те, що при кодуванні звуку бітрейт постійно змінюється; при цьому на фрагментах, де звуку немає, бітрейт падає практично до нуля (на відміну від MP3, де потік даних йде постійно, у тому числі на ділянках повній тиші). Завдяки цьому вдається досягти невеликих розмірів файлу при збереженні якості звуку. Також зазначимо, що формат OGG є відкритим і не обмежується патентами.

— FLAC. Один з форматів, що використовують стиснення звуку без втрат (lossless). При такому стисненні зберігаються всі деталі оригінального звучання, тому lossless-формати особливо цінуються досвідченими меломанами і аудіофілами. Зворотною стороною цієї якості є великі обсяги файлів. Конкретно FLAC є чи не найбільш поширених сучасних lossless-форматів. Багато в чому це пов'язано з тим, що даний стандарт не особливо вимогливий до обчислювальної потужності програвача. Завдяки цьому його підтримку можна реалізувати навіть у порівняно простих і недорогих плеєрах (на відміну від іншого популярного формату APE, див. нижче). З іншого боку, файли FLAC виходять більш об'ємними, ніж APE.

— APE. Один з популярних форматів стиснення звуку без втрат (lossless). Порівняно з іншим поширеним стандартом — FLAC (див. вище) — APE дає змогу досягти менших розмірів файлу при тій же якості. З іншого боку, для програвання таких файлів необхідна електроніка з досить високою обчислювальною потужністю, тому в компактних плеєрах сумісність з APE зустрічається порівняно рідко.

— DSD. Специфічний формат цифрового звуку, що використовує т. зв. сигма-дельта модуляцію (на відміну від імпульсно-кодової, яка застосовується в більшості інших форматів). Така модуляція передбачає дуже високу частоту дискретизації — 2822,4 кГц; однак її не можна порівнювати зі звичайною частотою дискретизації (див. вище): у цьому разі мова йде про специфічному форматі сигналу. Властивості його такі, що підтримку DSD можна передбачити навіть у тому випадку, якщо ЦАП плеєра формально має набагато меншу частоту дискретизації. Загалом даний формат вважається професійним, його підтримка зустрічається в основному в Hi-Fi моделях (див. «Тип»).

— DXD. Професійний аудіо, першопочатково створений для редагування файлів DSD (див. вище) — з технічних причин оригінальний DSD погано підходить для редагування. DXD використовує розрядність 24 біт (8 біт вище, ніж у форматі Audio CD) і частоту дискретизації 352,8 кГц (в 8 разів вище, ніж Audio CD). Як і оригінальний DSD, зустрічається переважно в Hi-Fi-плеєрах.

— AIFF. Аудіоформат, розроблений компанією Apple для комп'ютерів Mac і ноутбуків Macbook; свого роду «яблучний» аналог описаного вище WAV, також здебільшого використовується для нестисненого аудіо.

— Audible. Власний формат файлів, що використовується однойменною онлайн-магазином аудіокниг. Однією з особливостей даного формату є те, що відтворення файлу доступно лише за умови введення логіна і пароля для онлайн-магазину Audible; таким чином, підтримка цього стандарту зазвичай означає наявність клієнтської програми для доступу до магазину.

Даний список не є вичерпним, в сучасних плеєрах (особливо топової категорії) можуть підтримуватися і інші типи аудіофайлів.

— Підтримка CUE. Здатність плеєра розпізнавати і використовувати файли формату .cue. Першопочатково такі файли застосовувалися як списки треків на Audio CD, в них записувалася послідовність треків, їх тривалість і назва; у наш час файлом .cue часто супроводжуються альбоми та збірки, записані за принципом «всі треки поспіль в одному аудіофайлі». Якщо плеєр підтримує CUE, то такий аудіофайл на ньому можна слухати як набір окремих треків, перемикаючись між ними за бажанням — плеєр буде брати з файлу .cue дані про точку початку кожного треку і автоматично промотувати відтворення. Іншими словами, формат прослуховування буде таким же, як і при відтворенні музики у форматі «один файл на трек».

— Формати без втрат (lossless). Підтримка плеєром форматів аудіо, які використовують стиснення без втрат (lossless). На відміну від стиснення з втратами (у тому ж MP3), при такому стисненні звук не урізається, всі його деталі максимально зберігаються. У наш час існує декілька lossless-форматів, найбільш популярними є FLAC і APE (див. «Підтримує аудіоформати»); конкретний набір стандартів, з якими сумісний плеєр, варто уточнити окремо. Однак у будь-якому разі ця функція буде корисна тим, хто цінує максимально повне і достовірне звучання. При цьому варто врахувати два нюанси. По-перше, файли lossless...мають досить великий об'єм — один альбом може займати кілька сотень мегабайт. По-друге, для того, щоб повною мірою оцінити такий звук, потрібні високоякісні навушники, а в ідеалі — і плеєр рівня Hi-Fi (див. «Тип»).

— Формати без стиснення (uncompressed). Підтримка плеєром форматів аудіо, які не передбачають стиснення даних. Більшість таких стандартів належить до професійних, вони забезпечують дуже високу якість і достовірність звуку, однак і місця займають чимало. В якості прикладу форматів без стиснення можна назвати DSD і DXD (див. «Підтримує аудіо»).

— Робота в режимі ЦАП. Можливість роботи плеєра в режимі цифро-аналогового перетворювача (ЦАП) — коли пристрій приймає цифровий аудіосигнал із зовнішнього джерела (зазвичай USB-порту комп'ютера і видає на вихід аналоговий звук. Дана функція зустрічається в основному в Hi-Fi моделях (див. «Тип»). Вона буде корисна насамперед при виведення звуку з ПК, ноутбуків або портативних гаджетів: власні звукові карти в таких моделях нерідко бувають досить «слабкими», і при використанні зовнішнього ЦАП можна досягти набагато кращої якості звуку.

— Еквалайзер.Дана функція дозволяє регулювати гучність звучання окремих смуг частот, змінюючи таким чином загальне забарвлення звуку. Еквалайзери в сучасних плеєрах можуть мати різну кількість смуг — від 2 (низькі та високі частоти) у найпростіших моделях до 8 – 10 в прогресивних. У будь-якому разі така налаштування може стати в нагоді як для налаштування звучання під власні уподобання, так і для компенсації недоліків підключених навушників або колонок — якщо вони «провалюють» певні смуги частот. Крім того, у багатьох плеєрах є набір передналаштувань еквалайзера (пресетів), зазвичай розрахованих на різні стилі музики — «Класика», «Рок», «Поп» і т. ін.

— Підтримка aptX. Функція, що зустрічається виключно у моделях з Bluetooth (див. відповідний пункт). Технологія aptX призначена для поліпшення якості звуку, що передається по Bluetooth. При звичайному підключенні, без aptX, потік даних сильно стискається і обрізається по окремих частотах; це помітно погіршує якість звуку і може зіпсувати враження від прослуховування музики. Дана функція дозволяє усунути цей недолік: при використанні aptX потік даних передається практично без стиснення, зі збереженням вихідної якості. Зрозуміло, для цього aptX повинен підтримуватися не тільки плеєром, але і пристроєм, на який транслюється звук (навушниками, колонками тощо)

— FM-приймач. Вбудований тюнер для прийому радіопередач на FM-діапазоні. Саме цей діапазон використовує переважна більшість сучасних музичних радіостанцій, оскільки він дозволяє транслювати звук у форматі стерео. Втім, деякі моделі плеєрів підтримують і інші стандарти — наприклад, AM, в якому широко представлені станції «розмовного» жанру. Для прослуховування радіо зазвичай потрібне підключення навушників — їх дріт відіграє роль антени.

— Запис з FM-приймача. Можливість запису радіопрограм, що приймаються власним тюнером плеєра (див. вище). Ця функція стане в нагоді, якщо ви хочете «зберегти для історії» якусь подію з трансляції — цікаве ток-шоу, живий виступ улюбленої групи в студії радіостанції, дзвінок в прямий ефір тощо.

— Диктофон. Можливість роботи плеєра в режимі диктофона — на запис звуку. Зазвичай, при цьому використовується вбудований мікрофон. Загальний функціонал такого запису помітно скромніше, ніж у спеціалізованих диктофонах, однак для нескладних завдань він цілком може стати в нагоді.

— Вбудований динамік. Власний вбудований динамік дозволяє слухати музику без навушників або колонок. У деяких ситуаціях — наприклад, при спільному перегляді фільму з екрану плеєра — дана функція може виявитися дуже корисною. Правда, варто враховувати, що можливості вбудованого динаміка зазвичай досить скромні, в результаті гучність і якість звуку виходять невисокими.

— Цифрова камера. Власна цифрова камера, що дозволяє використовувати плеєр для зйомки фото і відео. Якість зйомки здебільшого невисока, проте зустрічаються і винятки — деякі моделі плеєрів за цим показником не поступаються смартфонам середнього класу. Крім того, камери в даному випадку призначені не стільки для високохудожньої зйомки, скільки для «фіксації моменту». Також варто відзначити, що розташування камери може бути різним. Найчастіше вона встановлюється на тильній стороні, але зустрічаються і плеєри з фронтальними камерами, що дозволяють знімати селфі і користуватися відеозв'язком. А найбільш прогресивні плеєри (зазвичай моделі з ОС, див. вище) можуть мати пару камер — основну і фронтальну.

Наявність у плеєра власного конектора (штекера) USB. Такий штекер закріплений на корпусі, він може робитися складним або прикриватися спеціальним ковпачком. У будь-якому разі дана особливість дозволяє підключатися до USB-роз'ємам (наприклад, для зарядки) безпосередньо, без використання додаткового кабелю; при цьому конектор завжди знаходиться під рукою — на відміну від кабелю, який можна втратити або забути.

Підтримка плеєром технології Bluetooth.

Дана технологія була розроблена для прямого бездротового зв'язку між різними пристроями. Способи її використання можуть бути різними; в разі плеєрів найпоширеніший варіант, що є практично обов'язковим для будь-якої моделі з Bluetooth – трансляція звуку на бездротові навушники, акустику або інший аналогічний пристрій (при цьому вкрай бажана наявність aptX, див. «Функції/можливості»). Крім цього, можуть передбачатися і інші способи застосування Bluetooth – зокрема, обмін файлами з іншими пристроями і дистанційне управління (плеєром або з плеєра) конкретний набір додаткових функцій варто уточнювати окремо. А версії Bluetooth (остання з яких на кінець літа 2021 це Bluetooth 5.0) говорять про прогресивність пристрою і його підвищені можливості.