Порівняння VENTS Micra 150 E vs Electrolux EPVS-350

— Централізована. Потужні і продуктивні установки, розраховані на використання в якості «серця» для обширної системи вентиляції, з довгими розгалуженими повітроводами. Одна така установка може обслуговувати велику площу — наприклад, цілий поверх в офісній будівлі. А ось для приватного домашнього застосування (і інших аналогічних по масштабам завдань) навряд чи має сенс купувати подібні моделі — вони громіздкі, коштують дорого, до того ж найчастіше вимагають установки в окремому приміщенні і складних робіт з монтажу повітроводів.

— Децентралізована. Невеликі агрегати з порівняно невисокою потужністю, не розраховані на застосування з довгими внутрішніми повітроводами. Для такої моделі вимагається хіба що труба для забору зовнішнього повітря; власне, децентралізовані установки зазвичай кріпляться прямо на стіну, в місці виходу такого повітропроводу. Такий варіант оптимальний для постачання повітрям невеликих приміщень — насамперед житлових будинків та квартир; найчастіше установки цього типу відповідають одночасно і за приплив, і за витяжку (див. «Тип вентиляції»).

Штатний спосіб розміщення, передбачений конструкцією установки.

— Підвісна. Монтаж шляхом підвішування — зазвичай під самою стелею, на вбиті в нього гаки, елементи внутрішнього каркаса приміщення і т. ін. Перевагою такого розміщення є те, що агрегат не займає місця у найбільш корисному просторі (2 – 2,5 м над підлогою, там, де зазвичай знаходяться люди). Крім того, установку можна заховати за підвісною стелею. З іншого боку, сам монтаж може виявитися досить клопіткою справою. Переважна більшість настінних моделей належать до централізованих (див. «Тип»), але є й децентралізовані; для останніх, зазвичай, прихована установка не допускається.

— Настінний. Кріплення на стіну, нерідко — прямо в місці розташування каналу вентиляції. Установки цього типу нерідко мають вигляд труби з виступами по боках — труба закріплюється в каналі, пробитому в стіні, а виступи відіграють роль внутрішнього блока і зовнішнього упору. Втім, є і більш традиційні настінні агрегати. Хай там що, цей тип монтажу практично не використовується в централізованих моделях, зате вкрай популярний у децентралізованих — це обумовлено особливостями застосування того чи іншого різновиду.

— Підлоговий. Підлогові моделі є, мабуть, найбільш легкі в монтажі: важке пристрій не потрібно піднімати до стелі, не потрібно свердлити стін тощо — достатньо донести установку до місця розміщен...ня. Водночас для цього потрібно вільний простір на підлозі — причому, зазвичай, досить чимала, оскільки підлоговий монтаж популярний в основному серед централізованих вентиляційних установок. В обмежених умовах це може стати проблемою.

— Підвісна/настінна. Моделі, що допускають обидва виду установки — підвісну або настінну, на вибір. На відміну від «чисто» настінних агрегатів, найчастіше належать до централізованого типу.

— Універсальна. Моделі, що допускають встановлення будь-яким способом — підлогових, настінних або підвісним, за бажанням користувача. Найбільш зручний, але водночас дещо дорожчий порівняно з аналогами варіант.Потрібно враховувати, що кріплення для деяких способів установки може не входити в комплект постачання, і його доведеться купувати окремо.

Зазначимо, що розміщувати припливно-витяжні установки «нерідною» способом вкрай не рекомендується. Спосіб монтажу визначає не тільки конструкцію кріплень, але і деякі особливості «начинки» і функціоналу — і невідповідність вимогам по монтажу загрожує різними неприємностями, аж до поломок і навіть аварій.

Діаметр отворів, призначених для підключення повітроводів до вентиляційної установки. Чим продуктивніше установка — тим більше повітря повинні пропускати повітроводи і тим крупніше, зазвичай, монтажні отвори. А для моделей з настінним монтажем (див. вище) даний параметр визначає розмір каналу, який потрібно просвердлити в стіні для розміщення агрегата.

Додаткові функції, передбачені в конструкції установки окрім вентиляції.

— Нагрівач. Вбудований обігрівач (калорифер), призначений для нагрівання повітря, що надходить в приміщення. При цьому, на відміну від описаного вище рекуператора, для нагрівання використовується енергія з істороннього джерела – електричного нагрівача або водяного теплообмінника (див. «Тип нагрівача»). Такий спосіб нагрівання потребує додаткових витрат енергії, а водяні контури ще й досить клопіткі в підключенні. Зате він значно ефективніше: якщо повітря, що подається з рекуператора в приміщення, не може бути більш теплим, ніж те, що видувається, то для нагрівача це не проблема. Власне, дана функція використовується переважно для того, щоб підвищувати температуру приточного повітря, що подається з рекуператора (вбудованого або окремого), до температури витяжного повітря і уникати таким чином зайвих втрат тепла.

— Охолоджувач. Вбудована система, що знижує температуру повітря, що подається в приміщення. Спрощено цю функцію можна назвати «вбудованим кондиціонером» — у світлі того, що кондиціонери зазвичай використовуються саме для охолодження повітря в спекотну погоду. Власне, в деяких ситуаціях встановлення вентиляційної установки з охолоджувачем може позбавити від необхідності використовувати окремі кондиціонери. З іншого боку, такі системи досить складні і дороги, а тому застосовуються переважно рідко, в ос...новному серед централізованих установок (див. «Тип системи»).

— Зволожувач. Система, що підвищує вологість повітря, що подається в приміщення. Особливість людського організму така, що відчуття комфортного клімату залежить не від абсолютної, а від відносної вологості навколишнього повітря. Відносна ж вологість залежить не тільки від фактичної кількості водяної пари в повітрі, але і від температури: фізичні закономірності такі, що при підвищенні температури відносна вологість падає, незважаючи на те, що кількість вологи в повітрі залишається незмінною. На практиці це призводить до того, що в холодну пору року нагріте зовнішнє повітря починає здаватися сухим (звідси поширена ідея про те, що «нагрівачі сушать повітря»). Щоб уникнути цього ефекту в кліматичній техніці, включаючи приточно-витяжні установки, можуть передбачатися системи зволоження. Зазначимо, що для таких систем зазвичай потрібне підключення до системи водопроводу, або регулярне перезаправлення ємності з водою.

— Іонізатор. Система, що насичує повітря, що надходить в приміщення, негативно зарядженими іонами. «Негативний» в даному разі означає «мінусовий», у фізичному сенсі, а ось вплив таких іонів на клімат, навпаки, позитивний — повітря відчувається більш свіжим, іонізація сприяє осіданню забруднень на підлогу і стіни, забезпечує бактерицидний ефект. До того ж вважається, що іонізоване повітря корисне для здоров'я, сприяє підвищенню імунітету і відновленню після травм і хвороб.

Клас очищення повітря, якому відповідає припливно-витяжна установка.

Цей параметр характеризує, наскільки якісно агрегат здатний очистити повітря, яке подається в приміщення, від пилу та інших мікрочастинок. Найчастіше він вказується за стандартом EN 779, а найбільш поширені в вентиляційних установках такі класи:

— G3. Маркуванням G позначають фільтри грубого очищення, що розраховані на приміщення з низькими вимогами до чистоти повітря і затримують частинки розміром від 10 мкм і більше. У системах вентиляції житлових приміщень такі пристосування можуть використовуватися тільки в якості попередніх фільтрів, для доочищення буде потрібне додаткове обладнання. Клас G3 є другим за ефективністю класом грубого очищення, він позначає фільтр, що видаляє з повітря 80 – 90% т. зв. синтетичного пилу (тестового пилу, на якому проводиться випробування фільтрів).

— G4. Найбільш ефективний клас фільтрів грубого очищення (див. вище), що передбачає видалення з повітря не менше 90% частинок розміром 10 мкм і більше.

— F5. Класи з індексом F відповідають тонкому очищенню, ефективність якого оцінюється за здатністю видаляти з повітря частинки розміром від 1 мкм. Такі фільтри можуть застосовуватися для доочищення повітря в житлових приміщеннях, включаючи навіть лікарняні палати (без підвищених вимог до чистоти). F5 — найнижчий з подібних класів, що передбачає ефективність видалення такого пилу на рівні 40 – 60%.

— F6. Клас тонкого очищення (див. вище), видалення з повітря 60 – 80% частинок розміром від 1 мкм.

— F7. Клас тонкого очищення (див. вище), що відповідає видаленню з повітря 80 – 90% пилу розміром від 1 мкм.

— F8. Клас тонкого очищення (див. вище), що передбачає видалення з повітря від 90 до 95% пилу розміром 1 мкм і вище.

— F9. Найбільш ефективний клас тонкого очищення; більш висока ефективність відповідає вже надтонкому очищенню за класом H (див. нижче). Клас F9 забезпечує ефективність видалення пилу розміром від 1 мкм на рівні 95% та вище.

– H10 - H13. Класи H застосовуються для маркування фільтрів особливо тонкого (абсолютного) очищення (HEPA-фільтри), здатних видаляти з повітря частинки розміром порядку 0.1 - 0.3 мкм. Такі фільтри застосовуються в приміщеннях з особливими вимогами до чистоти повітря – лабораторіях, операційних, високоточних виробництвах тощо. Для H11 заявлено 95% поглинання. А клас H12 та H13 є найефективнішими із затримкою частинок не менше 99.95% та 99.99% відповідно.

— Вугільні фільтри. Створено на основі активованого вугілля або іншого аналогічного адсорбенту. Ефективно затримують леткі молекули різних речовин, завдяки чому добре усувають сторонні запахи. Вугільні фільтри підлягають обов'язковій заміні після вироблення ресурсу, оскільки у разі перевищення терміну експлуатації вони можуть стати джерелом шкідливих речовин.

Кількість швидкостей, на яких можуть працювати вентилятори припливно-витяжної установки.

Наявність декількох швидкостей дозволяє вибирати фактичну продуктивність установки, підлаштовуючи її під особливості поточної ситуації: наприклад, у виробничому приміщенні можна знижувати інтенсивність вентиляції на час роботи нічної зміни, де менше людей, ніж денний. А чим більше швидкостей передбачено в пристрої (при тому ж діапазоні продуктивності) — тим ширший вибір у користувача, тим простіше знайти режим, оптимально відповідає поточним потребам.

Відзначимо, що якщо в характеристиках зазначені мінімум і максимум по протоці, але не наводиться кількість швидкостей — це не обов'язково означає плавне регулювання. Навпаки, найчастіше подібні моделі регулюються традиційним чином, поступово, однак виробник з якоїсь причини вирішив не уточнювати в характеристиках кількість швидкостей.

Рівень шуму, вироблюваний припливно-витяжною установкою в нормальному режимі роботи.

Цей параметр позначається в децибелах, при цьому децибел є нелінійною одиницею: наприклад, підвищення на 10 дБ дає зростання рівня звукового тиску в 100 разів. Тому оцінювати фактичну гучність найкраще за спеціальними таблицями.

Найбільш тихі сучасні установки для вентиляції видають близько 27 – 30 дБ — це порівнянно з тиканьем настінних годин і дозволяє без обмежень використовувати таку техніку навіть у житлових приміщеннях (цей шум не перевищує відповідних санітарних норм). 40 дБ — обмеження на шум в житлових приміщеннях в денний час, цей рівень можна порівняти з промовою середньої гучності. 55 – 60 дБ — норма для офісів, відповідає рівню гучної мови або звукового фону на другорядній міській вулиці без сильного руху. А в найбільш гучні видають 75 – 80 дБ, що це можна порівняти з гучним криком або шумом двигуна вантажівки. Існують і більш детальні порівняльні таблиці.

При виборі за рівнем шуму варто враховувати, що до «гучності» самої вентиляційної установки може додаватися шум від руху повітря по повітропроводам. Особливо це актуально для централізованих систем (див. «Тип»), де довжина повітроводів може бути досить значною.

Коефіцієнт корисної дії теплообмінника, використовуваного в рекуператорі припливно-витяжної системи (див. «Функції»).

ККД прийнято визначати як відношення корисної роботи до витраченої енергії. В даному випадку цей параметр вказує, яка кількість теплоти, відібраної з витяжного повітря, рекуператор передає припливному. Розраховується ККД за співвідношенням між різницями температур: потрібно визначити різницю між зовнішнім повітрям і припливним повітрям після рекуператора, різницю між зовнішнім і витяжним повітрям, і розділити перше число на друге. Наприклад, якщо при зовнішній температурі 0 °С температура в приміщенні становить 25 °С, а рекуператор видає повітря з температурою 20 °С, то ККД складе теплообмінника (25 – 0)/(20 – 0) = 25/20 = 80%. Відповідно, знаючи ККД можна оцінити температуру на виході теплообмінника: різницю температур всередині і зовні потрібно помножити на ККД і потім вийшло число додати до зовнішньої температури. Наприклад, для тих же 80% при зовнішній температурі -10 °С і внутрішньої 20 °С температура припливу після рекуператора буде становити (20 – -10)*0,8 + -10 = 30*0,8 – 10 = 24 – 10 = 14 °С.

Чим вище ККД — тим більше тепла буде повертатися в приміщення і тим більше вийде економія на опаленні. Водночас високоефективний теплообмінник зазвичай і коштує недешево. Також відзначимо, що ККД може дещо змінюватися для певних значень зовнішньої і внутрішньої температури, при цьому виробники схильні вказувати максимальне значення цього парам...етра — відповідно, на практиці він може надаватися нижче заявленого.

— Електричний догрівач. Догрівачі, використовує електричний нагрівальний елемент. Догревателями називають пристрої, призначені для підвищення температури повітря, що надходить у приміщення; такі пристосування встановлюються за рекуператором (якщо дивитися зовні). А електричний принцип нагріву є серед догревателей найбільш популярним. Це обумовлено простотою і зручністю в монтажі: все необхідне обладнання вже знаходиться у вентиляційній установці, достатньо лише підвести живлення. Недоліком даного варіанта вважається досить високе енергоспоживання; крім того, більшість потужних електричних догревателей вимагають живлення від 400 В, а таке підключення є далеко не скрізь може знадобитися прокладання додаткової проводки.

— Водяний догрівачі. Догрівачі, що працює від водяного теплообмінника. Детальніше про догревателях загалом див. вище; теплообмінник ж підключається до системи опалення, працює від котла або іншого нагрівача. Головною перевагою даного варіанта можна назвати те, що сам по собі догрівачі не споживає електрику і нерідко обходиться дешевше в експлуатації (особливо якщо котел працює на газу або твердому паливі), притому що потужність його може бути вельми значною Крім того, направивши частину потужності опалення на догрів повітря, можна досягти більш ефективного використання потужностей котла. Водночас підключення водяного догрівачів — справа досить складна, через що подіб...ні пристрої застосовуються дещо рідше електричних.

— Водяний і електричний нагрівач. Наявність в конструкції одночасно і водяного та електричного догревателей. Детальніше про кожного різновиду див. вище; а їх об'єднання в одній установці підвищує загальну ефективність, дозволяє регулювати потужність нагріву і вибирати тип нагрівача залежно від ситуації. Наприклад, у зимовий час можна користуватися в основному водяним нагрівачем, включаючи електричний тільки при сильному зниженні температури повітря зовні, коли водяного теплообмінника вже недостатньо; а при раптовому похолоданні в теплу пору року, коли нема чого розтоплювати котел, можна включити тільки електричний догрівач і забезпечити тепло в приміщенні. З іншого боку, подібна універсальність помітно позначається на ціні, а на практиці потрібно нечасто. Тому і цей варіант особливого поширення не отримав.

— Електричний преднагреватель. Попередній електричний нагрівач, встановлений зовні щодо рекуператора — таким чином, що зовнішнє повітря потрапляє спочатку в преднагреватель, потім в рекуператор (на відміну від догревателей, які нагрівають повітря вже після теплообмінника). Крім власне нагрівання, подібне пристосування призначене ще для захисту теплообмінника від замерзання в холодну пору року (або для розморожування вже замерзлого теплообмінника).

— Електричний догрівач і преднагреватель. Конструкція, що поєднує в собі відразу два типи електричних нагрівачів — догрівачі і преднагреватель. Про особливості того й іншого див. нижче, тут же відзначимо, що таке поєднання забезпечує високу ефективність нагріву, однак і обходиться недешево.