Порівняння Vincent SA-T7 vs Vincent SA-T8

— Транзисторний. Також використовується термін «напівпровідниковий», оскільки саме на таких матеріалах заснована робота транзисторів. Така елементна база є найпопулярнішою в сучасних підсилювачах: транзистори здатні забезпечити високу якість звуку з мінімумом спотворень, при цьому вони недорогі, невибагливі у використанні, не вимагають потужних систем охолодження, а також стійкі до ударів і тряски. Вони, щоправда, можуть дещо програвати лампам за «атмосферності» звучання (детальніше див. нижче); проте це вже питання особистих смаків кожного користувача.

— Ламповий. Елементна база, побудована на радіолампах. Історично цей варіант з'явився раніше транзисторного, однак зараз чисті лампові підсилювачі зустрічаються відносно рідко. Це пов'язано не тільки з високою вартістю подібних пристроїв, але і з їх великими габаритами і деякими незручностями при використанні: після включення потрібно якийсь час на «прогрів», а самі лампи мають відносно невеликий термін служби. Крім того, лампові підсилювачі значно програють транзисторним за чистотою сигналу (зокрема, коефіцієнту гармонік, див. нижче); однак цей момент назвати однозначним недоліком не можна. Річ у тім, що спотворення від лампових схем на слух значно приємніше, ніж від транзисторних; мало того, саме вони є однією зі складових горезвісного «теплого лампового звуку». Тому більшість сучасних лампових підсилювачів належить до категорії Hi-End і створю...ється в розрахунку на любителів такого звуку.

— Гібридний. Підсилювачі, що поєднують в конструкції обидва вищеописані типи схем. Завдяки цьому з'являється можливість досягти характерного «лампового» звуку при відносно невисокій вартості і прийнятних габаритах пристрою. Більшість таких моделей належить до інтегрального типу (див. вище) і поєднує попередній підсилювач на лампах і вихідні каскади на транзисторах.

Модель ламп, встановлених в підсилювачі лампового або гібридного типу (див. «Елементна база»). Від використовуваних в конструкції ламп багато в чому залежать можливості пристрою, в т. ч. дрібні деталі звучання, прямо не прописані в характеристиках. Крім того, ця інформація дозволяє певною мірою оцінити загальний рівень моделі. З іншого боку, на практиці вона може стати в нагоді хіба що максимально вимогливим слухачам, уважним до кожної дрібниці; більшості користувачів, включаючи аудіофілов, дані про тип ламп знадобляться хіба що при необхідності їх заміни.

Діапазон частот звуку, з яким здатний працювати підсилювач. Чим ширше цей діапазон, тим повніше загальна картина звучання, тим менше ймовірність того, що надто високі або низькі частоти будуть «обрізані» підсилювачем на виході. Однак потрібно враховувати, що діапазон чутних людиною звуком становить в середньому від 16 Гц до 20 кГц; зустрічаються деякі відхилення від цієї норми, але вони невеликі. Водночас сучасна Hi-Fi і Hi-End техніка може мати набагато більш широкий діапазон — найчастіше він є свого роду «побічним ефектом» висококласних схем. Деякі виробники можуть використовувати цю властивість в рекламних цілях, однак практичної цінності саме по собі воно не несе.

Відзначимо, що навіть в межах чутного діапазону не завжди має сенс гнатися за максимальним охопленням. Варто, наприклад, враховувати, що фактично чутний звук не може бути краще, ніж здатні видати колонки; тому для акустичної системи з нижнім порогом, скажімо, в 70 Гц нема чого шукати підсилювач з цим показником у 16 Гц. Також не варто забувати, що сам по собі широкий частотний діапазон абсолютно не гарантує високої якості звуку — воно пов'язано з величезною кількістю інших факторів.

Цей показник описує кількість нелінійних спотворень, що вносяться підсилювачем в оброблюваний сигнал. Такі спотворення не обов'язково сприймаються як сторонні шуми, проте вони у будь-якому разі погіршують якість звуку — наприклад, можуть зробити його більш глухим. Уникнути їх практично нереально, проте можна знизити до рівнів, нечутних для людського вуха.

Як наслідок, коефіцієнт гармонійних спотворень (гармонік) є одним з основних параметрів, що описують загальну якість звуку в підсилювачах класу Hi-Fi і Hi-End. Чим він нижчий, тим чистіше звук. Хорошим показником для сучасних підсилювачів рахуються соті частки відсотка, відмінним — тисячні і нижче. Винятком є лампові і гібридні моделі, для них допускаються досить високі коефіцієнти гармонік; докладніше див. «Елементна база».

Чутливість і динамічний опір підсилювача при подачі сигналу на лінійний вхід RCA.

Під чутливістю будь-якого входу (крім оптичного) мають на увазі найменшу напругу сигналу на цьому вході, при якому підсилювач здатний забезпечити нормальні значення номінальної потужності (див. Цей параметр визначає в першу чергу вимоги до джерела сигналу. З одного боку, напруга, що забезпечується цим джерелом, має бути не нижче вхідної чутливості підсилювача, інакше останній просто не видасть заявлених характеристик. Однак не можна допускати і значного перевищення по напрузі, інакше звук почне спотворюватися. Більш докладні рекомендації щодо вибору підсилювача по чутливості описані в спеціальних джерелах.

Для будь-якого входу, крім оптичного, вважається, що чим вище цей показник — тим менше спотворень вноситься підсилювачем в сигнал. Мінімальним рівнем вхідного імпедансу в сучасних моделях вважається 10 кОм, а в висококласних пристроях воно може досягати декількох сотень кОм.

— Euroblock. Аналоговий аудіовхід (зазвичай, лінійний), що використовує роз'єм Euroblock. Цей роз'єм, що застосовується переважно у професійній аудіотехніці, примітний тим, що кріпиться до дроту за допомогою клем. Це дуже зручно під час роботи з зачищеними від ізоляції дротами (що нерідко потрібна при професійному застосуванні): один раз прикрутити такий дріт до штекеру і підключати/відключати штекер до роз'єму Euroblock набагато простіше, ніж постійно відкручувати/закручувати клеми. Крім того, таке підключення нерідко робиться балансним (див. «XLR (балансні)» нижче). Входи цього типу зустрічаються в основному в підсилювачах інформаційного та інформаційно-концертного призначення (див. вище).

— Phono. Спеціальний вхід для підключення до підсилювача програвачів вінілових дисків; часто має індекс, який вказує на тип сумісного звукознімача, наприклад «Phono MM» або «Phono MM/MC» (докладніше див. «Додатково — Фонокоректор»). Незважаючи на поширення цифрових форматів, такі програвачі все ще високо цінуються аудіофілами за високу якість і достовірність звучання, і часто використовуються в аудіосистемах преміумкласу. Однак підключення «вертушки» має свої особливості, зокрема вимагає наявності фонокорректора (докладніше див. там само) — і стандартні входи для цієї мети непридатні. А тому наявність роз'єму Phono є обов'язковим, якщо Ви хочете використовувати підключати плеєр безпосередньо, без зовнішнього фонокорректора.

— USB B....Інтерфейс USB широко застосовується в комп'ютерній техніці для різної периферії. Наявність входу type B означає, що підсилювач може підключатися до комп'ютера в якості зовнішнього керованого пристрою (slave). Найчастіше при такому підключенні він використовується в ролі зовнішньої звукової карти або аудіоінтерфейсу — це забезпечує більш високу якість звуку і більш широкі можливості налаштування, ніж у більшості вбудованих звукових карт, навіть дорогих. Однак цим справа не обмежується: у деяких моделях через USB type B можна оновлювати прошивку або змінювати спеціальні параметри підсилювача.

— Коаксіальний S/P-DIF. Вхід для передачі звуку в цифровому вигляді, різновид інтерфейсу S/P-DIF, заснована на звичайному електричному сигналі (другий різновид, оптична, описана нижче). Зазвичай використовує поширений роз'єм типу RCA, відомий як «тюльпан», однак має досить суворі вимоги до кабелю. Пропускна здатність будь-якої версії S/P-DIF цілком достатня навіть для високоякісного багатоканального звуку, а сама коаксіальна версія простіше, дешевше і надійніше оптичної, однак більш сприйнятлива до перешкод.

— Оптичний. Вхід для передачі звуку в цифровому вигляді за допомогою світлових сигналів, через оптоволоконний кабель TOSLINK; одна з версій стандарту S/P-DIF. Головною перевагою оптоволокна перед традиційними електричними кабелями є повна нечутливість до електричних перешкод; водночас воно коштує дорожче і вимагає досить обережного поводження (зокрема, не терпить різких згинів).

— Балансний цифровий (AES/EBU). Інтерфейс AES/EBU застосовується в професійній сфері для передачі звуку в цифровому форматі. Він може використовувати кілька типів підключення; в даному випадку мається на увазі передача по т. зв. балансної лінії з використанням роз'єму XLR. І принцип балансного підключення, і сам роз'єм докладно описані в п. «XLR (балансні)» нижче — однак у випадку AES/EBU мова йде про цифровому, а не про аналоговому сигналі.

— COM-порт (RS-232). Роз'єм, застосовуваний для керування підсилювачем з комп'ютера. Через нього можна змінювати налаштування, в. ч. і досить тонкі, а в деяких моделях — навіть оновлювати прошивку. Зазвичай для таких цілей потрібне спеціальне, які може поставлятися в комплекті з підсилювачем.

— Вхід управління (ІК). Роз'єм для підключення зовнішнього інфрачервоного приймача дистанційного керування. При правильному розміщенні такий приймач дасть змогу використовувати пульт ДУ навіть у тих місцях, звідки сигнал з пульта не може дістати до основного (вбудованого) датчика — наприклад, в іншій кімнаті. Для подібних цілей можуть застосовуватися не тільки датчики у вигляді окремого пристрою, але і компоненти системи, сумісні з пультом ДУ — наприклад, плеєри або тюнери.

Кількість в конструкції підсилювача лінійних входів, що використовують інтерфейс RCA. На відміну від входу Main (див. вище), який може працювати з такими ж роз'ємами, при підключенні до лінійного RCA сигнал проходить через всі стадії обробки, передбачені в підсилювачі — наприклад, регулювання балансу або частот (див. «Регулювання») і т. ін.

Детальніше про роз'ємі див. «Вхід на підсилювач (Main)». Тут же відзначимо, що при використанні RCA в ролі лінійного інтерфейсу за один вхід вважається пара таких роз'ємів. Це обумовлено тим, що по одному коаксіальному кабелю може передаватися тільки один канал, так що для роботи зі стереозвуком необхідна саме пара.

Від кількості входів під сигнал (будь-якого типу) залежить, скільки джерел сигналу можна одночасно підключити до підсилювача. Відповідно, і вибирати модель з числа входів варто з урахуванням передбачуваної кількості таких джерел: адже легше приєднати їх всі і вибирати через пульт або панель управління підсилювача, ніж щоразу морочитися з перепідключенням.

Кількість в конструкції підсилювача стереовходів з роз'ємами XLR, мають три контакту і здатними забезпечити т. зв. балансне підключення. Відзначимо, що мова йде саме про аналоговому лінійному вході, сигнал з якого проходить через всі додаткові схеми обробки (наприклад, налаштування НЧ/ВЧ, див. «Регулювання»); не варто плутати його з Main і балансним цифрових AES/EBU — це різні інтерфейси, незважаючи на ідентичність роз'ємів.

Головна перевага такого підключення полягає в тому, що функції шумозаглушення і екранування від перешкод виконує сам кабель. Особливо цей момент корисний при необхідності з'єднати компоненти системи, розташовані на великій відстані один від одного (від 2 м): балансний кабель зберігає чистоту сигналу навіть при досить великій довжині. Про якість такого з'єднання говорить хоча б те, що балансний XLR є штатним інтерфейсом для професійних студій звукозапису. А його наявність в підсилювачі, зазвичай, говорить про високому рівні пристрою.

Входів XLR в підсилювачах зазвичай передбачається два — це мінімальна кількість, необхідна для роботи зі стереозвуком, а більшого на практиці найчастіше не вимагається.

— Регулювання НЧ. Наявність в підсилювачі окремого регулятора рівня низьких частот, простіше кажучи — гучності і басів. Співвідношення низьких і високих частот багато в чому визначає загальну картину звуку; оптимальні варіанти такого співвідношення для різних випадків будуть різними, і залежать вони від цілого ряду факторів — починаючи від типу відтвореного аудіо і закінчуючи особистими смаками слухача. У будь-якому разі регулятор НЧ дає додаткову можливість підстроювання звучання всієї системи. Він часто поєднується з регулятором ВЧ (див. нижче); фактично така комбінація являє собою найпростіший варіант еквалайзера.

— Регулювання ВЧ. Наявність в підсилювачі окремого регулятора гучності для високих частот. Зміст цієї функції повністю аналогічний описаному вище регулятору НЧ, тільки працює вона з іншого смугою частот.

— Регулювання балансу. Наявність в підсилювачі регулювання балансу між каналами. Використовується така налаштування в стереозвуке: змінюючи положення регулятора, можна збільшувати гучність для одного каналу і зменшувати — для іншого. За рахунок цього умовний центр сприйманого звуку зсувається в сторону того, динаміка, який звучить голосніше. Ця функція може бути дуже корисною для корекції звукової сцени — наприклад, якщо колонки мають різну чутливість, невдало розташовані, або сам сигнал має неправильний баланс. Водночас регулятор баланс...у вносить додаткові елементи в конструкцію, що підвищує ймовірність виникнення перешкод. А тому в підсилювачах топового класу він може взагалі не передбачатися.

— Регулювання вхідної чутливості. Можливість зміни вхідної чутливості підсилювача; детальніше про даному параметрі див. «Вхідна чутливість (лінійного входу)». Тут же відзначимо, що сама по собі регулювання може бути корисна під час роботи з декількома джерелами звуку: вона дозволяє з легкістю перенастроювати підсилювач під кожен з цих джерел, щоб забезпечити потрібний рівень потужності на виході і при цьому не допустити спотворень.

— Регулювання рівня. Наявність в підсилювачі власного регулятора рівня, простіше кажучи — системи, що дозволяє змінювати гучність звучання (за рахунок зміни фактично видається потужності). В сучасних підсилювачах домашнього призначення (див. вище) ця регулювання загальна всі канали, і вона відповідає за власне гучність; іноді використання регулятора на підсилювачі буває зручніше, ніж на іншому компоненті аудіосистеми. А ось в концертних моделях власним регулятором, зазвичай, оснащується кожен канал, завдяки чому з'являється безліч можливостей з тонкого підстроювання звуку під конкретну обстановку.

— Тонкомпенсація. Ця функція дозволяє підлаштовувати тембр звуку на невеликій гучності. Її необхідність пов'язана з тим, що людське вухо сприймає тихий звук інакше, ніж гучний; через це навіть якісне звучання на малій гучності буде здаватися «змащеним», недостатньо виразним. Тонкомпенсація виправляє цей момент, посилюючи певні частоти. Зазвичай цей режим включається користувачем за бажанням.