Порівняння Deepcool LUCIFER K2 vs Deepcool Gabriel

Напрямок, в якому з активного кулера (див. «Тип») виходить потік повітря.

Даний параметр актуальний перш за все для моделей, що використовуються з процесорами, варіанти ж можуть бути такими:

— Убік (розсіювання). Формат роботи, характерний для кулерів так званої вежевої конструкції. У таких моделях вентилятор встановлений перпендикулярно підкладці, що контактує з процесором, завдяки чому повітряний потік рухається паралельно материнській платі. Це забезпечує максимальну ефективність: нагріте повітря не повертається до процесора та інших компонентів системи, а розсіюється в корпусі (і практично відразу виходить назовні, якщо в комп'ютері є хоча б один корпусний вентилятор). Головний недолік даного варіанта – велика висота конструкції, яка може ускладнити її розміщення в деяких системниках. Однак у більшості ситуацій цей момент не є принциповим – особливо якщо мова йде про потужну систему охолодження, розраховану на прогресивну систему з продуктивним «гарячим» процесором. Так що саме бокове розсіювання в наш час є найбільш популярним варіантом — особливо в кулерах з максимальним TDP 150 Вт і вище (хоча і скромніші моделі нерідко використовують дане компонування).

— Вниз (на материнку). Подібний формат роботи дає змогу «укласти» вентилятор з радіатором плазом на материнську плату, помітно зменшивши висоту всього кулера (в порівнянні з моделями, що використовують бокове видування). З іншого боку, даний формат роботи не характеризується ефектив...ністю – адже перш ніж розсіятися по корпусу, гаряче повітря знову обдуває плату з процесором. Так що в наш час даний варіант зустрічається порівняно рідко, причому переважно в малопотужних кулерах з допустимим TDP до 150 Вт. А звертати увагу на подібні моделі варто переважно тоді, коли простору в корпусі небагато і невелика висота кулера важливіша, ніж висока ефективність.

Максимальний TDP, який забезпечується системою охолодження. Відзначимо, що даний параметр вказується тільки для рішень, оснащених радіаторами (див. «Тип»); для окремо виконаних вентиляторів ефективність визначається іншими параметрами, насамперед значеннями повітряного потоку (див. вище).

TDP можна описати як кількість тепла, яке система охолодження здатна відвести від обслуговуваного компонента. Відповідно, для нормальної роботи всієї системи потрібно, щоб TDP системи охолодження був не нижче тепловиділення цього компонента (дані по тепловиділенню зазвичай зазначаються докладні характеристики комплектуючих). А краще всього підбирати охолоджувачі з запасом по потужності хоча б у 20 – 25 % — це дасть додаткову гарантію на випадок форсованих режимів роботи і нештатних ситуацій (у тому числі засмічення корпусу і зниження ефективності повітрообміну).

Що стосується конкретних чисел, то найбільш скромні сучасні системи охолодження забезпечують TDP до 100 Вт, найбільш прогресивні — до 250 Вт і навіть вище.

— Авто (PWM). Тип автоматичного регулятора, застосовуваний у системах охолодження для процесорів. Принцип такого регулювання полягає в тому, що автоматика відстежує поточне навантаження на CPU і підлаштовує під неї режим роботи вентилятора. Таким чином, система охолодження працює «на випередження»: вона фактично запобігає підвищення температури, а не усуває його (на відміну від описаного нижче терморегулятора). Недоліки подібної автоматики — висока вартість і додаткові вимоги до сумісності: функція PWM повинна підтримуватися материнською платою, а енергія на вентилятор повинна подаватися через роз'єм 4-pin (див. «Живлення»).

— Ручний. Ручний регулятор, що дозволяє виставити швидкість обертання за бажанням користувача. Головними його перевагами є можливість довільної підстроювання, так і надійність: автоматика не завжди реагує оптимально, і в продуктивних системах користувачеві іноді краще брати управління у свої руки. З іншого боку, ручне управління дорожче, а також складніше у застосуванні — воно потребує підвищеної уваги до стану системи, а при неуважному відношенні значно підвищується ймовірність перегріву.

— Ручний/авто. Поєднання вищенаведених двох систем: основне регулювання здійснюється за рахунок PWM, а ручний регулятор служить для обмеження максимальної швидкості обертання. Досить зручний і прогресивний варіант, що розширює можливості вирівнювання і при цьому не потребує постійного контролю температури, як при...чисто ручне налаштування. Щоправда, і коштує такий функціонал недешево.

— Перехідник (резистор). У цьому випадку регулювання обертів проводиться за рахунок зниження напруги, що подається на вентилятор. Для цього він підключається до блоку живлення через перехідник-резистор. Це своєрідна альтернатива ручному регулюванні: перехідники коштують недорого. З іншого боку, вони набагато менш зручні: єдиний спосіб змінити швидкість обертання при такому регулюванні — власне поміняти перехідник, а для цього доводиться відключати систему і лізти в корпус.

— Терморегулятор. Автоматичне регулювання обертів за даними з датчика, що вимірює температуру охолоджуваного компонента: при підвищенні температури інтенсивність роботи також підвищується, і навпаки. Такі системи простіше описаних вище PWM, до того ж можуть застосовуватися практично для будь-яких компонентів системи, не тільки для процесора. З іншого боку, вони мають велику інерцію і час реакції: якщо PWM запобігає нагрів заздалегідь, то терморегулятор спрацьовує від вже сталося підвищення температури.

Можливість замінити штатний вентилятор силами самого користувача – без звернення до сервісного центру або до фахівців-ремонтників. Максимум, що може знадобитися для такої процедури — найпростіші інструменти на зразок викрутки; іноді вони навіть першопочатково входять до комплекту системи охолодження.

Вентилятор, як найбільш рухома частина будь-якої системи охолодження, більше інших частин схильний до поломок і збоїв. У подібних ситуаціях дешевше (а найчастіше — і розумніше) замінити лише цю частину, а не купувати цілу нову систему. Також, при бажанні, можна поміняти і справний вентилятор — наприклад, на більш потужний або менш шумний.

Кількість теплових трубок в системі охолодження

Теплова трубка являє собою герметичну конструкцію, в якій знаходиться легкокипляча рідина. При нагріванні одного кінця трубки ця рідина випаровується і конденсується в іншому кінці, відбираючи таким чином тепло у джерела нагрівання і передаючи його охолоджувачу. У наш час такі пристосування широко застосовуються переважно в процесорних системах охолодження (див. «Призначення») – вони з'єднують між собою підкладку, яка безпосередньо контактує з CPU, і радіатор активного кулера. Виробники підбирають кількість трубок, орієнтуючись на загальну продуктивність кулера( див. «Максимальний TDP»); однак моделі зі схожими показниками TDP все ж можуть помітно відрізнятися за даним параметром. У таких ситуаціях варто враховувати наступне: збільшення числа теплових трубок підвищує ефективність передачі тепла, проте збільшує також габарити, вагу і вартість всієї конструкції.

Що стосується кількості, то в найпростіших моделях передбачається 1 – 2 теплові трубки, а в найбільш прогресивних і потужних процесорних системах ця кількість може становити 7 і більше.

Матеріал, з якого виконана підкладка системи охолодження — поверхня, що безпосередньо контактує з охолоджуваним компонентом (найчастіше з процесором). Цей параметр особливо важливий для моделей з використанням теплових трубок (див. вище) , хоча він може вказуватися і для кулерів без цієї функції. Варіанти можуть бути такими: алюміній, нікельований алюміній, мідь, нікельована мідь. Детальніше про них.

— Алюміній. Традиційний, найбільш поширений матеріал підкладки. При відносно невисокій вартості алюміній має непогані характеристики теплопровідності, легко піддається шліфовці (необхідної для щільного прилягання) і добре протистоїть появі подряпин і інших нерівностей, а також корозії. Правда, за ефективністю тепловідведення цей матеріал все ж поступається міді — однак це стає помітно переважно в прогресивних системах, що вимагають максимально високої теплопровідності.

— Мідь. Мідь коштує помітно дорожче алюмінію, проте це компенсується більш високою теплопровідністю і, відповідно, ефективністю охолодження. До помітних недоліків цього металу можна віднести деяку схильність до корозії під дією вологи і певних речовин. Тому в чистому вигляді мідь використовується порівняно рідко — частіше зустрічаються нікельовані підкладки (див. нижче).

— Нікельована мідь. Підкладка з міді, що має додаткове покриття...з нікелю. Таке покриття збільшує стійкість до корозії і подряпин, при цьому воно практично не впливає на теплопровідність підкладки і ефективність роботи. Правда, дана особливість дещо збільшує ціну радіатора, однак вона зустрічається переважно у висококласних системах охолодження, де цей момент практично непомітний на тлі загальної вартості пристрою.

— Нікельований алюміній. Підкладка з алюмінію з додатковим покриттям з нікелю. Про алюміній загалом див. вище, а покриття підвищує стійкість радіатора до корозії, появи подряпин і нерівностей. З іншого боку, воно позначається на вартості, притому що на практиці для ефективної роботи нерідко буває цілком достатньо і чистого алюмінію (тим більше що цей метал сам по собі досить стійкий до корозії). Тому даний варіант розповсюдження не отримав.

Тип сокету — роз'єму для процесора — з яким (якими) сумісна відповідна система охолодження.

Різні сокети розрізняються не тільки за сумісністю з тим чи іншим CPU, але і за конфігурацією посадкового місця для системи охолодження. Так що, купуючи процесорну систему охолодження окремо, варто переконатися в її сумісності з роз'ємом. У наш час випускаються рішення переважно під такі типи сокетів: AMD AM2/AM3/FM1/FM2, AMD AM4, AMD TR4/TRX4, Intel 775, Intel 1150, Intel 1155/1156, Intel 1366, Intel 2011/ 2011 v3, Intel 2066, Intel 1151 / 1151 v2, Intel 1200, Intel 1700.

Загальні габарити системи охолодження. Для водяних систем (див. «Тип») в даному пункті вказується розмір зовнішнього радіатора (розміри ватерблока в таких пристроях невеликі, і уточнювати їх особливо не потрібно).

Загалом це досить очевидний параметр. Зазначимо тільки, що для корпусних вентиляторів (див. там же) особливе значення має товщина - від неї залежить, скільки простору пристрій займе всередині системника. До вентиляторів із тонким корпусом при цьому прийнято відносити моделі, в яких цей розмір не перевищує 20 мм.

Система охолодження має без проблем входити до комп'ютерного корпусу. Переважна більшість виробників корпусів вказують на характеристики, кулер якої максимальної висоти можна встановити на їх шасі. Від цього значення необхідно відштовхуватися при виборі системи охолодження. З кулером не за розміром доведеться залишати навстіж бічну стінку корпусу, що порушує збудовану схему циркуляції повітряних потоків і провокує забруднення внутрішнього простору системного блоку пилом.