Порівняння Onkyo TX-NR575 vs Onkyo TX-NR474

Можливість збільшити роздільну здатність відеосигналу, оброблюваного ресивером — якщо початкова роздільна здатність відео нижче. Залежно від можливостей ресивера, зокрема його портів HDMI, може зустрічатися upscaling до Ultra HD 4K та upscaling до Ultra HD 8K

Принцип апскейлінгу полягає в тому, що відео порівняно невисокої роздільної здатності за допомогою спеціальних алгоритмів доповнюється необхідною кількістю пікселів. За рахунок цього при відтворенні такого відео якість «картинки» виходить помітно вищою, ніж без апскейлінгу (хоча і дещо нижчою, ніж у контенту, спочатку записаного в UltraHD). Спеціально шукати ресивер з цією функцією має сенс у тому випадку, якщо ви плануєте використовувати його з екраном 4K або 8K .

Можливість використання ресівера для одночасної передачі сигналів від різних джерел на екрани і акустичні системи, розташовані в різних місцях (зонах). Наприклад, у великому будинку можна одночасно транслювати фільм з Blu-ray плеєра на екран у великій кімнаті, телепередачу — на телевізор на кухні і радіопрограму на колонки в бібліотеці. Ще один варіант використання Multi-Zone — розважальні центри з кількома приміщеннями різного типу (наприклад, кінозал, роллердром і кафе).

Максимальна кількість окремих каналів звуку, яку ресивер здатний видати на зовнішню акустику. Ця інформація вказується для всіх типів пристроїв (див. вище): навіть AV-процесори, які не мають підсилювача потужності, часто оснащуються досить широким набором інструментів для оброблення аудіо (причому цей набір іноді навіть ширше, ніж в моделях з підсилювачами).

Даний параметр вказується двома числами – кількість основних каналів і, через точку, кількість басових (сабвуферних). Наприклад, маркування 2.1 означає два традиційних канали стерео і один канал низьких частот. Втім, 2.1 і 3.1 – це досить скромні показники за мірками сучасних AV-ресиверів, пристрої такого формату зустрічаються вкрай рідко – навіть в бюджетній категорії велику популярність отримали багатоканальні моделі 5.1, 5.2, 7.1 і 7.2. Пристрої на 6 основних каналів (плюс 1 або 2 сабвуфера – 6.1 або 6.2) – теж досить рідкісний варіант, так само як і ресивери зі звуком 8.4. Водночас це далеко не найпрогресивніший варіант – у продажу можна зустріти рішення на 9 (9.1, 9.2), 11 (11.0, 11.1, 11.2), 12 (12.4), 13 (13.2...), 15 (15.1, 15.2, 15.4) і навіть 16 (16.0) основних каналів.

Відзначимо також, що крім формату, зазначеного в даному пункті, AV-ресивер зазвичай здатний працювати і з більш скромними варіантами. Наприклад, пристрій 5.1 без проблем впорається з контентом 2.1 або навіть 2.0. А ось опис основних форматів звуку, які застосовуються в сучасних AV-ресиверах:

— 2.1. Класичний двоканальний стереозвук, доповнений НЧ-каналом під сабвуфер. «Об'ємність» такого звуку досить обмежена: вона дає змогу імітувати зрушення джерела звуку ліворуч або праворуч, проте не охоплює простору з боків і ззаду від слухача. Саме тому ресиверів подібного формату випускається дуже небагато — сучасні технології дають змогу без особливих труднощів передбачити в такій техніці більш прогресивне багатоканальне звучання.

— 3.1. Вдосконалений варіант описаної вище 2.1 – з додатковим фронтальним (по центру) динаміком. Такий формат дещо підвищує достовірність звучання, проте все одно не дотягує до повноцінного багатоканального звуку.

— 5.1. Один з класичних форматів об'ємного звуку, здатного забезпечити ефект «оточення». Фактично 5 основних каналів (центральний, лівий-правий фронтальні і лівий-правий тилові) вважаються мінімумом, необхідним для забезпечення повноцінного об'ємного звучання. А всього один канал під сабвуфер, з одного боку, забезпечує мінімальну достовірність низьких частот, з іншого — гарантує простоту встановлення і налаштування «саба».

— 5.2. Розширення описаного вище 5.1 з двома каналами під сабвуфери замість одного. Це підвищує якість звучання басів, що може виявитися особливо корисним для фільмів з великою кількістю спецефектів, записів живих виступів тощо.

— 6.1. Найчастіше даний формат являє собою аналог 5.1 (див. вище), доповнений центральним тиловим каналом. Це збільшує точність передачі звуку в задній частині сцени. Втім, з низки причин даний варіант поширення не отримав.

— 6.2. Розширення описаного вище формату 6.1, з 2 каналами під сабвуфери і поліпшеною якістю звучання НЧ. Також зустрічається вкрай рідко.

— 7.1. У такому форматі звуку п'ять класичних основних каналів, аналогічних системі 5.1, доповнені ще двома каналами загального призначення. У класичній версії звуку 7.1 ці два канали розташовуються з боків від слухача — таким чином, за бокову і задню частину звукової сцени відповідають не дві (як в 5.1), а чотири колонки, що позитивно позначається на достовірності. Крім цього, в AV-ресиверах можуть підтримуватися і інші, більш специфічні різновиди 7.1 – наприклад, з двома додатковими фронтальними колонками (ливоруч/праворуч від центру або над основними фронтальними каналами), з додатковими тиловим каналом і центральним верхнім каналом тощо. Ці нюанси варто уточнювати за характеристиками кожного конкретного пристрою.

— 7.2. Варіація формату 7.1 (див. вище), що передбачає два окремих сабвуфера; це збільшує точність передачі низьких частот і розширює можливості по їх підлаштуванню.

— 8.4. Специфічний варіант, що зустрічається в одиничних моделях AV-ресиверів. Є не стільки загальноприйнятим форматом звуку, скільки ілюстрацією прогресивних можливостей по конфігурації: до пристрою можна підключити до 8 основних динаміків і до 4 сабвуферів, що дає досить великі можливості з тонкого налаштування (однак і обходяться такі можливості недешево).

— 9.1. Найбільш поширений варіант подібного звуку — 9.1 Surround – передбачає 7 основних каналів, як в класичних системах 7.1 (центр, лівий/правий фронт, лівий/правий боковий, два тилових) плюс два верхніх динаміка над фронтальними колонками. За рахунок цього звукова сцена додатково розширюється по вертикалі, що сприяє подальшому підвищенню достовірності. Знову ж таки, існують і інші, більш специфічні варіанти даного формату, але вони зустрічаються рідше і їх підтримку конкретним ресивером варто уточнювати окремо.

— 9.2. Модифікація вищеописаного формату 9.1, доповнена другим сабвуфером для більш точного і якісного відтворення низькочастотного звуку.

— 11.1. Подальше, після 9.1, розширення і вдосконалення ідеї багатоканального звуку. Зазвичай в системах 11.1 п'ять «класичних» основних каналів (див. 5.1) доповнені ще шістьма за наступною схемою: два динаміка ліворуч і праворуч від центрального (на додаток до лівого і правого фронтального), два верхніх динаміка над основними фронтальними і ще два — над основними тиловими. Це значно збільшує точність передачі об'ємного звуку і додає можливість його зміщення не тільки по горизонталі, але і по вертикалі. Однак ціна і складність налаштування у таких систем відповідна, тому вони розраховані швидше на професійну сферу (наприклад, кінозали розважальних центрів), ніж на домашнє застосування.

— 11.2. Формат, аналогічний описаному вище 11.1, проте доповнений другим сабвуфером — для достовірності відтворення НЧ, а іноді і перекриття додаткового простору.

— 11.0. Дуже рідкісний і специфічний варіант – 11 основних каналів без каналу під сабвуфер. Як правило, ресивери даного формату являють собою дорогі професійні пристрої, розраховані на використання паралельно з іншою прогресивною технікою (як мінімум — окремим програвачем і підсилювачем для низьких частот).

— 12.4. Варіант, характерний для AV-ресиверів топового класу, розрахованих на роботу з усіма існуючими форматами об'ємного звуку (включаючи «справжнє» 3D-звучання) і забезпечують надзвичайно широкі можливості з налаштування (правда, за відповідну ціну).

— 13.2. Ще один формат, характерний для AV-ресиверів рівня «люкс» і аналогічний описаному вище 12.4 (за винятком відмінностей в числі каналів, які в даному разі не критичні).

— 15.1. Вельми рідкісний і недешевий варіант, розрахований на використання переважно в прогресивних акустичних системах — зокрема, залах невеликих кінотеатрів.

— 15.2. Аналог формату 15.1 (див. вище), в якому кількість басових каналів збільшено до 2. Традиційно, це робиться для поліпшення якості низьких частот, підвищення достовірності їх звучання і розширення можливостей з налаштування.

— 15.4. Подальше розширення багатоканального звуку з 15 основними каналами, що передбачає цілих 4 низькочастотних канали — що дає змогу досягти дуже потужних і достовірних басів.

— 16.0. Найпрогресивніший формат, що зустрічається в сучасних AV-ресиверах. Як і у разі з 11.0 (див. вище), відсутність каналів сабвуфера означає, що пристрій розрахований переважно на застосування в ролі компонента великої аудіосистеми, де за низькі частоти відповідає повністю окремий сегмент. Приклад застосування таких систем – повнорозмірні зали кінотеатрів.

Можливість роботи ресивера в режимі Bi-amping та/або Tri-amping.

Базовий принцип обох цих режимів полягає в тому, що звуковий сигнал розділяється на кілька частотних смуг (НЧ і ВЧ для Bi-amping, у разі Tri-amping окремо виділяються середні частоти), і кожна смуга обробляється своїм підсилювачем і виводиться на свій спеціалізований набір динаміків. Таким чином можна досягти помітного поліпшення якості звуку. Однак варто враховувати, що конкретна реалізація цієї функції AV-ресіверах може бути різною. Найпростіший варіант передбачає два або три вбудованих підсилювача потужності, кожен з яких виводить весь звуковий діапазон на свій комплект роз'ємів. До такого пристрою потрібно підключати зовнішній кросовер (частотний фільтр) або колонки з вбудованими фільтрами для кожної смуги частот. Більш прогресивні ресивери можуть оснащуватися власними вбудованими кросоверами, і в таких випадках на кожен підсилювач з комплектом роз'ємів виводиться лише частина частотного діапазону; це позбавляє від необхідності використовувати зовнішні частотні фільтри. Однак у будь-якому разі для використання Bi/Tri-amping потрібні колонки з підтримкою такого формату підключення.

— AirPlay. Технологія передачі мультимедійних даних через бездротове з'єднання (Wi-Fi). Розроблена компанією Apple, призначена переважно для трансляції контенту з різної «яблучної» техніки (насамперед портативних гаджетів) на сумісні зовнішні пристрої. Дозволяє передавати файли (в режимі потокового аудіо, детальніше див. «Тюнер і відтворення»), а також зображення, текстові дані і навіть відео. Наявність AirPlay в ресивері дасть змогу підключати до нього техніку Apple з підтримкою цієї технології для прямого відтворення, а також виводити на зовнішній екран (наприклад, телевізор) інформацію про файли — назву композиції, ім'я виконавця і т. ін.

— AirPlay 2. Друга версія описаної вище технології AirPlay, випущена в 2018 році. Одним з основних нововведень, представлених у цьому оновленні, стала підтримка формату «мультирум» — можливість одночасно транслювати декілька окремих аудіосигналів на різні сумісні пристрої, які встановлені в різних місцях. Таким чином можна, наприклад, включити на телевізорі у вітальні чергову серію улюбленого серіалу з iPhone, а на кухні — розслаблюючу музику з iPod, і т. ін. Крім того, AirPlay 2 отримала ряд інших поліпшень — удосконалення буферизації, можливість потокової трансляції на стереоакустику, а також підтримку голосового управління через Siri.

— Chromecast. Оригінальна назва —...Google Cast. Технологія трансляції контенту на зовнішні пристрої, розроблена Google. Дозволяє передавати на AV-ресивер відео і аудіо з комп'ютера або мобільного пристрою, трансляція стандартно здійснюється через Wi-Fi, при цьому приймач і джерело сигналу повинні знаходитися в одній Wi-Fi мережі (виняток становлять медіаплеєри Chromecast). Технологія Chromecast підтримує два режими — власне трансляцію через спеціальні програми (доступні для Windows, macOS, Android і iOS) і «відззеркалювання вмісту, відкритого в браузері Google Chrome, на зовнішньому екрані.

— Wi-Fi. Бездротовий інтерфейс, який застосовується насамперед для побудови комп'ютерних мереж. Відповідно, AV-ресіверів його наявність може знадобитися насамперед для реалізації мережевих функцій — потокового аудіо, Інтернет-радіо (див. «Тюнер і відтворення»), AirPlay (див. вище), DLNA (див. нижче). Підключення до комп'ютерних мереж може здійснюватися і через дротовий інтерфейс LAN (див. нижче), однак Wi-Fi зручніший за рахунок відсутності дротів і можливості роботи крізь перешкоди (включаючи стіни) на відстань у кілька десятків метрів. Крім того, в деяких моделях дана технологія може використовуватися також для прямого зв'язку з іншими пристроями — наприклад, для використання смартфона або планшета в якості пульта ДУ, або для прямої трансляції відеосигналу по технології Miracast або в іншому аналогічному форматі.

— Bluetooth. Технологія прямого бездротового зв'язку між різними електронними пристроями; працює на дистанції близько 10 м, хоча деякі специфічні формати роботи і забезпечують більший радіус дії. Технічно може застосовуватися для різних цілей, залежно від підтримуваних конкретним пристроєм протоколів; в AV-ресіверах найчастіше зустрічаються два протоколи — A2DP для бездротової трансляції аудіосигналу і AVRCP для дистанційного управління. У першому випадку мова звичайно йде про передачу сигналу з зовнішнього пристрою (смартфона, ноутбука і т. ін.) на ресивер; теоретично можливий і протилежний варіант — трансляція звуку на Bluetooth-навушники або акустику, проте з низки причин цей формат роботи в AV-ресіверах майже не зустрічається. AVRCP, зі свого боку, дозволяє застосовувати зовнішній гаджет (наприклад, той самий смартфон) в якості пульта ДУ.

— LAN. Стандартний інтерфейс для дротового підключення різної техніки (включаючи AV-ресивери) до комп'ютерних мереж, у т. ч. для виходу в Інтернет. Через наявності дроту менш зручний в підключенні, ніж описаний вище Wi-Fi. З іншого боку, LAN-з'єднання виграє по надійності з'єднання і фактичній швидкості передачі даних — особливо якщо в мережі працює багато бездротових пристроїв, і канали Wi-Fi завантажені (що зустрічається нерідко, оскільки Wi-Fi модулі досить популярні в сучасній електроніці). Тому для роботи з великими об'ємами даних — наприклад, перегляду відео високої роздільної здатності через DLNA (див. нижче) — краще підходить саме LAN.

— RS-232. Дротовий інтерфейс, першопочатково з'явився в комп'ютерній техніці. В AV-ресіверах його можна назвати службовим: передача контенту через цей роз'єм не здійснюється, проте через нього можна підключити пристрій до комп'ютера і дистанційно змінювати налаштування, а також оновлювати прошивку.

— MHL. Дротовий високошвидкісний інтерфейс для передачі мультимедійних даних (відео та аудіо) з мобільних пристроїв на зовнішні екрани. Пропускна здатність дозволяє працювати із зображенням високого, а то й надвисокої роздільної здатності, а також багатоканальним звуком. Також при підключенні може здійснюватися зарядка гаджета. У мобільних пристроях сигнал MHL виводиться через стандартний порт microUSB; а роль входу в AV-ресіверах (та в іншій стаціонарній техніці) грає роз'єм HDMI (див. нижче) — однак не будь який, а лише першопочатково сумісний з MHL і той який має відповідне маркування. Випускаються перехідники для підключення до звичайного HDMI, однак додаткові функції (на зразок тієї ж зарядки) при такому з'єднанні можуть виявитися недоступними.

— DLNA. Технологія, застосовувана для об'єднання різних електронних пристроїв в єдину цифрову мережу з можливістю безпосереднього обміну контентом. Пристрої, для яких заявлена підтримка цього стандарту, здатні ефективно взаємодіяти незалежно від фірми-виробника. AV-ресивер з DLNA може, наприклад, програвати фільм безпосередньо з жорсткого диска комп'ютера в сусідній кімнаті, або передавати на телевізор фотографії зі смартфона. Підключення до Мережі може здійснюватись як провідним (LAN), так і безпровідних (Wi-Fi, див. вище) способом.

— Roon Tested. Акредитація Roon Tested означає сумісність AV-ресивера з популярною аудіофільською платформою для відтворення потокової музики Roon. Моделі з відповідною сертифікацією пройшли низку тестів та задовольняють стандартам якості, які необхідні для бездоганної роботи з Roon. При цьому забезпечується зручне керування та організація контенту в рамках платформи.

— Узгодження Remote control. Функція, що дозволяє з'єднати AV-ресивер з іншим пристроєм (наприклад, Blu-ray плеєром або зовнішнім підсилювачем) і керувати обома пристроями з одного пульта ДУ. При купівлі техніки з подібною функцією потрібно обов'язково уточнювати сумісність — зазвичай, працювати в подібній «зв'язці» може тільки апаратура одного виробника, і навіть у таких випадках можливі свої нюанси за погодженням.

— Голосовий асистент. Підтримка ресивером голосового асистента. Найбільшою популярністю в наш час користуються такі асистенти:

• Google Assistant
• Apple Siri
  
• Amazon Alexa

Однак можлива поява й інших рішень. У будь-якому разі варто зазначити, що мова йде не про вбудований в сам ресівер помічник, а про сумісність з зовнішніми пристроями, що мають дану функцію (наприклад, зі смартфоном або планшетом). Але навіть така сумісність дозволяє віддавати ресиверу команди голосом — це нерідко буває зручніше, ніж більш традиційні способи управління. Конкретний набір підтримуваних команд і мов може бути різним — залежно від голосового асистента і його конкретної версії.

Декодер загалом можна описати як стандарт, у якому записаний цифровий звук (нерідко багатоканальний). Для нормального відтворення звуку необхідно, щоб відповідний декодер підтримувався пристроєм. Першими ластівками багатоканального декодування були Dolby Digital та DTS, поступово покращуючись та приносячи нові фішки. Заключною стадією на 2020 рік стали декодери Dolby Atmos та DTS X. А проміжними були Dolby TrueHD, Dolby Pro Logic II, DTS-HD, DTS ES, DTS Neural: X, DTS Neo (6, X).

- Dolby Atmos. Декодер, який використовує не жорсткий розподіл звуку каналами, а обробку аудіооб'єктів, завдяки чому може застосовуватися практично з будь-яким числом каналів на відтворювальній системі — звук буде розділений між каналами з таким розрахунком, щоб кожен аудіооб'єкт був чутний максимально близько до місця, що покладається для нього. При використанні Dolby Atmos дуже бажаним вважається наявність стельових колонок (або динаміків, спрямованих у стелю). Втім, у крайньому випадку можна обійтися без них.

— DTS X. Аналог описаного вище Dolby Atmos, коли звук розподіляється не окремими каналами, а через аудіооб'єкти....У цифровому сигналі міститься інформація про те, де (за задумом режисера) повинен знаходитися об'єкт, що чує користувач і як він повинен переміщатися, а процесор відтворюючого пристрою обробляє цю інформацію і визначає, яким саме чином потрібно розподілити звук по наявних каналах, щоб домогтися необхідної локалізації. Завдяки цьому DTS X не прив'язаний до конкретної кількості звукових каналів - їх може бути скільки завгодно, система автоматично розділить звук по них, вимагаючи потрібного звучання. Також відзначимо, що цей декодер дає змогу окремо регулювати гучність діалогів.

- IMAX Enhanced. Знак відповідності IMAX Enhanced присвоюється обладнанню, яке відповідає вимогам сертифікації аудіопристроїв від компанії IMAX Corporation. У поєднанні зі звуковою технологією DTS забезпечується фірмове звучання "як у IMAX-кінотеатрах" у себе вдома. Найбільш точне відтворення такого аудіо можливе у системах з великою кількістю каналів (від 5.1 і більше). Зазначимо, що для ефекту повного занурення сертифікація IMAX Enhanced має поширюватись і на відеообладнання для відтворення контенту (телевізор, проектор тощо).

Наявність входу Phono в конструкції AV-ресивера.

Вхід даного типу використовується для підключення програвачів вінілових дисків. Незважаючи на широку популярність цифрових носіїв, класичні вінілові платівки не сходять зі сцени. І справа не тільки в ностальгії: багато аудіофілів вважають, що саме платівка забезпечує найбільш достовірне і повне звучання, тому програвачі для вінілу досить часто зустрічаються у висококласних аудіосистемах. Однак звук з такого програвача необхідно пропускати через фонокоректор, інакше ні про яку якість мови йти не може. Для цих цілей в висококласній апаратурі, включаючи AV-ресивери, і передбачається вхід Phono: сигнал, що надходить на цей вхід, подається на вбудований фонокоректор. Це дає змогу підключати програвачі для вінілу напряму, без додаткового зовнішнього обладнання.

Варто мати на увазі, що фонокоректори можуть бути розраховані на різні види звукознімачів — ММ або MC; тому перед підключенням варто уточнити, чи сумісний вхід Phono зі звукознімачем Вашого програвача. Втім, багато ресиверів з даною функцією оснащуються універсальним фонокоректором MM/MC.

Кількість аналогових стереовиходів RCA, передбачених у конструкції AV-ресивера.

Сам по собі роз'єм RCA (в просторіччі — «тюльпан») може застосовуватися в різних інтерфейсах. Однак конкретно в даному випадку мова йде про лінійний аудіовихід, відповідальному за аналоговий звук. RCA— найбільш популярний роз'єм, що застосовується в сучасній аудіотехніці для таких виходів. При цьому мова може йти як про стандартні виходи для підключення колонок, так і про роз'ємах REC, призначених для підключення до ресивера записуючого пристрою і відрізняються незмінним рівнем сигналу. (втім, таких виходів рідко буває більше одного). Крім того, тут враховуються також виходи передпідсилювача.

Зазначимо, що роз'єми цього типу прийнято вважати по парах; іншими словами, один вихід складається з двох роз'ємів RCA. Це пов'язано з тим, що по одному дроту в даному випадку може передаватися тільки один канал аналогового звуку; відповідно, для передачі стерео потрібно два гнізда RCA.

Кілька виходів RCAпозволяют підключати до ресивера одночасно кілька комплектів акустики — наприклад, для трансляції звуку відразу в декількох кімнатах або для запису звуку паралельно з його прослуховуванням.

Найбільша потужність, споживана ресивером під час роботи у штатному режимі. Від цього параметра залежить енергоспоживання пристрою, тому якщо економія енергії має для Вас вирішальне значення — варто звернути на нього увагу. Також інформація про споживаної потужності стане в нагоді в тому випадку, якщо у Вас є сумніви з приводу заявлених характеристик вбудованого підсилювача: якщо сумарна потужність всіх каналів більше, ніж загальна споживана потужність ресивера — значить, десь в цифрах є помилка.