Порівняння Dell Inspiron 15 7577 [i75581S0DW-418] vs Dell Inspiron 15 7567 [I755810NDW-60B]

Технологія, за якою виготовлена матриця ноутбука.

Найбільшого поширення в наш час отримали матриці типу TN+film, IPS і *VA; рідше зустрічаються екрани типу OLED, AMOLED, QLED, miniLED, а також більш специфічні рішення на зразок LTPS або IGZO. Ось детальніший опис всіх цих варіантів:

— TN-film. Найстаріша, найпростіша і найбільш недорога із застосовуваних у наш час технологій. Ключовими перевагами дисплеїв цього типу є невисока вартість і відмінний час відгуку. З іншого боку, подібні матриці не характеризуються високою якістю зображення: яскравість, достовірність передачі кольору і кути огляду у екранів TN-film знаходяться на середньому рівні. Цих показників цілком достатньо для роботи з документами, вебсерфінгу, більшості ігор тощо однак для серйозніших задач, що потребують якісної і достовірної картинки (наприклад, дизайну або кольорокорекції фото/відео) такі екрани практично непридатні. У світлі цього матриці TN-film в наш час зустрічаються порівняно нечасто, в основному серед бюджетних ноутбуків; більш прогресивні пристрої оснащуються якіснішими екранами, найчастіше IPS.

— IPS (In-Plane Switching). Найпопулярніший тип матриці для ноутбуків середнього і топового цінового діапазону; втім,...все частіше зустрічається в бюджетних моделях, а для трансформерів і пристроїв «2-в-1» (див. «Тип») і взагалі є практично стандартним варіантом. Екрани цього типу помітно перевершують TN-film за якістю «картинки»: вони дають яскраве, достовірне і насичене зображення, яке майже не змінюється при зміні кута огляду. Крім того, дана технологія дає змогу передбачити широке колірне охоплення за різними спеціальними стандартами (див. нижче) і підходить для створення дисплеїв з прогресивними особливостями — на зразок підтримки HDR або сертифікації Pantone / CalMAN (також див. нижче). Першопочатково матриці IPS відрізнялися високою вартістю і мали низьку швидкість відгуку; однак у наш час використовуються різні модифікації цієї технології, в яких ці недоліки повністю або частково компенсовані. При цьому різні модифікації можуть розрізнятися за практичними характеристиками: наприклад, одні створені в розрахунку на максимальну достовірність картинки, інші характеризуються доступною вартістю тощо. Так що фактичні характеристики IPS-екрану перед покупкою не завадить уточнити окремо — особливо якщо ноутбук планується використовувати для специфічних задач, де якість зображення є критичною.

— *VA. Різні модифікації матриць типу «Vertical Alignment»: MVA, PVA, Super PVA, ASVA тощо. Відмінності між цими технологіями полягають переважно у назві і фірмі-виробнику. Першопочатково матриці цього типу були розроблені як компромісний варіант між IPS (високоякісною, але дорогою і повільною) і TN-film (швидкою, недорогою, але скромною за якістю зображення). У результаті екрани *VA вийшли доступнішими, ніж IPS, і більш прогресивними, ніж TN-film — вони мають непогану кольоропередачу, глибокий чорний колір і великі кути огляду. Водночас варто відзначити, що колірний баланс зображення на такому дисплеї дещо змінюється при зміні кута огляду. Це ускладнює застосування матриць *VA при професійній роботі з кольором. В цілому даний варіант розрахований в основному на тих, кому не потрібно ідеальної точності кольоропередачі і водночас хочеться бачити яскраве і барвисте зображення.

— OLED. Матриці на основі так званих органічних світлодіодів. Ключовою особливістю подібних дисплеїв є те, що в них кожен піксель сам по собі є джерелом світла (на відміну від класичних РК-екранів, в яких підсвічування виконане окремо). Подібний принцип конструкції, у поєднанні з низкою інших рішень, забезпечує відмінну яскравість, контрастність і кольоропередачу, насичений чорний колір, максимально широкі кути огляду і невелику товщину самих екранів. З іншого боку, ноутбучні OLED-матриці в більшості своїй виходять досить дорогими і «ненажерливими» в плані споживання енергії, а зношуються вони нерівномірно: чим частіше і яскравіше світиться піксель — тим швидше він втрачає свої робочі властивості (втім, це явище стає помітним лише після кількох років інтенсивної експлуатації). Крім того, з низки причин подібні екрани вважаються такими, що слабо придатні для ігрового застосування. У світлі всього цього матриці даного типу в наш час зустрічаються рідко, переважно в окремих висококласних ноутбуках, що призначені для професійної роботи з кольором і мають відповідні особливості на зразок підтримки HDR, широкого колірного охоплення та/або сертифікації Pantone / CalMAN (див. нижче).

– AMOLED. Різновид матриць на органічних світлодіодах, створений компанією Samsung (втім, застосовується і іншими виробниками). З основних особливостей схожий з іншими видами OLED-матриць (див. вище): з одного боку, дає змогу досягти відмінної якості зображення, з іншого — обходиться недешево і зношується нерівномірно. Водночас AMOLED-екрани мають ще прогресивніші показники кольоропередачі у поєднанні з кращою оптимізацією енергоспоживання. А слабка поширеність даної технології зумовлена в основному тим, що першопочатково вона була створена для смартфонів і в ноутбуках стала використовуватися лише нещодавно (з 2020 року).

– MiniLED. Система підсвічування екрану на підкладці із мініатюрних світлодіодів розміром близько 100-200 мікрон (мкм). На одній і тій же площині дисплея вдалося збільшити кількість світлодіодів у кілька разів, а їх масив розміщується безпосередньо за самою матрицею. Головною перевагою технології miniLED можна назвати велику кількість локальних зон затемнення, що у сумі дає покращену яскравість, контрастність та більш насичені кольори з глибоким чорним. Екрани miniLED розкривають потенціал технології розширеного динамічного діапазону зображення (HDR), підходять графічним дизайнерам та розробникам цифрового контенту.

— QLED. Матриці на «квантових точках» з переробленою системою LED-підсвічування. Зокрема, вона передбачає заміну багатошарових кольорофільтрів на особливе тонкоплівкове покриття з наночастинок. Замість традиційних білих світлодіодів в QLED-панелях використовуються сині. Як результат, комплекс конструктивних нововведень дає змогу досягти більш високого порогу яскравості, насиченості кольорів, поліпшення якості передачі кольору в цілому одночасно зі зменшенням товщини екрану і зниженням енергоспоживання. Зворотний бік медалі QLED-матриць – недешева вартість.

— PLS. Тип матриці, розроблений як альтернатива описаним вище IPS і, за деякими даними, є однією з її модифікацій. Такі матриці також характеризуються високою якістю кольоропередачі і хорошою яскравістю; крім того, з переваг PLS можна відзначити хорошу придатність для екранів високої роздільної здатності (завдяки високій щільності пікселів), а також меншу вартість, ніж у більшості модифікацій IPS, і низьке енергоспоживання. Водночас швидкість відгуку у таких екранів не дуже висока.

— LTPS. Прогресивний різновид TFT-матриць, створений на основі так званого. низькотемпературного полікристалічного кремнію. Такі матриці мають високу якість кольоропередачі, до того ж добре підходять для екранів з високою щільністю пікселів — іншими словами, на їх основі можна створювати невеликі дисплеї з дуже високою роздільною здатністю. Ще одна перевага полягає в тому, що частину управляючої електроніки можна вбудувати прямо в матрицю, зменшивши загальну товщину екрану. З іншого боку, матриці LTPS складні у виробництві і дорогі, а тому зустрічаються в основному в ноутбуках преміумкласу.

— IGZO. Технологія побудови РК-дисплеїв, що використовує напівпровідниковий матеріал на основі оксиду індію, галію і цинку (на відміну від більш традиційних варіантів, заснованих на аморфному кремнії). Подібна технологія забезпечує малий час відгуку, низьке енергоспоживання і дуже високу якість кольоропередачі; крім того, вона дає змогу досягати високої щільності пікселів, завдяки чому добре підходить для екранів надвисокої роздільної здатності. Втім, поки що подібні дисплеї в ноутбуках зустрічаються вкрай рідко. Це пояснюється як високою вартістю, так і тим, що у виробництві матриць IGZO використовуються досить рідкісні метали, що ускладнює великомасштабне виробництво.

Максимальна яскравість, яку здатен забезпечити екран ноутбука.

Чим яскравіше навколишнє освітлення — тим яскравіше повинен бути і екран ноутбука, інакше зображення на ньому може виявитися складним для читання. І навпаки: при поганому зовнішньому освітленні висока яскравість зайва — вона сильно навантажує очі (втім, на цей випадок сучасні ноутбуки передбачають регулюванням яскравості). У світлі цього чим вище цей показник — тим більше універсальним є екран, тим ширше діапазон умов, в якому його можна ефективно застосовувати. Зворотною стороною цих переваг є збільшення ціни і енергоспоживання.

Що стосується конкретних значень, то чимало сучасних ноутбуків мають яскравість 250 – 300 кд/м2 і навіть нижче. Цього цілком достатньо для роботи під штучним освітленням середньої інтенсивності, але от при яскравому природному світлі з видимістю вже можуть виникнути проблеми. Для використання в сонячну погоду (особливо поза приміщеннями) бажано мати запас по яскравості хоча б в межах 300 – 350 кд/м2. А в найбільш прогресивних моделях цей параметр може становити 350 – 400 кд/м2, 401 – 500 кд/м2< /a> і навіть більше 500 кд/м2.

Контрастність екрана, встановленого в ноутбуці.

Контрастність — це найбільша різниця в яскравості між найбільш світлим білим кольором і найбільш темним чорним, яку можна досягти на одному екрані. Записується вона дробом, наприклад, 560:1; при цьому чим більше перше число — тим вище контрастність, тим більше прогресивним є екран і тим кращої якості зображення на ньому можна досягти. Особливо це помітно при великих перепадах яскравості в межах одного кадру: при невисокій контрастності окремі деталі, розташовані на найтемніших або найсвітліших ділянках зображення, можуть губитися, збільшення контрастності дає змогу до певної міри усунути це явище. Зворотна сторона цих переваг — збільшення вартості.

Окремо підкреслимо, що в даному випадку вказується виключно статична контрастність — різниця, що забезпечується в межах одного кадру в звичайному режимі роботи, на постійній яскравості і без використання спеціальних технологій. У рекламних цілях деякі виробники можуть призводити також дані з так званої динамічної контрастності — вона може вимірюватися досить значними цифрами (семизначними і більше). Однак варто орієнтуватися насамперед на статичну контрастність — це базова характеристика будь-якого дисплея.

Що стосується конкретних значень, то навіть у найпрогресивніших екранах даний показник не перевищує 2000:1. А в цілому сучасні ноутбуки мають досить невисоку контрастність — передбачається, що для задач, що вимагають більше досконалих характеристик...зображення, розумніше використовувати зовнішній екран (монітор або телевізор).

Результат, показаний процесором ноутбука в тесті Passmark CPU Mark.

Passmark CPU Mark — комплексний тест, більш детальний і достовірний, ніж популярний 3DMark06 (див. вище). Він перевіряє не тільки ігрові можливості CPU, але і його продуктивність в інших режимах, на підставі чого і виводить загальний бал; за цим балом можна досить достовірно оцінити процесор загалом (чим більше балів - тим вища продуктивність).

Результат, показаний процесором ноутбука у тесті SuperPI 1M.

Суть цього тесту полягає у обчисленні числа "пі" до мільйонного знака після коми. Час, витрачений цього обчислення, і є остаточним результатом. Відповідно, чим потужніший процесор - тим меншим буде кількість в результаті (цим SuperPI 1M принципово відрізняється від багатьох інших тестів).

Результат, показаний відеокартою ноутбука в тесті 3DMark06.

Даний тест визначає насамперед те, наскільки добре відеокарта справляється з інтенсивними навантаженнями, зокрема, з деталізованою 3D-графікою. Результат тесту вказується в балах; чим більше балів – тим вища продуктивність відеоадаптера. Високі результати за 3DMark06 особливо важливі для ігрових ноутбуків і прогресивних робочих станцій. Однак і достовірними їх назвати складно, оскільки виміри робляться на відеокартах з різним TDP і видається загальний усереднений бал. Таким чином, ваш ноутбук може мати як більший результат від зазначеного, так і менший — все залежить від TDP встановленої відеокарти.

Тип накопичувача, штатно встановленого в ноутбуці.

Класичні жорсткі диски (HDD) в сучасних ноутбуках досить рідко зустрічаються в чистому вигляді. Натомість все більше поширення отримують твердотільні SSD-модулі, у тому числі в комбінаціях HDD+SSD і SSHD+SSD. Також відзначимо, що серед подібних модулів вельми поширені SSD під роз'єм M.2, які до того ж можуть підтримувати NVMe та/або відноситися до прогресивної серії Intel Optane. Ось основні особливості цих варіантів в різних поєднаннях (а також інших варіантів накопичувачів, які можна зустріти в сучасних ноутбуках):

— HDD. Традиційний жорсткий магнітний диск, що не доповнюється ніякими іншими типами накопичувачів. HDD відрізняються невисокою вартістю в перерахунку на гігабайт місткості, що дає змогу створювати дуже ємні і водночас досить недорогі носії. З іншого боку, такі сховища вважаються менш досконалими, ніж SSD: зокрема, вони працюють досить повільно, до того ж погано переносять удари і струси (останнє особливо актуально у світлі того, що ноутбуки першопочатково є портативними пристроями). Тому даний варіант в наш час зустрічається досить рідко, в основному серед бюджетних конфігурацій.

— SSD. Твердотільна пам'ять на основі технології flash. В цілому накопичувачі цього...типу коштують помітно дорожче HDD аналогічного об'єму, однак мають перед ними ряд переваг — перш за все це висока швидкість роботи, а також здатність без проблем переносити досить сильні удари і вібрації. Проте підкреслимо, що в даному випадку мова йде про SSD-накопичувачі оригінального формату, які не використовують інтерфейс M.2, не належать до серії Optane і не є модулями eMMC або UFS (про всі ці особливості див. нижче). Це найбільш простий і доступний різновид флеш-пам'яті — зокрема, вона зазвичай використовує підключення по інтерфейсу SATA, який не дає змогу реалізувати весь потенціал такої пам'яті. З іншого боку, навіть «звичайні» SSD-модулі все одно працюють помітно швидше HDD, а коштують вони помітно дешевше більш прогресивних рішень.

— SSD M.2. SSD-модуль, що використовує роз'єм підключення M.2. Про SSD в цілому див. вище; а роз'єм M.2 був спеціально створений для прогресивних і водночас мініатюрних внутрішніх комплектуючих, включаючи твердотільні накопичувачі. Однією з особливостей такого підключення є те, що воно найчастіше здійснюється за стандартом PCI-E — це забезпечує високу швидкість передачі даних (до 8 ГБ/с, потенційно можливо і більше) і дає змогу використовувати всі можливості SSD-накопичувачів. У той же час зустрічаються M.2-модулі, що працюють по більш старому інтерфейсу SATA — його швидкість не перевищує 600 МБ/с, зате і обходиться таке оснащення дешевше модулів з M.2 PCI-E. Докладніше див. «Інтерфейс накопичувача М.2» — саме цей пункт дає змогу оцінити конкретні можливості SSD M.2.

— SSD M.2 Optane. Накопичувач SSD M.2 (див. вище), що належить до серії Intel Optane. Головною особливістю таких модулів є використання технології 3D Xpoint – вона значно відрізняється від NAND, на якій побудовано більшість звичайних SSD-модулів. Зокрема, 3D Xpoint дає змогу звертатися до даних на рівні окремих комірок і обійтися без деяких додаткових операцій, що прискорює швидкість роботи і знижує затримки. Крім того, така пам'ять значно довговічніші. Її головний недолік — трохи більша вартість. Також варто відзначити, що перевага Optane над більш традиційним SSD-модулями найбільш помітна при так званій невеликій глибині черги — тобто при невеликому навантаженні на накопичувач, коли на нього одночасно надходить невелика кількість запитів. Втім, більшість повсякденних завдань (робота з документами, вебсерфінг, порівняно невимогливі ігри) реалізуються саме в такому режимі, так що цей момент цілком можна віднести до переваг — тим більше що при зростанні навантаження перевага Optane хоч і зменшується, але не зникає.

— HDD+SSD. Наявність у ноутбуці двох окремих накопичувачів — HDD і звичайного SSD (не M.2, не Optane). Переваги та недоліки цих видів накопичувачів докладно описані вище, а їх поєднання в одній системі дає змогу об'єднати переваги і частково компенсувати недоліки. SSD в подібних випадках зазвичай має помітно менший об'єм, ніж HDD, і використовується для зберігання даних, для яких критична висока швидкість доступу: операційної системи, робочих програм тощо. Зі свого боку, на жорсткому диску зручно тримати інформацію, яка займає значний об'єм і водночас не потребує особливої швидкості доступу; класичний приклад — мультимедійні файли і документи. Крім цього, твердотільний модуль можна застосовувати як швидкісний кеш для жорсткого диска — аналогічно описаному нижче SSHD. Однак для цього зазвичай потрібні спеціальні програмні налаштування, тоді як режим «два окремих накопичувача», як правило, доступний за замовчуванням.
Також варто відзначити, що в сучасних ноутбуках все частіше застосовуються зв'язки HDD не зі звичайними SSD, а з більше прогресивними модулями М.2 (включаючи M.2 Optane). Тим не менш, цей варіант також продовжує використовуватися в основному серед порівняно недорогих конфігурацій.

— SSHD. Комбінований накопичувач, що поєднує в собі жорсткий диск (HDD) і твердотільний модуль (SSD). Від описаної вище зв'язки HDD+SSD відрізняється двома моментами. По-перше, обидва носія знаходяться в одному корпусі і сприймаються системою як єдине ціле. По-друге, безпосередньо для зберігання даних застосовується в основному жорсткий диск, а SSD-пам'ять зазвичай виконує допоміжну функцію — вона працює як швидкісний кеш для HDD. На практиці це виглядає наприклад: дані з жорсткого диска, до яких найчастіше звертається користувач, копіюються на SSD і при черговому зверненні підвантажуються з твердотільного носія, а не з HDD. Це дає змогу помітно прискорити роботу у порівнянні зі звичайними жорсткими дисками. Правда, за швидкодією подібні «гібриди» все ж поступаються навіть звичайним SSD, не кажучи вже про M.2 і Optane рішення — зате і обходяться вони помітно дешевше.

— HDD+SSD M.2. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним SSD-модулем, що використовує підключення через роз'єм M.2. Детальніше про таке поєднанні див. «HDD+SSD»: практично все викладене там актуально і для даного випадку, з поправкою на те, що SSD M.2 здатні забезпечити більше високу швидкість роботи (про це також див. вище – в п. «SSD M.2»).

— HDD+Optane M.2. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним SSD-модулем, який використовує підключення через роз'єм M.2 і належить до серії Intel Optane. Таке поєднання в цілому аналогічно зв'язці «HDD+SSD» (див. вище), з поправкою на прогресивні можливості накопичувачів Optane (також див. вище — «SSD M.2 Optane»).

— SSHD+SSD M.2. Поєднання накопичувача SSHD з твердотільним SSD-модулем, що підключається через роз'єм M.2. В цілому аналогічне комбінації «HDD+SSD M.2» (див. вище), з поправкою на те, що замість звичайного жорсткого диска використовується більш прогресивний і швидкісний гібридний накопичувач (про нього також див. вище). Це додатково збільшує вартість, однак підвищує швидкодію.

— eMMC. Різновид твердотільних накопичувачів, що першопочатково застосовується у ролі вбудованої постійної пам'яті для смартфонів і планшетів, проте з недавніх пір встановлюється і в ноутбуки. Від SSD (див. вище) відрізняється, з одного боку, меншою вартістю і хорошою енергоефективністю, з іншого — більше низькою швидкістю і надійністю. У світлі цього eMMC у наш час зустрічається в основному серед трансформерів і ноутбуків-планшетів (див. «Тип») — для них низьке енергоспоживання важливіше максимальної швидкодії. Також відзначимо, що подібні накопичувачі зазвичай робляться вбудованими і не припускають заміни.

— HDD+eMMC. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним eMMC-модулем. Особливості кожного різновиду накопичувачів докладно описані вище, а їх поєднання в основному використовується в пристроях типу «ноутбук-планшет» (див. «Тип»). При цьому накопичувач eMMC встановлюється у верхній частині пристрою і призначається для зберігання операційної системи і найбільш важливих даних, до яких потрібен постійний доступ; а HDD, розміщений в нижній половині, використовується як додаткове сховище для великих об'ємів інформації (наприклад, колекції фільмів).

— SSD M.2+eMMC. Поєднання в одному ноутбуці двох твердотільних модулів — SSD M.2 і eMMC. Про особливості того чи іншого типу пам'яті докладніше див. вище, а їх поєднання — це досить екзотичний варіант. Використовується воно в основному для того, щоб збільшити загальну кількість твердотільної пам'яті без значного підвищення вартості (нагадаємо, eMMC обходиться дешевше SSD M.2 аналогічного об'єму). Крім того, якщо модуль eMMC зазвичай робиться вбудованим, то SSD M.2 за визначенням знімний, і при необхідності його можна замінити на інший накопичувач.

— UFS. Ще один різновид твердотільної пам'яті, першопочатково призначений для смартфонів і планшетів — поряд з описаним вище eMMC. Від останнього відрізняється як високою ефективністю, так і збільшеною вартістю. У світлі цього серед ноутбуків подібні накопичувачі зустрічаються вкрай рідко: там, де не вистачає можливостей eMMC, виробники зазвичай використовують повноцінні SSD.

Кількість портів USB С 3.2 gen1, передбачена в ноутбуці (раніше для таких роз'ємів використовувалася маркування USB С 3.1 gen2 і USB С 3.1).

USB С являє собою універсальний роз'єм, створений відносно недавно і розрахований на застосування як в стаціонарних, так і в портативних комп'ютерах. Він трохи крупніше microUSB, має зручну двосторонню конструкцію (неважливо, якою стороною підключати штекер), а також дає змогу реалізовувати підвищену потужність живлення і ряд спеціальних функцій. Крім того, цей же роз'єм штатно використовується в інтерфейсі Thunderbolt версії v3, а технічно може застосовуватися і для інших інтерфейсів; так що в деяких ноутбуках USB С має комбіноване призначення — докладніше див. «Alternate Mode». А в деяких ноутбуках (в основному найбільш компактних) через USB С може здійснюватися ще й зарядка власної батареї пристрою.

Конкретно версія USB С 3.2 gen2 дає змогу забезпечувати швидкість підключення до 10 Гбіт/с. Що стосується кількості таких портів, то вона найчастіше невелика — зазвичай 1 – 2. Це пов'язано з тим, що периферії під USB С випускається помітно менше, ніж під повнорозмірні USB. Втім, в окремих конфігураціях кількість роз'ємів цього типу може досягати 4.

Кількість роз'ємів Thunderbolt, а також їх версія (Thunderbolt v3, Thunderbolt v4), передбачених в конструкції ноутбука.

Thunderbolt — це універсальний високошвидкісний інтерфейс, що відомий перш за все за ноутбуками Apple, однак застосовується і іншими виробниками. Таке підключення фактично поєднує в собі декілька інтерфейсів — як мінімум PCI-E для периферійних пристроїв і DisplayPort для виведення відео (аудіо) на зовнішні екрани, а в останніх версіях і інші. Завдяки цьому Thunderbolt може використовуватися і в ролі периферійного роз'єму, і в ролі відеовиходу. Ще більшу універсальність цьому інтерфейсу забезпечує функція daisy chain — послідовне підключення декількох пристроїв (до 6) до одного порту; причому це можуть бути одночасно і монітори і інша периферія, а в техніці Apple — ще й інші «яблучні» комп'ютери. Таким чином, невелику кількість роз'ємів можна компенсувати послідовним підключенням.

— Thunderbolt 3. Версія, представлена в 2015 році. В цьому поколінні розробники відмовилися від роз'єму DisplayPort на користь більше універсального USB С. У світлі цього підключення Thunderbolt v3 в ноутбуках нерідко реалізується не як окремий роз'єм, а як спеціальний режим роботи штатного порту USB С (див. «Alternate Mode»). А виходи і пристрої під USB4 (див. вище) можуть першопочатково робитися сумісними також з цим інтерфейсом (хоча це і не є строг...о обов'язковим). Також не обов'язковою, але вельми поширеною особливістю є підтримка Power Delivery, що дає змогу подавати на підключені пристрої живлення потужністю до 100 Вт по тому ж кабелю. Швидкість передачі даних може досягати 40 Гбіт/с, однак варто враховувати, що при довжині дроту більше 0,5 м для підтримки цієї швидкості може знадобитися спеціальний активний кабель. Втім, звичайні пасивні кабелі USB С також підходять для роботи з Thunderbolt v3 — хіба що швидкість може виявитися помітно нижче максимально можливої (хоча і вище 20 Гбіт/с, на якій працює USB 3.2 gen2).

— Thunderbolt v4. Новітня (на кінець 2020 року) версія даного інтерфейсу, представлена влітку цього ж року. Також використовує роз'єм USB С. Формально максимальна пропускна здатність залишилася тією ж, що й у попередника — 40 Гбіт/с; однак завдяки ряду поліпшень фактичні можливості підключення помітно розширилися. Наприклад, Thunderbolt v4 дає змогу транслювати сигнал одночасно на два 4K-монітора (як мінімум) і забезпечує швидкість передачі даних за стандартом PCI-E не нижче ніж 32 Гбіт/с (проти 16 Гбіт/с в попередній версії). Крім того, цей інтерфейс за замовчуванням взаємно сумісний з USB4, а функцію daisy chain доповнено можливістю підключення хабів, які мають до 4 портів Thunderbolt v4. З інших особливостей можна відзначити захист від атак типу DMA (direct memory access).