Порівняння Casio CT-X700 vs Casio LK-120

Можливість змінювати чутливість активної механіки (див. вище) у синтезаторі.

Дана функція дозволяє налаштувати інтенсивність відгуку на натискання клавіші. Простіше кажучи, чим вище чутливість, тим голосніше і різкіше буде звук, при тій же силі натискання. Це дозволяє змінювати особливості звучання інструменту.

Також в синтезаторах з даною функцією нерідко передбачається можливість повністю відключити активну механіку і грати на "пасивної" клавіатурі. Це може пригодитись для реалістичності звучання певних тембрів, наприклад, клавесина або органу.

— Невиважена. Клавіші з дуже малою силою натискання, буквально «западають» під пальцями. Такий варіант непогано підходить для недорогих синтезаторів з пасивною механікою (див. вище), а ось в активних моделях застосовується рідко — мала сила опору ускладнює вибір оптимальної сили натискання.

— Напівзважена. Клавіші зі середньою силою натискання, не дотягують за жорсткістю до повноцінних фортепіанних, однак надають помітно більше опору, ніж невиважені. Цей варіант найбільш популярний серед інструментів з активною механікою (див. вище) — зусилля на клавішах забезпечує адекватну зворотний зв'язок і водночас гра на такому інструменті не викликає особливих труднощів навіть у тих, хто раніше мав справу лише з невиваженими клавіатурами.

— Зважена. Клавіші з високою силою натискання, порівнянної з зусиллям на класичному фортепіано. Використовуються тільки в професійних інструментах з молоточковою механікою (див. вище) — висока жорсткість є обов'язковою рисою для такої механіки (точніше, для відгуку, який вона повинна забезпечувати).

Наявність підсвічування в конструкції клавіатури.

Зазвичай, в даному випадку мається на увазі підсвічування кожної окремої клавіші. Ця функція не має особливого значення для звичайного музикування, однак може бути досить актуальна при навчанні: інструмент може підсвічувати клавіші, на які потрібно натиснути в даний момент, спрощуючи завдання для учня. Власне, наявність підсвічування найчастіше є ознакою наявності в інструменті режиму навчання (див. нижче), хоча не всякий «навчальний» синтезатор має дану функцію.

Поліфонія, підтримувана синтезатором, простіше кажучи — кількість «голосів» (тон-генераторів), яка може одночасно звучати на ньому.

Цей параметр часто описують як кількість нот, які можна одночасно взяти на клавіатурі. Однак це не зовсім вірно з тієї причини, що в багатьох тембрах одна нота може задіяти кілька тон-генераторів. У результаті, наприклад, для відтворення акорду з 3 нот в тембрі з 4 тон-генераторами на ноту буде потрібна поліфонія не менш ніж в 3*4=12 голосів. Крім того, автоакомпанемент і вбудовані композиції (див. відповідні пункти) теж використовують тон-генератори — відповідно, для ефективної роботи з цими функціями потрібно ще більше голосів.

Мінімальним значенням для більш-менш функціонального сучасного синтезатора вважається поліфонія на 32 голоси – та й то такий інструмент можна використовувати переважно для початкового навчання і нескладних мелодій. Для більш солідного застосування бажано мати хоча б 50 – 60 голосів, а в професійних моделях (зокрема, робочих станціях, де доводиться мати справу з декількома звуковими доріжками відразу) зустрічаються моделі з поліфонією на 150 тон-генераторів і більше.

Загалом більш прогресивний синтезатор, швидше за все, буде мати більш широку поліфонію, проте оцінювати клас інструменту за цим параметром можна лише дуже приблизно — інструменти з однаковим числом голосів можуть сильно відрізнятися за рівнем. Винятком з цього правила є хіба що дитячі синтезатори (див. «Тип»), що підтримуют...ь до 20 голосів.

Кількість вбудованих тембрів звучання, передбачених у синтезаторі.

Кількість тембрів нерідко описують як число інструментів, які здатна імітувати дана модель. Однак це не зовсім вірно — швидше цей параметр можна назвати «кількість інструментів та звукових ефектів». Наприклад, один і той самий інструмент — електрогітара — з різними «прибамбасами» (дісторшн, овердрайв) буде звучати по-різному, і в синтезаторі кожна така примочка буде вважатися окремим тембром. Тембр «ударні» зазвичай об'єднує різні типи барабанів та інших ударних інструментів — іншими словами він дає змогу зобразити і «бас-бочку», і тарілки, не перемикаючи налаштувань, лише натиснувши потрібні клавіші. А деякі тембри можуть взагалі не мати аналогів серед реальних інструментів.

Чим більше вбудованих тембрів — тим ширші можливості синтезатора, тим різноманітніше звуки, які на ньому можна отримати. При цьому у висококласних моделях на зразок робочих станцій (див. «Тип») це число може досягати 1000 і навіть більше.

Кількість стилів автоакомпанементу (див. вище), першопочатково передбачених у синтезаторі, іншими словами — кількість варіантів акомпанементу, доступних користувачеві.

Чим ширший цей набір — тим вище ймовірність знайти серед цих мелодій підходящі варіанти для того чи іншого випадку. Водночас сама по собі велика кількість стилів ще не є 100 % гарантією того, що серед них виявиться відповідний, тим більше, що різні моделі синтезаторів можуть помітно різнитися за конкретим набором мелодій. Так що список не завадить уточнювати перед покупкою. Також відзначимо, що ситуацію можна виправити за рахунок стилів користувача (див. нижче) — їх підтримує чимало синтезаторів з автоакомпанементом.

Кількість стилів автоакомпанементу користувача, підтримувана синтезатором, простіше кажучи — кількість додаткових стилів, яку можна записати в пам'ять на додаток до вбудованих. Зазначимо, що стилі можуть мати різний об'єм (залежно від кількості використовуваних нот), тому цей параметр нерідко виявляється не точним, а лише усереднено-приблизними.

Сучасні синтезатори можуть мати досить великий набір вбудованих стилів автоакомпанементу (див. вище), проте навіть в найбагатшому наборі може не виявитися потрібної мелодії. У світлі цього багато моделей дають змогу доповнити штатний список мелодіями користувача. Самі способи доповнення можуть бути різними: в одних моделях ці мелодії потрібно завантажувати з зовнішнього носія, в інших їх можна навіть складати вручну. Тим не менш, наявність стилів користувача дає змогу розширити асортимент мелодій автоакомпанементу, причому за бажанням самого користувача.

Діапазон, в якому можна змінювати темп програється синтезатором програми — автоакомпанементу, навчальної мелодії (див. вище), метронома (див. нижче), записаного семпла і т. ін.

Темп вимірюється за кількістю ударів у хвилину. Його зміна дозволяє налаштувати швидкість синтезатора під особливості ситуації — наприклад, злегка уповільнити навчальну програму, якщо у первісному темпі вона важкувата для освоєння. Чим ширше діапазон регулювання темпу — тим більше можливостей вибору у музиканта, особливо в області дуже повільних і дуже швидких темпів.

Зазначимо, що традиційний діапазон музичних темпів охоплює значення від 40 уд\хв («grave», «дуже повільно») до 208 уд/хв («prestissimo», «дуже швидко»), проте в синтезаторах він може бути і великий — наприклад, 30 – 255 уд/хв.

Наявність вбудованого метронома в конструкції синтезатора.

Метроном — прилад, який видає різкі звуки (удари) через певні короткі проміжки часу, визначені користувачем. У музиці такий прилад використовується насамперед для підтримки заданого темпу. Метроном може стати в нагоді і починаючому музиканту, для розвитку почуття ритму, і професіоналу — наприклад, при разучивании нової мелодії, особливо якщо її доведеться грати без акомпанементу і підтримувати ритм потрібно буде самостійно. Крім того, звук метронома може використовуватися і як ефект у музичних композиціях.