Порівняння Roland JUNO-DS61 vs Yamaha PSR-S950

Кількість вбудованих тембрів звучання, передбачених у синтезаторі.

Кількість тембрів нерідко описують як число інструментів, які здатна імітувати дана модель. Однак це не зовсім вірно — швидше цей параметр можна назвати «кількість інструментів та звукових ефектів». Наприклад, один і той самий інструмент — електрогітара — з різними «прибамбасами» (дісторшн, овердрайв) буде звучати по-різному, і в синтезаторі кожна така примочка буде вважатися окремим тембром. Тембр «ударні» зазвичай об'єднує різні типи барабанів та інших ударних інструментів — іншими словами він дає змогу зобразити і «бас-бочку», і тарілки, не перемикаючи налаштувань, лише натиснувши потрібні клавіші. А деякі тембри можуть взагалі не мати аналогів серед реальних інструментів.

Чим більше вбудованих тембрів — тим ширші можливості синтезатора, тим різноманітніше звуки, які на ньому можна отримати. При цьому у висококласних моделях на зразок робочих станцій (див. «Тип») це число може досягати 1000 і навіть більше.

Кількість стилів автоакомпанементу (див. вище), першопочатково передбачених у синтезаторі, іншими словами — кількість варіантів акомпанементу, доступних користувачеві.

Чим ширший цей набір — тим вище ймовірність знайти серед цих мелодій підходящі варіанти для того чи іншого випадку. Водночас сама по собі велика кількість стилів ще не є 100 % гарантією того, що серед них виявиться відповідний, тим більше, що різні моделі синтезаторів можуть помітно різнитися за конкретим набором мелодій. Так що список не завадить уточнювати перед покупкою. Також відзначимо, що ситуацію можна виправити за рахунок стилів користувача (див. нижче) — їх підтримує чимало синтезаторів з автоакомпанементом.

Наявність режиму навчання в конструкції синтезатора.

Призначення цієї функції, зрозуміло вже з назви. В основі ж її переважно лежить наступний принцип: синтезатор сам підказує учневі, на які клавіші потрібно натиснути, відображаючи клавіатуру на дисплеї або виділяючи потрібні клавіші за допомогою підсвічування (при її наявності, див. вище). Зрозуміло, на різних рівнях навчання формат таких підказок теж буде різним: наприклад, на самому початку синтезатор підсвічує потрібні ноти до тих пір, поки вони будуть натиснуті, а на фінальному етапі виділяє їх в тому темпі, в якому потрібно грати мелодію, і оцінює точність натискань учня на потрібні клавіші. Зустрічаються й інші особливості та нюанси навчання — наприклад, режим окремого розучування партій лівої і правої руки, коли сам інструмент грає одну партію і підказує учневі, як грати другу. Крім того, практично обов'язковою для синтезатора з таким режимом є функція метронома (див. нижче).

Незалежно від конкретного функціоналу, даний режим буде дуже корисна тим, хто тільки розвиває навички гри на клавішному інструменті.

Діапазон, в якому можна змінювати темп програється синтезатором програми — автоакомпанементу, навчальної мелодії (див. вище), метронома (див. нижче), записаного семпла і т. ін.

Темп вимірюється за кількістю ударів у хвилину. Його зміна дозволяє налаштувати швидкість синтезатора під особливості ситуації — наприклад, злегка уповільнити навчальну програму, якщо у первісному темпі вона важкувата для освоєння. Чим ширше діапазон регулювання темпу — тим більше можливостей вибору у музиканта, особливо в області дуже повільних і дуже швидких темпів.

Зазначимо, що традиційний діапазон музичних темпів охоплює значення від 40 уд\хв («grave», «дуже повільно») до 208 уд/хв («prestissimo», «дуже швидко»), проте в синтезаторах він може бути і великий — наприклад, 30 – 255 уд/хв.

Наявність вбудованого метронома в конструкції синтезатора.

Метроном — прилад, який видає різкі звуки (удари) через певні короткі проміжки часу, визначені користувачем. У музиці такий прилад використовується насамперед для підтримки заданого темпу. Метроном може стати в нагоді і починаючому музиканту, для розвитку почуття ритму, і професіоналу — наприклад, при разучивании нової мелодії, особливо якщо її доведеться грати без акомпанементу і підтримувати ритм потрібно буде самостійно. Крім того, звук метронома може використовуватися і як ефект у музичних композиціях.

Підтримка синтезатором функції семплювання.

Семплами називають короткі звукові фрагменти, використані у створенні музичних композицій. Такий фрагмент може містити практично будь-який звук — від ноти на музичному інструменті або фрагмента партії ударних до сигналу сирени, пташок птиці, звуку механізму і т. ін. Конкретно ж функція семплювання передбачає можливість за допомогою синтезатора записувати семпли для подальшого використання. Запис може здійснюватися як через вбудований мікрофон, так і через аудіовхід (з зовнішнього мікрофона або іншого аудіопристрою). При цьому багато синтезатори з даною функцією здатні не тільки зберігати звук не тільки «як є», але і пропускати вхідний сигнал через контури обробки, додаючи до нього різні ефекти — ехо, «вау-вау», металеву забарвлення звуку та ін. А готові семпли, зазвичай, можна «прив'язати» на окремі клавіші синтезатора і відтворювати в реальному часі. Можливі й інші функції, залежно від рівня інструменту.

Наявність мікшера в конструкції синтезатора.

Мікшером в даному випадку називають пристосування, призначене для управління окремими звуковими каналами, з яких складається звук синтезатора загалом. Список цих каналів включає, зокрема, основний голос, накладений голос (див. «Накладення тембрів»), кілька каналів автоакомпанементу (основний, бас, ударні і т. ін.). За наявності мікшера музикант може вручну керувати цими каналами — включати і відключати деякі з них, перемикати тембр, темп, тональність і т. ін. Це значно розширює можливості використання синтезатора.

Наявність вбудованих композицій в конструкції синтезатора.

Ця функція аналогічна описаним вище автоаккомпанементу — в тому сенсі, що вона передбачає програвання композицій на самому синтезаторі. Однак, на відміну від автоакомпанементу, вбудовані композиції відіграють строго по нотах, ними неможливо керувати за допомогою акордів на лівій половині клавіатури. Іншими словами, з автоакомпанементом у музиканта є чимало свободи, а підігравати мелодії доводиться в суворій відповідності з нею.

Вбудовані композиції можуть використовуватися з різними цілями. Один з варіантів — навчання: музикант слухає еталонну запис і потім намагається її відтворити, або підіграє мелодії за заданими нотах, або імпровізує під неї ж. Крім того, в деяких випадках (наприклад, на масових заходах) може дуже стати в нагоді можливість включити синтезатор в якості програвача. Також вбудовані композиції використовують для перевірки і демонстрації загальних можливостей інструменту: передбачається, що записану композицію можна повторити засобами самого синтезатора.

Можливість накладення різних тембрів звучання синтезатора один на одного. Таким чином створюється ефект звучання двох (або навіть більше) інструментів відразу, наприклад, фортепіано і скрипки. При цьому в прогресивних моделях може передбачатися можливість виставити для різних тембрів різні налаштування, щоб однаковість видобутих нот була не так помітна — наприклад, ту ж «скрипку» можна налаштувати на плавні переходи між нотами, тоді як на «фортепіано» вони будуть звучати уривчасто.